До розіграшу
залишилось:
11 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Конспект уроку з історії Укераїни для 9-го класу на тему "Національне відродження кримських татар. Соціал-демократичний та земський рухи"

Про матеріал

Мета: проаналізувати розгортання національного відродження кримських татар; охарактеризувати зародження соціал-демократичного та розвиток земського рухів; удосконалювати в учнів навички роботи з історичними джерелами, розвивати в них уміння аналізувати та систематизувати матеріал, робити висновки, порівнювати, висловлювати власну думку, оцінювати історичні явища та події.

Обладнання: Ф. Турченко, В. Мороз підручник для 9 кл., атлас з історії України, ілюстрації.

Перегляд файлу

Тема: Національне відродження кримських татар. Соціал-демократичний та земський рухи.

 

Мета: проаналізувати розгортання національного відродження кримських татар; охарактеризувати зародження соціал-демократичного та розвиток земського рухів; удосконалювати в учнів навички роботи з історичними джерелами, розвивати в них уміння аналізувати та систематизувати матеріал, робити висновки, порівнювати, висловлювати власну думку, оцінювати історичні явища та події.

Обладнання: підручник, атлас з історії України, ілюстрації.

Тип уроку: комбінований.

Основні поняття, терміни, назви: клерикалізм, молодотатари, джадидизм, марксизм, пролетаріат. Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП).

Історичні постаті: І. Гаспринський, М. Зібер, С. Подолинський.

Хід уроку

I. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Індивідуальне завдання на картках.

Бесіда за запитаннями:

  1. Що таке громади? Порівняти діяльність громад у 60-х та 70-х рр. ХІХ ст.
  2. Яку мету переслідував Валуєвський циркуляр?
  3. Чим була викликана поява Емського указу?
  4. Чому українці не підтримали польське повстання 1863-1864 рр.?
  5. Назвіть активних учасників громадівського руху 70-90 – х рр. у

Наддніпрянській Україні.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

План вивчення нового матеріалу

1. Розгортання національного відродження кримських татар.

    І. Гаспринський.

2. Зародження соціал-демократичного і робітничого рухів.

3. Земський рух.

1. Процес становлення кримськотатарського національно-визвольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформувалися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні та всього того, що перешкоджало розвитку турецького народу. У Стамбулі, тогочасному центрі освіти, татарська інтелігенція під впливом молодотурків стала розвивати свій рух. Молодотурки відіграли помітну роль у подальшому розгортанні кримськотатарської національно-визвольної боротьби. Вони вважали за необхідне відмовитися від традиційного для татарського суспільства клерикалізму, боротися за підняття рівня освіченості народу, за зміни у традиційній соціальній структурі й статусі жінок. В економічній сфері вони виступали за визволення селянської праці від будь-якого гноблення.

У національному питанні молоді татарські націоналісти були прибічниками захисту національної самосвідомості свого народу й кримськотатарської самостійності. Найбільш яскравим представником молодотатарських ідей у цей період став Ісмаїл Гаспринський (1851-1914). Його погляди, хоча й були досить утопічними, знаходили підтримку у кримськотатарському середовищі. Самого І. Гаспринського татари поважали як захисника скривджених і прибічника рівноправ’я татар.

Словникова робота.

Клерикалізм – політичний напрямок, прибічники якого виступають за панування церкви й духовенства в суспільно-політичному й духовному житті країни.

Випереджальне завдання (виступ учня з повідомленням).

Ісмаїл Гаспринський усе своє життя докладав чимало зусиль, спрямованих на захист прав кримських татар, їх виживання як народу і національне відродження. у 1875 р., після повернення до Криму з Туреччини його було обрано депутатом міської думи, а пізніше – міським головою Бахчисарая. Саме завдяки його зусиллям було втричі збільшено бюджет міста, розпочато суттєві перетворення в міському господарстві й збільшено представництво бахчисарайських татар в органах місцевого самоврядування.

Із 1883 р. І. Гаспринський почав видавати в місті першу національну газету «Терджиман» кримськотатарською й російською мовами. Тривалий час вона була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії.

За своїм світоглядом І. Гаспринський був лібералом, виступав за дружбу слов’янських і кримськотатарських народів, релігійну терпимість та співпрацю християн і мусульман, категорично відкидав соціалістичні ідеї та методи боротьби.

На честь І. Гаспринського встановлено пам’ятники в Сімферополі та Бахчисараї, його ім’ям названі кримськотатарська бібліотека у Сімферополі, вулиці та школи. У Бахчисараї існує музей І. Гаспринського.

З імям І. Гаспринського пов'язане виникнення джадидизму – просвітянського руху народів ісламського сходу (словникова робота). У його основі був новий звуковий спосіб навчання грамоти, коли окремій літері відповідали конкретні звуки. Він розробив нові методи навчання, завдяки яким навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Для своїх новометодних шкіл він написав і видав власну серію навчальних посібників, найвідомішим серед яких став «учитель дітей» у чотирьох випусках. Учителі шкіл під керівництвом І. Гаспринського поширювали його ідеї у кримськотатарському середовищі, сприяли оновленню повсякденного побуту й усього духовного життя народу.

Робота з ілюстраціями.

https://mozok.click/uploads/ukraine-history-9/ukraine-history-9-115.jpg

2.  Друга половина XIX ст. стала періодом поширення в Європі соціал-демократичного і робітничого рухів. Це пояснюється тим, що промислова революція та індустріалізація сприяли формуванню нового прошарку суспільства – промислових робітників. Не маючи власності, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило працівника, з одного боку, незахищеним перед життєвими негараздами (економічними кризами, хворобами, сваволею власника підприємства тощо), а з іншого – сприйнятливим до всіляких революційних учень, що обіцяли «світле майбутнє».

Одним із таких революційних вчень, найбільш поширеним у другій половині XIX – на початку XX ст., як ви знаєте зі всесвітньої історії, став марксизм. Він пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з промисловими робітниками або пролетаріатом.

Марксистське вчення як у Російській імперії взагалі, так і на території українських земель зокрема, знайшло багато прихильників. Проте слід зауважити, що в Європі марксизм виник із робітничого руху, тоді як у Російській імперії його носієм стала інтелігенція, що поспішила з «новими ідеями» в робітниче середовище.

Пригадайте поняття:

Інтелігенція – суспільна група, що складається з осіб, для яких розумова праця є професією (лікарі, педагоги, інженери, вчені тощо).

Пролетаріат – (від лат. – незаможний громадянин) – суспільна верства позбавлених засобів виробництва найманих робітників, джерелом існування яких є продаж своєї робочої сили власникам засобів виробництва.

Першими пропагандистами нового вчення на українських землях ще на початку 70-х рр. XIX ст. стали Микола Зібер і Сергій Подолинський.

https://mozok.click/uploads/ukraine-history-9/ukraine-history-9-117.jpgСпочатку з основами свого вчення М. Зібер ознайомив студентів і колег у Києві в 1871 р. Головну увагу він зосереджував лише на економічному змісті вчення, пропускаючи його революційний бік. Інший поширювач марксизму С. Подолинський, як вам уже відомо, у 70-х рр. XIX ст. брав участь у громадівському русі. Він організував у Відні видавництво популярної соціалістичної літератури, у Женеві разом із М. Драгомановим і М. Павликом започаткував видання журналу «Громада», а також надрукував власні брошури соціально-економічного змісту: «Про багатство та бідність», «Про хліборобство», «Ремесла і фабрики на Україні» та інші. С. Подолинський розробив оригінальну теорію «громадівського соціалізму» (федерація вільних громадян), що ґрунтувалася на національних традиціях українського народу.

Перша постійно діюча марксистська група на українських землях під назвою «Російська група соціал-демократів» виникла в 1893 р. в Києві. Її організатором був Юрій Мельников – росіянин, що заснував ремісничу школу, яка була засобом розповсюдження марксистських ідей. Марксистські групи також з’явились у Харкові, Одесі та Катеринославі. Нелегальні гуртки намагалися поширити марксистське вчення і встановити зв’язки з робітничим рухом.

Якісно новий крок соціалістичний (соціал-демократичний) рух зробив наприкінці 90-х рр. XIX ст. після появи в Петербурзі під керівництвом Володимира Ульянова (Леніна) «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Подібні групи виникли в Києві, Катеринославі, Миколаєві та інших містах. Згодом ці гуртки об’єдналися в Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП). У 1898 р. в Мінську (Білорусія) відбувся перший з’їзд партії. Із дев’яти його делегатів четверо (Н. Вигдорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) були представниками українських соціал-демократичних гуртків. Створена на з’їзді партія стала першою загальноросійською партією, що діяла й на українських землях.

Робітничий рух у Наддніпрянщині розпочався наприкінці 60-х рр. XIX ст. Спершу він мав стихійний характер. Виступи робітників відбувалися через погіршення умов праці, зменшення заробітної плати. Формами боротьби робітників були колективна відмова від роботи, знищення машин та обладнання, страйки тощо.

Із середини 70-х рр. XIX ст. робітничий рух почав набувати організованих форм. Першою робітничою організацією став «Південноросійський союз робітників», який виник у 1875 р. в Одесі на чолі з Євгеном Заславським. Об’єднавши близько 250 робітників, він розгорнув революційну пропаганду, поширював нелегальну літературу, керував страйками на заводах Одеси. Через дев’ять місяців після заснування організацію було викрито, а її керівників засуджено.

3. За розповіддю вчителя скласти розгорнутий план «Земський рух ІІ пол. ХХ ст.».

Земства, що були виборними всестановими органами місцевого самоврядування, уже своїм існуванням були опозиційними до централізованої державної системи Російської імперії (пригадати дату укладення та зміст земської реформи). Незважаючи на те, що в земствах більшість становили поміщики (близько 75%), в умовах загальнореформаторських настроїв, що панували в імперії в 60-70-х рр. XIX ст., вони стали носіями ідеї подальшої лібералізації Росії й запровадження конституції.

За своїм характером земський рух був ліберальним. В основу ліберального шляху суспільного розвитку була покладена ідея побудови економічного життя суспільства на засадах вільного ринку та конкуренції. Держава мала стати правовою, оберігати демократичні права людини й мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали пошук компромісу з правлячими колами.

Перші пореформені роки (кінець 60-х – початок 70-х рр. XIX ст.) стали для земського руху часом організаційного становлення, усвідомлення місця й ролі серед суспільних сил, визначення головної мети та завдань. Основну діяльність було спрямовано на покращення соціально-економічного становища селянства, підняття його освітнього рівня.

На другому етапі діяльності (кінець 70-х – початок 80-х рр. XIX ст.) земства стали центрами ліберальної опозиції. Відбувався активний процес об’єднання зусиль земств із метою домогтися проведення конституційних реформ у Російській імперії.

В умовах здійснення Олександром III політики контрреформ, опозиційна діяльність земств почала занепадати, а з прийняттям 12 червня 1890 р. закону про обмеження представництва недворянських станів у земствах вона майже припинилася. Проте на початку XX ст. земства знову стали одним із центрів опозиції самодержавству.

Українські земські організації належали до найбільш впливових і найрадикальніших на перших двох етапах земського руху. Активну діяльність земства розгорнули в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях. Вони об’єднували різні сили. Серед земських діячів вирізнялись: на Полтавщині – Ф. Лизогуб, В. Лесевич, М. Стороженко,   В. Науменко, В. Леонтович, Б. Мартос, М. Туган-Барановський; на Чернігівщині – О. Русов, О. Ліндфорс, І. Шраг, А. Свєчин, граф Г. Милорадович, М. Василенко, О. Лазаревський, Б. Грінченко, М. Коцюбинський та інші.

Земства відповідально поставились до справи розвитку господарства, медичного обслуговування, народної освіти, зв’язку, страхування, статистики тощо. Уже перші заходи земств виявили їхнє незнання ситуації, а з іншого боку, – з’ясували жахливу картину становища переважної частини населення. У більшості випадків дії земств, не передбачені законодавством, розцінювалися урядом як бунтівні й не дозволялися. Протягом 1866-1868 рр. земства були поставлені під суворий контроль губернаторів, їм заборонялося налагоджувати між собою зв’язки й виносити рішення з приводу урядових постанов. У такий спосіб царський уряд намагався не допустити перетворення земств на осередки опозиції.

Незважаючи на обмеження, окремі земства намагалися виробити загальні заходи щодо покращення незадовільного матеріального становища селянства. Так, наприклад, глави чернігівського губернського земства І. Петрункевич та

О. Карпінський протягом 1869-1875 рр. своїми запитами, зверненнями, скаргами порушували питання про постійне голодування селян Мглинського і Суразького повітів. Вони пропонували переоцінити їхні землі, знизити викупні платежі, організувати ощадно-позичкові каси, артілі та переселити в інші повіти найбідніших селян.

Найактивніше земський рух діяв наприкінці 70-х рр. XIX ст., коли набув певного політичного забарвлення. У цей період провідні діячі земського руху намагались об’єднати всі сили, що виступали за конституційну перебудову Російської імперії. Прагнення згуртування сил проявилось у нарадах і з’їздах, що відбувались у 1878-1879 рр.

На початку 1878 р. земці порозумілися з діячами українського руху й вирішили скликати з’їзд у Харкові під приводом 100-річного ювілею від дня народження Г. Квітки-Основ’яненка. Нарада в Харкові започаткувала політичну організацію земців. Було ухвалено домагатися об’єднання всіх сил у боротьбі за введення в Росії конституції.

Боротьба земців за конституційні реформи дала свої результати. 12 лютого 1880 р. було створено верховну розпорядчу комісію на чолі з міністром внутрішніх справ М. Лоріс-Меліковим, яка мала підготувати проект майбутніх конституційних реформ. Це надихнуло земський рух. Земці на своїх зібраннях і з’їздах розробляли й схвалювали різні проекти реформ та надсилали їх до комісії або царю. Вони пропонували впровадження широкого самоврядування, створення представницького законодавчого органу – Державної думи. Проте після вбивства царя всі ці пропозиції залишилися нереалізованими. Діячі земського руху зазнали переслідувань. Спроби організувати широку пропаганду своїх ідей через видання журналу «Вільне слово» також не мали успіху. Фактично, до початку революції 1905-1907 рр. земський рух активної ролі в суспільному житті більше не відігравав.

Висновки. Початок національного відродження кримських татар став свідченням переходу їхньої боротьби за свої права як народу на новий якісний рівень.

Пов’язане із завершенням промислової революції виникнення значної кількості промислових робітників зробило можливою появу нового суспільного явища – робітничого руху зі своїми специфічними потребами й вимогами. Соціал-демократичний рух став силою, що намагалася відобразити прагнення робітничого руху й запропонувати йому мету боротьби.

Земський рух у той час став єдино можливою ліберальною опозиційною силою, спрямованою на оновлення дійсності Російської імперії.

ІV. Закріплення нового матеріалу

Робота в групах «Створи презентацію». Об’єднати учнів у дві групи, запропонувати кожній підготувати презентацію: І група – «Соціал-демократичний і робітничий рухи»;

II група – «Земський рух у Наддніпрянщині». (Для виконання завдання групи отримують ватман, маркери, ілюстративний матеріал, заздалегідь підготовлені вчителем)

V. Підсумки уроку

Демонстрація презентацій. Аналіз та оцінка презентацій учителем.

VI. Домашнє завдання

Опрацювати матеріал підручника (§ 24 п. 8, § 25 п. 3) та підготувати есе за темою «Місце і роль соціал-демократичного, робітничого і земського рухів у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини цієї доби».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відгук до розробки

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Середня оцінка розробки
Структурованість
4.3
Оригінальність викладу
4.3
Відповідність темі
5.0
Загальна:
4.5
Всього відгуків: 3
Оцінки та відгуки
  1. Ковальова Анастасія
    Загальна:
    4.3
    Структурованість
    4.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
  2. Барановський Андрій
    Загальна:
    4.3
    Структурованість
    4.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
  3. Горян Тетяна Валеріївна
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
15 лютого
Переглядів
1297
Оцінка розробки
4.5 (3 відгука)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку