Конспект уроку з літератури рідного краю з української літератури 5 клас

«Додаток 4»

Тема: Іван Багмут. Оповідання «Тєгі-Тєгі» як приклад гармонії людини і природи                                                                                                                          Мета: подати відомості школярам про письменника, його творчість, з’ясувати ідейно – тематичну спрямованість оповідань автора;                                                    розвивати культуру зв’язного мовлення, уміння аналізувати твори, висловлювати власну думку;                                                                                              виховувати повагу до письменників рідного краю, естетичні смаки, любов до природи                                                                                                                 Обладнання: портрет Івана Багмута,  збірка оповідань  Тип уроку: засвоєння нових знань

Хід уроку

І.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ.ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

ІІІ.ЗАСВОЄННЯ НОВИХ ЗНАНЬ У ПРОЦЕСІ ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ

Лекція вчителя

         Іван Багмут – один з багатьох українських письменників, що залишили помітний слід в літературі. Хоча час його літературної діяльності був не таким вже довгим.

Багмут Іван Адріанович народився  в селі Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичансього району). Батько його був вчителем і намагався дати синові добру освіту. Вчився Іван спочатку в Новомосковській чоловічій гімназії, продовжував освіту в учительській семінарії, яку закінчив у 1921 році. Деякий час він вчителював у рідному селі, а згодом переїхав до Харкова. Тут І.Багмут працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСР, потім став редактором відділу юнацької літератури у Державному видавництві України, літредактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом в РАТАУ. В Харкові він продовжував навчання в сільськогосподарському інституті.

 Наприкінці 20-х років Іван Багмут багато подорожував. Наслідком подорожей стали публікації в харківських газетах та журналах, а скоро з'явились і книги: “Подорож до Небесних гір”, “Преріями та джунглями Біробіджана”, “Вибухи на півночі” та низка інших.

За міфічну контрреволюційну діяльність письменника засудили на шість років позбавлення волі та заслали до виправно-трудових таборів в Комі АРСР, де він працював геологом у пошуковій партії, яка обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Звільнився письменник напередодні війни, деякий час працював там же вільнонайманим, а з початком воєнних дій пішов добровільцем на фронт. Він був розвідником на Воронезькому фронті, в лютому 1943 року письменник був тяжко поранений і після лікування в лютому 1944 повернувся до Харкова.

Тут він знову зайнявся літературною діяльністю, видав збірки оповідань “Гарячі джерела”, “Оповідання”, “Шматок пирога”, “Злидні”, “Знак на стіні”, ряд повістей, п'єси. За літературну творчість у 1973 Іван Багмут був удостоєний премії імені Лесі Українки. Цього ж року харківський суд переглянув його справу і скасував попередній вирок за відсутністю складу злочину. Письменник отримав реабілітацію, але жити йому залишалось недовго. 20 серпня 1975 року він помер.

Читання ланцюжком оповідання «Тєгі-Тєгі».

Робота з текстом оповідання

-Знайдіть в тексті опис річки, озер Воркути? Чому автор починає свою розповідь саме так?                                                                                                  - З якою метою головний герой хотів спіймати маленьких гусенят?                      - Як доглядав герой за гусенятами?                                                                           - Що нового про диких гусенят ви дізналися з твору?                                   - Охарактеризуйте головного героя оповідання.                                                                                                                                                             - Чим закінчується оповідання?                                                                                - За допомогою чого автору вдається створити комічний ефект?                               - Яка головна думка твору?

Гра «Хто швидше»

Виписати в зошит слова, словосполучення, речення, якими автор описує гусенят та їхню поведінку.

Продовжте оповідання

Поміркуйте, що могло б статися з героями оповідання далі?

ІV. ПІДСУМОК УРОКУ

Відповіді на питання

• Чи сподобалося вам оповідання «Тєгі – Тєгі»? Чим саме?
• У чому вбачається любов майстра до природи?
• Яка головна думка оповідання «Тєгі – Тєгі»?

V.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Написати твір «Відповідальність людини перед природою»

«Додаток1»

Тєгі-Тєгі

Ріка Воркута тече серед тундри. Можна пройти десять, двадцять і тридцять кілометрів по безкраїй, хвилястій рівнині і не побачити жодного деревця. Тільки плазуча полярна береза стелиться по горбах і болотах та в долинах річок і ручаїв ростуть кущі лози, вільшини і топольника.

Навесні над Воркутою стоїть гамір від гусячого гелготання. Тисячі гусей прилітають з теплих країв і виводять гусенят у долині Воркути та по берегах тундрових озер і струмків.

Мені багато доводилося чути про те, що дикі гуси легко приручаються, і я вирішив дістати собі пару гусенят.

Наприкінці липня в мене видалася вільна ніч. Я працював на кар'єрі, з якого брали гравій і пісок для залізничного насипу. Залізниця тільки будувалася, після весняної поводі насип у багатьох місцях розмило, і ми працювали день і ніч, щоб швидше підсипати залізничне полотно і налагодити рух робочих поїздів.

В липні ночі зовсім світлі, а в ясну погоду навіть опівночі можна читати без лампи. Я взяв рушницю, рюкзак і вирушив до озер, що лежали кілометрів за вісім від будівництва.

Це були неприємні і страшні озера, з чорною водою і чорними торф'яними берегами. Брили торфу, розсічені тріщинами, виступають з берегів, і здається, що ступиш крок — і провалишся в мулку безодню. Тисячі років тому вічна мерзлота, яка залягає в тундрі приблизно на глибині одного метра, в деяких місцях розтанула і від цього утворилися глибокі провалля, наповнені водою. Так з'явилися ці озера.

Поспішаючи, я підійшов до озера, але мене чекала невдача: на чорній, похмурій воді не плавало ні гуски, ні качки. Я сів на березі і запалив цигарку. Стояла тиша. Тільки ідам арі співали своєї нудної пісні. Раптом з глибини тундри пролунав гусячий крик. Я схопився на ноги і, перестрибуючи через тріщини, кинувся в напрямку, звідки йшло гелготання. В сірому світлі, серед буро-зеленої рослинності, вирисовувався чорний торф'яний горб. Плутаючися в гілочках берези, я побіг до нього. Саме там гелготали гуси.

Біля горба було невелике озерце, сховане в заростях лози, з берегами, зарослими осокою. Я виткнувся з-за кущів і просто перед себе побачив четверо гусенят і двох старих гусей.

Витягши по воді свої довгі шиї, старі гуси повтикалися головами в осоку і завмерли без руху, намагаючись таким способом сховатися від небезпеки. Але їхні великі тулуби були на воду.

Я стрельнув з рушниці, та, видно, погано націлився, бо гуси враз зірвалися з місця і злетіли в повітря. Я не дуже жалкував з невдачі. Адже мені потрібні були не гуси, а гусенята. Малесенькі (їм було, мабуть, не більше як два-три дні від роду), вони плавали біля берега, а коли я підбігав до них, раптом поринали і виринали аж у другому кіпці озера.

В мулкому озері бродити було страшно. Я сховався в кущах і стежив за зеленкуватими кульбабками, що плавали по воді. Нарешті одно з них підпливло до берега і стрибнуло в осоку. Я кинувся на те місце і побачив, що гусеня причаїлося серед трапи зовсім нерухоме. Я швидко простяг руку, щоб схопити його, і здивувався, що воно навіть не поворухнулося, коли я його брав. Маленьке, тепле і ніжне, воно тихо сиділо тепер у мене на руці, і тільки серце в нього билося швидко-швидко.

Поки я ловив це гусеня, двоє інших встигли сховатися в осоку і тільки одне неспокійно кружляло по воді. Я почекав, поки воно вилізло на берег і легко спіймав і його. Поклавши здобич у рюкзак, я пішов додому і встиг прийти на будівництво до початку ранкової зміни.

Тесляр зробив мені клітку, я посадив у неї гусенят, поклав їм трави і накришив хліба. Вони зразу ж почали їсти, а наївшися, посідали, притулившись одне до одного, і сиділи, поки знову не захотіли їсти. До хліба я підмішував пісок — це допомагає птахам краще перетравлювати їжу,— і еони їли пісок так само охоче, як хліб і траву.

Через три дні я повів своїх гусенят гуляти. За палаткою, в якій я жив, була невелика калюжа, і я пустив їх поплавати. Гусенята щипали траву, ловили комарів і мух і зовсім не збиралися тікати. Тоді я, щоб подивитися, що вони робитимуть без мене, сховався за кущ. Хвилину гусенята спокійно бавилися по воді, але, помітивши, що мене немає, раптом зняли тривожний писк. Вони припливли до берега і, неспокійно оглядаючись на всі боки, пищали, не цікавлячись уже ні мухами, ні травою. Тоді я висунувся з-за куща, і вони кинулися до мене. Маленькі, вони спотикалися через березку, перестрибували через стебла трави, падали і бігли до мене. Тільки спинившися біля моїх ніг, вони заспокоїлися і стали знову щипати траву. Я пішов до палатки, і гусенята побігли за мною, щоразу здіймаючи крик, коли я від них віддалявся.

Другого дня під час обідньої перерви я їх поніс до річки. Вони плавали спокійно, поки я був біля них. Та тільки я ховався в траві або за кущем, як вони вилазили з води і здіймали галас, аж поїш не знаходили мене.

Я кликав їх:

— Тєгі-тєгі! — і вони кидалися до мене, забуваючи про все.

Гусенята росли швидко. Незабаром пух змінився на пір'я, вони стали їсти овес і бігали за мною всюди, куди б я не йшов. Я ходив з ними до їдальні, і кухар завжди давав їм рисової каші з компотом.

Вони стали вже потроху літати, але я не обрізав крил, бо знав, що вони мене не кинуть. Дійсно, політавши, гуси завжди поверталися до палатки і гучним, настирливим гелготанням прохали їжі.

Я дуже звик до моїх вихованців і часто вночі, сидячи над Кресленням, відривався на хвилину від роботи і тихо кликав:

— Тєгі-тєгі!

Гусенята, що спали звичайно під ліжком, раптом прокидалися і бігли до мене, витягуючи свої довгі шиї. Одержавши шматок хліба, вони заспокоювалися і, мирно гелгочучи, ховалися під ліжко.

Якось мене викликали до начальника дільниці. Посильний сказав, що справа дуже негайна, і я, схопивши польову сумку а паперами і кресленнями, швидко пішов до контори, яка містилася кілометрів за три від нашого кар'єру.

В кабінеті начальника сиділи інженери з сусідньої дільниці. Я привітався і сів до столу.

— Наші сусіди,— сказав начальник,— потребують допомоги. Чи не могли б ви збільшити видобуток гравію і дати кілька ешелонів для їхньої дільниці?

— Добре,— сказав я.— Ми зараз пробуємо робити поточний ремонт екскаватора на ходу, не припиняючи роботи. Це дасть значне збільшення видобутку. Я сподіваюся, що сьогодні вночі наш кар'єр дасть перший ешелон гравію понад план.

— Прекрасно,— сказав начальник дільниці.

В цю хвилину до кабінету з несамовитим криком вдерлися двоє гусей і, радісно гелгочучи, кинулися до мене. Начальник дільниці від несподіванки аж підвівся з крісла і здивовано, не розуміючи, звідки могли взятися тут дикі гуси, дивився на мене. А гусенята вже заспокоїлися, посідали, як ні в чому не бувало, біля моїх ніг і, стомлені переходом, вмить поснули, позакладавши голови під крила.

Мені було страшенно ніяково, що гусенята порушили ділову обстановку розмови. Я почервонів.

— Пробачте,— сказав я.— Це мої гусенята. Я не причинив дверей, коли йшов сюди, і вони вирішили мене наздогнати.

— Хто б міг подумати, що дикі гуси так звикають до людей!— промовив начальник дільниці, і по його обличчю я побачив: він зацікавився гусенятами і не помітив моєї ніяковості.

— Для мене це теж була новина,— сказав я.

Після засідання я пішов до своєї палатки і всю дорогу вичитував гусенятам за їхню поведінку, а вони, ніби вибачаючися, тихо гелготали мені у відповідь.

Після цього випадку, коли мені треба було йти на якесь засідання, я намагався вийти з палатки непомітно для гусенят і міцно причиняв двері. Інакше вони, здіймаючи галас, кидалися за мною, і тоді доводилося повертати назад, щоб залишити їх дома.

Полярне літо коротке. Частенько вже в серпні бувають морози, а інколи випадає сніг. Цілий день у палатці горіла залізна пічка, і тільки вночі, коли всі укладалися спати, вона гасла. Гусенята частенько, шукаючи тепла, забиралися вночі в пічку і сиділи на теплому попелі. Одного разу убиральник, коли пічка погасла, наклав усередину трісочок, щоб вони до ранку підсохли. Ми вже лягли спати, коли гусенята, покрутившися біля пічки, нарешті повлазили в неї і, умостившися на трісках, поснули.

Серед ночі я прокинувся від несамовитого гусячого крику. В пічці яскраво горіли підсохлі тріски, а в повітрі тхнуло паленим пір'ям. Одне гусеня з обгорілим хвостом, шкандибаючи, крутилося по палатці, а друге кричало, немов його ріжуть. Тільки я встав, обоє кинулися до моїх ніг, і я побачив, що в обгорілого гусеняти обпалена ще й нога. Перетинки на ніжці геть обгоріли. Я знайшов бинт, вазелін і зробив перев'язку. Потім обкутав обох гусенят теплим платком і посадив їх собі під ліжко. Ранком хворого оглянув лікар і сказав, що виразка скоро загоїться.

— А як ви думаєте,— спитав я лікаря,— зможе гусеня плавати без перетинки?

— Гм,— усміхнувся лікар,— плавати йому буде незручно. Та проте коли дуже схоче плавати, то в нього ж залишилися перетинки на одній нозі.

Надворі стояв вересень. Гусеня видужало, і тільки одна нога була схожа на курячу. Над палаткою час від часу пролітали косяки диких гусей, збираючися в далеку путь на південь. Щоразу, як у небі лунало гелготання, мої гуси підіймали голови і відповідали тривожним криком.

Якось я пішов до тундри оглянути шурфи і взяв з собою гусенят, щоб вони прогулялися. На горбках червоніли брусниці, і гусенята спритно дзьобали ягоди. Раптом з неба пролунало "гил-гил-гил". Мої гуси перестали пастися і попідіймали голови. Потім змахнули крилами і піднялися в повітря. Вони зробили наді мною коло і полетіли до табуна.

— Тєгі-тєгі! — крикнув я.

Але вони підіймалися все вище і вище, змішалися з табуном і зникли за обрієм.

"От і все",— подумав я і сумний пішов до палатки.

— Казав я вам, попідрізуйте їм крила,— зустрів мене мій помічник,— а тепер маєте!

— Ну, що ж! Хай летять,— відповів я.

До півдня я не міг заспокоїтися. Часом я виходив надвір і дивився на небо, але гусячі табуни пролітали над палаткою, не зупиняючися.

Короткий день згасав. Я скінчив роботу і, відкинувшися на ліжку, замислився. Раптом біля палатки пролунало знайоме "гил-гил-гнл".

— Тєгі-тєгі! — радісно крикнув я і у відповідь почув що голосніше гелготання і настирливе стукання. Гусенята били дзьобами в брезентові двері палатки. Мій помічник впустив утікачів.