Конспект уроку з української літератури, 11клас "Ніхто й ніщо не похитне моєї віри в Україну"

Література рідного краю, 11 клас

Тема. «Ніхто й ніщо не похитне моєї віри в Україну». За творчістю нашого земляка Івана Низового

 

Мета:

- дослідити сторінки життя і творчості Івана Низового, допомогти учням осмислити особливості ліричного таланту поета, формувати вміння аналізувати поетичний текст, висловлювати власні міркування;

- розвивати креативні здібності школярів, уміння працювати в 

 групах;

 - виховувати патріотичні почуття приналежності до     українського народу, активну життєву позицію, формувати громадянський світогляд;
Обладнання.  Збірки творів Івана Низового, світлини поета, мультимедійна

презентація .
Тип уроку: комбінований

Форма уроку: урок – дослідження

Методи та прийоми роботи: метод міні-проектів, робота в малих групах, метод «Прес»,інтерактивна вправа «Чомучки» , метод «Вільний мікрофон».

 

Епіграф:                                                Не любіть Україну лише на словах…

                                                                                                   Іван Низовий

Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

- Щоб налаштувати себе на активну роботу, проведемо аутотренінг. Прошу повторювати за мною:

           - Я – учень.

           - Я – особистість творча.

           - Я думаю, аналізую.

           -Я не боюсь висловлювати власні думки.

          - Я шукаю істину, бо хочу багато знати.

          - Я працюю плідно і очікую позитивний результат.

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів.
1. У супроводі мелодії звучить слово вчителя.

Не любіть Україну лише на словах,

Не складайте присяги лишень паперові

Їй на вірність –

Без вас вона вічно жива

І міцніє від вашої від нелюбові!

Не паплюжте її поривання святе

Мати власні путі і надійні причали –

Україна стократ вам віддячить за те,

Що її не любивши,

Ви просто мовчали.

2. Учитель. 

А чи знає ви , кому належать ці рядочки? Це  твір талановитого митця, невтомного трудівника, людини щирої, душевної, людини, що ,на превеликий жаль,уже одійшла у Вічність, Івана Даниловича Низового, нашого земляка.  Іван Низовий – поет-громадянин, поет-лірик, поет-філософ. За його збірками можна вивчати історію роду і народу, поринати в світ краси, бачити буденність сьогодення, ставити запитання і знаходити відповіді,  знову  і знову перечитувати рядки , відкриваючи нове: зрозуміле і незрозуміле. Іноді вірш злітає нотою високих почуттів, мов пісня - весела, сумна, іронічна. Так про поета висловилась Надія Кошель, також наша землячка,з творчістю якої ми вже знайомі.

 

ІІІ. Повідомлення теми та мети уроку
1 Вступне слово вчителя.

На сьогоднішньому уроці ми спробуємо дослідити життєвий і творчий шлях Івана Даниловича , на прикладі його поезій намагатимемося  побачити  і відчути позицію – поета-громадянина, поета-лірика, поета-філософа

    2. Робота над епіграфом

Епіграфом до уроку я також обрала слова І. Низового: «Не любіть Україну лише на словах…»

• Пояснити своє розуміння вислову, використовуючи метод «Прес».

Алгоритм методу «Прес»(проектується на дошці).

1. Я вважаю, що … (указати свою думку).
2. Тому що … (пояснити причину цієї думки).
3. Наприклад … (навести аргументи).
4. Таким чином… (зробити висновок).

ІV. Організація пошукової діяльності учнів .

• Отже, починаємо працювати і пам’ятаймо китайську мудрість: «Скажи мені – і я забуду. Покажи мені – і я запам’ятаю. Залучи мене – і я навчуся!» Готуючись до уроку, ви об’єдналися в групи та отримали теми для створення міні-проектів.

Група 1. « Біографи».Досліджували  життєвий шлях поета.

Група 2. «Літературознавці» Працювали над  визначенням основних мотивів у його творчості.

Група 3. « Літературні критики».Аналізували поетичну мову митця.

 

V. Вивчення нового матеріалу.

Учитель. Отже, хто він, автор таких проникливих рядків? Давайте

послухаємо розповідь про поета

Презентація «Біографів»

1.1Народився Іван Данилович Низовий 3 січня 1942р  в Марківці Білопільського району на Сумщині. Дитинство припало на роки війни, післявоєнний час, було тяжким, голодним. Зростав Іван без батька і матері. Виростила Івана і його старшу сестру Людмилу бабуся   Уляна  Олексіївна Великород -Пігуль, яка народилась у заможній і багатодітній селянській сім’ї, пережила російсько-турецьку і першу світову війни, революцію і громадянську  війну, голодомори 1921-22-го, 1932-33-го і 1946-1947-го років, під час Другої світової війни втратила єдину доньку Анастасію(матір Івана Даниловича) й останнього сина(шестеро інших, услід за батьком, померли від голоду в роки повальної колективізації).

 1.2   Бабуся  дуже любила свого непосидючого і кмітливого внука.  Від неї майбутній поет брав перші уроки доброти і любові: з роду в рід плекалися  рідна мова, народні пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому . ЇЇ любов і турботу пам’ятав Іван  до останніх днів свого життя. Їй, бабусі-матері , у 2010р. присвячує  книгу  поезій  «Найвище право – жить відверто», яка містить вірші та поеми 60-90 років, а також лірику останніх літ, наповнених  буремними подіями всеукраїнського і планетарного масштабу. Люди цієї історичної доби були загартовані життям – вистояти. Тому самі були наділені духом стійкості, заряджали людей цим духом . Іван Низовий  цінував людину за моральними якостями.      

 1.3    У творчому доробку  І.Д.Низового понад 100 книжок, які побачили світ в різні часи: «Там, де я ніколи не плакав» і «Там, де я сміюся крізь сльози»(2006 р.),“Горобина ніч” (1992), “Пракорінь” (1995), “І калина своя і тополя” (1992), “Запрягайте, хлопці, коней” (1993), “Покотьоло” “Вівтар” (1995), “Свіча на вітрі” (1996), “Білопілля – Верхосулля” (1997), “О, Оріяно…” (1997), “Осяяння осінню” (1997), “Сльоза небесна” (1997), “Це – мій вертеп. Лірика відчаю і надії” (1996), “Воронці нев’янучі” (1998), “За овидом сивим” (1998), “Чорнороси” (1998), “Це – мій вертеп” (1998), “Нічний вістун” (1998), “В раю, скраєчку” (2001), “Несправжня пектораль” (2003), “Пролог до епілогу” (2004), «Мажор в мінорі» (2006). “Провесінь” (1971), “Стебло” (1978), “Тобі моє серце” (1980), “Чекання ранку” (1986), “Пора косовиці” (1990), “Рівнодення”(1992 ) … Цікаві поетичні переклади  поета з російської, білоруської, вірменської, азербайджанської, казахської, каракалпацької, болгарської мов (збірка «Несправжня пектораль»). Вірші Івана Низового перекладалися російською, польською, болгарською, англійською, азербайджанською, татарською, чуваською мовами.

Між першою  збіркою  віршів поета «Народжуються  квіти»(1964р) і книгою «Цим дорожу»(2011р), яка присвячена його дружині Ліні Петрівні і доньці Лесі, - ціле життя.

  1.4 Він пройшов тернистий шлях життєвих випробувань:вчився в вечірній школі, служив у Радянській Армії, оволодів багатьма робітничими спеціальностями, працював у колгоспі, в будівельній галузі, навчався в Львівському університеті,  навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті ім. Горького , деякий час займався педагогічною діяльністю, журналістикою, тележурналістикою, з 1992р. до 1998р. обіймав посаду голови  Луганської організації Національної спілки письменників України.  Весь цей час Іван Низовий писав вірші, бо розумів, що основний поклик його душі – Слово. У збірці «Живу за юліанськими календами « є досить цікавий вірш – «Я дихаю віршами», який розкриває сутність поета, його світобачення.

    30 вересня 2011 року помер після тривалої хвороби. Похований у Луганську на цвинтарі Заріччя.

   1.5  За вагомий внесок у розвиток української літератури нашого земляка, талановитого письменника  Івана Низового, було нагороджено Всеукраїнськими  преміями  ім. братів Лепких та  Олекси Гірника, Почесною відзнакою НСПУ та медаллю „Будівничий України” ВУТ „Просвіта” імені Тараса Шевченка. Вірш «Лелече», який був покладений на музику тернопільським композитором Богданом Климчуком, на всесвітньому конкурсі ностальгійних пісень посів перше місце в номінації «Хорова композиція».
     З метою вшанування пам’яті поета в 2016р.  започатковано Всеукраїнська літературна премія імені Івана Низового. З нагоди 75-ліття від дня народження І.Низового та задля популяризації  його творчості Городоцька районна рада Львівської області проголосила 2017-й- роком Івана Низового на   Городоччині

2.Група «Літературознавці»

1-й учень. Наша група літературознавців досліджувала творчість поета. Поетична палітра Івана Низового багатогранна. Він – автор поетичних збірок, самі назви яких інтригують і дивують вдалими поетичними знахідками. Про що його поезії? Перечитавши твори (лише частку, бо все перечитати неможливо), визначили такі:про рідний край,про козацтво, про Україну,про  її розбудову, його поезії настільки були «далекоглядними», пророчими, що за ними можна писати історію України.

 Гадюкою вповзає в Україну

Правічний «друг» із путінським лицем,

Несе руїну в нашу кураїну,

І в нашу душу щиру та наївну

Знов повіва північним вітерцем.

Це із «Застереження» Івана Низового. І це 2004 рік. До прямої російської агресії ще 10 років!

Спостерігаючи непогамовну жадобу до влади тих, кого було обрано захищати народні інтереси, поет на другому році Незалежності пророче провидів грядущі соціальні катаклізми й потрясіння:

Нас приведуть іще до Крут

Новітні «гетьмани» захланні,

Й закряче знову хижий крук

Над полем брані, 

Ой, закряче,

І не одна душа заплаче,

І коні захропуть в тумані,

Залізних не порвавши пут! 

А в березневий каламут,

На проліски блакитні ранні

Криваві ручаї з-під Крут

Хлюпнуть, неждані…

Вражає пророчістю поезія, яка була написана ще в 1995 році

Читець декламує поезію напам,ять

Ми й нині щедрі,

Як були,

Без міри і без меж:

І флот, і море віддали,

І Севастополь теж.

І Крим невдовзі віддамо

(Нічого ж нам не жаль!) –

На нього ж ласиться, само

Собою, брат-москаль.

Тож, друже-брате, не бентеж

Душі – спокійно ляж

Під синім небом узбереж

І плюй на жовтий пляж,

І на чудного вусаня

Із тризубом в руці

Жбурляй щоночі і щодня

Дошкульні камінці.

І – регочи!

Хай чують степ

І весь козацький край,

Який веселий наш вертеп,

Який пекельний рай.

1995

Свої державницькі погляди Іван Низовий обґрунтував у публіцистичних книгах «Там, де я ніколи не плакав» і «Там, де я сміюся крізь сльози»(2006 р.). 

 

  2-й учень.     Любов до України,розуміння її трагічної історії, уболівання за її майбутнє – визначальні мотиви поетової лірики. Весь час Низовий працює з Україною в серці, ніколи не втрачає духовного зв’язку з нею, безмежно відданий їй:

     

                               …Ніхто й ніщо не похитне

                                  Моєї віри в Україну…

                                  Хай світла доля обмине

                                   Мій дім: зневажить хай мене

                                  І рідний край…До загину

                                  В душі палатиме одне:

                                  Люблю і вірю в Україну!...(11,с.35)

 

  3-й учень Треба сказати, що одна з особливостей творчої манери Івана Низового це надання образу ліричного героя автобіографічного характеру. До того ж, здебільшого, емоційна напруга досягається через зображення екзистенційного характеру: туги за втраченими в роки війни батьками, безрадісним і голодним дитинством, раннім змужнінням, яке викликане потребою заробити на життя. Саме туга за батьками є визначальним мотивом наступних поезій

Читець
Мати…

Мабуть, гарно її мати…

(А мені приснилася хоча б!).

Мабуть, гарно мамою назвати

Жінку, що сивіє на очах.

А моя не встигла посивіти

(На могилі посивів полин).

А моя не буде вже сивіти.

І за неї посивіє син.

Пожовтіли довоєнні фото,

Як жовтіє жовтень за селом…

Пожовтіли довоєнні фото

(А твого немає… не було…).

Стежка на кладовищі нерівна,

І на стежку хиляться бузки.

Стали сиві люди на коліна,

Стали, щоб оплакати близьких.

Плачуть очі.

Сухо плачуть очі,

А рука стискає глини шмат.

Мамо, мамо!

Я війни не хочу –

Я в війну націлив автомат.

Я – солдат. Не вбивця окаянний,

Серце в мене, що зоря огненна.

Матері,

          материки

                        і океани

Дивляться з надією на мене.

Читець

 

БАТЬКО

 

Я ніколи не бачив його.

Але в смерть безглузду – не вірю:

невеликий шматочок свинцю

важить менше, ніж батькове серце!

 

Десь за лісом була війна...

Мати ждала його над колискою,

А весною,

              перед світанком,

сколихнулася тиша від зойку.

 

Похоронна, і – батька нема.

Довго мати не вірила в це,

адже знала, що батькове серце

важить більше, ніж клятий свинець.

 

І не вірила, доки жила....

І я теж не можу повірити.

Я шукаю батька в містах –

на всіх площах,

                       у скверах

  4-й учень   Немає поетів, які б не писали про любов , бо  надто значне місце вона посідає у сфері людських почуттів. Здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, освітлює душу і серце, наповнює новим змістом  Буття людини.

      Осягнути неосяжне – неможливо. У творчому доробку Івана Низового понад 100 збірок віршів. Любовна лірика  – особливий пласт його творчості, який розкриває духовний світ поета, світло, яке не гасне з часом. Окрема збірка любовної лірики вийшла у світ у 1996 р. під назвою «Свіча на вітрі».У анотації до збірки написано: «Це перше видання так званої «чистої» лірики поета Івана Низового, відомого досі як пристрасного публіциста, заземленого мислителя, майстра пейзажної мініатюри, поезо-притчі епічної форми тощо». Книжка «Свіча на вітрі» розкриває нам нові грані таланту поета-земляка.

От , досить цікава мініатюра:

Читець

Збираю осколки

Розбитого на щастя келиха,

Геть руки розрізані до крові…

Запізнені сльози жалю

Ту кров цементують.

Або:

Щирих в любові

Завжди виганяють

Із раю, -

Жодного прощеного Адама

Досі не знаю…

Чи:

Але не це мене печалить, квітко, -

Ділись нектаром з іншими…

Але ж

Понад усе не хочу бути свідком,

Як ти себе, роздавши, одцвітеш!

          Поет розуміє жіночу душу як ніхто :

Стабільності нема

В твоїй душі смутній,

Як і в погоді:

То зв’язуєш – обірване – сама,

То рвеш категорично знову:

«Годі!..»

А от як через роки пригадує поет дівчину - Марічку, яка покохала мрійливого юнака-поета:

Жалів тебе! Жалів. Жалію…

Чи ти сама, чи є сім’я, -

Тебе тривожити не смію.

     Натхнення поета завжди пов’язано з музою. Вірною музою, соратницею, красунею - жінкою, яскравою і непомітною, душевною і принциповою, ніжною і чутливою, всерозуміючою, всепрощаючою, вірним товаришем і другом була його дружина Ліна Петрівна Низова:

Тобі – дружині і княгині,

Загляну в оченьки глибинні

І щастя карого нап’юсь

На все життя. За все прости

І відпусти гріхи невільні,

І всі набутки наші спільні,

Перехрестивши, освяти.

Які слова!!! А от ще:

Ми стримані і небагатослівні,

Та зрозуміло і тобі й мені,

Що першопочуття,

Такі ж наївні,

Як і колись,

Таяться в глибині.

Як продовження думки поета:

доживу досвічу дозорію

на безлюдді

в безликій юрбі

й прошепчу своє «Аве Марія»

увостаннє

дружино

тобі

Багато творів написано на історичну тематику, присвячених гетьманству України. Поет вів дослідницьку роботу в цьому напрямку : відвідував гетьманську столицю Батурин, знайомився з першоджерелами історії України, спілкувався з різними верствами населення щодо сприйняття ними подій минулих років і віків у світлі сучасного погляду на історію.

Особливо характерне філософське спрямування збірок «Дурман-трава» та «Жура за журавлями», де осмислено вічні поняття, що виражають духовний світ людини: особистість і народ, громадянин і країна, слово і мова, історія і сучасність.

Українська мова – синтез

Крові, поту і зорі.

Зневажають її ситі,

Плачуть нею злидарі.

Нею плачуть і сміються

Слобожанські солов’ї,

Нею лають, як нап’ються,

Рідну матір холуї… 

 

      Вчитель

Отже,ми переконалися, що палітра поезії нашого земляка –багатогранна,вона охоплює всі сторони людського життя.

Група «Літературні критики»- (Завдання: проаналізувати художні засоби, використані автором)

    1-й учень     Читаючи твори Івана Низового, неможливо не помітити, що його поезії густо і рясно насичені імпульсом почуттів-думок, які відображають світобачення поета.

Серед літераторів трапляються такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, що ними живемо. Іван Низовий – саме такий поет. 

    Письменник відображає дійсність у своїх творах за допомогою образного слова. Але це слово він використовує так, що життя постає перед нами у художніх картинах. Існує багато художніх засобів мови, які ми зустрічаємо і в поезії Івана Даниловича. Він уміє дібрати слова, образні засоби заставляють нас глибоко переживати зображене автором. Поетова душа сповнена високим почуттям любові, сумом до рідного краю. Говорячи про це, він використовує епітети: «Дожити б до травня лишень, / А рідне село почекає… /Таких  білоцвітних  вишень/ Не бачив я більше ніде! / Жива неповторна картина,  - / Такого й митці не втяли: / Запінена вся долина / Відживленої Сули. / Лежу в пахучім  пашні / І відчуваю насолоду / Таку терпку. / Якої зроду / Не відчував на чужині».

    А як образно й емоційно  автор завдяки метафорам і епітетам  змальовує картини рідної природи : « Туман пасеться на отаві,  /  Це ж пізня осінь – все з’ї си: /  Кущі шипшинові огневі, / Колючі терни, худорляві / Осоки й навіть голоси / Осини, жаб’ячі, пташині… / Це ж пізня осінь…».

   Коли його громадська та пейзажна лірика спонукає любити рідну Вітчизну, не бути байдужим до замулених джерел її історії, краси природи , то на інтимній поезії можна вчитися не тільки вимогливо ставитися до слова, а й кохати по-справжньому, не розмінюючи глибоких почуттів на хвилини удаваної закоханості. Іван Низовий – людина високої моралі, шанобливого ставлення до жінки: «… Що так солодко щемить?! / Молюся : « Аве Марія, Аве Мить!» / Куди втікати і чого втікати ? / Он ондечки міріють райські шати… / Живий струмок  он онде жебонить…».

    У цьому вірші є синтаксичний прийом, що підсилює виразність звучання. Це звертання і риторичне запитання.

    Не якимось формальними інноваціями вражає нас поет, не умільським  мереживом слів, а тією внутрішньою красою, істинністю почуттів, щирим поривом, що властиві його найкращим поезіям.

     Багато поезій І. Низовий присвятив ностальгії за рідним краєм, де він народився. Прочитавши ці рядки, можна побачити, що автор майстерно використав порівняння, метафори, епітети, слова – символи для виразності звучання і яскравості зображення : « Тонким стеблом трепечеться Сула   -

На нім село гойдається, як маківка»; «Приходь до мене, Калина із рідної Марківки»; «Мов горобець під стріхою,  Сиджу під небом …».

  Автор очима свого серця  захоплено дивиться на красу світу і відтворює образним словом почуття.

    Цікаві фразеологічні вирази – ознака високої поезії. Є у віршах радість і печаль, зневіра і надія – все, чим наповнюється сучасне життя:

« Завершується січень, / А січі не було, - / Цей січень потойбічень, / Самій зимі на зло, / То мокрий, то ніякий, / То геть сякий-такий,/ На виробничу якість/ Хоч круть, хоч верть – низький / Нема зими…»

       Отже, художні засоби сприяють образному змалюванню картин людського життя й навколишньої дійсності, змушують нас глибоко переживати зображене автором.Його поезії  патріотичні, сповнені любові до рідної мови, до народу, до його майбутнього. І всі ці якості об’єднані та невіддільні одна від одної. І всій цій образності автор завдячує Тарасові Шевченку. Письменник постійно займався самоосвітою, напружено працював над словом. У книзі «Осмути сивої сувій» говорить:

Я вчився все життя…
Читав багато книг –
Немов зривав плоди на мудрім древі,
Але одній лиш книзі –
«Кобзареві» -
Я пам’ятник в душі своїй
Воздвиг.

 2-й учень  Поет Іван Низовий доносить свою думку до читача, застосовуючи художні тропи: епітети, порівняння, антитези, уособлення, метафори, риторичні запитання тощо. Є вірші у Івана Низового легенькі, наче вітерець. Але це поверхове сприйняття. Глибинна сутність їх криється за іронічною посмішкою поета, щирим натяком на те, що читач повинен не тільки читати. а ще й думати.

Творчість Низового – чисте джерело народної мудрості, келих  світлих надій і сподівань, щирість думок і почуттів, вогонь, який водночас зігріває і освітлює  дорогу .

       Вірші про природу, рідний край сповнені глибокої любовi і причетності до цієї природи, єдності з усім живим в минулому , теперішньому і майбутньому. Читаєш їх і відчуваєш шелест кожного листочка, лагідний літній день,  спів соловейка чи голос «брехухи - зозулі»; вимальовуєш соняшник, який хоче бути ближчим до сонця і повертає свою голову в русі сонячного кола.

Чи хто з сучасних поетів зуміє оспівати свій рідний край з такою любов’ю, як він. У збірці віршів «Білополе Білопілля» (2007р) читаємо:

            «О Білопільщино – білолебедіє  мила

              В богоспасенному закутку Праукраїни»

Епітети: мила білолебедія, богоспасенний закуток
Звертання: О Білопільщино - білолебедіє

Нам бачаться і чуються ключові, опорні слова поезії Івана Низового:

Білопілля, Марківка, Сула. В збірці «Джерело у ясних ясинах» (2000р) поет з болем говорить:

             «Земляки – трагічний мій народе,

               Кошений під корінь, мов трава,

               Що і як на полі цьому вродить

               По пришесті нового Різдва?»(с.20)

А в вірші «Я Марківку свою не розлюбив « (с.28) пише:

               «Я Марківку свою не розлюбив.

                 Я вас люблю, статечні селюки,

                 За непоспішний розум

                  І поставу

                  Кряжисту,

                  Я б свою несправжню славу

                  Віддав за ваговиті гривняки

                  Довічних мозолів…»

 

Епітети: статечні селюки, непоспішний розум, кряжиста постава, ваговиті гривнями, довічні мозолі

           У своїх  віршах поет веде розмову з собою і Всесвітом. Збірка віршів «Калини жар на полотні снігів»(2007р) вилилась у сокровенні рядки:

                «Свячену крашанку насилу

                  Кочу з минулого туди,

                  Де через мамину могилу

                  Епоха виткала сліди»

 

Метафора: епоха виткала сліди

Епітети:занедбано - убогий край, пліснява ідеологія, несусвітенна заморочка,убивча крутія.

 

І далі:

              «Який занедбано - убогий

                Мій край, - а думалось, в раю

               Від плісняви ідеологій

               Очищу долю я свою…

               Несусвітенна заморочка,

               Подій убивча крутія, -

               Ані хреста, ані горбочка…

               Котися, крашанко, моя!»

       Іван Данилович серцем вболіває  за минуле, сьогодення і майбутнє

      У збірці віршів «Чорнороси»(1998р.) він, як автор,у  передмові зауважує : «А я – збоку, хоч насправді – в самісінькому епіцентрі. Раніше доводилося служити (вірив у світлі ідеї справедливості, здійснення мрій про вселюдську рівність), а нині, сьогодні… не служу, не вислужуюсь ні перед «лівими», ні перед «правими», ні перед «центристами». Я не егоїст (клянуся!), не егоцентрист (що воно таке?) , я – «епіцентрик», себто той, кого побивають камінням з усіх боків, я зціплюю від болю зуби, огризаюся і «сам стою», як можу; я збираю каміння, кинуте в мене, і будую з нього свій дім. Свій храм…Двері мого дому відчинені для всіх (і для заздрісників також), дорога до мого храму…шукайте  й знаходьте її самі.»

                                                                           Мені давно не все одно,
                                                                           Чи світом править добра воля,
                                                                           Чи геній злий,
                                                                           Чия сваволя
                                                                           Нас опуска на чорне дно.

                                                                           Мені змінити не дано
                                                                          Ходу історії трагічну,
                                                                           Та справедливість споконвічну
                                                                          Я захищатиму все’дно!

               О. Вертіль, голова Сумської організації НСПУ говорив: « Поет  Іван Низовий напрочуд ліричний, прозорий, чистий. Його рядки міцно збиті, слова стоять щільно й надійно. Важко вихоплювати якісь цитати, бо втрачається гармонія звукопису і думки. А вони тісно переплетені і разом створюють оте поетичне диво, ім’я якому Іван Низовий».

YI. Закріплення набутих знань, умінь і навичок.

1. «Незакінчене речення»

- Мене найбільше вразило в біографії письменника…
-         Мотиви, висветлені поетом , змушують…

3. Інтерактивна вправа «Чомучка». Сформулювати до  вивченого матеріалу   6 журналістських запитань: ЩО?   ДЕ?  КОЛИ?  ЯК? ЧОМУ?  НАВІЩО?   Наприклад:

1. Що  Іван Низовий найбільше цінував у людях?
2. Де навчався поет?
3. Коли  І Низовий  розпочав свою літературну діяльність?
4. Як називаються поетичні збірки  поета?
5. Чому  в одній із поезій поет наголошує: «Мені давно не все одно»?
6. Навіщо читачам  знайомство з творами Івана Низового?

Слово вчителя.

Сьогодні ми дослідили лише часточку творчого доробку Івана Даниловича, але цього достатньо, щоб переконатися , що поет мав тверді погляди  і віру у світле майбутнє України:

VII. Оцінювання навчальних досягнень учнів

 YIII Домашнє завдання

  Написати лист  Лесі Низовій(доньці поета), висловити думку щодо життя і творчості поета, причому: 1група – захоплення,

                            2група – подяку,

                            3 група – пораду,

                            4 група – лист-запитання.

IX. Підсумок уроку.

       Слово вчителя

     Іван Низовий своєю творчістю, своїм ставленням до життя стверджував, що кожна людина мусить виконувати свій громадянській обов’язок. Любов до України, розуміння її трагічної історії, уболівання за її майбутнє – непохитні мотиви поетової лірики: «Ніхто й  ніщо не похитне/Моєї віри в Україну…»

     Учіться  й ви бути справжніми патріотами рідної землі:

Людина завжди ціниться по тому,

Що вона зробила, що могла,

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало