2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

Конспект уроку з української літератури для 11 класу на тему: "«Шістдесятництво» як явище культурологічне й соціальне. Поети-шістдесятники. Василь Симоненко."

Про матеріал
Подаємо загальну характеристику творчості поетів-шістдесятників, розкриваємо зв'язок українського дисидентського руху з явищем «шістдесятництва; яке місце посідає образ України в творчості В. Симоненка, як через художнє слово поет виражав свої думки й почуття до Батьківщини; розвиваємо вміння учнів пов’язувати літературний процес з історичними умовами; розвиваємо критичне й креативне мислення, вміння аналізувати поетичні твори; виховуємо патріотичні почуття.
Перегляд файлу

Конспект уроку з  української  літератури для 11 класу на тему:

 «Шістдесятництво» як явище культурологічне й соціальне. Поети-шістдесятники. Василь Симоненко. Образ України, громадянський вибір поета.»

 Мета:  дати загальну харак­теристику творчості поетів-шістдесятників, розкрити зв'язок українського дисидентського руху з явищем «шістдесятництва; яке місце посідає образ України в творчості В. Симоненка, як через художнє слово поет виражав свої думки й почуття до Батьківщини; розвивати вміння учнів пов’язувати літературний процес з історичними умовами, робити висновки, узагальнення; розвивати критичне й креативне мислення, вміння аналізувати поетичні твори; виховувати патріотичні почуття.

 Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

 Вид уроку: бінарний урок (українська література, історія України),урок-дослідження.

 Обладнання: портрети шістдесятників.

 Форми роботи: робота в групах, виразне читання, проблемний виклад, випереджувальні завдання.

 

Вірю в майбутнє твоє, Україно!

 

Хід уроку

І.Оголошення теми уроку, мотивація навчальної діяльності

ІІ. Актуалізація опорних знань

 Слово вчителя літератури та історії.                                                                                                                                           - Доброго дня, дорогі діти, шановні гості!

Ми радо вітаємо Вас на нашому уроці.

  •  Урок сьогодні незвичайний. З вами працюватимуть два вчителі – я і вчитель історії, так як матеріал нашого уроку тісно переплітається з історичним.

 Проблемні запитання учням:                                                                                                                                       - Діти, з чого, на вашу думку, починається Батьківщина?

  • Що для вас , завтрашніх випускників школи, означає слово  “Україна”?

На ці питання спробуємо дати відповідь протягом вивчення даної теми.

 1.Учитель історії. Сьогодні будемо говорити про ціле покоління наших співвітчизників, які здивували світ своєю силою духу, волі, інтелекту, спробуєте відповісти на запитання:

  • Хто вони шістдесятники?
  •    Яким було їх творче кредо?
  • Яке місце посідає образ України у творчості Василя Симоненка. То ж епіграфом нашого уроку є слова: «Вірю в майбутнє твоє, Україно!»                                              Отже,записуємо тему уроку у зошити. Ми розробили опорний конспект нашого уроку, який допоможе вам під час уроку та на ЗНО.

1956 рік, XX з'їзд КПРС — запам'ятайте цю дату і цю подію, бо саме її можна вважати точкою відліку в історії українського шістдесятництва. Так звана «хрущовська відлига» після смерті Сталіна (1953) стала поштовхом для пробудження української нації. З'явилася надія. Надія на громадянську свободу, захищеність від беззаконня, від свавілля влади, на тор­жество справжньої демократії і права. Люди позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати й говорити.

 Шістдесятництво - частина української інтелігенції 1960-х років ХХ століття,які проявили національну свідомість і моральну опозицію тоталітарному державному режиму. Період "відлиги" після смерті Сталіна та

розвінчання його культу створили передумови для появи нового покоління талановитих літераторів та митців. Вони виступали за оновлення тодішнього суспільства, протестували своєю творчістю проти панівної задушливої атмосфери, боролися за справжні культурні цінності, національну свободу, людську гідність.

  2. Учитель історії.  Гра « Впізнай поета» (на дошці прикріплені портрети поетів-шістдесятників: 1- В.Симоненко, 2 – Ліна Костенко, 3 – Василь Стус, 4 – Дмитро Павличко, 5 – Микола Вінграновський, 6 – Іван Драч,7- Алла Горська, 8- Сергій Параджанов, 9- Володимир Івасюк, 10- Микита Хрущов)
- Діти, зверніть увагу на дошку, чи відомі вам портрети цих людей?

Їх називали шістдесятниками. Якщо когось і не впізнаєте, то протягом уроку познайомитесь.                    

 Зіткнення шістдесятників із системою влади було неминучим:  їм не дозволяли друкуватися у журналах та газетах; розганяли літературно-мистецькі вечори; закривали клуби творчої молоді. 

 В жовтні 1964 р. зняли Хрущова; на його місце прийшов JI. Брежнєв. Розпочалися політичні арешти, доноси, наклепи, фізичні розправи. Їхня юність закінчилася разом із першими арештами.

     3. Учитель літератури. Слово надаємо «Літературознавцям», які досліджували життя дисидентів. Хто такі дисиденти?Зверніться до опорного конспекту.

(Учні розповідають про художницю Аллу Горську, кінорежисера  Сергія Параджанова, поета і композитора Володимира Івасюка.)

1.Учень (виходить до дошки, звертає увагу на портрет, розповідає)

 Aлла Горська напрочуд обдарована людина, художник широких творчих обріїв, живописець, монументаліст, театральний художник, графік. Написала гарні портрети Олександра Довженка, Василя Симоненка, Євгена Сверстюка, Івана Драча, Василя Стуса.  Як театральний художник плідно співпрацювала

з видатним режисером Лесем Танюком.
 У своїй творчості Алла Горська не визнавала ідеологічного замовлення. Її завжди цікавила тільки людина. Вона була душею «шістдесятництва», у ті задушливі часи надихала на боротьбу проти сваволі й тотального залякування. У грудні 1970 року художниця загинула за невстановлених обставин. Це вбивство так і не було розкрито. «Її постать яскравіша від легенди,— пишуть про Аллу Горську товариші,— сяйво її зірки не погасне на нашому небосхилі».
 B. Стус відгукнувся на смерть Алли Горської поезією, сповненою болю та відчайдушної рішучості не звертати з обраного шляху. 

 2. Учень читає вірш на фоні музики 

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.
У білій стужі серце України.
А ти шукай — червону тінь калини,
На чорних водах — тінь її шукай.
Бо — горстка нас. Малесенька шопта.
Лише для молитов і сподівання.
Застерігає доля нас зарання,
Що калинова кров — така густа,
Така крута, як кров у наших жилах,
У білій стужі білих голосінь
Це гроно болю, що паде в глибінь,
На нас своїм безсмертям окошилось.

 3. Учень (виходить до дошки, звертає увагу на портрет, розповідає)

Перед нами Сергій Параджанов — «божевільний геній» в українській пустелі. 1965 року в кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» за повістю Михайла Коцюбинського. Фільм-легенда, якому в нашому кіно судилося стати сміливим новаторським експериментом кінорежисера. Саме на цій прем’єрі Іван Дзюба виголосив промову на захист безневинно засуджених, а Василь Стус запропонував встати і продемонструвати свій протест проти сваволі влади.
 Керівництво кінематографа намагалося «спрямувати» творчі зусилля Параджанова «в русло соцреалізму». Але це виявилося неможливим, і всесвітньо відомий майстер, талант якого був на злеті і прагнув реалізації, залишився без роботи. Натомість — судові процеси і принизливі звинувачення. У 1991 році Сергій Параджанов помер.

4. Учень (виходить до дошки, звертає увагу на портрет, розповідає)

 Хто сьогодні не знає пісні «Червона рута»? Людям різного віку близька її мелодія, так само як ім’я автора — Володимира Івасюка. Життя композитора — мов натягнута струна.  «Івасюківський вибух» — яскравий, могутній, підхоплений його друзями — Софією Ротару, Назарієм Яремчуком, Василем Зінкевичем. Пісні Володимира захоплювали нові й нові позиції на естраді, нагадували нам, чиїх батьків ми діти, долали національну байдужість. І це в той час, коли офіційна влада зустрічала в штики будь-який свіжий струмінь у нашій культурі.
 Володимир Івасюк зник 24 квітня 1979 року, а 18 травня знайшли його тіло. Роки тамують біль втрати, але пам’ять береже світле ім’я композитора-самородка. Михайло Івасюк, поет, батько Володі, писав:

Благословляю, сину, ті роки,
Що розчинили тобі навстіж двері
У царство творчості, і на папері
Лягли слова і ноти на рядки.

   Учитель літератури. Діти, ми вдячні вам за ваші дослідження.

Така вже немилосердна доля України, що її найкращим  синам судилося несправедливо коротке життя: 49 років прожив  Григір Тютюнник, 47- Василь  Стус,38- павло Грабовський,  і зовсім мало прожив Василь Симоненко – 28 років.

 На фоні музики учень  читає вірш "Пам'яті Василя Симоненка".

Чорний обвід круг портрета ліг,

Притрусив могилу білий сніг.

В Кобзаревім краю ще одна

Золота порвалася струна...

Жить би тобі ще десятки літ

І піснями чарувати світ, -

А тебе немає серед нас:

Блиснув метеором - і погас.

Полиняють траурні стрічки,

Облетять ялинові вінки,

Та лавровий твій вінок співця

Збережуть повік людські серця.

 

 Вчителя літератури. Дякую! Сьогодні ми поговоримо про Василя Симоненка, відчуємо красу його поезій, спробуємо дослідити, що значила Україна для поета.

  Доля була нещадною до Василя Андрійовича. Поет помер на початку стрімкого злету свого сміливого твор­чого шляху. Незадовго до смерті Василь занотував у своєму щоденнику під датою  22.07.1963 р.: "Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю. Десять ро­ків - для мене більше, ніж достатньо…". А прожив по цій даті тільки 5 місяців.

 Життя Василя Симоненка було коротким, як спалах. Та живе його поезія, що, за словами Олеся Гончара, вийшла із самих глибин народного життя. Живила Василя любов до України краса полтавського краю, українська пісня. Він писав у вірші «Грудочка землі»:

Ті пісні мене найперше вчили

Поважати труд людській і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

З нею я ділити завжди буду

Радощі, турботи і жалі.

Бо у мене стукотить у грудях

Грудочка любимої землі.

  Слово надаємо «Літературознавцям», які досліджували творчий шлях поета

5. Учень. "Він справді був першим паростком хрущовської відли­ги й першою жертвою системи, яка панічно бояла­ся мислячих людей. Люто ненавиділи його поезію.

       Весною 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді, учасниками якого були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також актив­но брав участь у роботі клубу, багато їздив Укра­їною, виступав на літературних вечорах і диспутах. Саме з ініціативи клубу розпочався пошук місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Симоненко з колегами збирали свідчення тих зло­чинів. Одного разу вони на галявині Биківнянського лісу побачили, як хлопчаки ганяли у футбол, а за м'яча їм правив череп з діркою в потилиці. Після цього Василь написав вірш «Гранітні обеліски», у якому проклинав тих , хто чинив нечувані злочини над народом ; висловлював впевненість , що злочинців не мине кара.

Учитель:         ...Мільярди вір зариті в чорнозем,

Мільярди щасть розвіяні у прах.

Душа горить.

Палає лютий розум.

І ненависть регоче на вітрах.

Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів посіріле,

Напевне б, репнуло

від сорому й хули.

Тремтіть, убивці!

Думайте, лакузи!

Життя не наліза на ваш копил.

Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій

Уже немає місця для могил!..

 

Учень. Симоненко  разом з іншими членами клубу складає й надсилає до Київської міської ради меморандум з вимогою оприлюднити місцезнаходження   масових поховань і перетворити їх у національні   місця скорботи та пам'яті.                                     

             Такого зухвальства система простити не змогла - за Симоненком установили нагляд, почалися провокації. Улітку 1962 року заарешту­вали. Потім поет розповідав товаришам, як його били, показував синці, скаржився, що ніби щось обірвалося всередині. Саме після такої "зустрічі з владою" у Василя почалися проблеми з нирками, що й стало причиною смерті 13 грудня 1963 року.

 Учитель літератури. Ось така складна доля судилася Василю Андрійовичу, але поезія живе. Симоненко зважував кожне слово, кожний рядок своїх віршів із настроєм і думами простого народу:

                                    Навіщо бундючитися пихато,

                                    Гріться в похвалах?

                                    Слава не ртуть:

                                    Мало великим себе уявляти,

                                    Треба великим буть.

 

    Він, як ніхто інший, цінував людей, співчував, писав про них, жив їхнім життям, турботами, болями... Іноді трагічними нотами сповнені болючі роздуми Симоненка про людей праці. Прослухайте вірш «Злодій».

 6.Учень.

Дядька затримали чи впіймали —
Дядька в сільраду ескортували.
Дядька повчали і докоряли:
"Як вам, дядьку, не ай-ай-ай
Красти на полі свій урожай!
У кого ви крали?
Ви крали в себе.
Це ж просто сором красти свій труд".
Дядько понуро тім'я теребив
І смакував махру.
Дядько кліпав товстими віями,
Важко дивитись в очі ганьби,
Важко йому із домашніми мріями
Враз осягнуть парадокси доби.
"Так воно, так,— у кулак кахикав,-
Красти пагано, куди вже гірш".
Рвися з горлянки свавільним криком,
Мій неслухняний вірш.
— Чому він злодій?
З якої речі?
Чому він красти пішов своє?
Давить той клунок мені на плечі,
Сором у серце мені плює.
Дядька я вбити зневагою мушу,
Тільки у грудях клекоче гроза:
Хто обікрав, обскуб його душу,
Хто його совісті руки зв'язав?
Де вони, ті відгодовані й сірі,
Недорікуваті демагоги й брехуни,
Що в'язи скрутили дядьковій вірі,
Пробираючись у крісла й чини.
Їх би за грати! Їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало??? Доказом будуть
Лантухи вкрадених вір і надій.

 Учитель літератури. Герой вірша, сільський дядько, який переживає за скоєне. Автор намагається зрозуміти мотиви його вчинку. І робить висновок: судити потрібно чиновників за бездушне ставлення до людей. Ось вам правда про колишнє колгоспне «благоденство» і водночас підтвердження громадянської відваги поета, який насмілився відкрито говорити про поневіряння своїх земляків.

 8 січня 1963 року в Спілці письменників України відбулося обговорення віршів Симоненка і Вінграновського. Коли Симоненко прочитав «Злодій» , зал вибухнув оваціями. Присутні зрозуміли, що вірш про Сталіна і його сатрапів. Для тоталітарної системи правдолюб був небезпечний.

    Безперечно, що такі вірші не подобалися владі, а особливо лютили «Де зараз ви, кати мого народу?», «Задивляюсь у твої зіниці». Прослухайте їх,  адже йшлося тут про безсмертя українського народу, про Україну.

7. Учень виразно  читає  вірш "Де  зараз ви, кати мого народу?"   

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

 У рядках «Народ росте, і множиться, і діє. Під сонцем вічності древніє й молодіє. Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!» звучить гордість ліричного героя за народ, за його безсмертя.

 Тих, хто зраджує, поневолює народ, поет називає «катами», «байстрюками», «виродками», сміливо кидає їм виклик: «Де зараз ви, кати мого народу?». Так писати було небезпечно. Симоненко  усвідомлював, проте не збирався сходити з обраного шляху народного захисника.
 Учитель літератури. Україна для поета – найдорожче у світі. Він живе заради неї. Називає її «дивом», «молитвою». Прослухайте поезії.               

8. Учень:   "Я закоханий палко, без міри...."

Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю.

Ти дала мені радісну вдачу,
Кров гарячу пустила до жил.
Я без тебе нічого не значу,
Ніби птиця без крил.

Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.

 

 

 

9. Учень:     Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

 Учитель літератури. У поезіях Василь Андрійович стверджує, що його життя повністю належить Батьківщині: «Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...». Ніщо не може зупинити ліричного героя на шляху боротьби за волю й незалежність свого народу: «Хай сичать образи — все одно Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено».

 З ніжністю, лагідністю звертається Василь Симоненко до своєї Вітчизни: "Україно! Ти для мене диво!.."; "Ма­мо горда і вродлива..."; "Нене!.."; "Україно! Ти - моя молитва, ти моя розпука вікова".    

      Найдорожчою цінністю для кожного є Батьківщина, котру не вибирають , як і матір, а люблять такою, якою вона є.

 Виразне читання вчителем літератури  вірша напам'ять на фоні музики

 

"Лебеді материнства"

Мріють крилами з туману
лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка
в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо,
не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Учитель літератури.

 Вірш звучить як гімн незрадливій материнській любові і синівській вірності Вітчизні. Поет зумів художньо довести вічну істину: без Батьківщини немає людини.

  Учитель літератури. В. Симоненко писав  поезії і філософського змісту про цінності людського життя.             

11. Виразне читання учнем вірша напам'ять

 «Ти знаєш, що ти — людина»

Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

 

      Учитель літератури. Чи так живе людина ? Що залишить після себе? Чи згадають нащадки добрим словом? 

      Ось до яких роздумів спонукає нас автор. Життя швидкоплинне, і потрібно встигнути зробити все:  творити добро, жити за законами  людської моралі.

IV.Закріплення вивченого матеріалу ( Не забудьте за опорний конспект, використайте його)

     Учитель історії.    1.  Усний диктант « Що означають ці дати»

1953   ( смерть Й.Сталіна).

1956   (XX з'їзд КПРС ,засудження «культу особи» Й. Сталіна і проголошення курсу на десталінізацію).

1961—1962   ( «творчий вибух» шістдесятників).

1965  (перша хвиля арештів українських  шістдесятників).

1972  ( друга хвиля арештів українських шістдесятників.)

1980-ті pp.   (третя хвиля арештів)

 2. Ким же були шістдесятники?Які вони?

           3. Яке місце посідає образ України в творчості В. Симоненка

         Центральний образ України як єдиної, безмежно дорогої для кожного українця Вітчизни, без якої життя втрачає смисл;

         звернення-заклик до земляків любити рідну землю і дбати про її майбутнє;

        найдорожча цінність для кожного-Батьківщина, котру не вибирають , як і матір, а люблять такою, як є.

Y. Підсумок  уроку. Оцінювання

- Що для вас , завтрашніх випускників школи, означає слово  “Україна”?

- Які слова Василя Симоненка ви взяли із собою, вирушаючи в самостійне життя?

VI.   Домашнє завдання (на вибір)

       1. Опрацювати тему за підручником і конспектом.

 2. Вивчити напам'ять одну з поезій В. Симоненка (на вибір).

 3. Написати есе на тему: «Які слова В. Симоненка ви взяли б із собою, вирушаючи в самостійне життя?»

 

docx
Додав(-ла)
Чорна Наталія
До підручника
Українська література (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Авраменко О.М., Пахаренко В.І., Мовчан Р.В.)
Додано
19 березня
Переглядів
486
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку