Урок "Євген Маланюк. Коротко про митця. Символічні образи в поезії “Стилет чи стилос?..” "

Тема. Євген Маланюк. Коротко про митця. Символічні образи в поезії “Стилет чи стилос?..”

Мета: розглянути життєвий і творчий шлях поета як одного з «пражан», проаналізувати його поезію «Стилет чи стилос», визначити ідею, мотив; шліфувати вміння висловлювати власні міркування; розвивати навички аналізу художніх образів; формувати у старшокласників уміння давати справедливу оцінку людям, які творили нашу літературу; виховувати патріотичні почуття, що проявляються на відстані.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І.  Емоційне налаштування

Перегляд відео «Це моя Україна»

• Що означає слово «Україна» для вас? (Батьківщина)
• Отже, Батьківщина — це рідна земля, місто, рідні люди... А якщо людина вимушена через якусь причину, що не залежить від неї, покинути рідну землю? Чи згадує вона там, за кордоном, свою батьківщину, чи сумує за рідною землею? Так, вона прагне зустріти там своїх земляків. Їй легше стає від того, що вона не одна. І люди починають об'єднуватись у певні групи, щоб почути рідну мову, пригадати краєвиди рідної землі.

Словникова робота на карті

• Звернімо увагу на карту і спробуймо дати відповідь на певні питання, але це потрібно зуміти показати схематично за допомогою наших колоритних представників (козаків-українців)

 

 

 

 

 

 

 

• Учитель з'ясовує значення нових понять, а учні показують переселення на карті за допомогою козаків:

- міграція - переселення народів у межах однієї країни або з однієї країни в іншу;

- імміграція - в'їзд чужоземців до будь-якої країни на постійне проживання (урбанізація);

- еміграція - переселення зі своєї країни в іншу на постійне місце проживання, зумовлене соціально-економічними, політичними або релігійними причинами.

 - діаспора – (з гр. - розсіяння) по різних країнах народів, вигнаних за межі Батьківщини завойовниками;

Історична довідка

• Які ж причини еміграції українців за межі рідної землі?

 Протягом XX століття мільйони українців залишили свої домівки в пошуку кращого життя на чужині. Що ж примусило їх в різні часи залишити рідну землю?

 Головні причини - соціально-економічні та політичні.

 Історія знає три етапи еміграції за кордон. Хто ж обґрунтує першу хвилю

 еміграції?

Перша хвиля еміграції

Українці, що емігрували перед першою світовою війною до Нового Світу, намагалися поліпшити своє матеріальне становище. Більшість прямували до США, де влаштовувались робітниками на шахтах і фабриках, розташованих у великих містах або поблизу них.

 Ці іммігранти переважно молоді парубки, спочатку планували заробити гроші і повернутися додому. Але з часом життя США здавалося більш привабливим і вони залишилися. А з приїздом жінок - українців, почалися формуватись сім'ї. Так зростала українська громада у великих містах.

 Іншу групу складали ті переселенці, що покидали домівку, сподіваючись зайнятись сільським господарством в чужих краях, де земля була доступною і дешевою. Вони виїжджали цілими сім'ями, розташовувалися в малозаселених районах Канади, Бразиліїі і США.

 Особливо трагічно, виразно, коротко змалював цей період еміграції українців за кордон Василь Стефаник, зокрема, новела «Камінний хрест». Доля родини Івана Дідуха.

Друга хвиля еміграції

  Це еміграція за кордон в міжвоєнний період. Ця еміграція була значно меншою, виїжджали в основному до США і Канади. Найяскравішою рисою міжвоєнного періоду була поява нового типу українські переселенці - політичного. Люди ставали вигнанцями через свої політичні переконання. Це були офіцери, представники української інтелігенції, прихильники вільної незалежної України.

Третя хвиля еміграції

Друга світова війна і «переміщені особи». Хто з учнів познайомить нас із цим історичним процесом?

 Після закінчення другої світової війни на території Німеччини та Австрії перебувало понад 16 млн. іноземців - в'язнів, робітників, біженців. З них 2,3 млн. – українців - в'язнів, молодь, силою вивезена до Німеччини. Після припинення воєнних дій до Німеччини з СРСР були направлені репатріаційні групи, котрі повинні були переконати радянських громадян повернутися додому. Частина мешканців СРСР повернулась, але багато залишилось. Цю категорії людей назвали «переміщені особи». Протягом 1945 - 1947 років було здійснено переміщення осіб на місця постійного проживання до США, Канади, Австралії, Бельгії, Латинської Америки.

Калейдоскоп цікавих доль(на дощці)

Ілюстративний диктант

 

Демонстрація фото пражан, а учні записують прізвища в зошит. Останнє фото Євгена Маланюка

 ІІ. Оголошення теми, мети уроку

Отже, сьогодні на уроці ми з вами продовжуємо вивчати творчість «пражан», а саме познайомимося з життєвим та творчим шляхом Євгена Маланюка.

• Спробуймо визначити мету уроку:

розглянути життєвий і творчий шлях поета як одного з «пражан», проаналізувати його поезію «Стилет чи стилос», визначити ідею, мотив; шліфувати вміння висловлювати власні міркування; розвивати навички аналізу художніх образів; формувати у старшокласників уміння давати справедливу оцінку людям, які творили нашу літературу; виховувати патріотичні почуття, що проявляються на відстані.

ІІІ. Сприймання й усвідомлення нового матеріалу

1.Презентація життєвого і творчого шляху Євгена Маланюка

• КластерФотоколаж

• Скрапбукінг

(Запис у зошиті у вигляді блок-схеми)

Він був максималістом, якого не влаштовувало ні московське залізне ярмо на шиї Вкраїни, ні українське безхребетне хуторянство. Отож, на жаль, часто бував він на чужині чужим не лише для чужих...

Порівняймо два уривки зі спогадів про Євгена Маланюка. Спочатку послухаємо його першу дружину, тоді студентку медицини у Подєбрадах (Чехословаччина) Зою Плітас (Равич): “Раптом... до їдальні ввійшов незвичайної вроди молодий чоловік. Він зробив на мене велике враження: високий, стрункий, чорнявий, з гордовито піднесеною головою, з блискучими карими очима... Незнайомий, що зацікавив мене, легким кроком перейшов їдальню й сів коло порожнього столика, сам-один, не підійшовши ні до кого(тут і далі виділення моє. – Ю. К.). Відразу витягнув з кишені перо й записник і почав щось писати”^[1].

А тепер зазирнімо до “Енциклопедії українознавства”. “16 лютого 1968 року Євген Маланюк помер на удар серця у своєму самотньому помешканнІ у Нью-Йорку. Його знайшли день пізніше на підлозі в його кімнаті в позі молитви. У кишені його був квиток до опери якраз на вечір його смерти. Помер на ходу”^[2]. Енциклопедія є енциклопедія, характерна її риса – лаконізм: де, коли, хто, що. За стислими рядками – доля непересічної людини, найбільшого поета української діаспори і одного з визначних українських поетів двадцятого століття, який потужністю таланту не поступається Максимові Рильському та Павлові Тичині.

Що поєднує ці два уривки, між якими півстоліття і в яких йдеться про різні періоди життя Маланюка? І в далекому 25-му закохана юна студентка, й у більш близькому до нас 68-му по-науковому неемоційні укладачі “Енциклопедії українознавства” помітили те саме: самотність поета, точніше – самотність Маланюка-людини: “Мушу випити келих до краю – Полиновий мед самоти” (“Біографія”. 1925).

Завжди один – бо завжди проти течій? Мабуть, що й так. А може, це і є ознака таланту, якщо хочете – мужність таланту (талант мужності?) – пливти туди, куди вважаєш за потрібне, а не туди, куди несе течія. У більшості не стає сил – гребти проти бистрини. У Маланюка – вистачило. За це його не любив дехто. За це його любить багато хто. За це його поважають, не можуть не поважати – всі.

Що ж він за людина, за поет такий – Маланюк? Що вплинуло на його життєвий і творчий шлях?

2. Розповідь про життєвий шлях поета

20 січня (1 лютого за н.ст.) 1897 року дружина Филимона Васильовича Маланюка, донька “чорногорця Якова Стоянова, військовика із сербських осадчих”, народила сина. Цікаво відбилося у світогляді маленького Євгена життя “на дві хати”: дідову й батькову. Якщо по батьковій лінії у роду були українці і дід усіх неукраїнців вважав “безсумнівними унтерменшами”, то мати виросла у атмосфері “якихось... колоніального типу “дворянських гнізд” з клавесинами, дагеротипами, сентиментальними романами й романсами, балями й гостинами, демонічними гусарами, слідами спогадів про “южних” декабристів і байронічних лермонтівських поручників, засланих на “погибельний Кавказ”^[3].

Отже, Євген змалечку всотав з одного боку – дух українства, з іншого – атмосферу уваги та поваги до представників інших національностей, якими багатий був південь Російської імперії, особливо рідна його Херсонщина.

Дитинство Євгенове було осяяне гарячим південним сонцем, тепло якого, перелите у тепло серця, пронизує всю його подальшу творчість. З якою непідробною щирістю він згадує на чужині рідний Архангород (нині Новоархангельськ), блакитну прохолоду річки Синюхи, куди бігав хлоп’ям купатися, батькову хату, мамину ласку:

О, як прозоро й сяйвно вмер би...

Але згадаю, як росте

Пшениця, як шумить крізь верби

Синюха, вітер, простір, степ.

Як рідна хата з-попід стріхи

Очима дивиться з вікон,

І крик той: “Сину мій! Приїхав!”,

І ранній день, і ранній сон...

Після закінчення Єлисаветградського реального училища^[4] Маланюк вступає до Петроградського політехнічного інституту. Та закінчити його Євгенові не судилося – почалася перша світова, його мобілізували. Закінчивши Київську військову школу, поручник Маланюк їде до місця призначення, але довго служити у російській армії йому теж не довелося: революція, демобілізація, ревком, німці... Нарешті молодий офіцер царської армії перетворився на командира (ад’ютанта Головнокомандувача) армії Української Народної Республіки. 1920 року УНР впала, і Євген разом з тисячами її бійців покидає Україну.

У Польщі, в Калішському таборі для інтернованих українських вояків (1922–1923), відбулася знаменна для української літератури (та що там – для України) подія: воїн-поет перетворився на поета-воїна. За його власним висловом, Маланюк тоді змінив зброю воїна – стилет на перо поета – стилос:

Напружений, незломно-гордий,

Залізних імператор строф –

Веду ці вірші, як когорти,

В обличчя творчих катастроф.

Після табору Маланюк переїхав до Чехословаччини. У Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. Дванадцятого серпня 1925 року повінчався зі згаданою вже Зоєю Равич у православній церкві Св. Миколая на “Малей странє” у Празі. Хоча шлюб був недовгим (1929 року Євген сам від’їжджає до Польщі), через все життя вони пронесли теплі почуття одне до одного. В кінці життя вони зустрілися. Саме завдяки цій жінці ми маємо більшість документів про великого українського поета, зокрема його останні фотографії, її серце ніби передчувало, що через кілька днів Маланюка не стане...

Отже, подружжя прожило разом всього п’ять років. “За їхніх часів у Подєбрадах утворився літературний гурт, який писав, дискутував, змагався. Той гурт літераторів мав свою інтелігентну авдиторію. До нього належало більше, але за прізвищем треба згадати Наталю Лівицьку-Холодну, Миколу Чирського, Олену Телігу, Леоніда Мосендза. З Праги приїжджали Ольжич, Самчук. На той час в Подєбрадах при-
падають, либонь, найбільш безжурні й безтурботні дні Маланюка”^[5].

Згодом ця група отримала назву празької поетичної школи. “Її безумовним лідером був Є. Маланюк. Стильово до неї належали Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Юрій Клен (єдиний емігрант з-поміж українських “неокласиків”. – Ю. К.), Олег Ольжич, О.Лятуринська, О. Теліга... Більшість із них належало до т. зв. “вісниківців”. Всі вони були зближені світоглядово, стильово й тематично, їхня творчість
була спрямована найчастіше в минуле України, набирала часто історіософічної наснаги, акцентувала вузлові періоди історії, перегукувалась із сучасністю (“Варязька балада” Є. Маланюка, “Жанна д’Арк” Ю. Клена та ін.)”^[6].

“Циганські мандри по чужинах”, емігрантські шляхи Скільки їх він пройшов. З Польщі з другою дружиною повернувся до Чехословаччини. У 1945 році, залишивши дружину, чешку Богумилу Савицьку, і сина Богдана, які не схотіли з ним їхати, подався до Німеччини, а відтіля в 1949 році – аж до США. Недаремно його іноді називали українським Одіссеєм. На жаль, до своєї Ітаки він так і не повернувся...

Здавалось би, Маланюка не дуже образила доля у другій еміграції: лише спочатку він був вантажником у порту, а потім працював у інженерному бюро в Нью-Йорку. Як для емігранта – досить пристойна робота. Та не до душі українському поетові були “безсонячні щілини Мангатану”, “вузький каньйон Бродвею, Де сліпнеш над чужим проектом...”, “брудний Бруклин”.

Лише вечорами та ночами, усамотнюючись, линув подумки до України, рідної Херсонщини, річки Синюхи... А жити залишалось все менше. У місяці лютому, лютому місяці 1968 року Євгена Филимоновича Маланюка не стало. Ховали його “у тихому нью-джерському Бавнд Бруку”, який американські українці називають своїм пантеоном. “Похорони його були скромні... Політичного естеблішменту, який десятками років величав Маланюка як ідеолога-прапороносця, на похоронах не було. Вони почували, що Маланюк їх зрадив на кінці життя, ставши людиною”^[7]. Повний келих полинового меду самоти був випитий. І – таки до краю.

Не можна сказати, що трояндами був встелений і його творчий шлях. Так, іноді доводилось чути “компліменти” на кшталт такого: ви, мовляв, найкращий поет серед інженерів і найкращий інженер серед поетів. Були й часи, коли колишні товариші, діаспорні літературні критики, робили йому закиди щодо повторення тем...

1925 року в Подєбрадах вийшла перша збірка віршів «Стилет і стилос» (до збірки ввійшов 31 вірш), яка стала неабиякою подією і в житті автора, і в тогочасному літературно-мистецькому процесі, викликавши неоднозначну реакцію: від цілковитого несприйняття до надзвичайного захоплення. Цією книгою, як і наступною - "Гербарій" (Гамбург, 1926), Маланюк ствердив свої позиції поета-націєтворця, яким він не зрадить до самої смерті. Саме це: войовничий дух; звернення до державницької і визвольної атрибутики у вигляді "заліза наших когорт" "свяченого ножа"; розміркування над долею сучасного мистецтва, покликаного слугувати високим ідеалам, - приваблювали молодше покоління представників діаспори. Натомість старша генерація, схильна до поміркованості та нескінченних оплакувань недолі України, була просто шокована різким тоном письменника, його зневажливими оцінками і звинуваченнями на адресу земляків-малоросів, що ніяк не доростуть до рівня нації.

• Поясніть, що означають слова «стилет», «стилос».
• Стилет – холодна зброя, різновид кинджала; стилос – загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці

           

 

 

 

 

Виразне читання поезії вчителем

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко

Вагаються трагічні терези.

Не кинувши у глиб надійний якор,

Пливу й пливу повз береги краси.

 

Там дивний ліс зітхає ароматом

І ввесь дзвенить од гимнів п'яних птиць

Співа трава, ніким ще не зім'ята,

І вабить сном солодких таємниць,

 

Там зачарують гіпнотичні кобри

Під пестощі золототілих дів...

А тут — жаха набряклий вітром обрій:

Привабить, зрадить і віддасть воді.

 

Та тільки тут веселий галас бою —

Розгоном бур і божевіллям хвиль

Безмежжя! Зачарований тобою,

Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль!

• Які враження у вас виникли після прослуховування цієї поезії?

Стилет – це символ одвічної боротьби.

Стилос – це лоно краси, це світ мистецтва, це магія добра.

• На початку вірша звучить риторичне запитання: «Стилет чи стилос?»Зачитайте першу строфу і дайте відповідь на запитання: чому перед поетом постав такий вибір?
• Як образно поет передає своє вагання у виборі? (Терези) Чому?
• Якою постає природа перед нами зі слів Маланюка? (ІІ, ІІІ строфа)
• Які художні засоби і з якою метою використав автор? (епітети – дивний ліс, п’яних птиць, солодких таємниць – краса і спокій, метафори – ліс зітхає, дзвенить, співа трава, вабить – реальний світ через Маланюкове я - зачаровується)
• Який прийом лежить в основі поезії? (антитеза: тут і там – стилістичний прийом, зіставлення протилежних думок або образів для посилення враження)
• Які це 2 світи? (мрія і реальність )
• Що ближче поетові? Як про це сказано у вірші?
• Які образи-символи використовує Маланюк?
• У чому полягає державотворча місія поета? (Меч вояка за державність України поет змінив на перо. Але мирний стилос у його руках стає стилетом. Вся збірка — це життєва програма Євгена Маланюка.)
• Визначте тему та ідею поезії(Тема визначається символічною назвою твору. Стилет – симол дії, боротьби, це вітер, рух; стилос – світ мистецтва і краси.

Ідея – основне завдання поезії – служити Україні, втілювати в поетичні рядки загальнонаціональні традиції

Художні засоби – звуконаслідування, риторичні питання, оклики, метафори, епітети, особливий синтаксис, своєрідність віршування)

Прийом ейдетики

Усім вам писати на ЗНО власне висловлювання, де ви маєте використовувати і цитати, і уривки віршів на підтвердження своїх аргументів. Тому сьогодні я вам нагадаю, як легко запам’ятовувати поезії.

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко

Вагаються трагічні терези.

Не кинувши у глиб надійний якор,

Пливу й пливу повз береги краси.

Створення творчої програми поета

Повернемося до нашої поезії. Давайте з вами складемо творчу програму поета.

№	Питання	Завдання
1.	Роль стилоса?	Стилос повинен нагадувати стилет
2.	Завдання поетичного слова?	Поетичне слово має виконувати основне завдання – сприяти пробудженню нації, підготовці її до вирішальних випробувань
3.	Чим було українське мистецтво для Маланюка?	Українське мистецтво – частина духовної цінності нації
4.	Якою вбачає роль митців?	Поети, маляри, музики й журналісти мають бути духовним штабом національного руху
5.	Ким НЕ СМІЄ БУТИ митець?	Український митець  не може, не сміє бути воїном!
6.	Як ставиться Є.Маланюк до подій, до життя?	Події не можуть чекати, постійний рух!

 

А події сьогодення зовсім не чекають, оскільки ситуація, що склалася, є надзвичайно напруженою. Яка подія стала тим лакмусовим папірцем, що підняла народ?

Перегляньте відео і спробуйте висловити свої думки, врахувавши позицію Євгена Маланюка та свою позицію – школяра!

Перегляд відео «Візьми участь у розробці плану дій в країні»

Оскільки ми аполітичний заклад і не маємо відповідного віку, аби приймати радикальні рішення, то яким ви вбачаєте план дій для стабілізації життя.

Складання пам’ятки для сучасного українця в суспільстві

1. Не сміти в ліфті
2. Не кидай сміття повз сміттєвих баків
3. Поступайся місцем в громадському транспорті
4. Сплачуй за проїзд
5. Ізди за правилами
6. Не давай і не бери хабарів
7. Поважай свою історію і культури – і тоді ти сам не зоглядишся, як опинишся в цивілізованій європейській країні -  СВОЇЙ БАТЬКІВЩИНІ

Взагалі, Є.Маланюк вважав Україну європейською державою…………тому що виконувала роль своєрідного щита від ворогів!

ІV. Підсумок

Є. Маланюк говорив, що він – дитя України. І ми з вами є також дітьми своєї держави. Ви є її майбутнім. Пісня, яку ви зараз почуєте, - це і є ніби стан душі, позиція Є.Маланюка, але вже у виконання Дениса і Тетяни, які є небайдужими до реальності.

Пісня  «На світі є одна країна»

Творча діяльність Маланюка не обмежувалася віршуванням. Талановитий поет, він був ще й культорологом, літературним критиком, мистецтвознавцем .. Як надзвичайно ерудована людина, поліглот, перекладав французьких, польських, чеських та інших поетів, багатьох з них знав особисто.

Втім, Маланюк вже увічнив своє ім’я, адже його творчість стоїть на трьох китах, які – перевірено усім розвитком всесвітньої літератури – забезпечують поетам безсмертя. Це: щира, аж до болю, душевного щему, любов до Батьківщини; надзвичайно високий інтелект; і, головне, непересічний поетичний талант.

Сучасній Україні бракує Є. Маланюка. Могутній розум та винятково прониклива інтуїція, якими він був наділений з якоюсь відчайдушною наполегливістю були спрямовані на осмислення України – її минулого та сучасного. Він був аристократом духу, а тому й не міг змиритися з упослідженістю Батьківщини. Для того щоб допомогти їй вийти з безчестя, він зробив усе, що може зробити людина його масштабу, – заглибившись в історію, віднайшовши і показав головні причини негараздів. Дав діагноз хвороби, що підточувала національний організм – «малоросійство». Попередив, що в роки державності (він вірив у неї пропри все) ця проблема лишиться найголовнішою для «державних мужів» Прогноз виявився точним.

V. Оцінювання

VІ. Домашнє завдання.

С.187-192 (опрацювати), ідейно-художній аналіз «Під чужим небом» та «Книга спостережень»; усні повідомлення Улас Самчук «Марія»

^[1] Цит. за кн.: Євген Маланюк. Поезії. – К.: Укр. письменник, 1992.–С. 18.

^[2] Цит. за кн.: Українське слово. – К.: Рось, 1994. – Книга друга.– С. 156.

^[3] Маланюк Є. Ф. Книга спостережень II. – Торонто, 1966. – С. 476–477.

^[4] Свого часу в Єлисаветграді навчалися брати Тобілевичі, Кропивницький, В. Винниченко, Є. Чикаленко, Ю. Яновський.

^[5] Із спогадів П. Шоха //Євген Маланюк. Поезії – С 18.

^[6] Згад роб., с 25–26.

^[7] Бойчук Богдан. Відбронзований портрет Євгена Маланюка (Куценко Л. В. Цит. роб., с. 51.).