10 березня о 18:00Вебінар: Шкільне діловодство. Документація заступника директора з навчальної роботи

Конспект уроку з української літератури для 5 класу "П. Тичина. «Не бував ти у наших краях!»"

Про матеріал

Мета: ознайомити учнів із матеріалом про життя та творчість поета; допомогти усвідомити красу та ідейно-художню цінність його поезій; розвивати вміння висловлювати почуття, викликані прочитаними поезіями

Перегляд файлу

 

П. Тичина. «Не бував ти у наших краях!»

Мета: ознайомити учнів із матеріалом про життя та творчість поета; допомогти усвідомити красу та ідейно-художню цінність його поезій; розвивати вміння висловлювати почуття, викликані прочитаними поезіями

Очікувані результати: учні знають матеріал про поета, уміють виразно і вдумливо читати його вірші, відчувають поезію, усвідомлюють та вміють описувати свої почуття.

Теорія літератури: метафора, епітет.

Обладнання: підручник, портрет П. Тичини, збірки його віршів, ілюстрації до епізодів життя та творчості поета

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

  • І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Аналіз контрольної роботи.

2. Гра «Продовжте речення».

 Коли я буваю в лісі, полі, на луках…

 У нашому краї ростуть такі дерева: …

 Я знаю такі дикорослі квіти: …

 Картини природи викликають у мене почуття…

  • ІІ.              Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

Вступне слово вчителя.

«Чи справді рідний край найкращий?» — інколи замислюємося ми. Поет Павло Тичина дає на це питання однозначну відповідь: так! Цікаво, чи переконає нас письменник своїми віршами?

  • ІІІ.              Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Розповідь учителя про П. Тичину.

1) Початок шляху.

Народився майбутній поет Павло Григорович Тичина на Чернігівщині у великій сім’ї сільського дяка. Жили вони дуже бідно, наголодь. Маленький Павло мав досконалий музичний слух і дзвінкий голос, тому в 9 років його віддали в хор при одному з чернігівських монастирів. Там, у Чернігові, він змушений буде 13 років навчатися спочатку в бурсі, а потім у семінарії.

2) П. Тичина — обдарована особистість.

Навчання в духовному хорі не минуло марно — П. Тичина досконало вивчив нотну грамоту, оволодів азами диригування, навчився грати на багатьох струнних і духових інструментах. Надзвичайно любив бандуру й кларнет. Згодом, 1918 року, він назве свою першу збірку «Сонячні кларнети». Павло Григорович мав ще й здібності до малювання і навіть готувався вступити до Академії мистецтв у Петербурзі, але брак коштів став на заваді.

Тичина був знавцем не тільки українського слова, він постійно вивчав мови інших народів (знав 15 мов).

Проте, маючи дар співака, музиканта й живописця, він став поетом. Його вірші мелодійні, «кольорові», часто незвичайні за формою

2. Огляд ілюстрацій.

3. Робота з підручником.

Опрацювання статті про письменника.

4. Виразне читання вірша П. Тичини «Не бував ти у наших краях!».

5. Словникова робота.

(Проводиться за питаннями учнів.)

6. Евристична бесіда. Завдання творчого характеру.

 Що ми дізнаємося з вірша поета про його рідний край? Опишіть його, використавши слова і рядки з поезії.

 Як поет характеризує людей свого краю? Чим вони підтримують силу свого духу?

 Схарактеризуйте автора за його віршем.

7. Робота зі словничком літературознавчих термінів.

Метафора — один із основних тропів поетичного мовлення, що полягає в розкритті сутності одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Метафора найчастіше виражається в дії, наприклад: кіт посміхався у вуса.

Різновидом метафори є уособлення (персоніфікація).

Епітет — образне означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює їх суттєву ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку: сонце золоте, ясні зорі, тихі води.

8. Завдання пошуково-дослідницького характеру.

Визначте тему, головну думку та художні засоби вірша П. Тичини «Не бував ти у наших краях!».

9. «Поетичний практикум».

Визначте ритм і риму вірша П. Тичини «Не бував ти у наших краях!».

 

  • ІV.              Закріплення знань, умінь та навичок

Практична робота.

Визначте слухові та зорові образи в поезії П. Тичини «Не бував ти у наших краях!». Який настрій вони створюють?

  • V.              Домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

1. Завдання для всього класу.

Уміти розповідати про письменника, навчитися виразно читати вірш, аналізувати його, висловлювати власні почуття та враження.

2. Творче завдання.

Скласти усний лист другові з іншої країни, з яким познайомилися через мережу Інтернет, про свій рідний край, «малу батьківщину».

  • VІ.              Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

 Читаючи поезії П. Тичини, я думаю…

 

Тичина Павло Григорович

Біографія

Павло Тичина народився 23 січня 1891 року, в селі Піски Козелецького повіту Чернігів­ської губернії. Його охрестили 27 січня. Батько Павла, Григорій Тимофійович Тичина (1850–1906), був сільським дяком й одночасно вчителем грамоти в школі.

Поет згадував: «У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев’яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по 10 або ж по 12 учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно для себе вивчився читати».

Мати, Марія Василівна Тичина (уроджена Савицька; 1861–1915) була на 11 років молодша від поетового батька.

Павло Тичина мав 5 сестер: Єфросинію (1881–1949), Поліну (1884–1925), Оксану (1893–?), Олександру (1899–1931) і Наталію (1902–1922) — і 4 братів: Михайла (1885–1920), Івана (1888–1969), Євгена (1895–1955) та Костянтина (помер дитиною). Найвідомішим із братів був Євген Тичина, який працював педагогом у Харкові.

Як зазначає у критично-біографічному нарисі про поета літературознавець Леонід Новиченко, «суворість зашарпаного злиднями батька, нерідкі спалахи його гніву (що не завадило, однак, синові зберегти про нього пам’ять як про справедливу й гарну в своїй основі людину) пом’якшувалися сердечною і розумною добротою Марії Василівни — матері поета».

Спочатку Павло вчився в земській початковій школі (її в Пісках відкрили 1897 року). Його вчителькою була Серафима Миколаївна Морачевська. За добре навчання вона подарувала Павлові декілька українських книжок. Серед них «Байки» Леоніда Глібова, оповідання Марії Загірньої (Грінченко) про шахтарів — «Під землею». Першій учительці поет присвятив поему «Серафима Морачевська» (залишилася незавершеною; уперше опублікована 1968 року в № 9 журналу «Прапор»).

Морачевська, оцінивши чудовий голос і слух хлопця, порадила батькам віддати Павла в один із монастирських хорів Чернігова. Крім того, дітей у хорах також учили. Оскільки інших можливостей дати синові освіту Тичини не мали, вони прислухалися до поради вчительки.

1900 року дев’ятирічний Тичина, успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотної грамоти новачків. Як правило, навчання відбувалося на могилі Леоніда Глібова, похованого в Чернігові на території Троїцького монастиря. У такий спосіб Тичина навчав нот свого брата Євгена, а також майбутнього хорового диригента Григорія Верьовку.

У червні 1906 року помер батько Павла Тичини.

Від 1906-го Павло Тичина пише вірші — почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам вірш Тичини — «Сине небо закрилося…» — датовано 1906-м. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся про цей вірш: «Подивишся — аж смішно».

1907 року Павло закінчив училище. Після цього в нього був єдиний, по суті, шлях продовжити освіту — у семінарії. Тож у період із 1907 до 1913-го Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. У старших класах він пройшов ґрунтовну художню школу у викладача малювання Михайла Жука, який також увів Павла Тичину в коло чернігівської інтелігенції.

Товаришем Тичини в семінарії був Василь Елланський — майбутній поет Василь Еллан-Блакитний.

Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з 1911 року.

1912 року в № 1 журналу «Літературно-науковий вісник» уперше надруковано твір Тичини. Це був вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…».

1913 року Тичина опублікував три оповідання — «Спокуса» (у газеті «Рада» від 17 жовтня), «Богословіє» (у газеті «Рада» від 6 листопада) та «На ріках вавилонських» (у № 3 журналу «Світло»), які й стали його своєрідним прощанням з бурсацькою та семінарською юністю.

У 1913–1917 роках Павло Тичина навчався на економічному факультеті Київського ко­мерційного інституту, але не закінчив його. Одночасно працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913–1914), помічником хормейстера в театрі Миколи Садовського (1916–1917). Улітку та восени 1914–1916 років Тичина працював роз’їзним інструктором і рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних фольклорних записів.

Був членом Чернігівського самостійницького братства — молодіжної підпільної організації, яку очолював Василь Еллан-Блакитний. 1916 року братство відрядило Павла Тичину до Києва з метою налагодження зв’язків з іншими самостійницькими групами.

Коли розпочалася Перша світова війна, Київський комерційний інститут перевели до Саратова. Тож студент Тичина, щоб скласти зимові заліки 1915 року, мав добиратися в теплушках на Волгу. Павло сильно захворів. Поет Володимир Самійленко, рятуючи його, запросив до себе в Добрянку (нині селище міського типу Ріпкинського району Чернігівської області). Тут Тичина зустрів Наталю — своє перше кохання. Їй поет присвятив одну з найкращих ліричних поезій «Зоставайся, ніч настала…» Але закоханим не судилося бути разом: дівчина померла від сухот. Ця історія стала основою есе Павла Загребельного «Кларнети ніжності».

Згодом Тичина працював завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада» (1917) і відділу поезії журналу «Літературно-науковий вісник» (1918–1919), головою української секції Всеукраїнського видавництва (1919), завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР (1920).

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
4.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
4.7
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Лобанова Ірина Олегівна
    Загальна:
    4.7
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
doc
Додано
11 березня 2018
Переглядів
6384
Оцінка розробки
4.7 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку