конспект уроку з української літератури "М.Вороний. Поема "Євшан-зілля"

Урок№                                                                             Дата

Тема: Микола Вороний. «Євшан-зілля». Патріотичні почуття  й  толерантне  ставлення  до інших  народів  у  поемі  «Євшан-зілля». Роль  слова,  пісні,  історії  в  житті  будь-якої  людини.  Краса  природи  рідного краю. 

Мета: навчати розповідати про історичну основу поеми, її зв’язок з народною легендою (за літописом), визначати головну думку; охарактеризувати образ юнака-половця; співвідносити давноминулі події, описані в поемі, з сучасністю; сприяти вихованню власного розуміння почуття патріотизму, значення історичної пам’яті для кожної людини як усвідомлення приналежності до свого народу, національної свідомості, вірності Батьківщині.

ТЛ: ліричний герой, ліро-епічний твір, поема.

Обладнання: портрет письменника, тексти поеми, відео- та аудіо записи, мультимедійна презентація.

Хід уроку

І.Етап  орієнтації.

Любов до рідної землі – найпотаємніше почуття людини. І ким би вона не була, багачем чи жебраком, ученим чи хліборобом, - і якою б вона не була – дорослою чи малою, рідна домівка кличе до себе, надзвичайною силою притягує, манить спогадами, тривожно сниться довгими зимовими ночами, відгукується в серці маминою піснею, навіює духмяні запахи квітів дитинства – матіоли й чорнобривців.

Почуття любові до Батьківщини ще більше загострюється, коли знаходишся далеко від неї під час відрядження, подорожі, й переходить у тяжку тугу, коли довгий час доводиться жити на чужині, або стає одвічною ностальгією, коли на Батьківщину вороття нема.

ІІ.Етап  цілепокладання

1.Оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів.

2. Формулювання  мети уроку за опорними словами

НАВЧИТИСЯ

РОЗВИНУТИ

СФОРМУВАТИ

ІІІ Пояснення нового матеріалу

Вчитель: Без минулого нема майбутнього. Історія - це життєвий корінь, на якому тримається нація, народ. Ми завжди повинні звертати погляди у минуле, знати свою історію, не забувати: «Хто ми і звідки родом». Микола Вороний, тонкий лірик і романтик всю свою творчість присвятив змалюванню рідної землі. І сьогодні у нас є можливість заглянути у ту дивну книгу історичного минулого, яка може перенесе нас у далекі часи життя нашого народу, дасть можливість відчути прекрасну мелодику твору, відчути красу і силу поетичного слова, запахи рідної землі, яка додає великої сили і наснаги людині. Особливо це відчуває той, хто опиняється за її межами. Така людина дуже часто сумує за рідним краєм. Про все це ми дізнаємося в процесі роботи над текстом поеми Миколи Вороного «Євшан-зілля».

 «Євшан-зілля» - поема Миколи Вороного, написана у Полтаві у 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам'ять. Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Сам символ євшану, які і числені переспіви легенди, були настільки актуальні і зрозумілі в Україні, що не лише літературні твори, але і періодичні видання, хорові колективи національного спрямування, вибирали для назви слово євшан, а Микола Федюшка взяв його собі як псевдонім.

У Галицько-Волинському літописі під 1201 роком Літописець помістив чарівну половецьку легенду. Порівнюючи князя Романа з Володимиром Мономахом, він згадує, як цей князь розгромив половців, як вигнав хана Отрока в Обези за Залізні Ворота, а брата його – Сірчана – за Дон:«Після ж смерті Володимирової лишився у Сірчана один Співець – Орев, і послав він його в Обезя, кажучи: „Володимир умер уже, то ж повертайся, брате, назад в землю свою“. Перекажи ж ти йому ці слова мої, заспівай йому пісень половецьких. А як не схоче послухати, то дай йому понюхати зілля, яке зветься євшаном.

А як той відмовився повертатись і слухати, дав він йому зілля. І понюхавши, заплакав той і сказав: „Краще на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужині славному бути“. І прийшов він у землю свою...»

Переосмислення легенди

В українській художній літературі без згадки про половецьку легенду часом натрапляємо на її переосмислення — українські дівчата несуть полин-зілля (бо євшан – це і є тюркська назва полину) козакам у турецьку неволю, щоб нагадати їм про Отчий край.

4.Робота над змістом поеми:

1. Чи сподобався вам твір?
2. Який епізод запам’ятався вам найбільше?

 3.Словникова робота. Виписати з тексту незрозумілі слова, пояснити їх значення

манівцями – непрямими доріжками

занедбати – забросить

побиватися – горювати, сумувати

євшан-зілля – різновид полину

ясир – люди, які взяті в полон, та награбовані речі

почет - пошана

розкоші – багатство

гудець – співець і музикант

земля руська -  у цьому тексті: землю українську

Перун – бог грому

твар – обличчя

зілля-приворот – чарівне зілля

4. Хвилинка мудрості. Проблемне питання: Чому саме полинові судилося навертати людську душу і розум до священної, обітованої, рідної землі?

Виступ дослідника: Ірина Калинець так поетично відобразила дію цього зілля на українців в альманасі Євшан-Зілля:«Так пахне стежка до рідного дому, так пахне надвечір'я у співі солов'я, так пахне зілля в Святойванівську ніч... І стократ нестриманішу тугу будить цей запах у розлуці з Батьківщиною. Закордонні туристи-українці, відвідуючи Батьківщину, беруть з собою жменьку рідної землі і горнуться в далекій чужині до неї... Жменька рідної землі... Квітка з рідного краю... А для оспалих духом – полин. Терпкий, неблагоароматний, гіркий на смак.

Чому саме полинові судилося навертати людську душу і розум до священної, обітованої, рідної землі? Не оспіваній за красу а давніх-давен дикій рожі, не романтичній калині, навіть не сонцеликому соняшникові, а саме полинові – євшан-зіллю? Мабуть, лише душевні страждання, гіркота життя навертають людину до джерел – до початків, до спільноти – народу-нації.

Непам'ять – це павутина, яка засотує в безчинність розум і серце, сестра байдужості до правди і добра, до кривди й зла. А ми ж сьогодні – лише частка, ми – лише місток між вчора й завтра, ми в ланцюгу буття –  лише одне маленьке коліщатко, якому нема права заіржавіти, зламатися, упасти долилиць у чорний подих відчаю й зневіри. Бо там – за нами – сотні поколінь, уся Планета в присмерку чекання, уся Планета в розмаїтті мов, культур, народів, націй. Кожна несе свій цвіт у тисячне суцвіття, свій неповторний і єдиний цвіт. І вся краса, і вся мета, весь смисл вчорашній і насущний у тому розмаїтому цвітінні...»

5.Опрацювання мозаїки  ідейно-художніх засобів у творі М. К. Вороного «Євшан-зілля» 
Тема: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина, який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою євшан-зілля.

Ідея: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї.

 Основна думка:

1) щастя можна знайти тільки на рідній землі;

2) «...хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають»,

 Композиція.

• Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика і тих, хто край свій рідний «...зацурали, занедбали...».

• Зав'язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за допомогою гудця повернути єдину дитину на Батьківщину.

• Кульмінація: хлопець згадав рідний край за допомогою євшан-зілля !

• Розв'язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому.

7.Робота за підручником «Освітня скарбниця»

Опрацювання теорії літератури с.40-41

Ліро-епічний твір – це літературний твір, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки (балада, співомовка, поема, роман у віршах).

Поема –  ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображу ні значні події і яскраві характери.

Ліричний герой – суб'єкт висловлювання в ліричному творі, свого роду персонаж лірики. «Ліричний герой» — це образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів.

8.Метод «Гронування».

Охарактеризуйте образ ліричного героя, хлопчика, ханського сина 

ІV.Закріплення вивченого матеріалу

1. Згадайте, що таке рима? Прочитайте епілог поеми й підкресліть в ній рими. Визначте тип римування.
2. Характеристика ліричного героя. Знайти у поемі слова, що належать ліричному герою.
3. Характеристика головного героя

4. Виконайте тестові завдання с.39,42

5.Відкритий мікрофон «Чи знаєте ви?»

1. Звідки автор взяв історичний факт про полоненого сина

 половецького хана? ( з літопису)

2. Як малий половчанин потрапив до князя Володимира?

 ( був узятий у полон)

3. Як жилося хлопчикові у князя? (дуже добре)
4. Як почував себе старий хан, батько хлопчика? (страждав на самоті)
5. Кого хан вирішив послати по сина? ( співця)
6. Що порадив хан посланцеві, щоб розбудити пам’ять юнака?

 (заспівати пісню, понюхати євшан-зілля)

7. Як поставився хлопчик до слів посланця? (залишився байдужим)
8. Які пісні співав посланець юнакові? (бойових та колискових)
9. Кого, що саме побачив юнак під впливом пахощів євшан-зілля?

 (рідний край ,батька)

10.          Яке почуття “стисло горло ,сперло груди” юнакові - половчанину?

 (почуття волі)

11.          Що зробив юнак під впливом спогадів? ( вирушив додому)
12.          До кого автор звертається із заключним словом? (до українців)

Учитель: Куди б не їхав ти і де б не був, завжди пам`ятай і знай: тебе люблять. Чекає твого повернення рідна земля, батьківська хата, мама і тато. Тобі не потрібно євшан-зілля,бо в твоєму серці живе пошана до історії і національних традицій,почуття особливої гордості українця…

V Підсумки уроку.

VІ Домашнє завдання

«Вибери сам»

Високий рівень: Написати власне висловлювання на тему:

 «Проблема історичної пам’яті в поемі Миколи Вороного «Євшан-зілля»

Достатній рівень: Скласти таблицю «Художні засоби поеми»

Середній рівень: Скласти тестові завдання за змістом твору

Підготувати повідомлення про Тараса Шевченка (для всіх)