Тема.  Активізація національно-демократичного руху. Декларація про державний суверенітет України. Проголошення незалежності України. Розпад СРСР.

Основні поняття і  терміни: альтернативні вибори, «живий ланцюг» («українська хвиля»), суверенітет, декларація, «Революція на граніті», меджліс, автономія, Акт проголошення незалежності України, Президент України, СНД.

Основні дати:  21 січня 1990 р. – акція «Живий ланцюг», березень 1990 р. – вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад, 16 липня 1990 р. – Декларація про державний суверенітет, 2-17 жовтня 1990 р. – «Революція на граніті», 12 лютого 1991 р. – Автономна Республіка Крим, червень 1991 р. – Меджліс кримськотатарського народу; 19—21 серпня 1991 р. — спроба державного перевороту в СРСР; 24 серпня 1991 р. — Акт проголошення незалежності України; 1 грудня 1991 р. — Референдум і вибори Президента України.

Цікаве відео з теми:

• https://www.youtube.com/watch?v=ntDKz6WTxf4
• https://www.youtube.com/watch?v=j_Hiqd56HT4
• https://www.youtube.com/watch?v=oB1vKHHx0Qc
• https://www.youtube.com/watch?v=21X1yrPAuq0
• https://www.youtube.com/watch?v=u1WOUj5LGHU
• https://www.youtube.com/watch?v=J1uMSmz3dLw

Відродження національно-визвольних процесів. У червні 1988 р. ХІХ парт.конференці прийняла рішення про кардильнальне реформування політичної системи. Це сприяло демократизації суспільства. Проголошена раніше політика гласності прискорила процеси десталінізації, масовій реабілітації жертв репресій. Основи тоталітарного режиму підривало й ліквідація ст.6 Конституції СРСР, в якій ішлося про керівну роль КПРС.

Таким чином, перебудові процеси сприяли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості укр..народу.

Ці явища та нові заходи влади посилили активність українства, сколихнули націю на боротьбу за власні національні права (національно-визвольний характер), за демократизацію (демократичний характер), розширення прав республіки і,зрештою, за відновлення державності – за проголошення незалежності України.

Як розвивався цей процес? Все відбувалось досить бурхливо та динамічно:

• В. Чорновіл у 1987 р. відновив видання «Українського вісника»;

• тема національного відродження виразно зазвучала в Західній Україні, оскільки рівень національної свідомості українців там виявився вищим, ніж в інших частинах України, ряд мітингів у Львові;

• на захисті української культури, висвітленні «білих плям» історії першою стала Спілка письменників України та її центральний орган — газета «Літературна Україна». Широкий розголос мали виступи О.Гончара, Р.Братуня, І.Дзюби, І.Драча, В.Дрозда та інших;

• почали повертатися твори В. Винниченка, С. Петлюри, представників «розстріляного відродження», зокрема Миколи Хвильового, М. Куліша, М. Зерова, історичні праці М. Грушевського, М. Костомарова та інших, заборонені твори І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», М. Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання?», твори репресованих у роки «застою» В. Стуса, Є. Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців та інших;

• поступово відкривалася правда про такі сторінки української історії XX ст., як Українська революція 1917—1921 рр., масовий штучний голод 1921—1923 рр., геноцид українського народу — Голодомор 1932—1933 рр., насильницька колективізація, сталінські репресії, діяльність ОУН та збройна боротьба УПА тощо; розгорнулася дискусія про національну символіку та ідею;

• повертаються з еміграції діячі культури, активісти-дисиденти (М.Руденко та ін..);

• активно почали відроджуватися УАПЦ (у 1990 р. обраний патріарх Мстислав) і УГКЦ (Любачівський).

Поява та поширення неформальних об’єднань (неформальні, бо не під контролем КПРС).

• у серпні 1987 р. розпочав роботу Український культурологічний клуб, у якому активно співпрацювали представники дисидентів, колишніх політв’язнів, демократичної інтелігенції;

• у 1988 р. постала Українську Гельсінську спілку (на основі колишньої УГГ) – перша неформальна організація республіканського масштабу, яку очолив Л. Лук’яненко;

• у лютому 1989 р. в Києві відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка (голова Д. Павличко), яке активно сприяло ухваленню Закону «Про мови в Українській РСР» (жовтень 1989 р.), яким закріплювався державний статус української мови, гарантувалася рівноправність мов усіх народів, що проживали на території України;

• у 1989 р. створено Українське історико-просвітницьке товариство «Меморіал» (голова Л. Танюк), яке привертало увагу до реабілітації жертв політичних репресій, вшанування та повернення пам’яті про невинно репресованих, дослідження та висвітлення «білих плям» української історії;

• екологічна асоціація «Зелений світ» (керівник Ю. Щербак); студентське об’єднання «Громада» та ін.

Уже в червні 1989 р. в Україні діяло понад 47 тис. неформальних об’єднань. Наприкінці 1988 — на початку 1989 р. їхніми зусиллями було проведено 1200 мітингів, у яких узяло участь понад 13 млн осіб. «Мітингова демократія» стала реальною силою, дієвим механізмом, що мав вплив у суспільстві.

Зміни в політичному керівництві УРСР. На відміну від Москви, де політичні процеси в перші роки «перебудови» відбувалися більш інтенсивно, в Україні продовжував панувати «застій». Це пов’язували з ім’ям першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького – найбільшого «непідтримувача» перебудовчих змін і консерватора українського застою.

28 вересня 1989 р. було звільнено з посади першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького, який був гальмом перебудови в Україні. На цю посаду було обрано Володимира Івашка (1989-90рр.).

Формування багатопартійності. Цьому сприяли політичні реформи часів перебудови, а особливо – скасування ст.6 Конституції про монополію компартії. У 1989-1990 рр. в Україні почали активно формуватися й реєструватися партії:

• Українська національна партія, об’єднання «Державна самостійність України» (націонал-радикальні);

• Українська республіканська партія (створена на базі УГС, центристська, голова Л. Лук’яненко);

• Демократична партія України (центристська, за незалежність України, голова Ю. Бадзьо);

• Партія зелених України (за «екологічне солідарне суспільство», голова Ю. Щербак);

• Соціал-демократичні партії, що виступали за розширення повноважень України в межах СРСР та інші.

На початок 1991 р. — 13 партій, більшість з яких виступали за самостійну Україну, але вони були малочисельні, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази, але багатопартійність відіграла значну роль у формуванні суспільної свідомості та активізації національно-визвольних процесів.

Український національно-демократичний рух. Створення НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ ЗА ПЕРЕБУДОВУ.

З ініціативи Спілки письменників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація "Народний рух України за перебудову"(Рух), установчий з’їзд якої відбувся в Києві 8-10 вересня 1989 р.. Рух очолив І. Драч. 28 вересня 1989 р. у «Літературній Україні» була оприлюднена програма НРУ, що її ухвалив установчий з’їзд.

Програмні вимоги (спочатку):

• співпраця з комуніст.владою для розвитку демократії, справжнього народовладдя, добробуту суспільства;

• відродження та всебічний розвиток української нації, надання українській мові статусу державної в УРСР;

• забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп республіки;

• створення суверенної Української держави, яка перебуватиме в СРСР на підставі нового союзного договору;

Програмні вимоги (з часом еволюціонували ):

• з 1990 р. — вимоги радикалізувались: Рух виступав за вихід України зі складу СРСР, усунення КПРС від влади, проведення виборів на багатопартійній основі.

У 1990 р. з  назви Руху виключено слова «за перебудову».

НРУ, як найбільша з новоутворених громадсько-політичних організацій, зробив чимало для демократизації виборчої системи в республіці, утвердження української мови як державної, оприлюднення правди про трагічні сторінки історії українського народу. Він символізував зв’язок між масовим національно-демократичним і дисидентським рухами як різними формами українського визвольного руху.

Перший «ЖИВИЙ ЛАНЦЮГ» - символічна акція Соборності України. (https://www.youtube.com/watch?v=u1WOUj5LGHU)

21 січня 1990 р. Народний рух України організував живий ланцюг - «Українську хвилю»(за різними даними, в акції взяло участь від 450 тис. (так заявляли комуністи) до 5 млн осіб (так заявляли організатори)), коли ця маса людей узявшись за руки з українськими прапорами умовно «з’єднала  Україну» від Києва до Іано-Франківська. Подія присвячувалась відзначенню річниці Акта Злуки УНР і ЗУНР (підписаний у далекому 1919 р., але символізував прагнення українців до єднання!). Цей захід засвідчив значну підтримку в суспільстві ідеї суверенітету України. Сьогодні в Україні ця акція проводиться щорічно 22січня.

Джерело : https://www.youtube.com/watch?v=QBhbEcKjQDY

                           Далекий і буремний 1990 рік                                            Наше сьогодення – 2019 рік

Вибори до Верховної Ради УРСР і до місцевих рад. У березні 1990 р. відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР. Демократичний блок, очолюваний Рухом, (до блоку увійшли 43 громадські організації та групи) здобув понад чверть депутатських мандатів, а в Галичині — переконливо переміг. Здається мало? Але це вже були неабиякі зміни. Хоча вибори 1990 р. не стали повного перемогою демократії, вони похитнули монополію компартії на владу. Уперше в історії Україна отримала демократично обраний парламент.

Уперше Верховна Рада почала працювати у парламентському режимі. У ній сформувалися комуністична більшість «Група 239», або блок «За суверенну Радянську Україну» на чолі з О. Морозом, а також перше діяла парламентська  опозиція Народна рада, керована І.Юхновським (до її увійшли представники Демокр.блоку). Головою Верховної Ради УРСР 4 червня 1990 р. був обраний В. Івашко, але через місяць він подав у відставку, оскільки став заступником генерального секретаря ЦК КПРС.

Альтернативні вибори, вибори на альтернативній основі - вибори, під час яких до виборчого бюлетеня внесено більше, ніж одна кандидатура. Такі вибори до Верховної Ради УРСР вперше відбулися у березні 1990.

Ухвалення Декларації про державний суверенітет (https://www.youtube.com/watch?v=ntDKz6WTxf4)

Передумова: так званий «парад суверенітетів» у республіках, що входили до СРСР (на той час про свій суверенітет уже заявили Естонія, Литва, Латвія, Азербайджан, Грузія, Росія, Узбекистан та Молдова).

Новий склад Верховної Ради УРСР 16 липня 1990 р. ухвалив Декларацію про державний суверенітет України. Цьому сприяли настрої широких народних мас, а також великодержавна політика центру, що грубо ігнорував інтереси союзних республік.

Декларація — заява від імені держави, уряду, партії, організаціції; урочисте проголошення основних принципів, а також документ, у якому вони викладені.

Суверенітет, державний суверенітет — повна незалежність і самостійність державної влади країни у внутр. і зовн. Справах. Його основою є право націй на самовизначення. Повага до державного суверенітету — осний принцип сучасного міжнародного права і міжнародних відносин.

Зміст Декларації про Державний суверенітет України:

• найголовніше положення Декларації — державний суверенітет характеризувався як «верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах»;

• основний принцип державотворення сформульовано такими словами: «Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя»;

• підкреслювалася необхідність проведення власної економічної політики, право на власні банківську, податкову, фінансову, цінову системи, грошову одиницю;

Декларація передбачала також такі неодмінні складові суверенітету, як «безпосередні зносини з іншими державами», постійний нейтралітет, дотримання трьох неядерних принципів.

Важливо знати!!! Цьому документові не було надано статусу конституційного акта. Але 3 серпня було ухвалено важливий Закон про економічну самостійність України. Невдовзі після ухвалення Декларації було обрано нового Голову Верховної Ради УРСР — ним став Леонід Кравчук.

Закон Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР» 3 серпня 1990 р.

 «Економічна самостійність Української РСР базується на таких основних принципах:

• власності народу республіки на її національне багатство та національний дохід;
• різноманітності і рівноправності форм власності та їх державному захисті;
• децентралізації власності і роздержавленні економіки;
• повній господарській самостійності і свободі підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів Української РСР;
• самостійності регулювання грошового обігу;
• захищеності внутрішнього ринку».

«Революція на граніті» («Перший Майдан за незалежність» (джерело: https://www.youtube.com/watch?v=QPgxlY5zdrg)

До суспільно-політичних рухів активно долучались студентська молодь – найбільш відкрита частина населення до змін. 2-17 жовтня 1990 р. у центрі Києва на площі Жовтневої революції (зараз Майдан Незалежності) була організована акція - відбулося студентське голодування («революція на граніті») з вимогами:

• відставка голови уряду Віталія Масола;

• відмова парламенту від підписання нового союзного договору;

• передача місцевим органам влади майна КПРС і комсомолу;

• проходження юнаками України служби за межами республіки лише на добровільних засадах;

• перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі весною 1991 р.

Керівництво УРСР мусило піти на компроміс. В. Масол пішов у відставку. Новим головою уряду став Вітольд Фокін. Інші вимоги студентів влада теж обіцяла виконати. Студенти припинили голодування. Але інші обіцянки влада лише «пообіцяла».

Створення Автономної Республіки Крим (12 лютого 1991 р.). У лютому 1991 р. Верховна Рада УРСР, враховуючи погляди значної частини населення півострова, пішла назустріч депутатам Кримської обласної ради і відновила Кримську автономію - АРСР (згодом АРК), що була скасована ще в 1945 р. Автономія мала територіальний характер, не враховувала інтересів кримськотатарського народу, який повертався на історичну батьківщину. Проведений 20 січня 1991 р. референдум став першим плебісцитом в історії СРСР. На загальне голосування було винесено питання: «Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб’єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?».

Проросійські настрої підігрівалися з Москви. Це стало для України справжньою «бомбою уповільненої дії».

Меджліс кримськотатарського народу (червень 1991 р.).

Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій. Хоча ще 1967 року ВР Радянського Союзу визнав необґрунтованими звинувачення всіх кримських татар у співпраці з німцями, вони до самого краху комуністичного тоталітаризму зіткалися з перепонами щодо отримання повернутися на свою  історичну батьківщину. Наприкінці 80-х рр. почалося масове повернення кримських татар на півострів.

Наприкінці 80-х рр. почалося повернення кримських татар на історичну батьківщину. 14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня 1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак, відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, до того, яким він був до моменту депортації, набуло необхідної легітимності. Основну частку переселенців становили нащадки депортованих у 1944 році, або ті, хто пережив виселення в дитячому віці. Станом на початок 1991 р. на півострів переселилося 83 тис. кримських татар.

Єдиною політичною силою, що виступала категорично проти проведення референдуму, що відбувся 20 січня 1991 р., була Організація кримськотатарського національного руху. Для представництва інтересів народу перед українською і кримською владою та в іноземних організаціях у червні 1991 р. було створено Меджліс кримськотатарського народу, який прийняв гімн і прапор кримських татар. Головою меджлісу став визначний національний діяч М. Джемілєв.

Меджліс (з араб. — місце зборів) — законодавчо-представницький орган, аналог парламенту. Меджліс кримських татар таємним голосуванням призначається Курултаєм (загальнонаціо-нальним з’їздом).

Спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 р. Акт проголошення незалежності України. Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз (у цей час якраз ішла робота над розробкою нового союзного договору) викликали опір консервативних сил владних структур, які здійснили спробу усунути М.Горбачова і скасувати введені ним реформи. 19-21 серпня 1991 р. у СРСР була спроба державного перевороту, який організували реакційні сили в керівництві КПРС і силові органи, які не погоджувались із змінами, що провадив М.Горбачов. Вони створили неконституційний орган Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, російською мовою — ГКЧП). Проти наступу реакції рішуче виступили демократичні сили Росії.

• В Україні представники НРУ(Руху) і новостворених демократичних партій виступили з пропозицією засудити заколот, а в разі захоплення влади ДКНС — закликати народ до непокори;

• керівництво Верховної Ради УРСР вичікувало, фактично зайняло нейтральну позицію;

• дії ДКНС підтримало керівництво КПУ (компартії України), Кримської автономної республіки. Уже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної підтримки заколоту.

21 серпня путч остаточно провалився. Опозиційні сили зміцніли, члени КПУ були деморалізовані.

Утворення незалежної української держави. (https://www.youtube.com/watch?v=j_Hiqd56HT4)

У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ - "Акт проголошення незалежності України". Таким чином припинилося існування УРСР і з'явилася незалежна держава - Україна.

30 серпня Постановою Президії Верховної Ради КПУ була заборонена.

Зміст Акта проголошення незалежності. «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 р.,

• продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

• виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

• здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України чинними є виключно Конституція і закони України».

Вирішено було 1 грудня провести референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності.

Проведення референдуму та виборів Президента України. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. увійшов в історію України як одна з найсвітліших подій, день національної гідності її народу. 90,32 % виборців, що взяли в ньому участь підтвердили Акт проголошення незалежності. Головними причинами цього були:

• віковічне прагнення українського народу до самостійності;

• певна стабільність порівняно з іншими республіками українського товарного ринку;

• фактичний розпад СРСР, прагнення прокомуністичних сил у владних структурах зберегти свої позиції в Україні за умов наступу антикомунізму в Москві.

У той же день укр..народ уперше голосував за Президента України. Вибори президента проходили на альтернативній основі (претенденти - М.Гриньов, Л.Лук'яненко, В.Чорновіл, Л.Табурянський, І.Юхновський, Л.Кравчук). Президентом України став кандидат держапарату, колишній ідеолог КПУ Л.М.Кравчук, 61,6 % підтримали Л. Кравчука. Майже чверть усіх голосів набрав В. Чорновіл.

Причини розпаду СРСР і його наслідки для державотворення в Україні.

Після спроби реакційних сил здійснити 19-21 серпня державний переворот врятування СРСР виявилося неможливим. Причини:

• глибока соціально-економічна криза, нездатність союзного керівництва її подолати;

• дискредитація КПРС і усієї союзної влади, втрата залишків авторитету після путчу 19-21 серпня 1991 р.;

• зростання національної свідомості й активізації національно-визвольних рухів внаслідок демократизації;

• політика русифікації й асиміляції, унітарний характер СРСР, ігнорування національних особливостей.

Всеукраїнський референдум став вирішальною подією на шляху до повної ліквідації центральних владних структур. 7-8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі неподалік Бреста лідери Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин), України (Л. Кравчук) підписали угоду про створення Співдружності незалежних держав (СНД), що означало припинення існування СРСР.

• Незалежність України стала фактом, який визнавався всіма державами, що виникли на теренах колишнього СРСР, а також іншими країнами світу;

• Україна здобула незалежність мирним шляхом у ході масових антикомуністичних виступів (революція);

• більшість колишніх комуністів підтримала незалежність України, діяльність КПУ було заборонено.

Міжнародне визнання України. Першим кроком на шляху незалежної зовнішньої політики стало визнання України державами міжнародного співтовариства. Вже 2 грудня 1991 р. Україну визнала Польща. Почався принципово новий етап історії України.