Конспект заняття на тему: "Історія розвитку та сучасні технології програмування."

• Первомайський ЦНТТУМ
• Гурток «Сучасні технології програмування»
• Керівник гуртка Семенова Олена Анатоліївна
• Розробка заняття на тему:
• Тема: «Історія розвитку програмування. Сучасні технології програмування.»
• Мета: ознайомитись з історією розвитку ЕОМ, мов програмування та сучасними технологіями програмування, виховувати любов до історії, розвивати увагу та логічне мислення.
• Тип заняття: лекція
• Обладнання: ПК.
  • Історія розвитку програмування. Сучасні технології програмування.
  • Початок початків  - перші рахувальні пристрої

Як ви розумієте, програмування нерозривно пов“язано із обчислювальною технікою, так само відповідно пов“язані їх історії…

Із давньої давнини люди намагались створити пристрої, що прискорюють та полегшують процес обчислювань. Давні греки та римляні застосовували абак - прародич дерев”яних рахунків. Спочатку це була дощечка, вкрита пилом або піском, на якій гострою паличкою проводились лінії і використовувались якісь предмети, наприклад, камінці, які розміщувались на цих колонках. До речі, про камінці… Зберіглись спогади одного іноземця, що побував у Росії часів Івана Грозного. Він помітив, що писарі носять із собою мішечки із сливовими та вишневими кісточками, і саме так і писав у нотатках: “В російський землі рахунки ведуть сливовими кісточками” :). Але ж, як ви розумієте, камінці або кісточки, викладені зверху на пил, не зовсім зручний спосіб :). Тому, звичайно, цей рахунковий пристрій удосконалювався.

До нашого часу дійшов бронзовий римський абак (д-грецьке ἄβαξ, ἀβάκιον, лат. abacus).  Вперше, імовірно, абак з“явився в Давньому Вавілоні ще в ІІІ тисячолітті до н.е. Це була дошка з прорізаними колонками або розділена на смуги, де знизу викладали та рухали камінці до п”яти штук, в верхній частині кожен камінець означав 5.

 

З V ст. до н.е. в Єгипті замісь ліній та поглиблень стали використовувати палички та дріт із надітими на них камінцями. У ацтеків рахунки виникли приблизно в Х сторіччі та виготавлювались із зерен кукурудзи, що надівались на струни, закріплені в дерев”яній рамі.

Аналогічні пристрої використовувались і в країнах Давнього Сходу: відомі аналоги китайський суаньпань та японський соробан. І треба відмітити, що зараз, в сучасному світі ці давні рахувальні пристрої набирають все більшу популярність :).

Соробан зараз активно використовується, незважаючи на велике розповсюдження електронних калькуляторів. В Японії використання соробана є елементом шкільної програми навчання рахунку в молодших класах і до того ж рахунки на соробані популярні у японців як розвага або навіть своєрідний вид спорту.

А ще скажу вам, що проведені японськими вченими порівняльні дослідження показали, що учні, які вчились рахувати за допомогою соробана, пізніше більш успішно оволодівали знаннями з математики, аніж ті учні, що вивчали рахунок за нині прийнятим в Європі способом: на папері або калькуляторах. :) Як ви гадаєте, чому? :)

Тому ця методика, що має назву “ментальна арифметика”, :) зараз активно розповсюджується не тільки в Японії.  Стародавній приказ «не все те краще, що нове» таки справджується ;). Отже, виходить, що ми повертаємось від калькулятора до стародавніх рахунків :).

Хоча, чому «повертаємось»? :) Адже, наприклад, російські рахунки із приблизного початку їх виникнення XIV-XVI ст.  активно використовувались в бухгалтерії навіть до початку ХХІ сторіччя, незважаючи на широке застосування вже настільних калькуляторів, допоки їх все ж таки витіснили бурхливо розповсюджувані комп“ютерні бухгалтерські програми. Але в деяких організаціях від таких рахунків бухгалтери ще не відмовились :) і вони займають почесне місце на їх столах поряд із комп“ютером та калькулятором :)

До речі, про калькулятори...

В кабінеті медалей Паризької національної бібліотеки зберігається книга The Universal History of Numbers (Georges Ifrah), в якій є креслення абака, що належав німецькому вченому та винахіднику Афанасіусу Кірхеру в XVII сторіччі.

За даними цього креслення абак мав розмір 125*80 мм, імовірну товщину 4мм, а вагу приблизно 300 грам: тобто цей пристрій є прообразом портативного, кишенькового калькулятора :).

 

 

Перші обчислювальні машини та перший програміст

Що ж стосується історії розвитку, то першим автоматичним калькулятором вважається обчислювальний годинник Вільгельма Шиккарда- видатного німецького вченого, астронома та математика

 

 

 

 Приблизно в один час із Шиккардом над створенням механічних обчислювальних пристроїв працювали відомі вчені француз Блез Паскаль (1642р )

 

 

та німецький вчений Г. Лейбніц (1673).

 

 

 

 

 

 

 

 

Як ви здогадуєтесь, обчислювальні машини не зупинялись у розвитку, а вдосконалювались напротязі багатьох століть, але поняття “програма та програмування” не застосовувалось.

На початку XIX сторіччя англійський вчений та професор математики Кембріджського університету Чарльз Беббідж, аналізуючи результати обробки перепису населення Франції, теоретично дослідив складний процес виконання обчислень. Замислився над тим, як полегшити процес і вивів основи архітектури обчислювальної машини. “Машина для обчислення різниць” - так назвав Беббідж свій проект - дуже зацікавила Королівське та Астрономічне товариства і вони виділили гроші на її побудову (1823 рік). Уявіть: машина повинна була складатись із 25000 деталей, важити майже 14 тон та бути приблизно 2,5 метра заввишки! Крім того, вона мала бути ще оснащена друкувальним пристроєм для виведення результатів. Пам”ять була розрахована на 1000 50-ти розрядних чисел.

Чарльз Беббідж планував завершити побудову за три роки, але із-за цілої низки причин машина не була завершена: побудова йшла не так швидко, як розраховував вчений. Беббідж не врахував складність конструкції відносно технічних можливостей того часу, тому робота йшла повільно й коштувала дорожче, тому вчений вкладав і свої збереження; а через чотири роки, після загибелі батька, дружини та дітей стан здоров”я змусив його взагалі зупинити роботу. І коли після подорожі континентом Беббідж все ж таки набрався сил продовжити роботу, фінансування вже практично не було.

Взагалі Чарльз Беббідж був дуже різносторонньою людиною: він піднімався з експедицією на Везувій, приймав участь у археологічних розкопках, спускався в шахти, щоб вивчати розташування пластів руди, занурювався на дно озера у водолазному дзвоні, займався безпекою залізничного руху, конструюванням різного обладнання, в тому числі створив спідометр (хоча офіційно патентованим винахідником спідометра вважається Микола Тесла). І, на щастя, невдача із “Машиною для обчислення різниць” не зупинила Ч. Беббіджа.

Через кілька років він почав проект програмованої обчислювальної машини, яку він назвав “аналітичною машиною” - це і був прообраз сучасного комп”ютера.

Дивіться самі... В аналітичній машині Чарльз Беббідж передбачав такі частини:

1. Склад (store). Призначався для зберігання значень змінних, з якими проводять операції та результатів самих операцій. В сучасній термінології ми називаємо це… (?) . Так, пам“яттю.

2. Фабрика або «млин» (mill). Повинна була проводити операції над змінними та зберігати в регістрах значення змінних, з якими в даний момент проводиться операція. Так, це арифметико-логічний пристрій, частина сучасного процесора :).

3. Керуючий елемент (control) та пристрої введення-виведення інформації. Здійснював керування послідовністю операцій, поміщенням змінних в склад та видалення їх зі склада та виведенням результатів. Цей елемент зчитував послідовність операцій та змінні з перфокарт. Перфокарти були двох видів: операційні та карти змінних. З операційних можна було скласти бібліотеку функцій :). Крім того, як задумував Беббідж, аналітична машина повинна була містити пристрій для друку та виведення результатів на перфокарти для подальшого використання. Щось нагадує? :)

Працюючи над розробкою машини, щоб не повторювати минулих помилок, Чарльз Беббідж часто відвідував промислові виставки з різними новинками науки та техніки. Там він познайомився із Адою Лавлейс — талановитою дочкою відомого англійського поета Джорджа Гордона Байрона та Анабели Байрон. Свої чудові здібності Ада успадкувала від матері, якій чоловік за захоплення математикою, навіть дав прізвисько «Королева паралелограмів» :). До того ж, в Ади були дуже гарні вчителі: шотландський математик Огастес де Морган та Мері Сомервіль, що знаменита перекладом з французької «Трактата про небесну механіку» відомого математика та астронома П“єра-Симона Лапласа. Мабуть, саме Мері стала для Ади прикладом для наслідування.

Ада Лавлейс стала близьким другом, помічником та однодумцем Чарльза Беббіджа.

 

 

 

В 1840 році Чарльз Беббідж за запрошенням італійських математиків читав лекції в Турині про свою Аналітичну машину. Викладач туринської артилерийської академії Луїджі Менабреа склав конспекти та зробив публікацію цих лекцій на французькій мові. Друг Беббіджа винахідник Чарльз Уїнстон попросив графиню Лавлейс перекласти конспекти Менабреа на англійську мову. Леді Лавлейс витратила більше року на цю роботу, додавши до оригінального тексту свої коментарі та описи. В коментарях Ада Лавлейс зробила опис цифрової обчислювальної машини та інструкції по програмуванню до неї.

В коментарях вона описує алгоритм розв“язку системи двох рівнянь та обчислення чисел Бернуллі на аналітичній машині. Було визнано, що цей опис є першою програмою, спеціально реалізованою для відтворення на комп“ютері.  В своїх записах Ада Лавлейс пророкувала, що подібно тому, як Жаккардів ткацький верстат може ткати квіти та листя, аналітична машина здатна створювати алгебраїчні формули, а в перспективі — писати музику, картини, та зможе вказати науці «такі шляхи, які нам і не снились». Час підтвердив її правоту та прогнози. :)

Ада Лавлейс розробила принципи програмування, що передбачають повторення тієї самої послідовності команд при певних умовах. Саме вона переконала Беббіджа в необхідності використовувати в винаході двійкову систему замість десяткової. Саме Ада Лавлейс запропонувала терміни «робочий осередок» та «цикл». Своїми роботами леді Лавлейс заклала теоретичні основи програмування і саме з цієї причини графиня Ада Лавлейс вважається першим програмістом та засновником наукового програмування, незважаючи на те, що аналітична машина Чарльза Беббіджа так і не була побудована за життя Ади. (Вона померла в 1852 році)

На початку 80х років XIX сторіччя ідеї Ч. Беббіджа частково реалізував американський вчений Г. Холлерит, який обробляв результати перепису населення Америки за допомогою побудованої рахунково-аналітичної машини та перфокарт. В цій машині вперше було використана електрика. І в 1896 році Холерит заснував фірму, що випускала обчислювальні перфораційні машини та перфокарти.

Табулятор Холлерита.

Подальший розвиток в історію ЕОМ вніс ще один англійський математик — А.Тьюринг, що ввів поняття машини Тьюринга, яким показав, що будь-який алгоритм може бути в певному змісті реалізован на деякій машині Тьюринга, а отже, доводив можливість побудови універсальної ЕОМ. Машину Тьюринга вважають ідеалізованою молеллю універсальної ЕОМ.

В 1864 році Чарльз Беббідж писав: «Пройде, імовірно, півсторіччя, перш  ніж люди впевняться, що без тих засобів, які я залишаю після себе, неможливо буде обійтись». Він помилився на 30 років, адже тільки в 1944, тобто через 80 років після його висловлення в США була побудована машина МАРК-І, яку назвали «здійсненною мрією Беббіджа».

Компьютер містив біля 765 тисяч деталей (електромеханічні реле, перемикачі і т.д.), досягав довжини майже 17 м (машина займала в Гарвардському університеті площу в декілька десятків квадратних метрів), в висоту більше 2,5 м та вагою біля 4,5 тони. Загальна протяжність з“єднувальних дротів складала майже 800 км. :)              Покоління ЕОМ та розвиток програмування

Взагалі в 40-х роках ХХ сторіччя із розвитком радіоелектроніки механічна елементна база обчислювальних машин почала замінюватись електричними та електронними пристроями і перша електронна машина була створена в 1946 році в Америці групою інженерів та вчених Пенсильванського університету за заказом армії для розрахунків таблиць стрільби :). Вона мала назву ENIAC, скор. від Electronic Numerical Integrator and Computer і в основі елементної бази були електронні лампи.

В 1949 році в Англії була побудована перша машина із автоматичним програмним керуванням, внутрішнім запам“ятовуючим пристроєм та іншими необхідними компонентами сучасних ЕОМ. Звичайно, побудована вона була за заказом англійської армії, як наслідок змагання Англії та Америки за першість в розробці високопродуктивних електронно обчислювальних машин військового призначення. :)

Як ви розумієте, Америка та Англія тісно сперечались за першість в розвитку індустріі інформаційних технологій :).

Особливий вклад в розробку логічних схем обчислювальних машин вніс американський математик Джон фон Нейман (який приймав участь в створенні ЕНІАК). Саме він запропонував ідею збереження команд керування та даних в пам”яті машини та сформулював основні принципи побудови сучасних ЕОМ. Звичайно, ЕОМ із вбудованою збереженою програмою виявились більш швидкодіючими та гнучкими, ніж всі раніше створені.

Саме після цього з середини ХХ сторіччя в Америці було налагоджено перше серійне виробництво електронних машин УНІВАК (універсальна автоматична обчислювальна машина). В цей же час фірма ІВМ почала серійний випуск машини ІВМ/701.

Звичайно, в це змагання не міг не вступити і СРСР, де в 1951 році під керівництвом академіка Лебедєва була створена перша радянська ЕОМ із збереженою програмою, під назвою МЕСМ (Мала Електронна Обчислювальна(Счетная) Машина) і через два роки почався серійний випуск таких машин, першими з яких були машини БЕСМ-1 та “Стріла”, на якій, доречі, розраховувався політ Юрія Гагаріна.

Це були ЕОМ першого покоління — на основі електронних ламп.

Саме в ці роки, із появою цифрових програмно-керованих машин і зародилася нова область прикладної математики — програмування.

Спочатку програми складались вручну в машинних кодах. Вони були громіздкі, а їх відладка, відповідно, дуже складна. Тому для спрощення засобів та методів налагодження програм були створені так звані “мнемокоди” - за структурою близькі до машинної мови та використовували символьну адресацію. Ассемблери (від англ. assembler — сборщик, транслятор) переводили програму, записану в мнемокоді, на машинну мову та використовуються і зараз, звичайно, трошки вдосконалені.

Далі були створені автокоди, які можна було застосовувати на різних машинах і які вже дозволяли обмінюватись програмами. Тобто це набор псевдокоманд для розв”язування спеціалізованих наукових або інженерних задач.

Операторний метод програмування був запропонований в 1953 році в СРСР А.А.Ляпуновим для автоматизації програмування, де алгоритм розв”язування задачі мав бути представлений у вигляді сукупності операторів, що створюють логічну схему задачі. Схеми дозволяли розділити складний процес створення програми на частини, що складались окремо за своїми правилами, а потім об”єднувались в одне ціле. Для перевірки ідей операторного метода в СРСР в 1954 році була розроблена перша програмувальна :) програма ПП-1.

ЕОМ розвивались відповідно із розвитком радіоелектронних технологій. До кінця 50х років ХХ сторіччя основним елементом конструкції ЕОМ були електронні лампи. Обчислювальні машини цього періоду і такого типу називають ЕОМ 1 покоління.

Досягнення в області електроніки в кінці 50х років ХХ сторіччя дозволили замінити громіздкі електронні лампи напівпровідниками - мініатюрними транзисторами. Тому в цей час з”являються машини 2 покоління.

ЕОМ «Раздан»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВЕОМ-6 (БЭСМ — Большая электронно-счетная машина) -  одна із найкращих суперЕОМ 2 покоління виробництва СРСР. Здатна була виконувати понад 1 млн. операцій за секунду.

Перші мікросхеми з'явилися в 1958 році. Два інженера майже одночасно винайшли їх не знаючи один про одного. Це були амеиканські вчені Джек Кілбі і Роберт Нойс. І, звичайно, у 60-ті роки із винаходом інтегральних мікросхем з”являються ЕОМ 3 покоління. 

 

 

 

 

 

 

 

Найвідоміша із зарубіжних ЕОМ 3 покоління — IBM System/360.

На відміну від попередніх серій,  компанія IBM створила лінійку комп“ютерів від малих до великих, від низької до високої продуктивності. Всі моделі використовували один і той самий набір команд (з двома виключеннями — для специфічних ринків :) ). Ця особливість дозволяла клієнтам використовувати недорогу модель, що за необхідністю могла обновитись до більш крупної системи, і що головне — без необхідності заміни програмного забезпечення. Для цього  IBM вперше застосувала технологію мікрокода практично для всіх моделей серії.

В СРСР найвідомішою та найпоширенішою серією стала ЄС (Єдина система).

Ці ЕОМ фактично стали на довгі роки промисловим стандартом для потужних ЕОМ загального призначення.

 До речі, на нашому заводі “Фрегат” стояли такі машини. Коли я вчилась у школі, то проходила практику по програмуванню саме там. Обчислювальний центр завода був на той час обладнаний моделями ЄС 1020 та ЄС 1022.

Апаратна основа цих комп'ютерів — плати з мікросхемами розміром 140 × 150 мм (так звані ТЕЗ — типові елементи заміни, або «радіоелектронні модулі 1-го рівня»). Один ТЕЗ міг вміщувати до 60 мікросхем (5х12). Конструктивно комп'ютери представляли собою великі стійки («шафи», або «радіоелектронні модулі 3-го рівня») приблизно в зріст людини (1200 × 750 × 1600 мм для ЄС-1030 і 1200 × 860 × 1600 мм для ЄС-1046). Звичайно, мало місце чітке розділення функціональних блоків: стійка процесора, стійка (або стійки) з оперативної пам'яті і т.д. Відповідні їм за розмірами були й периферійні пристрої: принтери, накопичувачі на магнітних стрічках, накопичувачі на магнітних дисках тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

Отакі були накопичувачі на магнітних дисках та самі котушки :)

Розвиток ЕОМ, звичайно, не міг не вплинути на розвиток програмування. Якщо об”єм оперативного запам”ятовуючого пристрою, наприклад, однієї з кращих рядянських машин 1960-х років М-20, мав 4096 слів (8Кбайт) та швидкість дії 20тис операцій в секунду, то сучасні персональні комп”ютери мають .. (хто скаже?) оперативну пам”ять вже десятки Гбайт та відповідною швидкість в міліони операцій в секунду. Така швидківть дозволяє розв”язувати складні задачі та, звичайно, вимагає вдосконалення і методів програмування.

Тому із бурхливим розвитком техніки паралельно вдосконалювались і мови програмування. На початок 70х років ХХ сторіччя вже існувало біля 700 мов програмування високого рівня та біля трьох сотен трансляторів для автоматизації програмування.

Так в Європі в кінці 50х років була створена мова ALGOL, що породила цілу серію подібних мов: Algol W, (1967), Algol 68, Pascal (Н. Вірт, 1970 р.), С (Д. Рітчи и Б. Керніган, 1972 р.), Ada (под руководством Ж. Ішбіа, 1979 р.), C++ (1983).

 В середині 60х років італійці Бом та Джакопіні запропонували використовувати в якості базових алгоритмічних елементів слідування, розгалудження та цикл. Майже одночасно до аналогічних висновків прийшов голандський вчений Е. Дійкстра, який заклав основи структурного програмування. В 70х роках ця методологія сформувалась і корпорація IBM повідомила про розробку ПЗ “Вдосконалених методів програмування”: склада задача розбивається на прості, кожна має один вхід та вихід та складається із сукупності елементарних функціональних підзадач. Отримало розвиток модульне програмування.

 В період 70-80х років розвиток теоретичних досліджень вивело програмування до розряду самостійних наукових дисциплін, що займається методами розробки програмного забезпечення (ПЗ).

 Велику роль в розвитку промислового програмування зіграв програміст та бізнесмен (...спробуєте його назвати?) Біл Гейтс. Він та його шкільних друг Пол Ален навчаючись у Гарварді написали для комп“ютера Altair (фірми M1TS) інтерпретатор — програму транслятор із мови програмування на мову машинних кодів.

 Професійне програмування вийшло на інший рівень — рівень інформаційних технологій.

 А на початку 90х років на зміну структурному програмуванню прийшло об“єктно-орієнтовне — ООП. Його можна розглядати як модульне (структурне) програмування нового рівня. Об“єкт розглядається як логічна одиниця, що містить свої дані та правила їх обробки. ООП базується на трьох найважливіших принципах :інкапсуляція, наслідування та поліморфізм, що надають об“єктам нові властивості.

 Ідея використання програмних об“єктів досліджувалась напротязі років різними вченими. Однією із перших мов, що торкнулась основ цього рівня стала розроблена в Норвегії мова Simula-67. І хоча її не вважають традиційною об“єктно-орієнтованою мовою, але вона активно використовувалась при навчанні в вищих учбових закладах Скандинавії і, відповідно, вплинула на розвиток мов ООП. Цей вплив особливо відмічає творець мови С++ Бьйорн Страуструп. А в 1972 році з“явилась мова  Smalltalk, розроблена американським вченим Аланом Кеєм, що також була базована на мові  Simula.

 Мова С++ виникла на початку 80х років, коли співробітних відомої фірми Bell Labs Бйорн Страуструп створив низку удосконалень до мови С відповідно до своїх потреб. :). Працюючи над завданням фірми по моделюванню черг телефонних викликів, Страуструп виявив, що існуючі на той момент мови виявляються неефективними. Наприклад, мова  Simula має такі можливості, які були б корисні, але працює занадто повільно, а мова BCLP достатньо швидка, але занадто близька до мов низького рівня. Тому Страуструп вирішив доповнити мову С (наступницю  BCLP) можливостями, які мала мова  Simula. :) Мова С була базовою мовою системи Unix, на якій працювали комп“ютери  Bell. Страуструп додав до неї можливість роботи з класами та об“єктами і це виявилось дуже результативним для вирішення поставлених йому задач.  В результаті мова С++ швидко вийшла за межі лабораторії Bell і нині С++ продовжує розвиватись, щоб відповідати сучасним вимогам.

 Мова широко використовується для розробки програмного забезпечення і є однією з найпопулярніших мов програмування. Область застосування включає створення операційних систем, різних прикладних програм, драйверів пристроїв для вбудованих систем, високопродуктивних серверів та ігор. Мова С++ вплинула на розвиток інших мов програмування, в першу чергу на Java та C#.

Нові напрямки в програмуванні.

 Потужним поштовхом в розвитку нових напрямків в програмуванні стало об“єднання комп“ютерних та телекомунікаційних технологій.

 Перші обчислювальні мережі з“явились в 60х роках минулого сторіччя. І з них почалась технічна та технологічна революція, оскільки це була спроба об“єднати технологію збирання, передачі, обробки та зберігання інформації на ЕОМ із технікою зв“язку. В Європі були створені міжнародні мережі  EIN та Євронет. Потім з“явились національні мережі. Наприклад, в 1972 році у Відені була створена мережа МІПСА, до якої в 1979 році додались 17 країн Європи, СРСР, Америка, Канада та Японія.

 Згадуючи про мережі, не можу не згадати  Фідоне́т (від англ. Fidonet)— це міжнародна некомерційна комп“ютерна мережа, що була створена 1984 року двома американськими програмістами— Томом Дженнінґсом і Джоном Медиллом. fido — від побутової назви кімнатної дворняжки :) і емблемою мережі був отакий малюнок :)

               Користувачі мережі Фідонет називались фідо́шниками. Я говорю в минулому часі, тому що на сьогодні цієї мережі практично немає, в зв“зку із поступовим зникненням дротових телефонних ліній, оскільки доступ в цю мережу здійснювався через BBS  (від англ. bulletin board system -електронна дошка об’яв),  саме через телефонну мережу, і необхідні були модем та програма-термінал. Користування здійснювалось так: запускалась програма-термінал, вона робили телефонний виклик на номер BBS, після з’єднання пропонувалось авторизуватись, тобто ввести логін та пароль, або зареєструватись :) як новому користувачу. Коли проходила авторизація, то ви мали доступ до:

1. Дошки об’яв :), де ви могли прочитати або розмістити об’яви – власне, з цього і починались BBS (щось нагадує?);

2. До обміну за темами, тобто до тематичних конференцій, які мали назву “ехоконференції” (так, в мережі інтернет зараз такі конференції називаються форуми);

3. До відправлення особистих повідомлень, які називались нетмейловими листами;

4. До обміну файлами: існували каталоги, де кожен файл мав опис та лічильник загрузок та рейтинг :).

 У Фідонеті не було анонімності. Всі фідошники були відомі за своїми справжніми іменами та прізвищами, хоча в кожного була своя фідо-адреса. Моя, наприклад, була 466:101.14.

 І знаєте, незважаючи на те, що я кажу про фідонет в минулому часі, та якщо вірити тому, що пишуть зараз в інтернеті, мережа ще існує, хоча в ній, звичайно, дуже мало користувачів. Деякі BBS доступні із мережі інтернет за спеціальним протоколом телнет.

 І ще кілька, можливо, цікавих відомостей: Томас Дженнінгс  живий і зараз працює в школі. Він втілює в життя, серед інших, цікавий проєкт, я так гадаю, особливо для вас: The Mashine project. Як каже сам Томас: «Ми намагаємось дати можливість дітям пізнати, як влаштований цей світ із зворотнього боку... пізнати, як облаштовані конкретні механізми, зацікавити їх, можливо, навіть допомогти із вибором майбутньої професії... Ми зустрічаємось і наступного дня багато з них приходять уже із книгою з електроніки та програмування або із своїми друзями.»

 

 

 

На фото Томас Дженнінгс показує, як працює та вимикається машинна сигналізація

 Де в чому я згодна із Томасом, саме тому мовою програмування, яку ми будемо вивчати з вами, була обрана С++. Вона має, окрім всього, ще одну практичну направленість: саме на ній базується середа програмування Arduino, яка зараз набуває широкої популярності, і, сподіваюсь, буде цікава і вашим друзям на заняттях гуртка радіоелектронного конструювання :).

 Тепер скажіть, чому я не могла обійти увагою цю мережу, Fidonet? Ні, не тільки тому, що сама була в складі її користувачів. :)

 А ось давайте повернемось до розвитку технологій… Ви розумієте, що з розвитком міжнародної, а особливо, соціальної, мережі неминучою стала поява і адаптованих процесів програмування. Тому, зрештою, в галузі інформаційних технологій з“явилась нова гілка розвитку —(здогадуєтесь, про яку гілочку програмування мова?) Web-програмування.

 На заняттях нашого гуртка ми з вами якраз окрім  мови С++  трішечки торкнемось базових основ Web-програмування на прикладі HTML - мови гіпертекстової розмітки.

 Наостанку можу не торкнутись і ще одного напрямку в розвитку технологій програмування. Це технології спрощеного програмування, що останнім часом набувають все більшого поширення. Ви знаєте, що раніше городських дітей називали «дітьми асфальта», а нинішнє покоління іменують «покоління Z», або «діти інтернету». І так само, як перейшли в іграх від металевих конструкторів до готових блоків Lego, в програмуванні для дітей час продиктував необхідність створення відповідних програм. Не вірю, що ви не зможете сказати назву  відомої візуальної мови… Авжеж, я маю на увазі саме Scratch.

 

 

 

 

 

 Скретч отримав свою назву від техніки «скретчингу», яку використовують диск-жокеї. Вони «міксують» музику, щоб отримати різні звукові ефекти. Скретч також дозволяє  творчо «змішувати» різні медіа (тобто графіку, звук та інші програми) під час створення проєктів. Логотип мови— рудий кіт Скретч.

 З“явилась ця мова в 2007 році, за останні кілька років почала набувати серйозного розмаху і з“явилась в програмах шкіл, гуртків, навіть дитячих садочків. На базі мови створено масу іграшок та навчальних конструкторів.

 Тобто, як бачите, ми швидко рухаємось до спрощення складних процесів, так? :)              

 Звичайно, з давніх давен всі люди та процеси прагнуть спрощення та автоматизації, ми сьогодні це вже побачили :) і веб-розробки також не стали виключенням. Як результат нещодавно з“явились та набирають зросту популярності Low-code та No-code платформи — як реакція на складність та різноманітність сучасних засобів розробки ПЗ. Це, як і в випадку Scratch, часткове відходження від професійних розробників, щоб більша кількість людей могли створювати власний продукт, навіть абсолютно не розбираючись в програмуванні.

 Як ви гадаєте, такі спрощення означають, що вивчення програмування стане непотрібним? А потреба в програмістах?

 Так, ви праві — у відповідь  виникає запитання: хто має розробляти і створювати отакі платформи спрощеного програмування? Професійні програмісти.

 Ви теж вважаєте, що професія програміста буде затребувана, поки існують комп“ютери?

 Ми всі маємо вибір, яким шляхом іти і чого в результаті бажаємо досягнути. Тому нам і вирішувати...