Запис числа в кириличній абетці.

Джерело зображення:https://uk.wikipedia.org/Кирилична_система_числення

Розмовний клуб «Говорімо українською»

Тема: «Письмо і писемність»

➢               Письмо — це штучно створена система графічних елементів для передавання мовленнєвої інформації на відстані та закріплення її в часі. До графічних елементів належать: малюнки, цифри, літери, різні позначки та ін.

➢               Згідно з оцінками вчених письмо виникло приблизно у VIII–VI тис. до н. е., за родоплемінного ладу. Очевидно, це сталося тому, що у людей з’явилася потреба передати інформацію віддаленим членам роду чи іншим племенам або ж щось зафіксувати. ➢ Винайдення письма стало другою за важливістю подією в інтелектуальному житті людства після появи мови. Адже тільки за допомогою звукової мови неможливо передати інформацію на великі відстані самостійно або ж залишити якесь повідомлення для прийдешніх поколінь. Завдяки письму люди отримали змогу передавати свій досвід нащадкам, а також ознайомлюватися зі здобутками минулих поколінь. Крім того, письмо сприяло кращій організації суспільного життя, виробництва, торгівлі, а надалі — розвиткові літератури та мистецтва.

➢               Можна стверджувати, що поява письма зруйнувала монополію вузького кола людей (жерців, старійшин, вождів племен тощо) на знання. У дописемний період усі необхідні відомості потрібно було запам’ятовувати, а для того, щоби передати важливу звістку на велику відстань, посилали гінців.

➢               Першим етапом розвитку письма була піктографія, або малюнкове письмо. Pictus латинською мовою означає «намальований», γράφω («графо») грецькою мовою означає

«пишу». Зміст піктографічного повідомлення відображався як малюнок або як послідовність малюнків. Художній рівень малюнків істотної ролі не відігравав — головним було розповісти про ту чи іншу подію або ж звернутися до когось із проханням, висунути якісь вимоги, наказати комусь щось зробити та ін.

➢               Піктографічне письмо, найімовірніше, з’явилося тоді, коли люди почали усвідомлювати і виокремлювати з мовного потоку речення. Зразок такого письма —      «Щоденник ескімоса-мисливця»^[1], з якого можна дізнатися, що чоловік

пішов на полювання, здобув одну шкуру звіра, потім — другу шкуру, далі полював на моржа і залишився в тому місці на нічліг.

➢               Деякі елементи піктографічного письма — піктограми — збереглися до нашого часу. Це дорожні знаки, умовні позначення на географічних картах, умовні знаки в громадських місцях, значки на упаковках для продуктів харчування чи етикетках для одягу, взуття, побутової техніки та ін. Завдання піктограми — допомогти зрозуміти зміст певного поняття без використання слів (так само, як і кілька тисячоліть тому). Це певна міжнародна «мова» та універсальний засіб спілкування.

➢               На зміну піктографічному письму прийшло ідеографічне. Це сталося приблизно в IV–III тисячоліттях до нашої ери. «Ідея» грецькою означає «думка». Цей вид письма передавав різні поняття за допомогою усталеного набору символів. Знак, що зображав ногу, міг означати «іти», «ходити», «стояти», «приходити», «приносити» та ін. Приклади ідеографічного письма: давньоєгипетські ієрогліфи, шумерський клинопис, письмо народу майя^[2] та китайські ієрогліфи. Останні збереглися до нашого часу.

➢               Ідеографічне письмо з’явилося тоді, коли люди набули здатності виокремлювати з мовного потоку не лише речення, а й слова. Цікаво, що слово «ієрогліф» буквально означає «священне різьблення» (або «різьблення жерців»). У китайському словнику, складеному на початку XVIIII століття нашої ери за наказом імператора Кансі, міститься близько 47 тис. ієрогліфів. Однак більша частина з них у сучасній китайській мові не вживається. Вважається, що освічений китаєць має знати 4–5 тис. ієрогліфів.

➢               З II тис. до н. е. почало формуватися складове письмо. У цьому виді письма кожний графічний знак відповідав складу слова. Приклади складового письма: японська абетка, корейська абетка, деванагарі — давньоіндійське письмо, яке спершу застосовувалося в санскриті^[3], а зараз ним послуговуються ті, хто розмовляє мовою гінді (офіційна мова Індії^[4]), непалі (державна мова Непалу) та ін.

➢               Сучасним (і найзручнішим) видом письма є літерно-звукове. Почало формуватися приблизно в середині II тис. до н. е., коли в людей розвинулося вміння розкладати мовлення на найпростіші елементи — звуки. Літерно-звукове письмо називається також алфавітним. У цій системі письма кожен графічний знак передає окремий звук.

➢               Спершу знаками позначалися тільки приголосні звуки.

Фінікійська абетка, створена (згідно з оцінками науковців) у XV–XIV ст. до н. е., містила 22 букви, досить прості за написанням. У фінікійській мові головну роль відігравали приголосні, голосних звуків було лише три. Тому фінікійці^[5] могли прочитати слово, бачачи тільки його «кістяк», що складався з приголосних. Писали фінікійці справа наліво.

➢               Арабська абетка теж складається з літер, які позначають тільки приголосні звуки. Форма кожної літери змінюється залежно від того, де ця літера розташована: на початку слова, в середині слова, в кінці слова або ж окремо. Голосні звуки позначаються за допомогою різних допоміжних значків.

➢               Фінікійський алфавіт став «родоначальником» старогрецького, який було створено приблизно у VIII ст. до н.е. Спершу цей алфавіт майже повністю збігався з фінікійським, а згодом до нього було додано літери, що позначали голосні. Грецька класична абетка склалася на початку V ст. до н.е. Вона налічувала 24 літери на позначення 17 приголосних і семи голосних звуків. Напрямок письма — зліва направо.

➢               Класичне грецьке письмо стало основою слов’янських абеток — глаголиці («глаголити» старослов’янською означало «говорити») та кирилиці. Вважається, що глаголиця була створена близько 860 року нашої ери грецьким місіонером і просвітителем Костянтином Філософом (у чернецтві — Кирило), хоча його іменем названа інша система письма — кирилиця.

➢               Кирило та його старший брат Мефодій перекладали книги Святого Письма (Євангеліє, Псалтир, Послання апостолів) для слов’ян і записували свої переклади за допомогою розробленої ними абетки. Ці переклади були освячені Папою Римським Адріаном II, який також благословив богослужіння старослов’янською мовою. Засновники слов’янської писемності Кирило і Мефодій активно проповідували християнську віру, здійснюючи місіонерські подорожі до Хозарії, Паннонії, Моравії та Болгарії^[6].

➢               Перша кирилична абетка містила 24 літери грецького алфавіту та 12 спеціальних знаків на позначення звуків слов’янської фонетичної системи. Кожна літера мала свою назву (наприклад, азъ «я», вЂдЂ «знаю», живЂте — «живіте»), а також числове значення^[7] (за винятком літер б, ж та іжиці).

➢               Найдавнішими точно датованими кириличними книгами є давньоруське «Остромирове Євангеліє» (1056–1057) та «Ізборники», створені для чернігівського князя Святослава Ярославича в 1073-му і 1076 роках. «Ізборники Святослава» містять твори релігійного та духовно-морального змісту, що належать різним авторам.

➢               У X–XII століттях кирилиця використовувалася рівнобіжно з глаголицею. Однак через доволі складне накреслення літер (з кружечками, гачечками, петельками та ін.) глаголиця поступово вийшла з ужитку.

➢               На кириличній графіці ґрунтуються нинішні системи письма українців, білорусів, росіян, болгар, македонців, сербів, алфавіти деяких народів колишнього СРСР (Північного Кавказу, Сибіру, Далекого Сходу) і сучасна монгольська абетка.

➢               Основою алфавітів багатьох мов Європи (як-от англійська, німецька, французька, польська, чеська, хорватська), Америки (іспанська, португальська), деяких мов Африки (суахілі)^[8] та Азії (індонезійська, в’єтнамська) слугує латинська графіка.

➢               Класична латинська абетка сформувалася у I ст. до н. е. Вона складалася з 23 літер, тоді як у сучасній латинській абетці їх 26. Крім того, для детальнішого відображення особливостей вимови того чи іншого звука вживаються діакритичні знаки — гачечки, риски, крапочки, які зазвичай розташовуються або над літерою, або під нею. Наприклад, у чеській мові літера c позначає звук, близький до українського [ц], тоді як літера č — звук, близький до українського [ч]. У турецькій мові буква ı позначає звук, близький до українського [и], а буква i — звук, близький до українського [і].

➢               За часів Римської імперії та середньовіччя латинська абетка набула міжнародного характеру та закріпилася в писемності багатьох країн Західної і Центральної Європи. А сьогодні латинською абеткою послуговуються в 70% країн світу. Одна зі штучних мов — есперанто — теж заснована на латиниці.

➢               У процесі розвитку людства змінювалися не тільки системи писемності — від глиняних табличок у Месопотамії, сувоїв папірусу в Стародавньому Єгипті, берестяних грамот східних слов’ян до рукописних, друкованих і, зрештою, електронних книг. З’явилися також аудіокниги, але їх не читають, а прослуховують.

➢               Революцію в книжній справі здійснив німецький підприємець Йоганн Ґутенберґ, який сконструював пристрій для друкування книг. Першою друкованою книгою була Біблія, вона побачила світ приблизно в 1455 році. Для цієї книги Ґутенберґ виготовив з металу літери (дзеркальні відображення звичайних букв латинської абетки), з яких він набирав рядки, покривав ці літери фарбою і потім за допомогою сконструйованого ним преса робив відбитки на папері.

➢               Першими друкованими книгами, виданими на теренах

України, є «Апостол» та «Буквар». Обидві книги побачили світ 1574 року в друкарні Івана Федорова, яка тоді розташовувалася у Львові. У 1578 році Іван Федоров переїхав до Острога^[9] і заснував там нову друкарню (на кошти князя Костянтина-Василя Острозького). У цій друкарні у 1581 році було видано «Острозьку Біблію» — перше повне зібрання всіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою.

➢               «Ідеальною» вважається абетка, де кожному звукові відповідає окрема літера. Українська абетка — майже ідеальна. У ній 33 літери та 38 звуків (шість голосних і 32 приголосних).

➢               Голосні звуки в українській мові бувають наголошеними і ненаголошеними, приголосні — твердими, м’якими та

пом’якшеними, дзвінкими ([г], [д]) і глухими ([п], [т]), губними ([б], [в]), свистячими ([ц], [дз]), шиплячими ([ч], [ш]). М’якість приголосних на письмі позначається знаком м’якшення (ь). Апостроф після приголосного вказує на те, що цей звук вимовляється твердо. ➢ Ненаголошені голосні в українській мові, на відміну від російської, вимовляються достатньо чітко. Виняток — ненаголошені [е], [и]: ве^иселий, печи^ево, че^ирпати, при^егода. Ненаголошений [о] до [а] не наближується: вода, молоко, корова, огорожа.

Про українську абетку докладніше розповідатиметься в наступному розділі.

Під час підготовки матеріалу було використано такі джерела:

Коржик, Р. (2020, 12 листопада). Ті, що винайшли абетку: ким були давні фінікійці і як вони жили. Журнал «Артефакт».

https://artefact.org.ua/history/antique_dvizh/ti-shho-vynajshly-abetku-kymbuly-davni-finikijczi-ta-yak-vony-zhyly.html

Кочерган, М. П. (2001). Вступ до мовознавства. Розділ «Фонетика і графіка». Київ: Видавничий центр «Академія».

Півторак, Г. П. Абетка. Велика українська енциклопедія. https://vue.gov.ua/Абетка

Талалай, Н. (2020, 10 вересня). Як латинський алфавіт захопив планету. Ukraїns’ka latynka. https://latynka.org.ua/?p=87

Юрій, М. Ф. (2006). Людина і світ. Частина «На шляху до сучасної

цивілізації». Київ: Дакор. http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-178.html

Блог «Стародавня писемність». https://wordpress681192.wordpress.com

Інтернет-ресурс «Отримання знань: дистанційна підтримка освіти школярів». Урок «Як книга прийшла до людей».

https://disted.edu.vn.ua/courses/learn/4905

Перші друковані книги в України: у 1574-му видали «Апостол» та

                «Буквар».        (2019,        15        лютого).         Хроніки         Любарта.

https://www.hroniky.com/news/view/14699-pershi-drukovani-knyhy-v-ukrainy445-rokiv-tomu-vydaly-apostol-ta-bukvar

Сайт бібліотеки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Розділ «З історії книги та бібліотек». https://library.vspu.edu.ua/html/ist_kn.htm

Сайт «Ізборник» (проєкт електронної бібліотеки давньої української літератури). Стаття «Кирилиця». http://litopys.org.ua/ukrmova/um30.htm

Сайт «Ізборник». Стаття «Письмо». http://litopys.org.ua/ukrmova/um68.htm

Як люди навчилися писати. (2016). https://jmil.com.ua/2016-2/clubcurious

(паперову версію матеріалу надруковано в журналі «Джміль», № 2)

Шрифт “Kyiv Type” від українського дизайнера Дмитра Растворцева (латинські літери) та піктограми до шрифта, створені дизайнеркою Ольгою Кисельовою.

На піктограмах зображені архітектурні пам’ятки столиці — релігійні споруди, монументи, будівлі музеїв та університетів. Зокрема, серед піктограм є Маріїнський палац, Національний художній музей України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Світлини взято з сайту «Читомо».

Відповідність між літерами й піктограмами:

A  — Золоті ворота;

B  — Софійський собор;

C  — Національна опера України;

D  — Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир;

E   — Володимирський собор;

F   — Свято-Троїцький храм на Троєщині;

G  — Маріїнський палац;

H  — Центральний залізничний вокзал (станція «Київ-Пасажирський»);

I     — Річковий вокзал;

J   — Андріївська церква;

K  — Києво-Печерська лавра;

L   — Свято-Кирилівський монастир;

M  — київський фунікулер;

N  — Свято-Вознесенський Флорівський монастир;

O  — стадіон «Олімпійський»;

P   — римо-католицький костел Святого Миколая;

Q  — Національна філармонія України;

R  — Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця»;

S   — Замок Річарда Левове Серце (Андріївський узвіз, 15); T — Національний музей народної архітектури та побуту України; e — Національний музей історії України;

f  — Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова

(Андріївський узвіз, 13);

g      — Національний музей «Чорнобиль» (провулок Хорива, 1); h — Національний художній музей України;

i        —      Національний технічний університет України «Київський

політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»;

j        — арка Дружби народів (з 14 травня 2022 року — арка Свободи українського народу, одна зі скульптур композиції демонтована);

k      — споруда «Будинок з химерами»;

l        — Національний центр ділової та культурної співпраці «Український дім»

Розмовний клуб «Говорімо українською»

Тема: «Цікаві факти про українську абетку. Звуки і букви.  Знак м  ’якшення та апостроф»

➢               Абеткою називають сукупність літер, що вживаються в писемності тієї чи іншої мови та розміщені в певному порядку. Синонімами до слова «абетка» є алфавіт та азбука.

➢               Слово «алфавіт» — грецького походження. Утворене від двох перших літер давньогрецької абетки — «альфа» й «бета». Цікаво, що літера «альфа» спершу була обернутою на 90 градусів і нагадувала голову бика, а літера «бета» взагалі мала інший вигляд і означала «дім», «хата». Можливо, тому, що грецький алфавіт походить від фінікійського, у якому перша літера («алеф») мала назву «бик», а друга («бет») — «будинок»^[1].

➢               Слово «азбука» складається з двох перших літер старослов’янського алфавіту — «аз» і «буки». «Аз» означало «я», а «буки» — це «букви». Побутує також думка, що «буки» — це форма майбутнього часу дієслова «бути».

➢               У слові «абетка» містяться назви двох перших літер українського алфавіту — «а» і «бе». Є також дієслово «абеткувати», яке означає «розміщувати що-небудь за абеткою».

➢               Звук — це розрізнюваний елемент людської мови, що утворюється за допомогою органів мовлення. Звуки ми чуємо й вимовляємо, з них утворюються склади і слова.

➢               Буква (або літера) — це письмовий знак, що позначає звук або сполучення звуків мови. Є й так звані «німі літери», які пишуться у слові, але не вимовляються. Доволі багато слів з «німими літерами» в англійській та французькій мовах.

➢               Букви ми бачимо і пишемо. Вони бувають друкованими, рукописними, декоративними, анімованими.

➢               У сучасній українській абетці 33 букви, кожна з них має свою назву. Всі літери, крім знака м’якшення (ь), мають дві форми — велику й малу. Вживаються на початку слова, в середині та в кінці. Знак м’якшення на початку слова не вживається.

➢               Звуковий склад сучасної української мови представлений 38 звуками. Це шість голосних звуків і 32 приголосних.

➢               Знак м’якшення та апостроф (’) позначають м’якість або твердість попередніх приголосних: призьба, з’їздити.

➢               Голосні звуки — [а], [о], [у], [е], [и], [і]^[2] — позначаються десятьма буквами: а, я, о, у, ю, е, є, и, і, ї. Літери «я», «ю», «є» після приголосного пом’якшують його та позначають один голосний звук: лялька, дюна, ллється. Ці ж літери позначають два звуки, якщо вони стоять: на початку слова (яскравий, ювелір, єдність); після апострофа (з’явитися, розіб’ю, в’ється); після літери, що позначає голосний звук (Ксенія, Григорію, Наталіє^[3]). Літера «ї» завжди позначає два звуки.

➢               Літери «ї» (тринадцята літера українського алфавіту) немає в жодній іншій слов’янській абетці.

➢               Голосні звуки утворюють склад. Скільки в слові голосних звуків, стільки в ньому й складів. Голосні звуки бувають наголошеними і ненаголошеними: вечір (наголошений [е]), зоря (негаголошений [о]). Голосні звуки творяться за допомогою голосу. ➢ Приголосні звуки бувають твердими і м’якими, дзвінкими і глухими. Приголосні звуки творяться за допомогою голосу й шуму або тільки шуму. Дзвінкими є, наприклад, звуки [б], [г,] [дз], глухими — [к], [п], [ц].

➢               В українській мові 22 твердих приголосних звуки ([б], [в], [г], [ґ],

[д], [дж], [дз], [ж], [з], [к], [л], [м], [н], [п], [р], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш]) і десять м’яких ([д'], [дз'], [з'], [й], [л'], [н'], [р'], [с'], [т'], [ц']). Літера «щ» позначає два звуки — [ш] і [ч].

➢               Звуки [г], [ґ], [к], [ч], [ш], [ж], [дж], [б], [п], [в], [м], [ф] — завжди тверді, звук [й] — завжди м’який.

➢               Літера «ґ» була вилучена з української абетки в 1933 році, однак повернулася до неї в 1990-му, у відповідному виданні «Українського правопису». Приклади слів із буквою «ґ»: аґрус (ягідна рослина, рос. «крыжовник»), ґедзь (кровосисна комаха, рос. «слепень»), ґринджоли (санчата), ґніт (шнур, що використовується для свічок, рос. «фитиль»), ґандж (вада), ґречний (чемний, ввічливий), ґрунт.

➢               Найбільше слів в українській мові починається з літери «п». Мабуть, тому, що ця літера є в багатьох префіксах: пів-, під-, пре-, при-, прі-, про-, пере- та ін.

➢               Найменш уживаний звук в українській мові — [ф]. Він запозичений з грецької мови. І всі слова, в яких є літера «ф», — запозичені: факт (з латинської), філософія (з грецької). У питомо українських словах замість літери «ф» уживається буквосполучення «хв»: хвалько, хвилина.

➢               Буквосполучення «дж» та «дз» позначають один звук (джміль, дзеркало). Під час переносу їх розривати не можна — переносити потрібно так: си-джу, ро-дзинка, наро-дження.

➢               Якщо ж літера «д» належить до префікса, а «ж» та «з» — до кореня слова, то буквосполучення «дж» і «дз» позначають два звуки: відзнака, підживлювати.

➢               Апостроф ставиться після літер, що позначають губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] перед літерами я, ю, є, ї, а також після літери «р»: м’яч, п’ятниця, п’єса, Стеф’юк, Водоп’янов, Григор’єв, В’ячеслав, солов’ї, зів’ялий, пір’я, подвір’я, міжгір’я. Апостроф указує на тверду вимову приголосного, який стоїть перед ним. ➢ Апостроф не ставиться після б, п, в, м, ф, якщо перед ними є інша буква, що позначає приголосний звук: свято, тьмяний, морквяний, мавпячий. Виняток — літера «р»: черв’як, торф’яний.

➢               Апостроф не пишеться після літери «р» у таких словах, як ряска, рядно, рюкзак, Рєпін, оскільки в цих словах звук [р'] м’який. Так само без апострофа пишемо слова бязь, бюро, Вязьма, Пярну^[4], оскільки звуки [б’], [п’] і [в’] у цих словах теж пом’якшуються. ➢ Апостроф пишеться після букви «к» у слові Лук’ян та похідних від нього: Лук’янівка, Лук’янович.

➢               Апостроф пишеться після префіксів роз-, без-, з-, під-, обперед я, ю, є, ї: роз’їдати, під’їжджати, об’єднуватися, без’ядерний, роз’юшити⁵.

➢               Апостроф ставиться перед ю в орудному відмінку однини іменників жіночого роду, що закінчуються на літери, які позначають губні приголосні, та в орудному відмінку однини іменника «мати»: Об’ю, верф’ю^[5], кров’ю, любов’ю, матір’ю.

➢               Апостроф пишеться в словах дит’ясла та Мін’юст^[6], а також у слові пан’європейський^[7].

Під час підготовки матеріалу було використано такі джерела:

«Азъ, буки, вѣди, глаголь, добро» — забуте значення стародавнього алфавіту. (2015, 12 вересня). Сайт “Ungvar Info”.

https://ungvar.in.ua/novini/kulturne-zhittya/az-buki-v-di-glagol-dobro-zabuteznachennya-starodavnogo-alfavitu

Сайт «Допомога учням». Розділи «Абетка», «Звуки і букви», «Звукова схема слів». http://8next.com/umova

Сайт «Українська мова і література. Підготовка до ЗНО і не тільки». Матеріал «13 новацій нового українського правопису». https://zno.if.ua/? p=5828

Дубчак, О. (2022). Чути українською: у світі звуків і букв. Київ: Віхола.

Кисельова, К. (2021, 19 січня). П’ять таємниць української абетки, які має знати кожен учитель-філолог. Освіторія.

https://osvitoria.media/experience/5-tayemnyts-ukrayinskoyi-abetky-yakimaye-znaty-kozhen-vchytel-filolog

Шевчук, С. В. (2007). Українська мова [навчальний посібник для учнів 10– 11-х класів] (2-ге вид., доповн.). Київ: Арій.

Пам’ятник Юрію Кнорозову — вченому, котрий розшифрував писемність майя.

Пам’ятник споруджено в місті Мерида (Мексика, півострів Юкатан).

На зворотному боці пам’ятника зображено ієрогліфи.

Світлини взято з сайту «Вікіпедія» (сторінка https://uk.wikipedia.org/wiki/Кнорозов_Юрій_Валентинович)