Консультація для батьків

Про матеріал

Емоційний потенціал сім'ї має великі можливості виховного впливу на дитину. В поєднанні з ідейними настановами батьків емоційні фактори виступають основною передумовою розвитку моральної гідності дитини. На основі позитивного оцінного ставлення батьків формується емоційно-ціннісне ставлення дитини до себе – ставлення до свого "Я", потреба у повазі оточуючих. Розкриття того, як формуються духовні потреби дитини, зокрема у повазі близьких дорослих, є необхідним для оптимізації всього процесу сімейного виховання.

Перегляд файлу

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ:

 

«Вплив моральної атмосфери і психологічного клімату в сім’ї на формування дитини.
Батьківський авторитет»

 

 

 

 

Підготувала:
практичний психолог Іванова О.А.

 

м.Дніпро 2019

 

Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, а погане виховання – це наше майбутнє горе, наша провина перед іншими, перед країною. Не думайте, що виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, навчаєте її, або ж наказуєте. Ні! Ви виховуєте постійно, навіть тоді, коли вас нема вдома. Адже, як ви одягаєтесь, як розмовляєте з іншими людьми, що говорите про інших, як і з чого радієте чи сумуєте, як ведете себе з друзями чи ворогами... – все це має для дитини велике значення.

Від ефективності освітньо-виховної діяльності, метою якої є формування всебічно розвиненої особистості, багато в чому залежать успіхи соціально-еконо­мічних перетворень, спроможність українського суспільства подолати наростаючі негативні тенденції в розвитку духовної культури, відродити найвищі моральні ідеа­ли, життєві пріоритети та визначити шляхи формування національної самосвідо­мості. Моральне становлення особистості відбувається під впливом широкого спектру соціокультурних умов, основним суб’єктом такого впливу є сім’я. В сім’ї закладаються основи всіх моральних якостей людини. Саме від батьків істотно залежить коло духовних потреб дитини, її інтереси, ставлення до себе та інших людей, спрямованість почуттів, життєва позиція. І обов’язком сім’ї є відкриття перед дитиною світу найвищих цінностей. Крім свідомого ставлення батьків до проблеми виховання дітей, необхідним на часі є також вимога постійного поповнення психолого-педагогічних знань батьків.

"Мистецтво виховання має ту особливість, – писав видатний педагог Ушинський, – що майже всім воно здається справою знайомою і зрозумілою, – і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним знайома, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що вихо­вання вимагає терпіння, ... але... крім терпіння, вродженої здатності і навички, необхідні ще й спеціальні знання". Усе, що становить позитивні сторони досвіду сімейного виховання і здатне збагатити арсенал цілеспрямованих педаго­гічних впливів батьків, заслуговує якнайпильнішої уваги і вивчення.
 

1. Виховний вплив емоційних факторів на формування особистості дитини в сім’ї:

Емоційний потенціал сім’ї має великі можливості виховного впливу на дитину. В поєднанні з ідейними настановами батьків емоційні фактори виступають основною передумовою розвитку моральної гідності дитини. На основі позитивного оцінного ставлення батьків формується емоційно-ціннісне ставлення дитини до себе – ставлення до свого "Я", потреба у повазі оточуючих.

Розкриття того, як формуються духовні потреби дитини, зокрема у повазі близьких дорослих, є необхідним для оптимізації всього процесу сімейного виховання. Знання батьками вікових особливостей становлення такої потреби, основних чинників, які зумовлюють її оптимальний розвиток, – усе це забезпечує високу результативність виховних впливів, а саме: у дітей формується позитивне емоційне ставлення до дорослого, прагнення бути відповідним до його моральних вимог, тобто виникає те бажання бути хорошим, яке є ефективним управлінням поведінкою дітей.

Не тільки під впливом дорослих, а й у їх відсутність діти, в яких сформована потреба у повазі (особистісному ставленні до себе), прагнуть виправдати моральні очікування старших. Тому прагнення "бути хорошим" закладається в сім’ї.

Афективна насиченість спілкування між членами сім’ї, переважання позитивних та негативних емоцій істотно відбивається на самопочутті дитини, її світосприйнятті та усвідомленні образу близьких дорослих. Саме з тих особливостей, якими відзначається найбільш типова гама переживань членів родини, їх настроїв, афектів, емоційних контактів, проявів любові й поваги один до одного, і складається психологічний клімат сім’ї як мікро-колективу.

Терміном «психологічний клімат» нині широко використовують  як психологи, так і представники інших наук. Одну з перших спроб розкрити зміст поняття зробив В. Шепель. Він вважав, що під психологічним кліматом слід розуміти певне емоційне забарвлення психологічних зв’язків членів колективу, яке виникає на основі їх близькості, симпатії, співпадання характерів, інтересів і схильностей. Г. Моченов та М. Ночевник пишуть, що психологічний клімат – це емоційно-психологічний настрій, який формується в родині в процесі взаємодії її членів. Настрій з’являється внаслідок того, що при безпосередніх особистих контактах всі зв’язки між людьми набувають емоційно-психологічного забарвлення, яке визначається ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами членів родини.

Під психологічним кліматом слід розуміти відносно стійку атмосферу (психічний настрій) родини, що проявляється: у ставленні членів родини одне до одного; у ставленні до спільних родинних цілей, цінностей, уподобань.

Морально-психологічний клімат – один з найістотніших елементів загальної системи умов існування і життєдіяльності людини. Особливе його значення визначається, по-перше, тим, що психологічний клімат характеризує найближчі, найбільш неопосередковані умови функціонування. По-друге, не менш актуальним є те, що психологічний клімат характеризує не стільки зовнішні стосовно людини, скільки внутрішні психологічні аспекти цього середовища. Необхідно враховувати, нарешті, й те, що з кліматом родини пов’язується уявлення про найбільш значне в структурі всього способу життя людини.

Основні ознаки гармонійного психологічного клімату родини:

-               всі члени родини спілкуються між собою, вміють слухати і чути одне одного,  суперечках враховується думка кожного;

-               відповідальність і обв’язки поділяються між всіма членами родини;

-               члени родини підтримують одне одного, можуть виконувати обов’язки іншого у випадку зміни ситуації;

-               кожен член родини вірить у себе, має адекватну самооцінку, довіряє іншим;

-               члени родини мають спільну систему цінностей, поважають сімейні традиції;

-               цінується почуття гумору, приділяється увага духовному життю, виховується позитивне ставлення до будь-яких подій, виділяється час для спільних розваг;  

-               коаліції між членами родини динамічні й мінливі;

-               члени родини створюють умови для особистого зростання, звертаються за допомогою і підтримкою до фахівців у випадку кризи чи виникнення якихось проблем.

Володіючи особливими можливостями у формуванні емоційного, чуттєвого розвитку дитини, родина тим самим створює передумови для розвитку індивідуальності дитини, оскільки ніщо так не виражає її суб’єктивний світ, як почуття. Іншими словами, внесок родини в розвиток особистості унікальний. Підсумовуючи, слід зазначити, що психологічний клімат родини є надзвичайно важливою умовою розвитку дитини. Адже родина – це перше середовище, в якому опиняється дитина від моменту народження. Саме стосунки з найближчим оточенням визначають чи сформується вона як розвинута особистість, чи реалізується її потенціал в майбутньому.

 

2. Психолого-педагогічна робота з батьками як засіб покращення виховних можливостей сім’ї

    Позашкільна педагогіка – це педагогіка виховання вільної дитини, яка будується на основі закону творчості, що передбачає залучення дітей до реальної співтворчості інтелектуального діалогу, гармонізацію спілкування, успіх, здатність почувати себе вільними на випадок помилки, мати право на невдачу. Робота педагогів позашкільних закладів направлена на розвиток дитини як всебічно розвинутої  особистості й найвищої цінності держави, на розвиток її творчого потенціалу, інтелектуальних і творчих здібностей, на виховання високих моральних рис.

Сьогодення вплинуло на зміст позашкільної роботи з дітьми підлітками. Ринкові відносини, конкуренція, вільний вибір галузі діяльності сприяють посиленню потреби особистості у додатковій освіті, ранньому професійному самовизначенні. І головне – посилюється увага й зацікавленість батьків до позашкільної діяльності дітей, зростає попит на додаткові освітні послуги. Батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою  за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

    Головна мета спільної діяльності позашкільного закладу з батьками вихованців -  це підвищення загальної культури батьків з питання  сімейно-родинного виховання та надання практичної допомоги у вирішенні можливих проблемних ситуацій . Така робота надзвичайно важлива, надто тоді, коли діти переживають складні періоди в житті. В цей час відбуваються якісні та психологічні зміни в особистості дитини, коли вона природно самоутверджується, замислюється над своїм «Я». Саме в цей відповідальний період залежить від того, чи можуть батьки бути мудрими педагогами для того, щоб повести розвиток внутрішніх сил та творчого потенціалу дитини  в потрібному напрямку.

    На превеликий жаль, сьогодні лише не значна частина батьків може спрямувати у вірне русло виховання своєї дитини. Вчені констатують, що 65% молодих батьків, народжуючи дітей, не мають ані найменшого уявлення про мету, завдання, форми та методи виховання дітей у сім’ї; 20%  - керуються досвідом народної педагогіки, виховуючи власних дітей так, як їх самих виховували батьки. І лише 15% мають належні психолого-педагогічні знання, ознайомленні з науково-педагогічною літературою. Причин, з яких батьки не володіють необхідним багажем знань з питання родинно-сімейного виховання, багато. Ось деякі з них:

-        однодітність або малодітність сім’ї в міських умовах вже в багатьох поколіннях, особливо протягом останнього півстоліття. Це означає, що виховуючись в таких умовах, діти не отримують практичних навичок по догляду й вихованню своїх братів і сестер, що було характерним в умовах багатодітної сім'ї. Виховуючи молодших сестер і братів, майбутні батьки отримували практичні навички, які потім можна було використати з появою власних дітей.

-        в молодих сім’ях є можливість відділитися від своїх батьків, від старших поколінь. Здавалося б у цьому є певне благо. Але життя окремо від старших поколінь позбавляє молоді сім’ї можливості скористатися знаннями і мудрістю в питаннях виховання дітей. Вплив старшого покоління на дітей знижується або взагалі залишається без запиту накопичена за довгі роки життєва мудрість і життєвий досвід, багатий спостереженнями. Крім того, діти позбавлені ласки, казок, уваги бабусь і дідусів. Разом з тим страждає і старше покоління без наївної безпосередності внуків, без спілкування з ними.

-        втрачені традиції народної педагогіки, національного виховання, за законами яких вважалося, що виховувати дитину потрібно, доки вона ще маленька і “лежить поперек, а не вподовж лавки”. Народна педагогіка вчила високої моралі шляхом прислів’їв і приказок, за допомогою простих, але дуже значущих народних висловлювань.

-        внаслідок урбанізації суспільства зросла анонімність спілкування дітей і дорослого населення. Раніше в селі всі знали, чия це дитина порушує правила поведінки, допускає асоціальні вчинки. Тому батькам було соромно мати невихованих дітей, а дітям соромно вести себе негідно. Зовсім інша ситуація у великих містах, де живуть жителі “в першому поколінні ”, вихідці з села, які розірвавши корені з селянськими традиціями, не засвоїли ще міського способу життя.

-        серед причин, що ускладнили сімейне виховання, всезростаючі соціальні й економічні труднощі: низька заробітна плата і несвоєчасна її виплата, повне чи часткове безробіття і незабезпеченість в багатьох сім’ях прожиткового мінімуму. Все це знижує рівень взаємовідносин, емоційного настрою в середині самої сім’ї, що не створює сприятливих умов для спілкування в сім’ї, а в результаті - для сімейного виховання.

Перелік причин, які дозволяють або заважають  батькам займатися вихованням власних дітей, можна продовжити. Однак і цих цілком достатньо, щоб констатувати негаразди в постановці сімейного виховання в багатьох сучасних сім’ях.  Сьогодні, лише незначна частина батьків може спрямувати у правильне русло виховання своєї дитини, отже, потребує допомоги фахівців. Такою допомогою повинна бути діяльність педагогів, які сприяють всебічному розвитку дітей, та допомагають сім’ї у їх вихованні. Розуміння того, що саме в сім’ї на основі позитивного психологічного клімату закладається фундамент повноцінного фізичного і психічного розвитку дитини, спонукає педагогів позашкільного закладу до пильного вивчення запитів, потреб і вимог сучасної сім’ї, тобто, до тісної взаємодії. Запорукою успішної  взаємодії  будуть: ефективне використання різних форм і методів, залучення батьків до співпраці, творчість педагогів, дипломатичність, індивідуальний підхід до кожної сім’ї.

Враховуючи специфіку роботи позашкільного закладу, робота з батьками буде мати інші форми, ніж у загальноосвітній школі. Таку роботу  необхідно розпочинати з вивчення запитів та труднощів, з якими стикаються батьки  в процесі виховання дитини шляхом опитування та анкетування. На основі опрацьованих результатів складається план роботи. В позашкільному закладі доцільно використовувати слідуючи форми роботі з батьками:

1) індивідуальні (анкетування, попередні візити батьків з дітьми, співбесіди, консультації).

2) наочно-письмові (батьківські куточки, тематичні стенди, виставки, родинні газети, скринька ідей та пропозицій).

3) групові (консультації, практикуми, зустрічі з психологом, соціальним педагогом).

4) колективні (батьківські конференції, зустрічі за круглим столом, засідання батьківського лекторію, дні відкритих дверей).

Ефективність взаємодії позашкільного закладу та батьків починається з усвідомлення їх спільної мети з переходу від стадії з’ясування до стадії точного передбачення шляхів їх налагодження, створення умов подальшого їх розвитку, використовуючи при цьому кожний крок до педагогічної співпраці з іншими впливами, що взаємодіють один з одним і справляють єдиний спільний вплив на особистість дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Роль сім'ї у формуванні характеру, самооцінки дитини, її становленні є найголовнішою і найважливішою.. Саме сім'я насамперед впливає на гнучку психіку дитини і тому несе головну відповідальність за поведінку й особистісні особливості своєї дитини. Психологічний клімат сім'ї суттєво впливає на дитину, створює  стан комфорту або ж дискомфорту. Психологічний клімат сім'ї — це стійкий емоційний настрій, результат характеру і якості взаємостосунків членів сім'ї. Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату — згуртованість членів сім'ї, доброзичливість, почуття захищеності, емоційної задоволеності, відповідальність за сім'ю та кожного її члена. Сімейний мікроклімат, на який впливають стійкий емоційний настрій, стиль, тон сімейного спілкування, взаєморозуміння, доброзичливість, взаємна повага, взаємодопомога, позначається на настрої членів сім'ї, на загальному стилі їхнього життя. У такій сім'ї існує бажання разом проводити вільний час, вихідні, відпустку.

Батькам важливо пам’ятати, що результативність їхніх виховних впливів великою мірою залежить від розуміння внутрішнього світу дитини, вдумливого ставлення до її бажань, прагнень, мотивів, інтересів. Батьки повинні завжди намагатись розпізнавати справжні причини дитячого вчинку. «Немає сумнівів у необхідності батьківської строгості й невблаганності щодо негідної поведінки дітей, порушення ними моральних норм, правил доброчесності, вимог, які регулюють взаємодію з природою і людські стосунки. Однак обов’язковим компонентом цієї строгості має бути благородство, готовність дорослого бути в усьому прикладом для дитини, всіляко спонукати її до високоморальних вчинків, а не лише карати за кожну провину».

Якщо батьки вміють відділити ставлення до дитини від оцінки її вчинку, готові пробачати і допо­магають виправитись, така позиція батьків сприяє тому, що у дитини формується позитивне ставлення до себе, розуміння своїх переваг і недоліків, готовність пози­тивно змінювати свою поведінку.

 

 

docx
Додано
29 жовтня
Переглядів
58
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку