З досвіду роботи "Інклюзивна освіта: особливості організації"

З М І С Т

Інформаційний лист ………………………………………………………………..............   2 

Анотація …………………………………………………………………………………….    3

Введення ………………………………………………………………………………………4

Зміст …………………………………………………………………………………….   5

І. Вступ. Інклюзивна освіта: підстава, історія виникнення та концепція розвитку …….6

 1. Світова практика інклюзивної освіти………………………………..7

       2. Інклюзивна освіта в Україні: можливості, досвід і перспективи розвитку…………… 7

ІІ. Інклюзивна освіта дітей з ООП ……………………………………  8

 1. Інтеграція та інклюзія ……………………………………………………………………..9

 2. Цілі і основні складові інклюзивної освіти ………………………………………………9

 3. Шляхи вирішення проблем, пов'язаних з інклюзивною освітою …………………….. 10

 4. Переваги інклюзивної освіти ………………………………………………… …………10

ІІІ. Особливості організації інклюзивної освіти в школі…………………………………..11

ІV. Класифікація вад психофізичного розвитку…………………………………………….13

 1. Діти з порушенням слуху………………………………………………………………….14

V. Рекомендації соціальним педагогам по роботі з дітьми з обмеженими можливостями……………………………………………………………………………………...15

VI.Рекомендації практичним психологам по роботі з дітьми з обмеженими можливостями

Висновки……………………………………………………………………………………….17

Додатки………………………………………………………..………29

Література …………………………………………………………… 33

І. Вступ. Інклюзивна освіта: підстава, історія виникнення та концепція розвитку

«Освіта - право кожної людини, яка має величезне значення і потенціал. На освіту будуються принципи свободи, демократії та сталого розвитку ... немає нічого більш важливого, ніякої іншої мети, окрім освіти для всіх ... » Кофі Аннан (1998).

  Держава повинна визнавати принцип рівних можливостей в галузі початкової, середньої та вищої освіти для дітей, молоді та дорослих, що мають інвалідність, в інтегрованих структурах. Вони зобов'язані забезпечувати включення освіти інвалідів в якості невід'ємної частини в систему загальної освіти.

   Інклюзивна освіта - це, якщо можна так сказати, ціла філософія поглядів і вмістити її в один виступ неможливо. Але ми повинні про це знати, мати про це уявлення і свою думку.

  Інклюзія (від inclusion - включення) - процес, при якому що-небудь включається, тобто втягується, охоплюється, або входить до складу, як частина цілого.

  Поняття «інклюзивна освіта» сформувалося з переконання в тому, що освіта є основним правом людини і що воно створює основу для більш справедливого суспільства. Всі учні мають право на освіту, незалежно від їх індивідуальних якостей і проблем.

  Права дітей на розвиток особистості в системі освіти, орієнтованого на індивідуальні потреби, і в тому числі право дітей з відхиленнями у розвитку вчитися в тих же школах, де навчаються їхні однолітки, що живуть по сусідству, визнані міжнародними стандартами прав людини: Загальною декларацією прав людини, міжнародним актом з економічних, культурних та соціальних прав, Європейською соціальною хартією, Декларацією про права розумово відсталих осіб та іншими документами.

  Рух за Освіту для всіх виникло з моменту проведення Всесвітньої конференції з освіти для всіх в Таїланді в 1990 році, і його метою стало надання всім дітям, молоді та дорослим можливості реалізувати своє право на освіту.

   Головний імпульс інклюзивної освіти було дано 1994 року на Всесвітній Конференції за освітою осіб з особливими потребами, що проходила в Іспанії. 10 червня, туди внесено була прийнята Декларація «Про засади, політиці та практичної діяльності в сфері освіти осіб з особливими потребами» Цей документ закликає держави діяти в напрямку створення «шкіл для всіх». Педагоги таких шкіл діють з переконання, що різниця між людьми - це нормальне явище, і що процес навчання повинен бути пристосований до потреб дитини, а не дитина змінено відповідно вихідне визначення, яким має бути темп і характер навчання. Далі в документі говориться, що «особи, які мають особливі потреби в галузі освіти, повинні мати доступ до навчання в звичайних школах, які повинні створити їм умови на основі педагогічних методів ... Звичайні школи з такою інклюзивної орієнтації є найбільш ефективним засобом боротьби з дискримінаційними поглядами».

   ЮНЕСКО виступає за підтримку рівності можливостей для людей-інвалідів і бачить інклюзивна освіта як позитивний крок назустріч різноманітності і унікальності дітей, пропонує розглядати відмінності дітей не як проблему, а як можливості розвитку процесу навчання, що забезпечує доступність освіти для будь-яких груп дітей.

1. Світова практика інклюзивної освіти

  За кордоном, починаючи з 1970-х рр., ведеться розробка і впровадження пакета нормативних актів, які сприяють розширенню освітніх можливостей інвалідів. У недавній історії освітньої політики США і Європи отримали свій розвиток кілька підходів: десегрегація шкіл, розширення доступу до освіти , інтеграція, мейнстрімінг, інклюзія (від англ. Inclusion - включення). Мейнстрімінг відноситься до такої стратегії, коли учні з інвалідністю спілкуються з однолітками на святах, в різних  програмах дозвілля, а якщо вони навіть і включені в класи загальноосвітньої школи, то, перш за все для того, щоб підвищити свої можливості соціальних контактів, але не для досягнення освітніх цілей. Інтеграція означає приведення у відповідність потреб дітей з психічними та фізичними порушеннями з системою освіти, що залишається в цілому незмінною: масові школи не пристосовані для дітей-інвалідів (причому учні з інвалідністю, відвідуючи масову школу, не обов'язково навчаються в тих же класах, що і всі інші діти). Інклюзія - це найбільш сучасний термін, який тлумачиться наступним чином: це реформування шкіл і перепланування навчальних приміщень таким чином, щоб вони відповідали потребам і потребам всіх без винятку дітей.

   У США з 1875 по 1914 роки вводилася обов'язкова шкільна освіта, в зв'язку з цим були сформовані класи для дітей, які вважалися розумово недорозвиненими, а також для тих, кого вважали «невиправними за їх поведінку», глухих або фізичних інвалідів. В цей же період Національна асоціація освіти створила Департамент спеціальної освіти. Розвивалися тести вимірювання інтелекту, прибували потоки іммігрантів, зростала кількість організованої робочої сили, розвивалися психологічні теорії. Всі ці фактори вплинули на шкільну систему, в якій складалися принципи вимірювання і визначення індивідуальних відмінностей і потенціалу. У 60-70-ті роки лунають голоси критики проти школи, яка винна в невдачах учнів. У дослідженнях Джейн Мерсер підкреслювалося, що кожна соціальна система дає людині нові визначення, тому інвалідність є продуктом соціальних домовленостей.

   М. Рейнольдс пише історію спеціальної освіти як поступового прогресу по включенню учнів з інвалідністю в систему масової школи - щодо розташування шкіл, принципів відбору. Цей дослідник стверджує, що поліпшення навчання в умовах масової школи призведе до зменшення числа дітей, які направляються в спецкласи і спецшколи, а також те, що багато в чому програми, що надаються для учнів з різними видами інвалідності не відрізняються від програм, за якими вчаться так звані діти в ситуації ризику. Крім того, він вважає, що сьогодні в американському суспільстві фіксується стабільне зростання інтересу до реструктуризації шкіл таким чином, щоб вони могли включати всіх учнів.

  Таким чином, мова йде про інклюзії, або включення, понятті, що стосується принципу організації навчання, при якому всі учні вчаться спільно зі своїми однолітками в школі за місцем проживання.

Дослідження економічної ефективності інклюзивної освіти, проведені в 1980 - 1990-х рр. і демонструють переваги інтегрованої освіти в термінах вигоди, користі, досягнень.

На сьогоднішній день в більшості західних країн склався певний консенсус щодо важливості інтеграції дітей-інвалідів. Державні, муніципальні і школи отримують бюджетне фінансування на дітей з особливими потребами, і, відповідно, зацікавлені в збільшенні числа учнів, офіційно зареєстрованих як інваліди.

       2. Інклюзивна освіта в Україні: можливості, досвід і перспективи розвитку

   На Україні диференційована система спеціальної освіти почала створюватися в середині XIX століття. Сьогодні надання допомоги дітям дошкільного та шкільного віку з відхиленнями у розвитку знаходиться під контролем держави. В країні прийняті законодавчі та правові акти, що регулюють надання допомоги всім особам з обмеженими можливостями здоров'я. (Конституція України, закони «Про освіту», «Про соціальну захищеність інвалідів», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та ін.) Заходи зі сприяння інтеграції дітей з психофізичними порушеннями передбачені Указом Президента України «Про національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями ». Міністерством освіти України затверджено Державний стандарт спеціальної освіти, концепції «Спеціальна освіта дітей з особливостями психофізичного розвитку в Україні на найближчі роки і перспективу» і «Реабілітація дітей з обмеженими фізичними або розумовими можливостями», завершена робота над стандартом початкової спеціальної освіти. Економічна політика в рішенні цих питань орієнтована на забезпечення фінансування не в цілому спеціального навчання в установі, а на витрати, пов'язані з навчанням в умовах інклюзії (включення) одного учня; при цьому форму навчання, рівень і діапазон освітніх послуг вибирають батьки.

   У школах навчання дітей з особливими освітніми потребами здійснюється за спеціальними навчальними планами, в яких визначено зміст курсів, величина навчального навантаження. У інваріантної частини навчальних планів виділені освітні та корекційні блоки, в варіативної - відбивається специфіка діяльності того чи іншого закладу, що здійснює підготовку учнів з урахуванням їх пізнавальних потреб. Для дітей з відхиленнями у розвитку проводяться уроки, індивідуальні та групові корекційні заняття, заняття за вибором.

  У школах створюються всі умови для надання психолого-медико-педагогічної допомоги дітям з відхиленнями у розвитку. У спеціальних школах відкриваються класи з поглибленим вивченням ряду предметів, необхідних для подальшої професійної підготовки та адаптації випускників. Багато дітей з порушенням інтелекту включаються в систему позакласного освіти і мають можливість відвідувати установи системи додаткової освіти. Велика увага приділяється залученню до роботи з дітьми з психофізичними порушеннями їхніх батьків, представників громадських організацій. В рамках реалізації інтегрованого та інклюзивного навчання підготовлений проект закону «Про спеціальну освіту України». У дошкільних та шкільних освітніх установах здійснюється як інтегроване (спеціальні класи для дітей з відхиленнями у розвитку з наданням психолого-педагогічної допомоги), так і інклюзивне навчання дітей з психофізичними порушеннями (навчання дітей з психофізичними порушеннями в одному класі вчителем і помічником - асистентом . У класах інклюзивного навчання в майбутньому передбачається зменшити кількість учнів.

  В даний час велика увага приділяється організації курсів підвищення кваліфікації для консультантів обласних та районних психолого-педагогічних консультацій. Крім того, забезпечується науково-методична підтримка роботи вчителів в класах з інклюзивним навчанням. Разом з тим створюються умови для формування оптимальної мережі дошкільних, загальноосвітніх та збереження позашкільних навчальних закладів з урахуванням прогнозованих демографічних змін вживаються необхідні заходи для недопущення необґрунтованої їх ліквідації.

  Велика увага приділяється в країні інтегрованого навчання. Триває робота по модернізації навчально-матеріальної бази дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів з метою створення умов для інтегрованого навчання в них дітей з обмеженими фізичними можливостями. Залучається громадськість, спонсорські та благодійні організації для вирішення цих питань, а також проблем соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування.

   В Україні сьогодні активізується робота по підключенню навчальних закладів, а також місцевих органів управління освітою до мережі Інтернет. Крім того забезпечується впровадження в освіту інноваційних проектів, пов'язаних з використанням ІКТ-технологій в навчальному процесі та управлінні освітою.

Узагальнюючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що на Україні ведеться робота по апробації гнучких моделей спеціальної освіти, розробляються нові ефективні технології психолого-педагогічної підтримки дітей з психофізичними порушеннями в умовах загальноосвітніх закладів із залученням до цієї діяльності громадських організацій і фондів, батьків. Мета такої роботи - подолання штучних вікових, психологічних та інших перешкод, які заважають розвитку кожної дитини.

ІІ. Інклюзивна освіта дітей з ООП

1. Інклюзія та інтеграція.

   В даний час термінологія, пов'язана з інклюзивною освітою знаходиться в стадії розробки. Розглянемо основні терміни, пов'язані з проблемою інклюзивної освіти.

Інклюзивна освіта (фр. Inclusif - включає в себе, лат. include-укладаю, включаю) - процес розвитку загальної освіти, який передбачає доступність освіти для всіх, в плані пристосування до різних потреб всіх дітей, що забезпечує доступ до освіти для дітей з особливими потребами.

   Інклюзія означає повне включення дітей з різними можливостями у всі аспекти шкільного життя, в яких із задоволенням і радістю беруть участь також всі інші діти. Це вимагає реальної адаптації шкільного простору до того, щоб зустріти потреби всіх дітей без винятку, цінувати і поважати відмінності. Це не означає, що інклюзія не вимагає надання дітям з різними можливостями спеціальної допомоги і підтримки на уроках або навчання за межами класу, якщо це потрібно. Але це все є різноманітними можливими варіантами, і, чесно кажучи, періодично буває необхідним буквально для всіх учнів у класі.

   «Інтеграція» та «інклюзія» - це два поняття, які часто використовуються один замість іншого, оскільки багато вчителів і школи вважають їх синонімами. Інклюзія відрізняється від інтеграції тим, що з самого початку розглядає всіх дітей без винятку частиною загальноосвітньої системи. Таким чином, для дітей з особливостями відсутня необхідність в якійсь спеціальній адаптації, оскільки вони з самого початку є частиною шкільної системи.

   Принцип інклюзивної освіти полягає в наступному: адміністрація і педагоги звичайних шкіл приймають дітей з особливими освітніми потребами незалежно від їх соціального стану, фізичного, емоційного та інтелектуального розвитку і створюють їм умови на основі психолого-педагогічних прийомів, орієнтованих на потреби цих дітей. Освітній процес при інклюзивний підхід дозволяє придбати необхідні компетенції, відповідно до освітніх стандартів. Основним суб'єктом, на якого спрямовані інклюзивні технології, є дитина з обмеженими можливостями. Інтеграція передбачає, що дитина має адаптуватися до освітньої системи, інклюзія - адаптацію системи до потреб дитини. При інтеграції дитина з особливостями в розвитку повина виносити шкільні навантаження нарівні з усіма. Якщо вона не справляється, то йде, і шкільна система при цьому не змінюється.

   Інклюзія - більш гнучка система. Вона заснована на тому, що всі діти різні, що вони не повинні відповідати нашим вимогам і стандартам, але при цьому всі можуть вчитися. Це означає, що школа повинна бути призначена для навчання будь-якої дитини: одному  знадобиться окрема освітня програма, іншому – пандус та ін.  Ми звикли, що якщо дитина не може ходити на фізкультуру, то його звільняють. Інклюзія стверджує, що фізкультуру треба пристосувати під дитину. У школі повинен бути викладач адаптивної фізкультури. І коли всі біжать стометрівку, дитина з інвалідністю має грати  на тому ж майданчику, що і решта.

  Отже, інклюзивна освіта дітей з особливими освітніми потребами:

• дає можливість всім учням в повному обсязі брати участь у житті колективу дитячого садка, школи, інституту, в дошкільній та шкільній життя;
• володіє ресурсами, спрямованими на стимулювання рівноправності учнів і їх участі у справах колективу;
• спрямована на розвиток у всіх людей здібностей, необхідних для спілкування.

   Також інклюзивна освіта базується на восьми принципах:

 1-й принцип - цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень.

 2-й принцип - кожна людина здатна відчувати і думати.

 3-й принцип  - кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутим.

 4-й принцип - всі люди потребують одне одного.

 5-й принцип - справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємин.

 6-й принцип - всі люди потребують підтримки і дружби ровесників.

7-й принцип - для всіх навчаються досягнення прогресу скоріше в тому, що вони можуть робити, ніж в тому, що не можуть.

8-й принцип – різноманітність посилює всі сторони життя людини.

    Включення – це не інтеграція. Включення – це більше, ніж інтеграція:

•  Діти з ООП навчаються разом у звичайній школі.
•  Фахівці приходять допомагати дітям.
•  Звичайні школи змінюються.
•  Увага на можливості і сильні сторони дитини.
• Діти з ООП сприймають людські відмінності як звичайні.
• Діти отримують можливість жити разом з батьками.
• Учні отримують повноцінну та ефективну освіту для того, щоб жити повним життям.
•  Погляди і думки дітей стають важливими для оточуючих.

2. Цілі і основні складові інклюзивної освіти

   Діти з обмеженими можливостями в певному сенсі перебувають у кілька «відірваному» або відчуженому від основного колективу світі. Багато дітей з відхиленнями у розвитку, незважаючи на зусилля, що приймаються родиною, фахівцями, суспільством з метою їх навчання та виховання, ставши дорослими, все-таки виявляються непідготовленими до включення в соціально - економічне життя. Тому успішно «включити» їх в соціум, подарувати суспільству повноправну людину.

   Інклюзивна освіта ставить своєю основною метою забезпечення рівного доступу до отримання того чи іншого виду освіти і створення необхідних умов для досягнення успіху в освіті усіма без винятку дітьми. Завдання інклюзивної освіти полягають в тому, щоб охопити всіх дітей в шкільну систему та забезпечити їх рівноправність, а так само в організації умов, сприятливих для профілактики або подолання «вторинних» дефектів, що вже виникли внаслідок інвалідності, для реалізації особистісного та інтелектуального потенціалу, емоційного, комунікативного, фізичного розвитку цих дітей.

   Завданням адміністрації та педагогів звичайних шкіл є прийняти дітей з особливими освітніми потребами незалежно від їх соціального стану, фізичного, емоційного та інтелектуального розвитку і створити їм умови на основі психолого-педагогічних прийомів, орієнтованих на потреби цих дітей.

   До основних елементів інклюзії можна віднести:

•  включення дітей з різними можливостями в таку школу, яку вони могли б відвідувати, якщо б у них не було інвалідності;
•  кількість дітей з різними можливостями, які навчаються в школі, знаходиться в природній пропорції щодо всієї дитячої популяції цього округу в цілому;
•  відсутність «сортування» і вибракування дітей, навчання в змішаних групах;
• діти з особливостями перебувають у класах, що відповідають їх віку;
•  ситуаційно зумовлені взаємодія і координація ресурсів і методів навчання;
• ефективність як стиль роботи школи, децентралізовані моделі навчання.

   Для успішного розвитку інклюзивної освіти необхідно створити модель психолого-педагогічного супроводу, де на кожному освітньому  щаблі буде надана необхідна допомога фахівцями. Головне завдання - виявити індивідуальні позитивні особливості кожного учня, зафіксувати його вміння, придбані за певний час, намітити можливу найближчу зону і перспективу вдосконалення набутих навичок і умінь і якомога більше розширити його функціональні можливості.

3. Шляхи вирішення проблем, пов'язаних з інклюзивною освітою

   Для того щоб успішно просуватися в напрямку інклюзії, нам слід навчитися успішно вирішувати проблеми. Звичайно, мова не йде тільки про проблеми якої-небудь однієї дитини. Мова йде про проблеми всієї школи, про те, як школі відповідати потребам всіх її учнів. Успішне вирішення проблем по мірі їх виникнення, засноване на ясній педагогічної платформі, загальні цінності і позитивне лідерство являє собою найкращий шлях для просування школи і класу до більшої відкритості. Рішення численних проблем часто є цілком природним станом для вчителів, які постійно взаємодіють з учнями та дорослими протягом всього дня.

   Причини по яким не працює шкільна інклюзія і ресурси для успішної шкільної інклюзії [Саламанка, Іспанія, 7-10 червня 1994 р.]:

•  кожна дитина має основне право на освіту і повинна мати можливість одержувати і підтримувати прийнятний рівень знань;
•  кожна дитина має унікальні особливості, інтереси, здібності та навчальні потреби;
•  необхідно розробляти систему освіти і виконувати освітні програми так, щоб брати до уваги широке розмаїття цих особливостей та потреб;
•  особи, які мають особливі потреби в галузі освіти, повинні мати доступ до навчання у звичайних школах. Звичайні школи повинні створити їм умови на основі педагогічних методів, орієнтованих насамперед на дітей з метою задоволення цих потреб;

•  звичайні школи з такої інклюзивної орієнтації є найбільш ефективним засобом боротьби з дискримінаційними поглядами, створення сприятливої атмосфери в громадах, побудови відкритого суспільства та забезпечення освіти для всіх; більш того, вони забезпечують реальну освіту для більшості дітей і підвищують ефективність і,  в кінцевому рахунку, рентабельність системи освіти.

4. Переваги інклюзивної освіти

   Переваги інклюзії для дітей-інвалідів досить істотні: діти з особливостями розвитку демонструють більш високий рівень соціальної взаємодії зі своїми здоровими однолітками в інклюзивному середовищі порівняно з дітьми, які перебувають у спеціальних школах. Це стає особливо очевидним, якщо дорослі в школі цілеспрямовано підтримують соціалізацію, і якщо кількість дітей з особливостями знаходиться в природній пропорції по відношенню до решти учнів в цілому. В такому середовищі поліпшується соціальна компетенція і навички комунікації дітей з інвалідністю. Це значною мірою пов'язано з тим, що у дітей-інвалідів з'являється більше можливостей для соціальної взаємодії зі своїми здоровими однолітками, які виступають в якості носіїв моделі соціальної та комунікативної компетенції, властивою цьому віку. В цьому середовищі діти з особливостями розвитку мають більш насичені навчальні програми. Результатом цього стає поліпшення навичок і академічних досягнень.

   Соціальне прийняття дітей з особливостями розвитку поліпшується за рахунок характерного для інклюзивних класів до навчання в малих групах. Діти «переступають» за межу інвалідності іншого учня, працюючи з ним над завданням в малій групі. Поступово, звичайні діти починають усвідомлювати, що у них з дітьми-інвалідами багато спільного. В інклюзивних класах дружба між дітьми з особливостями і без особливостей стає більш звичною справою. Особливо явно це в тих випадках, коли діти-інваліди відвідують школу неподалік від свого місця проживання, і, отже, мають більше можливостей зустрічатися зі своїми однокласниками поза школою. Вчителі відіграють провідну роль у встановленні та зміцненні такої дружби.

   Впровадження інклюзивної освіти корисне суспільству по багатьом  причинам: 1.Інклюзивна освіта допомагає боротися з дискримінацією і боязню відмінностей, привчає дітей та дорослих цінувати, приймати і розуміти різноманіття і різницю між людьми замість того, щоб намагатися їх змінити.

 2.Інклюзивна освіта заохочує досягнення, доводячи, що всі діти можуть бути успішними, якщо їм надається необхідна допомога.

3.Інклюзивна освіта надає можливість соціалізації в атмосфері співчуття, рівності, соціальної справедливості, співпраці, єдності та позитивного ставлення. Діти і дорослі отримують користь від доброзичливої і сприятливої обстановки, в якій цінуються міжособистісні відносини.

4.Інклюзивна освіта розширює професійні знання педагогів.

    Така освіта вимагає нових і більш гнучких способів викладання, розробки навчальних програм, які були б максимально ефективні для всіх дітей.

ІІІ. Особливості організації інклюзивної освіти в школі

   Навчання особливих дітей в школі принципово відрізняється від навчання в  ДНЗ. Тому при переході до школи виникають нові проблеми їх навчання. Дитина має звикнути не тільки до великого числа нових вчителів, зовсім різних за характером і вимогам, але і до нових однокласників. Їй необхідно освоїти новий простір школи, кабінетну систему, абсолютно нові правила шкільного життя, наприклад, зрозуміти, що на різних уроках діти розсаджуються по-різному, і вона повинна всюди знайти своє місце. Крім того, в дитячому садку або початковій школі доля особливої дитини залежить в основному від однієї людини. А в середній школі ситуація принципово інша — багато залежить від того, наскільки всі, з ким дитина взаємодіє, можуть працювати в команді і наскільки вони можуть дотримуватися одних і тих же принципів.

   Основна умова успіху — це сформована команда однодумців. Адміністрація, вчителі, психологи та батьки повинні говорити на одній мові. Хоч і важко припустити, що у звичайній школі всі будуть дотримуватися одних поглядів, але у нас така команда поступово формується. Необхідно також розуміти, що, незважаючи на наявність якихось спільних рис, усі особливі діти абсолютно різні. Тому потрібно ряд попередніх кроків з організації взаємодії таких дітей з вчителями і однокласниками та постійний індивідуальний супровід у навчальному процесі. Перерахуємо їх.

1. Необхідний «перекладач» між дитиною та її оточенням, який пояснює йому його мовою, чого від нього хочуть, і пояснює вчителям, що з ним відбувається. Потрібна людина, яка супроводжує його у шкільне життя і знаходиться в постійному контакті з батьками.

2. Необхідний попередній контакт з тими вчителями, з якими дитина буде працювати. Всі інші теж повинні знати його особливості, щоб випадково не нашкодити, і знати, до кого звернутися у разі виникнення проблем. Тоді дитина буде відчувати себе в більшій безпеці.

3. Необхідно тактовно попередити однокласників про те, що з ними буде вчитися дитина.

4. Потрібно знайти кількох дітей-волонтерів, які могли б спілкуватися з ним на перервах.

5. Необхідно прийняти ряд правил, пов'язаних з контролем успішності, які полегшують йому шкільну адаптацію:

 — при опитуванні відповідати в будь-якій зручній для нього формі (письмовій або усній), можливо, на комп'ютері;

— при написанні контрольної роботи давати додатковий час;

— при необхідності вирішувати переписування контрольної роботи;

— приймати роботу пізніше встановленого терміну;

— оцінювати власний прогрес дитини, не порівнюючи його з іншими, протягом тривалого часу.

6. Потрібно штучно створювати ситуацію успіху на уроках з тих предметів, які є сильною стороною такої дитини, щоб діти іноді зверталися до нього за допомогою.

7. Вчителі повинні чітко розуміти, навіщо потрібні всі ці зусилля.

   Отже, реорганізація навчального процесу виглядає наступним чином.

•  При розподілі за навчальними групами обов'язково враховується психологічна сумісність учня з учителем і учнями в групі.
•  Для кожної особливої дитини розробляється індивідуальна навчальна траєкторія, яка включає в себе уроки в класі, індивідуальні заняття, заняття з психологом.
• Протягом навчального дня дитина з особливостями постійно під психологічний супроводом.
• Вчителі, які працюють по програмі, проходять спеціальну підготовку і супроводжують в процесі навчання цих дітей.
•  Для гіперактивних дітей окремо організовується ігровий простір, а для аутичних дітей виділяється кімната, де вони могли б безпечно провести цілковиту їх зміну.
•  Між усіма вчителями організовується взаємодія.
•  Супровід особливих дітей в навчальному процесі та контроль їх успішності здійснюється у відповідності з виробленими особливими правилами.
• Необхідні зміни в індивідуальну траєкторію навчання дитини вносяться за результатами постійного моніторингу ситуації.

ІV. Класифікація вад психофізичного розвитку

Класифікація вад психофізичного розвитку дозволяє виділити наступні групи дітей з

особливими освітніми потребами:

• діти з сенсорними вадами. До цієї групи належать діти з  порушенням слуху та діти з порушенням зору;
• діти з опорно-руховими порушеннями. Дефекти опорно-рухової системи можуть виникнути в результаті перенесених хвороб (дитячий церебральний параліч, де виділяють такі форми: спатична диплегія, геміпаретична форма ДЦП, гіперкінетична форма ДЦП, подвійна геміплегія, атонічно-астенічна форма), унаслідок травми хребта або ампутації;
• діти з вадами розумового розвитку (олігофренія, затримка психічного розвитку: F 70 легкий ступінь розумової відсталості, F 72 – середній ступінь розумової відсталості, F 73- глибока розумова відсталість (ідіотія), синдром Дауна);
• діти з порушенням мовлення (логопади). Сюди належать порушення усного мовлення (дистонія, браділалія, тахілалія, заїкання, дислалія, ринолалія, дизартрія, алалія, афазія) та порушення писемного мовлення (дислексія, дисграфія);
• діти з комбінованими вадами, тобто до цієї групи відносяться діти зі змішаним (складним) дефектом, наприклад:

розумово відсталі і глухі, розумово відсталі і слабозорі або незрячі, сліпоглухоніми і т.д.

• діти з дисгармонійним розвитком – психопатією (стійкий дисгармонійний склад психіки), з патологією потягів.

Хочу зупинится саме на вадах слуху, оскільки мені довелося працювати у 2015-2017 н.р.

саме з дитиною з такою вадою.

1. Діти з порушенням слуху

Слух є здатністю організму сприймати і диференціювати звуки за допомогою слухового аналізатора.

За ступенем виразності та складністю порушення слухової функції поділяються на такі види:

глухота – глибоке стійке двостороннє порушення слуху, вроджене або набуте у ранньому віці до того, як у дитини сформувалось мовлення;

туговухість – часткова слухова недостатність з різним ступенем виразності, яка є причиною порушень мовленнєвого розвитку;

пізнооглухлість – втрата слуху після того, як мовлення було сформоване.

Серед причин порушення слуху – пологові травми, інфекційні захворювання, наслідки застосування деяких медикаментів, запальні процеси.

Порушення слуху дитини впливає на перебіг усього її  психічного розвитку і найперше – мовленнєвого. Наслідком  порушення слуху є виникнення цілої низки вторинних ускладнень (порушень), які істотно відрізняються залежно від часу та ступеня  втрати слуху, але закономірно призводять до порушення розвитку мислення, мовлення, пізнавальної діяльності та становлення особистості. Зокрема, серйозні порушення словесного мовлення, а тим більше – його відсутність, негативно позначаються на розвитку не тільки словесно-логічного, але й наочного мислення, мають свої особливості зорове сприймання, слухо-мовленнєва пам'ять і всі інші пізнавальні процеси. Порушення слуху та  мовлення призводять до змін у формуванні особистості дитини: вольової поведінки, емоцій і почуттів, характеру.

Частими супутніми явищами ушкодження слухового аналізатора у дітей є недостатність вестибулярного апарату, яка зумовлює затримку в них прямостояння, особливості ходи, недорозвинення просторового орієнтування.

У пізнавальній діяльності домінують наочно-зорові форми пізнання, а не словесно-логічні.

При частковій втраті слуху мовлення у дитини розвивається, але вона надто поволі засвоює окремі слова, тому  словниковий запас у неї дуже обмежений і накопичується повільно.  У передшкільний період він складає не більше 20-30 слів. Якщо зниження слуху незначне, оволодіння мовленням відбувається з меншими труднощами, тоді запас слів може бути достатнім, тому діти з невстановленим зниженням слуху, навчаючись у звичайних школах, зазнають великих труднощів і найчастіше вчаться погано.

За словами видатного російського сурдопедагога Р.М. Боскис, така дитина спочатку нічим не відрізняється від інших учнів: вона кмітлива, розуміє звернене до неї мовлення, засвоює елементарний рахунок, правильно поводиться у класі, але з незрозумілих причин має труднощі в засвоєнні грамоти. Під час пояснювального читання вона не може відповісти на запитання. Поступово такий учень замикається, стає пригніченим, справляє враження дитини, схильної до немотивованої впертості, а іноді – з порушеннями інтелекту. У такої дитини варто перевірити слух, адже дитина, як правило, не розуміє свого стану й сама не скаржиться, що недочуває, а оточуючі помічають це тоді, коли час ефективних заходів уже пропущено.

Перелічимо основні характерні помилки:

• перекручування слів;
• відсутність пом'якшень у словах;
• пропуски ненаголошених частин слова;
• труднощі в опануванні лексичним значенням слова, як наслідок – вживання слів не в тому значенні, в якому вони вживаються чуючими людьми;
• заміна слів за звукобуквеною подібністю;
• порушення правил словотвору;
• порушення синтаксичних зв’язків узгодження та відмінювання слів;
• порушення структури речення (від неправильного порядку слів до неправомірного членування одного речення на два);
• неправильні вживання частин мови або їхніх форм;
• труднощі розуміння прочитаного тексту (дитині не раз потрібно перечитати текст,  важко зрозуміти загальний зміст прочитаного, який часто криється не в окремих реченнях, а у зв’язках між ними).

Два роки поспіль я працювала  з хлопчиком з порушенням слуху. В колективі він навчається з першого класу. Дуже позитивний, веселий, енергічний хлопчик, швидко адаптувався у дитячому середовищі. Адже в такому віці діти дуже допитливі, у них ще немає стійких упереджень щодо того, хто як виглядає, що вміє робити і чого не вміє. В одних є окуляри, у інших руде волосся і веснянки, тобто ще немає стандарту зовнішності. Саме тому вони сприйняли його таким, яким він є. На уроках хлопчик дуже активний, піднімає руку, бажання відповідати стало поштовхом того, що вчитель не залишала його осторонь. Кожну літеру учень виводить зі старанністю.  Краще даються уроки математики. На перервах діти не залишають його самого, граються  з ним завжди.

   Під час психодіагностичного обстеження та корекційного заняття хлопчик  гарно включається в роботу з психологом , гарно спрацьовує логіка, хлопчик потребує підвищення мовного розвитку оскільки має малий словарний запас, тому є проблеми у виконанні завдань з короткочасною пам’яттю та умовиводами. Але після корекційних занять маємо позитивний результат.

   Навчання в класі дитини з особливими потребами дає можливість взаємодіяти зі звичайними дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх. Він отримує такий соціальний досвід, як і його здорові товариші. Перебування у класі дає можливість розвивати відповідні його віку комунікативні навички.

Учені, які вивчають читання інклюзивного навчання, стверджують, що у дітей з особливими потребами інклюзивного навчання відбувається корекція пізнавальної сфери, формується самостійність, зростає самооцінка. Такі школярі мають можливість на рівні спілкуватися з однолітками та дорослими. Та найціннішими результатами такої співпраці є спілкування дітей, вміння підтримувати і допомагати один одному.

Протягом першого року навчання у  дітей сформувалися морально-людські відносини в колективі і ставленні до «особливого» учня.

   Спільне навчання здорових дітей з хлопчиком з вадами відкрило нові можливості всім його учасникам. Діти з раннього віку почали розуміти, з якими труднощами стикаються інваліди, стають чуйними до потреб інших, толерантними, сприймають людські відмінності, і зустрівши на вулиці, людину з особливими потребами, не будуть з цікавістю розглядати її, а ще гірше глузувати. Учні дізнаються, що кожен може подолати значні перешкоди і досягти успіху, ніколи не потрібно жаліти себе, а завжди бути сильним.

   Вважаю, що такий інтегральний підхід до учня з особливими потребами: віра в успіх, прийняття його таким, який він є, чутливість до його проблем, повага до його особистості та симпатія – усе це людяні, гармонійні взаємини, які допоможуть йому досягти набагато більше.

   Дуже великою підтримкою хлопчика з особливими потребами є родина. Батьки приділяють велику увагу здоров’ю дитини,  позитивний настрій мами і відношення до інших дітей, сприяє психічному здоров’ю дитини і поведінці в соціумі. Батьки цього хлопчика дуже хотіли, щоб їх син навчався та виховувався разом із здоровими однолітками. Зрозуміло, що така дитина відчуває певні труднощі: не завжди встигає виконати ті завдання, які виконують однокласники, так, як проблеми зі слухом, однак це для неї буде досвідом, яким вона зможе скористатися в подальшому житті.

   Отже, інклюзивна освіта є ефективною системою освіти дітей з особливими потребами, які спроможні навчатись у загальноосвітніх школах, навіть у таких, які вони зараз .

   Що ми можемо зробити спільного для того, щоб люди з обмеженими можливостями почувалися рівними членами суспільства. Один із шляхів – забезпечити їх доступним до повноцінної та якісної освіти, яка дозволила їм реалізуватися.

V. Рекомендації соціальним педагогам по роботі з дітьми з обмеженими можливостями

   Основні завдання соціального педагога щодо організації інклюзивного навчання в загальноосвітньому навчальному закладі:

1. Захист і забезпечення прав і свобод дитини з особливими освітніми потребами в умовах навчального закладу та під час перебування дитини в сім’ї.
2. Виявлення дітей, у яких виникають труднощі спілкуванні та взаємодії з оточуючими або які проживають у сім’ях, які опинилися у складних життєвих обставинах.
3.  Визначення соціальних питань, які потребують негайного вирішення причин та труднощів; при потребі, скерування до відповідних фахівців з метою надання відповідної допомоги.
4. Визначення статусу дітей з особливими освітніми потребами в колективі, надання рекомендацій класоводу, класному керівникові щодо шляхів ефективної інтеграції такої дитини в колектив однолітків, формування позитивного мікроклімату в дитячому колективі.
5. Поширення інформації про засади інклюзивного навчання серед педагогів, батьків, дітей з метою формування дружнього та неупередженого ставлення до дитини з особливими освітніми потребами.
6. Участь у складанні розгорнутої психолого-педагогічної характеристики на дитину та її індивідуального плану розвитку; участь в роботі психолого-педагогічного консиліуму.
7. Забезпечення дитини з особливими освітніми потребами та її батьків інформацією про інфраструктуру позашкільних навчальних закладів у мікрорайоні, місті, селі, сприяння участі дитини в гуртках, секціях з урахуванням її можливостей.
8. Представлення інтересів дитини з особливими освітніми потребами у відповідних органах і службах.

   Що необхідно використовувати особам, які працюватимуть із дітьми з особливими потребами: спеціалізовану, рекомендовану літературу: періодичні видання з проблем роботи з особливими дітьми; спеціально підготовлені підручники; наочний матеріал; комп'ютери; похилі площини, пандуси; дзвінки-виклики.

Які психологічні моменти слід ураховувати в роботі з дітьми з особливими потребами: спілкування з дитиною повинне бути доброзичливе;

атмосфера спілкування повинна бути спокійною, повільною, виразною і чіткою;

урок повинен тривати індивідуально по мірі втомлюваності дитини;

педагог повинен проводити невеличкі розминки, якщо вони не заборонені лікарем;

педагог повинен бути готовим до будь-яких особистісних, психічних чи соматичних проявів;

у жодному разі педагог не повинен показувати роздратування;

не наголошувати дитині на певних особистісних проявах, фізичних вадах. Навіть якщо ваші помисли чистосердечні;

створювати дитині ситуації боротьби, успіху, самосхвалення; показувати власний приклад позитивних емоцій, сили волі та інших позитивних характерологічних проявів.

Оформлення документації:

- база даних на дітей пільгового контингенту, де вказані дата народження, місце проживання, батьки (опікуни), фізичний стан дитини, вид навчання, пільги, якими користується дитина;

- акт обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини;

- індивідуальна картка дитини з особливими освітніми потребами;

- індивідуальна програма.

Розробка програми роботи з дітьми пільгового континенту, яку внести в річний та місячні плани роботи.

VI. Рекомендації практичним психологам по роботі з дітьми з обмеженими можливостями

   Основні завдання практичного психолога щодо організації інклюзивного навчання в загальноосвітньому навчальному закладі:

1. Виявлення дітей, у яких виникають труднощі у навчанні, спілкуванні та взаємодії з оточуючими; визначення причин цих труднощів; при потребі, скерування до відповідних фахівців з метою встановлення причин та надання допомоги.
2. Виявлення причини соціального неблагополуччя або затримки у розумовому розвитку дитини шляхом спостережень, аналізу навчальної документації, проведення консиліумів із учителями.

3. Проведення спостереження за дитиною з метою вивчення її індивідуальних особливостей, схильностей, інтересів та потреб.

4. Участь, у межах своєї компетенції, у складанні розгорнутої психолого-педагогічної характеристики на дитину та  її індивідуального плану розвитку.

5. Участь у підготовці документів для розгляду на засіданнях психолого-медико-педагогічних консультацій.

6. Ознайомлення з висновками і рекомендаціями психолого-медико-педагогічних консультацій щодо організації навчання дитини та надання їй додаткових послуг; розробка індивідуального плану корекційно-розвиткової роботи.

7. Участь у розробці необхідної адаптації навчальних матеріалів, підходів, а саме: надання рекомендацій педагогам щодо врахування особливостей навчально-пізнавальної діяльності дитини при визначенні форм і методів роботи з нею.

8. Сприяння створенню позитивного мікроклімату в колективі, проведення заходів, спрямованих на профілактику стигматизації і дискримінації у шкільному оточенні, формування дружнього та неупередженого ставлення до дитини з особливими освітніми потребами.

9. Надання у межах своєї компетенції консультативно-методичної допомоги педагогам у роботі з дитиною.

10. Налагодження співпраці з фахівцями, які безпосередньо працюють із дитиною з особливими освітніми потребами та беруть участь у розробленні індивідуальної програми розвитку.

ВИСНОВКИ

   Таким чином, аргументи на підтримку інклюзії безперечні. Аргументи проти інклюзивної освіти, в основному, зводяться до того, що діти-інваліди отримують при такому навчанні більш низький рівень знань, або при їх навчанні виникають деякі соціальні складності. Цим твердженням досить важко знайти якесь підкріплення. Але інклюзія несе переваги і дітям без особливостей розвитку. Можна виділити наступні переваги інклюзії для звичайних учнів або обдарованих дітей: Для звичайних або обдарованих дітей знаходження в класі дітей з особливостями розвитку не є фактом, що несе загрозу або становлять небезпеку для їх успішного навчання. Уявлення про те, що діти-інваліди порушують процес навчання в класі - неспроможні. Час, який на уроці приділяється дітям з особливостями, абсолютно порівнянно з часом, що вчитель витратить на звичайних учнів.

     Звичайні учні та обдаровані діти можуть отримати переваги при інклюзивному  підході до освіти за рахунок поліпшення якості навчання і вдосконалення педагогічних технологій роботи в класі. Деяким дітям з інвалідністю при навчанні необхідні нові технології освіти; наприклад, використання інформаційних технологій дуже часто буває необхідно при навчанні дітей з інвалідністю. Інші діти отримують переваги від використання цих технологій, і, крім того, усі інші учні можуть користуватися цими програмами і технологіями в той час, коли вони не є необхідними для навчання дітей з інвалідністю.

   Також ці  учні отримують переваги в інклюзивних просторах за рахунок збільшення фінансових ресурсів при такому навчанні. Гроші, отримані з «спеціальних програм», можуть бути використані як для підтримки навчання не тільки дітей з інвалідністю, але і їх здорових однолітків. Ці кошти можуть бути використані різними способами, наприклад, для організації позакласної активності, запрошення гостей для виступу в класі, забезпечення класу додатковими технічними засобами навчання, які можуть використовуватися усіма дітьми, а не тільки дітьми з інвалідністю.

   В інклюзивному класі звичайні діти вчаться поважати і цінувати своїх однокласників з інвалідністю, бачити те, що лежить за межею інвалідності або обдарованості, розрізняти соціальні стигми. Необхідно також зауважити, що існування інклюзивних шкіл позитивно позначається на типово розвинених дітей, а не тільки на учнів з інвалідністю. Допомагаючи одноліткам з обмеженими можливостями активно брати участь в освітній і соціальній діяльності, звичайні діти, непомітно для себе, отримують найважливіші життєві уроки. Цей позитивний досвід полягає в зростанні соціальної свідомості, в усвідомленні відсутності відмінностей між людьми, у розвитку самосвідомості і самооцінки, у становленні власних принципів, і останнє, але не менш важливе - сприяє щирій турботі і дружбі. Таким чином, можна зробити висновок, що сучасна загальноосвітня програма повинна включати зміни та умови, необхідні для успішної реалізації інклюзивної освіти, а саме - прийняття індивідуальності кожного окремого учня і задоволення особливих потреб кожної дитини. Прийміть цих дітей, «інших» дітей такими, які вони є, приділіть їм свою увагу, а жалість і презирство сховайте подалі. Адже всім від цього стане легше і краще жити. Розтопивши холод своїх сердець, ми отримаємо хорошого друга і співрозмовника.

   У висновку хотілося б відзначити, що пошук найбільш оптимальних шляхів, засобів, методів для успішної адаптації та інтеграції дітей з обмеженими можливостями здоров'я в суспільство – це завдання всіх і кожного. Адже допомогти наповнити чорно-білий світ «особливої дитини» та яскравими світлими тонами можна тільки спільними зусиллями. Цей світ придуманий не нами, але, починаючи з себе, ми можемо змінювати його в кращу сторону, роблячи добро.

Література

1. Аспекти аналітичної діяльності працівника психологічної служби. Методичні рекомендації. / упорядники: Марухина І.В, Кондратенко Л.О., Растроста Г.Б., Сагайдак О.Б. – Суми, 2011. – 30 с.
2. Діти з особливостями розвитку в звичайній школі  [автор-укладач  Л.В.Туріщева]. – Х.: Вид. група «Основа», 2011. – 111, [1] с. – (Серія «Психологічна служба школи»).
3. Діти з особливими потребами в школі: Психолого- педагогічний супровід / Романова О. та ін.. – К.: Шк. Світ, 2011. – 128 с.  – (Бібліотека «Шкільного світу»).
4. Зарецький В.К. Десять конференцій по проблемам розвитку  особливих дітей – десять шагів від інновації  до норми // Психологічна наука і освіта.- 2005.- № 1.- С. 83-95.
5. Зайцев Д.В. Соціальна інтеграція дітей з обмеженими можливостями. Автореф. дис. докт. соціол. наук. Самара. 2004.
6. Інтегроване  навчання  дітей с обмеженими можливостями в соціумі здорових дітей / Ф.Л.Ратнер, А.Ю.Юсупов. – М.: Гуманітар. видавництво. центр ВЛАДОС, 2006.
7. Малофеев Н.Н. Спеціальна освіта в мінливому світі. Європа. Уч. пос. для студентів пед. вузів. – М.: Просвещение, 2009.
8. Назарова Н.М. Перспективи розвитку спеціальної педагогіки та спеціальної освіти. Загальна та и спеціальна освіта: інтеграція і дифференціація. // Спеціальна  педагогіка. М., 2002.
9. Обухівська А. Г. Психологу про дітей з особливими потребами у загальноосвітній школі / Обухівська А., Ілляшенко Т., Жук Т. – К.: Редакція загальнопед. газет, 2012. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).
10. Панок В.Г. Психологічна служба: навчально-методичний посібник для студентів і викладачів - Кам'янець-Подільський: ТОВ Друкарня Рута, 2012 – 488 с.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 
11. Петрова В.Г. Кто они, дети с отклонениями в развити? – / Петрова В.Г., Белякова И.В. – М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 2000. – 104 с. (2-е изд)
12. Чеботарьова О.В. Методичні рекомендації з досвіду роботи щодо організації та проведення індивідуального навчання вдома з учнями, які мають вади у психічному чи фізичному розвитку. /  Чеботарьова О.В. –  К., 2000.  –  32 с.

13.       Портал психологічних видань  PsyJournals.ru — http://psyjournals.ru/inclusive_edu/ .

14.       Портал психологічних видань  fl-life.com.ua>inclusion/?page_id=870

15.       Бібліотека Revolution http://revolution.allbest.ru/pedagogics/

ДОДАТКИ

Індивідуальна картка дитини з особливими освітніми потребами

1. Відомості про дитину

ПІП дитини _____________________________________________

Дата народження ________________________________________

Клас ______

Адреса _________________________________________________

2. Соціальна характеристика родини

Мати ________________________________________________________

Батько ________________________________________________________

Опікуни ________________________________________________

________________________________________________________

Інші члени родини _______________________________________

________________________________________________________

Житлово-побутові умови проживання: незадовільні, задовільні, хороші (підкреслити)

3. Категорія дитини за нозологією ________________________

________________________________________________________

Витяг з протоколу від _______________ (число, місяць, рік)

Рекомендації ПМПК _____________________________________

4. Сильні сторони дитини ________________________________

________________________________________________________________________________________________________________

5. Можливі ризики

когнітивні:

поведінкові:

емоційно-вольові:

6. Партнери супроводу
7. Особливі освітні потреби

Навчання за індивідуальною навчальною програмою, планом, скоригованою програмою (підкреслити)

8. Стиль навчання

Багатосенсорний, переважно слуховий, переважно кінестетичний, візуальний, переважно  тактильний, інший (підкреслити)

Індивідуальна програма

супроводу _______________ (прізвище та ім'я дитини)

на 201__-201 __ навчальний рік

Індивідуальна програма супроводу є складовою індивідуального навчального плану. Розробляється практичним психологом та соціальним педагогом закладу.

Мета супроводу:

Завдання супроводу:

АКТ

обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 р. №864

1. Прізвище, ім'я та по батькові заявника ____________________

__________________________________________________________

2. Рік народження ________________________________________
3. Адреса _______________________________________________

__________________________________________________________

4. Вид та розмір пенсії (допомоги) __________________________

__________________________________________________________

5. Працює, розмір зарплати (не працює)_____________________

__________________________________________________________

6. Особи, які прописані і проживають разом із заявником (склад сім'ї, їх вік, статус, розміри їх пенсій та зарплат, майновий стан,джерела прибутку, наявність автотранспорту, пільг, субсидій, компенсацій тощо):

1. _____________________________________________________
2. _____________________________________________________
3. _____________________________________________________

7. Підсобне господарство, характеристика, розміри ___________

____________________________________________________________________________________________________________________

8. Житлово-побутові умови проживання: (стан житла, стан здоров'я, умови проживання, забезпечення паливом, невідкладні проблеми тощо)

____________________________________________________________________________________________________________________

     9. Висновок у доцільності надання допомоги _________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

9. Члени комісії:

1. ______________________________________________________

(посада, прізвище, підпис)

2. ______________________________________________________

3. ______________________________________________________

М.П.                                     «________» ______________ 201___р.

Зразок річного плану роботи соціально-психологічної служби щодо соціально-психологічного супроводу  дитини з особливими освітніми потребами

Мета та пріоритетні напрямки роботи психологічної служби

Мета: створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку кожної особистості в освітньому просторі.

Завдання:

• Сприяти створенню оптимальних умов для адекватного розвитку особистості в умовах шкільного навчання і реалізацію заходів для збереження і зміцнення психічного і фізичного здоров’я учнів.
• Підвищувати психологічну компетентність педагогів і батьків з проблеми навчання учнів.
• Надавати соціально-психологічну допомогу дітям пільгових категорій їх батькам та особам, що їх замінюють.
• Вивчати нові технології та методи з інклюзивного супроводу дітей, формувати у педагогів нове розуміння проблем дітей з особливостями психофізичного розвитку.
• Засобами самоосвіти підвищувати свій професійний рівень, приймати активну участь у роботі методичного обєднання, семінарах-практикумах для вчителів, вихователів ГПД.