26 січня о 18:00Вебінар: Співпраця вчителя з батьками дитини з особливими освітніми потребами

З досвіду роботи "Система роботи практичного психолога з обдарованими дітьми їх педагогами, батьками"

Про матеріал
У роботі на основі досягнень сучасної педагогіки та практичних завдань подано розробку проведення психолого-педагогічного семінару у формі тренінгу. Семінар «Психологічний супровід обдарованості», складається з двох частин: тренінгу «Плекаємо обдарованість» та психологічно-інтелектуальної гри «Інтуїція». Детально описано проведення вправ «Презентація партнера», «Південокаліфорнійські тести», «Легкість виразу», «Складання зображення», «Моя власна думка», «Заповіді співпраці» та подані схеми, пам’ятки вихователям, педагогам щодо роботи з обдарованими дітьми. Велика увага приділяється роботі психолога з обдарованими дітьми, уміння ним реалізувати різноманітні способи педагогічної взаємодії між різними суб’єктами освітнього середовища (з учнями наодинці та в групі, з батьками, колегами-вчителями зі своїм керівництвом).
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………5

        РОЗДІЛ І. СИСТЕМА РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З  ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ  ЇХ ПЕДАГОГАМИ ТА БАТЬКАМИ……….9

         1.1. Екскурс в історію  вивчення обдарованості……………………........9

1.2. Сучасне розуміння  поняття «обдарованість»………………………14

         1.3 Типи обдарованості……………………………………………………...26

         1.4 Система роботи психолога з обдарованими дітьми……………….. 30

РОЗДІЛ ІІ.ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОБДАРОВАНОСТІ. ТРЕНІНГ «ПЛЕКАЄМО ОБДАРОВАНІСТЬ»…………………………………………… 35

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………. 49

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………… 51

ДОДАТКИ………………………………………………………………………...  53

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Україна сьогодні зацікавлена в інноваційному розвитку суспільства, а тому особливого значення набувають проблеми виявлення та підтримки обдарованої учнівської молоді, створення соціального середовища, сприятливого для виховання особистості з високим рівнем сформованості творчих здібностей,  оскільки саме обдарована учнівська молодь у майбутньому формує імідж країни на міжнародній арені, її інноваційний людський капітал, відкриваючи свої досягнення світовій спільноті.

Зазначені завдання задекларовано в Законах України «Про основні засади державної підтримки обдарованих дітей та молоді на Україні» (2005), «Про освіту» (1991), «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001), «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993), «Про охорону дитинства» (2001), Указі Президента «Про заходи щодо розвитку системи виявлення та підтримки обдарованих і талановитих дітей та молоді» (2010), Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002), Концепції державної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006 – 2010  роки (2006),  Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності (2000).

В Україні робота з обдарованими дітьми активізувалася з прийняттям указів Президента України «Про додаткові заходи щодо державної підтримки обдарованої молоді» та «Про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 рр.».

У цих важливих державних документах робиться наголос на тому, що навчання й виховання обдарованої учнівської молоді є надзвичайно важливими для створення підґрунтя розвитку інтелектуальних і творчих ресурсів України.

Дані положення відображено в базових державних нормативних документах, таких як:

• Концепція загальної середньої освіти, у якій першим з основних завдань загальноосвітньої школи названий «різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування ціннісних орієнтацій, задоволення інтересів і потреб»;

 

• Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» («Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань»);

• Закон України «Про основні засади державної підтримки обдарованих дітей та молоді на Україні» (визначаються основні засади державної політики щодо обдарованих дітей та обдарованої молоді і спрямований на забезпечення сприятливих умов для активного розвитку їх талантів, розумових і фізичних здібностей. Закон гарантує обдарованим дітям та обдарованій молоді достатні можливості для інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку в державі).

Національна доктрина розвитку освіти («Держава повинна забезпечувати: формування в дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти та самореалізації особистості; ... створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді»).

На сьогодні в нашій державі вже сформовано розуміння важливості проблеми підтримки талановитої та обдарованої молоді.

Аналіз наукової літератури стосовно теми обдарованості засвідчує, що проблемі обдарованості вітчизняними науковцями приділяється належна увага. Наукові дослідження категорії «обдарованість» та психологічні передумови її виникнення та розвитку в своїх працях розкривають Г. Гарднер, О. Кульчицька, М. Лейтес, Ц. Ломброзо, В. Моляко, О. Музика, Дж. Рензуллі, С. Рубінштейн, Б. Теплов та інші.

Природу здібностей, інтелектуальної й творчої обдарованості досліджували З. Калмикова, Г. Костюк, О. Проскура; навчання обдарованих дітей, вплив індивідуалізації та диференціації на них в умовах навчально-виховного процесу вивчали Ю. Гільбух, В. Давидов, Л. Занков, О. Савченко; діагностування обдарованості й створення дотичних навчальних програм і методичного супроводу процесів розвитку творчих здібностей здійснювали

О. Братанич, Л. Жовтан, В. Коваленко, О. Хлівна, В. Шубинський; формування готовності майбутніх учителів до роботи з обдарованими школярами досліджували І. Звєрева, В. Коваленко, В. Тесленко, М. Федорова.

Проте аналіз цих робіт показує, що проблема створення системи роботи з обдарованими дітьми та супроводу всебічного розвитку і формування особистості дитини в межах навчального закладу набула особливої актуальності в наш час і потребує більш широкого вивчення. 

У сучасних умовах постає необхідність підтримки обдарованості на етапі навчання у загальноосвітньому навчальному закладі для забезпечення максимального розвитку та вдосконалення здібностей учнів з метою отримання успішного результату, тому підтримка та розвиток учнів, що володіють потенціалом до високих досягнень, є одним із пріоритетних напрямів сучасної української освіти.

Основою роботи з обдарованими дітьми повинно стати реальне знання їхніх потенційних можливостей, прогнозування потреб і моделей розвитку особистості. Саме тому важливим є створення чіткої системи роботи з названою категорією учнів, здійснення пошуку, відбору, творчого розвитку обдарованої, талановитої учнівської молоді, створення сприятливих умов для реалізації потенціальних можливостей дітей.

Мета : розробити методичні рекомендації практичного психолога для педагогів, батьків по організації роботи з обдарованими дітьми.

Завдання :

  1. теоретичне визначення поняття «обдарованість»;
  2. описати зміст системи роботи з обдарованою дитиною;
  3. розробити методичні матеріали по роботі з обдарованими дітьми.

Етапи роботи :

1. Визначення мети та завдань .

2. Обґрунтування вибору теми .

3. Визначення теоретичних положень по проблемі.

4. Створення роботи.

5. Аналіз створеного продукту.

6. Презентація роботи.

Значущість роботи.

В роботі охарактеризована система роботи з обдарованими дітьми, їх педагогами і батьками також представлені методичні матеріали по роботі з обдарованими дітьми.

Представлені матеріали будуть корисними у роботі практичного психолога та педагога.


РОЗДІЛ І. СИСТЕМА РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ  ЇХ ПЕДАГОГАМИ ТА БАТЬКАМИ

1.1. Екскурс в історію  вивчення обдарованості

Ще з давніх часів люди цікавилися природою таланту і геніальності. Тривалий час обдарованість розглядали як інтелектуальну і виміряли тестами інтелекту. Пізніше почали розробляти інтегрований підхід у розумінні цього поняття. Сьогодні обдарованість розглядають як цілісну інтелектуально-особистісну характеристику. Але, не зважаючи на досить широкий практичний та теоретичний досвід вивчення проблеми, без відповіді залишається багато питань, а саме: «Кого вважати обдарованим?», «Що впливає на розвиток обдарованої особистості?», «За якими критеріями діагностувати та диференціювати обдарованість?».

Якщо прослідкувати історію розвитку цивілізації, то не можна не помітити одного цікавого факту: генії та видатні особистості з'являлися групами, в один і той же час. Такий сплеск, наприклад, відбувся у золоте століття часів Перикла. Цьому державному діячеві слугували такі визнані в усьому світі генії як скульптор Фідій, творець невмирущих трагедій Софокл, видатні філософи Сократ, Платон, Анаксагор, Зенон і Протагор. Майже всі вони були громадянами Афін і сформувалися саме в цьому середовищі. Ми не маємо інформації генетиків про спадкові переваги жителів Афін. Як здається, причина в середовищі, яке стимулює той чи інший вид діяльності, творчості, обдарування. Всі ці люди належали до однієї соціальної верстви зі стійкими традиціями, які підкріплювалися соціальною наступністю. У спілкуванні один з одним, у взаємовпливі одне на одного, а також, завдяки тому, що їхня творчість була необхідна не тільки вузькому колу фахівців, але й широкому загалу, усі вони змогли реалізувати свої природні задатки.

Епоха Відродження – це епоха масового захоплення культурою, знаннями, мистецтвом, широкого попиту на живопис та живописців не тільки з боку меценатів. У великій кількості майстерень обдаровані учні, обговорюючи, змагаючись, сперечаючись, навчаючись, створювали ту неповторну атмосферу,

в якій розпочинався процес творчості, завдяки чому обов'язково повинен був розкритися особливо обдарований та цілеспрямований геній на зразок Мікеланджело та Леонардо да Вінчі.

Можна зробити висновок: де б не створювались ідеальні та навіть оптимальні умови, суспільний попит, соціальне замовлення на той чи інший талант – це обов'язково стимулювало появу особливо обдарованих і навіть геніальних людей. Хоча треба зазначити, що кількість потенційних геніїв у всі епохи і часи однакова, міра їхньої реалізації залишається мізерно мала.

У зв'язку з цим спробую проаналізувати розвиток поглядів на природу обдарованості, ступінь розробленості проблеми та виокремити актуальні позиції щодо цього дуже складного і неоднозначного, але цікавого феномену, – обдарованості.

Найдавніші філософські роздуми з приводу обдарованості стосувались природи цього феномену. Протягом тривалого часу філософів і вчених турбувало питання: «Звідки у людини береться унікальний дар та чому він проявляється далеко не у кожного?». Ніяких інших пояснень, окрім «божественного осяяння», не існувало. Водночас, поняття «обдарованість» до ХІХ століття не вживалось. Широкого розповсюдження набув термін «геній». Як підкреслює А.І.Савєнков, в античній культурі «геній» сприймався як фігура міфологічна, яка поєднує в собі безсмертне божество та смертну людину. Саме це сприйняття про поєднання божественного духу з людиною і було основою поняття генія в європейській філософії та в повсякденній свідомості аж до кінця ХІХ століття. З прадавніх часів геніальність асоціювали з її проявами переважно в мистецтві. Державні діячі, воєначальники і навіть учені не могли називатися геніями, хоча спроби поставити під сумнів таку точку зору висувалися.

Погляди представників античної філософії можна розділити на два полюси. Перші (Платон, Посідоній, Сенека, Плотін) заперечують існування свободи. Вони стверджують зумовленість розвитку людини, існування долі, детермінованість людських проявів. Для них обдарованість – дар вищих сил, уособлення божества в людині. Для Платона, наприклад, джерелом творчості є

 

одержимість, яка виникає від вищих сил і непідвладна ніякому впливові з боку людини – ні викликати натхнення, ні відмовитися від нього неможливо.

Так само неможливий і розвиток обдарованості. Більш того, Платон вважав, що розвиток може перетворити творчість у ремесло. Представники другого табору (Геракліт, Епікур, Аристотель) наголошують на активності волі людини, яка проявляється у здатності керувати своїми талантами. Геракліт вважав, що всі люди мають здібність до істинного пізнання, але користується цією здібністю меншість. Людина, за висловом Аристотеля, сама вирішує, на що спрямовувати свою діяльність. Спрямувавши її на досягнення моральної досконалості, людина відкриває істину та стає мудрецем.

В епоху класицизму має місце більш активне обговорення божественної та земної природи походження художніх талантів.

У вивченні проблем обдарованості епохи філософії Нового часу окреме місце посідає постать Джона Локка, який висунув низку фундаментальних теоретичних положень. Головними з них можна назвати такі: знання загального та істина побудовані на досвіді; розум людини спочатку є «чиста дошка» («tabula rasa»); немає нічого в розумі, чого не було до цього у відчуттях.

Багато вчених підкреслюють суперечливість поглядів теоретиків епохи Просвітництва. З одного боку, Ф. Хатчесон, Г. Лейбніц, Р. Декарт вважали обдарованість феноменом, зумовленим природою. З іншого, К. Гельвецій, Д. Дідро стверджували, що природа свої дари розподіляє порівну. Звідси випливає необхідність загальної освіти та виховання.

Таким чином основною ідеєю епохи Просвітництва є твердження про те, що кожна людина здатна досягти будь-якого рівня геніальності, їй лише необхідні завзятість і сприятливий вплив навколишнього середовища.

Представники німецької класичної філософії також мають наукові роботи стосовно походження обдарованості. Так, І. Кант вважав, що геній – це здатність створювати те, до чого немає певних правил. Геній є протилежністю наслідуванню, і те, що ми називаємо «академічною обдарованістю» (або здатність легко засвоювати навчальний матеріал), протилежне обдарованості.

Для А. Шопенгауера геній – той, хто здатен до «активної уяви»,

створення нових образів. Суть геніальності – це здібність до пізнання головного і загального, що існує. Геній об'єктивний, присвячує себе розв'язанню загальнолюдських проблем, відкинувши особисті.

У зв'язку з тим, що І. Кант й А. Шопенгауер талант пов'язували саме зі здатністю до пізнання, їх можна вважати родоначальниками когнітивного напряму у вивченні обдарованості. Головна властивість генія не тільки вдосконалення старого, але й породження нового.

Як розділ науки психологія здібностей сформувалась у ХІХ ст. ЇЇ засновником став Ф. Гальтон, який досліджував проблему походження таланту. Він вважав, що талант є спадковою рисою. На його думку, є очевидним той факт, що на розвиток обдарованості впливають два чинники: спадковість і середовище. Ф. Гальтон намагався виявити їх співвідношення. Він запропонував методику близнюкового методу (виховання близнюків разом і окремо один від одного).

Структуру обдарованості Ф. Гальтон називає триєдиною. Спадково може передаватися сполучення обдарованості (розум, талант), енергії та здатності до важкої наполегливої праці. Останній складник будь-якої обдарованості визнавали багато відомих дослідників. Так, В. Бадрак у своїй книзі «Антологія геніальності» наводить біографічні відомості видатних людей різних історичних епох, таких як Демосфен, Т. Едісон, А. Ейнштейн, М. Ломоносов, В. Ван Гог та ін., і тим самим доводить, що всі ці безумовно талановиті особистості вирізняються несамовитою завзятістю та працьовитістю.

Наступним вирішальним кроком на шляху розвитку уявлень про геніальність є початок ХХ століття – період розробки ідей інтелектуальної обдарованості. Поняття «інтелект» та «інтелектуальна обдарованість» спочатку в психології, а потім і в педагогіці набули певного значення в результаті розвитку у цей період психодіагностики та психометрії. Роботи Ф.Гальтона дали основу для створення першої тестової методики, вивчення інтелекту (А. Біне,  Т. Сімон). Так у розвитку науки про обдарованість виник новий напрям дослідження – інтелектуалістичний. Ця практика викликала багато суперечок насамперед тому, що цей показник мало говорив про можливості досягнення успіху в житті, особливо, у творчій діяльності.

У цей час у рамках асоціативної психології створюють функціональний підхід до обдарованості. В. Вундт, Д. Міль, Г. Спенсер та ін. вважали, що душі властиво три якості: чуттєвість, воля і мислення. Велике місце в асоціативній психології займала проблема пізнавальних процесів, до яких, окрім мислення, були віднесені увага, пам'ять, сприймання. На основі цих досліджень почали розроблятися методики вимірювання індивідуальних відмінностей, які були покликані ідентифікувати обдарованість.

По суті одночасно розвивався інший підхід, який отримав назву інтегративного, в руслі якого обдарованість розглядалася не як особливе поєднання різних психічних функцій, а як інтегративна особистісна характеристика. Таким чином, у наукову термінологію увійшло поняття «загальна обдарованість» (В. Штерн, Е. Клапаред та ін.).

Водночас починає відроджуватися вихідне положення про розумові здібності, а, відповідно, і про розумову обдарованість. Як відомо, розумом традиційно вважали, в першу чергу, не дії на основі наслідування або алгоритму рішень (що, переважно, і виявлялося за допомогою тестів інтелекту), а самостійне надбання нових знань, їхнє перенесення в інші ситуації, розв'язання нових проблем. Як наслідок, більшість дослідників схиляються до думки, що головну характеристику, яка визначає потенціал особистості, є не інтелект у його усталеному сприйнятті (не те, що вимірюється тестами інтелекту), а здатність до творчості (те, що Дж. Гілфорд назвав «креативністю»).

Одним з піонерів цього напряму став американський дослідник, учитель П. Торренс. Спостерігаючи за своїми учнями, він прийшов до висновку, що успішність у навчанні та високий інтелект не є обов'язковою умовою реалізації людини в творчості, для цього необхідне щось інше, а саме, творчі здібності.

Таким чином розпочався концептуальний напрям дослідження, який включає розробку системи поглядів на обдарованість як інтегральне явище. В рамках цього напряму знаходять своє вирішення проблеми виникнення, розвитку та формування обдарованості; навчання талановитих дітей; самореалізації обдарованих дітей і дорослих.

 

1.2. Сучасне розуміння  поняття «обдарованість»

Важливим етапом вивчення будь-якої проблеми є чітке визначення категорійного апарату дослідження. До базових понять мого  дослідження слід віднести такі: «обдарованість», «талант», «геніальність» та низку підпорядкованих понять, серед яких: «здібності», «задатки».

Зазначу, що на сьогодні не існує універсального, визнаного і прийнятого усіма дослідниками визначення поняття «обдарованість». Найвідомішим і найпоширенішим у західній науці є визначення, запропоноване  В. Штерном, який розумів обдарованість як загальну здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги, як загальну здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя. І хоча цей підхід зазнав критики ще на початку ХХ століття, запропоноване В.Штерном визначення залишається одним із провідних у сучасному трактуванні проблеми обдарованості.

У філософських трактатах минулого, у художніх творах і побуті на перших етапах становлення проблеми вивчення здібностей та обдарувань людини частіше використовують не термін «обдарованість», а поняття – «геній» (від латинського – genius – дух). У давньоримській міфології генієм називали доброго Духа, який формує характер людини та оберігає її впродовж життя («даймоній» Сократа).

Тлумачення природи геніальності завжди були неоднозначними. Давньогрецький мислитель Платон видатні здібності вважав даром божого Еросу; Аристотель геніальність людини пояснював природним даром. У платонізмі і неоплатонізмі геніальність розглядають як «божественне натхнення». Видатний німецький філософ І. Кант також схилявся до думки, що геніальність надається від природи, адже геній творить своє розуміння свободи, створюючи при цьому принципово нові цінності.

Наполеон стверджував, що геніальність полягає в умінні відрізняти важке від неможливого. А. Камю вважав, що геній – це розум, який знає свої межі, людина, яка усвідомлює свої можливості, тобто особистість, яка пізнала себе і змогла реалізувати свої потенції, свій дар.

У XIXXX ст. геніальність стає предметом психологічних, соціально-психологічних, соціологічних досліджень, в яких виявилася наукова неспроможність виділити загальні психологічні або патопсихологічні риси геніальності, неправомірність розгляду генія як особливого типу особистості.

У психологічній науці під геніальністю розуміють «особистісну характеристику людини, найвищий ступінь розвитку її обдарованості, таланту»; «найвищий ступінь розвитку здібностей, що проявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення у житті суспільства, розвитку літератури, науки і мистецтва».

Отже, геніальність людини проявляється у творчій діяльності, результати якої мають соціально-групову і вселюдську значущість. Якісний стрибок у діяльності індивіда, що підносить його творчість на рівень геніальності, настає внаслідок величезного напруження всіх фізичних і нервово-психічних зусиль у поєднанні з об’єктивними потребами і закономірностями розвитку історичної практики певного класу, народу. Тобто загальною тенденцією у дослідженні феномена геніальності є думка про те, що сутність генія неможливо зрозуміти, якщо ігнорувати продукти його творчості, а також епоху, в яку він жив і творив.

Довгий час вважалося, що, створюючи дитині можливості для всебічного розвитку, можна виховати з неї геніальну особистість. Однак усебічний розвиток особистості ще не означає її геніальності. Майже всі генії доби Відродження, незважаючи на різнопланову обдарованість, увійшли до історії лише завдяки якомусь одному своєму виду діяльності. Наприклад, Леонардо да Вінчі – геніальний учений і винахідник, відомий глибокими працями у галузі анатомії, ботаніки, математики, картографії, геології, аеронавтики, оптики, механіки тощо, однак людство пам’ятає його перш за все як художника. Й.Гете був державним діячем і працював у галузі математики, але відомий нам як письменник, видатними творами якого захоплюються і сьогодні. Можливо, розквіт геніальності, таланту, обдарувань відбувається лише за умови, що людина займається саме тим видом діяльності, що призначений їй долею. Ймовірно, саме тоді встановлюється рівновага з собою, що сприяє розвитку й утвердженню особистості.

Геніальність – це максимальний прояв творчої обдарованості. Цим даром, безумовно, володіє далеко не кожний, хоча Ш.Фур’є мріяв про суспільство, в якому такий унікальний феномен, як геніальність, стане масовим явищем.

Д. Саймонтон (США) виділив сім чинників, які сприяють прояву геніальності. Серед них особливе місце посідає «дух часу», соціальний клімат, наявність потреби у таланті.

Із психологічної точки зору творчий процес генія принципово не відрізняється від творчого процесу інших обдарованих людей. Відмінність геніальної людини від талановитої полягає у більшій суспільній значимості діяльності генія, який створює нову епоху у своїй сфері діяльності.

Існує формула розмежування генія і талановитої людини: «Геній робить те, що повинен, талант – те, що може». Ця формула підкреслює підкореність генія тому завданню, яке ставить перед ним його внутрішня сутність, його захопленість своєю творчістю, неминучість напруги всіх сил для досягнення поставленої мети, для вирішення поставленого завдання. На думку В. Ефроїмсона, якби в геніїв не було цього фанатичного прагнення, то вони (при всіх своїх здібностях), народившись вундеркіндами, так ними б і лишалися.

Отже, геніальність, як вищий рівень творчих проявів людини, відображається у творчості, яка має видатне значення для життя суспільства. Геніальна людина впродовж тривалого часу виконує величезну працю, яка суттєво впливає на інших людей протягом багатьох років. Для генія характерний надзвичайно високий рівень розвитку всіх природних можливостей до виконання певного виду діяльності, величезна суспільна вагомість результатів творчості, що передбачає одночасне використання всього потенціалу людини.

Наступним за термінами «геній» і «геніальність» широко розповсюдженим є поняття «талант» (від грецького – tаlantоn, букв. – терези).

Талантом називають високий ступінь розвитку здібностей, а геніальністю – вищий ступінь прояву таланту. Отже, геніальність є талантом найвищого рівня. Талант у свою чергу, є обов’язковою підструктурою геніальності.

У психологічній науці талант визначають як «природний хист, обдарованість, вища здібність людини до певного виду діяльності (творчої, наукової, політичної, виробничої)»; «видатні здібності в одній або кількох галузях діяльності»; «здібності, які виявляються у суспільно визнаних здобутках».

Деякі сучасні дослідники, зокрема Є. Рапацевич, стверджують, що талант не стільки наукове, скільки побутове поняття, оскільки не існує теорії і методів діагностики талановитості. Навіть значення терміну «талант» цей учений визначає досить нечітко. Воно вживається або як синонім «обдарованості» – високий рівень розвитку здібностей, який проявляється у творчих досягненнях; або як соціальна характеристика людини, що зробила значний внесок у розвиток культури, промисловості тощо (тобто, поняття близьке до терміну «геніальність»).

Сучасна педагогіка під талантом розуміє якісно вищий рівень здібностей особистості. Передумовою розвитку таланту є задатки людини, які можуть перетворюватися на реальність за наявності сприятливих соціальних чинників. На думку академіка С. Гончаренка, талант – це поєднання певного ступеня генетично зумовленої обдарованості з працею.

Формування таланту розпочинають з раннього дитинства, спочатку як психологічне визначення природних задатків і схильностей до певного виду діяльності, пізніше як закріплення здібностей і, нарешті, як високий вияв творчості у зрілому віці. Талановитість щодо окремих видів творчості (музики, співу, складання віршів, малювання, конструювання) може виявлятися вже в дошкільному віці.

Тому завданням батьків, вихователів, учителів є вчасна ідентифікація таланту і сприяння його становленню. Так, у музиці, малюванні, математиці, лінгвістиці, техніці талант проявляється, як правило, у ранньому віці; літературні, наукові, організаторські таланти – у більш пізньому. Нерівномірною є і продуктивність талановитих людей упродовж життя. Існують навіть 6–7 річні цикли змін творчої продуктивності, а також вікові максимуми («вершини»). При цьому у різних творчих людей є різна кількість

 таких вершин. Зазвичай перший максимум творчої активності має місце в науці у віці 35–40 років, у поезії – у 24–30 років і т.ін.

Широке використання у науковій літературі терміна «обдарованість» пов’язано з періодом утвердження педагогіки, а потім і психології як самостійних наук. Коренем слова «обдарованість» є «дар», тому як в українській, російський, так і в англійській (giften) мовах це поняття має однозначне трактування – подарунок. Цим ніби підкреслюють, що людина володіє чимось таким, що нею не заслужено, не зароблено, а тим, що їй подаровано від народження. Визнаючи можливість існування такого дару, ми визнаємо факт існування індивідуальних відмінностей між людьми, які зумовлені не тільки впливом навколишнього середовища та виховання, але й іншими, можливо, на сьогодні ще не відомими чинниками. Природно, що одним із найважливіших питань, яке хвилювало вчених протягом багатьох століть, була проблема походження цього дару.

Більшість сучасних вітчизняних дослідників схиляється до думки, що основою обдарованості є здібності – сукупність індивідуально-психологічних особливостей, які є умовою успішного, високоякісного виконання людиною певної діяльності і зумовлюють різницю в динаміці оволодіння потрібними для неї знаннями, вміннями та навичками. Ступенями розвитку здібностей є обдарованість, талант і геніальність. І якщо геніальність – це доля небагатьох, то здібностями до певних видів діяльності і здатністю до творчості може і повинен оволодіти кожний .

Обдарованість – це природні схильності до певного виду діяльності: задатки, розвинуті відповідним вихованням, високий рівень розвитку здібностей людини; завдяки чому вона досягає значних успіхів у певних галузях діяльності. Розрізняють обдарованість технічну, художню, артистичну та ін.

Обдарованість розвивається у процесі виховання, навчання, трудової діяльності. Розвиток обдарованості людей залежить від умов матеріального життя суспільства, його культури, панівних у ньому суспільних відносин.

Незважаючи на значний досвід роботи з обдарованими дітьми, у світовій науці немає єдиного підходу, по-перше, до визначення самого поняття «обдарованість», а по-друге, до розробки загальноприйнятої концепції обдарованості. На сьогодні існує більше ста визначень поняття «обдарованість». Довгий час головним показником обдарованості визнавався здебільшого інтелект. Фундаментальні дослідження Л.Термана (1959), спрямовані на доведення стабільності показників інтелекту, призвели до того, що протягом багатьох років у ролі робочого визначення обдарованості, її еквівалентом був рівень інтелекту, визначений і оцінений за відповідними тестами. Останнім часом для визначення обдарованості і талановитості застосовують формулу, запропоновану Комітетом із питань освіти США, яка враховує також академічні успіхи особистості. За їхнім визначенням (Marland, 1977), «обдарованість – це якість людської особистості, яка може бути виявлена професійно підготовленими людьми, і визначається трьома взаємопов’язаними параметрами: випереджальним розвитком пізнання, психологічним розвитком та фізичними даними». Згідно такого підходу обдарованими і талановитими дітьми можна назвати тих, хто, «за оцінкою досвідчених спеціалістів, через видатні здібності демонструє високі показники в одній або кількох сферах: інтелектуальній; академічних досягнень; творчого або продуктивного мислення; спілкування і лідерства; художньої діяльності; рухової активності». Така формула визнає, що індивід може відзначатися функціональними або потенційними можливостями у низці сфер: інтелектуальній, художній, психомоторній, у сфері спілкування. Таке вузько психологічне визначення обдарованості деякі американські вчені сприйняли критично, оскільки воно не враховує однієї з найважливіших характеристик обдарованості, яка суттєво впливає на ефективність виконуваної діяльності – мотивацію.

Теоретичні питання обдарованості досліджували й вітчизняні вчені Б. Ананьєв, А. Брушлинський, П. Гальперін, О. Ковальов, Г. Костюк, М. Лейтес, О. Лєонтьєв, В. Мясищев, С. Рубінштейн, Б. Теплов та ін. Так, Б. Теплов вважав, що обдарованість – це якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежить імовірність більшого або меншого успіху під час виконання тієї чи іншої діяльності.

А. Петровський наголошував на багатозначності терміна «обдарованість», вказував на багатоаспектність проблеми її вивчення. Він визначав обдарованість як:

  • якісне своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішне виконання дій;
  • загальні здібності;
  • розумовий потенціал або інтелект;
  • сукупність природних задатків;
  • талановитість.

Г. Костюк тлумачив обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної особистості як сили, яка є вихідною внутрішньою спонукою розвитку здібностей. При цьому під здібностями він розумів істотні властивості людської особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності та зумовлюють її успіх. Природними можливостями розвитку, які створюють внутрішні умови для розвитку здібностей людини до певних видів діяльності, він визнавав задатки, розглядаючи здібності як реалізовані певною мірою задатки.

М. Лейтес під терміном «обдарованість» розумів набір здібностей. Він вважав, що дитяча обдарованість виявляється у схильності до праці, у гострій потребі дитини займатися певним видом діяльності. До того ж не будь-яка діяльність розвиває, а лише та, у процесі якої виникають позитивні емоції.

Саме емоційні реакції і стан дитини є, на думку Є. Яковлевої, основними формами усвідомлення нею своєї індивідуальності. За Л. Слободенюк, обдарованість – це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й сукупність її особистісних характеристик. В. Чудновський і В. Юркевич визначають обдарованість як високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей.

На думку російського дослідника О. Матюшкіна, обдарованість є комплекс інтелектуальних, творчих та мотиваційних чинників. У структурі творчої особистості він виокремлює п’ять структурних компонентів:

  • домінуюча роль пізнавальної мотивації;
  • дослідницька, творча активність, яка проявляється у знаходженні нового, у постановці й розв’язанні проблем;
  • можливості досягнення оригінальних рішень;
  • можливості прогнозування і передбачення;
  • здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

При цьому цей дослідник відзначає принципово важливий, на його думку, момент: обдарованість, талановитість необхідно пов’язувати з особливостями власне творчої діяльності, проявами творчості, функціонування «творчої людини».

Д. Богоявленська зазначає, що поняття «обдарованість» можна розкрити лише у межах системного підходу, розуміючи її як системну якість психіки (чи особистості), що має здатність розвиватися впродовж життя людини. При цьому, спираючись на думку Б. Теплова, вона зазначає, що обдарованість не можна сприймати як просту суму здібностей: порівняно із здібностями вона постає як нова якість. Дослідниця запропонувала термін «інтелектуальна активність» як інтегральна властивість певної системи, основними компонентами якої є:

  • інтелектуальні чинники розумової діяльності (загальні розумові здібності);
  • не інтелектуальні чинники розумової діяльності (насамперед мотиваційні).

При цьому «інтелектуальна активність» не зводиться ані до перших, ані до других чинників окремо.

Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних учених дав змогу українській дослідниці Л. Липовій сформулювати поняття обдарованість як комплекс задатків і здібностей, що за сприятливих умов дають змогу потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми. Отже, обдарованість у її тлумаченні є інтеграцією різних здібностей із метою досягнення позитивних результатів у конкретній діяльності.

В. Войтко визначав обдарованість як «високий рівень задатків і схильностей, результат і свідчення високого інтелектуального розвитку людини». Таким чином, він, а також багато інших учених (Л. Терман, 1959 р., Галлахер, 1966р.) головним показником обдарованості розглядали інтелект, звужуючи поняття «обдарованість» до поняття «інтелектуальна обдарованість».

Український педагогічний словник (1997 р.) пропонує визначати обдарованість як «індивідуальну потенційну своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягнути значних успіхів у певній галузі діяльності».

О. Кульчицька стверджує, що обдарованість – це явище складне, комплексне, яке включає набір когнітивних, сенсорних та особистісних якостей людини. На її думку, поняття обдарованості містить такі основні компоненти: високий інтелектуальний рівень, здібність людини до творчості та наполегливість, яка становить основну якість особистості, своєрідний «сплав» бажання досягти успіху, емоційну захопленість справою та інтерес до тієї галузі знань, якою займається людина.

Досліджуючи структуру творчої обдарованості, В.Моляко виокремлює шість її основних параметрів, а саме:

1) сферу реалізації обдарованості, її переважаючий тип;

2) вияви творчості;

3) вияви інтелекту;

4) динаміку діяльності;

5) рівні досягнень;

6) емоційну забарвленість.

Серед сучасних концепцій обдарованості найбільш визнаною є модель, яка складається з трьох компонентів: здібностей (загальних і спеціальних), що сягають рівня розвитку, вищого за середній, креативності особистості; мотивації (спрямованості, наполегливості) особистості до певного виду діяльності.

Отже, підходів до розуміння і визначення поняття «обдарованість» на сьогодні існує безліч (за даними деяких дослідників – більше 100). Аналіз педагогічної й психологічної літератури, зокрема розробок вітчизняних (Г. Бурменської, Ю. Гільбуха, М. Гнатка, С. Гончаренка, О. Кульчицької, М. Лейтеса, О. Матюшкіна, В. Моляка, О. Музики, А. Петровського, С. Рубінштейна, В. Слуцького, Б. Теплова та ін.) та зарубіжних (Б. Блума, Дж. Гілфорда, Ф. Монкса, Дж. Рензулі, А. Танненбаума, Л. Термана, П. Торранса та ін.) дослідників дозволив нам визначити основні суттєві ознаки поняття «обдарованість» (табл. 1).

з\п

Категорійні ознаки

Кількість авторів (у %)

1.

Наявність видатних здібностей (загальні здібності), розвиток яких перевищує середній рівень

46

2.

Високий рівень розвитку інтелекту

42

3.

Можливість досягнення видатних успіхів у тому чи іншому виді діяльності, спрямованість на певний вид діяльності

42

4.

Наявність творчих здібностей (креативність)

33

5.

Наполегливість, висока працездатність,захопленість проблемою(мотивація, спрямована на завдання)

33

6.

Наявність здібностей до виконання певного виду діяльності (спеціальні здібності)

25

7.

Позитивне емоційне ставлення до виконуваного виду діяльності

17

8.

Внутрішні властивості особистості,що базуються на генетичних умовах

12,5

9.

Сприятливе навколишнє середовище

8

10.

Рівень самоповаги, Я-концепція

8

11.

Наявність ціннісних змістів індивідуальної свідомості

4

12.

Фактор удачі (щасливий випадок)

4

13.

Знання (ерудиція)

4

14.

Рівень досягнень (вище за середній)

4

 

Результати аналізу засвідчили, що поняття обдарованість окреслює значне коло різних значень, а саме:

  • системна якість психіки, яка розвивається впродовж усього життя, визначає можливість досягти людиною винятково високих результатів в одному чи декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми;
  • спадкові передумови рівня розумового розвитку, що характеризує кожну людину;
  • здібність до видатних досягнень у будь-якій соціально значимій сфері людської діяльності, а не тільки в академічній галузі;
  • ступінь вираження таланту;
  • одна з головних суб’єктних детермінант активності людини, що забезпечує високий рівень цієї активності;
  • досягнення і можливість досягнень (тобто необхідність урахування і тих здібностей, що вже проявилися, і тих, які можуть проявитися).

Здійснений нами контент-аналіз поняття «обдарованість» дає підстави виокремити провідні ознаки, що характеризують його сутність, а саме:

  • наявність видатних загальних (спеціальних) здібностей, розвиток яких перевищує середній рівень; якісно своєрідне їх поєднання, що забезпечує успішність виконання одного чи кількох видів діяльності (спільна дія здібностей становить певну структуру, дає змогу компенсувати недостатність окремої здібності за рахунок переважного розвитку інших);
  • наявність передумов для розвитку творчих здібностей (креативність), що зумовлює здатність особистості до творчого пошуку, до генерування нових, оригінальних ідей, знаходження нетрадиційних способів розв’язування проблемних ситуацій і задач;
  • значний розумовий потенціал або високий інтелектуальний рівень; цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання;
  • сукупність задатків, природних даних, які характеризують ступінь прояву та своєрідність вроджених передумов здібностей.
  • наявність зовнішніх та особистісних передумов для визначних досягнень у діяльності; позитивне емоційне ставлення до виконання діяльності, що надає їй розвивального характеру;
  • розвиток наполегливості, мотивації, спрямованої на вирішення певних завдань;
  • наявність ціннісних змістів індивідуальної свідомості.

Отже, на основі проведеного категорійного аналізу мною сформульовано робоче визначення поняття обдарованості як індивідуальної потенційної своєрідності спадкових (задатки), соціальних (сприятливе соціальне середовище) та особистісних (позитивна «Я–концепція», наявність відповідних вольових якостей, спрямованість, наполегливість тощо) передумов для розвитку здібностей особистості до рівня вище за умовно «середній», завдяки яким вона може досягнути значних успіхів у певній галузі діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Типи обдарованості

1. Інтелектуальний тип обдарованості. Саме цих учнів учителі називають «розумними», кмітливими, «світлими головами» й «надією школи». Ці школярі, як правило, мають глибокі знання, самостійно їх здобувають — самі чита­ють складну літературу, навіть можуть критич­но поставитися до певних джерел. Учні цього типу обдарованості точно й глибоко аналізують  навчальний матеріал, нерідко схильні до філо­софського осмислення матеріалу.

Високий інтелект, розвинутий розум до­зволяють їм з легкістю засвоювати різні пред­мети, однак різне став­лення цих учнів до шкільних предметів і, відповідно, вчителів призводить до того, що з одних предметів вони вчаться блискуче, а з інших - ні.

Два основних підти­пи інтелектуальної обда­рованості:

  • виявляються насамперед загальні розумові здібності;
  • коли високі здіб­ності виявляються у спеціальній галузі знан­ня.

Пізнавальна потреба, яка є неодмінною ха­рактеристикою будь-якого типу обдарованості, саме в цих учнів виявляється найбільше. Як пра­вило, цей тип обдарованості має стійку систему пізнавальних інтересів, простежується у розумо­вих акселератів, «вундеркіндів».

Успішність інтелектуально обдарованих учнів не завжди збігається з рівнем їхніх здібно­стей: серед інтелектуалів є відмінники, трієчни­ки і навіть двієчники. Тут усе визначає не тільки інтелект, а й ставлення до навчання, школи.

2. Академічний тип обдарованості. Для цього типу обдарованості теж характерний досить ви­сокий інтелект, однак на перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Учні цьо­го типу обдарованості насамперед уміють добре засвоювати матеріал, тобто навчатися. Особли­вості їхньої пізнавальної сфери (мислення, па­м'яті, уваги), деякі особливості їхньої мотивації такі, що роблять навчання легким, приємним. Медалісти, учні, яких називають гордістю шко­ли, найчастіше належать саме до цього типу об­дарованості. Саме з цих учнів виростають справжні майстри своєї справи.

 

Академічний тип обдарованості теж має свої підтипи: є учні з широкою здатністю до навчан­ня (вони легко засвоюють будь-яку діяльність, виявляють помітні успіхи у всіх шкільних на­уках), а є учні, у яких підвищені здібності вияв­ляються лише в одній чи кількох близьких га­лузях.

У деяких випадках буває складно розрізнити інтелектуальний та академічний тип обдарова­ності — вони можуть блискуче навчатися, у них є пізнавальна потреба. Різниця, мабуть, поля­гає в особливій розумовій самостійності інтелек­туалів, у їхній підвищеній критичності мислен­ня, здатності самостійно глобально, філософське осмислювати складні Інтелектуальні про­блеми. Академічно обдаровані учні — це завж­ди генії саме навчання, це професіонали шкільної (а потім і студентської) праці, чудові майстри швидкого та якісного засвоєння.

  1.               Художній тип. Цей вид обдарованості, як правило, виявляється у високих досягненнях у художній діяльності — музиці, танці, живописі, скульптурі, сценічній діяльності.
  2.               Креативний тип. Головна особливість цього типу обдарованості виявляється в нестандар­тності мислення, в особливому, часто несхожому на інші погляді на світ. Цей тип обдарова­ності дуже складно виявити в шкільній практиці, тому що стандартні шкільні програми не дають можливості цим дітям виявити себе.

До того ж, учителі часто не розуміють, а іноді й недолюблюють цих учнів, їхня підвищена не­залежність у судженнях, зневага до умовностей (зокрема у побуті) та авторитетів створюють у вчителів у роботі з такими учнями великі про­блеми.

У цих учнів легко можна побачити вади, труд­нощі, а от побачити в їх шкільній діяльності особ­ливі творчі здібності дуже складно, а часом і не­можливо без спеціальної роботи в цьому на­прямку. Дуже часто учні з цим типом обдарова­ності не надто добре вчаться через занижену мотивацію до засвоєння (придумувати їм буває легше, ніж засвоїти готове) і свій іноді дуже ви­гадливий пізнавальний світ, у якому не завжди є місце для шкільних уроків.

 

Для того щоб побачити справжні творчі здібності цих дітей, їм потрібно пропонувати особливу діяльність, яка передбачає вияв їхньої самобутності, незвичайного бачення світу, — нестандартні теми творів, особливі творчі зав­дання чи дослідницькі проекти.

У творчої обдарованості багато різних варі­антів: є учні, котрі виявляють неабиякі творчі можливості у будь-якій діяльності, але бувають учні, в яких нестандартне бачення досить яск­раво виявляється лише в одній сфері.

5. Лідерська, або соціальна, обдарованість («організаторські здібності»). Така обдарованість характеризується здатністю розуміти інших лю­дей, налагоджувати з ними конструктивні взає­мини, керувати ними. Лідерська обдарованість, на думку багатьох дослідників, передбачає до­сить високий рівень інтелекту, однак поряд з цим необхідна й добре розвинута інтуїція, розумін­ня почуттів і потреб інших людей, здатність до співпереживання, в багатьох випадках у людей з цим типом обдарованості спостерігається й яс­краве почуття гумору, яке допомагає їм подоба­тися іншим людям.

Існує багато варіантів лідерської обдарова­ності. Є емоційні лідери, своєрідна «жилетка» для кожного, з ними радяться, їх люблять. Є лідери дії — вони вміють приймати рішення, важливі для багатьох людей, визначати мету й напрямок руху, вести за собою.

На жаль, у багатьох школярів з вираженими лідерськими здібностями інтерес до шкільного навчання недостатній. Багато учнів з цими здібностями не мають достатньої шкільної мо­тивації і, маючи сильний характер і неза­лежність, відверто нічого не роблять у школі. Неможливість завоювати статус лідера в школі веде їх на вулицю, де вони стають лідерами ан­тисоціальних утрушувань. Таких учнів учителі часто характеризують як пересічних хуліганів. Це викликає відповідне негативне ставлення з боку учнів. Усе це ще більше спричиняє проблеми у цих учнів і їхніх учителів. Потрібна спеціальна, іноді тривала і складна робота, що повернути таких учнів до школи.

 

 

 

6. Психомоторна, чи спортивна обдарованість . Популярна думка про занижені розумові здібності у спортсменів є необґрунтованою. Численні дослідження засвідчили, що у видатних спортсменів значно вищі від середніх інтелекту альні можливості — це стосується навіть таких,  здавалося б, далеких від інтелекту видів спорту, як важка атлетика та футбол. Невипадково багато видатних спортсменів, залишивши спорт, стають письменниками (Юрій Власов), вдалими бізнесменами (Пеле), і талановитими педагогами (І.Родніна). Хоча учні зі спортивною обдарованістю рідко добре вчаться. Це пов'язано насамперед із браком часу та належного бажання. Якщо у школярів, що захоплюються спортом, створи ти відповідну мотивацію, настрій, вони, як пра­вило, можуть чудово навчатися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Система роботи психолога з обдарованими дітьми

Створення умов для цілісного, гармонійного інтелектуального та емоційного розвитку особистості в освітньому процесі – один із пріоритетних напрямків діяльності навчальних закладів. Це потребує вироблення ефективної моделі психологічного супроводу розвитку обдарованих дітей та молоді в умовах освітнього процесу навчального закладу з метою забезпечення гармонізації інтелектуального та емоційного аспектів педагогічного процесу.

Послідовність соціально-педагогічного супроводу забезпечує формування спроможності обдарованих дітей і молоді адаптуватися до нового соціального середовища навчального закладу, адекватно орієнтуватися у доступному соціальному оточенні, зростати соціально-активною творчою особистістю, соціально компетентною, спроможною обирати відповідно до ситуації стиль спілкування та спільної діяльності.

Запровадження в педагогічний процес навчального закладу психологічного супроводу обдарованих дітей здатне забезпечити гармонізацію інтелектуального та емоційного чинників педагогічного процесу.

Створення системи роботи з обдарованими учнями є актуальним питанням усієї освіти України, що охоплює як навчальну, так і  виховну роботу. Така система має:

-   ураховувати особливості школи;

-   відповідати сучасним педагогічним ідеям і концепціям

- сприяти розвитку творчої особистості учня, його самоосвіті та  саморозвитку , запровадженню основних засад особистісно-орієнтованого навчання й виховання;

- бути покликана забезпечити максимальне розкриття індивідуальних  особливостей і здібностей учнів.

Система роботи з обдарованими учнями має бути органічною сукупністю змісту, методів, форм, прийомів та засобів, які ставлять учня в умови суб'єкта творчої діяльності й забезпечують формування її особистості як дослідника.

 

На першому етапі системи роботи - виявлення обдарованих дітей, враховуються відомості про досягнення дитини у певній сфері діяльності, надані батьками і педагогами. Можуть бути використані результати групових тестувань, соціологічних опитувань. Це дозволить виявити коло дітей, з якими слід проводити поглиблені індивідуальні дослідження. З чого ж починається робота практичного психолога? Насамперед із створення та застосування системи пошуку обдарованих дітей. Цей пошук здійснюється у багатьох сферах і за різними критеріями.

 Комплексне психологічне обстеження всіх учнів по класах , дає можливість виділити дітей, цікавих з точки зору їхніх, можливо, більших, ніж в однолітків, перспектив інтелектуаль­ного розвитку. Діагностична програма комплексного масового обстеження у пов­ному її обсязі повинна включати:

  • опитування з використанням психологічного інструментарію;
  • спостереження, що здійснюються психологом та вчителями;
  • бесіди з класними керівниками, вчителями;
  • матеріали, отримані за допомогою анкетування батьків;
  • аналіз результативності письмових робіт учнів, участі в олімпіадах,

 

  • змаганнях, конкурсах, захисту робіт МАН та у виховних заходах;  
  • психодіагностика у процесі тренінгу.

 Другий етап є діагностичним. Психодіагностика - підґрунтя для планування та здійснення психологічного супроводу обдарованих дітей. Вона дає можливість розібратись в проблемних питаннях, спланувати індивідуальну та групову розвивальну роботу. Практичний психолог допомагає обдарованим дітям у вирішенні їх специфічних проблем.

Проводяться індивідуальне оцінювання творчого потенціалу й особливостей дитини психологом .

Обстеження дітей проводяться за допомогою набору психологічних тестів, залежно від того, який варіант потенційних можливостей переважає. Якщо переважає інтелектуальна сфера й дитина легко навчається, має гостре мислення і допитливість, виявляючи практичну кмітливість, то використовуються методики, спрямовані насамперед на визначення базових когнітивних і мовленнєвих параметрів у обдарованих дітей, наприклад методика «Тест структури інтелекту» Амтхауера тощо.

 У дітей, обдарованих у сфері академічних досягнень, найбільш розвиненими можуть бути окремі здібності до мов і літератури, математики або природознавства. Тому завдання-визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, але й дати оцінку типу мислення. У пригоді може стати «Стенфордський тест досягнень».

Діти з творчим і продуктивним мисленням відзначаються незалежністю, розкутістю поведінки, здатністю продукувати оригінальні ідеї, вмінням знаходити нестандартні рішення, винахідливістю. Таке творче спрямування обдарованості дітей передбачає оцінювання насамперед їхніх творчих здібностей. Використовуються «Фігурна форма тесту творчого мислення Торренса», «Тест віддалених асоціацій» Медника, вербальний тест творчого мислення «Незвичне використовування» І. Аверіної, тест для визначення особистісних характеристик «Особистісний опитувальник» Г. Айзенка, «Характерологічний опитувальник» К. Леонгарда-Шмішека, «Кольоровий тест» М. Люшера та ін.

Третій  етап системи роботи з обдарованими дітьми є розвивально-корекційна робота.

Загальновідомо, що коли змінюється середовище, в якому навчається дитина, змінюються її уявлення про себе, свої творчі можливості. Потреби часу передбачають, щоб  зміни у ставленні дитини до власного „Я” були позитивними. А для цього психологам, педагогам, батькам  потрібно допомогти дитині пізнати себе, інших людей; навчити її відчувати власний стан, аналізувати поведінку, адекватно оцінювати реальні успіхи, запобігати невдачам з психологічного дисбалансу між власним внутрішнім світом і зовнішнім впливом на дитину.

Тому метаю розвивально-корекційної роботи є стимулювання розвитку мислення, уваги, уяви, творчих здібностей дітей, створення сприятливої емоційної атмосфери, зняття напруження, розвиток фантазії, навчання прийомів  саморегуляції за допомогою релаксації, розвиток комунікативних здібностей; формування особливого емоційного мікроклімату в групі, розвиток  інтелектуальних здібностей, розвиток уміння мислити про себе позитивно, а також навчити дітей реально оцінювати свої риси та вміння, формувати адекватне ставлення до себе.

Основні напрямки роботи практичного психолога з обдарованими учнями:

  • допомога в розвитку інтелектуальних і творчих здібностей дитини;
  • допомога в особистісному розвитку дитини;
  • допомога  в адаптації дитини до умов соціуму;
  • розвиток комунікативної компетенції, сприяння засвоєнню конструктивних форм спілкування з однолітками і дорослими;
  • допомога в життєвому і професійному самовизначенні.

При проведенні розвивально-корекційної роботи психологу необхідно спиратися на низку певних принципів, які визначають  ефективність психологічного впливу, а саме:

 

  •               Принцип єдності корекційних та розвивальних завдань.
  •               Принцип дотримання вікових та індивідуальних особливостей  учасників розвивально-корекційного впливу.
  •               Принцип активного використання соціального оточення в розвивально-корекційній роботі.
  •               Принцип опору на різні рівні організації психічних  процесів.
  •               Принцип врахування емоційної та інтелектуальної складності матеріалу.

Четвертий етап роботи психолога просвіта батьків та педагогів з питань обдарованості дітей.

Головне у просвіті педагогів та батьків – це допомогти їм зрозуміти й сприйняти сучасні гуманістичні ідеї та орієнтири, що ґрунтуються на повазі до особистості дитини, турботі про її всебічний розвиток.

Організовуючи психолого-педагогічну просвіту треба намагатися привернути увагу на особливості та проблеми  дітей, створити   умови, що сприяли б розвитку обдарованості, а не гальмували її прояви.

Можна використовувати такі методи як:

  • батьківські збори ;
  • індивідуальні  консультації;
  • семінар-практикум ;
  • круглий стіл ;
  • майстер-клас , тощо.

Хочу зупинитися саме на психологічній просвіті і описати психолого-педагогічний семінар з власного досвіду.

    .
 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОБДАРОВАНОСТІ. ТРЕНІНГ «ПЛЕКАЄМО ОБДАРОВАНІСТЬ»

 

 

 

 

 

 

І. Зустріч учасників семінару

Добрий день, Вам люди добрі!

Щиро просим до господи.

Раді Вас вітати,

Щастя та добра бажати.

Час нестерпно йде, минає

Ось і вперше в рідній школі

Семінар психологів у зборі.

Отож просимо щиро, ходіть на свято,

Будемо Вас усіх величати.

Будем радіти, будем співати

Проходьте гості, навіщо чекати.

 

 

 

Кореспондент:

Світло! Звук! Камера!

 

Увага, ми в ефірі.  Ми знаходимося в стінах Першотравневого НВК, що в Овруцькому районі Житомирської області.

  Надзвичайна подія! Кращі психологи з усього району зібралися тут для того, щоб … А для чого саме, нам краще розповість психолог Першотравневого НВК Ткачук Ірина Іванівна.

 Психолог:   - На базі нашої школи проходить семінар шкільних психологів та соціальних педагогів Овруцького району

  Кореспондент:  – Над якою темою працюватимуть учасники семінару?

  Психолог:  – Тема дуже цікава і важлива водночас. Це –

„Психологічний супровід обдарованості”.

Кореспондент:  – Невже все буде так серйозно?

Психолог:  - Ні, не настільки, буде час і для знайомства, і для особистого спілкування, гості зможуть дізнатися багато про наше  селище, оглянути школу і навіть пограти в цікаву гру.

Кореспондент: Звучить інтригуючи. Вам подобається така програма?

Учасник семінару .....

Кореспондент: А що із запропонованої програми сподобалось Вам?

Учасник семінару....

Кореспондент: Ви хотіли б стати учасником гри?

Учасник семінару...

Кореспондент: І нарешті запитання до методиста РВО . Ірина Євгенівна чого Ви очікуєте від семінару в цілому?

Методист....

Кореспондент:  - Що ж, прекрасно! Бажаю Вам здійснення усіх ваших очікувань. Ну, а зараз в кабінеті інноваційних технологій відбудеться засідання за зачиненими дверима. Я з вами прощаюся, тому що пресу не запрошували. До  побачення!

Заочна мандрівка вулицями містечка Першотравневого

 ПРЕЗЕНТАЦІЯ СЕЛИЩА (див. додаток 1)

                                                І

 

 

           Те, що ми зібралися разом, - це тільки початок.

                                                     Те, що ми продовжуємо залишатися разом –

                                                                                               це вже досягнення.

                                                     Те, що ми разом співпрацюємо –

                                                                                               це справжній успіх.

                                                                                                           Генрі Форд

 

Мета:  через зміст теоретичного матеріалу і форми роботи ознайомити учасників семінару з :

  1. структурою психологічного супроводу обдарованої дитини;
  2. роллю психолога в роботі з обдарованими дітьми;
  3. методикою її проведення;
  4. впровадження інноваційних технологій навчання.

Обладнання: комп’ютер, папір, інформаційні картка для груп, маркери, плакат, інтерактивна дошка.

Тривалість:

План проведення

1. Вступ. Психологічна тренінгова  вправа „Презентація партнера”

2. Інформаційне повідомлення „ Творча діяльність обдарованої дитини”

    а) Вправа „ Південенокаліфорнійські тести”

    б) Вправа „ Легкість виразу”.

3. Інформаційне повідомлення „Роль психолога в роботі з обдарованими дітьми”

    а) Вправа „Складання зображення”

    б) Брейк-кава 

4. Інформаційне повідомлення  „Функції психолога і соціального педагога, що працюють з обдарованими дітьми”

  а) Вправа „ Моя власна думка”

  б) Вправа „ Заповіді співпраці”

5. Інформаційне повідомлення „Структура психологічного супроводу обдарованої дитини”

   а) Вправа „Розминка”

6. Прикінцеве слово ведучого (притча)

    б)Тест „Наскільки у вас розвинена інтуїція?

    а) Вправа-рефлексія „ Придумай привітання”

ІІІ. Заключна частина

  Психологічно-інтелектуальна гра  „Інтуїція”

 

 

 

 

 

1. Вступ.

 Сьогодні ми проводимо семінар „ Психологічний супровід обдарованості”. Застосуємо елементи тренінгу. Щоб наша робота була плідною, спробуймо ухвалити правила або принципи, за якими працюватиме:

            1. Будьте відкритими для нових вражень і нового досвіду: аналізуйте свої почуття, думки, ставлення до того, що відбувається.

            2. Будьте доброзичливими і щирими, ставтесь уважно до того, що відбувається в колі, але погодьтеся, що немає потреби кривити душею, якщо ви з чимось не згодні.

            3. Ви маєте особисту думку, вона цінна для вас, висловлюйте її коректно, кажіть від свого імені, оскільки інші можуть мати протилежні думки.

  Вправа „Презентація партнера” (див. додаток 2)

Мета: ознайомлення учасників, на лаштування групи на спільну роботу.

   Учасники об’єднуються у пари і впродовж 5 хвилин спілкується із своїми партнерами, намагаючись дізнатися про них наступну інформацію.

2. Інформаційне повідомлення „ Творча діяльність обдарованої дитини”

Обдаровані діти складають резерв інтелектуального піднесення будь-якої нації. На сьогодні в Україні проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів.

   Протягом останнього десятиріччя відбулись суттєві зміни в психолого-педагогічних дослідженнях обдарованості. Головний акцент у них почали переносити на практичне використання знань про природу обдарованості, психологічних законів і засобів стимулювання творчості для вдосконалення змісту й методів навчання обдарованих дітей.

   Проблема розвитку дитячої обдарованості останнім часом не була настільки популярною, але таким популярним стало слово „вундеркінд”. Був період, коли проблемами обдарованих дітей займалися набагато активніше і в загальнодержавному масштабі, і на рівні окремої родини, кожної дитини.

   Обдаровані діти – дуже цінна, але досить тендітна частина нашого суспільства, які у своєму розвитку наражаються на особливий ризик. Вундеркінд – це не лише радість сім’ї, не лише можливість похвалитися перед знайомими видатними досягненнями своєї дитини, це і специфічні проблеми, пов’язані з її вихованням, організацією взаємодії з її однолітками і з дорослими.

   Робота з виховання обдарованих дітей вимагає узгоджених дій багатьох фахівців. Центральне місце серед яких посідають психологи.

В Україні розроблено та прийнято до виконання ряд програм, що стосуються  роботи з обдарованою молоддю (див. додаток 3)

   Диференціюють психомоторну, інтелектуальну, творчу, академічну, соціальну і духовну обдарованість. Психомоторні здібності тісно пов’язані зі швидкістю, точністю рухів. Інтелектуальну обдарованість пов’язують із високим рівнем інтелектуального розвитку. Академічна обдарованість визначається успішністю навчання. Соціальна обдарованість розглядається як складне, багато аспектне явище, що визначає успішність у спілкуванні. Духовна обдарованість значно більшою мірою, ніж соціальна, пов’язана з високими моральними якостями, альтруїзмом. Творча обдарованість визначається теоретичними концептами, на яких ґрунтується розуміння творчості й виявляється в чотирьох напрямках: креативність як продукт, як процес, як здібність і як риса характеру. Але щоразу вчені вказують на складність вивчення взаємозв’язків між різними видами обдарованості.

  Слід чітко розмежувати поняття „обдарованість” та „здібність”. Тлумачний словник Д. Ушакова пояснює слово „здібність” як природний дар і можливість та вміння щось робити. Але існує й інше тлумачення терміну „здібність”: як результат накопиченого досвіду.

   Здійснюючи ретроспективний аналіз наукових джерел, можна зробити висновки, що поняття „обдарованість” вчені трактують по-різному. Відомий дослідник Б. Теплов стверджує, що „обдарованість – це якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежить ймовірність більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності, що підкреслює проекцію ознак обдарованості у практичну сферу діяльності”.

   На певну індивідуалізацію даного поняття вказує Л.Слободянюк, який зазначає, що „обдарованість – це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й сукупність її особистісних характеристик” . Це означає, що переростання потенційної обдарованості в актуальну її дефініцію залежить, насамперед, від індивідуальних особливостей конкретного учня.

  Л. Виготський, С. Рубін штейн, вивчаючи цю проблему, дійшли висновку, що „обдарованість виявляється, як правило, у дуже високому рівні розумового розвитку дитини в якісній своєрідності, самостійності, нестандартності виконання завдань та розумової діяльності загалом”.

   Отже, слід відзначити, що:

  • інтелектуальна обдарованість, як складна якість, входить до загальної обдарованості, хоча не тотожна їй;
  • на розвиток обдарованості мають вплив певні чинники, сукупність яких становить єдину інтегральну структуру обдарованості, де домінуючим фактором є дослідження мотиваційного компонента і мотиваційної спрямованості особистості учня на розвиток власних здібностей.

Вправа „ Південенокаліфорнійські тести” (див. додаток 4)

Мета: виявити дивергентну продуктивність

   І група – написати по 5 слів, щоб зазначена літера була на початку слова. „О”

  ІІ група – написати по 5 слів, щоб зазначена літера була в середині слова. „О”.

  ІІІ група – написати по 5 слів, щоб зазначена літера була в кінці слова. „О”

  ІV група – написати по 5 слів, щоб зазначена літера в слові була 2-ю та 4-ю. „О”

Вправа „ Легкість виразу”.(див. додаток 5)

   Напишіть речення з чотирьох слів, у якому кожне слово починається із зазначеної літери. Наприклад: „С...Н...Д...С...”

Підведення підсумків: Спасибі на доброму слові.

3. Інформаційне повідомлення „Роль психолога в роботі з обдарованими дітьми” (див. додаток 6)

Не підлягає сумніву, що ключовими фігурами в створенні освітнього та виховного середовища, що сприяє розвитку творчої природи обдарованої дитини є психолог і педагоги. У тому числі й соціальний педагог. Це висуває особливі вимоги до їхньої професійної й особистісної підготовки. Підготовка повинна  містити в собі:

  • уявлення про те, що таке обдарованість та особливості розвитку обдарованих дітей;
  • розуміння того, що таке розвиваюча освіта, у чому її відмінність від традиційних форм навчання та виховання;
  • знання психологічних закономірностей та особливостей вікового й 
  • знання про те, що таке загальноосвітнє середовище, його різновиди (сімейне, молодшо-шкільне. Середньо шкільне, старшошкільне, позашкільне, додаткове та стихійне), хто є його суб’єктами, які теми освітнього середовища (догматична, творча тощо), типи взаємодії між суб’єктами (авторитарний, демократичний, гуманістичний тощо);
  • знання методів психологічного та дидактичного проектування навчального процесу;
  • уміння реалізувати різноманітні способи педагогічної взаємодії між різними суб’єктами освітнього середовища (з учнями наодинці та в групі, з батьками, колегами-вчителями, зі своїм керівництвом);
  • уміння стати в рефлексивну (самоусвідомлюючи) позицію щодо того, що вчити, як учити, навіщо вчити.

 Вправа „Складання зображення” (див. додаток 7)

Намалюйте певні об’єкти, користуючись таким набором фігур:  коло, прямокутник, трикутник, півколо. Кожну фігуру можна використовувати кілька разів, змінювати їхні розміри, але не можна додавати інші фігури чи лінії. Перший малюнок – обличчя, другий – будинок, третій – клоун, четвертий – те, що ти хочеш.

Оцінювання. Результати виконання тесту оцінюють у балах за такими показниками: 1. Швидкість і гнучкість, зображення елементів – 1б.

                        2. Оригінальність, незвичайні форми  - 3б.

                                

 

  1. Інформаційне повідомлення  „Функції психолога і соціального педагога, що працюють з обдарованими дітьми” (див. додаток 8)

Функції психолога і соціального педагога, що працюють з обдарованими дітьми полягають у: виявленні, навчанні й розвитку обдарованих дітей; психолого-педагогічному супроводі та підтримці авторських й інноваційних навчальних програм, освітніх технологій, що застосовуються в роботі з обдарованими дітьми;участі у проектуванні та реалізації освітнього середовища, яке сприяє розкриттю творчих здібностей учня; вивченні вікових та індивідуальних особливостей обдарованих дітей; роботі з сім’єю, з проблемами навчання та розвитку обдарованої дитини; використанні  позашкільного освітнього середовища для навчання і розвитку обдарованих дітей; проведенні діагностики (розкриття причин появи тих або інших соціальних або психологічних перепон розвитку обдарованої дитини;прогнозуванні (передбаченні можливих наслідків розвитку); розробці педагогічних рекомендацій, які сприятимуть оптимальному навчанню та розвитку обдарованої дитини.

   Здібності є якісною характеристикою кожної особистості. Високий рівень розвитку здібностей слід вважати обдарованістю. Одночасно, обдарованість – це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й своєрідний сплав її особистісних характеристик. У зв’язку зі складністю психологічної структури обдарованості необхідно під час її діагностики визначити не лише рівень розвитку конкретного виду здібностей, а й віднайти риси характеру, які сприяють творчим успіхам особистості: її внутрішні установки, мотиви, стиль поведінки, специфіку спілкування.

   Під час розробки діагностичних процедур необхідно визначити міру спрямованості особистості на навчальну діяльність, готовність до самостійності, вольового напруження, досягнення успіху. Здібна дитина з яскраво вираженою спрямованістю на творчий підхід до улюбленої справи, як правило, виявляє при цьому підвищений розумовий тонус. Труднощі вимірювання цього тонусу полягають у наявних відмінностях між дітьми за показниками їхньої рухової експресії, нервової витримки, темпу та ритму мисленнєвої діяльності. Характеристики, що є різними у дітей, наочно ілюструють відмінності в процесі їхньої розумової діяльності та стилю працездатності. Усе це зобов’язує ретельно розробляти програми спостереження за процесом навчальної діяльності, залучати учнів до навчальних і творчих завдань.

   Під час розробки програми спостереження за здібною дитиною необхідно реєструвати такі показники її поведінки в пізнавальній та творчій діяльності:

Пізнавальна діяльність

Творча діяльність

• Наявність стійкої допитливості: дитина ставить багато запитань різного рівня складності й уміє їх правильно формулювати.

• Систематичний прояв пізнавальної активності: оперативна готовність до відповіді, дослідницька допитливість, прагнення до пошуку.

• Глибоке захоплення предметом пізнання та здатність до детального аналізу його ознак та функцій.

• Володіння чималим запасом лексики та прояв високої мовленнєвої продуктивності у спілкуванні

 

• Багато ідей, навіть фантастичних.

• Здатність запропонувати широкий спектр своїх варіантів розв’язання  певного завдання.

• Вміння психологічно перебудуватися, коли заважають умови, або з’являються нові завдання.

• Схильність до винахідництва в ігрових та практичних ситуаціях із проявом при цьому власного оригінального підходу

Матеріали спостережень, які проводяться в різноманітних шкільних ситуаціях (а також у родинах), дозволяють зібрати дані для попередньої та більш точної характеристики учнів. Однак спостереження далеко не завжди надають нам інформацію про внутрішню мотивацію та стан здібної дитини в процесі її діяльності. У цьому плані необхідно використовувати методи опитування самого учня.

   Під час складання опитувальних листів, анкет, інтерв’ю необхідно отримати довідку про динамічні характеристики як у самої здібної дитини, так і в конкретного кола експертів (батьків, вчителів, однолітків). Важливо зафіксувати через відповіді респондентів підвищену потребу особистості в розумових діях, схильність до занять з високою мірою захопленості, міру прояву її інтелектуальних та творчих поривів, кмітливість та винахідливість

Вправа „ Моя власна думка ” (див. додаток 9) 

Мета: виявлення толерантності групи

Ця вправа допомагає виявити, наскільки толерантною є група.  Не слід оцінювати чи засуджувати погляди інших, варто підкреслювати, що кожен може мати свої погляди, з якими можна погоджуватися чи ні. Більшість конфліктів не мають рішень, які б влаштували обидві сторони. Тож важливіше шукати спільні інтереси чи потреби учасників.

   Ті учасники, які погоджуються з цими  словами йдуть до мене, хто ні – до А.В. При цьому слід, щоб учасники звернули увагу на те, хто з ними по один бік дороги.

  1. Методичною готовністю психолога є уміння підтримувати добрий, м’який контакт з усіма учнями, вчителями, батьками.

  2. Основною роботою вважаю складання планів, звітів, проведення методик, консультацій, виступів і т.д.

  3. Заздалегідь готуюсь до проведення будь-яких видів робіт.

  4. Я із задоволенням допомагаю педагогам.

  5. Учні із задоволенням ідуть до мене по пораду.

  6. Діти і батьки вважають мне дуже хорошим психологом.

  7. Я впливаю на встановлення хорошого психологічного клімату в класах, де працюю.

Підведення підсумків

  Вправа „ Заповіді співпраці ”(див. додаток 10)

С – сучасність

П – професіоналізм

І  - інтелектуальність

В – винахідливість

П – порядність

Р – раціоналізм

А – активність

Ц - цілеспрямованість
Я – якісне навчання

Підведення підсумків

5. Інформаційне повідомлення „ Структура психологічного супроводу обдарованої дитини ”(див. додаток 11)

    Вправа „Розминка”

Мета: активізація мислення, уяви.

Обладнання: картки з надрукованими наборами букв.

   Учасникам групи, пропонується виконати низку нескладних завдань на розвиток уяви, наприклад: в наборі букв потрібно знайти по два слова:

  • Вийміть з букета садову квітку та квітку лісову

   Т Л О А Я Н Ь Ю П А К І Л Н В   (тюльпан, конвалія)

*  Серед цих літунів один – надокучливий, інша – білогруда красуня.

    Л К А І М С Т Р О В А К А (комар, ластівка)

*  Варення з яких ягід дісталося комусь на поживу?

   М В И У Ш Х А Н Н Я (муха, вишня)

* При застуді радять пити...

Т О Е Л П  О К Е М Л О (тепле молоко).

6. Прикінцеве слово ведучого

     Розробляючи інтерв’ю зі здібною дитиною, психолог має передбачити момент знайомства та реальний аналіз її навчальних та творчих досягнень. Використовуючи метод інтерв’ю, ми отримуємо можливість глибше вивчити бажання та прагнення здібної дитини діяти, стимулювати, контролювати та оцінювати себе саму.

   Оцінка творчого потенціалу за допомогою спостережень, опитувань, анкет та аналізу продуктивної  діяльності не виключає застосування спеціально розроблених експериментальних завдань, складання яких передбачає оперативне збирання широкого кола інформації.

   Важливе значення для розвитку обдарованої дитини мають тренінгові методи виявлення і розвитку обдарованості. Головна відмінність тренінгових методів від інших пов’язана з тим, що за їхньої допомоги увага переноситься з аналізу досягнутих результатів на вивчення способів здійснення діяльності. При цьому виявляється, що способи виконання одного і того ж завдання можуть бути різними. Дослідження цих способів та методів особливо є доречним для виявлення прихованих здібностей та їхнього розвитку, подолання дисинхронії, а також емоційних, між особистісних та інших психологічних бар’єрів, що утруднюють розвиток обдарованих дітей, розвитку різних видів обдарованості, професійної та особливо особистісної підготовки психологів, що працюють з обдарованими дітьми.

   Соціальними педагогами широко використовується метод розвиваючого дискомфорту. Суттю цього методу є не усунення негативних ситуацій, а формування у дітей навичок їхнього активного подолання. Використовуються як ті, що природно виникають, так і створені штучно несприятливі ситуації.

   За своєю суттю даний метод передбачає такі основні моменти, які в ряді випадків є й етапами індивідуальної або групової роботи. Це вироблення почуття реальності, створення психологічної готовності до подолання негативних і навіть кризових ситуацій за загального зниження сенситивності до них, набуття навичок ефективного реагування на ситуації дискомфорту, формування особливого особистісного „ сценарію переможця ”, що передбачає спрямованість на само актуалізацію в реальних умовах соціуму.

   Існує багато методик діагностики обдарованості для соціальних працівників, психологів. Серед найбільш відомих у міжнародній практиці стандартних інтелектуальних тестів можна відзначити такі:

 

 

   • шкала інтелекту Стенфорд-Біне . Розроблена для тестування дітей, починаючи з дворічного віку, спрямована на те, щоб одержати єдиний показник, що характеризує загальний інтелектуальний розвиток індивідуума;

     Векслерівська шкала інтелекту. Вміщує вербальні і невербальні субтести (вербальну шкалу і шкалу дії);

    інтелектуальний тест Слоссона на основі даних про словниковий запас, вербальних та математичних суджень, пам’яті;

    Кауфманська оціночна батарея тестів дає дві глобальні оцінки – розумових процесів та досягнень;

    шкала дитячих здібностей Мак карті дає узагальнену оцінку (загальний когнітивний індекс) та п’ять субоцінок (для вербальних, перцептивних та моторних здібностей, а також пам’яті);

    тести креативності Е.Л. Торренса.

Оцінка за інтелектуальними тестами доповнюється тренінговими методами, спостереженнями, бесідами, опитуваннями тощо.

ІІІ. Заключна частина (див. додатки12,13)

  Тест „ На скільки у Вас розвинена інтуїція?   (див. додаток 14)           

  1. Чи швидко Ви розгадуєте відповіді, граючи в різні ігри?
  2. Чи щастило Вам декілька разів поспіль в одній грі?
  3. Чи відчуваєте Ви, що Ваш дім затишний і щасливий?
  4. Чи хотіли Ви дізнатися про людину, котру Ви бачили лише одну мить?
  5. Чи траплялося так, що Ви відчували, хто телефонує, ще не знявши слухавку?
  6. Чи чули Ви хоч раз голос, котрий говорив, що потрібно робити?
  7. Чи вірите Ви в долю?
  8. Чи буває так, що Ви заздалегідь  знаєте, що має сказати співрозмовник?
  9. Чи снився Вам коли не будь поганий сон, який потім виявлявся віщим?
  10. Чи знали Ви коли не будь заздалегідь  зміст листа, не відкриваючи його?
  11.  Чи закінчуєте Ви речення за співрозмовником під час розмови?
  12. Чи траплялось, що Ви думали про людину з якою давно не спілкувались, а потім несподівано отримували від нього листівку, листа чи просто зустрічались з ним. 
  13.  Чи трапляється так, що по не з’ясованих причинах Ви недовіряєте деяким людям ?
  14.  Чи пишаєтеся Ви своєю здібністю визначати характер людини з першого погляду?
  15.  Чи мали Ви коли не будь відчуття, що Ви це вже бачили?
  16.  Чи відмовлялися Ви літати в літаку, відчуваючи страх, що він може розбитися?
  17.  Чи прокидались Ви серед ночі  занепокоєні про здоров’я і безпеку товариша чи родича? 
  18.  Чи буває так, що Вам без особливої причини не подобаються деякі люди?
  19.  Чи траплялось так, що Ви бачили якийсь аксесуар  чи вбрання і відчували, що неодмінно повинні це мати?
  20.  Чи вірите Ви в кохання з першого погляду?

Підсумок: підрахуйте бали : за відповідь – „так” – 1, за відповідь „ні” – 0.

Ви отримали:

10-20 балів. У Вас дуже добре розвинена інтуїція. Ви володієте не звичайними здібностями і не боїтесь  довіряти своїй інтуїції.

1-9 балів. У Вас достатньо розвинена інтуїція, але Ви не завжди повністю використовуєте свої інтуїтивні можливості. Старайтеся частіше використовувати інтуїцію для прийняття рішень. Приймаючи не дуже важливі рішення, навчиться слідувати першій думці, яка прийшла в голову.

0 балів. Ви зовсім не розвили свою інтуїцію, але вона знаходиться глибоко у Вашій підсвідомості. Старайтесь частіше дозволяти їй проявлятися і активніше використовуйте її.

Дякую Вам за відвертість та за участь в тренінзі. Запрошую всіх учасників семінару взяти участь у психологічно-інтелектуальній грі «Інтуїція»

                                                                                                           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

В умовах розвитку державності України на сьогоднішній час з’явилася нагальна потреба суспільства у творчих, діяльних, обдарованих інтелектуально, і духовно розвинених громадянах. Обдаровані люди приносять велику користь суспільстві, державі, є її гордістю. Перед державою, школою, сім’єю постає проблема навчання і виховання таких дітей.

Значущість роботи практичного психолога з обдарованими дітьми полягає у спрямуванні навчально-виховного процесу на перетворення кожного, зокрема, обдарованого учня, за сприятливої для навчання атмосфери, в суб’єкт пізнання, реалізації його творчих потенцій, розвитку обдарованості, креативності, новаторства.

Саме тому метою роботи було розробити методичні рекомендації для практичного психолога по організації роботи з обдарованими дітьми.

В ході роботи  було описано систему роботи з обдарованими дітьми. Використання даної системи дає змогу виявляти обдарованих дітей, проводити подальшу розвивальну роботу із саморозвитку та самовдосконалення учнів, яка направлена на підвищення творчого потенціалу, а також допомагає педагогам та батькам зрозуміти особливості та проблеми обдарованих дітей та ефективно працювати над їх подальшим розвитком.

Адже вдалий пошук і подальший психолого-педагогічний супровід обдарованих дітей в умовах загальноосвітнього навчального закладу, систематична допомога педагогам у навчанні обдарованих учнів та робота з батьками таких дітей буде сприяти створенню соціально-психологічних умов для прояву і розвитку обдарованих школярів.

Результатом плідної роботи  є озброєння практичного психолога методичними матеріалами з проблеми обдарованості. Надана методична розробка розрахована на роботу з різними віковими категоріями дітей та учасниками навчально-виховного процесу (діти, педагогічні працівники, батьки).

Наприклад, не менш важливою є робота практичного психолога з соціальними педагогами, психологами та  педагогічним колективом. Педагогам  важливо знати і розуміти зміст поняття «обдарованість», вікові та психологічні особливості обдарованих дітей. Психолог може підвищувати рівень поінформованості педагогів із проблем роботи з обдарованими дітьми за допомогою семінарів, тренінгів («Психологічний супровід обдарованості»;  «Плекаємо обдарованість»).

Психолого-педагогічний семінар проводився з урахуванням потреб методиста психологічної служби та адміністрації школи щодо ознайомлення з новітніми досягненнями науки і передового досвіду. Він розрахований на глибоке вивчення актуальних і важливих проблем як у теоретичному, так і практичному плані. Під час семінару проводилися дискусії, ділові ігри, що є школою набуття педагогами, батьками, психологами району досвіду творчої роботи. 
       Використовуючи знання, отримані під час занять  психологи та педагоги проводять заняття з учнями у нетрадиційний спосіб - це сприяє розвитку пізнавальних здібностей, логічного мислення, виробленню практичних умінь та навичок, необхідних для трудової діяльності, створює умови для формування в особистості вміння міркувати, аналізувати, спів ставляти, ставити запитання, шукати відповіді, критично та всебічно розглядати проблему, досліджувати та експериментувати, робити власні висновки, орієнтуватися й адаптуватися до нових умов.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Анджейчак А. Психолого-педагогічні умови формування творчої особистості дитини в освітньо-виховних закладах // Обдарована дитина. - 2000. - № 5. - С. 8 - 13. 
  2. Балл Г. О. Про визначальні характеристики здібностей і принципи їх врахування у навчально-виховній роботі // Психологія. - К.: Дніпро, 1992. - Вип. 32. 
  3. Барко В., Тютюнников А. Як визначити творчі здібності дитини? - К., 1991. - С.79. 
  4. Бех І. Д. Виховання особистості: У 2-х кн. - К., 2003.
  5. Богоявленская М. Е. Природа проблем обдарованих //Обдарована дитина. -  №4- 2004.
  6. Бурменська Г. В. Обдаровані діти. - Москва: Прогрес.
  7. Виготський Л. С.  Уява і творчість в дитячому віці - Москва: Просвіта, 1991.
  8. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: Теорія та історія. - К., 1995.
  9. Жерносек  І. Педагогічний досвід: головні ознаки і критерії // Рідна школа - 1999. - № 9.
  10. Костюк Г. С. Розвиток і виховання // Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К., 1989.
  11. Моляко В. А. Проблеми психології творчості і розробка підходу до вивчення обдарованості // Вопросы психологи, 1994. - №5.
  12. Моляко В. А. Психологія  творчої діяльності. - К.: Знання, 1978.
  13. Немов Р. С. Психология: В 3 кн. – М.: ВЛАДОС, 2003. – Кн. 3:    Психодиагностика – С. 193 «Вербальная фантазия».
  14. Педагогіка / За ред. М. Д. Ярмаченка. — К., 1986.
  15. Педагогіка: педагогічні теорії, системи, технології / Смирнов С. А., Котова И. Б., Шиянов Е. Н. та ін. — М., 1999.
  16. Пепинський П. Обдарована дитина: Психологія розвитку / Пер. з англ. Прогресс. 1996.
  17. Передовий педагогічний досвід: теорія і методика / За ред. Л. Л. Moмот - К., 1990.
  18. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании: учебное пособие. -               М.: ВЛАДОС, 1996. – 529 с.
  19. Савенков  А.  І. Дитяча обдарованість: розвиток засобами мистецтва. — М., 1999.
  20. Свірчкова Н. Допомога вчителям у роботі з обдарованим учнем // Психолог. – 2010. – №2. – С.13 - 15     
  21. Серапулова  Є. Виховання обдарованої дитини // Початкова школа. - 2000. - № 2. - С. 3 - 5. 
  22. Сігітов О.  Навчання і виховання обдарованих дітей // Початкова школа. - 1993. - № 10. 
  23. Теплов Б.М.Здібності і обдарованість. Т. 1. – М., 1985.
  24. Універсальні інтелектуальні ігри. Педагогічна академія пані Софії // Упоряд. Ю. Є. Баракова. - Х.: Вид. Група "Основа", 2005. - 32 с. 
  25. Чернишова Д. Організація роботи з обдарованими учнями // Обдарована дитина. - 2001. - №7. - С. 4-7.
  26. Чувасова Ю. А., Гетманська М. О.  Розвиток природних обдарувань та творчих здібностей дітей // Психолог. – 2007. - № 47. – С. 10 – 16.
  27. Чепур О.С. Роль психолога та педагога в роботі з обдарованими дітьми //Шкільному психологу усе для роботи . – 2010.- № 6. – С.16
  28. Ткачук А.О. Посилення мотиваційного компонента творчої діяльності обдарованої дитини. //Шкільному психологу усе для роботи .- 2010.

1

 

docx
Пов’язані теми
Психологія, Інші матеріали
Додано
31 жовтня 2019
Переглядів
748
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку