ЛОГОПЕДИЧНИЙ ЦЕНТР МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«ЩОБ ДИТИНА ЗАГОВОРИЛА»

Підготувала:

вчитель-логопед

Косенко Таміла Миколаївна

                                                                                                  МАРІУПОЛЬ                                                 

ЩОБ ДИТИНА ЗАГОВОРИЛА

Коли ж у мовленні малюка має з’явитися перше слово? Терміни його появи мають великий діапазон. Не варто програмувати дитину на промовляння першого слова, фрази у чітко визначені вами чи порадниками терміни. Тим паче не порівнюйте її власні успіхи з мовленнєвим розвитком іншого однолітка, а то й молодшого на кілька місяців. Не впадайте у розпач, якщо інша дитина балакучіша. Річ у тому, що вона таки справді інша.

Поява першого слова, словосполучення – індивідуальний, неповторний процес, а збагачення словника та оволодіння ним відбувається по-різному у різних дітей. Є приклади, коли малюк ще до року промовляє понад десять слів. А буває й таке: навіть на третьому році життя – жодного слова, і все це відбувається на тлі цілком нормального інтелектуального та психічного розвитку. Тож не варто зопалу встановлювати категоричний діагноз і не дозволяйте робити це стороннім «знавцям».

Коли дитина не промовляє жодного слова, намагайтеся допомогти їй. Передусім треба визначити причини тривалого мовчання. Уважно придивіться до малюка: йому вже третій рік, і ви весь час були поруч. Що ж саме, на вашу думку, не дає йому змоги заговорити раніше? Що спровокувало запізніле мовлення?

ПЕРША ПРИЧИНА

Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної мовної діяльності дитини. Вона здатна показувати рукою, вказувати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено і з розумінням слухає дорослого, то врешті-решт він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.

ДРУГА ПРИЧИНА

Етап оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час залишається незмінним. Дорослі просто називають  предмети та об’єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхні ознаки та властивості, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.

ТРЕТЯ ПРИЧИНА

Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування ( як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.

ЧЕТВЕРТА ПРИЧИНА

Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Їй досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова. П’ЯТА ПРИЧИНА

Поява так званих дитячих слів- цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м’язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків мовлення. Дитячий ж варіант слова розчулює, захоплює дорослих, і вони, щоб подовжити свій емоційний стан  чи викликати таку саму втіху в знайомих та родичів, вживають це слово й у власному мовленні. Тож дитина маж спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.

ШОСТА ПРИЧИНА

«Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується необхідність докладати мовленнєві зусилля.

СЬОМА ПРИЧИНА

Дорослі переважно здійснюють догляд за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимул до їх активізації та розвитку відсутній. Відтак збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.

Формування мовлення має чи не найважливіше значення для загального психофізичного розвитку малюка. Для повноцінного становлення мовленнєвої діяльності дитини потрібні такі передумови:

 зрілість структур головного мозку;

 достатній рівень сформованості психічних функцій;

 правильна, чітка та координована робота голосового, дихального та артикуляційного

апаратів;

 формування потреби в спілкуванні;  відповідне віковим та індивідуальним особливостям предметно-розвивальне середовище.

Завдання дорослих у цей час – усіляко сприяти мовленнєвому розвитку дитини, активізувати та стимулювати його, обираючи для цього доступні та найбільш ефективні шляхи.

Формування активного мовлення дитини починається  з мовленнєвого наслідування. 

Наслідування є одним з основних способів засвоєння дитиною суспільного досвіду, побутових і ігрових навичок, мовлення, тому так важливо, щоб малюк чув правильний мовленнєвий взірець дорослих.

Насичення простору дитини зразками мовної культури є основним джерелом збагачення її мовлення. Малюк не навчиться говорити, не наслідуючи дорослих. Ось кілька порад щодо цього:

 остерігайтесь уподібнення своєї мови до спрощено-спотвореного дитячого мовлення, уникайте шаблонів у формах висловлювання;

 створюйте й належно утримуйте найпершу бібліотеку малюка-нехай його власністю будуть добре ілюстровані великогабаритні книжки;

 враховуючи реальні можливості дитини, періодично намагайтеся спиратися на її досвід і підводити до порівнянь, аналогій, узагальнень, ототожнень, до встановлення взаємозв’язків між предметами; щоб вона заговорила, треба зацікавити її, здивувати.

Дитина часто звертається до дорослого з різними проханнями, вимогами. Знаючи можливості її активного мовлення, не поспішайте відразу виконувати бажане для неї, реагуючи лише на плач, крик, невербальні прояви. Короткими запитаннями спонукайте малюка у звуковий чи  словесний спосіб означити своє прохання. Не поспішайте на допомогу, коли він опиняється перед невідомим, але водночас пильно стежте за його безпечною поведінкою. Дайте йому час самому ознайомитися з чимось незнаним, «упіймайте» його здивовано-запитальний погляд і лише тоді назвіть, поясніть «дивину».

На третьому році життя малюк уже здатний бути повноцінним співрозмовником. Він, спілкуючись, зі своїм партнером, помічає і виправляє мовні помилки дорослих та однолітків. Як поліпшити цей процес?

Створюйте насамперед розвивальне середовище, яке сприятиме безпроблемному засвоєнню рідної мови. Головним і незамінним елементом такого середовища є дорослий – партнер у спілкуванні, у спільній діяльності.

Мовленнєвий розвиток дитини – вагома складова і показник її психічного, розумового та емоційного розвитку. Недоліки та вади мовлення, які можуть виникнути в різні періоди дитинства, позначаються на інтелектуальному та комунікативному розвиткові, руйнують особистість, спричиняють соціальну незрілість.

Зазначу кілька вад, які впливають на мовлення малят

1.      Порушення слуху.

Порушення слуху в дитини унеможливлює розвиток слухової уваги до свого та чужого мовлення, а отже, до його наслідування. Гуління, гукання та белькотання є вродженими голосовими реакціями (а не «дитячою розмовою», як дехто вважає) і не пов’язані зі слуховою функцією. Гукають і белькочуть навіть тотально глухі діти.

2.      Алалія.

Алалія- одне із найскладніших  порушень. Ідеться  про цілковиту відсутність мовлення або про його системну недорозвиненість. Це явище є наслідком органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку в зародковому стані або в ранньому періоді розвитку, ще до формування мовлення. Дитина позбавлена засобів спілкування, а з її поведінки дорослі помилково гадають про порушення в неї слуху або  інтелектуальної  сфери. Пам’ятайте:

самостійно,  без допомоги фахівців мовлення не формується.

3.      Аутизм.

Аутизм- послаблення зв’язків з реальністю – проявляється у небажанні дитини вступати в контакти з тими, хто  поруч, у самозосередженні, відокремленості навіть від рідних, у відсутності цікавості до навколишнього. Буває, найяскравіші події не викликають у неї емоційного та мовленнєвого супроводу. Вивести її з такого стану  надзвичайно важко, і ось тут потрібна допомога фахівців.

Отже, актуалізація особистісних переживань та станів дитини, її ставлення до людей і до самого себе – провідна умова розвитку комунікативно-мовленнєвих здібностей. Навчаючи малюка спілкуватися, ми вчимо його спостерігати, творчо мислити, слухати людей і продуктивно співпрацювати з ними.