У консультації розкривається поняття адаптаційного періоду до ДНЗ, надаються рекомендації вихователям для роботи в адаптаційний період. Матеріал можна використовувати в роботі практичних психологів ДНЗ.
Консультація
«Складності адаптаційного періоду новоприбулих дітей
та форми корекційної роботи для вихователів»
Проблема адаптації до умов дошкільного навчального закладу виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше поступає до ясел або дитячого садка. Для такої дитини незвичне все: відсутність близьких, незнайомі дорослі, велика кількість дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення тощо. Змінені звичні умови життя вимагають від дитини перебудови раніше сформованого стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя дитини в сім'ї і до 2—3 років стає досить усталеним. Така різка зміна звичних форм життя викликає, насамперед, нервово-психічне напруження, не завжди проходить без утруднень, а в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть порушуватися сон, апетит, настрій, інколи підвищується температура тіла. У деяких може простежуватися тимчасова втрата мовлення, порушуватися раніше набуті позитивні навички.
Як показують педагогічні та медичні дослідження, характер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:
Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до умов дошкільного закладу може проходити по-різному. Виділяються групи дітей з «легкою адаптацією», «адаптацією середньої важкості» та з «важкою адаптацією».
За «легкої адаптації» негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит та сон, вона мляво грається з іншими дітьми. Але під час подальшого звикання до нових умов усе це проходить протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі.
За «адаптації середньої важкості» емоційний стан дитини нормалізується повільніше. Протягом першого місяця вона хворіє, як правило, на гострі респіраторні інфекції. Хвороба триває 7—10 днів і завершується без будь-яких ускладнень.
За «важкої адаптації» емоційний стан дитини нормалізується досить повільно. Інколи цей процес триває кілька місяців. За цей період дитина або хворіє ще раз, часто зі значними ускладненнями, або виявляє стійкі порушення поведінки (намагається сховатися, кудись вийти, сидить та кличе маму тощо). У таких дітей простежується бурхлива негативна емоційна реакція і негативне ставлення до оточення дитячого закладу в перші дні, згодом ця поведінка досить часто змінюється в'ялим, байдужим станом.
Легку адаптацію і певною мірою адаптацію середньої важкості можна вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірність психоемоційних навантажень на організм дитини і потребує відповідної уваги як із боку вихователя й батьків дитини, так і з боку практичного психолога.
Можливими причинами «важкої адаптації» можуть бути:
1. Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу.
Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування майбутніх змін. Часто батьки, відправивши дитину до дитячого садка, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Дитина внаслідок такого ставлення теж починає жаліти себе, вередує, відмовляється відвідувати дитячий садок. Нерідко батьки залякують дитину: «Не будеш слухатися — віддам до дитячого садка». Коли дитина починає відвідувати дитячий заклад, батьки погрожують залишити її в ньому, якщо вона не припинить плакати та вередувати. Подібні установки викликають у дитини страх перед дошкільним закладом та погіршують самопочуття в період звикання до незнайомого оточення. У деяких випадках дитина не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку і про те, що там на неї чекає. Це теж негативно впливає на процес адаптації.
2. Несформованість навичок самообслуговування.
У деяких сім'ях дорослі досить довго ставляться до дитини як до маленької, не хочуть або не вміють помічати, що вона стає дорослішою, занадто опікуються нею, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Інколи, бажаючи заощадити час, батьки поспішають нагодувати й одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних навичок
3. Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини.
Несформованість у дитини практичної взаємодії з близькими людьми негативно впливає також на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем. Вихователь у дитячому закладі пропонує дитині діловий стиль спілкування, який відрізняється від емоційного, звичного для дитини в сім'ї. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвитку ситуативно-ділового спілкування (воно передбачає сумісні практичні дії з предметами), не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, не вміють активно долучатися до колективних ігор, довго адаптуються до умов дитячого закладу.
4. Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками.
Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з ровесниками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з однолітками з метою її безпеки — щоб запобігти можливим інфекційним захворюванням, ушкодженням, конфліктам, щоб дитина не спілкувалася з «поганими» дітьми тощо. Починаючи відвідувати дитячий садок, така дитина насторожено та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками, забирає іграшки в інших, тому що не вміє попросити; якщо іграшка одна, вона не може зачекати, поки інший пограється нею.
5. Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу.
У випадках, коли домашній режим і режим дитячого закладу кардинально відрізняються в часі та послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов життєдіяльності може відчувати психофізіологічний дискомфорт. Буває так: дитині пропонують поїсти, а вона не голодна; через деякий час у неї виникає почуття голоду і вона починає вередувати або майже засинає перед обідом, хоча перед цим, на прогулянці, плакала, тому що хотілося їсти. Інколи почуття голоду та втоми можуть збігатися і бути подвійним подразником. Фізіологічний дискомфорт призводить до емоційних зривів, нервового перенапруження, що спричинює психосоматичні захворювання.
6. Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем.
Відомо, що головна роль у період звикання дитини до нових мікросоціальних умов життя відводиться вихователю. На успішність адаптації впливають його інтенсивні педагогічні впливи з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється, виникає «важка адаптація», її причинами можуть бути: незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини; намагання вихователя якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення; вихователь авторитарний, вимогливий та суворий, рідко усміхається та жартує, карає за будь-які порушення. Під час спілкування з таким вихователем дитина постійно напружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливостях, замикається в собі, відмовляється виконувати вимоги і навіть відвідувати дитячий садок.
Рекомендації
«Роль вихователя в адаптаційний період»:
Налагодити тісний позитивний зв’язок з батьками дитини, яка буде відвідувати групу.
Ознайомити батьків з режимом дня у дошкільному закладі та рекомендувати дотримуватися його вдома.
Встановити позитивний, доброзичливий настрій у групі та у відношеннях до дітей.
Зустрічати дітей посмішкою та лагідними словами у роздягальні, швиденько переключати увагу дитини від тяжкого розлучення з батьками (можна використовувати ляльки-рукавички з лялькового театру).
Заспокоїти дитину після прощання з батьками, привернути увагу до іграшок, предметів кімнати, показати де малюк буде їсти, відпочивати, грати та т.ін.
Називати дитину за ім’ям так, як її зазвичай звуть вдома.
Не вводити у перші дні перебування дитини у групі жорсткі обмеження, правила, дитини потрібен час, щоб їх зрозуміти та звикнути.
Не дорікайте і не лайте дитину, якщо в неї щось не виходить, не акцентуйте уваги інших дітей.
Відносьтеся до дитини так, як до своєї власної, так як би ви хотіли, щоб поводилися з вашою.
Працювати вихователю буде легше, якщо він дізнається від батьків про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб батьки відчули: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину і готовий брати до уваги всі її відмінності.
Було б добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, мовою і жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Якщо дитина охоче йде на контакт, можна взяти її за руку..
Теплий, доброзичливий прийом обумовлює перші враження дитини про дитсадок, її настрій, готовність попрощатися з мамою. Так само важливо, щоб вихователь ввечері тепло прощався з кожною дитиною.
Форма звертання дитини до вихователя може бути будь-якою, яку він сам вважає прийнятною: наприклад, тьотя Катя, чи просто на ім’я. Не варто наполягати, щоб діти зверталися до вас на ім’я, по-батькові, оскільки це досить складно для дитини.
У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини та заслужити її довіру, це – основне завдання вихователя.
Налагодженню теплих стосунків сприяють індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли з сім’ї, не реагують на узагальнене «діти». Але звертатися слід до них, з одного боку, індивідуально, на ім’я («Маринко, ходімо мити ручки»), а з іншого – наголошувати на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання «діти» («Дітки, тепер всі сідайте за столики!»)
Всі незвичні дітям дії слід пояснювати багаторазово: «Зараз ми всі будемо одягатися на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф. Це у нас Оліна шафа, це – Іванкова, а це – твоя. Ти, Ігорю, молодець, сам свою шафу знайшов.»
Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тих речей, з якими вдома не стикалися або робили інакше. Але все ж найважливішим залишається індивідуальний підхід – слід пам’ятати, хто що вміє, у кого, які проблеми.
Вихователь має привертати увагу один до одного, домагатися, щоб вони запам’ятали, як кого звуть, бажано, щоб зверталися на ім’я один до одного. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: «Ось діти й Іринка прийшла. Доброго ранку, Іринко. Діти, давайте всі разом з нею привітаємося.»
Якщо дитина погано їсть, недопустимо годувати її силоміць. Якщо не засинає, можна дати іграшку, посидіти з нею, заспокоїти, дозволити не спати, а просто полежати із заплющеними очима.
Перші контакти з дитиною – контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, що він готовий допомагати й захищати її в новому місці.