Контроль та оцінювання успішності у навчанні.

Лекція 13. Контроль та оцінювання успішності у навчанні. Суть контролю навчання як дидактичного поняття. Методи і форми контролю. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

1. Суть контролю навчання як дидактичного поняття. Контроль, або перевірка результатів навчання, є обов'язковим компонентом процесу навчання. Він має місце на всіх етапах навчання, але особливого значення набуває після вивчення якого-небудь розділу програми і завершення навчання. Суть перевірки результатів навчання полягає у виявленні рівня засвоєння знань учнями, який повинен відповідати освітньому стандарту з даної програми, даного предмету. Контроль, перевірка результатів навчання трактується як педагогічна діагностика. В зарубіжній педагогіці діагностика трактується як процес, в якому здійснюється визначення рівня засвоєння знань, умінь і навичок, а також і деяких аспектів розвитку й вихованості, обробка й аналіз отриманих знань, узагальнення та висновки про хід процесу навчання та про просування учнів на наступні сходинки навчання, висновки про ефективність роботи вчителів. У вітчизняній педагогіці контроль навчання розглядається, з одного боку, як адміністративно-формальна процедура перевірки роботи вчителя та шкіл, як функція управління, результати якої і слугують для прийняття управлінських рішень. З іншого боку, контроль навчання має вже вказані значення перевірки та оцінки знань учнів вчителем.

Найважливішими принципами діагностування і контролю успішності учнів є: об'єктивність, систематичність, наочність, диференційованість та індивідуальний характер, вимогливість учителя, єдність вимог Об'єктивність полягає в науково обґрунтованому змісті діагностичних тестів (завдань, запитань), діагностичних процедур, рівному, дружньому ставленню педагога до всіх учнів. Вимога принципу систематичності полягає в необхідності здійснення діагностичного контролювання на всіх етапах дидактичного процесу – від початкового сприймання знань і до їх практичного використання. Принцип наочності (гласності) полягає в проведенні відкритих випробувань всіх учнів за одними критеріями. Рейтинг кожного учня встановлюється в процесі діагностування, має наочний, порівнювальний характер. Принцип гласності означає також оголошення і мотивацію оцінок. Різні учні працюють по-різному, мають неоднакові здібності. Значними відмінностями характеризується і робота вчителів. Тому повинна бути й більш-менш розгалужена градація оцінок успішності. Іншими слова­ми, потрібно, щоб оцінки були належною мірою диференційовані. Діагностування повинно бути індивідуальним. Перевіряти треба знання, уміння і навички кожного учня. При перевірці треба врахову­вати індивідуальні особливості учнів: їхній темперамент, характер, здібності, нахили, інтереси, мотиви, особливості психічних функцій. Вимогливість учителя до оцінювання роботи учня - обов'язкова умова високої якості навчання. Завищення оцінок, окозамилювання – велике зло. Лібералізм учителя неминуче завдає великої шкоди моральному вихованню учнів, породжує несерйозне, байдуже й безвідповідальне ставлення їх до навчання.

Як складова частина процесу навчання контроль має освітню, виховну, розвивальну, діагностичну, стимулюючу, управлінську функції. Контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень учня, виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу. Освітня функція полягає в тому, що вчитель систематично стежить за навчальною діяльністю учнів, виявляє результати цієї діяльності і коригує її. Виховна функція полягає в тому, що систематичний контроль і оцінка успішності сприяє вихованню в учнів свідомої дисципліни, наполегливості в роботі, працьовитості, почуття відповідальності, обов'язку; залучення учнів до взаємоконтролю сприяє формуванню в них принциповості, справедливості, взаємоповаги. Розвивальна функція передбачає, що обґрунтування оцінки вчителем, самооцінки і взаємооцінки сприяє розвитку в учнів логічного мислення, в процесі контролю розвивається пам'ять, удосконалюється мислення. Діагностична функція полягає в тому, що вчитель виявляє успіхи і недоліки в знаннях, уміннях і навичках, з'ясовує їх причини і визначає заходи для підвищення якості навчання, попередження неуспішності Стимулююча функція передбачає, що добре вмотивована і справедлива оцінка успішності учнів є важливим імпульсом в навчальній праці, який переростає в стійкий мотив обов'язку і відповідальності. Управлінська функція полягає в тому, що на основі контролю вчитель одержує інформацію про стан успішності, успіхи і недоліки кожного учня і це дозволяє йому правильно скоригувати роботу учня і власну діяльність - змінити методику викладання, удосконалити організацію навчання школярів.

За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю:1) попередній, який здійснюється перед вивченням нового матеріалу і передбачає виявлення якості опорних знань, умінь і навичок з метою їх актуалізації і корекції, встановлення необхідних міжпредметних зв'язків;2) побіжний (поточний) здійснюється в процесі вивчення нового матеріалу і має своїм завданням виявити якість засвоєння ЗУН з метою їх корекції;3) періодичний або тематичний, який здійснюється після вивчення розділів програми;4) підсумковий, який здійснюється наприкінці навчальної чверті з метою обліку успішності учнів за даний період;5) заключний, який здійснюється наприкінці навчального року з метою обліку успішності кожного учня за рік.

2. Методи і форми контролю. Методи контролю – це способи діагностичної діяльності, які дозволяють здійснювати зворотний зв'язок у процесі навчання з метою отримання даних про успішність навчання, ефективність навчального процесу. Вони повинні забезпечувати систематичне, повне, точне і оперативне отримання інформації про навч. процес. Якщо розуміти контроль широко, як пед. діагностику, то методи перевірки можна розуміти ширше, як методи наукового дослідження пед. процесу. Сучасна дидактика виділяє наступні методи контролю: методи усного контролю, письмового, практичного контролю, дидактичні тести, спостереження. Окремі вчені виділя­ють також методи графічного контролю, методи програмованого і лабораторного контролю, проблемні ситуації.

Методи усного контролю – це бесіда, розповідь учня, роз'яснення, читання тексту, технологічної карти, схеми та ін. Основою усного контролю слугує монологічна відповідь учня або запитально-відповідна форма – бесіда, у якій вчитель ставить запитання і чекає відповіді учня. Усний контроль, як поточний, проводиться на кожному уроці в індивідуальній, фронтальній або комбінованій формі. На уроці і в лексиці вчителів це називається опитуванням. Індивідуальне опитування учнів дозволяє вчителю отримати більш повні й точні дані про рівень засвоєння, однак, воно залишає пасивними на уроці інших учнів, що потребує вирішення проблеми їх зайнятості під час опитування. Фронтальне опитування стосується всіх, але не дає достатнього уявлення про рівень засвоєння. Залік і усний екзамен є найбільш активною перевіркою знань за визначений період навчання. Екзамен, як спосіб перевірки знань, викликає неоднозначну оцінку як педагогів, так і учнів. Відмічаються два головних недоліки екзамену з традиційним вибором екзаменаційних білетів учнями. У "витягуванні" вдалого/невдалого білета є елемент випадковості. Друге — екзамен є, до певної міри, стресовою ситуацією для того, хто його складає, часто блокує інтелектуальні можливості особистості. Однак, людина все життя у процесі своєї діяльності піддається перевірці та оцінці, тому й учні повинні бути готові до контролю і сприймати ситуацію екзамену як стандартну.

Письмовий контроль (контрольна робота, твір, диктант, реферат) забезпечує глибоку і всебічну перевірку засвоєння, оскільки вимагає комплексу знань і умінь учня. У письмовій роботі учневі необхідно показати і теоретичні знання, і вміння застосовувати їх для розв'язування проблем, виявляється оволодіння письмовою мовою, уміння логічно, адекватно складати текст, давати оцінку проблемі. Виконання практичних робіт можна вважати ефективним, але нечасто використовуваним способом перевірки результатів навчання. Мається на увазі проведення учнем дослідів, створення виробів та ін. Вже з цього переліку видно, що вказаний метод більш підходить до професійної школи. При поточному контролі знань у школі вчителем широко використовується спостереження, систематичне вивчення учнів у процесі навчання, виявлення багатьох показників, проявів поведінки, що свідчать про сформованість знань, умінь та інших результатів навчання. Вчитель практично спостерігає за учнем завжди, в багатьох ситуаціях.

Дидактичний тест – це набір стандартизованих завдань з визначеного матеріалу, який встановлює ступінь засвоєння його учнями. Перші їх зразки з'явилися наприкінці XIX століття. Перевага тестів у їх об'єктивності, тобто незалежності перевірки та оцінки знань від учителя. Однак, до тесту наука пред'являє високі вимоги, розглядаючи його як вимірювальний прилад. З цієї точки зору розробка тестів - справа спеціалістів. Необхідно, щоб тест відповідав наступним вимогам: надійність, об'єктивність, валідність. Тест – це сукупність тестових завдань, за результатами виконання яких можна визначити рівень знань і вмінь студентів з певної навчальної дисципліни. Тестове завдання – це складова тесту, що відповідає рекомендаціям до формування тестових завдань, з якими студент (під час виконання тесту) виконує певну дію, а його результат реєструється у формі окремої відповіді, що оцінюється встановленою кількістю балів. Тестування – спосіб визначення рівня знань і вмінь учнів за допомогою тестових завдань. Надійність тесту означає, що він показує ті ж результати неодноразово, в схожих умовах. Валідність означає, що тест виявляє і вимірює рівень засвоєння саме тих знань, які хоче виміряти розробник тесту. Зрозуміло, що створення такого приладу вимагає спеціальних знань та часу.

Тести розрізняються також за видами завдань навчання. Є чотири таксономічні категорії завдань освіти і відповідні їм тести. Перший тип тестів перевіряє знання фактів, понять, законів, теорій – всіх відомостей, які вимагають запам'ятовування і відтворення. Тут вимагаються репродуктивні відповіді. Другий тип тестів дає змогу перевірити вміння виконувати розумові операції на основі отриманих знань. Переважно – це розв'язування типових задач. Третій тип завдань передбачає перевірку умінь давати самостійну критичну оцінку вивченого. А четверта категорія завдань виділяє ті з них, які перевіряють уміння вирішувати нові конкретні ситуації на основі отриманих відомостей. У вітчизняній дидактиці тестування вважалося донедавна шкідливим, оскільки на його основі, вважали вчені, відбувається селекція учнів та обмеження можливостей їх розвитку. Це частково вірно по відношенню до тесту інтелекту (IQ). Тести ж досягнень або тести шкільної успішності слугують лише перевірці знань і тому є ефективним засобом контролю поряд з іншими методами.

За рівнем складності тестові завдання поділяють на: ТЗ першого рівня складності – використовують для перевірки якості засвоєння матеріалу на рівні “розпізнавання”. До них належать завдання на розпізнавання чи розрізнення, класифікацію об’єктів, явищ і понять. Тести на розпізнавання містять одну істотну операцію – вибір із альтернативи “так – ні”. Тести на розрізнення містять “завади”, зумовлені наявністю багатьох варіантних відповідей; ТЗ другого рівня складності – застосовують для перевірки якості засвоєння на рівні репродуктивної діяльності, на основі якої студент здатний самостійно відтворювати засвоєні знання та навички і використовувати їх у типових ситуаціях, що не вимагають створення нової інформації;ТЗ третього рівня складності – використовують для перевіркиякості засвоєння матеріалу на рівні продуктивної діяльності, на основі якої учень здатний застосувати засвоєну інформацію для прийняття рішень у нетипових ситуаціях. До них належать нетипові задачі на застосування знань у реальній практичній діяльності;ТЗ четвертого рівня складності – використовують для виявлення вміння учня приймати рішення в проблемних, непередбачуваних ситуаціях. Їхнє розв’язання передбачає творчий підхід, у разі якого створюється об’єктивно новий результат. Для них неможливо створити еталонну відповідь, тому їх повинні перевіряти експерти (комісія).

Структура тесту:-інструкція, яка встановлює перелік дій студента під час проходження тестування (вона розміщується перед завданням, друкується шрифтом, відмінним від шрифту самого ТЗ, наприклад, курсивом, жирним, іншого розміру тощо). Для ТЗ на обчислення в інструкції потрібно вказати точність результату обчислення;- основний зміст ТЗ, де формулюється завдання (запитання), яке учень повинен виконати;- варіанти відповіді;- критерії оцінювання ТЗ (кількість балів за правильне виконання ТЗ).

Форми тестових завдань

Правила складання тестів 1 Запитання тесту формулюйте чітко і зрозуміло, намагайтесь уникати неоднозначності у тлумаченні їхнього змісту.2 Формуйте запитання лаконічно, уникайте складних для сприйняття формулювань, складнопідрядних речень, дієприкметникових зворотів та інше. Краще для формулювань завдань використовувати кілька коротких речень.3 Добираючи відповіді на запитання тесту закритого типу, намагайтесь уникати нелогічних чи тотожних варіантів, побачивши які, учень одразу зможе визначити вірний. Всі відповіді мають бути приблизно однаковими як за змістом, так і за об'ємом.4 Перевіряйте формулювання запитань і відповідей усього блоку тестових завдань, щоб вони не містили підказок. Слідкуйте за тим, щоб в одних завданнях не було підказок щодо вірних відповідей на інші запитання.5 При складанні тестових завдань намагайтесь дотримуватись принципу «від простого до складного». Чергуйте типи завдань. Це дозволить уникнути одноманітності і, відповідно, зменшить втомлюваність та зниження концентрації учнів під час виконання завдань.6 У тесті має бути достатня кількість завдань. Слідкуйте за тим, щоб завдання відрізнялися не лише за типом, а й були різного рівня складності. Це дозволить забезпечити об'єктивні результати тестування. Однак тест не має бути надто об'ємним.

7 Уникайте запитань, на які можна відповісти лише на основі загальної ерудиції. Адже мета тесту – перевірка засвоєння специфічних знань на основі програмного навчального матеріалу.8 Варто виключити з формулювань завдання частку «не». Якщо це НЕ можливо, то доцільно виділити її прописними літерами.9 Тестове завдання має містити достатню кількість варіантів відповідей:при виборі вірної відповіді з переліку – 4-6 варіантів;при встановленні відповідності – 4-5 варіантів;при вказанні послідовності – 4-8 варіантів.10 Додавайте до завдань змістовні ілюстрації, схеми, світлини, символи, таблиці, малюнки та інше.

3. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів Під оцінкою ЗУН дидактика розуміє процес порівняння досягнутого учнями рівня володіння ними з еталонними вимогами, описаними в навчальній програмі. Як процес, оцінка знань, умінь та навичок реалізується в ході контролю останніх. Умовним відображенням оцінки є відмітка, яка виражається в балах. У вітчизняній дидактиці до 2000р. була прийнята 4-х бальна система відміток:"5" - володіє у повній мірі (відмінно);"4" - володіє достатньо (добре);"3" - володіє недостатньо (задовільно);"2" — не володіє (незадовільно). Наведена шкала, однак, не може дати об'єктивних результатів оцінки практичної педагогічної діяльності без достатньо чіткого уявлення педагога про оцінювані показники володіння знаннями, уміннями та навичками. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач. Визначення рівня навчальних досягнень учнів є важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетенції. Компетенція – загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, що набуті завдяки навчанню. Поняття компетентності не зводиться до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є:соціальні, пов'язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом;полікультурні, що стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їх мови, релігії, культури;комунікативні, що передбачають опанування важливим у роботі й суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння мовами;інформаційні, що зумовлені зростанням ролі інформації у сучасному суспільстві й передбачають оволодіння інформаційними технологіями, вміннями здобувати, критично осмислювати і використовувати інформацію;саморозвитку та самоосвіту, що пов'язані з потребою і готовністю постійно навчатися як у проф. відношенні, так і в особистому та сусп. житті;компетенції, що реалізуються у прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:характеристики відповіді учня: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;якість знань, правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;ступінь сформованості загально навчальних і предметних умінь та навичок;рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;досвід творчої діяльності ;самостійність оцінних суджень.

Вказані орієнтири покладено в основу виділених чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого. У загально-дидактичному плані рівні визначаються за такими характеристиками: Перший рівень – початковий (відповідь учня при відтворенні навч. матеріалу елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет);Другий рівень – середній (учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв'язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності);Третій рівень – достатній (учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки; відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень; він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності);Четвертий рівень – високий (знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними, учень уміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію).