Контрольна робота з теми «Світ дитинства» (контрольний твір)

Тема:  Контрольна робота з теми «Світ дитинства»  (контрольний твір)

Мета: визначити рівень знань і навичок з теми; розвивати навички зв’язного мовлення, удосконалювати вміння писати твори; сприяти актуалізації; розвивати увагу, формувати творче мислення учнів; виховувати  працьовитість, відповідальність до дорученої справи; інтерес до   наслідків власної праці; навички раціонального використання    навчального часу.

                                    Хід уроку

1. Організація класу.
2. Оголошення теми та мети уроку.
3. Пояснення вчителя стосовно виконання контрольної роботи, ознайомлення із пам’яткою «Як писати твір» «Правила оформлення письмової роботи»
4. Хід контрольної роботи  (учні на чернетці пишуть твір)
5. Переписування твору у зошит
6. Підсумок уроку

Домашня робота: повторити матеріал

Теми твору:

1. Порівняльна характеристика Тома Сойєра та Поліанни.
2. Мій улюблений герой прочитаного твору
3. Дівчинка, яка любила веселку.
4. Чим приваблює читачів образ Поліанни (Тома Сойєра)
5. Чому образ Тома сойєра не втрачає популярності й у ХХІ ст..?

Для зразка.

Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твори М.Твена “Том Сойєр” та Е.Портер “Полліанна”. Що я можу сказати про героїв, чим вони подібні та відрізняються?
      Почну з подібності. Том та Полліанна – діти, тому мені цікаво було про них читати. У дітей одного кольору волосся. Зауважу, що обоє були хоробрими: хлопець не побоявся сказати правду на суді, а дівчинка сміливо долала свою хворобу. Обоє були веселими та життєрадісними, їх не лякали труднощі. Залюбки б не виконували правил, але все таки слухали дорослих, були шляхетними. Діти були дуже цікавими, з великим захопленням пізнавали світ. Також були великими фантазерами та мрійниками . Том вигадав закон, що керує вчинками людей, а Поліанна «гру в радість» . Жили діти у тітки. Тітки обох героїв мали однакове ім’я Поллі.
      Разом з тим, вони мали багато відмінностей. Нагадаємо,що Том – хлопчик, а Полліанна дівчинка. Том завжди мав друзів, а Полліанна знайшла друзів тільки через деякий час. Дівчинка була працьовитою, завжди виконувала те, що казала тітка, натомість хлопчик старався уникнути роботи. Том мав брата, а Полліанна не мала брата, вона дуже сумувала за батьком.
      Твори дуже мені сподобались , бо вони правдиві, дитячі, цікаві та захоплюючі, я залюбки читала їх від початку до к

Коли вперше знайомишся з головною героїнею повісті Е. Портер «Полліанна», виникає щемливе відчуття жалю до цієї дівчинки. За свої одинадцять років життя вона багато пережила: смерть матері та батька, приїзд до незнайомої тітки Поллі, життя у новому місті.

Звичайно, їй було важко, бо вона була ще занадто малою. І, як усім дітям, ді­вчинці хотілося тепла, ласки, уваги. Але всього цього вона була позбавлена. Тітка Поллі зустріла її надто холодно, і Полліанна постійно відчувала цей холод.

Та разом із тим дивує невичерпний оптимізм Полліанни. У неї є дивовижна особливість: в усьому бачити радість, уміти радіти звичайним речам. Це їй запо­відав батько. Мабуть, він розумів, що дівчинці буде важко жити, тому й навчив її бути оптимісткою. Складається враження, що Полліанна пройнята радістю.

Така поведінка спочатку дратує її тітку Поллі, дивує мешканців містечка Белдінґсвіль. Але поступово усі, дорослі й діти, почали грати у незвичну гру, єдиною умовою якої є вміння радіти. Люди стали добрішими, уважнішими одне до одно­го, веселішими — і все це зробила одинадцятирічна дівчинка. А ще вона змінила характер своєї тітки, помирила її з її коханим, лікарем Чилтоном.

І коли з Полліанною трапилося нещастя (вона потрапила під машину), меш­канці містечка дуже сумували й усіляко намагалися підтримати маленьку дівчин­ку. Ця підтримка додавала Полліанні сил боротися з хворобою.

Та все закінчилося щасливо. Дівчинку вилікували, вона знову могла ходити і скоро мала повернутися додому. Під час хвороби Полліанна зрозуміла, що «найпрекрасніше у світі — просто ходити». «Ой, я така рада! — говорила вона. — Я ра­дію всьому. А найбільше — тому, що деякий час я не могла ходити. Інакше б я ні­коли не дізналася, яке це щастя — мати здорові ноги» (переклад Б. Гори). І рідні, і мешканці містечка з нетерпінням очікували її повернення.

Як бачимо, радість і любов до життя, до людей може навіть змінити характер тих, хто вас оточує, і навколишній світ.

Дівчинка, яка любила веселку (за повістю Е. Портер «Поліанна»)

Чи варто вірити в диво? Відповіді, звичайно, будуть різники. Але мені здається, що іноді можна, тому що тоді кращим стає увесь світ.

Саме так Думала героїня повісті Е. Портер «Поліанна». Дівчинка з ніжним ім'ям Поліанна вірила у різні дива. Вона й сама була дивом, бо навчила усе містечко Белдінгсвілл грати у незвичайну гру: радіти усьому і завжди, навіть тоді, коли немає чому радіти. Цій грі навчив її батько. Дорослі й діти містечка спробували, і їхнє життя змінилося, адже вони навчилися відчувати радість кожної миті життя. Вони стали оптимістами, і їм було набагато легше долати життєві негаразди.

А ще Поліанна Уіттнер прагнула усім допомогти. Головне, що вона робила усе до ладу. Дівчинка зробила багато добра: рятувала кішок і собак, допомагала Ненсі, розважила місіс Тарбел, носила їжу місіс Сноу, знайшла родину для Джиммі Біна, тим самим здійснивши мрію містера Пендлтона, а також ще багато-багато справ, від яких людям стало тепліше і комфортніше. Тепер у містечкові «мало не всі пов'язували блакитні стрічки, або мирилися з домашніми, або починали любити те, чого раніше не любили».

Дивує те, що це робила дівчинка, яка сама багато страждала. Адже померли її батьки, вона залишилася зовсім самотньою, жила у притулкові для сиріт, боялася ночувати в маленькій кімнаті на горищі, яку приготувала для неї тітка Поллі. Але Поліанна ніколи не скаржилася, не сердилася на тих, хто її ображав. Ця дівчинка надзвичайно добра. Важко не погодитися з рядками твору, які стосуються головної героїні: «Люди випромінюють те, що тримають в серцях і думках... Наділений любов'ю до ближнього і вдячністю, неминуче передасть це оточуючим». Саме так і робила Поліанна. А ще попри усі негаразди вона любила веселку і завжди вірила в краще. Вона навіть не помічала поганих рис людської вдачі: жадібності, холодності душі, боягузтва.

Я страшенно переживала, коли Поліанна потрапила в аварію. Мені було жаль її, і так хотілося допомогти знайти вихід зі страшного становища: дівчинка через травму хребта була паралізованою. Жителі містечка переживали за Поліанну і усіляко прагнули її розвеселити і допомогти.

Правдивими виявилися слова письменниці: «Чекаючи ж і відшукуючи добро, ви знайдете його». Бо добрим людям добро провертається. Так сталося і з Поліанною. Лікар Чилтон відправив дівчинку до свого знайомого лікаря, і вона знову почала ходити.

На мою думку, історія дівчинки, що любила веселку, досить повчальна. Вона мчить бути оптимістом, допомагати людям, радіти найменшим дрібницям, вчить жиги і боротися з хворобами та іншими негараздами.