Контрольні та навчальні диктанти

Диктанти взято з творів, які вивчаються в 5 класі

Зірка Мензатюк. «Таємниця козацької шаблі»

Замок у Дубно

Дубно виявилося чистим затишним містечком, яке Наталочці відразу припало до душі. Замок стояв у самісінькому центрі, доглянутий і напрочуд мирний. Його оточував широкий рів, по дну якого вилася мальовнича стежка. Над ровом височіли сиві мури, увінчані дерезою, мов густими зеленими чубами. Над в’їзною брамою красувався старовинний герб, а під її склепінням тулилися численні ластів’ячі гнізда.

Замковий двір дихав спокоєм і літом. Ним вешталися численні туристи, й екскурсоводи розказували їм усілякі дива.

Руснаки й собі зазирнули в кожен куток, оглянули вежі й палаци. В одному з палаців колись дійсно зберігалися коштовності князів Острозьких, але все те заграбастав російський цар Петро І та й вивіз у свою північну столицю (За Зіркою Мензатюк). 107 слів

У пошуках

Сутеніло, і тато ввімкнув фари. Дорога бралася вгору, через поле, далі минула село, мальовничо розкидане на пагорбах.

Нарешті вони побачили елегантний замок-палац, обведений муром. Стояв він темний і глухий.

Угорі у високих вікнах тривожно відсвічувало червоне вечірнє крайнебо. На даху сиділа ворона. Вона тричі каркнула, тоді вклонилася вправо, вліво, наче артистка на сцені. Здавалося, вона чекала аплодисментів.

Руснаки розпиталися в чоловіка, що гнав з пасовища корову, і той підтвердив, що це Підгірці. Вони звернули з траси наліво, а до Олеська було прямо.

Нічого не лишалося, як ставати на ночівлю. Наталочка протестувала, але тато з мамою мали серйозні аргументи (За Зіркою Мензатюк, 98 слів).

Бал у замку

Стояла тепла ніч, запаморочливо пахтів липовий цвіт, пахло сіно, відвологле на росі. Над головою співав соловей, аж котилася луна. Розквітлі липи, мов далекі галактики, тьмяно ясніли в пітьмі. Вікна замку світилися. Що в ньому діялося пізно серед ночі? Здригаючись від прохолоди, Наталочка попрошкувала по росі на пагорб, з якого можна було заглянути за мур. Із замку лилася музика, часом її заглушував сміх і веселі вигуки. У вікнах з’являлися танцюючі пари, і можна було помітити то блискуче плаття, то пишну перуку.

В’їзна брама, звечора наглухо замкнута, тепер стояла відчинена навстіж. До неї під’їхала карета з вороними кіньми, проторохтіла кам’яним містком і пірнула у вузький проїзд (За Зіркою Мензатюк, 104 слова).

Іван Нечуй-Левицький. «Запорожці»

Водяна стеля Дніпра

Одкриває Карпо очі й бачить світ…

Високо над ним висіла водяна стеля. Він почав придивлятись і побачив, що угорі лилася вода, текла, пінилась і навіть шуміла. А через скляну стелю синіло небо, а серед неба світило ясне сонце. Біла піна купами летіла і часом заслоняла сонце, неначе хмара. Через піну, через хвилі мінялося сонце.

Глянув Карпо кругом себе і побачив, що він лежить на скелі. Під водою стояла, як стіна, рівна скеля од одного дніпровського берега до другого. То була одна лава Ненаситецького порога. Нижче знов стояла друга рівна скеля, така сама, як і перша. Кам'яні стіни були вищі од високої дзвіниці. Поверх них лився цілий Дніпро (За І. Нечуєм-Левицьким, 107 слів).

Пишний сад

От дивиться Карпо вниз, а між тими стінами росте пишний сад, про якого тільки в казках розказують. Там розстелялись зеленою скатертю луки з такою травою, як і на землі, розкидані невеличкі, але гарні пригорки, велике каміння. Усе місце було гарне, як рай. Зеленіло гаями, лужками, садками, виноградом. Між зеленою травою цвіли всякі квітки. Карпо бачив під самою скелею, де він лежав, пишний рожевий кущ, чув навіть пахощі од рож і васильків.

Скрізь світило сонце через водяну стелю, але той світ був тихий і разом ясний. Краса того місця причарувала Карпа. Йому хотілось тільки дивитись то на сади, то на скелі, то на кришталеву стелю (За І. Нечуєм-Левицьким, 104 слова).

Козацькі танці

Серед того гаю було зелене поле. Там сиділи на камені три кобзарі і грали козака до танців. Кругом їх на зеленій траві танцювали молоді, хисткі, як очерет, козаки. Червоні верхи на шапках, червоні рукави миготіли на зеленому полі, ніби то літали вогні, ніби раз про раз блискала блискавка. Високі тонкі козаки так переплітались між собою, як-от переплітається тонкий очерет, коли ним колише вітер. Карпо бачив, що козаки танцювали, неначе птиці літали, бо не згинали навіть вершечків трави під золотими підківками й тонкими закаблуками. Танок був такий жвавий, такий веселий! Навіть старі запорожці стали кругом, довго дивились, поки не заговорили: час до гетьмана! (За І. Нечуєм-Левицьким, 102 слова).

Дмитро Красицький. «Дитинство Тараса»

Уперше до школи

Сонце сьогодні неначе і сходило не так, як завжди. Не встигло воно зазирнути крізь шибку в хату, як Тарас схопився з постелі, нашвидку одягся. Мати обдарувала його посмішкою. Вона говорила, ніби співала. Слова її були такі ласкаві, ніжні. Блакитні очі світились, зморшки розходились, і обличчя ставало зовсім молодим. Мати метушилась, бо ж сьогодні синок уперше йде до школи, до дяка Рубана в науку.

Ось і дід Іван переступив поріг. Поздоровкався.

Тарас тільки цього й чекав. Мати пригладила йому чуба, одягла нову шапку, куплену у Вільшаній, почепила через плече торбу, куди вкладено Тарасів скарб — буквар (За Дмитром Красицьким, 94 слова).

Тарас із чумаками в степу

Тарас сидів із батьком на возі, поганяв воли і весь час дивився на неозорий степ і чорні переліски.

Велике червоне сонце припало до землі. Небо запалало червоно— рожевим полум'ям. Чумаки з'їхали з дороги, розпрягли воли й пустили в степ на пашу. Вітер із краю в край гонив зелену хвилю по отаві.

Розставили чумаки триноги біля возів, підвісили казанки, розклали багаття. Через пів години кипів куліш, шкварчало сало на вогні в ринці. Чумаки сиділи круг багаття, курили люльки, гомоніли і все позирали на казанок. Тарас бігав по степу, рвав суху траву і підкладав у вогонь.

Повечеряли і тут же полягали покотом, а між чумаками й Тарас (За Дмитром Красицьким, 105 слів)

У садку

Навколо все заросло бур'яном, що хоч вовка ховай.

Тарас зайшов у вишняк. Навколо могили матері, мабуть, Ярина прибрала. На горбку схилили голову квіти, ніби сумували в зелені трав.

Тарас заліз у гущавину бур'янища. Дістав аркуш паперу, олівці.

Що ж його намалювати? Подумав. Квітка в зелені, друга... Приліз на квітку петрик, прилетіло сонечко і теж сіло па квітку. Сиділи, грілися проти сонця, ніби нюхали пахощі. Тарас швиденько переносив їх на папір. Петрика встиг намалювати, а сонечко полетіло. А от солдатик, задрімавши проти сонця, навіть вусиками не водить. Тарас миттю його намалював. З гущавини бур'яну скочив коник. І тільки хотів він знову стрибнути, як Тарас накрив його долонею, спіймав (За Дмитром Красицьким, 107 слів).

.