Урок № 96

Контрольний диктант. Тематичне тестування

(тема: Пряма й непряма мова. Діалог).

Мета: з’ясувати рівень орфографічної й пунктуаційної грамотності, а також  рівень засвоєння знань, сформованості мовних умінь і навичок щодо теми “Пряма і непряма мова. Діалог”; формувати вміння й навички використовувати здобуті теоретичні знання на практиці відповідно до конкретних випадків; розвивати логічне мислення, навички самостійної роботи..

Тип уроку: урок  перевірки та обліку здобутих знань, умінь та навичок.

Хід уроку

І. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення.

ІІ. Написання диктанту.

ІІІ. Проведення тематичного  контролю.

* Інструктаж щодо проведення тестування.

* Виконання учнями тестових завдань.

* Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як тестові завдання виконано та здано).

ІV.  Підведення підсумків уроку.

VІ. Домашнє завдання. П 18-21.

ТЕКСТИ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО ДИКТАНТУ

Люди ходили, понуривши голови. Було до болю шкода затоптаної чужоземцями, запроданої рідної землі. Невже ж ти навік будеш невільною, Україно?

Селянські нивки стояли неорані, земля пересихала. Треба було сіяти.

 Максим став на краю нивки. Після першого помаху золоті зерна бризнули на чорнозем широким віялом. Максимові пригадалось, як дід учив його сіяти. Високий, худий, дід спроквола крокував  нивою, вимахуючи  закачаною  до ліктя правою рукою.

Першу сівбу дід починав без шапки. Урочисто поглядаючи на внука, він промовляв: “Під праву, під праву!”

Земля м’яко танула під чобітьми. Здавалось, вона втягує в себе  все: труд і піт селянина, його радощі й страждання, турботи й надію.

Максим замислено дивився на блідо-рожеву смугу над лісом. Враз на землю впали косі пучки променів. Чисті, немов сльози немовляти, роси спалахнули, заграли барвами.

Попрощавшись, Максим пішов попід  межею, щоб не потоптати золоті намистини, розгублені в траві ранковим сонцем. (За Ю.Мушкетиком; 137 сл.)

***

Картина справді була чудесна. Церкви підняли  високо угору свої  круглі голови, сяючи  золотими банями. Поміж церквами біліли хати, мов з крейди вистругані.  Людські городи тонули  у гущавині темно-зелених садків. Річка блищала, звиваючись змією по жовтому пісочку і пускаючи  легенький димок туману з себе.  Через річку перекинувся міст, тонкий, узорчатий.

Ліворуч розіслався степ, рівний, як долоня. Широкий і безкраїй, він тонув у своїй просторості, у своїй зеленій траві, спершу темно-зелений, а  чим далі – тим блідіший, голубіший. Зійшовшись із краєм  блакитного неба, степ, здавалось, загнувся угору і пішов уже попід небом.

Серед степу хвилі золотого сонячного світла так і ходять, так і переливаються, то здіймаючись угору, то опадаючи вниз. Сотні  срібноголосих жайворонків непримітно в’ються. Їх весела і радісна пісня дзвенить, розходиться,  розсипається. Здається,  сизо-прозоре  повітря само бринить.  (За Панасом Мирним; 125 сл.)

У степу

Весна почала вже вбирати степ у зелені шати, оздоблені різнокольоровими квітками. Ні ярочка у степу, ні горбочка. Тільки могили, нерухомі степові вартові, край неба бовваніють, про минуле згадують...

Серед того зеленого моря, глибоко в нього пірнувши, біг кіньми невеликий гурт козаків. Вони їхали з Січі Запорозької.

Сонце пекло по-літньому. Птаство цвірінькало поміж зеленою травою й виспівувало в повітрі. Та ось, зачувши під небом орлячий клекіт, воно принишкло й поховалося.

•      Ану, панове, - обізвався наймолодший козак. – Якщо влучить хто- небудь з нас в орла, то буде Україна вільна!

Застогнала тятива. Гнучка стріла жалібно заголосила, піднімаючись в небо. Всі, сперши подих,  дивилися угору, де в блакиті ширяв степовий хижак.  Ось він  клубком перекинувся в повітрі й каменем упав на землю, розкидавши свої колись могутні, а зараз безсилі крила.

- Якби-то так легко було врятувати Україну! – промовив найстарший запорожець. (За А.Кащенком;  135 сл.)

***

Я не приверженець ні старого села, ні старовини. Я син свого часу. Коли ж обертаюсь  я часом до криниці, з якоїсь пив колись воду, до моєї білої привітної хатини, згадую про незабутні чари дитинства. Всі враження буття зливаються  в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне її уява.  Коли, обертаючись  до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного. Ніщо не гріє її, не будить  радості чи людяного  суму. Безбарвна людина ота. Труд її, не зігрітий теплим промінням часу, теж  безбарвний.

Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле?

Було це так давно, що  все вже розтануло в далекім мареві часу. Одна лише Десна  зосталася нетлінною. Свята, чиста  ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій. (За О.Довженком; 130 сл.)

Батьки

“Діти, діти, - каже мати. – Що то з вас буде?” В її голосі, в її очах відчувається стільки великої, неповторної материнської любові! Задля однієї крапельки тієї любові  варто жити, боліти і на глибокому схилі життя відійти у вічність.  Велична, благословенна любов матері!  Кожний промінь сонця, дихання кожного листочка, кожний  погляд закоханого дівочого ока, щирий порух звіряти, сміх і плач дитини,  весняний легіт -  усе те з”єднане в одному теплому погляді матері! Будь благословенна, мамо!

Батько. Він мову веде -   просту, вузлувату, оповідає про рід, про минуле, любить він те минуле, і встають в його уяві предки-велетні. Йдуть вони пралісами, рвуть столітні дуби, розчищаючи галявини, орють землю. Дикий звір чує запах поту людини за плугом і з диким жахом тікає у безвісті.

Ніколи батькова рука не обняла сина, не була щедра на пестощі, та все-таки кожного ранку син припадає устами до її шорсткої, темної твердості. (За У.Самчуком; 140 сл.)

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ТЕМАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ (зразки)

1. Чуже мовлення, передане дослівно, без змін, називається

а) непрямою мовою;

б) прямою мовою;

в) словами автора.

Скласти (пригадати) й записати речення, в якому чуже  мовлення передане без змін (напр.: Знов біля під”їзду товковисько мазд, а радіо каже: “Все буде гаразд”. (Н.Поклад.) “Що болить?” – мене питали,  але я не признавалась. (Леся Українка.) Яріє думка в голові: “Не поступися, не нікчемній!” (М.Самійленко.)

2. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, після них ставиться

а) двокрапка;

б) тире;

в) крапка з комою.

Скласти (пригадати) й записати речення з прямою мовою після слів автора (напр.: Шуміла калина листом зелененьким: “Ой що ж се я німа стою над моїм миленьким?” (Леся Українка.) Чи комарик забринить на вікні твоїм весною, ти згадаєш: “Так співав він, сумуючи за мною”. (І.Франко.)

3.При заміні прямої мови непрямою

а) пряма мова стає головним реченням, а слова автора – залежним;

б) слова автора стають головним реченням, а пряма мова – залежним;

в) пряма мова і слова автора стають рівноправними частинами складного речення.

Подане речення перебудувати на речення з непрямою мовою (напр.:  Казав мені гречний і мудрий газда: “Життя лиш у праці пізнаєш”. (М.Кубик.) Казав мені гречний і мудрий газда, що життя лиш у праці пізнаю.      

4. Діалог - це

а) пряма мова, що передає розмову двох або кількох осіб;

б) дослівний уривок з чийогось висловлювання, тексту, що наводиться для підтвердження чи пояснення власних думок;

в) чуже мовлення, що передається не дослівно, а із збереженням лише основного змісту висловлювання.

Скласти (пригадати)  й записати діалог з 2-4 реплік (напр.: Це з’явився провідник. – Де квиток? – Квитка не маю. – Як же ти  сюди проник, неотесаний гультяю? (Д.Павличко.)

5. Речення, що містить цитату, - це

а) Мені колись так щиро ти сказала: “А я люблю берізку в тишині” (М.Кубик.);

б) Декламував не раз, бувало, рядки Тараса за столом: “Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом...” (Д.Луценко.);

в) І кричить в квартирі телефон: “Що у вас там діється, їй-Богу?!”(Б.Олійник.)

Скласти (пригадати) й записати речення з цитатою (напр.: Його Святість Павло Іван ІІ цитував нам нашого Шевченка: “Нема на світі України, немає другого Дніпра...” (С.Йовенко.)

6. У середині речення пряма мова стоїть у реченні:

а) І скаже світ: “Ти крихта у мені”. (Л.Костенко.);

б) Як давній надтріснутий дзвін: “Батурин, Батурин, Батурин!” – лунає мені навздогін. (Л.Костенко.);

в) “Хто ви, мої прапрадіди?” – питаю. (П.Перебийніс.)

Скласти (пригадати) й записати речення з прямою мовою, обрамленою словами автора (напр.: Потиснув кожному смагляву руку: “Учіться ж добре!” – мовив на розлуку. Хоч кожен з нас пройшов доріг немало, “Учіться ж добре!” - в душу нам запало. (А.Малишко.)