короткий матеріал для підготовки до ЗНО (Друга світова війна до 2001 року)

Про матеріал

У розробки створено коротко матеріал для підготовки учнів 11 класу до ЗНО з історії України періоду Другої світової війни до 2001 року, створені тести за матеріалами за темами, включені карикатури

Перегляд файлу

УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939 – 1945 РР.)

Україна напередодні війни.

23 серпня 1939 р. був підписано Договір про ненапад, або Пакт Молотова-Ріббентропа, та таємний протокол до нього.

Основний зміст:

Договір про ненапад на 10 років.
Гарантія взаємного нейтралітету в разі війни однієї із країн-учасниць.
Взаємні забов’язання не брати участі в коаліціях держав, спрямованих проти Німеччини чи СРСР.
Розмежування сфер інтересів Німеччини та СРСР у Східній Європі по лінії річок Нарев, Вісла, Сян.
У сфері впливу Німеччини – Західна Європа, Західна та Центральна Польща, Литва.
У сфері впливу СРСР – Латвія, Естонія, Фінляндія, Східна Польща (Західна Україна,Західна Білорусь), частина Румунії (Бессарабія).
СРСР уводить свої війська в Польщу після Німеччини.

28 вересня 1939 р – Договір про дружбу та кордон.

Зміст договору:

Уточнення кордонів між Німеччиною та СРСР по «лінії Керзона» (Лемківщина, Підлящщя, Посяння, Сокальщина, Равщина, Холмщина. Проходила Гродно – Ялівка – Немирів – Берестя – Дорогуськ - Устилуг, на схід від Грубешева, через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля аж до Карпат і мала встановити східний кордон Польщі в тому числі і між Польщею та Україною.

$F:\лінія керзона.jpg$

До СРСР відійшла Східна Галичина й Західна Волинь.
До Німеччини відійшли українські Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя («Закерзонія».
СРСР постачає до Німеччини сировину й продовольство

Результати договорів:

Для Німеччини	Для СРСР	Для України
Свобода дій у Західній Європі. Здобуття значних матеріальних та людських ресурсів. Продовольча та воєнно-стратегічна підтримка з боку СРСР. Уникнення війни на два фронти	Тимчасовий нейтралітет між СРСР та Німеччиною. Територіальне розширення, здобуття значних матеріальних і людських ресурсів. Перспектива нарощування воєнного потенціалу.	Входження Західної України, Північної Буковини та частини Бессарабії до УРСР.

«Визвольний похід» Червоної армії на Західну Україну (1939р.).

Передумови	Розподіл сфер впливу у Європі між СРСР та Німеччиною за пактом Молотова-Ріббентропа. Початок ІІ світової війни 1 вересня 1939 р.: напад Німеччини на Польщу.
Основні етапи	17 вересня 1939 р. – початок окупації Західної України та західної Білорусії Червоною армією («визвольний похід») із метою приєднати ці землі до УРСР. Офіційний привід – захист українців від фашистської агресії; фронти: Український (командуючий С. Тимошенко) та Білоруський (командуючий М. Ковальов) 22 вересня 1939 р. – окупація Львова Червоною армією. 28 вересня 1939 р. – захоплення Варшави німецькою армією. Завершення поділу Польщі між СРСР та Німеччиною
Результати	28 вересня 1939 р. – укладення Договору про дружбу і кодони між СРСР та Німеччиною. Припинення існування Польщі. Приєднання західноукраїнських земель до УРСР.

Зміни кордонів УСРС в 1939 – 1940 р.

Дата	Подія
22 жовтня 1939 р.	Вибори до Народних Зборів Західної України під контролем радянських військових та політпрацівників. Народні збори прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР.
1 та 14 листопада 1939 р.	Верховні Ради СРСР та УРСР затвердили закони про воз’єднанн Західної України та УСРС У складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
26 червня 1940 р.	Вимога Раднаркому СРСР до уряду Румунії звільнити Бессарабію та Північну Буковину на підставі того, що в листопаді 1918 р. Народне Віче Буковини ухвалило рішення про возєднання з радянською Україною.
28 червня 1940 р.	Румунський уряд задовольнив вимоги СРСР під тиском Німеччини.
30 червня 1940 р.	Передання Румунією Хотинського, Акерманського, Ізмаїльського повітів Бессарабії та Північної Буковини СРСР.
2 серпня 1940 р.	Рішення Верховної Ради СРСР про включення Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР.

Результати:

Територію Західної України поділено на Львівську, Дрогобицьку, Станіславську (Івано-Франківську), Волинську, Рівненську, Тернопільську області.
Північна Буковина (Чернівецька область), Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти включено до УРСР.
З решти території Бессарабії й Молдавської автономної республіки (з 1924 р. перебувала у складі СРСР) створено Молдавську РСР.

Оцінки цього процесу:

Анексія – насильницьке приєднання, зафарблення однієї держави всієї (або частини) території іншої держави або народу.
Включення;
Інкорпорація, названа «воз’єднанням» - приєднання, включення.
Воз’єднання, яке мало окупаційний характер.

Радянізація західних областей України.

Радянізація – це політика СРСР щодо приєднання західноукраїнських земель, яка передбачала насильницьке будівництво соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР.

Основні заходи:

Державне управління:

Створення органів радянської влади;
Впровадження радянського законодавства;
Уніфікація адміністративно-територіального устрою (скасування поділу на воєводства, поділ на області та райони тощо).
Направлення зі східних районів великої кількості кадрів.
Суворий контроль партійно-радянського керівництва за всіма сферами життя.

Сільське господарство:

Націоналізація поміщицьких та інших великих землеволодінь.
Безкоштовна передача землі селянам.
З весни 1940 р. – початок примусової колективізації.

Промисловість:

Націоналізація промисловості та фінансової системи.
Індустріалізація.
Введення 8-годинного робочого дня.
Укрупнення й реконструкція підприємств.

Соціальна та культурна сфери:

«Культурна революція».
Розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек; клубів тощо.
Українізація системи освіти, преси, державних установ, судочинства.
Введення безкоштовного навчання та медичного забезпечення.
Ліквідація безробіття.
Впровадження системи соціального забезпечення.
Командно-адміністративні методи впровадження радянської політики, нехтування місцевими особливостями та традиціями.
Заборона всіх політичних партій, громадських, кооперативних, культурно-освітніх товариств, створених раніше («Просвіти», Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка).
Дозволена діяльність лише КП (б)У, комсомолу, радянських профспілок.
Утиск церкви, особливо греко-католицької.
Репресії щодо місцевого населення; депортація в східні райони

Результати:

Покращення життя найбідніших прошарків населення.
Розвиток економіки краю.
Невдоволення репресивними методами влади з боку місцевого населення.
Підтримка населенням західноукраїнських земель ідеї створення самостійної Української держави, активне поповнення рядів ОУН.

Вторгнення німецьких військ в Україну.

План «Барбаросса» - кодова назва плану воєнної операції нацистської Німеччини проти СРСР, затвердженого 18 грудня 1940 року.

Основний зміст: «Блискавична війна» (бліцкриг), яка мала закінчитися перемогою до того, як СРСР зможе мобілізувати та розгорнути свої головні сили.

Напрямки наступу:

Група армій «Північ» (головнокомандуючий Фон Лесб) – на Прибалтику й Ленінград.
Група армій «Центр» (головнокомандуючий Фон Бок) – на Мінськ, Смоленськ, Москву.
Група армій «Південь» (головнокомандуючий Фон Рундштедт) – на Україну (Київ, Харків, Донбас) та Крим.

Мета захоплення України:

Підірвати військово-промисловий потенціал СРСР.
Забезпечити Німеччину ресурсами для ведення війни.
Створити вигідний плацдарм для подальшого наступу німецької армії.
«Нейтралізувати» Крим як стратегічний об’єкт у Чорному морі.
Деморалізувати Червону армію та населення СРСР.

Погляди нацистської Німеччини на майбутнє України.

Після розгрому СРСР і повалення більшовицького режиму створити нову Російську державу, до складу якої увійшла б і Україна.
Сприяти створенню маріонеткової держави «Велика Україна», виходячи з тактичних міркувань та інтересів Німеччини.
Перетворити Україну на німецьку колонію, джерело сировини, трудових ресурсів, родючих земель.

Окупація України військами Німеччини та її союзників.

22 червня 1941 р. - напад Німеччини на СРСР

Результати:

бомбардування німецькою авіацією українських міст ( Рівне, Львів, Житомир, Київ, Севастополь тощо).
Запеклі бої на кордонах.
Створені фронти: Південно – Західний (командувач – М. Кирпоніс) та Південний (командувач – І. Тюленєв).

Значення:

деморалізація Червоної Армії.

знищення значної частини воєнної техніки, паливних баз, боєприпасів, продовольства, зосереджених у прикордонній смузі.

Забезпечення переваги німецької армії.

23-29 червня 1941 р. – танкова битва у смузі Луцьк – Броди – Рівне - найбільша танкова битва початкового періоду війни (близько 2 тис. танків), поразка Червоної армії й втрата 80 % танків – на тиждень затримано просування німців; радянські війська змогли підготувати оборону на підступах до Києва.

30 червня – 11 липня 1941 р. – відступ Червоної армії – Південно-Західний фронт залишив Західну Україну, Волинь; Південний фронт відступив до Дністра, залишивши Північну Буковину і Бессарабію; - Червона армія втратила 3/5 військ західних округів, майже 90 % літаків.

11 липня – 22 вересня 1941 р. – Київська оборонна операція – заборона Ставки Верховного головнокомандування відступати; оточення 665 тис. червоноармійців, з них 60 тис. командирів; загибель командуючого фронтом М. Кирпоноса, члена військової ради М. Бурмистренка, начальника штабу фронту В. Тупикова. Поразка Південно-Західного фронту; німецькі армія втратила 100 тис. війська – затримка німців дала змогу провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя та Донбасу; зміна німецькою армією напрямку головного удару, зрив плану «Барбаросса».

19 вересня 1941 р. – німці зайняли Київ.

5 серпня – 16 жовтня 1941 р. – оборона Одеси (73 дні) – затримка німецької армії, знищення 300-тисячних сил противника, припинення оборони після прориву німецьких військ до Криму. – Південний фронт відступив за Дніпро, де організував оборону, Чорноморський флот міг контролювати акваторію Чорного моря, загрожуючи родовищам Румунії.

30 жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р. – оборона Севастополя (250 днів) - місто залишене Червоною армією після прориву оборони, через запізнілий наказ про відступ більшість захисників Севастополя потрапили в полон; втрати німецького війська – понад 300 тис. осіб. – зірвано плани Німеччинищодо знищення Чорноморського флоту.

16 листопада 1941 р. – радянські війська залишили Крим (крім невеликої території включно із Севастополем).

Кінець 1941 р. – війська Південно-Західного фронту закріпилися на лінії Вовчанськ-Балаклея-Красний Лиман. Війська Південного фронту – на лінії Артемівськ-Шахтарське-Большекрєпінська.

Травень 1942 р. – Керченсько-Феодоська операція з метою визволення степового Криму – втрати Червоної армії – 200 тис. чоловік, німці зайняли Керченський півострів; - ускладнення становища Севастополя.

12 -29 травня 1942 р. – Барвенківська операція: наступ радянських військ під Харковом – в оточення потрапили три радянські армії, втрати склали 240 тис. чоловік – закріплення стратегічної ініціативи за нациськими військами.

22 липня 1942 р. – захоплення м. Свердловська Ворошиловградської(нині Луганської) області – остаточна окупація території України нациськими військами, план «блискавичної війни» зірвано – підірвано військово-промисловий потенціал СРСР; загибель і полон сотень тисяч червоноармійців; встановлення в Україні нацистського окупаційного режиму.

Причини поразки Червоної армії на початку війни.

Прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним:

Ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ;
Відсутність чіткого плану оборонної війни;
Зруйнування старих оборонних споруд і зволікання з будівництвом нових;
Заборона проводити війська в прикордонних районах до стану бойової готовності.

Інші чинники:

Раптовість нападу нацистської Німеччини;
Тоталітарний характер влади, що поставив в залежність від волі Й. Сталіна та його найближчого оточення життя мільйонів людей;
Репресії щодо командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни;
Жорстка централізація та атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем;
Міжнародна ізоляція СРСР, відсутність надійних союзників.

Мобілізаційні заходи в Україні.

Мобілізація – переведення збройних сил держави, промисловості, транспорту та інших галузей економіки на воєнний лад.

Евакуація – вивезення в тил із місцевості, що перебуває під загрозою нападу ворога, населення, поранених, а також матеріальних засобів.

Організація:

30 червня 1941 р. – створення Державного Комітету Оборони (ДКО) на чолі з Й. Сталіним, який зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні.

26 червня 1941 р. – створення спеціальної комісії з евакуації в Україні на чолі з Д. Жилою.

10 липня 1941 р. – Й. Сталін очолив Ставку Верховного Головнокомандування.

8 серпня 1941 р. – Й. Сталін став Верховним головнокомандувачем Збройних сил, залишивши за собою остаточного прийняття найважливіших рішень.

Перебудова народного господарства на військовий лад:

збільшення обсягу випуску воєнної продукції;
подовження робочого дня до 11 годин;
скасування відпусток;
дозвіл переводити працівників на будь-яку роботу без їхньої згоди;
жорстка трудова дисципліна.

Окупаційні зони в Україні.

Румунська провінція «Трансністрія» - Чернівецька та Одеська області; південні райони Вінницької області; західні райони Миколаївської області – центр Тирасполь, а згодом Одеса.

Дистрикт «Галичина» у складі Польського генерал-губернаторства - області УРСР: Львівська, Дрогобицькака, Станіславська, Тернопільська – центр Львів.

Рейхскомісаріат «Україна» - більша частина українських земель (окрім прифронтових); Крим, Орловська область Росії, деякі райони Білорусії – центр Рівне.

Прифронтові райони, підпорядковані військовому командуванню (у майбутньому мали увійти до рейхскомісаріату «Україна» - області УРСР: Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська (Донецька), Ворошиловградська (Луганська).

Окупаційна адміністрація.

Рейхсміністерство у справах окупованих східних областей під керівництвом рейхсміністра А. Розенберга.

Німецька адміністрація: рейхскомісар Е. Кох; генеральні комісари; окружні комісари; міські комісари; коменданти.

Місцева адміністрація з осіб, що співпрацювали з нацистами (колобораціоністів): у містах – бургомістри; у районах – голови; у селах – старости; допоміжна поліція.

Поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція), СС (охоронні загони), СД (служба безпеки), жандармерія.

План «Ост».

План «Ост» - план окупаційної політики Німеччини на території СРСР, затверджений у травні 1940 р.

Зміст: германізація та колонізація території Східної Європи, зокрема українських земель. Фізичне винищення частини слов’ян, масова депортація населення Західної України до Сибіру. Перетворення найвитриваліших і найбільш здорових представників слов’янства на рабів. Переслідування та геноцид циган і євреїв (голокост). Економічне й культурне пограбування на користь Німеччини.

«Новий порядок»

«Новий порядок» - жорстокий режим,установлений нацистськими загарбниками на окупованій території України та в інших частинах СРСР, що супроводжувався масовими розстрілами й депортацією місцевого населення.

Основні заходи: скасування чинності радянського законодавства, введення німецького кримінального права й судів; запровадження комендантської години; дискримінація українського населення; тотальний терор: знищення місцевого населення в концтаборах, спалення населених пунктів разом із мешканцями; знищення євреїв (трагедія Бабиного Яру у Києві, Дрогобицького – у Харкові тощо); трудова повинність громадян віком від 18 до 45, згодом – від 14 до 65 років; примусова мобілізація робочої сили (остарбайтерів) до Німеччини; економічне пограбування України; збереження колгоспної системи під новою назвою – «общинні господарства»; переселення німецьких колоністів на Вінниччину й Житомирщину («округ Хегевальд»).

Рух Опору в Україні.

Рух Опору – національно-визвольний рух у роки Другої світової війни, спрямований проти німецьких, італійських і японських окупантів та їхніх союзників.

Причини розгортання: жорстокий окупаційний режим; організація руху Опору на окупованих територіях радянським керівництвом.

Форми діяльності:

Пасивні – допомога населення партизанам і підпільникам; відмова від співпраці з окупаційною владою; саботаж (випуск неякісної продукції, організація простоїв підприємств, зрив поставок продовольства для німецької армії, ухилення від робіт тощо).
Активні – створення підпільних, партизанських і регулярних військових структур; диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв’язку, шляхів, мостів; розгром ворожих штабів, гарнізонів, комендатур тощо; розвідувальна діяльність; розповсюдження листівок, газет із закликами до боротьби проти окупантів; визволення військовополонених та порятунок людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини; рейди тилами ворога.

Течії руху Опору в Україні (1941 – 1944 рр.)

Радянська	Національна	Польська
мета
Відновлення радянської влади	Створення незалежної України	Відновлення Польської держави в кордонах 1939р.
Організації, керівники
Партизанські загони (1941 – 1942 рр.) С. Ковпака, О. Федорова, М. Наумова, О. Сабурова. Підпільні групи (1941 – 1943 рр. «Молода гвардія» (Краснодон), «Нескорена Полтавчанка»). Український штаб партизанського руху (червень 1942 р.) на чолі з Т. Строкачем.	Похідні групи (1941 р.) «Поліська Січ» (1941), під проводом Т. Бульби-Боровця; Українська повстанська армія (УПА) (1942) під проводом Д. Клячківськоого, з 1943 р. – Р.Шухевича.	Армія Крайова ((1941) під проводом Б. Комаровського; Гвардія Людова, організована польськими комуністами за підтримки СРСР
територія
Полісся. Чернігівщина, Сумщина	Волинь, Галичина, Полісся	Волинь, Полісся
особливості боротьби
Слабкість у 1941 - першій половині 1942 р.; підпорядковувалася потребам фронту; диверсії на залізницях, воєнних об’єктах; розвідка; рейди тилами ворога, перший значений рейд - наприкінці 1942 р., здійснений загоном С. Ковпака; найбільші операції – «Концерт», «Рейкова війна»	Самооборона українського населення; встановлення контролю над певними територіями («українські республіки»), створення власної адміністрації; напади на воєнні об’єкти з метою заволодіння зброєю	Самооборона польського населення

Причини слабкості партизанського руху на початку війни.

Панування доктрини наступальної війни
Ліквідація партизанських схованок і баз напередодні війни
Відсутність координаційного центру
Нестача зброї, боєприпасів, медикаментів
Жорстке придушення опору окупаційними властями.

Діяльність ОУН у 1939 – 1942 рр.

1940 р. – розкол ОУН
ОУН-М під проводом А. Мельника: незалежність України буде поступово здобуто за допомогою Німеччини. Створення «похідних груп» - підпільних гуртів, що мали брати під свій контроль цивільну владу в захоплених німцями населених пунктах. Відмежування від проголошення незалежності України 30 червня 1941 р. 5 жовтня 1941 р. – створення в Києві Української національної ради на чолі з М. Величковським, яку розглядали як передпарламент майбутньої Української держави. У листопаді 1941 р. її діяльність заборонена гітлерівцями. Грудень 1941 р. – початок репресій проти ОУН-М. 1943 р. – створення партизанських загонів.	ОУН-Б під проводом С. Бендери: українська держава буде встановлена внаслідок національної революції, тому орієнтація на зовнішню підтримку є хибною: Створення «похідних груп» 1941 р. створення Легіону українських націоналістів,що складався з батальйонів «Роланд» і «Нахтігаль» як основа майбутньої української армії 30 червня 1941 р. - проголошення Акта відновлення Української держави у Львові, обрання уряду на чолі з Я. Стецьком. Новостворений уряд був розігнаний німцями, С. Бендери та Я. Стецько були заарештовані Вересень 1941 р. – початок репресій проти ОУН-Б. 1942 р. – створення УПА.
Результати
Громадянські структури, створені ОУН-М, перетворилися на додаток до окупаційного апарату	ОУН-Б перейшла до організації збройного опору німецьким окупантам.
Восени 1941 р. ОУН пішла в підпілля.

Діяльність УПА.

Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло в Україні в 1942 – 50-х роках. У ході війни УПА вела боротьбу як проти нацистської Німеччини, так і проти радянських військ.

Етапи формування:

Червень-липень 1941р. – за ініціативою ОУН створено Українську народну революційну армію (УНРА), що налічувала близько 4 тис. чоловік. Згодом через тиск німців більшість бійців перейшла до відділів Народної міліції, що контролювало порядок у населених пунктах.

Серпень 1941 р. – Т. Бульба-Боровець оголосив себе головним отаманом України, організував нерегулярне формування української міліції – «Поліську січ», яка діяла на території Полісся й Волині. Орієнтована численність – 1-2 тис. чоловік. У листопаді 1941 р. «Поліська січ» перейшла на нелегальне становище.

14 жовтня 1942 р. – офіційна дата створення УПА. Орієнтована чисельність – 25 – 30 тис. чоловік (на 1944 р.)

Весна 1943 р. – розгортання масового повстанського руху на Західній Україні; організація повстанських загонів ОУН-М, які незабаром були приєднанні до УПА; до УПА приєднанні майже всі загони «Поліської січі».

Липень 1943 р. – утворення загонів Української народної самооборони (УНС) на чолі з О.Луцьким, що діяв під безпосереднім контролем УПА.

Грудень 1943 р. – УНС підпорядковано Головному штабу УПА.

Територіальне об’єднання УПА (з кінця 1943 р.)

1.УПА - Захід – Галичина і Закарпаття.

2.УПА – Північ – Волинь і Полісся.

3.ПА – Південь – Вінницька, Київська, Хмельницька області.

Противники УПА:

Німецькі окупаційні війська та їхні союзники.
Армія Крайова.
Радянські партизанські загони.
Підрозділи Червоної армії.

Дії Червоної армії наприкінці 1942 – у 1944 рр.

Наступальні операції Червоної армії наприкінці 1942 – у 1943 рр.

19 листопада 1942 – 2 лютого 1943 рр. – контрнаступ Червоної армії під Сталінградом – Німеччина та її союзники втратили 1,5 млн. чоловік. Початок докорінного перелому у Великій Вітчизняній війні на користь СРСР, визволення України.

18 грудня 1942 р. – звільнення першого населеного пункту УРСР – с. Півнівки Мілоського району.

29 січня – 18 лютого 1943 р – наступ Південно-Західного й Південного фронтів – звільнення Північного Донбасу.

2 лютого – 6 березня 1943 р. – наступ Воронезького та Центрального фронтів – звільнено Східний Донбас, 16 лютого 1943 р. – Харків.

19 лютого – 25 березня 1943 р. – контрнаступ німецьких військ із району Краснограда та Красноармійська – втрата Червоною армією Харкова, Бєлгорода, Північно-східного Донбасу.

5 липня – 23 серпня 1943 р. – Курська битва – початок визволення Лівобережної України та Донбасу.

Серпень 1943 р. - Бєлгородсько-Харківська операція – 23 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків.

13 серпня – 22 вересня 1943 р. – Донбаська операція – завершення звільнення Донбасу.

Вересень – листопад 1943 р. – битва за Дніпро, Мелітопольська операція - падіння Східного валу (німецьких укріплень на правому березі Дніпра й на р. Молочній).

Жовтень 1943 р. – Запорізька, Дніпропетровська операція – звільнення Запорізької, Дніпропетровської області.

31 жовтня – 11 грудня 1943 р. – Керченсько-Ельтигенська операція - звільнення Північної Таврії.

20 жовтня 1943б р. – Воронезький, Степовий, Південно – Західний, Північний фронти перейменовані відповідно на 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські форти.

Визволення міст України в 1943 р.

14 лютого 1943 р. – Ворошиловград.

23 серпня 1943 р. – Харків.

2 вересня 1943 р. – Суми.

8 вересня 1943 р. – Сталіно.

21 вересня 1943 р. – Чернігів.

23 вересня 1943 р. – Полтава.

14 жовтня 1943 р. – Запоріжжя.

25 жовтня 1943 р. – Дніпропетровськ.

6 листопада 1943 р. – Київ.

14 грудня 1943 р. – Черкаси.

31 грудня 1943 р. – Житомир.

Волинська трагедія 1943 р.

Причини:

Взаємні образи поляків та українців, що накопичились за спільну історію з 16 ст.
Передання Західної України Польщі країнами Антанти після Першої світової війни.
Національна політика Польщі на західноукраїнських землях, що загострила давні конфлікти.
Антипольські заходи ОУН, яка вбачала в Польщі головну перешкоду на шляху до незалежності України.
Прагнення Армії Крайової встановити контроль над західноукраїнськими землями до приходу Червоної армії.
Відсутність компромісу у територіальних питаннях з боку польського уряду та керівництва ОУН.

Зміст подій:

Осінь 1941 р. – початок масових убивств українців, здійснюваних Армією Крайовою спочатку на Холмщині, Підляшші, у 1942 – 1944 рр. – на Галичині й Волині.
Липень 1943 р. – акція деполонізації Волині. Організована керівництвом ОУН-Б: масове винищення близько 40 тис. мирних поляків.
2 жовтня 1943 р. – ОУН-Б заборонила антипольські дії.
Грудень 1943 р. – нова хвиля антипольських акцій на Волині.
Січень 1944 р. – Армія Крайова відвоювала в УПА значну територію Волині, вигнавши звідти українське населення.
Вересень 1944 р. – ОУН-Б офіційно відмовляється від антипольських виступів.

Результати:

Загибель десятків тисяч польського та українського мирного населення.
Розкол антигітлерівських сил.
Посилення українсько-польського протистояння.

Наступальні операції Червоної армії 1944 р. Визволення України.

Січень 1944 р. –Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська операція - створення значної виступаючої ділянки фронту німецьких військ у районі Корсунь-Шевченківського.

24 січня – 29 лютого 1944 р. – Корсунь – Шевченківська операція («Сталінград на Дніпро») – в оточенні опинилися 11 ворожих девізій чисельністю 80 тис. чол..

лютий 1944 – Рівненько - Луцька операція – захоплення флангу німецького угрупування «Південь».

Січень – лютий 1944 р. – Нікопольська – Криворізька операція – визволення Кривого Рогу, Нікополя. Створення умов для звільнення Криму.

Березень – середина квітня 1944 р. – Проскурова – Чернівецька, Уманська – Ботошанська, Березнегувато – Снігірівська, Одеська операції – звільнено Південну й Правобережну Україну. 26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон з Румунією, 8 квітня 1944 р. – на кордон з Чехословаччиною.

8 квітня – 12 травня 1941 р. – Кримська операція – визволення Криму. У травні 1944 р. за звинуваченням у зраді було депортовано у віддалені місцевості СРСР 238,5 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар,8,5 тис. вірмен; майже половина депортованих невдовзі загинула.

13 – 29 серпня 1944 р. – Львівська – Сандомирська операція – 27 липня 1944 р. звільнено Львів, Перемишль; форсуванням р. Ворскла закінчився розгром німецької групи армій «Північна Україна».

20 – 29 серпня 1944 р. – Ясько – Кишинівська операція – визволено Молдавську РСР та Ізмаїльську область України, розгромлено групу армій «Південна Україна».

Жовтень 1944 р. – Карпатська – Ужгородська операція – 8 жовтня 1944 р. визволено останній окупований нацистами населений пункт УРСР – с. Левочне Дрогобицької області.

28 жовтня 1944 р. – повне визволення Закарпаття – остаточне вигнання нацистських окупантів з українських земель.

Партизанський рух у 1943 – 1944 рр.

Мета:

Сприяти діям Червоної Армії у визволенні України, узгоджуючи військо
Представляти радянську владу на окупованій території, займатися пропагандисткою роботою.
Нейтралізувати вплив ОУН на Правобережній Україні.
Перенести свою діяльність на територію центральноєвропейських країн (Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі).

Особливості:

Зростання чисельності партизанських загонів.
Зміцнення зв’язків між керівним центром та загонами: забезпечення зброєю, продовольством, медикаментами з центрами; діяльність шкіл з підготовки партизан.
Узгодження військових операцій з Червоною армією.

Діяльність:

Операції, спрямовані на знищення комунікацій ворога:

Липень – серпень 1943 р. – операція «Рейкова війна».
Вересень 1943 р. – операція «Концерт».

Участь у визволенні населених пунктів (Рівне, Умань тощо).
Глибокі рейди тилами ворога:

Карпатський рейд С. Ковпака (червень – жовтень 1943 р.) з метою виведення з ладів нафтопромислів та поширення політичного впливу радянської влади у Західній Україні.
Львівська –Варшавський рейд П. Вершигори (січень – жовтень 1944 р.); усього протягом війни 19 рейдів.

Боротьба проти українського національного руху.
Після визволення України партизани приєдналися до Радянської армії.

Діяльність ОУН та УПА в 1943 – 1944 рр.

Мета:

У серпні 1943 р. ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН-Б оголосив курс на боротьбу проти «московсько-більшовицького та німецького ярма».

Програма:

Прийняття на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН-Б (серпень 1943 р.).

Багатоукладність економіки, тобто співіснування державної і приватної власності;
Соціальна справедливість;
Державний захист найменш забезпечених верств населення;
Визнання права на існування інших політичних партій та організацій;
Свобода друку, слова, думки, віри, світогляду;
Рівність громадян України незалежно від національності.
Право національних меншин на розвиток мови і культури.

Особливості:

остаточне оформлення структури УПА, об’єднання окремих загонів під загальним керівництвом.
Перетворення УПА на серйозну військову силу: на 1944 р. її чисельність склала, за різними оцінками 60-90 тис. чоловік.
Безуспішне намагання об’єднати зусилля з радянськими партизанами в боротьбі за створення незалежних національних держав.
Продовження репресій окупантів проти членів ОУН: заарештовані А. Мельник, О. Кандиба (ОУН-М)

Діяльність:

Розгортання систематичних бойових дій проти німецької, пізніше - Радянської армії.
Визволення значної території Полісся, Волині,Галичини, створення на ній українські адміністрації. Безземельних і малоземельних селян почали наділяти землею.
Розгром німецьких таборів для військовополонених, теракти проти гітлерівського командування.
Диверсії на німецьких комунікаціях.
Ліквідовані німецькі господарства – «лігеншафти».
Конфлікт із польською адміністрацією, який вилився у взаємні «етнічні чистки».
Весна 1943 р. – формування стрілецької дивізії СС «Галичина»
Березень 1944 р. – початок бойових дій УПА проти Червоної армії.
Липень 1944 р. – з ініціативи ОУН-Б обрано Українську головну визвольну раду (УГВР) – вищий керівний орган національно-визвольної боротьби українського народу (президент – К. Осьмак) та генеральний секретаріат, який очолив Р. Шухевич.

Висновки:

ОУН та УПА намагалися відіграти роль «третьої сили», що представляє та обстоює інтереси українського народу;
На відміну від руху Опору в Європі, УПА не отримувала жодної зовнішньої підтримки, тому змушена була зберігати й зміцнювати власні сили, поширювати свій контроль над якомога більшою частиною українських земель, вичіку3ючи моменту для вирішального удару.

Наслідки війни для України.

Загальні демографічні втрати під час Другої світової війни – близько 14 млн. чоловік; безпосередні втрати – 8 млн. чол..
Прямі матеріальні збитки в Україні склали близько 286 млрд. крб..
Зруйновано 714 міст і селищ, 28 тис. сіл, 16,5 тис. промислових підприємств.
Падіння виробництва: у 1945 р. вироблено 20% електроенергії, 36 % вугілля, 17% чавуну від рівня 1940 р.
Збір зернових у 3,5 раза менше за рівень 1940 р.

Культура України в роки війни.

Освіта:

За часів окупації – руйнація значної частини шкіл, знищення їхньої матеріальної бази.
Спрямування освітньої політики нацистів на понімечення українського населення:

Дозволено лише початкову та професійну освіту;
Обов’язкове вивчення німецької мови;
Навчання за програмами, розробленими німецькими чиновниками.

У східних районах СРСР створено дитячі будинки та інтернати для дітей-сиріт. З України на Схід переміщені 500 дитячих садків та інтернатів, 257 дитячих будинків.
Налагодження роботи вузів України в евакуації.
Із середини 1943 р. – реевакуація вузів: до жовтня 1944 р. в Україну повернулися 113 навчальних закладів.

Наука:

Евакуація наукових закладів України, зокрема Академії наук УРСР, на Схід.
Створення при Президії АН УРСР Науково-технічного комітету сприяння обороні на чолі з О. Богомольцем.
Розробка технології виплавки броньованих сталей (академік М. Доброхотов).
Метод автоматичного дугового зварювання під флюсом для збирання танків Т-34 (інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном).
Розробка висококалорійного терміту для мін і снарядів, удосконалення конструкцій торпед, радіолокаторів, автоматичних систем пеленгації, прибору для знищення морських мін (Фізико-технічний інститут АН УРСР).
Винайдення сироватки для лікування ран (колектив Інституту клінічної фізіології на чолі з О. Богомольцем).
Створення препарату для зсідання крові (Інститут біохімії АН УРСР під керівництвом О. Палладіна).
Робота з вивчення ранової інфекції (Інститут клінічної медицини АН УРСР на чолі з М. Стражеском) В. Філатова (Український інститут хвороб ока).
Створення фахівцями гуманітарних наук бригад лекторів, які виступали з доповідями на військово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст тощо.

Література:

Участь українських літераторів у захисті Вітчизни: 109 із 200 членів Спілки письменників перебували на фронті, зокрема А. Головко, М. Бажан, С. Скляренко, О. Гончар.
У 1941 р. група українських письменників – членів ОУН на чолі з Оленою Телігою організували Союз українських письменників, готували випуски альманаху поезії «Литаври». 21 лютого 1942 р. О. Теліга була розстріляна у Бабиному Яру.
Спілка радянських письменників створила три агітаційних бригади для роботи у військових частинах, шпиталях, на оборонних підприємствах.
Робота українських письменників військовими кореспондентами, ректорами дивізійних видань (О. Довженко, А. Малишко, О. Гончар).
Широка публіцистична діяльність українських письменників: «Перед боєм», «Україна в огні» О. Довженка; патріотичні вірші П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри тощо).
Робота українських радіостанцій (ім. Т. Шевченка у Саратові, «Радянська Україна» у Москві тощо).

Мистецтво:

Евакуація майже 50-ти театрів на Схід.
Комплектування фронтових бригад з евакуйованих українських театрів за участю акторів.
Виступи майстрів сцени перед фронтовиками на передовій (З. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко тощо).
Розвиток кінодокументалістики:

Перший кінорепортаж – «З фронтів Вітчизняної війни» (вересень 1941 р.)
За період війни українські оператори відзняли близько 300 документальних фільмів і кіносюжетів.
Найвідоміші фільми – картини О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.), «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.).
Кіноповість О. Довженка «Україна в огні» (1943 р.) була звинувачена в націоналізмі.

Діяльність в евакуації Київської та Одеської кіностудій: фільми «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь», «Партизани в степах України».
Основна тема в творчості українських художників – захист вітчизни (випуск плакатів, листівок, карикатур тощо).
Найважливішими творами українських художників воєнного періоду були: «»Гнів Шевченка – зброя перемоги» В. Касіяна, «Розчавимо фашистську годину» О. Олександрова, «Україна вільна» В. Корецького.

Церква:

Відновлення православних храмів на початку німецької окупації.
Відновлення Української автокефальної церкви на чолі з архієпископом Полікарпом, яку знову заборонили з поверненням радянської влади.

Велика вітчизняна війна.

$D:\ирусик\Karikatura VOV 6.jpg$

$D:\ирусик\karikaturi_001.jpg$

$D:\ирусик\karikaturi_003.jpg$

$D:\ирусик\Karikatura VOV 141135.jpg$

$D:\ирусик\Karikatura VOV 16.jpg$

$D:\ирусик\karikaturi_004.jpg$

$D:\ирусик\karikaturi_005.jpg$

$D:\ирусик\karikaturi_006.jpg$

$D:\ирусик\karikaturi_008.jpg$

$D:\ирусик\karikaturi_009.jpg$

$D:\ирусик\karikaturi_010.jpg$

Тести Друга світова війна.

Анексію західноукраїнських земель, що входили до складу Польщі, радянські війська розпочали: а) 1 вересня 1939 р.; б) 17 вересня 1939 р.; в) 13 червня 1940р.
Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР було прийнято: а) Верховними Радами СРСР та УРСР у листопаді 1939 р.; б) Народними зборами Західної України у жовтні 1939 р.; в) Верховною Радою УРСР у вересні 1939 р.
У результаті анексії СРСР українських земель у 1939 – 1940 рр.: а) більшість українських територій увійшла до складу СРСР, лише Закарпатська Україна залишалась у складі Угорщини; б) вперше в новітній історії всі українські землі були об’єднанні у складі однієї держави – УРСР; в) поряд з УРСР були створені ще дві радянські українські республіки – Карпатська Україна та Західноукраїнська Народна Республіка.
Які держави або політичні сили в роки другої світової війни виступили з вимогою встановлення національно-державної незалежності України: а) СРСР; б)Німеччина; в) Англія та Франція; г) українські націонал-патриотичні сили – ОУН.
Встановіть відповідність:

а) 22 червня 1941 р. 1) оборона Києва

б) 23-29 червня 1941 р. 2) оборона Севастополя

в) 5 серпня-16 жовтня 1941 р. 3) оборона Одеси

г)11 липня-19 вересня 1943 р. 4) напад Німеччини на СРСР

д) жовтень 1941 – 3 липня 1942 5) танковий бій у районі Луцьк – Броди – Рівне.

6. Контрнаступ радянських військ в Україні на початку 1942 р. був здійснений у районах: а) Харкова, Києва; б) Харкова, Одеси; в) Дніпропетровська, Криму.

7. Контрнаступ радянських військ в Україні взимку 1942 р. закінчився: а) звільненням від німецьких окупантів Правобережної України; б) оточенням та знищенням радянських військ на Барвінківському виступові та на Керченському півострові; в) проривом німецького фронту в районі Харкова; г) зняттям блокади Севастополя.

8. Гітлерівський план «Ост» передбачав: а) надання в Україні в майбутньому державної незалежності, сприяння її економічному і культурному розвитку, досягнення європейських стандартів життя; б) перетворення України на органічну частину Німецької держави, а українців – на її громадян, рівноправних з іншими народами; в) перетворення України на колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху. Місцеве населення оголошувалося людьми «третього ґатунку» і підлягало фізичному знищенню.

9. Акт проголошення відновлення Української держави відбувся: а) 30 червня 1941 р.; б)9 липня 1941 р.; в) 25 листопада 1941 р.

10. Учасники руху Опору проти німецьких окупантів в Україні в 1941 – 1942 рр. - оунівці та радянські партизани: а) співпрацювали між собою у боротьбі проти німецьких окупантів; б) були вороже налаштовані через ідеологічні розбіжності; в) не йщли на контакт між собою, вважаючи більш ефективною самостійну боротьбу проти німецьких окупантів.

11. Радянська армія звільнила від німецьких окупантів:

а) Київ 1. 27 липня 1944 р.

б) Харків 2. 6 листопада 1943 р.

в) Запоріжжя 3. 23 серпня 1943 р.

г) Львів 4. 14 жовтня 1943 р.

д) Севастополь 5. 9 травня 1944 р.

12. «Рейкова війна» - це: а) операція радянських військ на Лівобережній Україні, здійснена влітку 1943 р. з широким використанням бронепоїздів; б) операція радянських партизанів зі знищення залізниць, мостів, залізничних ешелонів, здійснена напередодні Курської битви, зокрема і на території України; в) операція підпілля ОУН зі знищення залізниць, мостів, залізничних ешалонів, здійснена в липні-серпні 1942 р.

13. Українська Повстанська Армія була створена у: а) жовтні 1942 р.; б) жовтні 1943 р.; в) жовтні 1944 р.

14. Командувачем УПА в 1943 – 1945 рр. був: а) С. Бандера; б) С. Ковпак; в) Р. Шухевич.

15. Нелегальну мережу ОУН-М в Україні в часи нациської окупації очолював: а) С. Бандера; б) В. Кубійович; в) О. Кандиба.

16. Перші загони УПА були сформовані: а) влітку 1941 р. на Лівобережній Україні; б) восени 1943 р. на Правобережній Україні; в) взимку 1942 р. в Галичині; г) влітку 1942 р. на Волині та Поліссі.

17. Український національний комітет був створений у Веймарі в: а) червні 1941р.; б) вересні 1943 р.; в) березні 1945р.

18. Закарпаття ввійшло до складу УРСР в: а) 1939 р.; б) 1940 р.; в) 1945 р.

19. Кіноповість О. Довженка (1943 р.), в якій драматург втілив віру у відродження українського народу, що пройшов крізь випробування війни, називається: а) «Як гартувалася сталь»; б) «Партизани в степах України»; в) «Земля»; г) «Україна в огні»; д)»Щоденник».

20. Вкажіть, яке (які) з тверджень є правильними: 1) за умов війни влада розпочала проведення заходів із мобілізації людських ресурсів і матеріально-технічних засобів – призови до діючої армії. 2) за умовами війни влада розпочала проведення заходів із мобілізації людських ресурсів і матеріально-технічних засобів; призові до діючої армії, створення народного ополчення. 3) за умов війни влада розпочала проведення заходів із мобілізації людських ресурсів і матеріально-технічних засобів: призові до діючої армії, створення народного ополчення, створення з цивільного населення у прифронтових районах винищувальних батальйонів та навчання військової справи.

а) 1; б) 2,3; в) 1,3; г) 1,2,3

21. Коли визволено Київ від німецьких загарбників: а) 6 листопада 1941 р.; б) січень 1942 р.; в) 6 листопада 1943 р.; г) 6 листопада 1944р.

22. Вкажіть, яке прізвище в цьому переліку є зайвим: С. Бандера, С.Ковпак, А. Мельник, Я. Стецько: а) С. Ковпак; б) А. Мельник; в) Я. Стецько, г) С. Бандера.

23. Вкажіть, коли розпочалося визволення України: а) 6 листопада 1943 р.; б)8 вересня 1943 р.; в) 18 грудня 1942 р.; г) 23 серпня 1943 р.

24. Вкажіть, коли відбулася Східно-Карпатська військова операція, яка завершилася вигнання гітлерівських військ з території УРСР: а) 8 квітня-12 травня 1944 р.; б) 13 липня – 29 серпня 1944 р.; в) 20-29 серпня 1944 р.; г) 8 вересня-28 жовтня 1944 р.

25. Установіть відповідність між датами та подіями:

1) вигнання нацистів з Києва а) 30 червня 1941 р.

2) оборона Севастополя б) 28 жовтня 1944 р.

3) «акт проголошення відновлення Української держави» в) 30 жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р.

4) визволення Закарпаття від нацистів г) червень 1944 р.

д) 6 листопада 1943 р.

26. Установіть послідовність названих подій: а) Львівсько-Сандомирська операція; б) початок визволення України; в) оборона Севастополя; г) пакт Молотова – Ріббентропа.

Відповіді на тему Друга світова війна.

Б
А
А
Г
А4,б5,в3,г1,д2.
А
Б
В
А
Б
А2,б3,в4,г1,д5.
Б
А
В
В
Г
В
В
Г
Г
В
А
В
Г
Д1, в2,а3,б4.
Гвба

Післявоєнне відновлення й розвиток України (1945 – початок 1953 р.)

Суспільно-політичний розвиток УСРС.

Адміністративно-територіальні зміни УРСР.

Договори з Польщею:

9 вересня 1944 р. Люблінська угода, згідно з якою:

Польща визнає територіальні зміни за пактом Молотова – Ріббентропа (1939 р.)
Частина українських земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підлящщя) з населенням майже 800 тис. українців передається Польщі.

16 серпня 1945 р. – Договір про радянсько-польський кордон: кордон встановлений по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (на користь Польщі) на 5-8 км, а в окремих районах – 17-30 км.
1951 р. – обмін прикордонними ділянками між Польщею та УРСР: до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя (нині Червоноград); до Польщі – Устрицький район Дрогобицького району.

Договори з Чехословаччиною:

12 грудня 1943 р. – договір про дружбу, взаємодопомогу й післявоєнне співробітництво між СРСР та емігрантським урядом Е. Бенеша підтверджував належність Карпатської України до Чехословаччини.
26 листопада 1943 р. – з’їзд Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачеві, що проходив під контролем радянської воєнної адміністрації, ухвалив Маніфест про возєднання Закарпатської України з Радянською Україною.
29 червня 1945 р. – договір між ЧС і СРСР, який юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачеві.
22 січня 1946 р. – указ Президента Верховної Ради СРСР про створення у складі УРСР Закарпатської області

Договір з Румунією:

10 лютого 1947 р. – згідно з радянсько-руминським договором закріплені кордони, встановлені в 1940 р.: до УРСР відійшли Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщіна.

Результати:

Остаточне встановлення та юридичне закріплення кордонів республіки.
Збільшення території УРСР на 110 кв. км.
Демографічні зміни у складі населення.
Об’єднання основної частини українських земель в кордонах однієї держави.

Зовнішньополітична діяльність УРСР.

Мета СРСР: представити приєднання західних областей України та Білорусії як возєднання етнічних територій; збільшити кількість своїх прибічників у майбутній ООН.

1944 р. – створення Народного комісаріату закордонних справ УРСР на чолі з Д. Мануїльським.

1945 р. – УРСР є однією з 47 країн-ініціаторів ООН так само, як Білорусія та СРСР, Українська делегація бере участь у розробці статуту ООН.

1945 р. – УРСР стає членом ЮНЕСКО – постійної комісії ООН із питань освіти, науки та культури.

1946 р. – УРСР стає членом Економічної й Соціальної Рад ООН.

29 червня – 15 жовтня 1946 р. – участь представників УРСР у Паризькій мирній конференції.

1947 р. – делегація УРСР поставила підпис під мирним договором з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією, Фінляндією.

1948 р. – участь делегації УРСР у роботі Дунайської конференції з питань режиму торгового судноплавства на Дунаї.

1948 – 1949 рр. – УРСР непостійний член Ради Безпеки ООН.

Результати і наслідки: Україна вийшла на міжнародну арену, чим підвищила свій авторитет; УРСР проводила зовнішню політику в руслі вказівок союзного центру, не мала права на самостійне укладання міжнародних договорів, обмін посольствами тощо.

Суспільно-політичне життя в УРСР.

Державні символи:

1949 р.- затверджено Державний герб та Державний прапор УРСР ( верхні 2/3 полотна – червоні, нижня смуга блакитного кольору; у верхньому лівому куту – зірка, під нею - серп і молот).

1950 р. – затверджено Державний гімн УРСР.

Секретарі ЦК КП(б)У:

М. Хрущов (1943 – 1946 рр. та 1948 – 1949 рр.)

Л. Каганович (1947 р.)

А. Мельников (1950 – 1953 рр.)

Визначальні риси:

Відновлення режиму одноосібної влади Й. Сталіна.

1946 р. – Раду Народних Комісарів перейменовано на Раду Міністрів УРСР.

1947 р. – вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад.

Скасовані органи управління воєнного часу.

Репресії проти остарбайтерів та військовополонених.

Обмін населенням із Польщею: до Польщі виселено майже мільйон поляків, до України переїхали 520 тис. українців.

Особливості відбудови народного господарства України.

Відбудова економіки УРСР як частини загальносоюзної економічної системи

Розрахунок винятково на власні ресурси: СРСР відмовився від допомоги за планом Маршала.

Панування адміністративно-командних методів.

Організація соцзмагань, руху передовиків.

УРСР отримала лише 19 % загальносоюзних капіталовкладень.

Здійснювалася за державним п’ятирічним планом 1946 – 1950 рр.

Основні заходи проблеми відбудови (1944 – 1953 рр).

галузь	характеристика	Результати
промисловість	Реалізація довоєнної моделі розвитку – продовження індустріалізації. Пріоритет важкої промисловості та енергетики. Гальмування легкої та харчової промисловості. Посилання диспропорції в розвитку: пріоритет воєнно-промислового комплексу. Повільне впровадження досягнень науково-технічного прогресу: старі технології, висока енерго- та матеріалоємність виробів тощо. Нестача кваліфікованої робочої сили.	Відбудова більшості шахт, доменних печей, електростанцій, металургійних заводів. Створення нових підприємств. 1950 р. – вихід на рівень виробництва 1940 р. Почалося відставання в розвитку від Заходу та Японії.
сільське господарство	Відновлення колгоспного устрою. Скорочення посівних площ, поголів’я худоби, майже повна відсутність техніки. Катастрофічно обмежені капіталовкладення – 7% Збільшення планів хлібозаготівель. Збільшення податків на присадибні ділянки, плодові дерева, городні культури.	Голод 1946 – 1947 рр. Валовий збір зерна в 1950 р. склав 85 % врожаю 1940 р.
етносоціальна сфера	Значні міграції: повернення демобілізованих червоноармійців, остарбайтерів, евакуйованих; депортація населення. Скорочення кількості національних меншин, збільшення чисельності росіян. Проблема дитячої безпритульності та злочинності. Нестача житла та товарів щоденного вжитку, важкі побутові умови. Грошова реформа 1947 р. пограбувала заощадження населення за рахунок непропорційного обміну старих грошей на нові. Скасування карткової системи. Відсутність паспортів у колгоспників. Мізерна оплата праці та відсутність пенсійного забезпечення колгоспників	Фінансування відбудови за рахунок заощаджень громадян. Суттєве зниження життєвого рівня людей порівняно з довоєнним часом. Закріплення рабського становища селянства.

Голод 1946 – 1947 рр.

Причини голоду:

Руйнівні наслідки війни.
Форсоване збільшення посівних площ та обсягів хлібозаготівель.
Посуха 1946 р., урожайність зернових - 2-3 ц/га.
Відбудова промисловості за рахунок сільського господарства.
Експорт зерна, надання «братньої допомоги» іншим державам.

Заходи влади:

Репресивні заходи влади щодо керівництва колгоспів.
Невизнання факту голоду радянським керівництвом.
Відновлення чинності «Закону про 5 колосків».
Вилучення насіннєвого фонду.
Масовий забій худоби.

Результати та наслідки:

Голодом охоплено східні й південні області України.
Людські втрати – 1 млн. чол., понад 1 млн. хворих на дистрофію.
Значні втрати тваринництва.
Ускладнення процесу відбудови, невиконання п’ятирічного плану.
Занепад морального духу населення.

Повоєнна радянізація областей України.

Промисловість та управління:

Відбудова, реконструкція та вдосконалення традиційних галузей – нафтогазової та лісозаготівельної.
Розвиток нових галузей – машинобудівельної, металообробної, приладобудівної тощо.
Великі капіталовкладення та швидкі темпи розвитку тяжкої промисловості.
Повільний розвиток харчової та легкої промисловості.
Націоналізація промисловості та транспорту.
На роботу до Західної України направлено понад 80 тис. спеціалістів зі Східної України та Росії.

Сільське господарство:

Загальна колективізація.
Організація політвідділів МТС.
Застосування примусових методів – шантаж, залякування.

«Культурна революція»

Ліквідація не писемності.
Створення широкої мережі освітніх закладів різних рівнів.
Уведення безкоштовної освіти.
Безкоштовне медичне обслуговування.
Розбудова культурно-освітніх установ.
Посилення процесу русифікації.
Насадження комуністичної ідеології.

Церковна політика.

1946 р. – Львівський неканонічний собор за відсутності митрополита Української греко-католицької церкви Й. Сліпого скасував Берестецьку церковну унію 1596 р., оголосив возз’єднання УГКЦ із Російською православною церквою.
УГКЦ пішла в підпілля («церква в катакомбах»).
Репресії стосовно священників, які не приєдналися до нової церкви, митрополита Й. Сліпого було увязненно.

Репресивна політика:

Розгортання боротьби з’єднань НКВС з УПА та оонівським підпіллям.
Провокації НКВС: бійці, перевдягнені у форму УПА, влаштували криваві розправи над українцями.
Масові депортації українців: лише в 1944 – 1945 рр. у східній райони СРСР відправлено 200 тис. членів сімей оунівців.

Збройна боротьба ОУН та УПА з радянською владою в повоєнні роки.

1944 – 1946 рр. – встановлення контролю УПА над значними територіями Західної України.; рейди-прориви до Австрійської та Західної Німеччини.

Розділення УПА на невеликі бойові групи, ускладнення координації їхніх дій.; значні особові втрати внаслідок об’єднання сил радянських військ Держбезпеки, прикордонників.

Методи боротьби у Західній Україні.

ОУН, УПА

Радянська влада

Напади на частини НКВС і військові підрозділи, терористичні акти проти радянських і партійних діячів.
Убивства місцевих активістів, які перейшли на бік радянської влади.
Масовий терор проти вчителів, лікарів, інженерів, працівників культури, направлених на роботу зі сходу.
Провокації з перевдягненням у форму НКВС (знущання з місцевого населення).
Активна проти радянська пропаганда.

Воєнні дії проти формувань ОУН, УПА регулярних частин армії та НКВС.
Масові депортації населення з районів розташування баз УПА.
Депортація як окремих сімей, так і цілих сіл, що були пов’язані з УПА.
Провокації спецгруп НКВС із переодяганням у форму УПА (пограбування жителів, знущання з місцевого населення, вбивства).

Завершення боротьби у Західній Україні.

1950 р. – загибель Р. Шухевича; командиром УПА став В. Кук.
Колективізація, репресії, радянська пропаганда унеможливлювала підтримку місцевого населення й тривалий опір; він згас до середини 50-х років.
Окремі лоївки продовжували боротьбу до початку 60-х років ХХ ст.
У 1945 – 1949 рр., 1956 р. оголошувалась амністія членам УПА та оонівського підпілля.
170 тис. членів ОУН та УПА були засуджені й відправлені до ГУТАБу, де стали організаторами повстань і бунтів.

Операція «Вісла».

Суть: насильницька депортація українського населення Закерзоння на захід і північ Польщі.

Дата: 28 квітня – 28 серпня 1947 р.

Мета: полонізація українців, які не бажали виїхати до УРСР, перетворення Польщі на мононаціональну державу; заселення західних та північних територій, переданих Німеччиною Польщі за рішенням Потсдамської конференції; позбавлення УПА підтримки українського населення.

Результат: виселення із Закерзоння 140 тис. українців; полонізація Закерзоння; припинення бойових дій УПА на Закерзонні.

Українська культура в 1944 – 1953 рр.

Загальна характеристика розвитку культури в 1944 – 1953 рр.:

Відновлення роботи освітніх, наукових, культурно-мистецьких закладів;
- «Культурна революція» в Західній Україні.
Посилення ідеологічного тиску, «ждановщина»

Освіта:

Позитивні тенденції:

Відновлення зруйнованих та будівництво нових шкіл, переважно силами населення.
Створення мережі вечірніх та професійних заочних шкіл, навчальних курсів для дорослих.
1953 р. – введення обов’язкової семирічної освіти.
Створення Фонду всеобучу для матеріальної підтримки найбідніших учнів.
Відновлення системи вищої освіти, збільшення чисельності студентства.

Негативні тенденції:

Нестача підручників, зошитів, навчального обладнання.
Брак пристосованих для навчання приміщень, кваліфікованих вчителів.
Заідеологізованість освіти.
Скорочення українських та національних (польських, угорських, румунських тощо) шкіл.
Русифікація освіти, особливо вищої.

Наука:

Позитивні тенденції:

Відновлення роботи науково-дослідних установ.
Зміцнення матеріально-технічної бази, наукового потенціалу.
Провідна наукова установа – Академія наук УСРС на чолі з О. Палладіним.
1946 р. – запуск першого в республіки атомного реактора.
1948 – 1951 рр. – створення під керівництвом С. Лебедева першої в Європі малої електронно-обчислювальної машини.
Впровадження нової автоматичної технології зварювання під флюсом.
1956 р. – генеральним конструктором будівництва космічних кораблів у СРСР став житомирянин С. Корольов.

Негативні наслідки:

Запровадження досягнень науки й техніки переважно в галузях воєнного виробництва.
Тотальний ідеологічний контроль над суспільними науками.
У рамках боротьби з космополітизмом закрито Кабінет єврейської історії АН УРСР, його співробітники заарештовані.
«Лисенківщина» - засилля в науці посередностей, авантюристів. Назва походить від прізвища президента Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенка,який свої теорії аргументував не науковими доказами, а ідеологічними штампами про виховання нової людини – будівника комунізму.
Заборона генетики та кібернетики, переслідування вчених.
Російські вчені проголошувалися першовідкривачами більшості фундаментальних фізичних законів та винаходів.

«Ждановщина».

«Ждановщина» - ідеологічна компанія в СРСР у 1946 – 1949 рр., названа за прізвищем секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А. Жданова.

Мета: створення образів внутрішнього й зовнішнього ворогів; посилення ідеологічного контролю над творчими процесами в галузі культури; придушення національно-визвольного руху.

Основні напрями: боротьба з «буржуазним націоналізмом», боротьба з «безродним космополітизмом» та «низькопоклонством перед Заходом»; «Лисенківщина».

Наслідки: гальмування розвитку науки, літератури й мистецтва в країні; придушення патріотичного піднесення та паростків відродження української культури після війни; обмеження свободи творчості; перетворення літературної критики на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології; посилення ізоляції радянського суспільства від надбань західної культури; фізичне знищення частини інтелігенції; розпалювання антисемітизму, відновлення образу «внутрішнього ворога»; ідеологічне обґрунтування «холодної війни».

Визначальні риси розвитку:

Література:

Постанови ЦК КП(б)У з нищівною критикою ряду письменників та літературних критиків:

«Про журнал «Вітчизна»».
«Про журнал сатири та гумору «Перець»».
«Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в «Нарисі історії української літератури»» тощо.

Боротьба з «українським буржуазним націоналізмом» під керівництвом Л. Кагановича. ЇЇ жертви – А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Яновський, Остап Вишня, В. Сосюра тощо. Вірш В. Сосюри «Любіть Україну» оголошено «ідейно порочним товаром».

Боротьба проти «безідейності, безпринципності, формалізму, космополітизму й низькопоклонства перед гнилим Заходом».

Активна творчість українських письменників: трилогія О. Гончара «Прапороносці», роман М. Стельмаха «»На нашій землі», «Київські оповідання» Ю. Яновського, гумористичні оповідання Остапа Вишні тощо.

Мистецтво:

Домінування воєнної тематики.

Творчість Б. Гмирі, С. Козака, Н. Ужвій, Г. Юри тощо.

Вимога влади оспівувати соціалістичне будівництво, провідну роль Й. Сталіна та комуністичної партії.

Видання постанови «Про репертуар драматичних і інших театрів України», згідно з якої обов’язковою стає перевага в репертуарах спектаклів на сучасні теми.

Переслідування композиторів Б. Лятошинського, М. Колеси, М. Веріківського, К. Данкевича.

Основна продукція кінематографа – революційно-патриотичні фільми.

Тести з теми: «Післявоєнні відновлення й розвиток України

(1945 – початок 1953 р.).

Керівником збройної боротьби ОУН-УПА на українських землях у 1944 – 1950 рр. був: а) Ярослав Стецько; б) Степан Бандера; в) Роман Шухевич; г) Олег Кандиба.
УРСР стала членом Організації Об’єднаних Націй у: а) 1945 р.; б) 1954 р.; в) 1991р.
Операція «Вісла» - це: а) воєнна операція Армії Крайової проти бойовиків ОУН-УПА у завершальний період другої світової війни; б) добровільне переселення українців з їхніх етнічних територій, що входили до складу Польщі, в УРСР, здійснене на підставі польсько-радянського договору 1944 р.; в) примусове виселення українців з їхніх етнічних східних на західні території Польщі в 1947 р. з метою полонізації, здійснене урядом ПНР під проводом підриву соціальної основи УПА.
На сході й півдні України опір існуючого в УСРС політичному режимі в повоєнні роки найчастіше виявлявся у: а) поміркованій критиці в колі друзів-однодумців окремих дій партійних і господарських керівників та в благородних вчинках, здійснених всупереч неписаним правилам «радянського способу життя»; б)створенні таємних чи й легальних організацій демократичного характеру, програми яких розходилися з державно-партійним політичним і економічним курсом, а також у мітингах, демонстраціях та інших акціях мирного протесту; в) створенні таємних революційних організацій із суворою дисципліною і доброю конспірацією, метою яких було повалення існуючого режиму шляхом організації повстань та терористичної діяльності.
Встановіть відповідність:

а) академік, біолог, голова АН УРСР 1) В. Сухомлинський

б) академік, директор Інституту електро- 2) О. Палладін

зварювання АН УРСР, винахідник автомату 3) Є. Патон

зварювання металу під флюсом 4) С. Лебедєв

в) кібернетик, керівник групи вчених 5) Й. Сліпий.

Інституту електротехніки АН УРСР,

Зусиллями якої була створена МЕОМ

г) педагог, творець української

«школи життя»

д) греко-католицький священик,

теолог, єпископ Львівський, митро-

полит УГКЦ, засновник і перший

ректор Греко-католицької богословської

академії у Львові.

Встановіть відповідність:

а) письменник, автор популярних 1) О. Гончар

гумористичних оповідань – «усмішок» 2) О. Вишня

б) відомий оперний співак, бас, соліст 3) В. Некрасов

Київського оперного театру, блискучий 4) Б. Гмиря

Виконавець українських народних пісень 5) Г. Костельник

та партій в українських операх

в)письменник, автор романів

«Прапороносці», «Собор», які

літературознавці вважають «класичними»

г) греко-католицький священик,

письменник і публіцист, голова

Ініціативного комітету з об’єднання

РПЦ та УГКЦ

д) російський письменник, дисидент, автор

однієї з найкращих книг про другу

світову війну «В окопах Сталінграда».

Ідейні переслідування українських митців у 1945 – 1953 рр. були спричинені:

а) особистою неприязню радянських лідерів УРСР до переслідування авторів; б) антигуманним спрямуванням творів українських авторів;в) намагання радянських лідерів посилити контроль нал суспільством, залякати та ізолювати тих, хто вороже чи хоча б скептично ставився до комуністичної ідеології, політичного устрою й економічної ідеології, політичної устрою й економічних порядків в УРСР, схилявся до підтримки національної ідеї.

8. ідеологічний тиск радянської влади на українську інтелігенцію (ждановщина) призвів до: а) бурхливого сплеску художньої творчості в УРСР і появи численних високохудожніх творів; б) посилення опору української інтелігенції ідеологічному диктатові й відходу багатьох відомих митців від методу соціалістичного реалізму та класового підходу, до зростання кількості творів, провідною в яких стала національна ідея; в) зростання кількості «художньої продукції», більша частина якої була низькопробною, «на злобу дня», і не заслуговувала на увагу, у той час коли інші - високохудожні твори – залишалися поза увагою читача чи глядача, а то й були цілком недоступні йому.

9. Яка з названих ознак найбільш повно характеризує метод соціалістичного реалізму, в рамках якого повинні були в сталінську епоху творити українські митці:

а) зображення виняткових людей за незвичайних обставин;

б) відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення;

в) раціоналізм, ігнорування особистих почуттів;

г) возвеличення людини-трудівника як носія ідеалів існуючого ладу;

д) правдиве конкретно-історичне всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах.

10. Повоєнний розвиток народного господарства України характеризується:

а) наявністю проблем у промисловості і швидким розвитком сільського господарства УРСР;

б) порівняно швидким відновленням довоєнних обсягів виробництва у важкій промисловості, вугледобування, металургії, енергетиці, машинобудуванні, військової промисловості і зростаючими проблемами в легкій, харчовій індустрії й сільському господарстві;

в) повільними темпами відновлення довоєнних потужностей в усіх галузях народного господарства, кризою сільськогосподарського виробництва.

11. Причинами голоду в східних та південних областях УРСР у 1946 – 1947 рр. були:

а)несприятливі для ефективного господарювання на землі погодні умови (посуха), результатом чого був неврожай;

б) неефективність колгоспної системи та політики керівництва СРСР та УРСР, які намагалися вилучити якомога більшу кількість сільськогосподарської продукції для забезпечення потреб промисловості, населення міст і для експорту;

в) наслідки війни;

г)причини, перелічені в пунктах а, б,в.

12. У 1945 – 1955 рр. сільське господарство УРСР:

а) не нарощувало обсягів свого виробництва;

б) збільшувало випуск сільськогосподарської продукції в основному за рахунок нових земель та посилення експлуатації колгоспників;

в) збільшувало випуск сільськогосподарської продукції за рахунок інтенсифікації виробництва збільшувало випуск сільськогосподарської продукції, широкого використання техніки, передових технологій, добрив, елітних сортів насіння тощо.

13. Встановіть відповідність:

а) Тегеранська конференція 1) листопад – грудень 1943 р.

б) Ялтинська конференція 2) 29 червня 1945 р.

в) радянсько-польський дого- 3) 16 серпня 1945 р.

вір про державний кордон

г) радянсько-чехословацький 4) 10 лютого 1947 р.

договір про входження України

до складу УРСР

д) Радянсько-румунський договір 5) лютий 1945 р.

про державний кордон

Відповіді тестів з теми: «Післявоєнні відновлення й розвиток України (1945 – початок 1953 р.).

Б.
А.
В.
А.
А2,б3,в4,г1,д5.
А2,б4,в1,г5,д3.
В.
В.
Г.
Б.
Г.
Б.
А1,б5,в3,г2,д4

Україна в період десталінізації (1953 – 1964 рр.)

Економічно-політичний розвиток. Зміна партійного керівництва СРСР та УРСР на початку 50-х років.

5 березня 1953 р. – смерть Й. Сталіна. Початок боротьби за владу в лавах компартії.

Березень – червень 1953 р. – тимчасове «колективне керівництво» - розподіл вищих посад між найближчими соратниками Й. Сталіна. Г. Маленков - Голова Ради Міністрів СРСР. М. Хрущов – Перший секретар ЦК КПРС. Л. Берія – голова Міністерства внутрішніх справ і Держбезпеки.

червень 1953 р. – Л. Берія звинуватив Л. Мельникова в русифікації вищої школи й дискримінації місцевих кадрів у західноукраїнських областях; Л. Мельникова звільнено з посади першого секретаря ЦК КПУ. Цю посаду вперше обійняв українець О. Кириченко.

26 червня 1953 р. – арешт Л. Берія за звинуваченням у шпигунстві й підготовці державного перевороту. Пізніше Спецсуд присудив його до страти.

1955 р. – звільнення Г. Маленкова з посади голови Ради Міністрів СРСР. Новим головою уряду СРСР стає М. Булганін.

Входження Криму до складу УРСР.

Причини:

Територіальна та історична близькість Криму та України.
Потреба у відновленні господарського й культурного життя на півострові, яке було в катастрофічному становищі внаслідок депортації кримських народів.
Розділення з урядом України моральної відповідальності за масові депортації корінних жителів Криму у 1944 р.

Суть: 19 лютого 1954 р. на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією видано Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».

Наслідки:

Розширення курортного потенціалу України.
Додаткове напруження зусиль народного господарства.
Збільшення в Україні кількості росіян, які опиралися українізації.

Стан економіки України в першій половині 50-х років.

Промисловість:

Пріоритет – розвиток важкої промисловості (вугільна промисловість, чорна металургія, важке машинобудування).
Нарощування обсягів воєнного будівництва у зв’язку з «холодною війною».
Технічно-економічне відставання від країн Заходу, де пріоритет віддавався приладобудівній, хімічній промисловості, кольоровій металургії.
Зростання обсягів видобутку вугілля, нафти, газу.
Відставання легкої та харчової промисловості, інфраструктури.

Сільське господарство:

1953 р. – початок сільськогосподарських реформ.

Збільшення капіталовкладень у сільське господарство.
Забезпечення кадрами, МТС.
Скасування заборгованостей колгоспів.
Збільшення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію.
Заохочення особистого підсобного господарства (зменшення податків в 2,5 рази).
1954 р. – початок освоєння цілинних земель Сибіру, Алтаю, Казахстану.

Соціальна сфера:

Повільні темпи житлового будівництва.
Низький рівень життя.

Результати:

Покращення становища селянства.
Екстенсивний розвиток країни.

«Відлига».

Визначення поняття: «Відлига» - період в історії СРСР (УРСР), пов'язаний при владі М.С.Хрущов.

Хронологічні межі: 1953 – 1964 рр.

Мета: надати радянському суспільству нового Імпульсу на шляху до «побудови комунізму»

Основні напрямки:

Десталінізація.
Соціально-економічні реформи.
Політичні реформи.

Десталінізація.

Десталінізація – процес ліквідації наслідків культу особи Й. Сталіна за часів М.С. Хрущова.

Основні етапи:

1953 – 1956 рр. – початок десталінізації (до ХХ з’їзду КПРС)
1956 – 1959 рр. – поглиблення десталінізації; масова реабілітація політичних в’язнів.

Зміст:

Створення комісії Президії ЦК КПРС із розслідування злочинів Й. Сталіна.
Ліквідація системи ГУТАБу та масових репресій.
Створення комісій із перегляду справ засуджених.
Амністія та реабілітація незаконно засуджених, передусім відомих партійних, державних,військових діячів.
Ліквідація позасудових органів – воєнних трибуналів МВС та Особливої наради МВС.
Відновлення прокурорського нагляду.
Скасування надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу».
Повернення депортованих осіб, пов’язаних з діяльністю ОУН, УПА.
Чистка органів Держбезпеки, значне скорочення їхньої чисельності.
Припинення ідеологічних кампаній: проти інтелігенції, націоналізму тощо.
Зростання частки українців у партійному й державному апараті та її впливу.
Розширення прав союзних республік.
Уповільнення процесу русифікації.

Результат:

Реабілітація понад 3,5 млн. чоловік.
Демократизація суспільного життя.
Активізація громадських рухів, створення умов для виникнення дисидентського руху.

ХХ з’їзд КПРС.

Дата: 14 – 25 лютого 1956 р.

Подія: доповідь М. С. Хрущова «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки» на закритому засіданні.

Зміст доповіді:

Критика сталінської політики як хибної та злочинної.
На Й. Сталіна покладено відповідальність за організацію масових репресій, депортацію народів під час війни, незаконні методи слідства тощо.
Причинами виникнення культу Сталіна названо риси його характеру, гостру боротьбу з капіталістичним оточенням тощо, а не саму радянську систему.
Відлік незаконних репресій починався з 1934 р.
Не критикувалися методи проведення колективізації, голодомор 1932 – 1933 рр. тощо.

Значення:

ХХ з’їзд КПРС став імпульсом для поглиблення десталінізації.
30 червня 1956 р. вийшла постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків»
Критика не викривала суті командно-адміністративної системи.
Правляча верхівка продемонструвала небажання розділити відповідальність за вчинені злочини.
Тоталітаризму завдано нищівного удару.

Процес реабілітації:

1956 – 1959 рр. – повністю реабілітовано 250 тис. чоловік (переважно посмертно); на березень 1957 р. – звільнено 65,6 тис. осіб.

1963 – 1966 рр. – реабілітовано понад 60 тис. осіб. Але жертвам масових депортацій не дозволялося повертатися; інтелігенція. Притягнута до карної відповідальності за інакомислення за ст. 54, реабілітації не підлягали.

Опір десталінізації.

Червень 1957 р. – на пленумі ЦК КПРС група противників десталінізації, очолювана Г. Маленковим, Л. Кагановичем, спробувала усунути М. Хрущова з посади першого секретаря.

Березень 1958 р. – виключення противників десталінізації зі складу Президії ЦК; М. Хрущов обіймає посаду Голови Ради Міністрів СРСР. Сконцентрувавши практично всю владу в державі у своїх руках.

ХХІІ з’їзд КПРС.

Дата – жовтень 1961 р.

Основні рішення:

Звинувачення в масових репресіях поширено на найближче оточення Й. Сталіна – В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова.
Перейменування населених пунктів, вулиць, установ, колгоспів, підприємств названих на честь Й. Сталіна.
Ліквідація пам’ятників Й. Сталіну, вилучення його творів із бібліотек; тіло Сталіна винесено з мавзолею.
Ухвалення нової програми КПРС – курсу на будівництво комунізму до 1980 р.
Оновлення на честь складу керівних органів КПРС.
Перебування на вищих посадах у СРСР обмежене в радянському суспільстві.

Значення: продемонстровано перевагу комуністичного романтизму в радянському суспільстві.

Політичні зміни СРСР та УСРС.

Внутрішня політика:

Скорочення адміністративного апарату.
Введення в практику всенародного обговорення проектів законів та інших важливих питань.
Розширення прав республік у формуванні бюджету, питання матеріально-технічного постачання, використання капіталовкладень тощо.
Республікам було передано питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування.
Право республік на прийняття кримінального, цивільного, процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.
Розширення повноважень місцевих рад у плануванні, будівництві тощо.
Розширення прав профспілок.

Зовнішня політика:

Україна стає членом 29 міжнародних організацій.
Активний обмін дипломатичними делегаціями з іншими державами.
Пожвавлення міжнародного туризму.

Результати:

Відбулася обмежена децентралізація управління.
Діяльність України на міжнародній арені стала інтенсивнішою.
Збереглася монополія КПРС на владу в усіх сферах суспільного життя.

Вище партійне керівництво УРСР.

1953 – 1957 рр. – О. І. Кириченко (перший секретар) – «українізація» КПУ; реабілітація репресованих; розвиток української науки; питання про чистоту української мови.

1957 – 1963 рр. – М. В. Підгорний – наслідування М. Хрущова в його діяльності, схвалення всіх програм вищого керівництва; намагання підняти авторитет Президії ВР СРСР; постійні кадрові зміни.

1963 – 1972 рр. – П. Ю. Шелест – відстоювання економічних інтересів УРСР; підтримка розвитку українського мистецтва; боротьба з дисидентським рухом; зведення палацу «Україна» в Києві.

Реформи М. Хрущова в промисловості та управління:

Рік	зміст	результати
1953	Скорочення кількості міністерств союзного (з 30 до 20) та союзно-республіканського (з 21 до 13) підпорядкування. Розширення прав республік у формуванні бюджету, збуту продукції, використанні капіталовкладень.	Зростання реальних повноважень республіканських органів влади. Збільшення частки республіканської промисловості до 76%
1957	Ліквідація міністерств, впровадження системи рад народного господарства – раднаргоспів - територіальних органів, на які покладалася відповідальність за планування та управління промисловістю й будівництвом у межах відповідних економічних районах. Створення в Україні 11 (з 1960 р. – 14) раднаргоспів. Рішення раднаргоспів могла скасувати лише Рада Міністрів УРСР.	Децентралізація управління. 97% промисловості України передані у відання республіки. Більш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів. Збільшення виробництва товарів народного споживання. Збої у виконанні 6 п’ятирічки; 1958-1965 рр. – семирічка. Ускладнення зв’язків між підприємствами окремих раднаргоспів. Незацікавленість раднаргоспів у комплексному розвитку всієї галузі. Місництво.
1962	Замість 14 економічно-адміністративних районів створено 7 економічних.
1960, 1963	Створено Українську раду народного господарства. Створення Вищої ради народного господарства та державних комітетів з окремих галузей промисловості.	Повернення старої централізованої схеми управління.

Реформи М. Хрущова в сільському господарстві.

рік

зміст

результати

1953

Зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів і радгоспів.

Впровадження матеріального заохочення працівників.

Скорочення податків на присадибні ділянки.

Скасування колгоспних боргів.

Сільське господарство стало рентабельним.

Зростання валового збору продовольства.

1956

Обмеження присадибних ділянок і поголов’я худоби.

Заборона на присадибні ділянки для міських жителів

Удар по городництву, садівництву й тваринництву.

Загострення продовольчої проблеми.

1957

Укрупнення колгоспів.

Перетворення колгоспів на радгоспи.

Скорочення кількості колгоспів, покращення їхньої матеріально-технічної бази.

Занепад «неперспективних» сіл.

1958

Ліквідація МТС.

Продаж техніки МТС колгоспам за завищеними цінами.

Зростання боргів колгоспів.

Відтік із села кваліфікованих механізаторів, шоферів, які не хотіли працювати в колгоспах.

Відсутність необхідних умов для обслуговування й зберігання техніки.

Над програми М. Хрущова в сільському господарстві.

Освоєння цілинних земель (1954)	Розширення посівів кукурудзи (1955)	Тваринницька надпрограма (1957)
мета
Освоєння цілини Південного Сибіру, Казахстану, Алтаю, Північного Кавказу (28-30 млн. га). Зміцнення кордону з Китаєм.	Збільшення виробництва кормів для худоби.	Наздогнати та перегнати США у виробництві м’яса та молока на душу населення.
Результати
Відтік матеріальних та людських ресурсів з України. Послаблення аграрного сектора України.	Низка врожайність кукурудзи – 25-30 ц з га. Скорочення посівів зернових. Порушення сівозміни, структури ґрунту.	Створення великих тваринницьких комплексів. Скорочення поголив’я худоби в присадибних господарствах. Нестача кормів.
Наслідки.
Закріплення екстенсивного розвитку аграрної галузі. Втрата ритмічності розвитку України. Підрив потенціалу народного господарства України, спад виробництва. 1963 р. – початок імпорту хліба до СРСР.
Причини краху над програми.
Грандіозні масштаби робіт. Форсовані темпи, відсутність довгострокових виважених планів. Нераціональне використання ресурсів. Волюнтаристські методи впровадження.

Реформи в соціальній сфері.

рік	зміст
1953	Введення щомісячної (або поквартальної) оплати праці колгоспникам. Нормалізовано виплату трудоднів. Підвищення грошової оплати праці колгоспникам.
1956	Зростання пенсії на 80%. Скасовано кримінальну відповідальність робітників і службовців за залишення роботи. Селянам видано паспорти. Початок масового житлового будівництва: до 1965 р. житлом забезпечено майже 18 млн. чоловік.
1957	Ліквідовано практику обов’язкових державних позик, що забирали до 10% зарплати. Скорочено робочий день. Впроваджено 5-денний робочий тиждень.
1961	Грошова реформа: вартість карбованця збільшено вдесятеро, зросли ціни.
результати	Суттєве покращення життєвого рівня українців, особливо селянства. Наприкінці 50-х років підвищуються ціни, заморожується зарплата, поглиблюється товарний дефіцит.

Усунення М. Хрущова від влади.

Причини:

Неоднозначне сприйняття критики культу особи Сталіна в суспільстві.
Непослідовність, суперечливість, половинчастість реформ.
Значення скорочення армії, що викликало незадоволення офіцерів.
Відчутне погіршення соціально-економічного становища населення.
Робітничі демонстрації; найбільші – у 1962 р. у Донецьку, Жданові, Новочеркаську.
Опір партійного керівництва, невдоволеного волюнтаризмом М. Хрущова, втратою привілеїв, поглиблення демократичних процесів.

Події:

Організація змови вищого партійного й державного керівництва.
14 жовтня 1964 р. – пленум ЦК КПРС звільнив М. Хрущова з усіх посад «за станом здоров’я». Сама можливість такого кроку була великою заслугою самого М. Хрущова.
Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, Головою Ради Міністрів СРСР – О. Косигін.

Значення: перший випадок відсторонення від влади вищої посадової особи в СРСР, що став можливим завдяки демократизації радянського суспільства, розпочатій самим М. Хрущовим.

Розвиток української культури в 1956 – 1964 рр.

Загальна характеристика:

Активні, але не завжди вдалі освітні реформи.
Русифікація.
Поява плеяди творчої молоді, що вилилося в рух шістдесятництва.
Пробудження громадської активності й початок національного відродження.
Певне розширення можливостей для культурної та наукової діяльності.
Адміністративне утвердження атеїзму.

Освіта:

Позитивні тенденції:

1959 р. – шкільна реформа: обов’язкова 8-річна освіта; перетворення 10-річних на 11-річні; створення матеріальної бази для оволодіння робітничими професіями.
Зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ.
Підготовка фахівців для нових галузей: виробництва й експлуатації автоматичних та електромеханічних машин, обчислюваних машин тощо.
Збільшення чисельності студентства.

Негативні тенденції:

Українська мова стала необов’язковим (факультативним) предметом у школі;
Скорочення українських шкіл.
Переважання російської мови викладання у вищих навчальних закладах.
Недостатня матеріальна база спеціальних навчальних закладів.

Наука.

Загальний стан: науково-технічна революція; збільшення фінансування наукових закладів; президенти Академії наук УРСР: О. Палладін (1946 – 1962), Б. Патон (від 1962 р. до сьогодні).

Кібернетика: 1957 р. – в Обчислювальному центрі В. Глушкова створено виробничі електронно-обчислювальні машини «Київ» (1960), «Промінь» (1962) тощо.

Фізика: Харківський фізико-технічний інститут, очолюваний І. Курчатовим, досліджував проблеми атомної енергетики. М. Боголюбов обґрунтував теорію надтекучості та напровідності. 1964 р. – будівництво й запуск найбільшого у світі прискорювача електронів.

Технології; 1961 р. –виготовлення перших штучних алмазів. Створення міжконтенентальних ракет, висування теорії конструктивної міцності пластмас тощо. Інститут електрозварювання, очолюваний Б. Патоном: нові методи електрозварювання.

Космонавтика: участь українських учених у запуску першого супутника Землі в 1957 р.

Медицина: розробка нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань М. Амосовим.

Аграрні науки: впровадження машин для хімічного захисту рослин. Селекційна робота.

Суспільні науки: видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії». Заснування журналів «Український історичний журнал», «Народна творчість та етнографія», «Радянське право», «Економіка Радянської України».

Початок «відлиги» О. Довженко у статті «Мистецтво живопису і сучасність» (1955) закликав «розширити творчу рамку соціалістичного реалізму. Реабілітація українських поетів та письменників: Олександра Олеся, М. Вороного, В. Еллана-Блакитного тощо. Виступи на захист української мови письменників М. Рильського, М. Бажана.

Нові теорії: «Зачарована Десна» О. Довженка. «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа» В. Сосюри (не надруковані). «Вир» Г. Тютюнника. «Кров людська – не водиця» М. Стельмаха. «Тронка» О. Гончара тощо.

Молоді літератори: В. Симоненко (збірки «Тиша і грім», «Земне тяжіння»), Л. Костенко (збірки «»Проміння землі», «Мандрівне сонце»); Д. Павличко, М. Вігнаровський, І. Мушкетник, І. Драч.

Літературна критика: І. Дзюба, І. Світличний, В. Чорновіл, В. Мороз.

Мистецтво.

Музика: композитори С. Людкевич, А. Кос-Анатольський, Г. Майборода (опера «Мілана»), Ю. Мейтус (опера «Украдене щастя»).

Скульптура: пам’ятник Т. Г. Шевченку в Москві (автори – М. Грисюк, Ю. Синкевич, А. Фуженко).; пам’ятник І. Франку у Львові ( автори – В. Борисенко, Е. Мисько та ін.).

Образотворче мистецтво: Т. Яблонська, В. Касіян, М. Дерегус, В. Зарецький, О. Заливаха, А. Горська, В. Кушнір, К. Білокур.

Театр: режисери Г. Юра, М. Добровольський, В. Скляренко; актори: А. Бучма, Ю. Лавров, Н. Ужвій.

Кінематограф: О. Довженко («Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море»).; С. Параджанов («Перший хлопець», «Українська рапсодія»); В. Денисенко («Сон»).

Шістдесятництво.

Шістдесятництво – широкий мистецько-громадський рух української інтелігенції.

Мета: оновлення радянського суспільства; відродження української мови, піднесення національної самосвідомості.

Організації: 1959 – 1964 рр. – клуб творчої молоді «Сучасник» у Києві на чолі з Л. Танюком. Учасники: І. Драч, А. Горська, І. Світличний та ін. 1962 р. – клуб творчої молоді «Пролісок» у Львові на чолі з М. Косівим. Учасники: брати Горіні, І. Гель, Г. Чубай, І. Калинець тощо.

Діяльність: пропагування українських народних традицій, організація мистецьких гуртків, організація вечорів пам’яті видатних українців, пошук місць поховання жертв сталінського терору.

Зародження дисидентського руху.

Дисидентство – опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння інтелігенції офіційній ідеології та політиці.

Час виникнення в Україні: 50-х років ХХ ст.

Причини виникнення: лібералізація режиму, що призвело до активізації національно-визвольної боротьби; антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (Угорщина, Польща, Чехословаччина); правозахисний рух, спричинений прийняттям Декларації прав людини (1948 р.); монопольна влада бюрократичної партійної верхівки в СРСР; постійні утиски та обмеження національного культурно-духовного життя, русифікація; припинення збройної боротьби ОУН та УПА.

Форми боротьби:протести, звернення до керівників країни, «відкриті листи» до ООН; поширення офіційно забороненої літератури «самвидав»; створення нелегальних дисидентських організацій; акції солідарності з іншими народами.

Течії: національно-визвольна; правозахисна; релігійна; за демократичний соціалізм.

Дисидентські організації в Україні в 50-х – на початку 60-х років.

Назва	Роки існування	лідери	мета	Діяльність
«Реалістичний робітничий гурток демократів» (Донбас)	1956	Є. Доніченко	Демократизація СРСР; створення альтернативи КПРС; вільні вибори; передання землі селянам.	Рукописний часопис «Свободное слово»
«Об’єднання» (Львів)	1956-1959	В. Леонюк, Я. Гасюк, Б. Христиніч	Незалежність України	Поширення листівок
Українська робітничо-селянська спілка (УРСР)	1958-1961	Л. Лукьяненко, І. Кандиба	Незалежна Україна з радянським ладом і соціалістичною економікою	Поширення листівок
Український народний фронт	1964-1967	Д. Квацько	Незалежність України	Рукописний журнал «Воля і Батьківщина»; звернення до ХХІІІ з’їзду КПРС.

Антицерковна політика УРСР.

Основні напрямки:

Посилення атеїстичної пропаганди засобами масової інформації;
Створення атеїстичних музеїв і планетаріїв;
Відкриття кафедр наукового атеїзму у вузах;
Законодавче обмеження відкриття нових церков і молитовних будинків;
Спрощення процедури закриття храмів;
Зростання податків на релігійні громади.

Тести з теми «Україна в період десталінізації».

В Україні рішення ХХ з’їзду КПРС щодо засудження «культу особи Сталіна»: а)зустріли з розумінням і одностайно підтримали як члени КПУ, так і широкі верстви трудівників; б) більшість населення сприйняла з ентузіазмом та надією, лише частина керівництва КПУ холодно поставилась до процесу десталінізації і чинили йому опір; в) були сприйняті насторожено, з недовірою і нерозумінням, скоріше як провокація, мета якої – виявити ненадійні, з точки зору комуністів, елементи.
Серед репресованих жителів України реабілітації в 1956-1959 рр. не підлягали: а) жертви політичних процесів 20-30-х років; б) західноукраїнське населення, депортоване за співпрацю з нацистами та українськими націоналістами; в) функціонери КПРС; г) космополіти; д) політичні в’язні, засуджені за 54 статтею Карного кодексу СРСР за зраду державних інтересів; е) в’язні німецьких концтаборів; ж) українські селяни, депортовані у роки колективізації.
Процес десталінізації в УРСР, як і в інших республіках СРСР:

а) був розпочатий 1) 1990 р.

б) припинений вперше 2) 1956 р.

в) відновлений вдруге 3) 1959 р.

г) остаточно завершений 4) 1985 р.

Систему управління державою, основу якої становить організована в певну ієрархія спеціалізована група чиновників, що підпорядковуються суворим правилам, називають: а) функціонуючою; б) бюрократичною; в) авторитарною
Промисловий розвиток України в роки семирічки (1959 – 1965) характеризувався: а) широким впровадженням досягнень науково-технічної революції, структурною перебудовою економіки на користь наукомісткого виробництва, створення принципово нових для України галузей – легкового автомобілебудування, електронної промисловості тощо. б) пріоритетним розвитком традиційних для української економіки галузей індустрії – металургії, важкого машинобудування, енергетики, вугільної промисловості, здійсненням поступової модернізації цих галузей, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу. в) застоєм в українській економіці, занепадом традиційних галузей української промисловості, їх значним відставанням від досягнень науково-технічного прогресу.
В Україні в роки семерики ( 1959 – 1965 рр.) були створені такі нові промислові галузі: а) хімічна; б) електроенергетика; в) трубопровідне транспортування нафти; г) важке машинобудування; д) літакобудування; е) легке автобудування.
Наприкінці 50-х у середині 60-х рр. основну частку українського експорту становила(и): а) продукція сільського господарства; б) науково-технічні розробки українських учених; в) сировинні ресурси; г) продукція українського машинобудування; д) продукція легкої та харчової промисловості.
У 60-ті рр. Україна стала центром розвитку: а) космонавтики; українські вчені сконструювали і збудували перші в СРСР космічні кораблі «Восток» та «Союз»; б) кібернетики; українські вчені спроектували і збудували цифрову машину «Київ», першу в СРСР керуючу машину широкого профілю «Дніпро», машини «Промінь», «Мир»; в) фізики напівпровідників; українські вчені розробили перші напівпровідникові схеми для радянських телевізорів марок «Рубін», «Електрон», «Райдуга».
Працівники інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР у 1961 р: а) побудували найбільший у світі прискорювач електронів у два мільярди електрон-вольт; б) створили першу в СРСР цифрову машину «Київ»; в) виростили першими в світі штучні алмази; г) розробили нові методи квантової теорії поля та статичної фізики.
Автобіографічна повість О. Довженка, створена в 60-ті роки: а) «Земля»; б) «Україна в огні»; в) «Зачарована Десна»; г) «Поема про море».
Встановіть відповідність:

а) Б. Антоненко-Давидович 1) роман «Дикий мед»

б) Г. Тютюнник 2) роман «За ширмою»

в) Л. Первомайський 3) роман «Вир»

Основними формами діяльності дисидентів в Україні були: а) масові страйки; б) святкування 22 травня – дня пам’яті Т. Г. Шевченко; в) збройна партизанська війна; г) листи до членів партійного і державного керівництва на захист прав громадян; д) самвидав; е) терористичні акти; ж) інформування світової громадськості про порушення прав людини в УРСР.
В Україні учасниками дисидентського руху в основному були: а) представники творчої інтелігенції; б) робітники; в) селяни; г) вихідці з номенклатурних кіл; д) військові; е) кримські татари; ж) віруючі.
Встановіть відповідність:

а) Ліна Костенко 1) митрополит Української греко-католицької церкви

б) Йосип Сліпий

в) Іван Дзюба 2) український письменник, автор роману «Собор»

г)) Олесь Гончар 3) літературний критик, автор роботи «Інтернаціоналізм

чи русифікація?»

д) Павло Григоренко 4) генерал Радянської армії, відомий правозахисник

5) український поет, дисидент, автор роману в віршах

«Марія Чурай»

Відповіді на тести з теми: «Україна в період десталінізації».

Б
Абдж
А2, б3,в4,г1
Б
Б
Вде
Б
Б
В
В
А2, б3, в1
Гдж
Аж
А5, б1,в3,г2, д4

Україна в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х – початок 80-х років)

Суспільно-політичний та економічний розвиток.

Загальна характеристика суспільно-політичного життя.

Суть курсу: «Стабілізація», спадкоємність стосовно політики попередніх десятиліть.

Основні елементи: ігнорування принципу розподілу влади; збереження декоративного характеру органів самоврядування – рад різних рівнів; політична монополія КПРС.

Головні риси режиму: формальне представництво народу у власних органах, базальтернативні вибори; зростання бюрократичного апарату; фактичне одержавлення громадських організацій; зростання політики гласності, відновлення боротьби з інакомисленням; КПРС зосереджує всю повноту влади в країні у своїх руках, відбувається злиття партійного й державного апарату; зростання кількості членів комуністичної партії; скасування рішення про переодичне оновлення складу партійних органів; старіння керівництва; відновлення посад Генерального секретаря ЦК КПРС, яку посів Л. Брежнєв.

Неосталінізм – часткова реанімація сталінської адміністративно-командної системи: відмова від критики культу особи Й. Сталіна, висока оцінка його діяльності в соціалістичному будівництві, відтворення образу мудрого вождя у фільмах і художній літературі.

Засилля корупції, хабарництва, існування «подвійної моралі».

Результат: період 1964 – 1985 рр. отримав назву «застій», оскільки характеризувався наростаючою політичною та економічною кризою.

Основні напрями політичного розвитку УРСР:

Політика П. Шелеста (1963 – 1972 рр.):

Прибічник розширення прав УРСР у внутрішній та зовнішній економічній політиці.
Підтримка поміркованої українізації (переведення вищої школи на українську мову викладання, спроба українізувати управлінський апарат).
Учасник усунення М. Хрущова від влади.
Засуджував політику десталінізації.
Боротьба з дисидентством.
Підтримка збройної інтервенції військ Варшавського Договору в Чехословаччину (1968 р.).
У 1972 р. П. Шелеста звільнено з посади першого секретаря ЦК КПБУ під проводом переведення на іншу роботу.

Політика В. Щербицького (1972 – 1989 рр.)

Прибічник жорстокої централізації
Орієнтація економіки України на загальносоюзний господарський комплекс.
Посилення русифікації.
Усунення від влади прибічників П. Шелеста.
Підбір кадрів за принципом особистої відданості: В. Маланчук – секретар ЦК КПУ з ідеології, О. Ляшко – Голова Рада Міністрів УРСР, В. Федорчук – голова КДБ УРСР.
Боротьба з дисидентським рухом.

Конституція УРСР 1978 р.

20 квітня 1978 р. – прийняття нової Конституції УРСР, розробленої на основі Конституції СРСР від 7 жовтня 1972 р.

Основний зміст:

УРСР – суверенна держава в добровільному Союзі Радянських Соціалістичних Республік.
Керівною силою радянського суспільства та ядром його політичної системи с КПРС (Ст. 6 Конституції УРСР)
УРСР має право вільного виходу із СРСР.
В УРСР побудовано розвинуте соціалістичне суспільство з потужними продуктивними силами, неухильно підвищуються добробут і культура народу.
Влада в УРСР належить народу, який здійснює її через ради народних депутатів різних рівнів.
Економіка УРСР є складовою частиною єдиного народно-господарчого комплексу СРСР.
Гарантія прав (на працю, житло, безкоштовну освіту, медицину тощо) і свобод ( слова, зборів, віросповідання) громадян.

Конституція 1978 р. закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали декларативний характер і не відповідали реаліям життя.

Косигінські економічні реформи.

(названа за прізвищем Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна).

Мета: впровадження елементів економічного регулювання.

Роки проведення: друга половина 60-х років.

Зміст:

Промисловість:

Розширення господарчої самостійності підприємств (госпрозрахунок).
Скорочення кількості директивних планових показників з 30 до 9.
Залежність фонду заробітної плати від рентабельності, від прибутку.
Зміцнення прямих договірних зв’язків між підприємствами.
Оцінка діяльності підприємства за показником не валової, а реалізованої продукції.
Створення з прибутків підприємств фондів матеріального стимулювання, соціально-культурного розвитку, самофінансування виробництва.
Ліквідація раднаргоспів, поновлення галузевих міністерств: 11 загальносоюзних, 17 союзно-республіканських.
Увага розвитку легкої та харчової промисловості.

Сільське господарство:

Посилення ролі міністерства сільського господарства в плануванні та управлінні виробництвом.
Суттєве зниження плану обов’язкових закупівель зерна.
Підвищення у 1,5 – 2 рази закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію.
Встановлення 50% надбавки до закупівельної ціни на понадпланову продукцію.
Зростання капіталовкладень у сільське господарство.
Зниження податків, цін на запчастини й техніку.
Скасування колгоспних боргів.
Скорочення звітних показників.
Розширення самостійності колгоспів у плануванні.

Результати:

Позитивні: восьму п’ятирічку (1956 – 1970 рр.) названо «золотою»:

Зростання промислової продукції на 50% порівняно з попередньою п’ятирічкою.
2/3 приросту промислової продукції забезпечила висока продуктивність праці.
Призупинено спад середньовічних темпів зростання виробництва.
Валова продукція сільського господарства зросла на 23%.
Національний дохід СРСР у 1970 р. становив 67% національного доходу США (у 1960 р. – 58%).

Негативні:

наприкінці 60-х років зростає директивне планування.
Збільшення прибутку від реалізації продукції не за рахунок якості та дешевизни товару, а за рахунок приписок, подорожчання товару чи зниження плану. Реформа не передбачала появу реального господаря на виробництві.
Зниження продуктивності праці.
Реформи містили взаємовиключні процеси: посилення централізму в економіці та впровадження ринкових механізмів, що призвело до розбалансування економічної системи.

Розвиток промисловості:

Позитивні тенденції:

Розвиток електроенергетики, особливо атомної: зведено вісім АЕС, зокрема Чорнобильська.
Завершення електрифікації сіл України.
Розвиток вугільної, нафтової, газової, хімічної промисловості, металургії, машинобудування.
Будівництво нових великих підприємств, комплексів, цехів.
Зростання кількісних показників випуску промислової продукції.

Негативні тенденції:

Зберігалася перевага виробництва засобів виробництва (групи « А») над виробництвом предметів споживання (групи «Б»).
Низька якість продукції, її не конкурентоспроможність на світовому ринку.
Уповільнення темпів росту.
Зменшення рентабельності підприємств.
Недостатня механізація та автоматизація виробництва.
Старіння основних виробничих фондів, вичерпання трудових і матеріальних ресурсів.

Екологічні проблеми України.

Будівництво хімічних та інших екологічно небезпечних підприємств у густонаселених районах.
Будівництво АЕС без урахування геологічних особливостей місцевості, за застарілими технологіями.
Створення «штучних морів» на Дніпрі, затоплення родючих чорноземів.
Розораність сільськогосподарських угідь – 80% порівняно з 25% у США, 48% у Франції.

Розвиток сільського господарства.

Позитивні тенденції:

Механізація сільськогосподарського виробництва (посівні та збиральні машини, автодоїлки тощо).
Завершення електрифікації колгоспів та радгоспів, зменшення тарифів на електроенергію для виробничих потреб села.
Послаблення тиску на підсобні господарства, які забезпечували третину загального обсягу м’ясного виробництва, чверть молока, майже 40% картоплі.

Негативні тенденції:

Розгортання апарату управління, жорстка централізація.
Нераціональне використання капіталовкладень.
Недостатність і низька якість сільськогосподарської техніки; нестача міндобрива, захисних хімічних засобів тощо.
Повільне впровадження наукових розробок.
Нераціональне використання земель: непродумана меліорація; передання найкращих чорноземів під забудову, шляхи, водосховища.
Недбала переробка та зберігання врожаю; щорічна втрата третини овочів і фруктів, 10% зерна.
Загалом низькі матеріальні стимули сільськогосподарської праці.
1982 р. – прийняття Продовольчої програми із забезпечення СРСР основними видами продовольства до 1990 р.; програма провалилася.

Розвиток соціальної сфери.

Позитивні тенденції:

Підвищення життєвого рівня населення України.
Збільшення мінімальної та середньомісячної зарплатні, пенсій, стипендій, введення пенсій колгоспникам.
Покращення забезпечення побутовою технікою.
Збільшення майже в 5 разів загальної суми виплат та пільг за рахунок громадських фондів.
Введення в експлуатацію значної кількості житла, шкіл, будинків культури.
Низькі ціни на житло та комунальні послуги.
Безкоштовна медицина та освіта.
Призначення грошової допомоги малозабезпеченим сім’ям із неповнолітніми дітьми.
Безоплатне користування підручниками в середній школі.
Поліпшення транспортного обслуговування населення (дешевий проїзд, нові маршрути, відкриття метрополітену в Харкові).

Негативні тенденції:

Уповільнення темпів зростання добробуту, відставання за якістю життя від сусідніх європейських країн.
Товарний дефіцит, спекуляція.
Недостатні розміри пенсій та соціальних виплат.
Низька якість житла, великі черги на його отримання, розподіл квартир за відсутністю громадського контролю.
Великий розрив у соціальному забезпеченні села та міста.
Залишкове фінансування соціальної сфери.
Недостатній розвиток соціальної сфери села, від’їзд молоді в міста, збільшення кількості неперспективних, «вимираючих» сіл.
Низька якість рівня охорони здоров’я: у 1970 р. на неї виділялося 12,3% бюджету, у 1985 р. – 9%, природний приріст населення знизився у 2,2 рази.
Прихована інфляція.
Зростання розриву між життєвим рівнем звичайних громадян та «номенклатури».
Уповільнення темпів зростання прибутків населення.

Номенклатура.

Номенклатура – панівна партійна еліта в СРСР, що цілком контролювала всі сфери життя суспільства.

Привілеї номенклатури:

Власна закрита система постачання продовольства й промтоварів.
Зарплата – у 2-3 рази вища за робітничу.
Закриті санаторії, поліклініки, лікарні, пансіонати тощо.
Гарантія навчання й престижної роботи для дітей.

Етносоціальні процеси в Україні.

Зменшення темпів приросту населення удвічі.
Скорочення тривалості життя.
Депопуляція: переважання смертності над народжуваністю.
Міграція робочої сили, особливо на новобудови Сибіру та Далекого Сходу.
Урбанізація.
Від’їзд євреїв до Ізраїлю.
Скорочення чисельності сільського населення.
Зростання чисельності росіян, особливо в Криму та великих містах.

Опозиційний рух другої половини 60-х – першої половини 80-х років.

Особливості: рух здобуває більше прибічників, в основному в середовище інтелігенції; встановлено зв’язок із громадськими та правозахисними організаціями Європи та США; рух не мав цілісної загальної програми.

«Самвидав»: нелегально видаються і поширюються публіцистичні праці дисидентів, які засуджують радянський режим: «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби (1965 р.); «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму» В. Чорновола (1966 – 1967 рр.); «Мойсей», «Хроніка опору», «Серед снігів»,»Репортаж із заповідника ім. Берії» В. Мороза (1970 р.); 1970 – 1972 рр. – сам видавничий журнал «Український вісник».

Репресивні заходи влади: залякування органами КДБ, організація різноманітних антидесиденських «кампаній» у пресі тощо; адміністративні заходи: догани, виключення з партії, звільнення з роботи, позбавлення радянського громадянства; арешти та ув’язнення; ізоляція в психіатричних лікарнях.

Хвилі арештів: 1965 р. – арешт 25 осіб (зокрема І. Світличний, брати Горині, М. Озерний); 1970 – 1972 рр., 1974 р. – арешт понад 100 чоловік (зокрема І. Дзюба, В. Чорновіл, В. Мороз, В. Стус, Є. Сверстюк); початок 80-х рр. – арешт близько 60-ти осіб.

Діяльність УГС.

Українська Гельсінська Спілка (УГС) – відкрита громадська правозахисна організація України; виникла у листопаді 1979 р.; передумови: 1975 р. – 35 держав, а також і СРСР, підписали Гельсінський заключний акт про повагу громадянських прав і свобод та демократичні принципи міжнародних відносин.

Учасники: М. Руденко (керівник), О. Бердник, Л. Лук’яненко, В. Стус, В. Чорновіл, І. Кандиба, О. Мешко, П. Григоренко (всього 37 чоловік).

Мета: ознайомлення громадськості з Декларацією прав людини; сприянню виконання статей Заключного акта з питань безпеки і співробітництва у Європі; реалізація права України бути представленою окремою делегацією на міжнародних нарадах щодо виконання Гельсінських угод; акредитація в Україні представників іноземної преси.

Методи боротьби: видання заяв, меморандумів, бюлетенів; передання інформації про порушення прав людини міжнародним правозахисним організаціям; контакти з аналогічними групами в інших країнах.

Репресії щодо членів УГС: 23 члена УГС засуджені на різні строки ув’язнення. У 1984 – 1985 рр. в ув’язненні померли В. Стус, О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин. 6 учасників позбавлені радянського громадянства.

Результати діяльності: У 1988 р. на основі УГС виникла Українська гельсінська група. Ознайомлення світової спільноти з фактами порушення прав людини в Україні.

Релігійне дисидентство.

Причини виникнення: заборона Української автокефальної та Української греко-католицької церков. Агресивне антирелігійна компанія кінця 50-х – початку 60-х років.

Мета: свобода віросповідання; реалізація та легалізація УГКЦ, протестантських церков і течій; вільне здійснення релігійних обрядів, повернення храмів віруючим; звільнення засуджених за релігійні переконання; реабілітація страчених служителів культу.

Лідери: Й. Тереля – за відновлення УГКЦ; В. Романюк – за виведення Російської православної церкви з-під контролю держави; П. Вінс – за свободу діяльності протестантських церков..

Діяльність: організація таємних релігійних громад; створення комітету захисту УГКЦ; передання інформації про порушення прав віруючих міжнародним правозахисним організаціям.

Значення дисидентського руху.

Продовжив традиції національно-визвольної боротьби.
Став реальною моральною й ідеологічною загрозою радянської системи.
Створив ідеологічну базу відновлення української державності.
Зробив вагомий внесок у розвиток культури України.
Вивів українську проблему на міжнародний рівень.

Розвиток української культури в 1960 – 1980 рр.

Розвиток освіти:

Позитивні тенденції:

Впровадження у вузах нових дисциплін: кібернетики, суспільствознавства, генетики тощо.
1976 р. – завершення переходу до обов’язкової загальної середньої освіти.
Ухвалення Верховною Радою «Основних напрямів реформ загальноосвітньої і професійної школи»:

Навчання дітей з 6 років;
Перетворення 8-ми річних шкіл на 9-ти річну, середніх на 11-ти річні;
Зростання ролі трудового виховання.

Збільшення кількості навчальних профтехосвітніх закладів.
Створення на основі педінститутів Донецького, Сімферопольського та Запорізького університетів.
Збільшення кількості студентів майже у двічі.
Зміцнення матеріально-технічної бази вузів (будівництво нових навчальних корпусів, гуртожитків, спортивних комплексів тощо).

Негативні тенденції:

Посилення ідеологізації навчання.
Зменшення кількості шкіл з українською мовою навчання.
Невисока якість підготовки спеціалістів (особливо на заочних і вечірніх відділеннях).
Знецінення знань через корупцію вищої школи.

Розвиток науки.

Загальна характеристика: провідна наукова установа – АН УРСР на чолі з Б. Патоном; ізоляція вчених від світової наукової спільноти як складова державної політики у сфері науки; незацікавленість вчених у впровадженні їхніх винаходів через відсутність реальних авторських прав; обмежене фінансування республіканських наукових установ порівняно із загальносоюзними; пріоритет галузей, які працювали на воєнно-промисловий комплекс.

фізика, механіка: створення плавильної установки «Уран» для вивчення плазми й керованої термоядерної реакції; теоретичні розробки для рахунку орбіт штучних супутників Землі; електрозварювання алюмінію, титану та нержавіючої сталі в умовах космічного вакууму; нові марки високо тривкого чавуну, антикорозійної сталі.

Біологія: селекційна робота Міронівського науково-дослідницького інституту під керівництвом академіка В. Ремесла (пшениця, цукрові буряки); відкриття механізму передачі генетичної інформації.

Історія: завершення видання 26-ти томної «Історії міст і сел. України» під керівництвом академіка П. Тронька; завершення видання «Історії Української РСР»; видання робіт усупереч ідеологічному тиску: «Приєднання чи возз’єднання?» М. Брайчевського, «Лист до російських та українських істориків» Ю. Бадзьо; історикам офіційно заборонено згадувати у своїх працях імена І. Багряного, В. Кубійновича, О. Оглобліна, С. Єфремова тощо; звільнення з роботи О. Апанович, Я. дзизі за вивчення історії козацтва.

Мовознавство: видання «Історії українського мовознавства», «Словника української мови», «Історії української літератури».

Розвиток літератури і мистецтва.

Загальна характеристика: панування соціалістичного реалізму; спілки письменників, художників, композиторів здійснювали контроль за митцями; стимулювання покори владі преміями, званнями; державна пропаганда класичного мистецтва, гасло «Мистецтво належить народові!»; продовження русифікації: частка україномовних книжок зменшилась з 60 до 24%, українських журналів – з46 до 19%; «Маланчуківшина» (за прізвищем секретаря ЦК КПУ з ідеологічних питань В. Маланчука) – «великий погром» української інтелігенції під час «боротьби з буржуазним націоналізмом та антирадянською ідеологією»; збереження національної культури всупереч офіційному курсу; ізольованість від світового мистецького процесу.

Письменники: О. Гончар (роман «Собор»); Р. Іванчук (роман «Мальви»); Л. Костенко (поет. Збірка «Над берегами вічної ріки», роман у віршах «Маруся Чурай» та збірки «Зоряний інтеграл», «Княжа гора» - не опубліковані); І. Драч ( поет. збірка «Корінь і крона»); М. Вінграновський (поет. збірка «На срібному березі»); Д. Павличко (поет. збірка «Таємниці твого обличчя»); В. Коротич (поет. збірка «Перевтілення»); М. Стельмах (романи «Правда і кривда», «Дума про тебе»); П. Загребельний (романи «Диво», «Розгін»); І. Білик (роман «Меч Арея»); переклади М. Лукаша.

Мистецькі колективи: державний хор імені Г. Вірьовкіна; творче об’єднання «Трембіта»; академічна хорова капела «Думка»; заслужений ансамбль танцю УРСР П. Вірського; капела бандуристів України; Черкаський народний хор; Гуцульський і Буковинський ансамблі пісні і танцю.

Музика: композитори-пісенники: П. Майборода («Київський вальс»), О. Білаш («Пісня про рушник»), В. Івасюк («Червона рута», «Водограй»); опери: Г. Майборода («Тарас Шевченко», «Ярослав Мудрий»), В. Губаренко («Вій», «Шельменко-денщик»), Ю. Мейтус («Украдене щастя»), В. Корейко («Лісова пісня»), К. Данькевич («Назар Стодоля»); оперні співаки: Є. Мірошниченко, Г. Циполя, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, А. Мокренко.

Театр: найкращі театри: академічні драматичні театри ім. І. Франка у Києві, ім. Т. Шевченко у Харкові, ім. М. Заньковецького у Львові, Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка, Львівський театр опери та балету ім. І. Франка; актори: Н. Ужвій, А. Роговцева, Б. Ступка тощо.

Кіно: зародження «поетичного кіно»; Л. Осика («Камінний хрест»), Ю. Ільєнко («Білий птах з чорною відзнакою»), І. Миколайчук («Вавилон ХХ»), С. Параджанов («Тіні забутих предків»), Л. Биков («В бой идут одни старики»»); актори: Н. Ужвій, А. Роговцева, Б. Ступка тощо.

Образотворче мистецтво: збереження національного колориту; скульптура – І. Гончар; художники – М. Дерегус, А. Ерделі, І. Кошай, В. Чеканюк.

Тести з теми: « Україна в період загострення кризи радянської системи».

Встановіть відповідність:

а) усунув від влади М. Хрущова, проходив під гаслами подолання волюнтаризму і суб’єктивізму;

б) прийняв постанову «Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку сільського господарства»;

в) прийняв постанову «Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення та посилення економічного стимулювання промислового виробництва»

1) вересневий 1965 р. пленум ЦК КПРС;

2) березневий 1965 р. пленум ЦК КПРС;

3) жовтневий 1964 р. пленум ЦК КПРС.

2. завданням економічної реформи 1965 р. було:

а) продовження економічної реформи 1959 р., запровадження госпрозрахункових методів стимулювання праці, розширення сфери товарно-грошових відносин, сприяння подальшому зростанню економічної самостійності республік;

б) подолання волюнтаризму та суб’єктивізму в управлінні народним господарством, зупинення падіння життєвого рівня населення, сприяння зростаню авторитету комуністичної партії, який значно похитнувся в останні роки правління М. Хрущова;

в) повернення до сталінських методів управління народним господарством: жорсткого централізму, воєнізованої дисципліни, без чого було неможливо подолати кризовий стан в економіці.

3. Економічна реформа 1965 р. була викликана бажанням радянського керівництва:

а)докорінно змінити основні принципи організації та управління народним господарством СРСР, реформувати соціалістичну економіку в бік вільноринкової;

б) внести зміни в систему організації та управління народним господарством СРСР, не змінивши при цьому її статус;

в) повернутися до сталінських жорстоких адміністративно-командних методів управління економікою, які виявилися значно ефективнішими порівняно з економічними методами.

4. Економічна реформа 1965 р. мала обмежений характер, тому що:

а) відкидала територіальний принцип управління економікою, повертаючись до галузевого;

б) економічні елементи реформи не доповнювалися політичними змінами, демократизацією суспільного життя;

в) її метою було лише часткове вдосконалення соціалістичної системи господарювання, а не ліквідація соціалістичних виробничих відносин.

5. Положення про КПРС як ядро політичної системи УРСР було узаконено: а) Конституцією РСФСР 1918 р.; б) Конституцією СРСР 1936 р.; в) Конституцією УРСР 1976 р.; г) Конституцією СРСР 1977 р.; д) Конституцією УРСР 1978 р.

6. Встановіть відповідність:

а) 1938 – 1949 рр. 1) О. Кириченко

б) 1949 – 1953 рр. 2) П. Шелест

в) 1953 – 1957 рр. 3) М. Підгорний

г) 1957 – 1963 рр. 4) В. Щербицький

д) 1963 – 1972 рр. 5) М. Хрущов

е) 1972 – 1990 рр. 6) Л. Мельников.

7. У 70-х рр. в УРСР у системи народної освіти відбувся перехід до обов’язкової загальної: а) початкової освіти; б) восьмирічної освіти; в) середньої освіти; г) вищої освіти.

8. встановіть відповідність:

а) «Собор» 1) Ю. Дрозд

б) «Мальви» 2) Є. Гуцало

в) «Мертва зона» 3) О. Гончар

г) «Південний комфорт» 4) Р. Іваничук.

9. Перша велика хвиля арештів дисидентів в Україні припадає на: а) 1959 р., б) 1965 р., в) 1972 р.

10. Маніфестація проти арештів української інтелігенції, ініційована В. Стусом, відбулася в київському кінотеатрі «Україна»: а) 1959 р., б) 1965 р., в) 1972 р.

11. Перший – восьмий випуски самвидавівського журналу «Український вісник» були підготовані в: а) 1961 – 1965 рр., б) 1970 – 1974 рр., в) 1976 – 1980 рр.

12. Друга хвиля арештів дисидентів – представників інтелігенції України припадає на: а) 1965 р., б) 1972 р., в) 1978 р.

13. У 70 – 80-х роках серед засуджених і ув’язнених у радянських концтаборах були також українські літератори: а) І. Світличний, І. Дзюба; б) В. Стус, І. Світличний; в) В. Стус, О. Корнійчук.

14. О. Майборода, В. Івасюк, О. Білаш – відомі українські: а) письменники,

б) композитори, в) режисери, г) оперні співаки.

15. Встановіть відповідність між прізвищами кінорежисерів та назвами створених ними художніх фільмів:

а) С. Параджанов 1) «Тіні забутих предків»

б) І. Миколайчук 2) « Білий птах з чорною ознакою»

в) Л. Осика 3) «Криниця для спраглих»

г) Ю. Іллєнко 4) «Камінний хрест».

16. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсинських угод (Українська Гельсінська спілка) була створена: а) 1966 р., б) 1970 р., в) 1976 р., г) 1980 р.

Відповіді на тему: «Україна в період загострення кризи радянської системи».

А3, б2, в1.
Б
Б
Б
Д
А5,б1,в6, г3,д2,е4.
В
А3,б4,в1,г2.
Б
Б
Б
Б
Б
Б
А1,б2,в4,г3.
В.

Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України.

Політична ситуація в Україні у 1980 – 1990 рр.

Зміни в державному апараті СРСР на початку 80 – х років.

роки	Генеральний секретар ЦК КПРС	Напрямки діяльності
1982 - 1984	Ю. В. Андропов	Боротьба з корупцією, передусім у Середній Азії та Російській Федерації; посилення трудової дисципліни репресивними методами
1984 - 1985	К. У. Черненко	Збереження існуючої економічної політики
1985	М. С. Горбачов	Початок політики «перебудови»

«Перебудова» в СРСР.

«Перебудова» - політичний курс КПРС, започаткований 1985 р. і спрямований на оздоровлення життя суспільства в СРСР.

Причини: науково-технічні відставання СРСР від провідних країн світу; нездатність СРСР належним чином реагувати на глобальні проблеми; загроза соціального вибуху й розпаду СРСР.

Основні напрямки:

Економіка: перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних
Внутрішня політика: демократизація суспільного життя
Зовнішня політика: припинення «холодної війни»
Соціальна сфера: поліпшення матеріального становища населення
Ідеологія: ліквідація цензури, гласність.

Основні етапи «перебудови».

І етап (1985 – 1987 рр.):

Мета: прискорення соціально-економічного розвитку СРСР: впровадження досягнення НТР; реорганізація управління виробництвом; підвищення продуктивності праці; пріоритетний розвиток машинобудування; соціальні програми – житлова, продовольча, ліквідація товарного виробництва.

Соціально-економічні програми:

1985 р. – постанова ЦК КПРС про боротьбу з алкоголізмом: поширення безалкогольних кафе, налагодження виробництва соків та лимонадів, обмеження продажу алкоголю. Водночас – вирубка десятків тисяч першокласних виноградників, закриття виноробних господарств, поширення самогоноваріння.
1986 р. – ХХУІІ з’їзд КПРС поставив завдання подвоїти національний дохід за найближчі 15 років за рахунок підвищення продуктивності праці без змін у системі господарювання, ХХУІІ з’їзд КПУ ухвалив це рішення.
1986 р. – прийняття житлової програми: до 2000 р. кожна родина отримає окрему квартиру.
1986 р. – «Комплексна програма розвитку виробництва товарів народного споживання»
1986 р. – початок боротьби з «нетрудовими доходами», спрямованої проти тих, хто займався напівзаконною трудовою діяльністю.
1987 р. – реформа Рижкова – Абалкіна, яка полягала в запровадженні принципу «Три С» - самостійність, самоокупність, самофінансування («Закон про державне підприємство (Об’єднання)»): введення госпрозрахунку, прив’язка зарплати до результатів роботи підприємства, впровадження досягнень НТР, розвиток кооперативів у сфері громадського харчування, послуг, торгівлі.
1987 р. – зведення державного прийому випущеної продукції, який відбраковував неякісний товар
1987 р. – впровадженно виборність директорів підприємств, начальників цехів та інших керівників на виробництві.

Політичні зміни:

1986 р. – початок амністії політв’язнів
1987 р. – започаткування політики гласності: оприлюднення нерозголошуваних раніше історичних фактів, публікація творів «заборонених» письменників, відмова від партійних оцінок суспільних явищ на користь загальнолюдських тощо.
1987 р. – звільнення найбільш корумпованих керівників, поява практики таємного голосування на альтернативних виборах
1987 р. – рішення Верховної Ради УРСР про проведення виборів до місцевих рад за багатомандатними виборчими дільницями
1987 р. – Жовтневий пленум ЦК КПРС визнав побудований в СРСР соціалізм деформованим; справжній соціалізм має бути демократичним і гуманним
Незмінність вищого керівництва ЦК КПУ
Падіння авторитету КПРС і КПУ серед населення.

Результати:

Економічні реформи виявилися утопічними, непослідовними, половинчастими, проводилися некардинально й зазнали краху.
Поки ступінь довіри до керівництва був високим, не було здійснено радикальних реформ: структурна перебудова економіки, роздержавлення економіки, створення повних технологічних циклів товарного виробництва в Україні, реальне збільшення якісного виробництва товарів народного споживання тощо.
Початок зниження темпів економічного розвитку, загострення соціальних проблем.
Зростання політичної активності населення.

ІІ етап (1988 – 1991 рр.)

Мета: перехід до регульованої ринкової економіки; розбудова правової держави.

Соціально-економічні програми:

1988 р. – поширення орендних підприємств, концернів, асоціацій, малих підприємств, спільних з іноземними фірмами.
1989 р. – рішення про розвиток фермерських господарств, розширення різних форм оренди, створення сільськогосподарських кооперативів.
1989 р. – початок нерегульованого підвищення цін і зарплат.

Червень 1990 р. – програма переходу до регульованої ринкової економіки:впровадження елементів ринкового механізму; збереження левової частки державної власності.

Серпень 1990 р. – Закон УРСР «Про економічну самостійність», згідно з яким проголошувалися:

Право українського народу на володіння національними багатствами й національним доходом України;
Різноманітність і рівноправність форм власності;
Роздержавлення економіки;
Самостійне регулювання грошового обігу.

Серпень 1990 р. – впровадження в УРСР споживчих карток із купонами.
1990 р. – «Павловська грошова реформа» - обмін купюр вартістю 50 і 100 крб.

Політичні зміни:

1988 р. – ХІХ партійна конференція ухвалила рішення про реформування політичної системи. Проголошувалося:

Розбудова правової держави;
Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову;
Ліквідація зрощення партійного та державного апарату;
У перспективі – створювання інших партій за умов збереження провідної ролі КПРС;
Розширення повноважень рад.

Нова хвиля десталінізації, повернення забутих імен «розстріляного відродження» та Української революції, дискусія про національну символіку.
1989 р. - пленум ЦК КПУ звільнив В. Щербицького з посади першого секретаря КПУ; новим секретарем обрано В. Івашка;
Лютий 1990 р. – скасування ст. 6 Конституції СРСР про керівну й спрямовану роль КПРС;
Березень 1990 р. – введення посади Президента СРСР, яким став М. Горбачов.
1990 р. – перші демократичні вибори до ВР УРСР. Передвиборчий Демократичний блок отримав 111 мандатів із 442, незважаючи на опір КПУ й ЗМІ. Робота ВР в парламентському режимі.
16 липня 1990 р. – прийняття ВР УРСР Декларації про державний суверенітет.

Результати:

Скорочення національного доходу України на 1,5%.
Розбалансування управління економікою.
Прискорення інфляції.
Заміна грошових розрахунків між підприємствами на бартер – натуральний обмін.
Тотальний дефіцит товарів.
Підрив монополії КПРС на владу.
Зародження багатопартійності.

Причини поразки економічної перебудови:

Відсутність чіткої та послідовної стратегії реформ.
Прагнення поєднати несумісні моделі – адміністративно-командну й ринкову.
Некомпетентність керівництва при проведенні реформ.
Засилля воєнно-промислового комплексу.
Опір консервативних сил.

Аварія на Чорнобильській АЕС.

26 квітня 1986 р. – вибух на четвертому енергоблоці, унаслідок якого завалилися дах і стіни верхньої частини будівлі і стався масовий витік радіації. Влада тривалий час замовчувала реальні масштаби трагедії.

Наслідки:

Забруднення біосфери. Забрудненими вважаються 16 українських областей.
Радіоактивне опромінювання: постраждалими вважаються 3 млн. осіб, зокрема 1млн. дітей.
Утворення 30-ти км «зони відчуження», прямі витрати на подолання наслідків катастрофи у 1988 – 1990 рр. – 20 млрд. крб.
Масове переселення людей із забруднених територій до інших областей.
Зростання чисельності людей із онкологічними захворюваннями, збільшення показника смертності для українського населення.
Серпень 1990 р. – постанова ВР УРСР «Про невідкладні заходи із захисту України від наслідків Чорнобильської катастрофи»:

Україна – зона екологічного лиха;
Вимога припинити експлуатацію ЧАЕС;
Доручення уряду звернутися до міжнародних організацій з проханням про надання допомоги в ліквідації аварії.

15 грудня 2000 р. Чорнобильську АЕС закрито.

Розгортання національно-визвольного руху.

Передумови: політика гласності; «Повернення» української історії.

Неформальна преса: газети та журнали: «Вибір», «Вільна Україна», «Український вісник», «Літературна газета» тощо.

Громадські об’єднання: Український культурологічний клуб, товариство Лева, товариство української мови ім. Т. Шевченко, клуб «Спадщина», українська студентська спілка, відновлення роботи Української Гельсінської Спілки на чолі з Л. Лук’яненко тощо.

Рухи національних меншин: виникнення національно-культурних товариств, повернення депортованих кримських татар, надання Криму автономії у складі УРСР за рішенням референдуму 1991 р.

Релігійні питання: 1990 р. – відновлення УГКЦ та УАПЦ, повернення культових споруд церкві й віруючим, початок видання релігійної літератури.

Робітничий і страйковий рух: розпочався в липні 1990 р. зі страйку на шахті «Ясинуватська – Глибока». Причини: непослідовність і незавершеність соціально-економічних реформ; значна частка ручної праці шахтарів; низька зарплата. Вимоги: покращення соціальних умов та умов праці; відставка місцевого партійно-радянського керівництва; націоналізація майна КПРС; вільне створення політичних партій і рухів.

Народний Рух України за перебудову.

Дата створення: вересень 1989 р.

Голова: Іван Драч.

Програмні вимоги:

Демократизація суспільного життя й державного устрою
Реальний, а не формальний суверенітет України.
Пріоритет українських законів над союзниками.
Необхідність укладення нового союзного договору.
Екологічна безпека.
Економічна самостійність.
Надання української мові в УРСР статусу державної.
Відродження національної символіки.
З 1990 р. – вимоги про вихід України із СРСР, усунення КПРС від влади, проведення виборів до рад на багатопартійній основі.

Криза КПУ.

Причини: відсутність реальних прав КПУ у вирішенні республіканських проблем; «Провінціалізм» керівництва КПУ, відсутність ініціативності; відсутність розуміння сучасних суспільних процесів, консервативність.

Прояви: скорочення чисельності партії; поява всередині партії Демократичної платформи, на базі якої утворилася ПДВУ (Партія демократичного відродження України). Програма Демплатформи: деполітизація силових структур та державних установ; перетворення КПРС на союз компартії республік.

Формування багатопартійної системи:

Передумови: демократизація суспільно-політичного життя; діяльність дисидентських організацій; нездатність КПРС здійснювати керівництво в СРСР; вилучення ст. 6 про керівну й спрямовуючу роль КПРС із Конституції СРСР та УРСР.

Початок формування: 1990 р. – прийняття ВР України постанови «Про порядок реєстрації громадських об’єднань»; створення першої партії – Української республіканської партії (УРП) – на базі Української Гельсінської Спілки; лідер – Л. Лук’яненко.

Політичні партії.

праві	Соціал-демократичні	центристські	Ліві
Українська національна партія (УНП); Українська народно-демократична партія (УНДП); Українська християнсько-демократична партія (УХДП)	Соціал-демократична партія України(СДПУ); Об’єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ);	Українська республіканська партія (УРП) Демократична партія України (ДПУ)	Комуністична партія України (КПУ) Партія демократичного відродження України (ПДВУ) Усі ліві партії утворилися на базі КПУ
Програмні засади
Незалежність України Ринкова економіка Затвердження демократичних принципів	Розширення повноважень УРСР у межах СРСР Ринкові реформи, що мають соціальне спрямування	Схилялися до незалежності України Ринкові реформи, що мають соціальне спрямування	Збереження соціалістичної економіки та СРСР
Результати:
Протягом 1990 – 1991 рр. виникло понад 20 партій; Переважна більшість новостворених партій ставила на меті створення самостійної Української держави; Партії – нечисленні, без чітко визначеного ідеології та соціальної бази.

Декларація про державний суверенітет.

Дата прийняття: 16 липня 1990 р.

Основний зміст: право українського народу на самовизначення; народовладдя через місцеві ради й ВР УРСР, самостійність ВР у вирішенні будь-яких державних питань; поділ влади на три гілки – законодавчу, виконавчу і судову; гарант прав і свобод, передбачених Конституцією; УРСР – економічно самостійна держава, яка має право на частку загальносоюзного багатства; УРСР має право на власні банківську, цінову, фінансову, податкову системи, держбюджет і грошову одиницю; УРСР забезпечує захист усіх форм власності; УРСР має право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи держбезпеки; УРСР є нейтральною державою й дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти й не розміщувати ядерну зброю; УРСР є самостійним суб’єктом міжнародних відносин.

Значення: декларація стала основою нового законодавства України; закладено принципи українського державотворення.

Політична ситуація в Україні наприкінці 1990 – на початку 1991 р.

1 жовтня 1990 р. – початок роботи ІІ сесії ВР УРСР; початок політичного страйку, у якому взяло участь близько 1 млн. чоловік (найбільше – у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Києві); демонстрація національно-демократичних сил із вимогою визнати Декларацію про суверенітет конституційним законом.

2 жовтня 1990 р. – початок голодування 157 студентів у Києві з вимогами: відставка Голови Ради Міністрів В. Масола, перевибори до ВР на багатопартійній основі, націоналізація майна КПРС і ВЛКСМ на території України, відмова від нового союзного договору, повернення українських солдатів в Україну для проходження військової служби.

11 жовтня 1990 р. – початок масового студентського страйку в Києві (близько 100 тис. осіб) – так звана «революція на граніті».

17 жовтня 1990 р. – постанова ВР УРСР: про проведення референдуму щодо довіри парламенту, про можливість підписання нового союзного договору тільки після розбудови правової суверенної Української держави та при зняття нової Конституції України; припинення студентського страйку й голодування.

24 жовтня 1990 р. – ВР УРСР внесла зміни до Конституції УРСР: скасовано ст. 6 про керівну роль КПУ; закріплено основи діяльності різних політичних партій; заборонено створювати організації, які мають на меті зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, розпалюють релігійну або національну ворожнечу; проголошено верховенство законів УРСР на її території.

25 – 28 жовтня 1990 р. – ІІ Всеукраїнський з’їзд Народного Руху України визначив стратегію боротьби за незалежність України.

Листопад 1990 р. – арешт опозиційного депутата С. Хмари та лідерів студентського голодування; ініціювання всесоюзного референдуму щодо збереження СРСР на основі нового договору (так званий «новоогарський процес»); проект нового союзного договору суперечив Декларації про державний суверенітет України: передбачав створення загальносоюзних органів із широкими повноваженнями, ініціював відновлення верховенства союзних законів над республіканськими.

17 березня 1991 р. – референдум щодо збереження СРСР: на перше питання – про необхідність збереження СРСР як основної федерації рівноправних суверенних республік – ствердно відповіли 70,5% виборців України; на друге питання – про згоду залишитися у складі СРСР на засадах Декларації про державний суверенітет України – ствердно відповіли 80,2% виборців; на третє питання – у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях – про створення незалежної Української держави ствердно відповіли 88% виборців.

Результат: український народ продемонстрував, що, незважаючи на наступ консервативних сил і прагнення партійної верхівки зберегти контроль над внутрішньополітичним життям, він прагне створення Української держави.

Національно-культурне відродження України.

Проблеми української мови:

1986 р. – ІХ з’їзд письменників України виступив із протестом проти русифікації;
1989 р. – створення Товариства шанувальників української мови (з 1991 р. – Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченко;
1989 р. – Закон УРСР про мову оголосив українську мову державною;
Збільшення кількості шкіл із українською мовою навчання.

Відродження історичної пам’яті:

Відкриття правди про національно-визвольну боротьбу українського народу, голодомор 1932 – 1933 рр., колективізацію, масові репресії.
Видання заборонених раніше творів українських письменників М. Хвильового, М. Зерова, В. Винниченка тощо.
Видання праць істориків М. Грушевського, М. Куліша, О. Суптельного тощо.
Популярність творів, які відображали реалії життя та історичне минуле українського народу.

Серпневий заколот 1991 р.

Мета: зупинення демократичних процесів, повернення до диктатури КПРС.

Привід: підписання нового союзного договору, призначене на 20 серпня 1990 р.

Дата: 19 – 22 серпня 1991 р.

Провідна сила: державний комітет із надзвичайного стану (ДКНС) на чолі з віце-президентом СРСР Г. Янаєвим у складі прем’єр-міністра СРСР В. Павлова, міністра внутрішніх справ СРСР Б. Пуго, міністра оборони СРСР Д. Язова тощо.

Основні події: заява про хворобу чинного президента СРСР М. Горбачова й перехід влади в країні до рук керівництва ДКНС: уведення в окремих регіонах СРСР надзвичайного стану на півроку; призупинення діяльності опозиційних партій; заборона мітингів, демонстрацій, страйків; відновлення цензури; уведення в Москві комендантської години; дії ДКНС підтримало керівництво КПУ, Кримської Автономної Республіки; 20 серпня 1991 р. – Президія ВР УРСР заявила, що постанови ДКНС не мають юридичної сили в Україні, доки вони не затверджені ВР УРСР; вичікувальна позиція Президії ВР УРСР на чолі з її головою Л. Кравчуком; масові мітинги-протести у Львові, Києві, Харкові, Донецьку та інших містах; рішучий виступ проти заколоту ДКНС українських демократичних сил; 22 серпня 1991 р. – поразка путчу.

Результати: опозиційні сили зміцніли й відчували за собою підтримку народу; 24 серпня 1991 р. ВР УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. Здобуття незалежності.

Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.).

Передумови: відчуття небезпеки у зв’язку зі спробою державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991 р.; розвинуті традиції державного будівництва в Україні; наявне право на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами; декларація по держаний суверенітет України.

Основний зміст: проголошення незалежності України та створення самостійної Української держави – України; неподільність і недоторканність території України; чинність на території України виключно Конституції й законів України.

Початок розбудови незалежності України.

На 1 грудня 1991 р. призначено проведення республіканського референдуму для підтвердження Акта проголошення незалежності.

ВР України підпорядкувала собі всі війська, дислоковані на території України.

Створено Міністерство оборони України, Службу безпеки України.

Підприємства союзного підпорядкування оголошені власністю України.

Призупинено діяльність КПУ до остаточного розслідування участі у заколоті ДКНС, саморозпуску КПУ.

4 вересня 1991 р. над ВР України піднято національний синьо-жовтий прапор.

Грудневий референдум 1991 р. і вибори Президента України.

Причини проведення: щодо нейтралізація політичний спекуляцій противників незалежності; продовження активної агітації проросійських сил укладення нового союзного договору; вичікувальна позиція міжнародної спільноти.

Основні питання: підтвердження Акта проголошення незалежності України; таємні, прямі, альтернативні вибори Президента. Кандидати: Л. Кравчук, В. Гриньов, В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, І. Юхновський, Л. Табурянський, О. Ткаченко.

Результати: Акт проголошення незалежності України підтримали 90,31% виборців, зокрема в Криму – понад 50% виборців; перемога на президентських виборах Голови ВР України Л. Кравчука – 61,59%.

Розпад СРСР.

Причини: унітаризм СРСР, ігнорування національних проблем; глибока соціально-економічна криза; зростання національної самосвідомості внаслідок політики гласності; послаблення центральної влади, втрата нею авторитету після розстрілу демонстрацій у Тбілісі, Баку, Вільнюсі.

Основні події: 7 грудня 1991 р. – зустріч лідерів Білорусії (С. Шушкевича), Росії (Б. Єльцина), України (Л. Кравчук) у Біловезькій пущі.; 8 грудня 1991 р. – офіційна констатація розпаду СРСР, підписання угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).; 21 грудня 1991 р. – підписання в Алма-Аті Декларації про утворення СНД керівниками Росії, Білорусії, України, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменії, Узбекистану, Таджикистану.

Основні засади СНД: повага до територіальної цілісності держав, недоторканність їхніх кордонів; забезпечення громадянам рівних прав і свобод; право кожної держави на власні Збройні сили на базі Збройних сил колишнього СРСР, які були розташовані на її території.

Наслідки для України: заборона Компартії України; підтримка більшістю колишніх комуністів ідеї незалежності України; здобуття Україною незалежності без кровопролиття, у ході антикомуністичної демократичної революції; визнання незалежності України державами світу.

Тести з теми: Розпад Радянського Союзу й відродження незалежності України.

Причинами поступової втрати Компартії України провідних позицій в українському суспільстві в 1985 – 1987 рр. був (ла): а) провінційність політичного мислення її керівників, які ініціативу в перебудов чому процесі в республіці віддали центральній владі; б) неспроможність запобігти екологічній кризі, спричиненій аварією на Чорнобильській АЄС у червні 1986 р.; в) страх перед тим, що процеси демократизації сприяють зростанню українського національно-визвольного руху, несумісного ідеологією; г) курс Компартії України на розбудову української державності та національне відродження.
Серед категорій населення України зазначте ті, які чинили активний опір політиці радикальних реформ в СРСР у 1985 – 1990 рр.: а) робітники, селяни, інтелігенція; б) інтелігенція, селяни, військовослужбовці, партноменклатура; в) партноменклатура, працівники державного апарату та державних установ, військовослужбовці.
На який регіон України наприкінці 80-х років національно зорієнтована інтелігенція покладала надії як на український П’ємонт: а) Закарпаття; б) Київщина; в) Західна Україна; г) Дніпропетровщина; д) Крим.
У 1988 р. відновила діяльність Українська Гельсінська спілка, яка задекларувала як мету: а) боротьбу за дотримання конституційних прав громадян України та інформування міжнародної громадськості про порушення прав людини в Україні; б) боротьба за перебудову СРСР на федеративних засадах, дотримання громадянських прав особистості; в) необхідність створювання суверенної Української держави, захист громадянських прав особистості.
Масова громадсько-політична організація, створена в Україні 1989 р. для підтримки перебудови, називалася: а) Українське культурологічне товариство; б) Українська Гельсінська спілка; в)Народний рух України за перебудову; г) Нова спілка сприяння перебудови.
Закон УРСР про мову (1989 р.): а) підтвердив статус в Україні російської мови як державної, забезпечив рівноправні умові для розвитку української мови та мов національних меншин у республіці; б) визнав державний статус української мови, статус російської мови як мови міжнаціонального спілкування, а також забезпечив умови для рівноправного розвитку мов національних меншин в Україні; в) визнав державний статус української мови, забезпечив рівноправні умови розвитку та використання мов національних меншин, зокрема російської.
Яка з українських політичних партій, створена на початку 90-х років, продовжила у своїй діяльності традиції українського національно-визвольного та дисиденського руху, а саме традиції Української Гельсинської спілки: а) СДПУ; б) ПДВУ; в) УРП; г)ПЗУ.
Економічний рух в Україні у 1990 р. оформився в політичну партію: а) Українська християнсько-демократична партія; б) Партія зелених України; в) Українська республіканська партія; г) Соціал-демократична партія України.
Декларацію «Про державний суверенітет України» було прийнято ВР УРСР: а) 6 червня 1990 р.; б) 16 липня 1990 р.; в) 3 серпня 1990 р.; г) 17 березня 1991 р.
Реалізація положень Декларації «Про державний суверенітет України» сприяла ухвала ВР України 2 серпня 1990 р. закону про: а) верховенство українського законодавства; б) основні принципи зовнішньополітичної діяльності УРСР; в) економічну самостійність УРСР; г) власність.
Результати загальносоюзного референдуму 17 березня 1991 р. незважаючи на свою суперечливість: а) засвідчили бажання українських громадян до входження України на федеративних засадах в оновлений Союз; б) засвідчили зростання самостійницьких настроїв у державі, сприяли рішучості дій ВР України у відстоюванні національних та державних інтересів України; в) засвідчили прагнення українського народу до збереження СРСР, а також входження до його складу України.
Державна незалежність України було законодавчо закріплена: а) Декларацією «Про державний суверенітет України» (липень 1990 р.); б) Актом проголошення незалежності України (серпень 1991 р.); Конституцією України (червень 1996 р.).
Останнім кроком у процесі юридичного оформлення державної незалежності України став (ла): а) Декларація про державний суверенітет України; б) всесоюзний референдум 17 березня 1991 р.; в) Акт проголошення незалежності України; г) всеукраїнський референдум 1 грудня 1991р.
Першим президентом незалежної України в 1991 р. був обраний: а) Л. Кучма; б) В. Чорновіл; в) Л. Кравчук; г) В. Лановий.
У серпні 1991 р. припинила діяльність: а) Соціалістична партія України; б) Компартія України як складова частина КПРС; в) Українська народно-демократична партія.

Відповіді на тести з теми: «Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України».

А,б
В
В
В
В
В
В
Б
Б
В
Б
Б
Г
В
Б

Тести з теми: «України в умовах незалежності».

Проголошення незалежності поставило перед Україною низку принципово нових завдань державного розвитку у політичній, зовнішньополітичній, економічній, культурній сферах: а) розбудова радянської політичної системи, її демократизація; б) відродження українських політичних структур часів УНР; в) демонтаж тоталітарних політичних структур і створення правової демократичної системи; г) відродження СРСР на федеративних засадах; д) встановлення рівноправних стосунків з далекими і близькими сусідами; е) інтеграція України у структури СНД; ж) трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну ринкову, зорієнтовану на потреби людей; з) відродження радянської системи економічних відносин; н) націоналізація економіки, утвердження ведучої ролі державного сектора у системі економічних відносин; к) відродження української культури як складової інтернаціональної культури радянських народів; л) національне відродження, оздоровлення міжнаціональних відносин; м) вироблення ідеологічних засад розвитку модерної української культури.
Після проголошення незалежності для України розпочався новий період соціально-політичного розвитку, суть якого: а) перебудова радянських суспільно-економічних відносин на принципах «гуманного соціалізму»; б) поступова трансформація мирним шляхом радянських суспільно-політичних структур у правову демократичну державу, а радянської економіки в багатоукладну ринкову.
Встановіть відповідність:

а) Президент 1) Законодавча влада

б) Кабінет міністрів 2) Виконавча влада

в) Конституційний суд 3) Судова влада

г) Прокуратура

д) Верховна Рада

е) Місцеві ради

ж) Верховний Суд

У 1992 р. Президент Л. Кравчук здійснив спробу реформувати радянську систему влади з метою удосконалення структури виконавчої владної вертикалі на місцях, суть якої полягала у: а) переданні головам обласних Рад народних депутатів функцій голів державної обласної адміністрації; б) запровадження в усіх областях України посади представників Президента, наділених функціями верховної виконавчої влади.
Встановіть відповідність:

а) концепція оборони і розбудови 1) жовтень 1991 р.

Збройних сил України

б) воєнна доктрина України 2) грудень 1991 р.

в) закон «Про збройні сили України» 3) жовтень 1993 р.

Встановіть відповідність:

а) сепаратизм 1) цілковита незалежність держави від інших держав у внут-

рішній та зовнішній політиці

б) популізм 2) дії, спрямовані на здобуття політичної підтримки народу,

обіцянки і рішення, що задовольняють психологічні потреби

і життєві бажання населення

в) суверенітет 3) прагнення окремих груп населення до відокремлення від

конкретної держави.

Встановіть відповідність:

а) конфесія 1) підкуп державних і політичних діячів

б) корупція 2) державний устрій, для якого характерне централізоване

управління адміністративно-територіальними одиницями

держави

в) унітаризм 3) незалежність до будь-якої церкви,релігійної організації.

Головні принципи зовнішньої політики України вперше були викладені в документі: а) Акт проголошення незалежності України; б) Декларація про державний суверенітет; в) Конституція України; г) закон України «Основні напрями зовнішньої політики України».
За роки незалежності Україна стала членом нових міжнародних структур: а) ООН, СНД, Ради Європи; б) СНД, Ради Європи, ОБСЄ; в) НАТО, ЄС, ОБСЄ.
Головою ВР України був у:

а) 1991 – 1994 рр. 1) І. Плющ

б) 1994 – 1998 рр. 2) О. Мороз

в) 1998 – 1999 рр. 3) О. Ткаченко

г) 2000 – 2001 рр.

Встановіть відповідність:

а) 1918 р. 1) Л. Кучма

б) 1991 – 1994 рр. 2) М. Грушевський

в) 1994 – 1999 рр. 3) Л. Кравчук

Згідно з чинною Конституцією Україна є: а) парламентською республікою; б) парламентсько-президентською республікою; в) президентською республікою; г) президентсько-парламентською республікою
Вибори до ВР України 14 скликання відбулися: а) 26 січня 1997 р.; б) 29 березня 1998 р.; в) 1 листопада 1999 р.
Вибори президента України відбулися: а) 1 грудня 1998 р.; б) 1 жовтня 1999 р.; в) 31 грудня 1999 р.
У другий тур виборів президента України 1999 р. вийшли: а) Л. Кучма, О. Мороз; б) О. Мороз, П. Симоненко; в) Л. Кучма, П. Симоненко.
Прем’єр-міністром України у грудні 1999 р. ВР затвердила: а) В. Ющенко; б) В. Пустовойтенко; в) О. Ткаченко.
Які грошові знаки виконували функцію засобів грошового обігу в Україні в період 1992–1996 рр.?А Гривні Б купони-карбованці багаторазового використання; В долари; Г рублі.
Установіть відповідність між політичними партіями та їхніми лідерами.

А Партія регіонів 1 О. Мороз

Б «Наша Україна» 2 П. Симоненко

В СПУ 3 В. Янукович

Г КПУ 4 В. Ющенко

5 В. Литвин

Розташуйте в логічній послідовності хід подій в Україні в 2000–2002 рр.:

А відставка уряду В. Ющенко;

Б початок «касетного скандалу» у зв’язку зі зникненням журналіста Г. Гонгадзе;

В ініціювання Л. Кучмою дискусії про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції;

Г створення парламентської більшості, переобрання голови Верховної Ради.

Відповіді на тести з теми «Україна в умовах незалежності».

В,д,ж,л
Б
А2,б2,в3,г3,ж3,д1,е1
Б
А1,б3,в2
А3,б2,в1
А3,б1,в2
Б
Б
А1,б2,в3
А2,б3,в1
Г
Б
Б
В
А

Україна в умовах незалежності (1991 – 2009 рр.)

Особливості розвитку:

Чинники, які впливали на політику України:

Складність геостратегічного положення, загроза перетворення на буферну зону між Росією та країнами НАТО;
Необхідність вибору оптимальної моделі соціально-економічного розвитку;
Суперечності між Східною й Західною Україною через відмінності й політичного пріоритетах;
Проблема Криму та російського Чорноморського флоту;
Падіння міжнародного авторитету через періодичні внутрішньополітичні кризи.

Головні завдання незалежної України:

Знищення віджилих політичних структур і створення правової демократичної держави;
Перетворення централізованої державної економіки на багатоукладну ринкову;
Національне відродження, оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;
Установлення рівноправних відносин із іншими державами;
Перетворення України на сучасну європейську державу.

Основні державотворчі процеси (1991 – 1993 рр.).

Формування гілок влади:

Законодавча влада:

вищий орган – Верховна Рада, обрана 1990 р.
депутатська більшість – члени КПУ, розпущеної 1991 р.
голова ВР – І. Плющ.

Виконавча влада:

вищий орган – Кабінет Міністрів.
Розвиток системи міністерств, відомств, державних комітетів, місцевої державної адміністрації.
Перші прем’єр-міністри України: Вітольд Фокін (квітень 1991 – жовтень 1992 р.); Леонід Кучма (жовтень 1992 – вересень 1993 р.); Юхим Звягільський (виконуючий обов’язки у вересні 1993 р.).

Президент:

Голова держави та виконавчої влади уперше обраний 1 грудня 1991 р. народним прямим голосуванням.
Повноваження: гарантування забезпечення прав і свобод громадян; впровадження в життя Конституції та законів України через органи виконавчої влади; представництво України на міжнародній арені.
Перший президент України – Леонід Кравчук.

Формування законодавчої бази:

8 жовтеня 1991 р.: закон «Про громадянство України»: громадянином України може стати кожен, хто проживає на її території та не є громадянином іншої держави.

1 листопада 1991 р.: «Декларація прав національностей України» який Згодом замінена на закон «Про національні меншини в Україні» (1992 р.), який затвердив право кожного народу на території України на культурно-національну автономію

4 листопада 1991 р.: закон «Про Державний кордон України», згідно з яким визначені кордони держави, порядок їх охорони й перетину.

Січень 1992 р.: уведення в обіг власної грошової одиниці (спочатку купонів багаторазового використання, а з 1 вересня 1996 р. – гривні).

Січень – лютий 1992 р. – затвердження державної символіки України: державний герб (малий) – тризуб; державний прапор – синьо-жовтий; державний гімн – музика М. Вербицького на слова пісні П. Чубинського «Ще не вмерла України…» (у повному обсязі зі словами затверджений тільки 6 березня 2003 р.).

Формування української армії.

Жовтень 1991 р. – концепція оборони й будівництва Збройних сил України: принцип розумної достатності в питанні структури, озброєння й чисельності армії (загальна чисельність армії - 400-420 тис. чоловік); прагнення України стати нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою.

6 грудня 1991 р. – закон «Про Збройні сили України», згідно з яким військові добровільно складали присягу на вірність українському народові, решта отримувала можливість звільнитися в запас або перейти на службу до армії будь-якої країни.

19 жовтня 1993 р. – воєнна доктрина України: Україна не вважає жодну державу своїм потенційним противником, воєнна безпека – це стан захищеності національних інтересів на випадок реальної або потенційної воєнної загрози.

Формування місцевих органів влади.

5 березня 1992 р. – закон «Про представників Президента України», згідно з яким: в областях, районах, Києві та Севастополі формувалися нові органи влади – місцеві адміністрації.; на чолі адміністрацій – представники Президента, призначені ним особисто.

1994 р. – ліквідація інституту представництва Президента; виконавчу владу передано виконкомам рад відповідного рівня; голови рад обиралися загальним прямим голосуванням.

Формування судової та правоохоронної систем.

Загальна характеристика: збереження існуючої судової системи: суди загальної юрисдикції, очолювані Верховним Судом України; арбітражні та військові суди.

1992 р. – заснування Конституційного Суду України: вирішення питань відповідно Конституції, законів та інших нормативно-правових актів міжнародним договорам; тлумачення норм Конституції України.

Початок 90-х років: формування правоохоронних органів: прокуратури, служби безпеки, нотаріату, адвокатури, митної служби, податкової міліції тощо.

Труднощі державотворчого процесу:

Глибока економічна криза.
Криміналізація економіки і суспільства.
Тісний зв’язок економіки України з народногосподарським комплексом колишнього СРСР.
Збереження старої партійно-державної номенклатури.
Тривала попередня русифікація.
Відсутність об’єднавчої ідеї, низький рівень національної самосвідомості.

Кримська автономія.

Позитивні тенденції: Кримська Автономна Радянська Республіка створена у лютому 1991 р.; більшість кримчан проголосувала за незалежність України; повернення на батьківщину кримськотатарських переселенців, створення Меджлісу кримськотатарського народу на чолі з М. Джемілевим.

Чинники нестабільності: сильні проросійські настрої, моральна й матеріальна підтримка Росією проросійських сил; недостатня урегульованість відносин між Центром та автономією, суперечності між Конституцією України й Конституцією в АРК; незадовільне представництво української мови й культури в АРК; вимога кримських татар створити національну автономію; проблеми адаптації депортованих кримських татар.

Адаптація депортованих народів: 60% кримських татар безробітні; 73% місць компактного проживання репатріантів не забезпечені водою, 25% - електроенергію, 97% - не газифіковано; недостатньо забезпечені культурні потреби кримських татар: навчання, книговидавництво, випуск газет рідною мовою тощо.

Політична криза 90-х років: травень 1992 р. – прийняття Конституції Криму, яка фактично проголосила вихід автономії зі складу України, та Закону «Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим».

Політична криза 90-х років: січень 1994 р. – президентом Криму став Юрій Мешков, який узяв курс на проголошення незалежності; травень 1994 р. – закон Криму про відродження державності Республіки Крим.

Результати: Кримську проблему вирішено мирним шляхом; скасування посади президента АРК, обмеження автономії Криму.

Політика президента України Л. Кравчука (1991 – 1994 рр.).

Досягнення:

Втілення ідеї незалежності України в життя мирним шляхом;
Здійснення державотворчих процесів на першому надскладному етапі розвитку незалежності країни;
Завдяки поміркованій політиці не допустив виплеску соціальної напруги;
Міжнародне визнання України.

Прорахунки:

Не втілив передвиборчої програми соціально-економічних реформ;
Неспроможність подолати соціально-економічну кризу, гіперінфляцію;
Діяльність фінансових пірамід, що розграбували останні заощадження багатьох громадян;
Політична криза 1993 – початку 1994 рр.

Дострокові вибори Президента й депутатів Верховної Ради (1994 р.)

Причини:

Загострення протистояння між Президентом, урядом і ВР.
Наростання економічної кризи в державі (безробіття, інфляція, борги по заробітній платі тощо).
Невдоволення населення погіршенням умов життя: у 1993 р. – початок страйку шахтарів Донбасу, поширення страйку в інших регіонах країни.

Особливості виборів:

До ВР (березень 1994 р.)	Президента (червень-липень 1994 р.)
Були позачерговими; Проводилися за мажоритарною системою, коли враховуються голоси виборців, подані за кандидата, що одержав більшість голосів у конкретних виборчих округах; Велика кількість претендентів на один депутатський мандат, наслідком чого стала дуже напружена боротьба під час виборчих перегонів.	були позачерговими; зареєстровано 7 кандидатів на посаду Президента; відбулися у два тури; у І турі жоден кандидат не набрав необхідну більшість голосів; у ІІ тур вийшли Л. Кравчук (37,68% голосів), Л. Кучма (31,25% голосів)
Результати виборів
КПУ – 25% Народний Рух України – 5,9% Селянська партія – 5,34% СПУ – 4,15% Безпартійні – 55,6% Незначну кількість місць отримали представники УРП, СДПУ, УХДП, Партії праці та інші. Голова ВР – О. Мороз	Переміг Леонід Кучма, який набрав 52% голосів. Кандидатуру Л. Кучми підтримали східні й південні регіони України, Крим. 19 липня 1994 р. – процедура інавгурації новообраного президента.

Підсумки: пропрезидентські сили зазнали поразки; прорахунки влади знову зробили привабливим гасла комуністів і соціалістів; Україна стала першою державою СНД, де зміна влади відбулася мирним шляхом.

Конституційний процес в Україні.

І етап(1990 – 1993 рр.)

Конституційний процес – це процес розробки й прийняття конституції держави.

Жовтень 1990 р. – створення Конституційної комісії.

червень 1991 р. – ухвалення ВР УРСР концепції нової Конституції.

Липень 1992 р. – винесення на всенародне обговорення проекту Конституції України.

Жовтень 1993 р. – доопрацювання проекту Конституції України, який так і не був прийнятий ВР.

ІІ етап (1994 – 1996 рр.)

Листопад 1994 р. – створення нової Конституційної комісії, очолюваної Л. Кучмою та О. Морозом.

8 червня 1995 р. – конституційний договір між ВР України та Президентом.

20 березня 1996 р. – проект Конституції передано на розгляд ВР України.

26 червня 1996 р. – президент Л. Кучма підписав Указ про проведення Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти, яка домоглася компромісу.

28 червня 1996 р. – 5 сесія ВР України прийняла Конституцію України.

ІІІ етап ( від 2000 р.).

16 квітня 2000 р. – всеукраїнський референдум за народною ініціативою з питань, що торкаються змін до Конституції:

Зменшення кількості народних депутатів і скасування їхньої недоторканості;
Створення двопалатного парламенту для кращого представлення інтересів регіонів України;
Права Президента розпустити парламент у разі, якщо законодавча влада не створила постійно діючої більшості та не прийняла бюджет країни.

Осінь 2003 – осінь 2004 рр. – спроби ВР України затвердити зміни до Конституції України.

8 грудня 2004 р. – прийняття законопроекту про внесення змін і доповнень до Конституції України, які передбачали перерозподіл повноважень між вищими владними структурами.

Січень 2007 р. – закон «Про Кабінет Міністрів України».

лютий 2007 р. – закон про імперативний мандат народних депутатів місцевих рад.

Основні положення Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р.

Загальні положення:

Складається з преамбули, 15 розділів (останній – перехідні положення), 161 статті.
Україна – суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до ВР й органів місцевого самоврядування.
Державною мовою є українська.
Гарантія демократичних прав і свобод усім громадянам.
Закріплено різноманітність форм власності.
Принцип мирного й взаємовигідного співробітництва з усіма країнами.

Форма правління:

Україна – президентсько-парламентська республіка (після змін 2004 р. - парламентсько-президентська).
Державна влада поділяється на три незалежні гілки: законодавчу, виконавчу, судову.

Державний устрій:

Україна – унітарна республіка.
Територіальна автономія – Республіка Крим.

Органи державної влади:

Законодавча влада – ВР України.
Виконавча влада – Кабінет Міністрів України на чолі з Прем’єр-міністром.
Судова влада – Конституційний Суд України, Верховний Суд України.

Чергові вибори 1998 – 1999 рр.

Вибори до ВР України 1998 р.	Президентські вибори 1999р.
Особливості
Уперше відбувалися за змішаною, або мажоритарно-пропорційною, системою: половина депутатів обиралася в одномандатних виборчих округах; половина – за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. 4-відсотковий бар’єр подолали 8 партій: КПУ (24,65%), Народний Рух України (9,4%); виборчий блок СПУ та СелПУ (8,6%); Партія зелених (5,4%); НДП (5%); Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7%); ПСПУ (4%); СДПУ (4%). Голова ВР – О. Ткаченко, згодом – І. Плющ.	зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента. Кандидати: Є. Марчук, В. Олійник, О. Мороз, О. Ткаченко («канівська четвірка») закликали до чесної боротьби й висування єдиного кандидата від опозиції, проте здійснити намір не вдалося. У І турі перемогли Л. Кучма – (36,49%) та лідер комуністів П. Симоненко (22,24%) У ІІ турі перемогу одержав Л. Кучма (56,25%)
Результати та наслідки:
Домінування в парламенті лівих партій. Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості, що гальмувало прийняття важливих рішень і законів. Український народ підтвердив небажання повертатися до комуністичного минулого. Грудень 1999 р. – Прем’єр-міністром України призначено голову Нацбанку України В. Ющенка, політика якого вперше призвела до економічного зростання. 21 січня – 1 лютого 2000 р. – загострення суперечностей у ВР: ліві депутати (157 осіб) засідали в приміщенні ВР, решта (256 осіб) – в Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання Голови Верховної Ради.

Політична криза в Україні 2000 – 2002 рр.

16 квітня 2000 р. – всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції з метою посилення влади Президента.

Вересень 2000 р. – зникнення журналіста Г. Гонгадзе, який писав критичні статті на адресу Президента та його оточення.

28 листопада 2000 р. – початок «касетного скандалу»: оприлюднення так званих «плівок Мельниченка» - аудіо записів розмов у кабінеті Президента України, таємно зроблених майором держохорони.

Грудень 2000 – березень 2001 р. – акція «Україна без Кучми». Масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час святкування чергової річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

26 квітня 2001 р. – відставка уряду В. Ющенка, який разом із колишнім віце-прем’єром із запитань паливно-енергетичного комплексу Ю. Тимошенко очолив процес консолідації опозиційних сил.

31 березня 2002 р. – чергові вибори до ВР України – 3-відсотковий бар’єр подолали: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенко (23,57%), КПУ (19,98%), пропрезидентський блок «За єдину Україну!» (11,77%),блок Ю. Тимошенко (БЮТ) (7,26%), СПУ (6,87%), СДПУ (6,27%), за мажоритарними округами перемогли переважно пропрезидентські депутати.

16 вересня 2002 р. – початок акції «Повстань, Україно!», організованою «Нашої Україною», СПУ, БЮТ, КПУ з метою відставки Л. Кучми.

21 листопада 2002 р. – створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем.

Результати: формування пропрезидентської парламентської більшості, що нівелювало перемогу опозиції на виборах; падіння авторитету Л. Кучми; об’єднання опозиційних сил, набуття досвіду політичної боротьби за владу.

Спроба політичної реформи.

24 серпня 2002 р. – ініціювання Л. Кучмою дискусії про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції.

Мета реформи: перетворення України на парламентсько-президентську республіку; підготовка для Л. Кучми після завершення терміну його президенства посади прем’єр-міністра з широкими повноваженнями.

Основні положення: обрання депутатів за партійними списками; формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його роботу; парламент призначає прем’єр-міністра та затверджує склад уряду; Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, із питань надзвичайних ситуацій; наділення Президента правом розпускати парламент у разі не створення у визначені строки більшості, неспроможності більшості сформувати уряд, неухвалення державного бюджету на наступний рік; розмежування в часі виборів до ВР, органів місцевого самоврядування, Президента, але всі вони мають відбутися впродовж одного року; усі структури обираються на той самий термін – 5 років; створення двопартійного парламенту; визнання результатів всеукраїнського референдуму (прямої волі народу) без затвердження будь-яким органом влади.

Результати: зустрічний проект Медведчука – Симоненка, за яким Президента обирає не народ, а ВР; спричинив політичну кризу і був скасований; політична криза; відмова від реформи.

Політика Президента України Л. Кучми (1994 – 2004 рр.).

Досягнення:

Зупинення зниження обсягів виробництва.
Гальмування економічної кризи в країні.
Зупинення гіперінфляції.
Введення національної валюти – гривні.
Прийняття Конституції України.
Початок освітньої реформи.

Прорахунки:

Недостатні темпи соціально-економічної реформи.
Політична та соціально-економічна нестабільність.
Непрозорість процесу приватизації.
Відсутність чіткої зовнішньополітичної орієнтації – так звана «багатовекторність».
Корупція, злочинність.

Президентські вибори 2004 р. («Помаранчева революція»).

Передумови: досвід організаційних акцій: «Революція на граніті» 1990 р., «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!» 2001 р.; «Справа Гонгадзе», публікація «плівок Мельниченка»; інформаційна діяльність громадської організації «Пора»; «Оксамитові революції» у країнах Центральної Європи, Грузії.

Причини: відсутність чіткої геополітичної мети, непослідовність зовнішньополітичного курсу держави; брутальне втручання російських політиків та політтехнологів у виборчий процес 2004 р.; масовий процес проти фальсифікацій президентських виборів; падіння авторитету українських владних інститутів, відсутність політичної відповідальності влади; фактичне введення цензури; існування потужної опозиції; боротьба фінансово-олігархічних кланів за політичний вплив; наростання соціальної нерівності; усвідомлення громадянами України своїх національних інтересів.

Привід: адміністративний тиск на виборчий процес, масові фальсифікації результатів президентських виборів 2004 р. (підкуп громадян, фальсифікація підписних листів, неправдива інформація про опозиційного кандидата В. Ющенка в ЗМІ, поширення фальшивих агітаційних листів тощо).

Особливості: підтримка опозиційного кандидата В. Ющенка стала формою масового протесту громадян проти чинної влади; ненасильницький характер дій протестуючих, толерантність і виваженість; революція відбувалася в період економічного піднесення.

2004 р. – Конституційний Суд України визнав, що Л. Кучма має право балотуватися на посаду Президента України. Відмова Л. Кучми висувати свою кандидатуру. Провладним кандидатом став Прем’єр-міністр України В. Янукович, який мав дві зняті судимості.

На посаду Президента висунуто 26 кандидатів.

31 жовтня 2004 р. – І тур виборів: В. Ющенко здобув 39,26%, В. Янукович – 39,11% голосів виборців.

Результати виборів оприлюднили через 10 днів, комп’ютерна мережа Центральної виборчої комісії (ЦВК), очолюваної С. Ківаловим, зазнала зовнішнього втручання.

Про підтримку опозиційного кандидата В. Ющенка заявили А. Кінах, О. Мороз; про підтримку В. Януковича – Н. Вітренко.

21 листопада 2004 р. – ІІ тур виборів, що проходив із масовими фальсифікаціями. ЦВК оголосила переможцем В. Януковича, що суттєво суперечило данним екзитполів, які засвідчили перемогу В. Ющенка. Увечері того самого дня на майдані Незалежності у Києві зібрався мітинг, який переріс у масову мирну акцію протесту – «Помаранчеву революцію».

24 листопада 2004 р. – ЦВК оголосила офіційні результати виборів і підтвердила перемогу В. Януковича. Рішення ЦВК опозиція оскаржила у Верховному Суді.

Опозиція заявила про створення Комітету національного порятунку й проведення Всеукраїнського політичного страйку. Почалася розбудова наметових містечок у Києві та інших містах України. До Києва з’їхалися і прибічники В. Януковича.

26 листопада 2004 р. – початок переговорів іноземних лідерів із кандидатами в Президенти України : Генерального секретаря ОБСЄ Я. Кубіша, президента Литви В. Адамкуса, представника Євросоюзу Х. Солани, спікера Держдуми Росії Б. Гризлова.

27 листопада 2004 р. – ВР України прийняла постанову про політичну кризу, визнала фальсифікацію виборів, висловила недовіру ЦВК, вказала на неприпустимість силового варіанта розвитку подій.

У Сєверодонецьку відбувся з’їзд депутатів, на якому лідери Харківської, Донецької, Луганської областей закликали до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки – фактично було взято курс на сепаратизм.

3 грудня 2004 р. – Верховний Суд виніс рішення про переголосування ІІ туру президентських виборів.

8 грудня 2004 р. – ВР прийняла пакет документів: зміни до закону «Про вибори Президента України» з метою запобігти фальсифікації; політичну реформу, яка набирала чинності з вересня 2005 р., або січня 2006 р.; переобрання ЦВК, яку в результаті очолив Я. Давидович.

26 грудня 2004 р. – переголосування ІІ туру; В. Ющенко набрав 51,99% голосів, В. Янукович – 44,21%.

23 січня 2005 р. – інавгурація Президента України В. Ющенко; Прем’єр-міністром стала Ю. Тимошенко.

Наслідки «Помаранчевої революції».

Позитивні:

Набуття Україною іміджу демократичної правової держави.
Створення привабливого інвестиційного клімату.
Початок формування громадянського суспільства.
Укрупнення політичних партій.
Поява елементів верховенства права.
Створення передумов для прозорих ринкових реформ.
Початок завершального етапу формування української політичної нації.
Розширення свободи слова.
Зростання національної самосвідомості.

Негативні:

Відсутність прозорості у кадровій політиці.
не відбулося розмежування влади і бізнесу.
Відсутність реальної боротьби з корупцією.
Низька ефективність дій урядів.
У нової влади відсутні чітко визначені стратегічні орієнтири й плани діяльності.
Популізм політичних лідерів.
Недостатнє врахування інтересів регіонів.

Політичний розвиток України в 2005 – 2006 рр.

Голова уряду – Ю. Тимошенко.

Провідні завдання – скасування податкових пільг, вільних економічних зон, тіньових схем в економіці; збільшення зарплат та соціальних виплат; скасування результатів незаконної приватизації.

Події:

Програма «Контрабанда – STOP!»
Підвищення виплат населенню.
Реприватизація й подальший продаж на аукціоні «Криворіжсталі». Обіцянка уряду ре приватизувати понад сотню інших підприємств.
Протистояння між Президентом і Прем’єр-міністром, Прем’єр - міністром і Секретаріатом Президента, головою Ради безпеки та оборони.
Арешт лідерів опозиції Є. Кушнарьова, Б. Колеснікова, І. Різака.
Осінь 2005 р. – відставка уряду Ю. Тимошенко, призначення Ю. Єханурова на посаду Прем’єр - міністра.
Газовий конфлікт із Росією: звинувачення України в розкраданні російського газу з підземних газосховищ на українській території та транзитних мереж.

Результати:

Зростання цін на імпортну продукцію.
Інфляція.
Адміністративне втручання в економіку.
Скорочення іноземних інвестицій.
Об’єднання «анти помаранчевих» сил, зростання авторитету Партії Регіонів.
Загострення взаємин з Росією.
Зростання цін на газ, впровадження непрозорої схеми постачання газу через «РосУкрЕнерго». Збереження енергозалежності України від Росії.

Вибори до ВР 26 березня 2006 р.

Голосування за пропорційною системою (партійними списками).

Участь 45 партій та блоків.

Результати: 3% бар’єр подолали: Партія регіонів – 32,14%, БЮТ – 22,29%, блок «Наша Україна – Народна Самооборона» (НУНС) – 13,95%, СПУ – 5,69%, КПУ – 3,66%.

Наростання політичної кризи 2006 – 2007 рр.

літо 2006 р.:

Боротьба за створення парламентської більшості: помаранчеві сили не можуть домовитись, а Партія регіонів не здатна самостійно створити коаліцію.
СПУ переходить на бік Партії регіонів і КПУ. Голова СПУ О. Мороз очолює ВР України, В. Янукович – уряд.
За часів Партії регіонів, КПУ та СПУ створюється так звана Антикризова коаліція. Помаранчеві сили зазнали поразки.
З ініціативи В. Ющенка провідні політичні лідери (крім Ю. Тимошенко) підписують «Універсал національної єдності» з метою подалання політичних розбіжностей між партіями.

Осінь 2006 р.:

Провал переговорів щодо входження до антикризової коаліції НУНС, міністри НУНС звільнені.
В обмін на відстрочення вступу в НАТО, про що заявив В. Янукович, Росія поступається ціною на газ.

12 січня 2007 р.:

Депутати «антикризової коаліції» й опозиційної фракції БЮТ подолали вето президента на закон «Про Кабінет Міністрів» і прийняли в першому читанні закон «Про парламентську опозицію».
Набуття чинності закону «Про Кабінет Міністрів» призвело до зменшення впливу президента на органи виконавчої влади.

2 квітня 2007 р.:

В. Ющенко своїм указом розпустив ВР й призначив позачергові вибори.
У результаті тривалої політичної боротьби дострокові парламентські вибори призначені на 30 вересня 2007 р.

Дострокові вибори до ВР 2007 р.

Голосування за пропорційною системою.

Участь 20 політичних партій і блоків.

Результат: 3% бар’єр подолали: Партія регіонів – 34,37%, БЮТ – 30,71%, блок «Наша Україна» - 14,15%, КПУ – 5,39%, блок Литвина – 3,91%.

Наслідки: 18 грудня 2007 р. – Прем’єр – міністром обрано Ю. Тимошенко. Вибори не ліквідували суперечності всередині українського парламенту, е зробили його дієвим.

Економічний розвиток України першої половини 90-х рр. ХХ ст.

Чинники:

Підпорядкування більшості українських підприємств центру, монополізм.
Відсутність різних форм власності та їх ефективного захисту.
Екстенсивний розвиток, диспропорційність, застарілість матеріально-технічної бази.
Міцний зв’язок з економікою СРСР: 72% господарських зв’язків замикалися на Росії.
Високий рівень мілітаризації економіки.
Залежність від енергоносіїв.

Головні завдання на поч. 90-х рр.:

Реформування на ринкових принципах: роздержавлення, приватизація, рівноправність різних форм власності.
Структурна перебудова промисловості: ресурсозбереження, переорієнтація з важкої промисловості на громадське споживання.
Економічна кооперація всередині України та з іноземними державами.

Економічна криза початку 90-х років.

Уряди: квітень 1991 – жовтень 1992 р. – В. Фокін; жовтень 1992 – вересень 1993 р. – Л. Кучма; вересень 1993 – червень 1994 р. – в. о. Ю. Звягильський.

Загальні риси: початок роздержавлення економіки; прийняття низки законів («Про власність», «Про приватизацію майна державних підприємств» тощо); фактична відмова влади від проведення ринкових реформ; пріоритет – політичній боротьби; скорочення національного доходу; зростання тіньового сектору економіки (до 60% влітку 1994 р.).

Фінансова сфера: формування банківської системи; січень 1992 р. – введення купонів багаторазового використання – прообразу національної валюти; гіперінфляція: у 1993 р. – найбільша в світі (10000%); дефіцит держбюджету; ухилення населення від слати податків через їхню надмірну кількість.

Промисловість: знято державний контроль за ціноутворенням, що мало наслідком стрімке зростання цін; збереження підприємств-монополістів, їхнього пільгового кредитування та дотацій; панування застарілих технологій та обладнання; масова зупинка підприємств, зростання боргів із зарплат і соціальних виплат.

Сільське господарство: прийняття законів «Про селянське (фермерське ) господарство», «Про форми власності на землю»; 1992 р. – розподіл майна колгоспів за паями, перетворення колгоспів на сільгосппідприємства; відсутність ефективної системи кредитування та дотацій призвела до зубожіння селянських господарств; поява перших фермерських господарств, які стали основними товаровиробниками.

Енергетика: скорочення поставок енергоносіїв з Росії; перехід до ринкових цін.

Соціальна сфера: скорочення виробництва товарів народного споживання більш ніж на 50%; безробіття; зубожіння населення, скорочення його купівельної спроможності; зміцнення мінімальної зарплати.

Основні труднощі: відсутність чіткої економічної програми; нерішучість, повільність, непослідовність влади в проведенні нагальних економічних реформ; політична нестабільність, часта зміна урядів; відсутність правової бази для розвитку ринкової економіки.

Основні завдання влади у другій половині 90-х років (президенство Л. Кучми).

Стабілізація фінансово-грошової системи: скорочення податків, банківська реформа.
Структурна перебудова виробництва, розширення приватного сектора.
Децентралізація управління економікою.
Чітке визначення зовнішньополітичних пріоритетів.
Соціальний захист, участь населення в приватизації державного майна.

Економічний розвиток України в 1994 – 2004 рр.

Уряди:

Червень 1994 – березень 1995 рр. – В. Масол.
Березень 1995 – травень 1996 рр. – В. Марчук.
Травень 1996 – липень 1997 рр. – П. Лазаренко.
Липень 1997 – грудень 1999 рр. – В. Пустовойтенко.
Грудень 1999 – квітень 2001 рр. – В. Ющенко.
Квітень 2001 – листопад 2002 рр. – А. Кінах.
Листопад 2002 – грудень 2004 рр. – В. Янукович.

Загальні риси:

Надання Україні позик МВФ.
Неефективне використання економічного потенціалу.
Непривабливий інвестиційний клімат, корумпованість чиновників, нестабільність законодавства у сфері підприємництва.
Не диверсифіковані джерела енергопостачання, як наслідок – залежність від Росії.
З 2000 р. – зростання виробництва.

фінансова сфера:

Сформовано фінансову, податкову, митну, банківську системи.
контрольована державою лібералізація цін.
Подолання кризи, пов’язаної з невиплатою зарплат, пенсій, стипендій.
Зниження інфляції.
Вересень 1996 р. – впровадження національної валюти – гривні, обмінний курс якої до долара становив – 1,75 – 1,9.
1998 р. – унаслідок світової фінансової кризи курс гривні впав до 5 грн. за долар.

Промисловість:

Надвисока частка підприємств паливно-енергетичного комплексу та металургії – майже 60%.
Зношення виробничих фондів.
Масова приватизація.

Сільське господарство:

Колгоспну землю передано у власність сільгосппідприємствам.
Відсутність ринку землі.
Завершення приватизації присадибних ділянок.

Соціальна сфера:

Підвищення зарплат, стипендій і пенсій.
Зростання життєвого рівня населення.
Зростання купівельної спроможності населення.
Значний розрив в доходах бідних і багатих громадян.

Основні труднощі:

Корупція.
«Тінізація» та криміналізація економіки.
Несправедлива приватизація за наднизьку ціну, без аукціонів.
Вивезення капіталу за кордон.
Недостатній рівень іноземних інвестицій.
Збереження структурних деформацій.
Штучне зниження вартості робочої сили.

Проблеми сучасного розвитку України.

Уряди:

Січень – вересень 2005 р. – Ю. Тимошенко.
Вересень 2005 р. – серпень 2006 р. – Ю. Єхануров.
Серпень 2006 – грудень 2007 р. – В. Янукович
Грудень 2008 - грудень 2010 р. – Ю. Тимошенко.

Політична сфера:

Порушення Конституції й законодавства вищими посадовими особами держави.
Постійні кадрові зміни, нехтування професійними якостями чиновників заради політичної доцільності.
Перетворення політичних партій на «бізнес-клуби», штучні політичні проекти. Відсутність принципової різниці в програмах провідних політичних партій – Партії регіонів, БЮТ, НУНС, орієнтація виборців передусім на партійних лідерів; популізм.
Безкарність чиновників і народних депутатів.
Фактичне відновлення цензури: за рівнем свободи слова Україна у 2006 р. посіла 113 місце у світі.
Підрив позитивного міжнародного іміджу України, який виник після Помаранчевої революції.

Економічна сфера:

2007 р. – промисловість України вийшла на рівень 1990 р., сільське господарство – 63% від рівня 1990 р.
Громіздка податкова система, значний податковий тиск на малий і середній бізнес.
Непрозора валютно-фінансова політика, втрата населенням довіри до банківських установ.
Рейдерство – незаконне захоплення підприємств.
Значні соціальні витрати: виплата знецінених внесків Ощадбанку СРСР, підвищення пенсій, стипендій.
Осінь 2008 р. – втягнення України у світову фінансово-економічну кризу.

Розвиток соціальної сфери в Україні.

Здобутки:

Зростання життєвого рівня населення у зв’язку з позитивними зрушеннями в економіці.
Зростання купівельної спроможності населення.
Забезпечення ринку споживчими товарами, зникнення черг, дефіциту товарів.
Надання кредитів, субсидій, допомога малозабезпеченим сім’ям.
Виплата боргів по заробітній платі та пенсіям.
Збільшення з 2000 р. зарплат, пенсій, стипендій, соціальних виплат тощо.

Проблеми:

Скорочення населення через низьку народжуваність, високу смертність, еміграцію.
Високий рівень дитячої смертності.
Старіння населення.
Безробіття – явне й приховане.
Заробітчанство – постійна або сезонна робота за кордоном, поширене в Західній Україні.
Невідповідність темпів зростання заробітної плати потребам населення.
Поглиблення соціального розшарування.
Повільне формування середнього класу – гаранту стабільності в суспільстві.
Низький рівень медичного обслуговування, комунальних послуг тощо.
Невирішена житлова проблема.
Поширення незареєстрованої зайнятості.

Національна політика в Україні.

Законодавча база:

Декларація прав національностей України.
Закон «Про національні меншини в Україні»

Загальні засади:

Рівноправ’я всіх громадян незалежно від національної приналежності.
Право на національно-культурну автономію.
Право на використання національної символіки, відзначення свят, сповідування своєї релігії.
Право на здобуття освіти рідною мовою.
Недопущення проявів сепаратизму.

Найбільші національні меншини за результатами перепису населення 2002 р.: росіяни – 17,3%, євреї – 0,2%, білоруси – 0,6%, молдавани – 0,5%, поляки – 0,3%, угорці – 0,3%, болгари – 0,4%, кримські татари – 0,5%.

Зовнішньополітична діяльність.

Основні засади: відсутність територіальних претензій; вирішення міждержавних суперечностей тільки дипломатичними засобами; скорочення всіх видів збройних сил і озброєнь; без’ядерний статус України; принципи рівноправності,взаємоповаги, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи інших держав тощо.

Завдання: зміна іміджу України на міжнародній арені, лібералізація режиму перетину кордонів для українців, посилення правового захисту українських трудових емігрантів; блокування кордонів для терористичних загроз і злочинності, завершення облаштування державного кордону; створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною, впровадження європейських стандартів в українському законодавстві, співробітництво з НАТО; сприяння зовнішньополітичним контактам, іноземним інвестиціям; сприяння поширенню українських культурних здобутків у світі, повернення українських культурних цінностей на батьківщину.

Правова база: Декларація про державний суверенітет України (1990 р.); Основні напрямки зовнішньої політики України (1993 р.); Воєнна доктрина України (1993 р.); Конституція України (1996 р.).

Участь України в міжнародних організаціях.

Член ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ.
2000 – 2001 рр. – непостійний член Ради Безпеки ООН.
Член Організації з безпеки й співробітництва, ГУАМ (об’єднання Грузії, України, Азербайджану, Молдови) з метою створення євразійського транспортного коридору.
Член Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄВРР, зараз – Світовий банк), Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Співпраця з міжнародними організаціями.

Відносини з НАТО:

1994 р. – Програма «Партнерство заради миру».
1999 р. – Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО.
1995 р. – надання технічної та матеріальної допомоги Харкову під час техногенної катастрофи на Диканівських очисних спорудах.
1998 р., 2001 р. – допомога НАТО в подоланні наслідків повеней у Закарпатті.
2002 р. – Україна заявила про намір вступити у НАТО.

Відносини з ЄС:

1994 р. – угода про партнерство й співробітництво з Євросоюзом.
1999 р. – затвердження стратегії співробітництва ЄС та України.
2003 р. – Україна набула статусу країни – сусіда ЄС.
2005 р. – розробка «дорожньої карти» - плану руху України до вступу ЄС. Визнання України країною з ринковою економікою.
2008 р. – вступ України до Світової організації торгівлі.

Інші напрямки зовнішньополітичної діяльності:

Участь у миротворчих контингентах на Балканах, у Лівані, Сьєра-Леоні, Іраку.
Асоційоване членство в СНД. Не підписано Статут СНД, який суперечив українському законодавству.
Розв’язання територіальних суперечок із сусідніми державами: лютий 2009 р. – рішення Міжнародного суду встановлено морський кордон з Румунією; досі не визначені морські кордони з Росією через спротив останньої.
Тісна співпраця з США.

Без’ядерний статус України.

Причини проголошення:

Чорнобильська катастрофа 1986 р.
Відсутність єдності української еліти в ядерному питанні.
Жорстка позиція США: на пострадянському просторі лише Росія має право на ядерну зброю як правонаступниця СРСР.
Загроза холодної війни між Києвом та Вашингтоном.
Тиск Москви, яка прагнула ізолювати Україну на міжнародній арені.
14 січня 1994 р. – Тристороння угода Росії, США, України.

Росія та США гарантують Україні безпеку; Україна підтверджує, що приєднається до Договору про непоширення ядерної зброї.

Результати:

Росія стала єдиною пострадянською ядерною державою та підтвердила свій статус учасниці міжнародного ядерного клубу.
США нейтралізували стратегічну загрозу своїй національній безпеці, скоротивши витрати на оборону.
Україна втратила ядерний потенціал, але так і не отримала компенсації за роззброєння.

Співпраця з країнами СНД.

Загальні принципи: відмова від створення наднаціональних структур; пріоритет національних політичних, економічних, військових інтересів; характер участі України в структурах СНД не суперечить Конституції та українському законодавству.

Військова сфера: не приєдналася до Ташкентського договору про колективну безпеку (1992 р.); військово-технічне співробітництво в межах Алматинської угоди про створення Об’єднаної системи протиповітряної оборони (1995 р.).

Економічна сфера: асоційоване членство в Економічному Союзі країн СНД (1993 р.); угода про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП) (2003). Питання про широкомасштабну участь України в ЄЕП залишається відкритим.

Взаємини України з державами-сусідами.

Росія: найбільший торгівельний партнер. 1997 р. – Договір про дружбу і співробітництво з РФ: Росія визнала незалежність України, російський Чорноморський флот перебуватиме в Криму на правах оренди до 2017 р.; 2003 р. – затверджено сухопутний кордон; не вирішено питання про кордони в Керченській протоці та Азовському морі; 2003 р. – конфлікт через будівництво Росією дамби до українського о. Тузла в Керченській протоці; втручання Росії у внутрішні справи України: претензії на Крим, газові конфлікти, підтримка провладного кандидата на президентських виборах 2004 р. тощо.

Білорусь: 1995 р. – Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво. Один із найбільших торгових партнерів України. Співпраця у сфері транспортних послуг, машинобудування, у переробній промисловості, військово-технічній сфері.

Молдова: 2001 р. – Договір про кордони: Україна передала Молдові частину території Подунав’я. Україна – посередник у розв’язанні Придністровського конфлікту.

Польща: першою визнала незалежність України (2 грудня 1991 р.). 1992 р. – Договір про добросусідство, дружні відносини й співробітництво. Стратегічний партнер України, підтримує Україну в її інтеграції до ЄС та НАТО. Будівництво нафтопроводу «Одеса – Броди – Гданськ». Участь у євро регіонах «Карпати», «Буг» (разом з Угорщиною та Словаччиною).

Угорщина: 1991 р. – Договір про добросусідство і співробітництво. Відсутні взаємні територіальні претензії. Активні торгівельні зв’язки. Воєнне співробітництво. Спільне з Україною протипаводкове облаштування басейну р. Тиса.

Словаччина: 1993 р. – Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Відсутні взаємні територіальні претензії. Співпраця в транзитних поставках російських нафти й газу до Європи. участь Словаччини в будівництві українських підприємств.

Румунія: початок 90-х років – територіальні претензії Румунії щодо Північної Буковини, Бессарабії, о. Зміїний. 1997 р. – Договір про відносини добросусідства і співробітництва. Лютий 2009 р. – Міжнародний суд у Гаазі розв’язав румунсько-українську суперечку щодо делімітації континентального шельфу: Україна отримала 25%, Румунія – 75% спірної території поблизу о. Зміїний.

Газові конфлікти з Росією.

Мета Росії: підірвати авторитет України як країни-транзитера; заволодіти газотранспортною системою та газосховищами України; переконати Європу, що для досягнення стабільності в газовій сфері потрібні російські газопроводи й збереження лідерства Росії як поставника енергоресурсів.

2005 – 2006 рр. – у відповідь на відмову України сплачувати ринкову ціну за газ Росія припинила постачання газу до України; 4 січня 2005 р. – договір між Газпромом і Нафтогазом України на 5 років: посередником стає компанія «РосУкрЕнерго», ціна на газ на перше півріччя – 95 доларів за кубометр.

2008 – 2009 рр.: 1 січня 2009 р. – російський «Газпром» перекрив поставки газу в Україну в обсязі 90 млрд. кубометрів, а 7 січня 2009 р. повністю припинив поставки; головна вимога – сплата боргів за листопад-грудень 2008 р.; робота газотранспортної системи України в реверсному (зворотному) режимі, щоб забезпечити газом мешканців Сходу й Півдня; підписання нового договору з Росією (19 січня 2009 р.) на 2009 – 2019 рр.: ліквідація компанії-посередника «РосУкрЕнерго», середньорічна ціна газу для України – 228,8 доларів за кубометр, у першому кварталі 300 доларів.

Результати: удар по авторитету Росії як надійного газопостачальника, поява альтернативних проектів постачання газу до Європи.

Культура та духовне життя суспільства.

Передумови розвитку:

Позитивні чинники:

Державна незалежність.
Закон про мови в Українській СРС (1989) забезпечив розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільства.
Ліквідація цензури та ідеологічного тиску, звільнення від штампів «соцреалізму».
Вільний розвиток художніх стилів і жанрів.
Подолання культурної ізоляції.
Внесок меценатів – представників західної української діаспори Є. Гуцулянка, П. Яцика, Ю. Ємця в розвиток української культури тощо.
Розвиток культури національних меншин.
Створення благодійних культурних фондів.

Негативні чинники:

Наслідки тривалої русифікації.
Фінансування культурної сфери за залишковим принципом.
Засилля комерційної масової культури.
Поширення культу насильства й жорстокості.
Скорочення мережі культурно-освітніх закладів.

Розвиток освіти.

1991 р. – Закон України «Про освіту» (доповнений у 1996 р.).

Позитивні тенденції: поява різноманітних навчальних закладів – гімназій, ліцеїв, коледжів тощо; відкриття недержавних навчальних закладів; використання альтернативних програм, підручників, методик. Індивідуалізація навчально-виховного процесу; поступова комп’ютеризація освіти.

Негативні тенденції: залишковий принцип фінансування; недостатня матеріальна база; нестача підручників, обладнання тощо; падіння престижу педагогічної діяльності; кадрова проблема.

Реформування освіти.

Реформа середньої освіти:

Впровадження 12-річної системи освіти.
Перехід на 12-бальну систему оцінювання знань і досягнень учнів.
Розвиток профільного навчання.
Впровадження зовнішнього незалежного тестування для випускників для запобігання корупції при вступі у вузи.

Розвиток вищої освіти:

Можливість навчання на контрактній основі.
Розширення спектру спеціальностей.
Введення двоступеневої системи вищої освіти – бакалавр, магістр.
Скорочення підготовки фахівців на заочному та вечірньому відділеннях.
Долучення до Болонського процесу (2005 р.).

Розвиток науки.

Позитивні тенденції:

1994 р. – Академія наук України отримала статус національної
Створення Вищої атестаційної комісії України, Української наукової асоціації, низки галузевих академій.
Тісні зв’язки з науковими центрами української діаспори.
Участь українських науковців у спільних міжнародних проектах, наукових конференціях тощо.
Відкриття інститутів української мови, народознавства, сходознавства, археографії.
Поява нових наукових галузей (ендокринологія, молекулярна біологія, нейрофізіологія тощо).

Негативні тенденції:

«відплив умів» за кордон.
Недостатнє фінансування наукових установ та досліджень.
Слабке впровадження у виробництво наукових розробок.
Комерціалізація наукових структур.
Розпродаж майна наукових установ.

Досягнення українських науковців:

Участь у космічних програмах «Марс-96», «Шатл-97», «Океан» тощо.
Відкриття науково-дослідної станції в Антарктиді.
Політ першого українського космонавта Л. Каденюка.
Програма «Морський старт»: запуск української ракети «Зеніт» з плавучого космодрому.

Література та мистецтво.

Література: різноманітність стилів і жанрів; публікація заборонених творів М. Куліша, М. Хвильового, Є. Маланчука, В. Стуса, М. Вороного тощо; публікація творів представників української діаспори У. Самчука, І. Багряного, Ю. Липи тощо; поява постмодерної української літератури – твори Ю. Андруховича, С. Жадана, Л. Кононович, Т. Прохасько тощо.

Театр: створення нових муніципальних театрів, театрів-студій («Дах», «Колесо» (Київ), «Мадригал», «Театр – 19» (Харків) тощо; видатні режисери: А. Жолдак, І. Борис, Ю. Одинокий тощо; видатні актори : А. Роговцева, Б. Ступка, О. Сумська, Н. Сумська тощо; участь театральних колективів у міжнародних фестивалях; проведення міжнародного конкурсу артистів балету ім. Сержа Лифаря в Донецьку.

Кінематограф: скорочення виробництва у 20 разів порівняно з 1988 р.; скорочення відвідувачів кінотеатрів; поява українських телесеріалів (один із перших – «Роксолана», «Царівна»); фільм О. Саніна «Мамай» номінувався на «Оскар» (2003 р.); 2007 р. – введення обов’язкового дублювання іноземних фільмів українською мовою.

Музика: 1992 р. – створення Всеукраїнської музичної спілки; розвиток і пропаганда народної творчості: Н. Матвієнко, ансамбль «Божищі», ансамбль танцю ім. П. Вірського тощо; оперні співаки: В. Лук’янець, Г. Ципола, В. Гришко; зростання популярності українських виконавців і груп: «Океан Ельзи», «Скрябін», «ТНМК», співачки Руслани (І місце на Євробаченні 2005 р.), Ані Лорак (ІІ місце на Євробаченні 2008 р.); музичні фестивалі «Таврійські ігри», «Червона рута», «Оберіг» тощо.

Образотворче мистецтво: відкриття широкої мережі художніх галерей; участь українських художників у Венеціанському бієнналі; відомі художники А. Антонюк, Ю. Герц, В. Зарецький, І. Марчук тощо.

Розвиток спорту в Україні.

Загальна характеристика: 1990 р. – створення Національного Олімпійського комітету (нинішній голова – С. Бубка); 1994 р. – Україна вперше самостійно бере участь в Олімпіаді в Ліллі-Хаммері (Норвегія).

Найвідоміші олімпійці: О. Баюл – фігурне катання, О. Зубрилова – біатлон, С. Бубка – стрибки з жердиною, О. Вітриченко – художня гімнастика, Л. Підкопаєва – спортивна гімнастика, Я. Клочкова, Д. Силантьєв – плавання, брати Кличко – бокс.

Релігійне життя в Україні.

Загальна характеристика: зростання впливу релігії на життя; збільшення кількості і чисельності релігійних громад; розширення спектру конфесій, поява нетрадиційних культів; глибокий розкол у православ’ї; між церковні, міжконфесійні конфлікти.

Розкол у православ’ї (1992 – 1993 рр.):

Українська православна церква, підпорядкована Київському патріархату (УПЦ – КП), митрополит Філарет.
Українська православна церква, підпорядкована Московському патріархату (УПЦ – МП) – близько 70% православних приходів, очолює митрополит Володимир.
Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), митрополит Дмитрій.

Діяльність Української греко-католицької (УГКЦ) та Української католицької (УКЦ) церков.

Поширення впливу в Центральній і Східній Україні.
Голова УГКЦ – митрополит Л. Гузар.
2001 р. – візит до України Папи Римського Іоанна-Павла ІІ.

Інші церкви:

Протестантські: баптисти, п’ятдесятники, адвентист сьомого дня, єговісти – всього понад 100 напрямків.
Мусульманство – передусім у Криму. В Україні налічується близько 2 млн. мусульман. Духовне управління мусульман України очолює шейх Ахмед Тамім; муфтій Криму – Емір Алі Аблаєв.

Середня оцінка розробки

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

5.0

Відповідність темі

5.0

Загальна:

5.0

Всього відгуків: 3

Оцінки та відгуки

Рибалка Людмила 15.01.2023 в 09:52

Загальна:

5.0

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

5.0

Відповідність темі

5.0
Гузь Олександр 25.03.2020 в 12:10

Загальна:

5.0

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

5.0

Відповідність темі

5.0
Рогатин Олег 19.02.2020 в 22:06

Загальна:

5.0

Структурованість

5.0

Оригінальність викладу

5.0

Відповідність темі

5.0

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Довгань Ірина Іванівна

Пов’язані теми

Історія України, 11 клас, Інші матеріали

Додано

20 жовтня 2019

Переглядів

12471

Оцінка розробки

5.0 (3 відгука)