Країни Африки та Латинської Америки в міжвоєнний період

Країни Африки та Латинської Америки в міжвоєнний період

Домашнє завдання

Якої теми стосуються дані терміни?Меморандум Танаки;Паназіатизм;Маньчжоу – Го;Озеро Хасан і річка Халхін-Гол;Гандизм;ІНК і Мусульманська ліга;«молодотурки»;Ататюрк.

Економіка Міжвоєнні роки для більшості африканських країн були періодом економічного піднесення, якому сприяли зростання виробництва сільськогосподарських товарів, збільшення видобутку мінеральної сировини на експорт. З іншого боку, це приводило до тісного прив’язування економік африканських країн до світового ринку і залежності від його коливань.

Тут створювалися значні добувні підприємства, будувались електростанції, системи комунікацій, міста. Розвиток економіки африканських країн зумовив і формування відповідних прошарків суспільства — підприємців, найманих робітників. Важливим для африканських країн стало формування еліт із місцевого населення. Потреба колоніальних адміністрацій у місцевих кадрах спонукала колонізаторів до створення шкіл та інших навчальних закладів, які готували дрібних чиновників, учителів, підприємців. Ці люди згодом стали тим середовищем, в якому формувались ідеї національно-визвольної боротьби та її лідери.

Різниця в характері колонізації визначила й відмінності в характері визвольного руху.1920-1926 рр. – період існування республіки Ріф у Марокко. З огляду на перевагу європейців в озброєнні та ворожнечу між різними племенами вони не становили серйозної небезпеки для колонізаторів.

Перша світова війна не внесла суттєвих змін у життя африканців. Значних бойових дій на їхній території не було. Німецькі колонії порівняно легко захопили війська країн Антанти. 

У бойові дії на боці Антанти було втягнуто Єгипет. Своєрідною віддякою за це стало надання йому в 1922 р. незалежності. Проте англійські війська залишились у країні, Суецький канал теж знаходився в їхніх руках. Таке становище закріпив договір 1936 р.

Колишні німецькі колонії було оголошено підмандатними територіями. Формально це означало контроль над ними з боку Ліги Націй. Оскільки головну роль в останній відігравали колоніальні держави (Англія, Франція), вони нічого не змінили в системі управління колоніями. Змінилася лише метрополія. Камерун і Того було передано в управління Франції, Намібію й Танзанію — Великобританії, Руанду — Бельгії.

Німецькі колонії в Африці

Фашистська агресія в ЕфіопіїУ 1935-1936 рр. Італія з мовчазної згоди Англії, Франції та США здійснила агресію проти Ефіопії. Проти слабко озброєної  ефіопської армії італійці використовували танки, літаки і заборонену на той час хімічну зброю. Всі звертання Ефіопії як гасло ЛН до світового товаристсва були проігноровані, і країна  була визнана колонією Італії. Але ефіопи не склали зброї. У країні розгорнулась партизанська боротьба, яка завершилась визволенням у 1941 р.

Найбільш розвиненою країною Африки був Південно-Африканський Союз — англійський домініон, створений 1910 р. після об’єднання бурських республік і англійських колоній на півдні Африки. 

Латинська Америказ XVI ст. стала об’єктом колонізації з боку Іспанії і Португалії. Незалежні латиноамериканські держави утворилися ще в першій половині XIX ст. Тут затвердилася республіканська форма правління.

Влада в цих республіках належала, як правило, різним кланам латифундистів, тісно пов’язаних з керівництвом католицької церкви й армійською верхівкою, і нерідко приймала форму особистої влади вождя (каудильйо), який безпосередньо спирався на генералів і офіцерів. Латифундія - велике приватне земельне володіння. Каудильйо - військовий та політичний лідер в іспаномовних країнах.

В економічному відношенні країни Латинської Америки через їх переважно аграрний розвиток залежали спочатку від Англії, а після Першої світової війни — від США. З 20 латиноамериканських республік найбільш розвинутими і впливовими були Бразилія, Аргентина і Мексика.

Перша світова війна прискорила економічний розвиток країн Латинської Америки. Тимчасово зменшився приплив європейських товарів і капіталів. Ціни на світовому ринку на сировинну і продовольчу продукцію країн регіону підвищилися. Економічному пожвавленню сприяла нова імміграційна хвиля з Європи, головним чином з Центральної і Східної. Значний внесок у розвиток країн Латинської Америки зробила українська трудова еміграція.

Передумови утвердження диктаторських режимів у Латинській Америці• Кризи консервативних та реформістських форм управління.• Нестабільний розвиток економіки, переважання одного-двох товарів, що виробляються; економічна залежність від США і Європи.• Загострення соціальних проблем.• Зростання впливу офіцерських і католицьких угруповань на суспільне життя країн, традиції кауділізму.• Вождізм, прагнення необмеженої влади з боку багатьох політичних лідерів країн.• Спроби згуртувати національні сили через режим особистої влади на тлі зростаючої активності радикально-лівих та правих партій і організацій. 

Аргентина Президент Іпполіто Ірігойєн (1916-1927 рр.) дозволив діяльність профспілок, увів 8-годинний робочий день і двотижневу оплачувану відпустку. Було проведено земельну реформу, за якою селянам передавалось із державного фонду 8 млн га землі та захищалися права орендарів.

Бразилія 1930—1945 рр., 1950—1954 рр. – президент Жетиліу Варгас. Запровадив 8-годинний робочий день, мінімум зарплати. Були прийняті закони про відпустки, обмеження праці жінок і підлітків.