Краєзнавчий усний журнал "Цінуй волю, як воду, бо ти - козацького роду"

Тема. Цінуй волю, як воду, бо ти – козацького роду!

Мета. Поглиблення знань учнів з історії заснування селища Вільшани, походження назви; ознайомлення з предметами народного побуту та традиціями  українців у давнину; формування поваги до захисників України всіх часів, вшанування пам’яті загиблих в АТО; виховання в учнів почуття патріотизму та поваги до минулого свого народу  

Форма проведення. Усний журнал

Обладнання. Сцена з предметами народного побуту, ноутбук, проектор, мр3-записи музичних композицій за сценарієм

 

 

Куточок зі столиком. Три особи починають діалог

Дівчинка. Поглянь, яку книгу я взяла!.. (демонструє книгу про Україну та зачитує назву) Це про нашу Батьківщину – Україну!

1 особа. Гарна книга, мудра…

Дівчинка. Надрукована у 2001 році. (вдумливо) А зараз 2018 рік… Виходить, що Україні 17 років?

2 особа. Виходить, що книзі 17 років, бо надрукували її у 2001 році. А в України День народження 24 серпня 1991 року і тому, їй 26 років.

 Дівчинка. Цікаво… Я дізналася, що моє ім’я означає «Божа милість» , а що означає назва нашої країни?

1 особа. Назва нашої країни УКРАЇНА з'явилася в ХII ст. Уперше в Іпатському списку «Повісті минулих літ», 1187 р.

Походження назви Україна здавна привертало увагу вчених. Одні дослідники пов'язували її зі словами край «найвіддаленіша від центру частина території»,  інші - з іменниками край, країна у значенні «рідний край, своя країна, рідна земля; земля, населена своїм народом».

Дівчинка. Зрозуміло! А наше селище – Вільшани, чому має таку назву?

2 особа. Це цікава історія… Слухай уважно. Колись давно, у стародавні часи, наш край називали Диким полем. Тут було багато різної дичини: у лісах водилися зубри, ведмеді, вовки, лосі, дикі кабани, пушні звірі, різна птиця… У річках риби було сила-силенна!

1 особа. А ще на цих землях господарювали моноголо-татари, що завдавали багато лиха. Щороку вони здійснювали набіги на поселення, грабували, руйували, брали у полон молодь. А шлях їхній пролягав через Дике поле. Тому цей край був спустілим протягом 300 років.

Більша частина українців у ті давні часи, у ХVІІІ ст., перебувала під владою Польщі, немаючи власної держави. Українці боролися за свободу, рідну мову, свою землю, що була на Правому березі Дніпра. На чолі тих, хто повставав були козаки.

Дівчинка. А я знаю, що в перекладі слово «козак» означає вільна та озброєна людина.

2 сосба. Правильно. Саме козаки в ті буремні роки з шаблями, ціною власного життя героїчно захищали честь українського народу. Та протистояти польському пануванню було дуже складно. Козаки-українці в пошуках вільного життя були змушені залишати свої садиби, оселі на Правобережній Україні й разом із сім’ям вирішили оселитися на вільних землях Дикого поля. Хоча вони й розуміли, що починати все з початку нелегко…

Сценка козаків-переселенців, засновників Вільшани. Лунає українська народна музика, чути козацький свист та тупіт кінських копит. Козаки знаходяться з різних сторін, один одного не помічають.

Перший козак. Пугу-пугу! (тиша, гукає ще раз голосніше) Пугу-пугу!

Ковалевський козак. Пугу-пугу! Пугу-пугу!

Перший козак. Козак з Лугу! (обіймаються по товариськи).

Ковалевський козак. (звертаючись до прибулого, запитує) А з якого Лугу? З Великого чи з Малого? Як із Великого, йди до кругу».

Перший козак. З Великого! З Великого, брате!

Ковалевський козак. Прошу до Господи!

Перший козак. Добра господа у тебе, брате! Чули-чули, що поселення заснував ти, пан сотник. Наказало мені братство козацьке тобі писаря привести, щоб записав він історію про славного сотника Семена Ковалевського. Не утаїш від братчиків тайни? Щоб історія та слава про вільне козацтво у віках не стліла!

Ковалевський козак. Брате, клянусь землею! Що тілько все як є, то так і запишу!.. (жартівливо) Чорнило та бумага все стерпить…

Перший козак. То я спочину з дороги, а ти, пане-сотник, не забаряйся! (виходить)

Ковалевський. То, що, писарчуку, готов? Пиши!

Надиктовує  писарчуку, а той пише пером по паперу

  Нове містечко заснували переселенці з м. Вільшани Корсуньського полку під проводом сотника Семена Григоровича Ковалевського. На згадку про малу батьківщину, переселенці назвали нове поселення Вільшана.

На особі сотника слід зупинитись докладніше. (посміхаючись хвальковито)

Походив з дуже знатного шляхетного роду, що лишив чималий слід в історії та науці. До цього роду належали також і дослідник Африки - Єгор Ковалевський (уродженець Ярошівки) і Олександр Ковалевський - відомий біолог і Соф’я Ковалевська - перша жінка-математик.

Та втім, зараз не про них.

• Пишеш?

Писар. Пишу, батьку, пишу.

Ковалевський. Ну, пиши, пиши…

Писар. Та пишу-пишу, батьку.

Ковалевський. Циць, (тупнув ногою)

Брат мій,  Іван Ковалевський, був одним із найближчих радників гетьмана Богдана Хмельницького, його видатним дипломатом, генеральним осавулом і командувачем козацької української кінноти, а після смерті Богдана – опікуном його сина Юрія. Помер в 1682 році від ран, отриманих в бою проти татар. Заснував, також, Кадницю.

Як сотенний центр Харківського полку Вільшана вперше згадується в 1673 році, Пізніше збудовано фортецю. За переписом 1679 року в містечку жило 272 чоловіки міщан, 379 козаків та 10 гармашів.

В ХVІІ столітті містечко раз-у-раз зазнавало татарських набігів. Та вільшанці завжди героїчно захищали своє містечко. Цінуй волю, як воду, бо ти – козацького роду! 

А тепер, синку, кулішем тебе почастую… (виходять)

Дівчинка. Все зрозуміло!  Наше селище заснували у 17 столітті переселенці з міста Вільшани Корсуньського полку, що на Черкащині, під керівництвом Семена Григоровича Ковалевського. На згадку про малу батьківщину, переселенці назвали нове поселення Вільшана.

2 особа. Переселенців з Правобережжя називали «свободними», засновані  поселення  пізніше – слободами. Тепер територія Дикого поля називалася Слобожанщиною.  Й живуть на ній волелюбні працьовиті й життєрадісні люди

Сценка «Як дівка заміж збиралася»

Дівчина (співає). Мене мати наградила, (2)

Два городи наділила

Гуляю я, гей, гуляю я.

Два городи обробила, (2)

Одна диня уродила,

Гуляю я, гей, гуляю я.

Повезла я продавати (2)

Та не знаю, що казати,

Гуляю я, гей, гуляю я.

Поки люди ціну склали, (2)

А цигани диню вкрали,

Гуляю я, гей, гуляю я.

Ой, цигани, добрі люди, (2)

А що ж мені дома буде?

Гуляю я, гей, гуляю я.

Поки тісто замісила, (2 р.)

Свиня двері прокусила

Гуляю я, гей, гуляю я.

Поки двері залатала, (2 р.)

Свиня тісто похватала

Гуляю я, гей, гуляю я.

На городі квіти в’ються, (2 р.)

А за мене хлопці б’ються

Гуляю я, гей, гуляю я.

 Ой,не бийтесь, нема за що, (2)

Хоч я гарна - та ледаща,

Гуляю я, гей, гуляю я.

Мати. Доню, ти в сінях пораєшся? Знову пісні співаєш, а борщу зварила, батькові свитку зашила? Ой, доню, Іван просив у батька дозволу сватів вести.

Дівчина. Пустіть, мамо сватів! До душі мені Іван…

Мати. А готова ти господинею стати?

Дівчина. Готова, мамо, готова!

Мати. Перевіримо зараз. (показує на прялку). Що це за річ?

Дівчина. Прялка, щоб полотно прясти та гребінь, щоб волокна льняні та конопляні вичесати.

Рубель, щоб полотно випрати та попрасувати. А ще бабуся дозволяла музику грати. Ось так (демонструє)

Посуд глиняний: глечик для узвару чи молока, а також горщик, щоб готувати страви у печі.

Мати. А чим, доню в піч горщик поставиш, жар дістанеш?

Дівчина. Рогачем та кочергою.

Мати. А снопи чим зрізати та молотити, доню, будеш?

Дівчина. А серпом зріжу, а ціпком змолочу.

Мати. Ну, добре-добре…  Чи пам’ятаєш, доню про скриню? Кожна дівчина повинна розжитися на скриню, вишити рушники: божника, кілкові, утирачі, плечові, повивальні та весільний і для сватів, сорочок для себе та майбутніх діточок та чоловіка, постільне та інші пошиванки… По цьому, доню, судитимуть про наш рід та про тебе як наречену. Відчиняй скриню…

Нахиляються до скрині, а в ній порожньо

Мати. Де кочерга наша, доню… (дівчина тікає, а мати погрожує їй та виходить)   

1 особа. Святе Письмо говорить, що спочатку Бог розселив людей по всьому світу і кожному народу дав землю. Богом дана земля є святою і рідною. Тому її захист – це найперший обов’язок кожного народу. Для українців такою землею є Україна. Вона полита потом і кров’ю  сотень поколінь наших працелюбних і героїчних предків, які зберегли для нас мову, а нас самих наділили веселою вдачею,  співучістю, працьовитістю.

2 особа.  Головне, що ми сьогодні маємо усвідомити: ми не пришельці на цій землі, наші предки її ні в кого не відбирали, ми, українці, на своїй землі і маємо таке глибоке коріння!

З березня 2014 р. і по цей день тисячі наших солдат захищають рідну землю від загарбника, який поставив під сумніви істину існування незалежної, самостійної України.

Серед них наші земляки - вільшанці.

Вірш та перегляд відео-сюжету про війну на Сході України

Привіт солдате! Ти мене не знаєш, 
Я просто дівчина, живу собі як всі, 
В моєму місті тихо, не стріляють 
Але війна торкнулася душі.

Чому пишу Тобі? Бо серце просить,
Бо я так звикла, у віршах думки, 
В моїй країні сльози, біль і розпач 
І так нестримно пишуться листи.

Ти зараз там, на Сході, захищаєш 
Свою країну на передовій, 
Там дуже страшно, постріли лунають, 
Та ти ідеш вперед, вперед у бій.

Ти борешся за волю України, 
За незалежність, за її життя 
І за майбутнє кожної людини, 
А серед тих людей також і я.

Ти тільки повернись, благаю, чуєш, 
Ти не лети високо в небеса 
Бо тут, на цій землі Тебе чекають 
Батьки, дружина, діти… вся сім’я.

І вся країна молиться за Тебе, 
Щоб швидше повернувся Ти живим
І я також щодня молюся небу, 
Аби в моїй країні настав мир… 

Я сподіваюсь, ці рядки почуєш,
А може, прочитаєш у листі, 
Я дякую Тобі, що захищаєш 
Мою країну, дякую Тобі…

Не прочитав і не почув, не повернувся. Бо – загинув. Загинув наш земляк Курилко Сергій Вікторович, що виконував свій обов’язок – захищав Батьківщину.

Згадаємо хвилиною мовчання тих, хто віддав соє життя за мир, за нас, за Україну. Вічна пам’ять воїну-захиснику!

Хвилина мовчання

Виконання пісні під гітару  «Гілля калин похилилося…»

Учні зачитують вірш

Небо синє, пшениця у полі...

Раптом залпи — і в полум’ї все.

Та ні кроку назад, бо назавжди

Україна понад усе!

 

Не зламати мужніх героїв.

Захистить нас надійне плече

Тих, хто нині в бою і для кого

Україна понад усе!

 

Хто з війною прийшов, той загине.

Ну а хто непомітно втече,

Буде знати: для всіх українців

Україна понад усе!

2 особа. Згадаємо мудрість своїх прадавніх земляків  «Цінуймо волю як воду, бо ми – вільного козацького роду»  та понесемо її в майбутнє, мирне майбутнє!

Учні виконують пісню «Що наша, славная Україна, та й зажурилася»