29 травня о 18:00Вебінар: Фізика для сучасного школяра: традиції, інновації, STEM

Краєзнавчо-пошукова робота на тему:«Старовинні звичаї та обряди українського весілля в нашому селі».

Про матеріал
Краєзнавчо-пошукова робота на тему: "Старовинні звичаї та обряди українського весілля в нашому селі".
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Краєзнавча експедиція

«Моя Батьківщина – Україна».

Напрямок «Із батьківської криниці».

Краєзнавчо-дослідницька робота на тему:

«Старовинні звичаї та обряди українського весілля в нашому селі».

 

 

 

 

 

 

 

Автор краєзнавчо – дослідницької роботи:

Стефанів Оксана Євгенівна – педагог-організатор

Пробіжнянської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Старовинні звичаї та обряди українського весілля в нашому селі

 

   У давнину кожна людина усвідомлювала себе перш за все членом певного роду. Діти належали до роду батьків, а ось донька-дівчина, виходячи заміж, переходила в рід чоловіка. Саме тому заміж «виходять» – в сенсі, виходять зі свого роду, залишають його. Звідси і підвищена увага, яку досі можна бачити на весіллі, і звичай брати прізвище чоловіка, адже прізвище – це знак роду. Звідси і збережений подекуди звичай кликати батьків чоловіка «мамою» і «татом», чим, до речі, люди похилого віку нерідко дуже дорожать, хоча, звідки взявся такий звичай, пояснити по суті не можуть. «Увійшла в родину» – і все тут.

   Українське весілля повсюдно зберігало певні елементи, являючи собою театралізовані дійства, супроводжувальні безліччю обрядів, ритуалів, народних пісень. При всій різноманітності весільних обрядів в Україні чітко виділяють такі складові частини: сватання, заручини, прикрашення гільця і випікання короваю, власне весілля, після весілля (придане).

     Кожна дія має свій стиль, час і свої риси святкування, якими вона і відрізняється від інших частин весілля. Всі ці ритуальні обряди були розраховані, щоб молодята остаточно зважили своє рішення – створити міцну сімю.

     Слід зазначити, що весільні обряди чи традиції різняться: майже в кожному селі є якісь більші чи менші різниці.

   Коли вже хлопець і дівчина погодилися між собою і ніяких перешкод немає, щоб вони побралися, тоді вони заручаються: хлопець дає новий перстень дівчині і вона тоді є вже нареченою.

    Потім хлопець висилає одного або двох старших людей (вони називаються сватами) і сам іде з ними до батьків молодої. Завдання сватів є розказати батькам молодої, чого вони прийшли. Коли батьки молодої годяться

сватів приймають, гостять, а при тім менше-більше договорюються, вже яке

 віно батьки можуть дати своїй дочці. Як уже домовилися і про згоду і про віно, тоді молода обдаровує їх рушниками.

   Батьки молодої, якщо мало знають молодого, збираються і ідуть чи їдуть до батьків молодого на так звані обзори. А після того батьки молодого і молодої їдуть до адвоката й роблять контракт, що вони даються своїм дітям.

Приготування до весілля. День перед вінчанням (шлюбом) молода з дружкою, а молодий з дружбою йшли по селі просити на весілля. У деяких селах був звичай мати тільки одного дружбу й одну дружку. На весілля просили родину й ближчих знайомих.

  Молода з дружкою були зібрані майже так, як до шлюбу. Мали на голові вінки з барвінку, в які були вплетені квіти й колоски збіжжя. А як не було квітів зимою, то вплітали штучні квіти або тоненькі різнокольорові стяжки. Ззаду до вікна були причеплені довгі й широкі різнокольорові стяжки, які стягали до колін.

     Молода і дружки були вбрані майже подібно, з тою тільки різницею, що молода мала дещо більше стяжок на плечах і дещо грубший вінок на голові. Мали вишивані сорочки, на грудях коралі, а на шиї – по нанизувані з дрібненьких і різнокольорових пацьорків нашийники чи намиста. Сорочки були з  тоненького полотна, яке називали повісм`яним  полотном. Воно було тонке й дуже гарне, роблене окремо з дуже гарного прядива.

   Спідниці з різних квітистих матеріалів досить широкого стилю. Спереду – вишита запастя й були заперізані різнокольоровою «крайкою». На ногах мали черевики. В холодний час або зимою молода і дружка зодягалися в «корсети» або «лейбики» без рукавів.

   Молодий і дружба мали китичку і квітку з лівого боку на капелюсі чи шапці, сорочки, вишивані бойківським стилем. Зодягнені були у чемерки або в куповані куртки. На ногах мали черевики й портки, роблені зі свого полотна, або чоботи і райтки куповані. За поясом з лівої  сторони була заложена хустка з різнокольоровими квітами.

   Дружба мав палицю, закінчену гарною залізною сокиркою. Просити на весілля йшли день перед вінчанням – шлюбом. Молода з дружкою, а молодий з дружбою але окремо.

   Входили в хату, віталися: «Слава Ісусу Христу!», – і молода перша:«Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на весілля». Дружка: «Просить Вас молода, і я вас прошу прийти на весілля».

   Молодий і  дружба ходили просити день перед шлюбом, переважно вечером, і ходили зі співом. Коли входили в хату, віталися: «Слава Ісусу Христу!, – й молодий перший: «Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на весілля”. Дружба: «Просить Вас молодий, і я вас прошу прийти на весілля».

    Господарі дякують за запрошення і, якщо то родина або добрі приятелі молодого чи молодої, то ще й гостять.

     Так само ввечері перед вінчанням до молодої сходилися старші жінки,  – так звані свашки, і дівчата, які вили вінці і при тому співали різних весільних пісень-веселих і сумних – «ладкали».

    В день вінчання як у молодої, так у молодого збиралися гості, але в молодої було тихо, без  музики.

     Там вбирали молоду й приготовлялися до приходу молодого з боярами. В молодого був рух: музики грали, гостилися й збирали боярів йти чи їхати до молодої, а звідтам-до церкви.

     У селі був звичай, що кожний  запрошений батько родини чи хтось зі старших брали курку чи когута під пахву й приходили на весілля. Тих курок здавали й десь за стодолою: різали та приготовляли кухаркам до варіння. Вже день перед вінчанням кухарки варили теляче або свиняче м’ясо, приготовляли, щоб було готове на відповідний час.

    Музика складалася з скрипки, баса, бубна. Часом були дві скрипки. Весільні гості молодого на чолі з боярами збиралися з музикою і йшли чи їхали фірами (залежно від того, як далеко було) до молодої.

       До кожного весілля треба було мати когось, щоб вмів усім провадити. Такого аранжера називали старостою, і він був за все відповідальний.

      Коли прийшли чи приїхали на подвір’я молодої, то там стрінула їх несподіванка, бо перед ними замкнули двері й не хотіли їх впустити в хату. І тут якраз староста мусив уживати всіх своїх філософій, щоб переконати, чого вони сюди приїхали.

    Коли вже домовилися, що відчинили їм двері й молодий зі своїми боярами  увійшли в хату молодої, там молодого знову стрінула несподіванка.

  Молода вже була готова до шлюбу і сиділа за головним столом. Але біля неї сидів хтось з молодших братів або молодий хлопець з родини, який не хотів пустити молодого за стіл до молодої.

     І знову староста мусів уживати свого вміння, щоб і тут переконати  молодика, що це місце належить молодому й він повинен його звільнити, очевидно – за викуп. Староста  домовляється  з молодиком – п’ять, десять чи п’ятнадцять, а  коли  приходять до згоди, молодий дає гроші хлопцеві й той звільняє місце, а молодий сідає біля молодої.

    В той час саджають за столи всіх гостей молодого, а свашки співають і музика грає весь час.

     Коли  погостилися, виходить з-за столу й збираються до відходу, а староста три рази просить батьків Благословення. Батьки відповідають: «Хай  вас Бог Благословить». Свашки весь час співають відповідних до цього моменту пісень. Молоді клякають перед батьками, й батьки їх благословляють в їхню дорогу до шлюбу.

     Потім дружба своєю сокиркою христить одвірки хати й держить посередині одвірка, а молодий з молодою виходять попід ту сокиру на подвір’я, на подвір’ї збираються на чолі з музикою, а в тім часі дружба обсіває кругом молодих і бояр – переважно вівсом.

     Потім виходили, а якщо до церкви було далеко, то сідали на фіри на чолі з музикою й від’їжджали до шлюбу, по шлюбі всі приходили чи приїжджали до хати молодої. На почесному місці саджали за стіл молодих і всіх гостей, що прийшли з молодими від шлюбу.

  Столи були застелені білими обрусами, а на них наставлено хліба, мисок. Перед кожним була ложка, а також чарка горілки. Давали зупу – курячу або на костях, добре заправлену перцем і часником, варене теляче і куряче м'ясо, а також голубці й вареники, росіл і свинину.

  Музика грала весь час, за столами саджали все свіжих гостей, які ще не їли.

Свашки співали пісні, які відносилися переважно до молодої і називалися «ладканням». Свашки – як молодої, так молодого – хором співали таких пісень, що молода мусіла плакати, бо в піснях згадувалося, що вона прощається зі своєю матусенькою, батьком і родиною, зі своїми подругами і т.д.

Коли вже досить набавилися, гості молодого, бояри збиралися до виходу. Прощаючись з батьками й гостями молодої, збирали молоду й відходили чи від’їжджали до молодого.

В хаті молодого знову церемонії: свашки зі своїми піснями «ладканням» і серцещипательні слова в цих піснях, звернені до молодої, що в свекрухи так їй не буде, як коло рідної мами і т.д., а це в молодої знову витискало сльози з очей. В часі тих церемоній саджали за столи молодих і гостей, а музика весь час грала.

  На такі весілля часто приходила молодь – хлопці й дівчата, - хоч прошені не були, щоби потанцювати. Коли закінчено гостину й повиходили з-за столів, то перші  пішли танцювати молоді. А потім танцювали всі. Музика грала, а гості співали й танцювали.

   В тім часі свашки приготовляли молоду до «пов’язання». Коли дружба закликав до уваги, все затихло. Приходить після шлюбу друга й остання найголовніша частина весільних обрядів : пов’язання молодої.

  Свашки ставили посеред хати крісло або стілець, молода сідала, а при тому свашки весь час співали – «ладкали». Молодій розплітали коси, розчісували волосся і закручували на голові, більше до задньої частини, робили чубок і накривали хустиною. Колись давніше жінки мусіли носити «чипець», але за моєї пам’яті цього вже не було.

   По тій церемонії музики знову почали грати. Першенство  до танцю мали молоді, а опісля всі.

  В домі молодої збиралися гості на чолі з музикою і йшли чи їхали  до молодого. То називали «приданами». Але чи вони везли зі собою це придане молоді, чи так йшли – то цього я не пам’ятаю. Коли придани прийшли до молодого, то знову починалася гостина. Саджали за столи. Давали їсти й пити. По гостині, якщо то було літо, то грали дві музики – одна в хаті, а друга в стодолі чи на подвір’ї.

  Так бавилися аж до ранку. В між часі молоді залишали все й непомітно виходили і йшли спади до комори. На тому весілля офіційно закінчено.

Виділяють такі основні етапи до і під час весілля:

- сватання;

          - вінкоплетення.

          - весільний коровай.

-гільце.

- розплітання коси.

- весільний рушник.

- вінчання.

 

                                             СВАТАННЯ

      Сватання, як правило, відбувається після того, як хлопець з дівчиною домовилися побратися. Наречений обирає собі старостів, один з яких обов’язково старшим, і з хлібом ідуть до батьків дівчини. Вибір сватів – це відповідальний момент, тому що від нього залежить  результат і подальший розвиток подій самого весілля. При сватанні виконувались такі пісні:

Ой спасибі тобі, ненько,

Що будила раненько,

А я слухала, вставала,

Собі рушничок напряла;

На гору ходила, рушничок білила,

Старостам дарила.

Після сватання відбувались оглядини, а згодом і заручини. Заручини вважалися вирішальним кроком, після якого обов’язково повинно відбуватися весілля.

Як розповідають старожили, дівчина обов’язково повинна ти жити до свекрухи та свекра. Тому під час заручин виконувалась така пісня:

Там дівочка заручається,

Од батечка відлучається,

Од батечка відлучається,

До свекра прилучається,

Там дівонька заручається,

Од матінки відлучається,

Од матінки відлучається,

До свекрухи прилучається,

Од матері, од рідненької,

Сватання1.jpgДо свекрухи, до дуженької.

  Сватання1.jpg

 

Прикмети про сватання

  • Якщо свати сядуть під центральну балку, то сватання буде вдалим.
  • При сватанні рідним нареченої слід прибрати подалі віники і старі черевики, щоб не забрали їх свати; якщо свати віднесуть що-небудь з цих речей, то наречена неодмінно вийде за нареченого, якого вони передбачають, навіть якщо він не буде відповідати їй за родом і достатком.
  • Якщо наречена, сидячи за столом під час сватання, підкладе під себе праву руку, то в неї стільки років не буде дітей, на скількох пальцях вона сиділа.
  • Гостинці які приносить наречений наречені, наречена не повинна їсти їх до дня весілля, інакше згодом її чоловік любити не буд, тому наречена роздає гостинці подругам.

                                      ВІНКОПЛЕТЕННЯ

Як розповідають старожили, на вінкоплетення дівчат збирають у п’ятницю ввечері. Колись давно на вінкоплетини приходили дівчата старші жінки, які знали послідовність обряду. Жінки співали і вчили дружок, що мала робити кожна з них. Одні дружки обривали листочки барвінку для вінків молодої та молодого.

Барвінок – це символ вічного кохання, сімейного благополуччя, символ незайманості, цноти, його тулили до всього, що потребувало вічності краси життєстійкості:

До весільного короваю (Стелися, барвіночку, ми тебе будемо рвати, коровай убирати);

Щоб людські серця молодих поважали, до весільного вінця (гільце – деревце…із хрещатого барвінку); як символ усталеного буття.

Барвінкові віночки прикріплювали молодим в день весілля: молодий віночок надівали на голову під фату, а молодому прикріплювали до весільного букета.

Другі дівчата виплітали вінок молодій. У цьому інку вона повинна запрошувати гостей. У вінок вплітали всі злакові та оберегові елементи: квіти васильків та рути, колосся пшениці, гілки калини, листя хмелю та винограду, голівку часнику.

Васильки символізують святість, чистоту, красу коханої.

Рута – це символ дівочості.

Вона відображає красу дівчини, символ дівочої цнотливості, символ дівчини на виданні

Колосся пшениці – символ благополуччя, багатства, достатку.

Калина - це символ розквіту, міст, що з’єднує два обереги: молодість і старість. – Дівування і заміжнє життя.

Листя хмелю та винограду оберігало молоду від порчі. А голівка часнику – від  злих сил.

 

Похожее изображение     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ВЕСІЛЬНИЙ КОРОВАЙ

Приготування і дарування весільного короваю – старовинна традиція. Років сто назад саме з приготування короваю починалося весілля. Обдарування короваєм – заключний етап весільного торжества. Коровай свідчив про закінчення юності нареченого і нареченої. Весільний коровай випікався тільки один раз – при першому шлюбі. Коровайницями могли бути тільки досвідчені, шановні серед односельчан жінки, розторопні господині. Ніколи не запрошували пекти весільний хліб вдів, розведених або безплідних жінок: вважалося, що їхня нещаслива доля може вплинути на майбутнє нової сім’ї. Картинки по запросу весільний корвайПохожее изображение

Картинки по запросу Фото весільний коровай

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГІЛЬЦЕ

Напередодні весілля в Україні починали виготовляти весільне гільце. Так називається невеличке деревце, або, точніше велика гілка, яку встромляли в коровай. Гільце – деревце з ялини, із червоної калини, символ розквітлого молодого життя, статевої зрілості, дівочої цноти, символ любові, поєднання небесного і земного, чоловічого і жіночого, символ багатства, плодючості. Кожен пагін гільця прикрашали квітами. Колосками, калиною, кольоровими стрічками, барвінком. Обряд прикрашання гільця символізував створення сім’ї.

Картинки по запросу Фото весільне гільце

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗПЛІТАННЯ КОСИ

Найурочистіший момент народного весілля – розплітання дівочої коси. Коса – це символ дівочої цнотливості, символ дівування, охайності, чистоти, чепурності, внутрішнього єства, краси і честі українок. Нема коси – нема краси. Дівчина з косою,як трава з росою.

Тільки жаль мені гуляння мого.

Та роси – коси,

Тільки жаль мені кісоньки моєї

Та краси дівоцької.

Молоду садовлять на кожух вовною догори – символ щастя («який кожух мохнатий, щоб такий зять був багатий»)

Картинки по запросу Фото розплітання коси

 

 

 

 

 

 

  ВЕСІЛЬНИЙ РУШНИК

У кожній родині, коли підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними, у кращому розуміння цього слова, хизувалися – гостям і сусідам неодмінно показували придане, виготовлене «дівчиною на виданні». Якій матері не хотілося, щоб селом пішла добра слава про доньку «із золотими руками»? Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку обрядовою піснею:

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички напряла.

По тихому Дунаю білила,

На сухому бережку сушила…

Рушник. Він прийшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завше сусідить у нашій добрій хаті як ознака великої любові й незрадливості!

 

Картинки по запросу Фото весільний рушник  

ВІНЧАННЯ

Шлюб починається з церковного благословення і продовжується протягом всього життя. Поєднання двох в одно є чудом, котре відкриває можливість до великого взаємного духовного збагачення. Християнське подружжя – це постійний зв'язок. Дух Святий наділяє християнське подружжя ласкою, щоб воно могло вірно виконувати свої обов’язки і разом служити Богові, заслуговуючи собі на вічне життя. Під час звершення таїнств вінчання  наречені тримають у руках запалені свічки. Світло – це знак радості, тому запалені свічки символізують радість зустрічі коханих людей. Здавна ознакою одруження були обручки – спеціальні персні. Після накладання перснів, на знак однодушності, згоди і взаємодопомоги у сімейному житті, наречена і наречений обмінюються перснями за участю весільного друга нареченого чи священика. Після обряду вінчання голову нареченої покривають хусткою. За словами апостола Павла, який говорить: «Жінці голова – чоловік…Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею…», тобто, мати покривало на голові, між християнами здавна зберігався звичай, за яким, дівчина до заміжжя проводила більше часу з відкритою головою,а заміжня жінка – з покритою. Картинки по запросу весільне вінчанняКартинки по запросу весільне вінчання

Картинки по запросу Фото вінчання

 

Прикмети про вінчання

  • В день вінчання батьки мають стежити, щоб ніхто із сторонніх і гостей не поправляв одяг на нареченому і нареченій.
  • Молодята повинні весь час триматися разом, щоб ніхто не пройшов або не встав між ними, щоб союз був непорушний.
  • Під час вінчання наречений і наречена мають поглянути один на одного, щоб життя було за згодою і щасливе.
  • Молоді не повинні нікому віддавати рушник. На якому вони стояли під час вінчання в храмі. Цей рушник символізує життєву дорогу молодят, тому його слід зберігати вдома все життя.

 

Переспівки, які співають коли дарують молодят:

***

Музики, музики

начинайте грати,

бо я начинаю

сестру дарувати.

 

Дарую я ,сестро,

дарую, дарую,

бо я тобі, сестро,

щастя не жалую.

 

Дарую тя ,сестро,

гілочку лелії,

най тя благословит

Ісус та Марія.

 

Дарую тя ,сестро,

гілочку міртусю,

най тя благословит

серденько Ісуса.

 

На моїм городі

виросло дві дині,

з моєї сестрички

буде господиня.

 

Ой, шваґре, ой, шваґре,

я би м вас просила,

щоб моя сестричка

у вас не бідила.

 

Дровець не рубала,

нічого не робила,

щоб моя сестричка,

у вас добре жила.

 

Даю тобі шваґре,

та й грошей копицю,

люби мою сестрицю,

гарну молодицю.

 

Люби, моя сестро,

чоловіка свого,

бо ти на цім світі

не знайдеш кращого.

 

Дякую музикам,

що ви файно грали,

дякую від тата,

дякую від мами.

 

Плачу вам музики,

дорого від себе ,

щоби ви ще грали,

на весіллі в мене.

 

Заграйте, музики,

до строю, до строю,

ми ся поцілуєм

з моєю сестрою.

 

Дарую тя, сестро,

правою рукою,

щоб ти щастя пливло,

як вода рікою.

 

Щоб ви любилися,

як голубів пара,

щоби межи вами

не йшла чорна хмара.

***

Братово, братово

я ти брата дала,

ти мені братово

не подякувала.

 

Не  хочу ,братово,

щоби дякувала

я хочу, братово,

що би с шанувала.

 

Щоби с шанувала

і  його любила,

щоби с до вечері

помиїв не лила.

 

Братово, братово,

взяла с ми братішка,

ти мені не дала

горілки килішка.

 

Випємо братово

горілки гіркої,

будемо родина

тепер із тобою.

 

На городі диня

широке хмелиня,

ти з моїм братом

будеш господиня.

 

Дарую ти брате,

дарую, дарую,

дай ти Боже щастя,

я ти не жалкую.

 

Дарую ти брате

правою рукою,

щоби щастя плило,

як вода рікою.

 

***

Качки гречку шолопали

один качур в воду впав,

усім хлопцям по дівчині,

мені ж дідька бабу впхав.

 

Ой сяду я на машину

спущу ноги на вагон,

та й най мене там завезуть,

де ся гоне самогон!

 

Ой мала я миленького,

ой мала й та мала,

поставила на ворота,

тай ворона вкрала.

 

Вороги, вороженьки

ступіться з дороженьки,

за ворота встаньте,

судити перестаньте.

 

А я собі бригадир

по під хату дир-дир-дир,

ступлю, тут ступлю там,

може випю де сто грам.

 

Ой мала я миленького,

ой мала тай мала,

а Бог ми дав, а дідько взяв

я не банувала!

 

Братуню ,братуню,

що ти си сподобав,

що ї кури не доїли,

когут не додзьобав.

***

А той другий дружба

то така зараза,

він боїться дружки,

як противогаза.

 

Келішок маленький,

як куряча лаба,

перше не дуривіс

а тепер не траба.

 

Подружко,подружко

ми обі ходили,

ми ся із тобою,

нігде не сварили.

 

Ти підеш горою,

А я долиною,

ти за мнов заплачеш,

а я за тобою.

 

 

Летіла зозуля,

та й сіла на грушку,

чо ж ти мене сестро,

не взяла за дружку.

 

Летіла зозуля,

летіла сивенька,

а я тебе не взяла,

бо ти ще маленька.

 

Де староста, де староста

де староста дівся,

а староста на порозі,

попелом заївся.

 

Келішок не повний,

то все дружба винен,

Він мені горілки,

долити повинен.

 

Ой, не плач, молода,

нехай дружка плаче,

вона би ся віддавала,

аж ї серце скаче.

 

Ой, чия ж то дівчинонька

в зеленій спідниці?

Вона так ся гонорує,

к жаба в криниці.

 

***

Чого дружки не співають?

Голосу не мають?

Наїлися бараболь,

ледве віддихають.

 

Бараболі ми не їли,

А гречану кашу,

А тепер ми не співаємо,

Бо не маєм часу.

 

Пішов дружба на базар,

купив собі чайник,

причипив си на живіт,

каже що начальник.

 

Ой, чий же то парубочок

чи не мого вуйка?

А він так ся розспівав,

аж під носом булька.

 

***

Ой, дружки, дружечки,

що ви наробили,

що ви мою косу

на вітер пустили?

 

 

На вітер пустили,

тепер заплетіте,

най я погуляю,

та як інші діти.

 

Бо інші діти,

підуть в клуб гуляти,

а я молоденька -

дитя колисати.

 

Ой, спи, дитя, засинай си,

я буду співати,

а як добре заснеш,

піду в клуб гуляти.

***

Заходжу до хати

Галю дарувати,

прошу вас, музики,

віват ми заграти.

 

Йду з сіней до хати

тай собі думаю,

чим тебе, Галю,

дарувати маю?

 

Чи тими грошима,

що в руці тримаю,

чи тими словами,

що на думці маю?

 

 

Гроші паперові

можуть ся подерти,

а слів не забудеш

до самої смерті.

 

Дарую тебе,Галю,

дарую, дарую,

бажаю тобі щастя,

ніц ти не жалкую.

 

Дарую тя, Галю,

правою рукою,

щоб ти щастя плило,

як вода рікою.

 

Дарую тебе, Галю,

корчиком миртуса,

най  тя благословить

серденько Ісуса.

 

Дарую тебе, Галю,

корчиком лелії,

най тя благословить

серденько Марії.

 

Вже м подарувала,

буду ся вертати.

а вам музиченьки,

буду дякувати.

 

***

На краю столу

зозуля  кує,

сестра сестричку

золотом дарує.

 

Дарую тя сестро,

на білій тарелі,

щоб ви ся любили,

як білі ангели.

 

Дарую тя сестро,

червону троянду

щоб ти народила

футбольну команду.

 

Вуйку, вуйку

що з вами за дідько,

що на вашій голові

волосся так рідко.

***

Наливайте горілочки

з чарочки малої,

дай ти Боже здоров’я,

п’ю до молодої.

 

Марусю, Марусю,

ще не віддавайся,

на городі ружа,

вирви, заквітчайся.

 

Я би м ся подружки,

ще не віддавала,

якби ми сусіди

літ не рахували.

 

Подивіться сусідоньки,

з великої хвірки,

що на моїй голівонці

віночок із мірту.

 

Віддаєш мене мамцю,

на чужії люди,

дай мені соловейка,

най ми рано буде.

 

Бо чужая мати,

не схоче збудити,

піде на сусіди,

тай буде судити.

 

Та й щоби невістка

опівночі встала,

то свекруха скаже:

- До полудня спала.

 

-Тихо будь невістко,

не простирай писка,

в голові ти встригне

поливана миска.

 

У свекрухи їсти трохи,

роботи доволі,

нащо мені молоденькій,

такої неволі?

 

Ой свекрухо, свекрушенько,

будь до мене добра,

бо я твого сина люблю,

до нього подобна.

 

А я в своєї мами

ношу воду лижков,

а вона тай каже:

- Чи ти доню тяжко?

 

А в свекрухи нашу воду

коновками,

а вона все каже

-Йди борше ногами!

***

Дякую, музики,

шосте файно грали,

як ся когут знесе,

дам вам на дзигари.

 

Ой музико, музиченько,

як ти файно граєш,

бодай тобі покрутило,

як перебираєш.

 

 

Сіяла пшеницю,

а вона не сходить,

невістка свекрусі

нігди не догодить.

 

Ой, мала я милесенького,

ой, мама тай мала,

повішала на ворота

та й ворона вкрала.

 

Я в середу родилася,

лихо мені, горе,

не дай мене за такого,

що борода коле.

 

А дай мене за такого,

що ріжуть вуса,

він до мене кивне – моргне,

а я засміюся.

 

Хвалиться мій милий

що в нього палаци,

через його буду

песик перескоче.

 

Чи ти в лісі народився,

чи в зеленім гаю,

казала ти твоя мати,

Женися, бугаю

 

 

На моїм подвір’ї

чорний песик бреше,

я такого люблю,

що на бік ся чеше.

 

Я си вийшла на город

зачинила хвіртку,

відчепися ти від мене.

пелехатий дідьку.

 

Я думала, що то горіх

а то шкарлупа,

я думала що то хлопець,

а то стара лупа.

 

Ой не співай  співаночку,

бо ти так не вмієш,

як я тобі заспіваю,

то почервонієш.

 

Ти думаєш порубку,

що я тя кохаю,

я такими парубками,

комин затікаю.

 

Теперішніх хлопців,

неварта любити,

бо вони не можуть,

цукерка купити.

 

 

Я думала що то крейда,

а то жовта глина,

я думала що то хлопець,

а то шмаркотина.

***

Коло мої хати,

виросла два дуба,

йшов до мене хлопець

вибив собі зуба.

 

Чи ти так напився,

чи не придивився.

що ти так зубове,

до дуба вчепився.

 

Ой горіла стирта сіна,

на всі штири боки,

а я буду кавалєром,

Дідько знає доки.

 

Йшли з гори сиві коні,

а з долини вівці,

як би були мудрі хлопці,

не співали б дівці.

 

Ой мама я хлопця,

тай не шанувала,

посадила на ворота,

тай ворона вкрала.

 

 

А всі мирти дрібні,

а мій найдрібніший,

а всі хлопці гарні.

а мій най гарний .

 

Юра, Юра ваші коні

у потоці воду п’ють,

Юра, Юра ваші очі

мене з розуму зведуть.

 

Ти сестричко,

ще не відавайся,

на городі рожа,

вирви затикайся.

 

А наш дружба,

любив дружку,

зробив стежку,

Без петрушку.

 

 

Олюсю, Олюсю ,

що ти ся гадаєщ,

він те буде бити,

ти цього не знаєш.

 

Летіла зозуля,

тай казала ку-ку,

чом ти ся не жениш,

ти старий капшуку

 

Сестричко,сестричко,

я тебе нараджу

як він буде бити,

банєком відразу.

 

Матусю,матусю,

я ваша дитина,

Мені сє належить,

подушка й перина.

 

Не співай,не співай

не  співай нікому,

бо я як заспіваю,

не зайдеш додому.

 

Дякуємо вам,музики

дуже файно грали,

ми ще вам потому,

дамо на дзигари.

 

Грайте музики,

татова хата,

П’є мід ,горівку

Сестра до брата.

 

Ой мала я хлопця,

та й не шанувала,

посадила на ворота,

і ворона вкрала.

 

 

Бувайте здорові мої пороги,

Що по них ходили,

мої білі ноги.

 

Лізла баба по драбині.

тай упала меже свині,

дід подумав що то грушка,

тай наставив капелюшка.

 

Летіла зозуля,

тай казала ку-ку,

чом  ти ся не жениш,

ти старий капшуку.

 

Розступіться гості,

бо маленька хата,

бо йде дарувати,

цьотка пелехата.

 

Або мене ожиніть,

а бо мнє відайте,

або мене до колгоспу,

за бугая дайте.

***

Братово, братово,

я ти брата дала,

ти мені братово ,

не подякувала.

 

В Зарваниці загриміло

А в Пробіжні трісло,

а в Прбіжні нема хлопців,

но саме каліцтво.

 

Пробіжнянскі хлопці

йдіть з подвір’я мого,

хлопці як горобці,

а я йду за чужого.

 

Дружка пила пиво,

по фартушку лила,

по червоній блузці.

грайте “Віват” дружці.

 

Дякую те, мамцю

за тії неділі.

що сте заплітали,

Коси золотії.

 

 

1

 

 

doc
Додано
28 лютого 2019
Переглядів
488
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку