МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

 

 Кафедра кримінального процесу

Факультет підготовки фахівців для органів досудового розслідування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС»

Варіант №6

 

 

 

Виконав:

студент 1 групи 5 курсу

галузь знань 08 Право

спеціальність 081 Право

Мусійчук Олексій Іванович

 

 

Науковий керівник

_____________________________

_____________________________

_____________________________

 

 

Одеса 2022

Варіант 6

1.Втручання у приватне спілкування у кримінальному процесі.

2.Речові докази і документи у кримінальному судочинстві.

3.Судовий розгляд.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відповіді.

1. Втручання у приватне спілкування у кримінальному процесі.

Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених КПК України, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження (стаття 14 КПК України).

Під спілкуванням у кримінальному провадженні розуміють передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу: поштовим зв’язком, транспортними комунікативними мережами, електронними інформаційними системами, або ж спілкування з адвокатом. При цьому спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб (частина третя статті 258 КПК України).

При цьому обмеженням таємниці спілкування (втручанням до неї) є такі дії, які забезпечують можливість одержати відомості, що були предметом спілкування, за умови, що його учасники можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.

Стаття 32 Конституції України визначає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Також не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному громадянину гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 258 Кримінально-процесуального кодексу України про загальні положення про втручання у приватне спілкування, визначено:

1. Ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

2. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов’язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання.

3. Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.

4. Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є:

1) аудіо-, відеоконтроль особи;

2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції;

3) зняття інформації з електронних комунікаційних мереж;

4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.

5. Втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.

 

  2.Речові докази і документи у кримінальному судочинстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) України речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям учинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема і предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності й інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок учинення кримінального правопорушення.

 Однак варто мати на увазі, що співвідношення доказів матеріального походження та змісту поняття «відомості», що міститься в наведеній дефініції, має складний характер. Докази такого виду, як речові, є інформаційно-правовою структурою, що дозволяє відокремити факти, що мають значення для конкретного кримінального провадження, від інших відомостей.

Отже, термін «речові докази» охоплює матеріальні об’єкти, які в межах кримінального провадження допомагають у доказуванні чи спростуванні вини особи. Речові докази також можуть використовуватися для встановлення специфічних ознак злочину. Вони можуть вказати на зв’язок злочинця з місцем учинення злочину, відобразити на собі умови, за яких відбувалася подія, ознаки знарядь, належність певній особі, якщо цей факт має значення для розслідування, різними передачами речовин між ними. Аналіз речових доказів може використовуватися для спонукання до зізнання обвинуваченого, виправдання невинуватих, перевірки алібі, а також забезпечити просування розслідування. Варто зазначити, що правильно та вчасно виявлені речові докази в разі вчинення кримінальних правопорушень мають велике значення.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із погляду належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з погляду достатності та взаємозв’язку для ухвалення відповідного процесуального рішення. Належність речових доказів характеризує лише їхній зміст і не стосується процесуальної форми, вона виступає відображенням наявності причинно-наслідкового зв’язку як об’єктивного між подією кримінального правопорушення та матеріальним об’єктом, який в її результаті був створений, використаний або набув певних фізичних властивостей, що мають значення для кримінального провадження. Допустимість речових доказів відображає процесуальну можливість їх використання для встановлення вказаного зв’язку, тобто характеризує не зміст речових доказів, а їхню процесуальну форму, у зв’язку із чим визначається дотриманням правил, передбачених законом. Достовірність речових доказів доцільно розглядати як процесуальну властивість, що відображає відповідність їхнього змісту об’єктивній дійсності та придатність на основі такої відповідності використовуватися для встановлення фактів й обставин, які мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню. Достатність характеризує не лише кількісну, але й якісну сторону сукупності доказів, відображає придатність сукупності доказів для ухвалення відповідного процесуального рішення.

Речовими доказами може бути будь-що – від масивних домікроскопічних предметів,що виступають частиноюзлочину та вилучаються з місця події під час проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, як-от огляд, обшук. Зважаючи на всі джерела інформації, виявлені під час розслідування (зізнання, свідчення, відеоспостереження тощо), речові докази відіграють особливо цінну роль, адже вони безпосередньо існують в об’єктивній дійсності. Коли речові докази визнані та належним чином оброблені, вони можуть розкрити достовірну інформацію про кримінальне правопорушення, що розслідується. Речові докази не можуть бути помилковими, вони не можуть лжесвідчити; вони також не можуть бути повністю відсутніми на місці вчинення кримінального правопорушення, помилитися може тільки особа, що здійснює їхню інтерпретацію. Цінність навіть найбільш ретельно відібраних та збережених доказів може бути втрачена, якщо процесуальні вимоги щодо їх перевірки, передачі й оцінки не дотримуються належним чином. Отже, органам та посадовим особам, що беруть участь у кримінальному провадженні, треба неухильно дотримуватися принципів законності та верховенства права в роботі з матеріальними доказами.

До речових доказів можна відносити гроші, цінності й інші речі, нажиті кримінально протиправним шляхом, проте вони будуть лише підтвердженням факту кримінального правопорушення, у цьому разі їхні індивідуальні ознаки не матимуть значення. Як приклади речових доказів можна назвати зброю і боєприпаси, відбитки пальців, сліди інструментів, шин і відбитки взуття, волосся, волокна, скло, фарбу й інші сліди. Речові докази можуть розглядатися як прямі – такі, що вказують на реальні факти й деталі події. Непрямі докази дозволяють зробити висновок про злочин та підтвердити гіпотези слідчих і прокурорів у межах конкретного кримінального провадження. Отже, у кримінальному процесі речовими доказами можуть виступати об’єкти з різними параметрами і властивостями (вага, розмір, обсяг, стан, колір тощо), що безпосередньо стосуються досліджуваних подій, фактів, які мають значення для кримінального провадження, а також які пройшли стадію протокольної фіксації і процесуального оформлення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Унікальність речових доказів серед інших видів доказів можна підкреслити наведенням ознак, які їх вирізняють. По-перше, це матеріальний характер об’єкта, тобто здатність речі-об’єкта мати такі властивості, які сприяють відображенню матеріальних слідів на місці злочину і подальшій їх протокольній фіксації, спрямованих на їх визнання як речових доказів. Матеріальний характер об’єктів можуть становити: факти стану, системи, здатні до саморегулювання (біологічні істоти й автоматичні пристрої); спеціально створені носії інформації тощо. Другою ознакою речових доказів є наявність об’єктивного зв’язку з подією злочину, адже тільки в цьому разі вони можуть слугувати засобами, спрямованими на встановлення фактичних обставин справи. Наступна ознака – це здатність предмета сприяти встановленню наявності або відсутності тієї чи іншої ознаки злочину – підтверджувати, спростовувати або ставити під сумнів логічні обґрунтування, висновки про існування фактів (обставин), що мають значення у кримінальному провадженні. Ще одна ознака речових доказів – незамінність, тобто речовий доказ створюється самим фактом учиненого злочину, і якщо він втрачається або пошкоджується під час розслідування, не можна створити такий самий об’єкт, що його замінить. В основі даної ознаки лежить розуміння того, що жоден матеріальний предмет-об’єкт за своєю природою не може мати цілком тотожного двійника, що має схожі характерні особливості та специфічні риси. Речові докази тим і відрізняються, наприклад, від документів-доказів, адже зміни, що відбуваються з першими, безпосередньо пов’язані із кримінальним правопорушенням і не можуть бути відтворені заново, а документи формують інтерес суб’єктів кримінального процесу в аспекті думок, закріплених на матеріальному об’єкті. Вони можуть неодноразово відтворюватися у змісті конкретного різновиду акта. Однак загальне правило про незамінність речових доказів має виняток. Він полягає в можливості приєднання до матеріалів кримінального провадження похідних речових доказів – зліпків, копій слідів у разі неможливості вилучення з місця події, обшуку та залучення оригіналів предметів.

Для визнання об’єктів матеріального світу речовими доказами і використання їх у доказуванні у кримінальному провадженні вони мають відповідати певним процесуальним вимогам, однією з яких є належне процесуальне оформлення факту отримання стороною кримінального провадження матеріального об’єкта. У зв’язку із цим важливо наголосити на тому, що оформлення процесу отримання речових доказів без складання відповідних процесуальних документів є неправомірним, оскільки це не забезпечує достатніх гарантій достовірності отриманої інформації

. Порядок процесуального оформлення речових доказів залежить від суб’єкта та способу їх отримання. Ця ознака визначає коло осіб, що мають повноваження щодо ухвалення рішення про долю речових доказів, зокрема й щодо вибору місця їх зберігання та умов їх отримання, виходячи із критеріїв безпеки та можливості подальшого використання у кримінальному провадженні. Із цього питання є практика Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який у постанові від 24 жовтня 2018 р. у справі № 733/249/16-к указав, що предмет після огляду визнають речовим доказом і долучають до кримінального провадження мотивованою постановою (ухвала), якою створюється особливий правовий режим поводження із предметом у кримінальному провадженні. Джерелом фактичних даних відомостей стосовно речових доказів є протокол огляду предмета.

Отже, речові докази є ефективним знаряддям для забезпечення об’єктивності процесу доказування. Ці, часто малопомітні, «добропорядні свідки» є досить об’єктивними, неупередженими й непідкупними, їх не можна «залякати» (хіба що знищити), вони стійкі та «невибагливі», а вустами фахівців можуть говорити красномовніше, гучніше і переконливіше багатьох інших доказів.

 

 

 

 

3.Судовий розгляд.

Цей етап є основною частиною, оскільки судове рішення може ґрунтуватися лише на доказах, які були розглянуті і досліджені в ході судового розгляду.

Порядок:

1) початок судового розгляду (ст.347 КПК). Після закінчення підготовчих дій головуючий оголошує про початок судового розгляду, який розпочинається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, якщо учасники судового провадження не заявили клопотання про оголошення обвинувального акта в повному обсязі. Якщо в кримінальному провадженні пред'явлено цивільний позов, цивільний позивач або його представник, а в разі їхньої відсутності - головуючий, оголошує короткий виклад позовної заяви, якщо учасники судового провадження не заявили клопотання про її оголошення в повному обсязі.

2) роз'яснення обвинуваченому суті обвинувачення (ст.348 КПК). Після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, місце і дату народження, місце проживання, заняття та сімейний стан, роз'яснює йому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання. Якщо обвинувачених декілька, головуючий здійснює зазначені дії щодо кожного з них. Якщо у кримінальному проваджені пред'явлено цивільний позов, головуючий запитує обвинуваченого, цивільного відповідача, чи визнають вони позов.

3) визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження (ст.349 КПК). Головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - в другу. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Під час здійснення спеціального судового провадження досліджуються всі надані докази. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, коли він відмовився від дачі показань, та випадків проведення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків і спеціального судового провадження.

4) розгляд судом клопотань учасників судового провадження (ст.350 КПК). Клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти учасників судового провадження, про що постановлюється ухвала. Відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному заявленю з інших підстав.

Треба зазначити, що заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями Розділу ІІ КПК України з урахуванням певних особливостей. Так, при розгляді клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів суд, крім іншого, враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування. Якщо судом під час судового провадження прийнято рішення про надання доступу до речей і документів, суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для здійснення такого заходу забезпечення кримінального провадження та ознайомлення учасників судового провадження з його результатами. Особа, що під час судового провадження отримала речі і документи внаслідок здійснення тимчасового доступу до них, зобов'язана надати до них доступ. Особливості вирішення питання судом щодо застосування запобіжних заходів визначені ст. 331 КПК.

5) дослідження доказів (ст. 331 - 333, 336, 351 - 361 КПК).

-допит обвинуваченого (ст.351 КПК). Допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього, обвинуваченому можуть бути задані запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого задавати йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

- допит свідка (ст.352 КПК). Перед допитом свідка головуючий встановлює відомості про його особу та з'ясовує стосунки свідка з обвинуваченим і потерпілим. Крім того, головуючий з'ясовує чи отримав свідок пам'ятку про його права та обов'язки, чи зрозумілі вони йому і у разі необхідності роз'яснює їх, а також з'ясовує, чи не відмовляється він з підстав, встановлених законом, від давання показань і попереджає його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги. Свідка обвинувачення першим допитує прокурор, свідка захисту - захисник, або якщо обвинувачений взяв захист на себе - обвинувачений (прямий допит). Під час прямого допиту не дозволяється задавати навідні питання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї. Після прямого допиту протилежній стороні надається можливість перехресного допиту свідка. Під час перехресного допиту дозволяється задавати навідні питання. Під час допиту свідка сторонами головуючий за протестом сторони має право зняти питання, що не стосуються суті кримінального провадження. Після допиту свідка йому можуть бути задані запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим та суддями. Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше вже допитаних учасників кримінального провадження (свідків, потерпілих, обвинувачених) для з'ясування причин розбіжності в їхніх показаннях.

- допит потерпілого (ст.353 КПК). Перед допитом потерпілого головуючий встановлює відомості про його особу та з'ясовує стосунки потерпілого з обвинуваченим. Крім того, головуючий з'ясовує чи отримав потерпілий пам'ятку про його права та обов'язки, чи зрозумілі вони йому і у разі необхідності роз'яснює їх, а також попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Допит потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених для проведення допиту свідка.

- пред'явлення для впізнання (ст.355 КПК). Свідкові, потерпілому, обвинуваченому під час судового розгляду можуть бути пред'явлені для впізнання особа чи річ. Пред'явлення для впізнання проводиться після того, як особа, яка впізнає, при допиті вкаже на ознаки, за якими вона може впізнати особу чи річ.

- допит експерта в суді (ст.356 КПК). За клопотанням сторони, потерпілого або з власної ініціативи суд має право викликати експерта для допиту для роз'яснення висновку. Перед допитом експерта головуючий встановлює його особу та приводить до присяги такого змісту: "Я, (прізвище, ім’я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов’язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості". Після цього головуючий попереджає експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, першою допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, - сторона захисту. Після цього експерту можуть бути задані запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючим та суддями. Суд має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з'ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються одного і того ж предмету чи питання дослідження.

- дослідження речових доказів (ст.357 КПК). Речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за місцем їх знаходження. Учасники судового провадження мають право задавати питання з приводу речових доказів експертам, спеціалістам, свідкам, які їх оглядали.

- дослідження документів (ст.358 КПК). Протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред'явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження. Учасники судового провадження мають право задавати запитання свідкам, експертам, спеціалістам з приводу документів.

- дослідження звуко- і відеозаписів (ст.359 КПК). Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в залі судового засідання або в іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні з відображенням у журналі судового засідання основних технічних характеристик обладнання та носіїв інформації і зазначенням часу відтворення (демонстрації). Після цього суд заслуховує доводи учасників судового провадження.

- призначення експертизи під час судового розгляду (ст. 332 КПК). Суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 КПК, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. Крім того, суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: - суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; - під час судового розгляду виникла необхідність проведення стаціонарної психіатричної експертизи в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 509 КПК.

- огляд на місці (ст.361 КПК). У виняткових випадках, суд, визнавши за необхідне оглянути певне місце, проводить огляд за участю учасників судового провадження, а якщо цього вимагають обставини - за участю свідків, спеціалістів і експертів.

Під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань (ст.360 КПК). Спеціалісту можуть бути задані питання щодо суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень. Першою задає питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, а потім інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні. Головуючий у судовому засіданні має право задавати спеціалістові питання в будь-який час дослідження доказів.

У випадку, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення, суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами. При розгляді клопотання суд враховує значення обставин, про встановлення або перевірку яких просить особа, що звернулася з ним, можливість їх встановлення або перевірки шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та причини, через які не були здійсненні належні дії для їх встановлення чи перевірки на стадії досудового розслідування. Суд відмовляє в задоволенні клопотання прокурора, якщо він не доведе, що слідчі (розшукові) дії, про проведення яких він просить, не могли бути проведені під час досудового розслідування через те, що не були і не могли бути відомі обставини, які свідчать про необхідність їх проведення. Слідчі (розшукові) дії, що проводяться на виконання доручення суду, здійснюються в порядку, передбаченому Главами 20, 21 КПК України.

6) закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами (ст.363 КПК). Після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Умови, при яких відновлюється судовий розгляд:

- з судових дебатів:

1. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин (ст.364 КПК).

- з останнього слова обвинуваченого:

2. Якщо обвинувачений в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд з своєї ініціативи або за клопотанням учасників судового провадження відновлює з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами. Після цього суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному (ст.365 КПК).

- з постановлення вироку:

3. Коли під час наради при постановлені вироку суд визнав необхідним з’ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи, то він не постановляючи вироку, своєю ухвалою, а суддя постановою відновлює судове слідство в справі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.               https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%A2%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BA%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F;
2.  Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квітня 2012 р. № 4651–VI / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 13. Ст. 88. 2.
3. Крицька І.О. Речові докази у кримінальному провадженні : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2017. 261 с.
4. Ковальчук С.О. Вчення про речові докази у кримінальному процесі: теоретико-правові та практичні основи : дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.09. Одеса, 2018. 626 с. 4.
5.  Боруленков Ю.П. Допустимость доказательств: время перемен? Уголовное судопроизводство. 2013. № 3. С. 13–18. 5.
6.  Гмирко В.П. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристики, класифікація : конспект проблемної лекції. Дніпропетровськ : Акад. митної служби України, 2002. 64 с. 6.
7. Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2018 р. у справі № 733/249/16-к (провадження № 51–3848км18) Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/77459293.
8. https://arm.naiau.kiev.ua/books/public_html/lections/lection15_4.html