Круглий стіл  на тему: « Народний учитель із Надросся. Поспішайте робити добро»

«Поспішайте, поспішайте принести радість дітям, зробити добро людям. І ви ніколи не знатимете найстрашнішого, що є на білому світі, - власної непотрібності, зайвості, самітності, Не припізніться!»

О.А.ЗАХАРЕНКО, академік

  Духовність пов’язана із внутрішнім світом людини, її душею. Кажуть:   духовно багата, духовно чиста людина, тобто, людина, яка має багатий, чистий, внутрішній моральний образ - людина, що творить добро. Досягти духовності можна лише великою внутрішньою працею над собою.

       Ефективність виховання духовності залежить від багатьох чинників:

       - створення в школі психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського життя;

       - відповідність змісту духовного виховання його меті і рівню морального розвитку школярів;

       - подолання авторитарного стилю у ставленні вчителів початкових класів до вихованців, побудова його на принципі гуманізму;

       - налагоджене духовно моральне життя у сім ї , приклад батьків.

 Власне, духовність виховується духовністю. У вихованні духовності слід спиратися на гуманістичну ідею, згідно якої, людині від природи притаманне прагнення до краси, правди і добра.    

      Як прояв гуманістичної моралі на практичному рівні, гуманістична моральність означає здатність людини робити свідомий вибір на користь добра, спроможність робити добро не за зовнішнім примусом, а завдяки внутрішнім переконанням, на добровільних засадах.

      Добра людина – це людина чуйна, толерантна, тактовна, делікатна, здатна розділити чиїсь  радість чи  горе навіть тоді, коли вона обтяжена своїми проблемами. Силу добра можна відчути і пережити, лише творячи добро. Саме тому людина повинна виробляти в собі звичку робити добро, в іншому разі таємниця ідеї добра залишиться незбагненною. Тому необхідною передумовою осягнення таємниці добра вчені і практики вважають практичне залучення до процесу добротворення.

      Це положення на практичному рівні реалізовано в Авторській школі О.А.Захаренка. В пошуках  засобів організації виховного процесу в школі на засадах добротворення педагог - гуманіст орієнтувався на ідею цінності людини та її життя, необхідності всебічного розвитку особистості школяра. Пріоритетом шкільного виховання О.А.Захаренко вважав створення і забезпечення умов, які сприяли б повноцінному особистісному розвитку кожної дитини, формуванню її моральної свідомості, моральних цінностей, моральних чеснот, найважливішою, з яких є доброта . Засади теорії виховання О.А.Захаренка ґрунтувалися на переконанні, що дитина є центром Всесвіту, на унікальності кожної дитини.

    Дитина – це жива істота, до якої треба ставитись дбайливо і обережно. Важко уявити щось інше, що більше спотворює душу дитини, ніж емоційна байдужість. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чутливість до добра. Вона не зможе зрозуміти людей, які її оточують. В її серці поселяються підозра, зневіра в людей . Важливо навчити дитину шукати і відкривати добро в собі. Найвищий рівень добра там, де впроваджуються і удосконалюються гуманні відносини, повага і любов до людини, верховенство краси в житті. У морально – духовному  вихованні дітей молодшого шкільного віку найголовніше - це формування духовної серцевини особистості. Дитина повинна зрозуміти суть того, що зветься нормами моралі, більше того - це повинно стати її духовною потребою, мірилом її вчинків.

   Початкова школа – це школа добра, милосердя, родинного затишку. Перед вчителями початкових класів стоїть завдання  виховати духовно багату особистість. Це можливо і через систему уроків. На уроках в постійному спілкуванні учнів з учителем збагачується життєвий досвід дітей, формуються моральні норми. На уроці взаємодіють всі основні елементи виховного процесу, тобто виховує весь процес навчання, бо в процесі навчання відбувається систематичне залучення до моральних знань. Під час таких уроків учні спілкуються між собою, впливають один на одного, вчаться відчувати радість і задоволення від успішно виконаної роботи.

 На відміну від багатьох педагогів О.А.Захаренко розумів, що виховувати духовність, плекати загальнолюдські цінності, формувати культуру дитини неможливо лише словами. Виховання і формування гуманістичних цінностей має бути організовано через певну діяльність.

    Турбота про духовне багатство, виховання громадянськості в учнів є одним з провідних напрямів роботи вчителів нашої  школи. Розповідаючи про історію рідної країни, бойові й трудові подвиги людей, життя односельчан, педагогічний колектив виходить з того, що патріотизм народу є невичерпним джерелом формування громадянських якостей учнів. Через конкретне, особисте до великого, загального, державного - такого шляху використання принципу наочності, забезпечення зв’язку школи з життям, дотримувався педагог - гуманіст О.А.Захаренко у формуванні високих духовних якостей учнів.

     Сім’я – перша школа духовного виховання. О.А. Захаренко вважав родину одним із потенційних джерел виховання гуманістичних цінностей, оскільки саме через родину здійснюється зв'язок поколінь і передача духовних надбань. Родинні цінності є найглибшими, плекають у дітей глибоко людяне, надають енергії у різних життєвих ситуаціях. Чи стане дитина гідною людиною , чи принесе щастя іншим людям – залежить від того, які зерна посіють батьки у душу дитини. Прекрасні діти виростають у сім’ях, де батьки люблять один одного, дітей і разом з тим люблять і поважають людей.

   Виховання духовності неможливе без тісної співдружності школи і сім’ї. Слід шукати ненав‘язливі шляхи прилучення батьків до школи, відкривати в кожному з них педагогічне обдарування і майстерність. Батьки мають добровільно брати участь у всіх шкільних заходах, а не лише приходити на збори, урочисті свята.  З цією метою в школі проводяться спортивні свята , родинні свята.

   Уважне ставлення батьків до навчальних досягнень, високе цінування педагогами трудової діяльності учня й батька – важливий чинник стимуляції бажання дітей бути кращими. 

   Отже, формування духовного світу дитини – процес довготривалий, складний і важкий. Особливо, коли він ускладнюється протиріччями між дійсністю життя і моральними вимогами педагога. І все ж при правильному вихованні діти молодшого шкільного віку здатні сприймати і оцінювати складні стосунки між людьми. З віком вони стають більш спостережливими, об’єктивним, здатними до узагальнення етичних уявлень. Тому робота вчителів початкових класів та батьків по формуванню у дітей гуманного ставлення до людей, до всього живого повинна бути цілеспрямованою і систематичною.

   Міняються покоління, але школі завжди доведеться боротися зі шкідливими звичками дітей і дорослих, завжди вчити доброти, милосердя, порядності. Як говорив великий педагог О.А.Захаренко: «Поспішайте зробити добро людям. Духовне добро. Живіть так, щоб вам ніхто не дорікнув, залиште після себе добрий слід».

У ранковому селі тихо-тихо... Десь рипнули двері, скрипнула хвіртка, подав звук лелека в гнізді над повіткою. І знову озвався шкільний гучномовець. Односельці знають: розпочинається шкільна лінійка. По сільській радіомережі лунатимуть голоси школярів - дітей, онуків. Для рідних - то найкраща передача. А що скаже сьогодні директор у своїй короткій "проповіді"? Говоритиме про щось злободенне.

А ввечері — нова зустріч школи з батьками. Тепер уже з допомогою телевізійного екрану. Тут і поради вчителя, і показ цікавого уроку чи якогось виховного заходу, репортаж із чиєїсь домівки чи розповідь про участь школярів у громадському виробництві. О.А.Захаренко домігся права на такі Сахнівські телепередачі — і серед школярів з'явились десятки тележурналістів.

Односельці задоволені: не тільки їхнім дітям, а й самим з таким директором школи цікаво.

Цікавинок тут справді чимало. Неординарні самі методи виховної роботи в школі, в основу якої покладені досить серйозні задуми і спільне їх виконання. Скажімо, перш ніж запрацював великий шкільний (він же і сільський) музей з кількома кімнатами, з лекційним залом, перед тим, як прийняли відвідувачів планетарій і обсерваторія, треба було добре попрацювати. І в цьому виховний момент. Адже все робили самі учні, їхні батьки і вчителі.

Із щоденника директора школи:«Кожен із нас вихователь від природи, в усіх своє бачення виховних проблем, власний набір цінностей, особисте розуміння духовності. Одні поєднують його з релігією, другі – з містикою, треті – з інтелектом. Моє поняття духовності пов’язане з доброчинністю, з природним даром людини жити заради збереження і примноження краси, творити добро людям, не чекаючи вдячності».

 Тут проступають моральні засади погляду О.А.Захаренка на життя, його вартісний зміст. А потяг до творчості проявився з перших кроків вчительської роботи. Навчання і цікавість повинні йти поруч. Це його кредо. З чого почав молодий фізик? Ще студентом Захаренко побачив на задвірках зламаний дельтаплан. Він домовився про перевезення дельтаплану в село. До цього під керівництвом вчителя О.А.Захаренка учні запускали в сахнівське небо паперові повітряні кулі. Час же який! Початок космічної ери! Інтерес до космічних польотів зростав не тільки у дітей, а й у батьків. І ось гуртом вони ладнають дельтаплан, щоб піднятися в небо. Першим випробувачем апарату став сам О.А.Захаренко. Джгут натягували всі парубійки Сахнівки.

Незабаром над Сахнівкою злітатимуть у небо кількаступеневі ракети із живими мишами на борту, які разом з відсіком на парашуті повертатимуться на землю... Не обходилось, звичайно, без курйозів. Хіба не скаржився на вчителя дід Шпилько, коли чергова ракета круто змінила траєкторію і мало не підпалила солом’яну стріху на повітці старого селянина? Довелося давати пояснення пожежнику. Добре, що обійшлося без пожежі.

На той час Захаренка як вчителя старанного і творчого, і, по всьому видно, з неабиякою організаторською стрункою, призначили директором школи. Почав шукати нових зв'язків із селом і виробництвом. Бригада старшокласників Сахнівської школи уже працювала на громадських полях. Однак хотілося щось зробити і для села та школи. Щоб обов’язково пам'ятне, захоплююче.

Рішення прийшло від пам'яті. Виряджала на війну мати трьох синів, як соколів. Василь поліг смертю героя під Москвою, Микола загинув, відбиваючи ворогів від Києва. Залишився один - наймолодший Іван. Сподівалось материне серце на повернення молодшого. Брала жінка голку і вишивала рушник, щоб мав чим її лебедик Іван витирати обличчя від пилу війни і сісти за кленовий стіл до материної вечері. Дійшов Іван з боями аж до Берліна, але не довелось матері діждатись його додому. В останні дні війни загинув й Іван. Смутком лягли на рушник останні квіти, зрошені материнською сльозою. З горя передчасно постаріла жінка, і ось у поминальний день на 9 Травня несе бабуся Мотря рушник до обеліска, кладе його до підніжжя квітами до сонця.

Той зітканий материнським горем і политий сльозами рушник підказує О.А.Захаренку нове завдання: треба будувати сільський музей, щоб він своїми експонатами наочно стверджував: "Ніхто не забутий, ніщо не забуте". Ухвалили: музей будуватимуть у центрі села, біля школи, власне, у дворі школи спільними зусиллями вчителів, школярів і батьків.

Колишній вчитель трудового навчання Віктор Петрович Ветреба, що прийшов у школу майже одночасно із Захаренком, пригадує:

—   Вийдеш на подвір'я влітку раненько, ще й шести годин немає,   а   Олександр  Антонович   уже   колотить   розчин   на будівельному майданчику. Хіба сидітимеш удома? Поспішаєш на допомогу. Отак майже всі працювали до початку ранкового дзвоника на уроки. А потім, після уроків, — знову на роботу. Директор першим, У нього такий принцип: будова народна, добровільна, нікого не змушує, сам показує приклад. Не чули, щоб хтось поскаржився на обтяжливість.

 Із щоденника директора: «Досвід роботи переконує, що проблема створення матеріально-технічної бази школи – це проблема формування господарських, ділових якостей учнів. Вона належить до проблем педагогічних. Так її треба трактувати у комплексному підході до виховання».

Із службової характеристики Сахнівської школи, написаної директором О.А.Захаренком:

"Найперше, що характеризує нашу школу, — це постійне оновлення і створення матеріальної бази власними силами. Зокрема збудовано корпус для малечі з ігровими і танцювальними залами, музикальним салоном, профілакторієм. Більше десяти років функціонують зимовий і літній басейни, спортивний зал і для боротьби, кімнати для гурткової роботи. Є планетарій, обсерваторія. стадіон, дендропарк, навчапьно-господарське поле, музей Миру та історико-краєзнавчий "Моя маленька Батьківщина", невеликий машинно-тракторний парк, мінізавод по випуску плит, відеосалон у списаному літаку ЯК-40, криниця Совісті, комп'ютерні класи.

Удосконалення матеріальної бази в школі розцінюється як засіб духовного збагачення через об'єднання поколінь у роботі, становлення громадянина держави, а також як засіб створення умов для набуття практичних навичок з сільських професій — від будівельника до механізатора.

Система виховної роботи базується на ланцюжку щорічних завдань, якими захоплюються і діти, і вчителі, і батьки. Вдало знайдений задум перетворює життя вчителя і учня в животворний струмочок, школу — у велику сім'ю, де панує радість, творчість, а навчально-виховний процес перестає бути обтяжливим І для дитини, і для вихователя.

Підхід до навчання І виховання досить демократичний.

Коли попросили Олександра Антоновича виділити ті головні ідеї, якими керується колектив школи при організації навчально-виховного процесу, він простягнув свою руку з п'ятьма пальцями, посміхнувся і сказав: -- Рахунок досить простий і очевидний, як п'ять пальців, - він загнув один палець і продовжив, -- найперша ідея, вважайте і найголовніша, це піклування про здоров'я нашої дитини. Взагалі здоров'я для нашого суспільства — це надцінність. Дожилися до вимирання нації. На мою думку, єдиним універсальним і об'єктивним критерієм оцінки діяльності керівника будь-якого рангу є тривалість життя громадян країни чи регіону. Має діяти закон: тривалість життя падає в твоєму регіоні - звільняй керівне крісло, підвищується - все гаразд, працюй далі.

Якщо говорити про ідеї чисто освітянські (освіту слід виводити з периферії у центр турбот держави, цього вимагає світовий досвід), то я виношую на перший погляд досить просту і локальну ідею - створити щоденний освітянський телевізійний канал. Правда, потрібні кваліфіковані педагогічно обдаровані кадри. Тут і розширення географії досвіду і повсякчасна допомога обдарованим дітям, особливо тим, які живуть далеко від гімназій та ліцеїв.

Олександр Антонович загнув черговий палець і продовжив:

— Третя ідея — найнеобхідніша. Перетворити школу в затишний сімейний дім, де кожен потрібен всім, де кожна дитина — ні з ким і ні з чим не зрівняний скарб, її люблять, за неї радіють, їй співчувають, як в хорошій родині, турбуються про загальний розвиток, культуру.

  Ідея четверта - соціальна справедливість. Як ми знаємо, рівності не було і не може бути (від природи), але ми повинні зробити все для того, щоб забезпечити рівні можливості, особливо для дітей і молоді. Відстань між багатими і бідними має бути якомога коротшою, інакше проблем у вихованні не зменшиться. Відомо, що кровопролиття, згубна ненависть, вбивства, винищення матеріальних духовних цінностей починаються там і тоді, де багаті багатшають, а бідні не можуть позбавитись кабали злиднів і фактичного рабства. Настає час. коли для виживання в хід ідуть вила, копи гармати, ракети…

 Нарешті ідея п'ята — милосердя. Бджілка одна  не перезимує, а в сім'ї, обігріваючи одна одну, виживе. Так і людина, іще маймо на увазі: в єдності розмаїття і в природі, і в суспільстві — спосіб Існування і продовження здорового роду. У педагогіці те ж. Ідеалом вихованої молодої людини може бути лише розмаїття несхожих, по-своєму прекрасних, здорових фізично і духовно людей, що живуть за законами добра і краси, сповідують загальнодержавні закони, загальнолюдські принципи і цінності.

Більше пальців на руці не було. Олександр Антонович глянув на згорнутий кулак і знову посміхнувся:

— Що ж, будемо сподіватись на краще

Не заважайте вчителю навіть тоді, коли втратили віру в необхідність державної політики в освіті. Не принижуйте його злиденним буттям! Не смійтесь над його терпінням і фанатизмом. Зніміть перед ним шапку і прислухайтесь, як нерівно б'ється його серце.

Справді, чим більше вникаєш, тим більше Сахнівська школа захоплює. Все те — плід здруженого колективу вчителів, учнів та їх батьків. А своєрідним диригентом того творчого, майже пісенного, настрою був і є народний вчитель, академік О.А.Захаренко. І це за нинішніх кризових умов, коли в декого в очах помічаємо розпач, якусь зневіру і апатію. Ні, у Сахнівці панічним настроям не піддаються, навіть тоді, коли вчителям невчасно видають зарплату. Тут розуміють, що школа — то найперша гарантія того, якими будуть господарі нашої країни надалі. Потрібно багато праці і настирливості. На інші плечі тих турбот не перекладеш.

— Поки здужаємо, будемо тягнути, — сказав Олександр Антонович, — бо мета ж таки гарна.

Вчительству притаманний оптимізм. Може , тому, що вчитель  весь час  має справу з дітьми,  в очах яких світяться іскорки цікавості, казкової надії.

Ще один вислів О.А.Захаренка: «Вірю, що минеться нинішнє зубожіння, пройде оціпеніння душ. Проснуться і усміхнуться один одному люди, залунає пісня, зацвіте занедбаний сад, кане в безодню історії цей непевний, розклубочений час. Україна вийде на широку дорогу. І школі тут відведено неабияку роль».

На цій оптимістичній ноті хотілося б і завершити коротку розповідь про Олександра Антоновича Захаренка - людину непересічну і талановиту, вчителя за покликанням, який у звичайних шкільних буднях зумів піднятися до рівня академіка і залишитися душею шкільного колективу, вихователем багатьох поколінь дітей і справжнім другом односельців.

Пройшло обговорення по колу, про можливість використання творчих здобутків вчителя в сучасних умовах та систему роботи педагогічного колективу Авторської школи О.А. Захаренка.

Система роботи педагогічного колективу Авторської школи О.А.Захаренка була ефективною перш за все тому, що весь виховний процес базувався на принципах діяльнісного підходу, тобто і навчання, і виховання відбувались на активній основі, через конкретну діяльність і само-діяльність школярів згідно з їхніми інтересами і уподобаннями.  Про важливість такого підходу писала М.Монтессорі, визначаючи, що освіта не формує дитину, а надає їй можливість розвивати своє тіло і душу через власну діяльність.

Школа О.А.Захаренка та інноваційні методи розвитку особистості дитини

Авторська школа О.А.Захаренка була інноваційною ще в ті часи, коли це слово ще не було настільки часто вживаним: в далекі 60-ті роки в Сахнівській школі розпочався процес, який можна умовно назвати “Літопис незвичайних справ”.  Що стосується особливостей організації  освітнього процесу цієї школи, то важко провести чітку межу між навчальним і позанавчальним процесом, їй завжди було притаманне поєднання задач навчально-виховного процесу і позашкільної освіти: будь-який проект може бути успішно реалізований тільки в тому випадку, коли учні мають міцні знання. І навпаки: бажання здійснити якусь мрію спонукає школярів до отримання необхідних знань.

Олександр Антонович Захаренко - «Людина з головою вченого і руками робітника»

Головна мета всієї діяльності і самого життя Олександра Антоновича — створити таку школу, щоб діти зростали в ній мислячими, працьовитими, вдячними, закоханими у свій край, чутливими до добра і краси. І йому це вдалось, про що і доводять всі його справи…