Круглий стіл «Урок – простір, де царює любов»

На засідання творчої групи

з гуманної педагогіки

Круглий стіл «Урок – простір, де царює любов»

Гуманна педагогіка – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов’язок учителя дати дитині радість пізнання.

 Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити себе у своїх виконавцях, дати їм крила для польоту у життя.

Учитель – носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі – доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, війти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

Гуманна педагогіка визначає характер учителя у трьох якостях: Доброта, щирість, відданість. У своїх працях з педагогіки, особливо в останніх: „Без серця, що зрозумієм”, „Посмішка моя, де ти?”, „Чому не прожити нам життя героями духу”, „Істина школи” Ш. О. Амонашваілі стверджує, що гуманно-особистісна педагогіка заснована на класичній формулі: дитина не тільки готується до життя, але вже живе...

Сутність – турбота про долю Кожної людини, про долю людства. Ми, учителі, відповідаємо за дітей перед совістю і суспільством. В основі гуманної педагогіки є тези: „Вищий духовний світ – це реальність. Душа кожної людини є безсмертна і спрямована до вдосконалення. Земне життя – це лише відрізок шляху вдосконалення. Звідси і принцип, який є стрижнем освітнього процесу в школі Життя: розвивати і виховувати в дитині життя за допомогою самого життя.

Ш. О. Амонашвілі говорить, що це не педагогіка, яка ні слова не говорить про почуття, про любов, про серце, не хоче бути найвищим мистецтвом самого життя. Педагогіка стоїть вище всіх наук і творить рівень життя. Частиною гуманної педагогіки є „посмішка”.Посмішка вчителя має бути особлива, яка живе в серці, і для кожної дитини особлива тільки для неї. Щира, добра, тепла, світла, спокійна, йде від серця і бути проникнена любов’ю.  Посмішка – прояв життя, і яка це буде школа, якщо вона не визнає посмішку.

Потрібно, щоб усміхалася школа. Усмішка школи – учитель. Усмішка вчителя – його серце. У педагогічній симфонії „Усмішка моя, де ти?” багатогранній, філософській є дуже цінні поради всім нам, цікаві дослідження описані, звідки прийшли посмішки, про світлих Ангелів, цікаві легенди, цікаві вислови про гуманну педагогіку і т.д.

 Ось, наприклад, три принципи гуманної педагогіки:

 • Одухотворення середовища навколо дитини;

• Утвердження у дитині її особистості;

• Вияв творчого терпіння, допомагаючи дитині у самопізнанні.

 Крім принципів визначає Ш. О. Амонашвілі три закони гуманної педагогіки:

• Любити кожну дитину;

• Розуміти і приймати її такою, якою вона є;

 • Озброїтись оптимізмом по відношенню до будь-якої дитини.

 Гуманна педагогіка заснована на Вірі. А звідси і три заповіді педагогіки:

• Віра у безмежність дитини;

• Віра у свою іскру Божу;

• Віра у силу гуманної педагогіки.

 Гуманний учитель перетворює кожну зустріч з дитиною на радість відкриття світу і себе.

 Дуже важлива атмосфера радості та любові на уроках. Зрозуміти багатогранний світ гуманної педагогіки під силу кожному, хто цього з учителів забажає, іти до істини Добра і Краси. Педагогічні твори Ш. О. Амонашвілі – це науковий пошук шляхів організації радісного, захоплюючого життя в школі. Всупереч існуючій педагогіці, практиці, педагог звертається до педагогіки серця, розмірковує про добро і зло, біль і радість, совість і безсердечність і т.д. У школі має бути вчитель, в якого можна черпати знання, як воду з криниці, який уміє дослідити душу дитини і серцем дійти висновку: добро має панувати у школі і ніякої байдужості.

 Ш. О. Амонашвілі, не доказує нам, а розповідає про те, яке шкільне життя можна запропонувати дітям, виховати не просто учня, а Людину. Спасибі всім вчителям за любляче серце, бо тільки воно може зростити у маленькому серці Любов, без якої не станеш Людиною. Несім дбайливо Чашу серця, повну любові, і готовність віддати її на творення щастя людей. Ідім шляхом Любові, шляхом Серця, шляхом Творчості, тобто шляхом гуманної Педагогіки.

 „Те, з чим я народилась, подарунок Бога. Те, із чим я вмру, мій подарунок Богові”. Народна мудрість.

Нове педагогічне мислення базується на ідеї гуманізації. В атмосфері любові, довіри, співпереживання, поваги учень охоче і легко бере участь в учбово-пізнавальному процесі, максимально проявляє свої навички та не боїться бути ініціативним.

 Відомий грузинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі, автор багатьох навчально-методичних збірок, в художній формі аналізує головні чинники та методи формування у школяра початкових класів бажання вчитися, дізнаватись нового та постійно вдосконалюватися. На думку Амонашвілі, “головною силою, яка встановлює погоду в духовному світі дитини є враження, і тому потрібно, щоб воно було добрим і звеличуючим. Які у дитини створюються враження в організованому нами виховальному процесі - від цього буде залежати направленість її особистісних орієнтацій, мислення та поведінки.” 

 Навчання і виховання, педагогічний процес, в цілому внаслідок свого соціального призначення завжди несуть у собі елементи примусу. Це обумовлено тим, що активізація і розвиток внутрішніх сил і можливостей дитини відбувається не на вільно вибраному нею матеріалі, а на змісті виховання і навчання, визначеному вимогами суспільства.  Природно, що залишити дитину в полоні власних актуальних бажань та імпульсивної активності і чекати, поки вона візьметься за розум не можна. Цим можна завдати непоправної шкоди її розвиткові та своєчасному ставленню як людини, як особистості. Однак присилувати, підкоряти дитину своїй волі - означає не досягти бажаного результату. 

Таким чином Амонашвілі підходить до розуміння необхідності в іншому підході до дитини, іншій педагогічній основі побудови навчально-виховного процесу.

“Сучасна дитина приходить до школи із величезними потенційними можливостями, але щоб вони перетворилися у реальні сили, особистісні властивості, потрібен цілеспрямований педагогічний процес, який виховує, навчає, формує, розвиває.”  Навчання певним чином можна розуміти як процес, через який формується та керується учбова та пізнавальна діяльність учня, його адекватне мотиваційне ставлення до цих понять. У цьому процесі потрібно, за словами Амонашвілі, досягти бажання у дитини до співробітництва з педагогом з метою присвоєння знань.

Вчитель повинен не тільки ставити ціль або задачу і показувати шлях до її досягнення, а намагатись запропонувати різні підходи і заохочувати дитину робити власний вибір, шукати свою стежку до мети. На думку педагога-новатора головне у навчанні – це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов’язок вчителя та вихователя.