Культура Русі–України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.

Культура Русі–України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.

Домашнє завдання. Опрацювати §14, відео та презентацію по темі уроку. Створити колаж пам’ятки культури держави Русь Україна у другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст. (1 слайд, підписати пам'ятки які Ви обираєте)

Освіта та розвиток наукових знань Русі–України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст. У другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст. на Русі продовжува ли існувати розвиватися державні й церковні школи. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».

Державні школи. Церковні школи. ГрамотніДержавні діячіЧитання, письмо,спів, богослов’я,філософія, риторика , граматика. Читання, письмо,спів, богослов’я. Священники. ПаламаріІндивідуальне приватненавчання Як бджолу бачимо, що по всіх садах і зіллях літає, з кожного з них збираючи корисне, так і юнаки, які вчаться філософії й хочуть увійти на висоту мудрості, всюди збирають, що найкраще

Софіївський собор. Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. Реконструкція У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Анна Всеволодівна (Янка) відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат.

Існуючі історичні джерела засвідчують поширення освіти серед населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисячі), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору), написи на ремісничих виробах, предмети для письма. БЕРЕСТЯНІ ГРАМОТИ — написи на шматках берести, кори берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок. 

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких на Русі було багато (Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130—140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень. Для поширення книг діяли центри з переписування книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі Волинському, Переяславі, Ростові та інших містах. В ХІ—ХІІІ ст., як свідчать візантійські джерела, за одну книгу можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі.

У Київській державі, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука проте нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних наукових знань. Наука перебувала під впливом античних авторів. Із перекладених книг черпали наукові знання про природу, географію, філософію. Центром розвитку наукового життя був Києво-Печерський монастир. Києво-Печерський монастир сучасний вигляд

Зі збільшенням кількості міст та населення в них за часів Київської держави зростала необхідність медичної допомоги, яку надавали, здебільшого, знахарі та ворожбити. Одночасно з’являлися лікарі-фахівці, які згідно з “Руською правдою” мали право за платню лікувати хворих. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який умів робити хірургічні операції. У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність цього ченця Києво-Печерського монастиря. У 1076р. Святославу Ярославичу Агапітом була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на шиї. На території Києво-Печерського монастиря він заснував першу лікарню. Агапіт - вважається засновником лікарської справи у Києво-Печерському монастирі. Преподобний лікар Агапіт. Києво-Печерський

Онука Володимира Мономаха Євпраксія - Адельгейда  займалася наукою. Вона написала медичний трактат “Мазі”, окремим розділом там був “Про гігієну тіла”, яким випередила європейських вчених на два століття. У славнозвісному “Ізборнику Святослава" - праці енциклопедичного характеру, перекладеній з грецької мови на болгарську в X ст. і переписаній у 1076 р. для сина Ярослава Мудрого - Святослава, подано багато відомостей медичного змісту. Книга XI ст. «Ізборник Святослава»

Підсумуємо: в Київській державі, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука, але нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних наукових знань. Як правило, вони передавалися усно з покоління в покоління як професійні секрети спеціалістами з певних спеціальностей. Знання також брали із книг. Поєднання реальних і вигаданих подій було особливістю тогочасних наукових знань. Своєрідною енциклопедією різних знань цієї доби були «Ізборники*». *Ізборник – рукописний збірник статей та уривків, вибраних із різних книг.Ізборники 1073,1076 років князя Святослава. В них вміщені матеріали з граматики, риторики, стверджується користь читання книжок. Ізборник Святослава (1073) слугує яскравим свідчення високої майстерності письма та ілюстру - вання. У ньому вперше вміщено груповий портрет реальних людей Святослава Ярославича та його сім’ї.

Створені перші історичні праці – літописи. «Повість минулих літ», упорядко ваний ченцем Нестором у 1113році. Близько середини XIIст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких стали місцеві події. Наприкінці ХІІ століття з’явився «Київський літопис», укладений Мойсеєм у Видубицькому монастирі. Традиції літописання склалися у Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі. Літописи Київської держави становлять однез найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони створювалися рідною мовою, що робило їх популярними. Їх читали і переписували впродовж кількох століть, завдяки чому вони збереглися до нашого часу. Авторами літописів були ченці, священники, ігумени придворних монастирів, наближені князя і самі князі.

«Ізборники» – були збірниками різних за тематикою творів переважно візантійських вчених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчаютьІ дають настанови. Почали з’являтися твори житійного характеру, у яких описувалося життя мучеників і подвижників. Оповідання про окремі епізоди з життя святих об’єднувалися в збірки – патерики. Найвідомішим із них є «Києво-Печерський патерик». Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубицькому монастирі, він становить сукупність літописів написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі є відображення літописних традицій Чернігова, Володимира-Волинського і Галича. Уперше назва «Україна» згадується в Київському літописі під 1187 роком. Видубицький монастир сучасне фото

Описуючи загибель переяславського князя Володимира Глібовича, літописець зазначав: «І плакали за ним всі переяславці. За ним вся Україна стогнала». Літописи є унікальними і безцінними джерелами вивчення історії Русі-України IX-XII ст. Підсумуємо: виникнення писемності створило передумови для перетворення усної народної творчості на писемну літературу. Літературна спадщина Київської держави була винятково багатою. Але до нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби: Остромирове Євангеліє, Ізборники 1073 і 1076 рр., Мстиславове Євангеліє, «Повість минулих літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик».

Архітектура та мистецтво Русі–України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.1132 р. – церква Богородиці Пирогощі у Києві1144р. - Юріївська церква. Канів1128р. - Іллінська церква. Чернігів. Вважають що церкву збудував давньоукраїнський зодчий Петро Минолег

За часів Ярославичів і Володимира Мономаха у Київській державі продовжує розвиватися архітектура. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався насамперед дерев`яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будували укріплення міст і зводили храми. Проте головні храми будували із цегли та каменю. Спасо-Преображенський собор в Чернігові (1036)Михайлівський Золотоверхий собор (1108)

З другої половини ХІ ст. спостерігається справжнє піднесення монументального будівництва. У другій половині ХІ – першій половині ХІІ ст. у Києві були споруджені собори. Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубицького, Печерського та Кловського монастирів. Видубицький монастир (1070-х р. )Реконструкція Кловського собору

Упроваджується новий тип монастирського храмушестистовпна будівля з одним куполом. Успенський собор Києво-Печерської лаври 1078 року

Успенський собор Києво-Печерського монастиря (1078 р.) Головну церкву найавторитетнішого монастиря Київської держави заклав навесні 1078 р. Феодосій Печерський, на той час ігумен Печерського монастиря. Він правив за зразок для храмів у багатьох містах Київської держави.

Успенський собор Києво-Печерської лаври 1078 року(сучасні фото)

Сучасний вигляд. Михайлівський Золотоверхий собор у Києві Реконструкція храму

Починаючи з 30 років ХІІ ст. архітектура Русі набуває нових рис. Це було пов`язане з посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудовою їхніх столиць. Значно збільшується кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Спрощуються також архітектурні форми. Шестистовпні будівлі поволі витісняються чотиристовпними. У цей час зводились величні монастирі – Києво-Печерський. Михайлівський собор Видубицького монастиря Успенський (Юріївський) собор у Каневі 1144р.

Формується київська,чернігівська та переяславська архітектурні школи, але їх поєднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам`ятками цього періоду є: церква Богородиці Пирогощі (1132 р.) Чернігів (сучасний вигляд)     Собор Бориса й Гліба в Чернігові (сучасний вигляд)Борисоглібський собор в Чернігові

У цей самий час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запозичує із західноєвропейської архітектури (романського стилю): колони, заглибини в стінах, вітражі тощо. Наприкіці XII- початку XIII ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Зразком таких храмів є П’ятницька церква в Чернігові, споруджена наприкінці XIIст. Від кінця XIIст. найпоширенішими стають храми з одним куполом (однобанні), пірамідальної побудови. П’ятницька церква в Чернігові (сучасний вигляд)

 З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками. Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у ХХ ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Мистецтво

Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія»

У порівнянні із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами.Із початку ХІІ ст. храми починають прикрашатися переважно фресками, мозаїки вже не використовуються. Проте за своїм стилем виконання фрески нагадують мозаїки. Вони, як правило, прикрашали всі стіни храмів. У фресковому живописі теж прослідковуються зміни: зображення робляться тонкими лініями, постаті стають динамічнішими, фарби яскравішими. Найбільш цікавими є фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестові. Зображення Дмитрія Солунського

«Янгол, який звиває небо». Фреска ХІІ ст. Святий Кирило учить царя. Житіє святих Кирила та Афанасія Александрійських. Фреска ХІІ ст. Південна апсида

Видатним живописцем Київської держави був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 1050—1114). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва. Аліпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, деякі з яких уважаютьсячудодійними. За переказами, саме він виконував мозаїчні роботи для. Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Його ж твором вважають і велику ікону «Богоматір Велика Панагія. Оранта» поч. XII ст. з Ярославського Спасо -Преображенського монастиря. У культурі тієї доби не останню роль відігравав іконопис. Ікони писалися на дерев’яних дошках і знаходилися в усіх церквах, проте переважна більшість їх втрачена. Багато ікон привозили з Візантії, де існувала найкраща на той час школа іконопису. Ікона «Богоматір Велика Панагія. Оранта» поч. ХІІст.

Однією з найпопулярніших на Русі була ікона Володимирської Богоматері ІІ пол. ХІ – поч. XII ст., яку привезли з Константинополя у Київ. Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїку та фрески. Усі вони мають великий розмір, що поєднує їх із монументальним мистецтвом (фресками, мозаїками).

Особливим видом мистецтва Київської держави була книжкова мініатюра. Це невід’ємна складова мистецтва рукописної книги. Говорячи сучасною мовою, мініатюра — це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють й особливо витончену манеру його виконання. Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас із часів Русі, включені до «Остромирового Євангелія». Тут на окремих аркушах уміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка і Луки.Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового Євангелія. 1056-1057

Найрозвиненішими видами декоративно-ужиткового мистецтва давньоруської держави були: У XІ–XIII ст. одними з найпоширеніших на Русі жіночих прикрас, які радували представниць усіх станів давньоруського суспільства, були скроневі кільця. Археологи вважають їх етнічно-визначальною ознакою. Галицький золотий медальйон. Сережки