Освіта: У післявоєнній Україні в освіті продовжили політику ідеологізації суспільства. На 1950 рік вийшли на рівень довоєнної освіти. Хоча було багато проблем,які перешкоджали розвиткові освіти. Нестача вчителів, підручників та зошитів. А ще багато дітей в післявоєнний час настільки зголодніли та обносились, що не могли відвідувати школу за станом здоров’я
Повоєнна система освіти залишалась такою ж як до війни, головною вадою в освіті залишалась - заідеологізованість – перетворювала загальноосвітню школу на знаряддя контролю комуністичної партії над молодим поколінням. Негативним було те, що класи були перевантажені (40-50 учнів у класі)
Усі твори повинні були бути написані в межах так званого соціалістичного реалізму. Наприклад, твір Олеся Гончара “Прапороносці”, де були яскраво виражені ідеї радянського патріотизму. Але незважаючи на тиск збоку держави, багато талановитих письменників змогли проявити себе, написавши багато цікавих творів. Наприклад, Рильський “Троянди і виноград”, Тичина “Шевченко і Чернишевський”та інші
У повоєнний час важливе місце в житті населення відігравали театри, метою яких було не тільки продемонструвати чудову гру акторів, але й відволікти населення від буденного важкого життя. Провідними театрами стають:театр ім. І. Франка у Києвітеатр ім. Т. Шевченка у Харковітеатр ім. Заньковецької у Львові
В музичному мистецтві найбільше розвивалась опера. В оперній царині значний розголос мала опера «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича. Під час показу в Москві партійні пропагандисти виявили, що її лібрето, написане О. Корнійчуком та В. Василевською, містило численні «ідейні прорахунки»
Хорове мистецтво України розвивалося завдяки діяльності визначних хормейстерів Г. Верьовки, П. Козицького та ін. Активно розвивався й пісенний жанр. Плідно співпрацювали поет А. Малишко і композитор П. Майборода, які подарували народові «Київський вальс», «Білі каштани», «Мипідем, де трави похилі», «Пісню про рушник», «Стежину»
Ще одним представником образотворчого мистецтва у період відбудови була Катерина Білокур картини якої уособлюють мистецький напрям, відомий як народний примітивізм. Три картини художниці «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» – були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954)