Культурологічний проект "Учитель добра та краси"

 

ОЗНЗ «Бібрська ЗОШ І – ІІІ ст. ім. Уляни Кравченко

 

 

 

 

 

(до 100 – річчя з дня народження

Василя Олександровича Сухомлинського)

 

 

 

 

                                                                            Розробник:  учитель

                                                                                                початкових класів

                                                                                                Микитів К.С.

 

                                                       2018 р.

Тема:  Учитель добра і краси ( до 100 – річчя з дня народження Василя Олександровича Сухомлинського).

• закріпити знання дітей про життя і творчість видатного педагога В.О.Сухомлинського;
• розвивати інтерес до його творчості;
• сприяти формуванню образного мислення і мовлення дітей;
• виховувати працелюбність, повагу до старших, любов до рідної землі на матеріалах творів великого педагога.

 

Тип проекту: творчий, середньої тривалості, колективний.

Форми реалізації:

• мультимедійна презентація, «сторінки» якої зображають Сухомлинського як видатного  педагога, письменника, гуманіста та  мислителя.

Очікувані результати: усвідомлення учнями того, що В.О.Сухомлинський – непересічна особистість минулого і сьогодення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель. У народі кажуть, що живуть на нашій землі люди, схожі на сонечко: де не пройдуть - у душах людей запалюють свічки. І стає людина від того вогника світлою, доброю, милосердною, зігріває світлом добра і любові всіх нас.  Сьогодні і будемо говорити про людей, сповнених любові, радості.

 

( Виходять учні під музику і стають в різних місцях залу).

1 учень

Я – вчитель.

Я - любов і відданість,

Віра і терпіння.

Я – радість і спів,

                         Страждання і співчуття.

 

2 учень

Я – істина й серце,

Совість і шляхетність,

Я той, що йде, що дарує,

Жебрак і багатий.

Я вчитель і учень,

Вихователь і вихованець.

 

3 учень

Я – той, що прокладає шлях,

І художник життя.

Я притулок дитинства

Й колискова людства.

Я посмішка майбутнього

Й смолоскип сущого.

 

4. учень

 Я вчитель від Бога

Й співпрацівник у Бога.

Ш. Амонашвілі

І ведучий. Ця чудова поезія Шалви  Амонашвілі ніби  написана, власне,  про Василя Олександровича Сухомлинського. Бо Він Учитель з великої букви, а ще людина великої душі, яка віддала  своє серце дітям.            

 

Пісня «Даруй добро»

Коли з'являється дитина -

Господь запалює зорю,

І тихо, наче у раю,

По небосхилу пісня лине.

І скільки тій зорі світить -

Не зна ніхто на цілім світі,

То ж треба вірити й любити

І кожен день добро творить.

 

Приспів:

Даруй добро на цілий світ!

Даруй добро! Віддай, що маєш!

Даруй добро багато літ!

Нехай зоря твоя палає!

 

Хто за минулим не жаліє,

Той віри в себе не згубив.

Той, хто хоч раз в житті любив,

Свою зорю тобі відкриє.

І скільки тій зорі світить -

Не зна ніхто на цілім світі,

То ж треба вірити й любити

І кожен день добро творить.

 

1 сторінка «Хліборобське коріння»

 

 1 ведучий. А тепер поринемо у спогади… 28 вересня 1918 року в селі Василівка на Кіровоградщині в селянській родині народився маленький хлопчик.

Ніколи доля не ходила

До нього з теплим рукавом.

У хаті, бідній колоском,

Його селянка народила.

 

 2 ведучий. Малюсіньке таке було, що ніхто й не думав, щоб воно вижило.

 

(Виходить мама з дитиною і  співає:  «А-а-а».)

Мама.           Десь за полями широкими,             Десь за морями глибокими             Вже спочиває сонечко,             Не загляда у віконечко.

           Слухай мою порадоньку, 
           Рідний синку чубатенький, 
           Цвіте мій, любий Василечку, 
           Спи, засинай, мій синочку.

•  Хіба ж воно житиме? Воно ж таке слабке…

 

2 ведучий. А воно ж витримало. І вижило.

 

Мама. Народився мій соколик у сорочці. В сито велике його покладу, а він спить і спить. А тоді  почали   гуляти з ним надворі -  став кріпнути мій синочок…

 

1 ведучий. Як і всі селянські діти, Василько  навчається у рідному селі. У школі  вчився  старанно, мав чудову пам’ять, був здібним учнем і добрим товаришем, любив і розумів жарти. Приходив до школи задовго до початку уроків і займався з учнями, яким важко давалася математика.

 

2 ведучий.  Любив Василько і малювати. Але зошити, фарби й пензлі можна було придбати тільки в обмін на лікарські рослини, тому хлопчик цілими днями пропадав у лісі. За склянку цвіту  акації одержував два зошити, а за фарбами ходив аж у місто Кременчук, до якого було аж  35 км.

 

1 ведучий. І любов, і доброту, і щирість передали синові його батьки – Олександр Омелянович та Оксана Овдіївна.

 

2 ведучий. Були вони хліборобами з діда-прадіда. Все життя трудилися на землі, ростили хліб. А ще виховували чотирьох дітей – Василя, Івана, Сергія, Меланію. Батько кохався у музиці, у вільний від роботи час майстрував музичні інструменти. Мати дуже  любила співати.
Це була дружна, весела сім’я, батьки ніколи не сварилися.
 

(Звучить тиха музика. Виходить батько з дітьми.)

 

Батько: Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою, вона народжується, щоб лишити по собі світло вічне.

 

Меланія: А що то за світло, батьку?

 

Батько: Це світло любові та добра.

 

Сергій: А яка найбільша радість для людини?

 

Батько: Найбільша людська радість – жити для людей.

 

Іван: А що найголовніше в твоєму житті?

 

Батько: Любов до вас, до моїх дітей!

 

          (Під музику до них виходить мама.)

 

Василько.  Наша матінка прийшла…. (він пригортається до мами, яка співає). Як я люблю, як ти співаєш!

Мама (співає).

            ...Розкажи, як за горою
           Сонечко сідає,
           як у Дніпра веселочка
           воду позичає.

1 ведучий. І пригадувалась передвечірня година. На квітці рожі, що полум’яніла під вікном, трепетав великий барвистий метелик, шелестіло листя на тополі, а в блакитному небі пливла біла хмаринка. Заходило сонце, від ставка пливла хвиля прохолоди... І вчувалася в душі материна пісня.

          Як широка сокорина
          віти розпустила...
          А над самою водою 
          Верба похилилась.

2 ведучий. І така прекрасна була та пісня, що, здавалось, і листочки на тополі перестали шелестіти, прислухаючись до материнського співу. Ту хвилину він запам’ятав на все життя.

1 ведучий. Дуже близькими для Василя Олександровича були  його дідусь і бабуся. В книзі «Як виховати справжню людину» він згадує:
 «Найближчою людиною була для мене бабуся Марія – чудова людина, якій я зобов’язаний усім, що увійшло в мою душу гарного, чесного, мудрого. Вона відкрила переді мною світ казки, рідного слова і людської краси... Усе найскладніше  вміла пояснювати казкою».

2 ведучий. Дуже любив і поважав Василь Олександрович свого діда Овдія,  який  розкрив йому красу людської праці, навчив  любити  рідну природу, Батьківщину . Дідові очі завжди світилися добротою. Онук  назавжди  запам’ятає   дідові слова: «Хто дітей любить, той добрий чоловік».

Читець. 
Сказав мудрець:
– Живи, добро звершай! 
Та нагород за це не вимагай.
Хай оживає істина стара – 
Людина починається з добра.

Пісня «Робіть добро»

                                Земля нас просить: «Ти часу не гай!

                                Потрібно нам любити рідний край!

                                І для нащадків зберегти Дніпро,

                                Для України сіяти добро».

                                            Приспів

                                Робіть добро,  (2р.)

                                Для радості робіть, для щастя.

                                Робіть добро, (2р.)

                                І вам добро – добром воздасться!

 

 

                                 Живімо так, щоб в небі голубім

                                 Зірки добра світили нам усім,

                                 І заспіваємо на цілий світ

                                 Вкраїни рідної цей заповіт.                         

 

2 сторінка «Сухомлинський – педагог»

Читець.      Ні з чим не порівняти труд учителя.

Радіє ткаля шовку під руками.

Радіє сталевар вогню своєму,

Сівач радіє диво-оксамиту

Озимини під небом барвінковим –

Учителю потрібні ж роки й роки,

Щоб цвіт у плід тривожно перецвів.

Нема тихішої роботи, ніж учительська.

Нема виснажливішої роботи,

Де нерви паляться, мов хмиз сухий,

Де серце рветься в клекоті і чаді,

Але нема щасливішої долі,

Коли Людина з рук твоїх, Людино,

Іде в світи, - на краплю світ людніє.

3 сторінка «Добротворець»

 2 ведучий. Василь Олександрович  творив Добро і вірив у Добро і  став на захист Добра в червні 1941 року. Він був Добротворцем. Великий син  рідної землі говорив: «Кожному з нас, чоловіків, потрібно твердо пам’ятати : у мене дві спеціальності: перша – чи то учитель, чи то агроном, інженер…, а друга у всіх одна – захисник Батьківщини». І коли  треба було довести слова на ділі , він зробив  без зайвих слів   - справжнім вчинком.

Читець.

Для нього бій під Ржевом був останнім…

Та скільки ще було отих боїв?

Тяжких, запеклих і звитяжних,

В післявоєнні мирні дні.

Були бої на освітянській ниві

За погляди, думки і просто за буття.

Відстоював в боях нові ідеї,

Звитяжний бій – усе його життя.

Учень:        Вчитель, герой і поет,

З серцем палаючим Данко,

Справжній поет-гуманіст

Щастя творив до останку.

Світлі ідеї його,

Вічні, як води Дніпрові,

Він видатний педагог,

Повен добра і любові.

 

І ведучий.  Василь Сухомлинський любив говорити: «Святою для кожної людини є земля, де вона зробила свій перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, вперше пішла стежкою до школи. Любіть свою рідну землю, це земля ваших предків, на якій пролито багато крові і поту». Туга за рідною Україною вилилася в рядки вірша, написаного                   В. Сухомлинським.

          Я  був на далекій чужині,

           Там небо таке ж голубе,

Та тільки нема Батьківщини,

Нема там, Вітчизно, тебе.

Бо в ріднім краю над землею

Чистіша і глибша блакить.

І сонце Вітчизни моєї

Яскравіше в небі горить.

Я слухав пісні на чужині-

 Хороші думки в тих словах,

 Але то не крила орлині,

 Що є в наших рідних місцях.  

 

 

Пісня «Розкажу про Україну»

 

Ми живемо під небом ясним,

А навкруги шляхи, поля

І села, і міста прекрасні -

Це рідний край, моя земля.

Високі крила журавлині,

Співучі вірші Кобзаря -

Ми живемо на Україні,

Це рідний край, моя земля!

 

Приспів

Розкажу про Україну,

Де в Дніпрових хвилях синіх

Лаври куполи,

Де Хрещатик і Софія,

Де прекрасне місто Київ -

Краще на землі.

Розкажу про Україну,

Де калина-горобина

Квітне край вікна.

Запрошу на Україну,

Тільки тут моя єдина,

Тільки тут моя єдина

Рідна сторона.

 

У небі райдуга барвиста,

Краплини сонця золоті,

А діти це - маленькі іскри

В долонях рідної землі.

Ми щирих друзів у гостину,

Завжди чекаєм у добрий час.

Нові часи на Україні,

На Україні все гаразд!

 

 

4 сторінка «Любов до матері – свята»

2 ведучий. Василь Олександрович виховував у своїх учнів глибоку пошану до матері, бо безмежна материнська ласка, ніжність, любов.

 

-   Синочку! Як же це ти! Чи не трапилось чого?...

 

• Ні, мамо. Прийшов у гості. Хочу привітати вас з жіночим святом.

( Простяг матері білі нарциси…)

 

• Боже, то це мені? Ніби я пані яка…

 

• Ви дорожча і краща за будь-яку паню, мамо…

(Вона взяла той букетик у темні натруджені руки, на очах виступили сльози.)

 

• То ходімо ж до хати, сину.

(В хаті син витяг з портфеля теплу вовняну хустку і накинув матері на плечі.)

 

• Носіть, мамо, на здоров'я.

 

• Спасибі тобі, синку, за твою доброту…

 

1 ведучий.  Багато оповідань присвятив Василь Олександрович матерям. Він був добрим, ніжним, люблячим сином.

 

                                       Найласкавіші руки. 

Автор.  Маленька дівчина приїхала з мамою у  велике місто. Пішли вони на базар. Мама вела доньку за руку. Дівчинка побачила щось цікаве. На радощах заплескала в долоні. І загубилася в юрбі. Загубилась і заплакала.

 Дівчинка. Мамо!.. Де моя мама?

      (Люди оточили дівчину й питають.)

 Люди.   Як звуть тебе, дівчинко?

 Дівчинка.  Оля.

 Люди.  А маму як звуть? Скажи, ми зараз її знайдемо.

 Дівчинка.  Маму звуть… мама… матуся.

(Люди усміхнулись. І знову питають.)

 Люди.  Ну, скажи, які в твоєї мами очі: карі, сині, блакитні, сірі?

 Дівчинка. Очі у неї …найдобріші…

 Люди. А коси? Які в мами коси – чорні, русі?

 Дівчинка.  Коси… найкрасивіші…

( Знов усміхнулися люди. Питають.)

 Люди.  Ну, скажи, які в неї руки? Може, якась родимка у неї на руках є, згадай.

 Дівчинка.  Руки у неї … найласкавіші.

(Пішли люди й оголосили по радіо.)

Люди. Загубилася дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіші коси, найласкавіші в світі руки.

Автор. І мама знайшлася. 

Пісня « Матерям даруйте доброту»

Сл. Волод. Олійника муз. Мик. Ведмедері.

Ой цвіте у лузі материнка
І суниці спілістю пашать –
Найтепліші руки материнські,
Найдобріша мамина душа.

Приспів
Бережіть матусь, шануйте щиро,
Не пускайте старість на поріг.
Мамі треба спокою і миру,
І любові чистої, як сніг.

 
Не торкнися необачним словом,
Грубістю, байдужістю не рань,
Бо у серці маминім любові –
Не ріка, не море – океан!

Приспів

  
Ми з колиски їх теплом зігріті,
То ж і їм даруймо теплоту,
Бо немає вищого на світі
Понад матерів любов святу.

 

5. сторінка «Павлиська школа»

Ведучий. Після війни Василь Олександрович призначений директором  сільської школи в Павлиші, якою  керував  до останніх днів свого життя.                Хворий, виснажений, узявся піднімати народну освіту в районі. Довго ходив у солдатській шинелі й чоботах, а зарплату свою витрачав на глобуси, підручники, зошити, чорнильниці.

Ведучий.  Світло у його кабінеті з'являлося  о 4 годині ранку. Коли Василя Олександровича запитували про причини такого раннього підйому, він відповідав: «Моя найкраща працездатність саме в цей час». Світанковий період  він називав «золотими годинами ранкової творчості».

 

          Серед сільських просторів в Павлиші,

Де мудрість починається з дитини,

Пройшов він шлях свій нелегкий в житті –

Шлях Вчителя, шлях Майстра, шлях Людини.

 

          Він був зразком духовного життя,

Великим Метром в справі виховання,

Свій погляд направляв у майбуття,

Йому служив до подиху останнього.

 

           Спадає тихо листя в Павлиші,

А серце щастям повниться ізнову.

І щирості, і щедрості душі

           Вчимось у Вчителя, вчимось його любові.

 

                              Пісня  «Вчительська доля»

Вчитeльськa дoля, вчитeльськa дoля,

Мудрістю вкритa, мудрістю вкритa,

Дзвeнить вoнa сміxoм  дитячиx сeрдeць.

Вчитeльськa дoля, вчитeльськa дoля,

Дoщaми умитa, дoщaми умитa,

Вoнa для людeй будe вічним взірцeм.

 

Приспів

Вклoнімoся низькo учитeльській дoлі

І шaну святу крізь віки прoнeсeм,

Сeрця пoдaруєм в дитячиx дoлoняx

І щиру любoв принeсeм.

 

Линe з рoкaми, линe з рoкaми

Вчитeльськa дoля, вчитeльськa дoля.

Тa в сeрці живe  мoлoдeчий пoліт.

Вчитeльськa дoля, вчитeльськa дoля.

Пoсріблeні скрoні, пoсріблeні скрoні,

І щирa мoлитвa зa учнів свoїx.

2 ведучий. Незвичайний учитель. Незвичайна школа.  Школа під Голубим небом. Школа радості.

 Він жив, творив і працював

У рідній школі до останку.

Любив дітей і научав,

Щоб те маля іще із малку

Любило поле, ліс, луги,

Любило річку і стежки,

Любило матінку і труд, любило небо.

Він тут прожив своє життя,

І працював до забуття.

Ось тут творив в душі людини

Любов до рідної країни,

Творив добро, творив буття

І наше світле майбуття.

 

Сценка з дітьми

(Звучить дуже тиха музика.)

 Сухомлинський.  Ходімо, діти, до школи ( сказав загадковим голосом учитель і помандрував у сад вузькою стежкою). Наша школа буде тут, під голубим небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею.                       Он погляньте, яка чудова і цікава хмаринка. На що вона схожа?

 

Василько.  Дідусь чабан в солом’яному капелюсі сперся на палицю. Дивіться, ось поруч із ним отара овець. Попереду баранець з крутими рогами,  а за ним ягнята…А у дідуся торба висить, а з торбини хтось виглядає.

Дмитрик. Це не дідусь. Це снігова баба. Така, як ми ліпили взимку. Дивіться, ось і мітла в неї в руках. А на голові зовсім не солом’яний капелюх,  а відро.

Марічка. Ні, це не снігова баба, а стіг сіна. На ньому два пастухи з вилами. Бачите, кидають сіно вниз, а внизу -  віз. Який же це баранець? Не баран, а віз. Це дуга, а не ріжки…

Максимко. Це великий – превеликий заєць. Я бачив такого уві сні. А внизу зовсім не віз, а хвостик зайчика.

 

Марта. А я пісеньку склала про хмаринку. Послухайте її, будь ласка.

Пісня «Хмаринки»

Музика: Н.Антоник. Слова: Н.Свойкіна. Виконує: М.Якимець. 

Бувають хмаринки подібні на вітер, 
На ніжну пір’їнку, на сонячні квіти, 
На коників білих, на зайчика й рибку, 
На човен з вітрилом, що плаває швидко. 

Приспів: 
Давай ми з тобою туди помандруєм – 
Де небо рожеве, де сонце ночує. 
Давай у хмаринки ми будем пірнати, 
З веселки барвистої разом з’їжджати. 

Бувають хмаринки подібні на казку, 
Мені розкажи ти цю казку, будь ласка, 
А може у сні мені диво насниться, 
Хмаринки,  як мультики, будем дивитись. 

Приспів
Давай ми з тобою туди помандруєм – 
Де небо рожеве, де сонце ночує. 
Давай у хмаринки ми будем пірнати, 
З веселки барвистої разом з’їжджати. 

Давай ми з тобою туди помандруєм – 
Де небо рожеве, де сонце ночує. 
Давай у хмаринки ми будем пірнати, 
Шкода, але ранок, пора прокидатись.

Сухомлинський. Молодці, мої любі фантазери. Софійко, а ти чому мовчиш? Над чим  замислилась?

Софійка. А я задивилася на сонечко і склала казочку.

Сухомлинський. А ну ж бо розкажи.

Софійка.                  Сонечко

   Жило собі в небесних просторах велике ясне Сонечко. Воно завжди прокидалося раненько, зазирало в кожне віконце, зігрівало своїм теплом травичку і квіти.

      Одного разу його промінчик загубився  у кущику шипшини, який ріс на лужку. Наближався вечір і Сонечко засумувало, що не зможе вчасно повернутися додому. Саме в цей час пробігав зайчик і допоміг йому визволити  промінець. Сонечко усміхнулося, подякувало і пішло спати за синю хмарку.

 

Сухомлинський. Дуже добре, що ви любите казки  і складаєте власні. У мене також для вас є казочка. Хочете її послухати?

 

Діти. Так.

 

Сухомлинський. Що ж,  слухайте.  «Соловей та Жук».

 

(Дівчинка сидить на стільчику, уважно читає . Під спів солов'я говорить автор. Виходить Соловей, проходить гордовито.)

 

Автор. У садку співав Соловей. Його пісня була дуже гарна. Він знав, що його пісню люблять люди. Того й дивився з погордою  на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, яка сиділа в саду і слухала його пісню.

 

( Соловей дивиться навкруги. Дівчинка піднімає голівку і заслуховується піснею солов'я. Під фонограму «Пісня солов'я» Соловей виконує пісню з імітацією рухів.)

 

Мою пісню солов’їну

Чують діти у саду.

Прославляю Україну

І природу чарівну:

Віть-віть, тьох-тьох-

Лине пісенька моя,

Віть-віть, тьох-тьох-

Ясне сонечко сія.

 

Соловей. Перестань  гудіти. Ти не даєш  мені співати. Твоє гудіння  нікому не потрібне. Та й краще,  аби тебе, Жуче,  зовсім не було.

 

(Гордовито позує перед Жуком, показуючи своє презирство і зверхність. Жук робить здивований погляд і на крок підступає до Солов'я.)

 

Жук. Ні, Солов'ю ,  без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе.

 

Соловей. Ну й мудрець! Виходить, що й ти потрібен людям?  Ось запитаємо дівчинку,  вона скаже, хто потрібен людям(показує на себе),а хто – ні                       ( відвертається від Жука і гордовито закидає голову).

 

Автор. І полетіли Соловей і Жук до Дівчинки.

 

Соловей і Жук (разом). Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі -  Солов'я   чи  Жука  ?

 

(Дівчинка стає між Соловейком і Жуком, уважно дивлячись то на одного,

то на іншого).

 

Дівчинка. Хай собі будуть  і Соловей, і Жук. Як же можна без Жука?

 

Сухомлинський. Вам сподобалось.

 

Діти. Дуже сподобалась.

 

Сухомлинський. Дружіть з усіма: з деревом, пташкою і комашкою. Пам'ятайте: без вашої дружби – ох і тяжко їм. Ой, подивіться,  наші хмарки нам віщують дощик. Давайте повернемось до школи.

 

Я- соняшник, до сонця повертаюсь,

Я -  квітка слави і краса ланів,

Про Сухомлинського я пам'ять зберігаю,

Мене він все життя любив,

 

А я навчився дівчинку жаліти,

Вона незрячою зростала у селі.

То ж я звертаюся до всіх, шановні діти,

Хай милосердя квітне на землі.

 

Я той Миколка, що хоробрим став.

Про мене педагог у книжці писав.   

В гніздечко пташеня покласти я зумів

І вірю, що почую його спів.

 

           Добре там , де народився,

            Де з криниці ти напився.

            Повернутись мушу я,

            Батьківщина там моя.

 

                                 Якби вовк води напився,

                                 Втік би він, не залишився.

                                 Нам, всім людям , треба знати:

                                 За добро слід шанувати.

 

Добре слово – це зернятко,

Що зроста пшеничним полем.

Це струмок у ріднім полі,

Що рятує від жари.

Добре слово – це веселка,

Що нам радість всім приносить.

Це промінчик в темнім небі,

Це усмішка на лиці.

Добре слово – це вуглинка,

Що зимою зігріває,

Це малесенька хатинка,

Що родину об'єднає.

То ж даруй це слово добре,

Сій його по всій Землі.

То ж твори це слово добре,

Це багатство для душі.

                                      Інна Сурмач

 

Писав для нас казки повчальні

Наш літератор-педагог,

Вони веселі і печальні,

Їх корінь мудрості не всох.

 

6. сторінка «Життя після смерті»

 

Ведучий.  Вересень подарував світові великого педагога, вересень його і забрав. Під стінами лікарні ходила заплакана мати. Дружина стояла під дверима, зчорніла від горя. Діти товпилися на подвір'ї, прийшли провідати свого директора, свого вчителя, найкращого у світі друга.
А він лежав на білих подушках і, здавалося, спав. Та ні, він не спав.

Ведучий. ...Крізь затуманений мозок до нього долинув дзвінок від школи... Шкільний дзвінок...Він підвівся на лікоть, глянув у вікно, побачив дітей із квітами. І тихо промовив: « Знову вересень... Дзвінок! Діти ідуть до школи... А я іду з життя...» І безсило впав на подушку.

Ведучий. Зустрів перше вересня і відійшов у вічність. Врізалися в пам'ять газетні рядки: «Він так любив своїх учнів, що навіть умер не першого, а другого вересня, щоб не зіпсувати їм свята Першого дзвоника».
 

Читець.   В.О.Сухомлинському

… Поховали його. Поховали його.

 Похова …

Ще й землі намели, мов прибили

довічну печать.

Скрушно горблять поставу тепер

мовчазні дерева.

Не мовчать дерева. Не мовчать.

Безголосно кричать,

Він упав горілиць, мов косою

підрубаний злак.

На губах схолоднілих запеклася

 осмута німа.

Самотинна пора в Павлиші. Як же

сталося так –

Був такий чоловік, отакий чоловік!

І нема?...

 В.О.Базилевський

 

1 ведучий. Пломеніють квіти на його могилі, і сонце кладе свої вінки на могилу Добротворця, золоті і срібні вінки, які викували його ковалі-велети на щастя, щоб по всій землі було світло і сонячно.

2 ведучий.    

Є люди, як свічки,

Згоряють, відходять в небуття.

 Є люди, як зірки, -

 Горять і світять все життя.

Та ні, це не зірки, холодні, мертві;

Вони – то сонця, що засвічені у небі,

Які горять, обігрівають все і не згасають…

 І не згаснуть!

 

•  Залишились для нас лише його сонячні рядки.

1-й учень. «Стоїть край дороги стара-престара тополя… Може,   дерево це вічне? Тополя вічна, бо Україна наша вічна».

2-й учень. « Мене здивувало, що світ такий широкий. Мене зворушило, що така велика, багата Україна. Рідна земля – найкраща».

3-й учень. « Найдорожче для людини те, що рідне».

4-й учень. «Поки живе народ, доти живе й Батьківщина».

5-й учень. «Найкрасивіше, коли люди роблять один одному добро. Бо ми – люди.»

6-й учень. «Для чого людина живе на світі?»

Хором. Щоб жити вічно.

6-й учень. «Для чого живе людський рід?»

Хором. Для щастя.

7-й учень. «А думати про людей священне. Якби кожен думав про те, щоб приносити щастя іншим людям, не було б нещасливих.»

8-й учень.   «Людина народжується , щоб  залишити по собі слід вічний.»

 

Споконвіку славна у дерзанні
Золота учительська душа.
Та найбільше нині у пошані
Світлий геній школи Павлиша.
Сміло вирушаючи в дорогу,
Горді за досягнення своє,
Поклоніться, люди, педагогу,–
Він же серце дітям віддає.
Скрізь і завжди, радісно і чемно,
Особливо, друзі, у сім’ї,
Поважайте з трепетом священним
Те, що творить вчитель на землі.
Добрий геній ласки і любові
До дітей, до книги, до життя…
Щоб росли щасливі і здорові
Наші діти – світу майбуття!
 

Пісня «Хай радіють усі»

             Слова Т. Квітки

             Музика Р. Галагана

         1. Синє небо, ясне сонце

             І земля на всіх одна.

             І промінчик у віконце

             В кожну хату загляда.

             Підростаємо щасливі

             В мирі, злагоді, добрі.

             Живемо на Україні

             Гарні доньки і сини.         

                        Приспів:

             Хай радіють усі –

             І дорослі, і малі,

             Буде мир на квітучій планеті.

             Сонце ясно горить,

             І струмочок бринить,

             І всміхаються лагідно діти.

         2. Одна доля, одна мрія,

             Україна в нас одна.

             І горить вогонь у серці,

             Покоління підроста.

             Зорі ясні нас вітають,

             Неба чистого блакить.

             Свою рідну Батьківщину

             Щиро будемо любить.

        Вчитель. Василь Олександрович говорив: «Це щастя – бути вчителем, бо завжди повторюєш себе в дітях». І це справді так. Великий педагог живе в нашій пам'яті. Хвилюють серце й душу теплі слова:

       В.Сухомлинський продовжує себе в наступних поколіннях. І так приємно відчути і себе частиною тієї великої, доброї, працьовитої громади, що зветься учительським колективом.                   

     На прикладі свого власного життя В.Сухомлинський учить нас: і дорослих, і дітей переживати почуття радості чи суму, співчуття чи гордості, ласки чи ненависті, учить своїми творами, як жити на світі, як бути справжньою людиною, як творити добро на цьому світі.