14 липня о 18:00Вебінар: Школа без дискримінації: таємниці гендерного виховання

Курсова робота (без практичної частини)

Про матеріал
містить більше 20 сторінок,літературу,джерела інформації ,виділені заголовки чорним шрифтом тощо.
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


В І Д Г У К

на  курсову  роботу з методики основ здоров’я

 студентки  ІV курсу групи А-41 напряму підготовки 01 Освіта

 спеціальності 013 Початкова освіта

  Сарненського  педагогічного  коледжу  РДГУ

Ражик Анастасії

  на  тему: 

«Використання інноваційних технологій на уроках «Основи здоров’я в початкових класах»

 

Актуальність курсової  роботи  визначається у тому, що одним із важливих завдань сучасної освіти є  створення   середовища   для   розвитку   всебічно   розвиненої,  здорової  дитини,  формування  в  неї  свідомого  ставлення  до  свого   життя   та   здоров’я,   оволодіння  основами здорового  способу життя, навичками благополучного безпечного життя, що дасть можливість реалізувати себе на вимогу часу.

Студентка у курсовій роботі обґрунтовує  актуальність, мету,  об’єкт,  предмет дослідження, визначає  завдання  і  методи  дослідження.

Мета дослідження – є визначення рівня ефективності застосування інноваційних форм та методів навчання на уроках «Основ здоров’я» і була реалізована через виконання завдань:

- розкрити теоретико-методичні засади інноваційного навчання;

- розкрити сутність та форми проведення уроків з інноваційними формами роботи;

- визначити  і  обґрунтувати  педагогічні  умови  застосування інноваційних технологій на уроках основ здоров’я;

- узагальнити методичні  рекомендації  по  застосуванню деяких інноваційних форм та методів роботи на уроках основ здоров’я. Педагогічна творчість – це завжди пошук ефективного розвитку особистості нового сучасного покоління студентів, прагнення досягнення найвищого професійного рівня, якого вимагає сьогодення.

В процесі дослідження поставленої проблеми була доведена гіпотеза дослідження, що використання проектної технології та введення інтегрованих уроків є однією з умов формування компетентностей уснів за концепцією Нової української школи.

В основній частині роботи досліджено теоретичну базу з вивчення шляхів набуття нових навичок, удосконалення наявних, що дозволить більш ефективно здійснювати набуття компетенціями через успішний освітній процес молодших школярів, проаналізовано сучасний стан дослідження даної проблеми в психолого-педагогічній літературі та в педагогічній практиці.

В  курсовій роботі студентка  висвітлила результати  апробації на практиці проектних прийомів роботи під час проходження педагогічної практики «Пробні уроки з основ здоров’я» та переддипломної педагогічної практики у вигляді етапів вповадження методу проекту та фрагментів уроків для учнів початкових класів.

Тема  курсової  роботи належно розкрита. Висновки  змістовні, лаконічні, повні. Зовнішній вигляд роботи охайний, грамотний, естетичний.

 Курсова  робота  має практичне спрямування; фрагменти конспекти уроків, запропоновані студенткою, можуть бути використані під час проведення уроків основ здоров’я у початковій школі.

 

 Робота відповідає  встановленим  вимогам,  рекомендована  до  захисту  на  оцінку  «добре».

 

 

Рецензент:                            Радько Н. Г.


Зміст

Вступ …………………………………………………………………………..….4

РОЗДІЛ 1. ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ТА ФОРМИ НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ…………………………………………………….…..7

1.1. Поняття та загальна характеристика про інновації в освіті…………….....7

1.2. Інноваційні технології в початковій школі………………………..………11

РОЗДІЛ 2. ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ «ОСНОВИ ЗДОРОВЯ» В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ………………….……15

2.1. Інтегровані уроки як інноваційна форма навчання молодших школярів на уроках «Основи здоровя»………………………………………………………15

2.2. Проектний метод навчання як інноваційна форма роботи на уроках «Основи здоровя» в початковій школі …………………………………..……17

2.3. Етапи роботи над проектом на уроках «Основ здоровя» в початкових класах………………………………………………………………………..……23

Висновки…………………………………………………………………...……26

Список використаної літератури…………………………………………….28

Додатки……………………………………………………………….…………30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Останнім часом зростає популярність інноваційних технологій у різних країнах. Через це збільшується кількість підходів до тлумачення його сутності. Сучасна освіта і особливо загальноосвітня школа, під впливом науково-технічного прогресу та інформаційного буму, вже досить таки тривалий час перебувають у стані неперервного організаційного реформування та переосмислення усталених психолого-педагогічних цінностей. Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. Саме цим зумовлена зараз увага педагогів, методистів до інновацій.

Упродовж останнього десятиріччя в суспільстві все більше проявляється невдоволення результатами системи шкільної освіти, що, у свою чергу, зумовлює потребу її реформування. Для вирішення цього питання важливо розробити стратегічні напрями розвитку загальної середньої освіти на перспективу. Головною є проблема визначення пріоритетів освіти та її реформування. Актуальність дослідження полягає у тому, що метою сучасної школи передусім у тому, щоб виховувати дитину, яка вміє самостійно та творчо працювати і жити, тобто розвинути, як вказує Концепція Нової української школи, ключові компетентності. Цього досягти значно складніше, ніж навчити читати, писати та лічити, розв'язувати задачі, доводити теореми, запам'ятовувати сюжети творів, дати історичних подій тощо.

В умовах парадигми освіти вчитель-початкових класів має виступити в ролі організатора всіх видів діяльності учня як   компетентний консультант і помічник. Професійні вміння вчителя повинні бути спрямовані не просто на контроль знань та умінь дітей, а на діагностику розвитку школяра, оволодіння ним змісту навчання. Це значно складніше, ніж традиційне «знай, умій, роби, як я». Ось чому всі вчителі початкових класів, які творчо працюють, вбачають головним методом реалізації цієї проблеми саме підвищення ефективності інноваційних педагогічних технологій, що в майбутньому має забезпечити поступовий перехід у педагогічній практиці від стратегії формування, тобто педагогічного втручання ззовні у внутрішній світ дитини, нав'язування "їй вироблених суспільством способів діяльності, оцінок, до стратегії розвитку особистого потенціалу учня, його само активізація, самореалізація.

Під інноваційним підходом розуміємо систему освітньо-виховних організаційно-педагогічних, методичних та матеріально-технічних компонентів, які створюють умови для максимального розвитку і розкриття творчого потенціалу особистості вихованця.

Сутність інноваційної діяльності в початковій освіті і вихованні — врахування двох однаково важливих частин педагогічного процесу: суб'єктивного боку психічних станів, переживань, формування творчих і моральних якостей особистості, її професійного самовизначення та об'єктивного. Інноваційна діяльність — це найвищий рівень творчості, вираження пошуку винахідництва, перехід до яких обумовлений динамічністю суспільства. Серед учених, які вели дослідження у даному напрямку, слід відзначити праці І. Д. Беха, Л. І. Даниленка, І. М. Дичківської, М. В. Кларіна, О. М. Пєхоти, О. В. Попової, Л. С. Подимової, А. І. Прігожина, В. А. Сластьоніна, А. В. Хуторського.

В основі інноваційної діяльності загальноосвітнього навчального закладу ступеня лежить вивчення потреб і запитів вихованців у контексті сьогоднішніх реалій дня, усвідомлення участі педагогів у вирішенні проблем їх соціального захисту, впровадження    внутрішніх   інновацій,   а   також   — нормативно-правового інформаційно-методичного забезпечення навчально-виховного процесу, введення практику нових педагогічних технологій, оновлення системи управління і контролю.

Враховуючи  вище  сказане, тема  курсової  роботи  була обрана «Використання інноваційних технологій на уроках «Основи здоров’я в початкових класах». Метою дослідження є визначення рівня ефективності застосування інноваційних форм та методів навчання на уроках «Основ здоров’я». Сьогодні пропонується широкий спектр стратегій, методик, технологій, але не всі вони адаптовані до умов масової школи або можуть функціонувати лише в авторському виконанні. Немає сумнівів: вчитель повинен глибоко усвідомлювати свою систему роботи, особисто сформувати концептуальне бачення педагогічної системи, в яку буде включатись учень; ефективно переробляти інформацію. Об’єктом є процес педагогічної діяльності вчителів початкових класів, який спрямований на формування творчої компетентної особистості. А інтерактивні форми, що використовуються як інноваційні моделі навчання, потребують додаткового обгрунтування. Предметом дослідження у цьому випадку є інноваційні елементи навчання та аналіз його ефективності.

Для  написання  курсової роботи  були поставлені такі  завдання: 

  •    розкрити теоретико-методичні засади інноваційного навчання;
  •    розкрити сутність та форми проведення уроків з інноваційними формами роботи;
  •    визначити  і  обґрунтувати  педагогічні  умови  застосування інноваційних технологій на уроках основ здоров’я;
  •    узагальнити методичні  рекомендації  по  застосуванню інноваційних форм та методів роботи на уроках основ здоров’я. Педагогічна творчість – це завжди пошук ефективного розвитку особистості нового сучасного покоління студентів, прагнення досягнення найвищого професійного рівня, якого вимагає сьогодення.

Методами дослідження є спостереження, порівняльний аналіз, термінологічний аналіз досліджуваного поняття з метою з`ясування сутності тренінгу для учнів початкових класів, синтез, вивчення прогресивного педагогічного досвіду.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ТА ФОРМИ НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

  1.        Поняття та загальна характеристика про інновації в освіті

В умовах глобалізації світової економіки, інформаційного етапу розвитку цивілізації, упровадження інформаційних технологій в усіх країнах Європи здійснюються різні за змістом реформи національних систем освіти. Освіта і наука сьогодні стають пріоритетними чинниками розвитку соціально-економічного, духовного та політичного життя будь-якої країни. Сьогодні визначальним чинником багатства країни є знання. У цих умовах особливого значення набуває проблема інновацій у сфері знань. Широкий спектр інноваційних проблем, їх активне впровадження в освітню галузь є ключовим напрямком роботи Міністерства освіти і науки України та його підрозділів, науковців АПН, вищих навчальних закладів України по впровадженню концепції Нова українська школа.

Термін “інновація” (із пізньолатинської innovatio – оновлення, новизна, зміна) означає нововведення, тобто цілеспрямовані зміни, які вносять у середовище впровадження нові стабільні елементи (нововведення), що викликають перехід системи з одного стану до іншого.

Інноваційні процеси в системі освіти засвідчують якісно новий етап взаємодії та розвитку науково-педагогічної і педагогічної творчості та процесів застосування її результатів. Для нього характерною є тенденція до ліквідації розриву між процесами створення педагогічних новацій і процесами їх сприйняття, адекватного оцінювання, освоєння та застосування, а також до подолання суперечності між стихійністю цих процесів і можливістю та необхідністю свідомого управління ними. Хоча часто про інновації говорять у контексті нових технологій, проте часто вони можуть навіть не включати в себе такі технології [2, с. 109].

Інновацію в освіті розглядають як реалізоване нововведення – у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях), у змісті і формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання та виховання і в підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу. Наука про педагогічні нововведення своїм об’єктом визначає процеси розвитку освітніх систем на основі продукування, розповсюдження й освоєння новацій, дослідження ефективності інноваційних змін. У межах педагогічної інноватики формується відповідний термінологічний апарат, до складу якого входять поняття “інноваційний процес”, “інноваційна діяльність”, “інноваційна політика”, “інноваційний потенціал”, “інноваційне середовище” тощо.

Педагогічна інноватика відповідно до особливостей інноваційних процесів охоплює такі теоретичні блоки понять і принципів: створення нового в системі освіти та педагогічної науки; сприйняття нового соціальнопедагогічним співтовариством; застосування педагогічних новацій, а також система рекомендацій для теоретиків і практиків щодо пізнання інноваційних освітніх процесів та управління ними.

Розглядаються такі проблеми, як нове в педагогіці, класифікація педагогічних новацій, умови створення нового, критерії новизни, міра готовності нового до його освоєння і використання, традиції та новаторство, етапи створення нового у педагогіці. Усі вони утворюють предмет педагогічної неології – галузі педагогічних знань, у який систематизуються, узагальнюються і розвиваються наукові, експериментальні та дослідні дані про процес науково-педагогічної творчості, його особливості, основні результати. Створення нового у педагогіці має свою специфіку, пов’язану з неповторністю особистості педагога, особливостями класу, групи, кожної дитини, типом, стилем діяльності [2, с. 75].

До основних завдань педагогічної неології на сучасному етапі належать: розкриття суті і джерел зародження нового у педагогіці (соціальних, соціально-педагогічних, педагогічних детермінант нового); розроблення типології нового у педагогічній науці та практиці; визначення критеріїв і ступеня новизни; виявлення сприятливих умов становлення, розвитку й утвердження нового у педагогіці; визначення категоріального апарату теорії нового у педагогіці (“нове”, “старе”, критерії оцінювання нового, етапи розвитку тощо); розкриття зв’язку неології з іншими науками і напрямками педагогічних досліджень.

Інноваційні процеси, що поєднують створення, освоєння і застосування педагогічних нововведень, здатні значно прискорити процеси оновлення системи освіти загалом.

Слід відзначити ще один украй необхідний критерій феномена інновації. Йдеться про те, що на відміну від природного, стихійного процесу інновація має характер змін, які ініціюються та контролюються, змін, що відбуваються на основі раціонально-вольової дії. Іншими словами, це штучно організований процес, спрямований і керований для досягнення певного результату.

Інновація може розумітися і як інноваційна діяльність, як процес, спрямований на досягнення певних результатів. При цьому особливу роль відіграє вище керівництво, яке за допомогою своїх управлінських дій запускає процес інновації. Якщо експеримент в освіті можна трактувати як контрольовану зміну одного або декількох складових навчального процесу, то інновація в освіті – це завжди усвідомлений, спеціально організований процес здійснення якісних змін усіх основних підсистем освітнього процесу: цілей освіти та способів їх досягнення, форм організації навчального процесу, характеру взаємодії вчителя і того, хто вчиться, системи підготовки педагогічних кадрів, соціального партнерства самої системи управління якістю освітнього процесу [2, с. 93].

Тому будь-яка інновація передбачає наявність певного проекту та плану її реалізації в даних умовах (розумове уявлення всіх складових процесу змін), а також оцінку (рефлексію) результатів щодо здійсненої діяльності з їх досягнення. Інновація також може розглядатися як зміни, спрямовані на постійне покращання існуючої системи (наприклад, утворення, навчання) і доведення її до технологічно організованого процесу досягнення необхідних результатів. Інновація спочатку завжди здійснюється як формулювання проблем, що повинні бути вирішені з її допомогою. Це завжди пошук способів досягнення бажаних результатів. Лише на завершальних етапах інновація стає технологічно організованим процесом та переходить у режим функціонування. Чи можна вважати інновацією покращання системи організації навчального процесу, яка вже склалася, традиційної, наприклад, орієнтованою на репродуктивне засвоєння навчального знання, його якіснішого засвоєння? З погляду розглянутих вище ознак інновації, мабуть, не можна. Подібне вдосконалення існуючої системи не передбачає її якісної зміни, а тому не може бути інновацією. Локальне, приватне вдосконалення традиції може бути нововведенням, але не інновацією [2, с. 153]. Класифікація інновацій в освіті є досить складним методологічним завданням. Це обумовлено складністю понять “інновація” і “інновація в освіті”, що, у свою чергу, ускладнює однозначне визначення критерію класифікації інновацій. Наприклад, у технологічному підході інновації підрозділяють на продуктивні та процесуальні. Перші передбачають отримання принципово нових продуктів, другі – нові методи організації виробництва (нові технології). Інновації також класифікуються за рівнем інноваційної зміни. Виокремлюють вісім рангів (порядків) інновацій в освіті: інновації нульового порядку, які передбачають практичну регенерацію первинних властивостей системи (відтворення традиційної освітньої системи або її елементу); інновації першого порядку, що характеризуються кількісними змінами в системі при незмінній її якості; інновації другого порядку, які є перегруповуванням елементів системи й організаційними змінами (наприклад, нова комбінація відомих педагогічних засобів, зміна послідовності, правил їх використання тощо); інновації третього порядку, що характеризуються адаптаційними змінами освітньої системи в нових умовах без виходу за межі старої моделі освіти; інновації четвертого порядку, які містять новий варіант рішення (це найчастіше прості якісні зміни в окремих компонентах освітньої системи, що забезпечують деяке розширення її функціональних можливостей); інновації п’ятого порядку, які ініціюють створення освітніх систем “нового покоління” (зміна всіх або більшості первинних властивостей системи); інновації шостого порядку, у результаті яких створюються освітні системи нового вигляду з якісною зміною функціональних властивостей системи при збереженні системоутворюючого функціонального принципу; інновації сьомого порядку, що є вищою, корінною зміною освітніх систем, під час якої змінюється основний функціональний принцип системи.

 

1.2. Інноваційні технології в початковій школі

Термін "інновація" означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов'язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових "переможних методик", які за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей класу та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей тощо.

Поняття "технологія" виникло у світовій педагогіці також як протиставлення існуючому поняттю "метод". Недолік методу полягає в його негнучкості та статистичності. Широкого поширення термін "технологія" ("технологія в освіті") набув у 40-х рр. і був пов'язаний із застосуванням нових аудіовізуальних засобів навчання. У 60-х рр. поняття "технологія освіти" розглядалося під кутом зору програмного навчання і використання обчислювальної техніки у навчанні.

З початку 80-х рр. все більше вживається термін "педагогічні технології". У визначенні Їхньої суті немає єдиного погляду: одні розуміють це як певну систему вказівок щодо використання сучасних методів і засобів навчання; інші цілеспрямоване застосування прийомів, засобів, дій для підвищення ефективності навчання; треті - цілісний процес визначення мети, обгpунтування плану і програми дій та навчальних методів. Кожний з цих підходів має право на існування, бо охоплює різні сторони навчального процесу. Тому існує велика кількість педагогічних технологій.

Отже, "інноваційні технології - це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів. Система ґрунтується на внутрішніх умовах навчання. Тому "педагогічні технології" пов'язані з ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо [16, с. 15]. Педагогічна технологія - це цілеспрямована система. Ми звикли до визначення мети навчання, виходячи з комплексного підходу поєднання освітньої і виховної мети (Ю. Бабанський). Останнім часом особлива увага приділяється розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи.

Звідси ідеї "активного навчання", "безпосереднього досвіду", "персоналізації знань", "права учня на турботу та увагу", "необхідність створення атмосфери відвертості та взаєморозуміння". Згідно з таким підходом' змінюється зміст навчання, програма складається відповідно до потреб та інтересів учнів; навчальний процес структурується на солідарній основі; вчитель виконує роль консультанта та джерела знань, а не контролера; бали виставляються тільки за бажанням учнів; постійно існує вибір пізнавальної альтернативи, а сутність навчання зводиться до накопичення суб'єктивного досвіду.

Важко довести перевагу або ефективність того чи іншого підходу, стилю, методу, тому нормальним є наявність плюралізму в підході до нових технологій [10, с. 27].

Часто нові педагогічні технології ведуть до відмови від класно-урочної системи: поділ учнів не за віком, а за рівнем розвитку; організація навчання методом проектів; робота учнів за програмою,. спільний звіт; школа з центрами за інтересами; робота вчителя з великими (60-150 учнів) та малими (2-5 учнів) групами; викладання матеріалу блоками.

Розробка нестандартних уроків відбувалася у двох напрямках: поєднання різних форм навчання (урок-диспут, урок-лекція, урок-семінар) і власне нестандартні уроки [3, с. 33].

На відміну від звичайних уроків, метою яких є оволодіння знаннями, вміннями та навичками, нестандартний урок найбільш повно враховує вікові особливості, інтереси, нахили, здібності кожного учня. У ньому поєдналися елементи традиційних уроків - сприймання нового матеріалу, засвоєння, осмислення, узагальнення - але у незвичайних формах.

Саме такі уроки містять в собі елементи майбутніх технологій, які при групуванні їх у певну систему, що ґрунтується на глибокому знанні потреб, інтересів та здібностей учнів, можуть стати дійсно інноваційними.

Найбільш поширені такі форми нестандартних уроків:

1. Інтегрований урок. Як правило, такий урок проводять два вчителі. Вони спільно здійснюють актуалізацію знань за двома напрямами опитування (якщо це потрібно), виклад нового матеріалу тощо. Найчастіше поєднуються такі предмети, як історія-географія, історія-література, історія-іноземна мова.

2. Дослідницький урок та лабораторно-практичні роботи. Їхня мета полягає в одержанні навчальної інформації з першоджерел. Ці уроки розвивають спеціальні вміння і навички, стимулюють пізнавальну активність та самостійність. Учні вчаться працювати з історичними документами, підручниками, періодичною пресою.

3. Рольова гра. Вона вимагає від учнів прийняття конкретних рішень у проблемній ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну частину якого необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення проблеми залишається за школярами.

4. Театральна (театралізована) вистава. На відміну від рольової гри, вистава передбачає більш чіткий сценарій, який регламентує діяльність учнів безпосередньо на уроці і збільшує Їхню самостійність під час підготовки сценарію. Театралізовані вистави спрямовані на те, щоб викликати інтерес до навчання. Вони опираються на образ не мислення, фантазію, уяву учнів.

Отже, яким чином можна використовувати існуючі технології або їхні елементи у власній педагогічній практиці? Передусім нагадаймо, що ефективною може бути лише інноваційна технологія, тобто та, яка ґрунтується на потребах та інтересах учнів. А для цього:

1. Спробуйте дізнатися про своїх учнів якнайбільше: що їм подобається, а що ні у викладанні теорії? Що значить для них бути "цікавим"? Які види діяльності їм більше до вподоби? Чи відчувають вони себе на уроці розкутими? Чи є в них здібності, про які ви ще не знаєте?              .

2. Спробуйте змінити стиль викладання. Частіше звертайтеся до учнів з пропозицією і заохоченням: "Добре, що ти це зробиш,"Спробуй, подумай, чи буде тобі цікаво?", "Ти добре вмієш це робити". І відмовтесь від нарікань.

3. Зверніть увагу на те, як викладають ваші колеги, які прийоми і методи застосовують, яким формам навчання надають перевагу.

4. Поділіться з учнями своїми міркуваннями. Зверніть увагу на Їхню інформацію - це підкаже, як вам діяти.

5. Пам'ятайте, що діти дуже чутливі до брехні та несправедливості.

6. Аналізуйте свої дії. Спробуйте систематизувати знахідки. Зіставте їх із досвідом інших. Зважте, може, це - елемент нової технології.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ «ОСНОВИ ЗДОРОВЯ» В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

 

2.1. Інтегровані уроки як інноваційна форма навчання молодших школярів на уроках «Основи здоровя»

Інтегровані уроки дозволяють глибше опанувати тему, яку вивчаємо. На такому уроці кожен учитель-предметник намагається подати суть того, що вивчається, зі своєї, специфічної для кожного предмета, точки зору. Не останню роль відіграє й оригінальність самої форми проведення уроків. Учнів відразу ж зацікавлює присутність кількох учителів на уроці. Дитяча психологія краще сприймає короткочасні повідомлення, відмінні за формою викладу та джерелом подачі. Особливість спілкування з дітьми кожного окремого вчителя перетворює урок на евристичну бесіду з глибоким та детальним поясненням незрозумілих понять.

На вступних уроках учням в описовій формі подається загальна картина тих явищ, які будуть вивчатися. Цей урок спарений. На ньому можуть працювати кілька вчителів. Дається загальна картина, ставляться проблемні питання, основні запитання до цілої теми. Це збуджує інтерес учнів. Набуті спільно знання застосовуються на практиці.

Після вивчення певного розділу або теми, коли учні мають ґрунтовні знання даного матеріалу, проводяться підсумкові інтегровані уроки. На них, використовуючи вже відоме учням, пояснюється велика кількість різноманітних процесів, розкриваються перспективи одержання знань з даного розділу.

З особливо великою віддачею проходять уроки «Основи здоровя» в кабінетах, де створені максимальні умови для засвоєння нового матеріалу. Це кабінети біології, фізики, математики, музики. Наявність різноманітних макетів, унаочнень, інструментів, яких немає в кабінеті історії, допоможе учням краще сприйняти та зрозуміти навчальний матеріал.

Серед різних форм проведення інтегрованих уроків найбільш зручною є бесіда. Вона може відбуватися між учителями, які розглядають певну проблему чи явище з різних позицій, поступово з'ясовують суть і закономірності [16, с. 13].

Учні мимоволі стають учасниками бесіди: наводять нові факти з життя, запитують про незрозуміле, іноді допомагають У розв'язанні проблеми. У вигляді діалогу розглядається значна кількість прикладів. Кожен учитель розкриває певну частину теми. Розпочинається дискусія, в ході якої знаходять істину.

Тут роблять припущення і обґрунтовують свої думки не лише вчителі, але й учні. І нічого, що деякі з них бувають надто фантастичні за змістом. Це творчість знаходження істини в дискусії. Потім розглядаються і обговорюються різні питання і проблеми, що дозволяють людині пізнати Всесвіт.

Інтегровані уроки, які проводять у відповідних кабінетах, дають можливість учням більш глибоко зрозуміти практичне застосування вивченого.

Використання інтегрованих уроків приносить користь не лише учням, а й самому вчителеві. Спілкуючись з колегами, відкриваєш нові факти, іноді більш глибоко задумуєшся над явищами, на які раніше майже не звертав уваги.

Участь у підготовці та проведенні таких уроків з колегами збільшує багаж знань, дає можливість відчути Інтеграцію між науками, жодна з яких не може Існувати відокремлено від інших, від самого життя.

Процес інтеграції знань відображає загальну закономірність процесу пізнання, який не обмежується лише природничими процесами.

Науково-технічний прогрес, прискорюючи розвиток науки, сприяє цьому процесові, виступає в ролі потужного "інтегрованого фактора" прикладних наук. На всіх рівнях науки, техніки, народногосподарського механізму існують глибокі взаємозв'язки: всі галузі органічно пов'язані між собою, а НТР розвиває і ускладнює цей процес.

Концепція  [3] між предметних зв'язків навколо узагальнювальних навчальних проблем сприяє успішному їх розв'язанню, цілеспрямованому розвитку екологічних понять, комплексному висвітленню різних аспектів. Включення учнів в активну пізнавальну діяльність при вирішенні проблемних питань формує їхні переконання.

 

2.2. Проектний метод навчання як інноваційна форма роботи на уроках «Основи здоровя» в початковій школі

Будь-який інноваційний процес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів -А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, С.Т.Шацького, вчите-лів-новаторів В.Ф.Шаталова, І.П.Волкова, І.П.Іванова та ін.

В основу методу проектів на уроках «Основи здоров’я» покладено ідею, що виявляє сутність поняття «проект», його прагматичну спрямованість на результат, який можна отримати за умови розв'язання тієї чи іншої практично або теоретично значущої проблеми. Результат можна побачити, продумати, використати в реальній практичній діяльності. Тому необхідно навчити дітей самостійно мислити, знаходити та розв'язувати проблеми, використовуючи знання з різних галузей, уміння прогнозувати результати та можливі наслідки різних варіантів розв'язку, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки [5, с. 141].

Метод проектів на уроках «Основи здоров’я» завжди зорієнтований на самостійну діяльність учнів, яка реалізується як в індивідуальній, так і в парній, груповій діяльності, що завжди передбачає розв'язання проблеми: з одного боку — використання сукупності різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого — необхідність інтегрування знань, уміння використовувати знання з різних галузей науки, техніки тощо. Результати виконання проектів мають бути, що називається, «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то конкретне її розв'язання (якщо практична — конкретний результат) готове до використання (на уроці, в школі, у реальному житті). Розробка нестандартних уроків відбувалася у двох напрямках: поєднання різних форм навчання (урок-диспут, урок-лекція, урок-семінар) і власне нестандартні уроки

Проектна робота на уроках «Основи здоров’я» дуже перспективна, оскільки в ній кожен з учасників не втрачає свого статусу активної діючої особистості, намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його можливостям: знанням, умінням, здібностям, мисленню тощо. Це позначається на загальному формуванні індивідуального стилю дитини. Працюючи над проектом, учні спілкуються, співпрацюють і допомагають один одному в процесі навчання, розвивають соціальні, розумові та комунікативні навички. Цей вид діяльності сприяє здійсненню індивідуального підходу в класах з різним рівнем підготовки під час вивчення та засвоєння нового матеріалу [1, с. 143].

Метою методу проектів є створення умов, за яких учні самостійно й охоче отримують знання з різних джерел, вчаться користуватися ними (знаннями) для розв'язання нових пізнавальних і практичних завдань; удосконалюють комунікативні вміння, працюючи в різних групах; розвивають дослідницькі вміння та аналітичне мислення. Виконання проекту передбачає зв'язок з реальним життям, незвичайність форми і самостійність виготовлення, створення матеріалів, що по суті є різними формами документування: анотація, рецензія, анкета, таблиця, опис, фото-, аудіо- або відеозвіт, колаж, комікс, сценарій, щоденник, -журнал, довідник, резюме, каталог, брошура, альбом, словник, стаття, стінгазета, виставка. Матеріал може подаватися в різних формах: дискусія, огляд, виставка, демонстрування, обговорення, рольова гра, диспут, повідомлення, доповідь, конференція, репортаж, драматизація.

Під час використання проектного методу на уроках «Основи здоров’я» всі учасники навчально-виховного процесу розв'язують цілу низку різнорівневих дидактичних, виховних і розвивальних завдань. Це сприяє розвитку пізнавальних навичок учнів, формуванню вміння самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі тощо.

Таким чином, основними вимогами до використання методу проектів на уроках «Основи здоров’я» є: наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми (завдання), розв'язання якої потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку; практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів; самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів; структурування змістової частини проекту (із зазначенням поетапних результатів); використання дослідницьких методів: визначення проблеми досліджуваних завдань, що випливають з неї, висунення гіпотези їх розв'язання, обговорення методів дослідження; обговорення способів оформлення кінцевих результатів (презентації, захисту, творчих звітів); збір, систематизація та аналіз отриманих даних; підбиття підсумків, оформлення результатів, їх презентація; висновки, висунення нових проблем дослідження [2, с. 135].

З огляду на різні підходи до класифікації проектів у педагогічній літературі, пропонуємо розрізняти їх за цілою низкою параметрів:

- складом учасників проектної діяльності: індивідуальні, колективні (парні, групові);

- характером партнерських взаємодій між учасниками проектної діяльності: кооперативні, змагальні, конкурсні;

- рівнем реалізації міжпредметних зв'язків: моно-предметні, міжпредметні, надпредметні;

- характером координації проекту: безпосередній (твердий чи гнучкий), прихований;

- тривалістю: короткі, середньої тривалості, тривалі;

• метою і характером проектної діяльності: інформаційні, ознайомлювальні, пригодницькі, мистецькі, науково-пошукові, конструкційні тощо.

Розглянемо деякі з цих проектів детальніше.

Дослідницькі проекти потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників, соціальної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних методів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і мають відповідну структуру: визначення теми дослідження, аргументація її актуальності, визначення предмета й об'єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв'язання проблеми і накреслення шляхів її розв'язання.

Творчі проекти не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Учні заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення — рукописний журнал, колективний колаж, відеофільм, вечір, свято тощо. І тоді потрібні сценарій фільму, програма свята, макет журналу, альбому, газети.

Ігрові проекти — учасники беруть на себе певні ролі, зумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості [7, с. 23]. Імітуються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками, ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра.

Інформаційні проекти спрямовані на збирання інформації про якийсь об'єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції у ході роботи над проектом. Структуру такого проекту можна позначити таким чином: мета проекту, його актуальність; метоли отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, у тому числі й електронні, інтерв'ю, анкетування тощо) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стаття, реферат, доповідь, відеофільм); презентація (публікація, у тому числі в електронній мережі, обговорення у телеконференції). Такі проекти можуть бути органічною частиною дослідницьких проектів, їх модулем.

Практично-орієнтовані проекти — результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проект закону, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливими є гарна організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження в практику.

Навчально-телекомунікаційні проекти — це спільна навчально-пізнавальна творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, організована на основі комп'ютерної телекомунікації, яка має спільну мету дослідження певної проблеми, узгоджені методи, способи діяльності й спрямована на досягнення спільного результату діяльності.

Специфіка телекомунікаційних проектів полягає передусім у тому, що вони за своєю суттю завжди міжпредметні  [9, с. 36].

Розв'язання проблеми, закладеної в будь-якому проекті, завжди потребує інтегрованого знання. Але в телекомунікаційному проекті, особливо міжнародному, потрібна, як правило, більш глибока інтеграція знань, що передбачає не тільки знання власне предмета досліджуваної проблеми, а й особливостей національної культури партнера, його світовідчуття.

Тематика і зміст телекомунікаційних проектів мають бути такими, щоб їх виконання цілком природно залежало від властивостей комп'ютерних телекомунікацій. Інакше кажучи, не кожен проект, яким би цікавим та практично значущим він не здавався, може відповідати характеру телекомунікаційних. Телекомунікаційні проекти педагогічно виправдані в тих випадках, коли в ході їх виконання передбачено численні, систематичні, разові або тривалі спостереження за тим чи іншим природним, фізичним, соціальним та іншими явищами, які потребують збирання даних у різних регіонах для розв'язання поставленої проблеми; передбачено порівняльне вивчення, дослідження того чи іншого явища, факту, події, яка відбулася або має місце в різних місцевостях для виявлення певної тенденції чи прийняття рішення, розробки пропозицій тощо; передбачено порівняльне вивчення ефективності використання одного й того самого або різних (альтернативних) способів розв'язування однієї проблеми, одного завдання для виявлення найбільш ефективного, прийнятного для будь-яких ситуацій рішення, тобто для отримання даних про об'єктивну ефективність способу розв'язання запропонованої проблеми; запропоновано спільну розробку певної теми, чи то практична робота (виведення нового сорту рослини в різних кліматичних зонах), чи творча (створення журналу, газети, веб-сторінки, п'єси, книги, музичного твору, пропозицій щодо вдосконалення навчального курсу, спортивних, культурних спільних заходів, народних свят тощо); передбачено провести захопливу пригодницьку спільну комп'ютерну гру, змагання [9, с. 33].

На практиці частіше доводиться мати справу зі змішаними типами проектів.

Окремо треба сказати про необхідність організації зовнішнього оцінювання проектів, оскільки тільки таким чином можна простежити їх ефективність, збої, необхідність своєчасної корекції. Характер цього оцінювання залежить як від типу проекту, так і від його теми (змісту), умов проведення. Якщо це дослідницький проект, то він має етапність проведення, причому успіх усього проекту багато в чому залежить від правильно організованої роботи на окремих етапах.

Параметри зовнішнього оцінювання проекту: значимість і актуальність висунутих проблем, адекватність їх навчальної тематики; коректність використаних методів дослідження і методів обробки отриманих результатів; активність кожного учасника проекту відповідно до його індивідуальних можливостей; колективний характер прийнятих рішень (за групового проекту); характер спілкування і взаємодопомоги, взаємодоповненості учасників проекту.

 

2.3. Етапи роботи над проектом на уроках «Основ здоровя» в початкових класах

I етап

Вибір напряму і формування назви проекту: узагальнена назва проблеми, визначення кола питань; виділення загального напряму або пріоритетних (окремих) напрямів, оформлених у підпроекти.

Визначають напрям і формують назву проекту всі члени колективу — і педагоги, й учні.

II етап

Розділи проекту.

1. Актуальність, необхідність, значущість обраного напряму (чому саме цей.

2. Мета і завдання проекту.

а) довготривалі:

— створення чогось нового (за структурою, підходами, концепцією навчально-виховного процесу);

— нові технології, методики;

— можлива розробка дослідження за проектом;

— визначення очікуваних результатів;

— планування «продукту» в результаті виконання програми (посібника, сценарію, технології, плану, нової програми);

б) короткотривалі — визначення конкретної мети, завдань на певний період.

3. Визначення етапів реалізації проекту:

а) зазначаються терміни початку і закінчення проекту;

б) закінчення проекту визначається етапністю його реалізації;

в) зазначаються часові інтервали кожного етапу: запису проекту, І етапу, II етапу тощо.

4. Механізм реалізації проекту. Пояснення: «Як? Яким чином? За допомогою яких засобів буде реалізовано проект?» Плани апробації конкретних справ, акцій, заходів згідно з визначеними етапами.

5. Обов'язки та відповідальність учасників реалізації проекту:

а) хто відповідає за проект?

б) хто і за що відповідає всередині проекту?

в) хто допомагає в реалізації проекту?

6. Очікувані результати: які конкретні результати очікуєте одержати на кожному етапі і після завершення проекту?

7. Оцінка й самооцінка проекту: коли та з якою періодичністю буде оцінюватися виконання проекту (один, два, три, чотири рази на рік); хто візьме участь в оцінюванні — самі учасники, експерти, управлінські структури; які форми контролю (самоконтролю) й оці¬нювання (самооцінювання); у якій формі буде подано інформацію про хід проекту (звіт, конкретні матеріали, сценарії, розробки, нові проекти тощо)?

8. Бюджет, ресурсне забезпечення (приблизний бюджет, ураховуючи всі види витрат, необхідних для успішної реалізації проекту).

III етап

Презентація.

Вона може бути представлена:

- у вигляді постера (плаката), на якому автори в оригінальній формі подають добірки матеріалів;

- у формі щоденника, буклета, міні-підручника;

- як усна презентація, що поєднується з оформленням постера.

IV етап

Цей етап охоплює дискусії, обговорення результатів проекту після його захисту, поради та коментарі вчителя, груповий аналіз роботи та самоконтроль учасників.

Планування у розробці стратегії реалізації проекту має двоетапний характер.

Перший етап — це загальне планування спільно з учителем і всіма учасниками проекту. Воно стосується таких питань, як визначення окремих етапів роботи і встановлення послідовності їх виконання, визначення кількості учасників у мікрогрупах і типу завдань для кожної мікрогрупи, а також термінів виконання і форми подачі проміжних і кінцевих результатів роботи.

Другий етап — самоорганізація роботи партнерства, тобто планування роботи без участі вчителя, наприклад, розподіл обов'язків між членами однієї групи, встановлення термінів виконання того чи іншого виду завдань, форм і послідовності звітності.

Для успішного виконання проекту велике значення має рівень виявлення особистої відповідальності окремими його учасниками. Практика використання проектів показує, що чим виший рівень особистої відповідальності учасників, тим вища якість кінцевого підсумкового продукту. За самоорганізації роботи в групі найбільш відповідальні завдання доручаються тим учням, які мають найбільш розвинене почуття відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Наведені думки надають можливість виявити декілька основних сенсів у розумінні термінів “інновація” та “інновація в освіті”. Перший і найосновніший: інновація як якісна зміна, оновлення суттєвих елементів системи та становлення нової системи, яка має інші ціннісні і цільові орієнтири. Щодо інновації в освіті мається на увазі зміна цілей освіти, його результатів (зміст освіти) та вслід за цим – зміна способів їх досягнення (інша система організації навчального процесу, інші позиції вчителя і того, хто вчиться, форми та характер їх взаємодії, інша система освіти і підготовки педагогічних кадрів). Іншими словами, система набуває принципово нових властивостей або призначення. У цьому сенсі зміни можуть ініціюватися і керівництвом сфери освіти й окремої освітньої установи, і самим вчителем. Повинен зберігатися основний критерій інноваційності – зміна цілей, тобто змісту освіти (його результатів), як основних складових діяльності педагога і того, хто вчиться. Принциповим є також і те, що зміни повинні здійснюватися саме в діяльності та мисленні учасників освітньою процесу. Якщо цього не відбудеться, то будь-які, навіть найцікавіші, інноваційні концепції і програми залишаться лише на папері та не будуть реалізовані.

По-друге, філософське розуміння змісту інновації полягає у створенні нового, суспільно значущого продукту діяльності людини, який узагальнено характеризується двома ознаками: перетворенням явищ, речей, процесів; новизною, оригінальністю.

По-третє, до того ж, метод проектів завжди зорієнтований на самостійну діяльність учнів, яка реалізується як в індивідуальній, так і в парній, груповій діяльності, що завжди передбачає розв'язання проблеми: з одного боку — використання сукупності різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого — необхідність інтегрування знань, уміння використовувати знання з різних галузей науки, техніки тощо.

Основними вимогами до використання методу проектів є: наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми, дослідницького пошуку; практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів; самостійна діяльність учнів; структурування змістової частини проекту; використання дослідницьких методів: визначення проблеми досліджуваних завдань; систематизація та аналіз отриманих даних; підбиття підсумків, оформлення результатів; висновки.

Психолого-педагогічні можливості методу проектів дуже високі. Проектна діяльність максимально спрямована на суб'єктне пробудження й розвиток особистості молодшого школяра, оскільки цілком відповідає її віковим потребам і особливостям. Використання методів проектів сприяє розвитку навичок мислення.

Останнім часом, у зв'язку зі встановленням парадигми особистісно орієнтованого навчання та впровадження Концепції Нової української школи, інноваційні методи навчання має досить широкі перспективи як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій, що сприяють формуванню особистості — суб'єкта діяльності і соціальних стосунків. Використання модульного навчання дає змогу реалізувати особистісно діяльнісний і особистісно орієнтований підходи в освіті учнів. Ці підходи базуються на використанні знань і вмінь, отриманих у процесі навчання. Це забезпечує позитивну мотивацію і диференціацію в навчанні, активізує творчу діяльність учнів під час виконання проекту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

Нормативно-правова база

  1.     Державний стандарт початкової загальної освіти від 05.02.2018 [Електронна версія]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/607-2013-%D0%BF
  2.     Закон України «Про освіту» [Електронна версія]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12
  3.     Концепція Нової української школи – Режим доступу до ресурсу:  https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/reforms/ukrainska-shkola-compressed.pdf

Інші джерела

  1. Богданов   І.   М.   Професійна   підготовка   майбутніх   вчителів   на   основі застосування інноваційних технологій. К., 2008 р. – 254 с.
  2. Бондар В.І. Теорія, методика, технологія і педагогічна техніка: сутність, зв'язки, взаємозбагачення/ Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім.М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. — К.: НПУ, 2000. — 4.1. — 278 с.
  3. Буркова, Л. Ключ до управління: Класифікація педагогічних інновацій як елемент механізму керування інноваційним процесом в освіті / Л. Буркова // Директор школи, ліцею, гімназії. − 2000. – №1. − с. 31–37.
  4. Гусак Т. Нестандартні уроки: формування відповідального ставлення школярів до учніння. // Рідна школа. – 2009. - № 9. – С.49 – 50.
  5. Данилевич О. Інноваційна та експериментальна робота в освітній системі: характер та спрямованість // Освіта і управління. - 2007, №1.-с. 140-142.
  6. Киричук О. В. Взаємодія навчання і виховання в інноваційних педагогічних системах // Педагогічні інновації: ідеї, перспективи. - К, 2008. - с. 140-141.
  7. Кларін, М. Інновації в навчанні / М. Кларін // Завуч. − 2000. − №23–24. − с. 8.
  8. Лебедева Л.И., Иванова Е.В. Метод проектов в продуктивном обучении // Педагогические технологии. — 2002. — №4., с. 24-27
  9. Логвин В.Л. Метод проектів у контексті сучасної середньої освіти // У збірнику: Проекти, реалії, перспективи. — К., 2003. с. 35-37
  10. Машкіна Л. А. Інноваційні педагогічні технології у структурі системи ступеневої підготовки вихователя дітей дошкільного віку. - Хмельницький, 1999.- 30 с.
  11. Митник О. Народження нестандартного уроку // Початкова школа. – 1997. - № 12. – С. 11 – 13.
  12. Момот Л. Л. Проблемно-пошукові методи навчання в школі. — К., 1985. — 63 с.
  13. Николаев А. И. Инновационное развитие и инновационная культура // Наука та наукознавство. - 2001. - № 2. - с. 54-64.
  14. Олійник, В. Система педагогічної освіти та педагогічні інновації / В. Олійник // Директор школи, ліцею, гімназії. − 2001. − №4. − с. 61–69.
  15. Освітні технології: Навчально-методичний посібник /О.М.Пехота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін.; За заг. ред. О.М.Пєхоти. — К.: А.С.К., 2001. — 256 с.
  16. Підласий, І. Педагогічні інновації / І. Підласий, А. Підласий // Рідна школа. − 1998. − №12. − с. 3–17.
  17. Світові інновації [Електронний ресурс] // The Economist. – Режим доступу до журналу : www.innovations.com.ua.
  18. Шилов, К. В. Классификация инноваций / К. В. Шилов // Инновации в образовании. – 2007. – №3. – с. 52–58.

 

 

 

 

 

 

Додаток А

Мозковий штурм

 

 

Мозковий штурм — метод опитування, за якого приймаються будь-які відповіді учасників щодо обговорюваної теми.

 

 

 

На першому етапі учасники активно висувають свої ідеї, зокрема й нереалістичні, фантастичні та нелогічні.

  Головне завдання — кількість ідей, а не їхня якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують на дошці чи аркуші паперу. Учасники знають, що від них не вимагають обґрунтування їхньої пропозиції або пояснення, чому вони так думають. Час для висунення ідей або кількість ідей зазвичай обмежені. Наприклад: «Давайте запишемо щонайменше десять способів…» або «Давайте сформулюємо якомога більше способів … за одну хвилину»

Другий етап — оцінювання та обговорення ідей, ранжування їх за рівнем значущості, поділ на групи тощо.

Переваги цього методу в тому, що він:

дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;

допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай пасивний і соромиться брати участь у дискусіях;

активізує уяву і творчі можливості учасників, уможливлює їх відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;

є цікавим початком для наступного обговорення у групах.

Для організації мозкового штурму потрібно:

сформулювати запитання, проблему чи ситуацію і запропонувати учасникам висловити свої ідеї та пропозиції;

обрати протоколіста або самому записувати висловлені ідеї;

повідомити, що учасники можуть пропонувати будь-які ідеї, які спадають їм на думку;

не обговорювати ідеї відразу після того, як їх запропоновано;

записувати там, де їх буде добре видно;

опрацювати спільно з учасниками список ідей: додати нові, вилучити ті, що не стосуються теми, розподілити ідеї за категоріями, відібрати найкращі тощо.

 

Рольова гра

 

 

Рольова гра — неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.

 

 

 

Під час рольової гри учасники діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе у безпечних умовах. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв’язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання). Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття, не боячись розкритись і бути висміяним. Це чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, наближених до реальних.

Рольова гра вимагає певних навичок від тренера і від учасників тренінгу.

Для організації рольової гри:

-опишіть модельну ситуацію, яку треба інсценувати;

-розкажіть учасникам, як вони мають діяти, або запропонуйте сценарій;

-відберіть охочих або розкутих енергійних учасників, щоб продемонструвати сценку перед класом.

 Оберіть для себе одну із провідних ролей;

використовуйте допоміжний реквізит: капелюшки, картки з іменами, перуки, костюми, маски — усе, що можна виготовити на місці або приготовлене заздалегідь;

починайте рольову гру;

якщо це можливо, обігруйте ситуацію з гумором;

після закінчення сценки обговоріть її;

об’єднайте клас у групи, нехай вони зіграють між собою цю чи подібну сценку. Так можна уникнути ніяковості, спричиненої необхідністю виступати перед усім класом.

Аналіз історій і ситуацій

 

 

Аналіз історій і ситуацій — докладний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Це дає змогу учасникам проаналізувати й обговорити ситуації, з якими вони можуть зіткнутися в реальному житті. Учні аналізують поведінку персонажів, передбачають, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки.

 

 

 Історія може бути незавершеною. У такому разі учасники самі вирішують, про які наслідки йтиметься і як саме треба діяти, щоб історія мала щасливе закінчення. Головна цінність цього методу в тому, що учасники мають змогу експериментувати з «майже реальним життям» і обговорювати різні варіанти поведінки, передбачати, «що з цього вийде».

Переваги методу аналізу історій і ситуацій такі:

вироблення навичок комплексного аналізу проблем і ситуацій з урахуванням багатьох чинників, що діють одночасно;

розвиток навичок ухвалення зважених рішень;

реалістичні, значущі для підлітків ситуації — могутній стимул для обговорення у групах;

цей метод сприяє розвиткові навичок творчого і критичного мислення, співпраці та групової роботи.

Дебати

 

 

Дебати — — це організований процес формулювання і захисту своїх позицій щодо конкретної проблеми двома чи більше учасниками. Мета дебатів — усебічний аналіз і обговорення проблеми, яка не має простого розв’язання.

 

 

 

Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи питання, наприклад: “Телебачення: «за» і «проти»”. Учасникам пропонують зайняти відповідну позицію з цієї проблеми. Відтак упродовж визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і обирають того, хто виступатиме від імені групи. Спікери обмінюються промовами, а після цього кожній команді дається можливість спростувати аргументи опонентів.

Для організації дебатів важливо дотримуватися наведених нижче рекомендацій.

Дайте змогу учасникам вибрати позицію на власний розсуд. Якщо в однієї позиції забагато прихильників, запропонуйте охочим відстоювати протилежну позицію або стати суддями.

Дайте учасникам час і можливість для вивчення проблеми. Підготуйте для цього інформаційні матеріали.

Поясніть правила ведення дебатів.

Під час дебатів уважно стежте, щоб жоден з учасників не домінував, не намагався виступити за рахунок іншого.

Стежте, щоб дебати не виходили за межі заданої теми.

Після закінчення дебатів підбийте підсумки, пояснивши, що аргументи обох сторін є однаково важливими для розв’язання проблеми.

Правильно організовані дебати дають змогу не лише всебічно розглянути проблему, ознайомитися з аргументами її прихильників і противників, а й навчитися вести дискусію з повагою до опонента. Дебати формують навички самоконтролю, критичного мислення, толерантності, адвокації та впевненого відстоювання своєї позиції

1

 

doc
Додано
27 травня
Переглядів
106
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку