Курсова робота "Методика опрацювання української народної казки у школі та експериментальна її перевірка"

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………3

 

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК КАЗКОЗНАВСТВА В КОНТЕКСТІ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ………………………………………………………………6

1.1.    Історія, складові компоненти, завдання казкознавства……………6

1.2.    Історія та особливості української казки, класифікація казок…….9

 

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ОПРАЦЮВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ У ШКОЛІ  ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЇЇ ПЕРЕВІРКА………………17

2.1. Критерії добору української народної казки для виховання морально-естетичних почуттів школярів…………………………………………………….17

2.2. Аналіз українських народних казок як складової сучасних підручників з читання. Специфіка їх читання на уроках рідної мови…………25

2.3.  Організація та зміст експериментального дослідження…………….33

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………38

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………40

 

ДОДАТКИ…………………………………………………………………..43

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Кожен народ з сивої давнини зберігає і передає із покоління в покоління систему цінностей; яка склалася в процесі його історичного розвитку. Виплекані народом упродовж віків знання про буття, Всесвіт, людину та її місце в світі зосереджувалися, доповнювалися та відображались у фольклорних пам'ятках.

Український фольклор – це неосяжне багатство, складова і невід'ємна частина великої культури нашого народу. З його чудових сторінок розпочинається найповніша енциклопедія народного побуту, обрядів, звичаїв, свят, розкривається прадавній світ настроїв, роздумів, сподівань, мрій нашого народу. Саме через фольклор можна побачити характер, вдачу, психологію, філософію народу, його ментальність.

Здавна людина намагалася пізнати оточуючий світ, порівнювала різноманітні явища, створювала нове у природі та у своїй уяві. Багатовікові спостереження та роздуми народу, його мрії та надії втілювалися в художні образи казок, легенд, пісень. Так народ створював своє мистецтво, поезію, яку передавав усно від покоління до покоління.

Казки, легенди, пісні, прислів'я, приказки, загадки та інші жанри усної народної творчості є складовими компонентами фольклору. Термін «фольклор» (англ. folk – народ, lore – мудрість) уперше був ужитий англійським вченим Вільямом Гансом у 1846 році, і згодом ним почали користуватися дослідники багатьох країн світу.

Фольклорні твори з давніх часів є невід’ємною  часткою дитячого читання й одночасно одним із джерел, що збагачує дитячу літературу й прилучає учнів загальноосвітніх навчальних закладів до національної культури. Витоки фольклору як історичної основи художньої культури беруть початок у далекій давнині, адже твори усної народної творчості мають багатовікову історію та відображають вічні духовні цінності народу, зберігаючи кращі риси його ментальності. Засвоєння системи цінностей культури сприяє становленню ціннісного світогляду учнів основної школи, вибору гуманістичних ціннісних орієнтацій у пошуках сенсу життя.

Посилений інтерес до навчання української літератури в культурологічному контексті можна пояснити               дефіцитом культури, звуженням сфери її впливу в               сучасному суспільстві та тим, що традиційна освіта, основною метою якої є засвоєння знань, умінь і навичок, поступово переорієнтовується на розвиток особистості учня та його творчих можливостей.

Усвідомлення школярами здобутих на уроках української літератури знань і вмінь є однією з умов успішного здійснення ними різних видів навчальної діяльності              під час вивчення усної народної творчості.

Нові завдання освіти на сучасному етапі потребують докорінних змін у системі викладання літературно­го читання в початковій та середній ланці школи. Уроки літературного читання повинні бути уроками роздумів, глибоких переживань.

У системі літературної освіти неабияке місце має відводитись казці. І хоч ідейно-художня система українських народних казок ще належним чином не досліджена, сьогодні можна говорити про них як про сформований різновид жанру. Це дає змогу системно аналізувати їх ідейно-тематичний склад, поетику, а також розкрити фантастичний зміст і характер образів. В цьому і полягає актуальність даного дослідження.

До казки як до засобу виховання зверталися дослідники: І. П. Бех, А. Богуш, Н. С. Вітковська, Т. І. Грізоглазова, Е. А. Кузнецова, С. А. Литвиненко, Є. Ф. Печерська, Г. С. Рожкова, Ю. І. Рубіна, М. 1.1. Ско- морохова, М. І. Терпанова, М. Чумарна, А. Б. Щербота інші.

Мета дослідження – узагальнення методичних прийомів та форм роботи над українською народною казкою на уроках читання в школі.

Об'єктом дослідження є українська народна казка з чинних підручників для читання, а предметом – методика роботи над українською народною казкою.

Гіпотезою дослідження стало твердження, що за умови ефективної роботи над казкою на уроці покращиться рівень домагань учнів, мотиваційна сфера та результати навчально-пізнавальної діяльності загалом.

Для перевірки висунутої гіпотези, реалізації мети нашого дослідження нам необхідно реалізувати такі завдання:

розглянути розвиток казкознавства в контексті фольклористики;

1. провести класифікацію українських народних казок;
2. провести аналіз підручників з читання на наявність у них українських народних казок;
3. узагальнити та запропонувати нові методичні прийоми роботи над українською народною казкою на уроці;
4. експериментально перевірити визначений комплекс методичних прийомів роботи над українською народною казкою на різних етапах навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 РОЗВИТОК КАЗКОЗНАВСТВА В КОНТЕКСТІ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

 

1.         Історія, складові компоненти, завдання казкознавства

 

Наука, що вивчає закономірність та особливості розвитку усної народної творчості, називається фольклористикою, яка тісно пов’язана з етнографією – наукою, що вивчає культуру та побут народу. Як зазначає Ю. М. Соколов, «Фольклорист не може не бути водночас і певною мірою етнографом» [19; 22].

Основне завдання фольклористики – збирання досліджень і видання усіх жанрів фольклору.

Українська фольклористика у тісному зв'язку з російською формується у кінці XVIII – на початку XIX ст. Саме у цей час вона відокремилась в окрему галузь та перебуває то у склад літературознавства, то у складі етнографії. А передував цьому період фіксації відомостей про українську народну поезію, записів окремих зразків.

Одне з провідних місць у фольклорному жанрі посідає казка. Саме вона є найулюбленішим, найпопулярнішим твором для дітей. Взагалі, казку люблять усі: і діти, і дорослі, і навіть літні люди. Мабуть, доброта, відтворена у казці, працелюбність, мужність, кмітливість героїв задовольняють уподобання прихильників цих творів.

Згадки про казку можна знайти у різноманітних писемних пам’ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. У Китаї, наприклад, ще у XII ст. до н.е. був відомий збірник казок «Шан-Хаї-Кінч». Низку казок Стародавнього Єгипту було зафіксовано у XIV ст. до н.е. За багато століть до нашої ери активно побутували казки в Індії. Чимало з них увійшло потім до славнозвісного збірника «Панчатантра». Широкого розголосу набули стародавні казки Арабського Сходу, що склали цілий збірник «Тисяча і одна ніч» і були перекладена на мови багатьох народів.

Вивчаючи українську народну творчість, треба мати на увазі не лише культурні надбання українського народу, але й спадщину, засвоєну від попередників. Відомо, що основою розвитку культури українського та інших братніх східнослов'янських народів – російського і білоруського – була культура Київської Русі.

Народна творчість увійшла в літературну пам’ятку Київської Русі «Слово о полку Ігоревім» (XII ст). Тут наявні міфологічні вірування, поетичні уявлення, казкова гіперболізація, народне голосіння Ярославни.

Тексти казок Київської Русі не збереглися, але стародавні книжки (пам’ятки-літописи, сказання) переконливо стверджують факт існування казкового епосу на її території.

Частково ці пам'ятки розкривають і зміст тогочасних народних казок, вказують на багатогранність їх тематики, різноманітність жанрів. Казки цього періоду відображали відносини феодального суспільства, господарську діяльність, рівень матеріальної культури, побут та світосприймання народностей, що населяли Київську Русь.

XIII-XV ст. – це період монголо-татарської навали та феодальної роздробленості, яка призвела до занепаду культури, втрати зв'язків з країнами-сусідами. Відсутня будь-яка інформація про фольклор цієї доби. Тільки на початку XVI ст. з'являються відомості про український фольклор і вперше зафіксовано термін «дума» – 1506 р.

У XVI-XVII ст. в оригінальній українській літературі можна зустріти уже використання окремих приказок, загадок. У XVII-XVIII століттях – широко побутує народна пісня і виходить рукописний збірник українських народних прислів'їв та приказок, упорядкований Климентієм Зінов’євим. Г. О. Сковорода високо оцінив роль фольклору, використання прислів'їв, анекдотів, казок.

Є документальні свідчення, які доводять, що народні казки були поширені в Україні в XVI-XVIII ст. [19; 22]. Такі свідчення можна знайти, наприклад, в українській полемічній, проповідницькій та оповідальній книжній літературі.               

Термін «казка» вперше як рівнозначний поняттям «баснь», «байка» тлумачиться у граматиці Лаврентія Зизанія  «Лексись сиречь реченія» (1596), а пізніше як ідентичний словам «байка», «вимисел» – у словнику Памви Беринди «Лексіконь славеноросскій і именчь тлькованіє» (1627). Приблизно в цей же час, а саме в 1649 році, у грамоті Верхотурського воєводи Рафа Всеволозького вперше офіційно задокументовано російський термін «сказка» [19; 23].

Дослідники по-різному тлумачили казку. Одні ха­рактеризували казковий вимисел як незалежний від реальності, інші прагнули зрозуміти, як у фантазії казок відбилося ставлення народних оповідачів до навко­лишньої дійсності, треті дослідники казкою називали «все те, що розповідалось...» [19; 23].

 Що ж треба розуміти під цікавим фантастичним ви­мислом? Спробу відрізнити казку від інших жанрів фольклору зробив понад 100 років тому К. С. Аксаков. На його думку, казка й пісня відрізняються тим, що каз­ка – складка (вимисел), а пісня – бувальщина. Фольк­лорист О . М. Афанасьєв, на відміну від К. С. Аксакова, не припускав, що «пуста складка» могла зберегтися в народі цілі століття («пуста складка» – це казка, яка ви­кликана якимись об'єктивними реаліями життя ) [19; 23].

Відомий сучасний казкознавець Є. В. Померанце­ва приймає цю точку зору, визначаючи народну казку як епічний усний художній твір, переважно прозаїчний, чарівний чи побутовий за характером, із установкою на вимисел.   

Деякі сучасні дослідники, вказуючи на фантастику як найсуттєвішу ознаку фольклору, і зокрема казок, не бачать зв'язку фантастичного вимислу з реальністю (В. Я. Пропп). На думку інших, зокрема В. П. Анікіна, (опираючись на працю М. В.Ломоносова про природу фантастичного в мистецтві), проводять історичні пара­лелі. Виявляється, що великий учений понад усе цінив у фантастиці – зміст. Саме тому він критикував ху­дожні твори, позбавлені осмисленого вимислу. Ломоносов вважав вимисел казки умовним, позаяк фабула її ґрунтується на реалістичних мотивах. Відзначимо: цієї точки зору дотримуються і сучасні дослідники.

 

2.         Історія та особливості української казки, класифікація казок

 

Українське казкознавство було започатковане письменниками, які добре усвідомлювали непересічну вартість усного народного слова, зверталися до нього, вчилися його краси. Не випадково вся українська література минулого століття наскрізь просякнута мотивами народних балад, дум, легенд, казок, дихає дотепністю у прислів’ях, ліричністю у піснях. І якщо пісні записувались і публікувались у збірниках, періодичних виданнях, то казки значно пізніше привернули увагу діячів культури, в першу чергу як основа для творів, а тоді вже як «незалежний» фольклорний океан.

І. Котляревський з його обробкою народних казок та анекдотів про солдатів («Москаль-чарівник»), Г. Квітка-Основ’яненко («Конотопська відьма», «Маруся»), О. Бодянський («Наські українські казки запорожця Іська Материнки»), О. Стороженко («Українські оповідання»), П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Боровиковський з «байками», «приказками», «побрехеньками», що сягають народних пластів, – це ті митці, котрі першими усвідомили справжнє значення народної прози і своїми творами готували ґрунт для культивування народної казки.

Чи не найперші публікації народних казок здійснюються письменниками І. Срезневським (кілька творів у літературному альманасі «Галатея», 1829 р.), Костомаровим (дві казки у «Молодику» І. Борецького, 1843 р.), I. Головацьким (шістнадцять казок в альманасі «Вінок русина на обжинки», 1847 р.) та іншими.

Отже, основний матеріал українського фольклору було зібрано та досліджено наприкінці XVII – на початку XIX               ст., що сприяло подальшому ефективному розвитку народної творчості.

Ці поодинокі фольклорні квіти, зібрані й подані на показ громадськості, мобілізували багатьох українських діячів літератури і культури. Такі письменники, як М. Максимович, П. Куліш, Д. Мордовець, М. Драгоманов,           І. Манжула, В. Шухевич та інші вже в першій половині XIX ст. не тільки записують, публікують народні казки, але й аналізують їх, шукаючи наукові засади дослідження.

У своєму збірнику «Записки о Южной Руси» П. Куліш, наприклад, подає низку творів фольклорної прози у записах відомого російського художника              Л. Жемчужникова, котрий передав йому пакунок казок, записаних «слово в слово» у Пирятинському повіті на Полтавщині, і так характеризує його сподвижницьку працю: «Але він записував усе підряд з любов'ю антиквара, який не нехтував нічим, і в самому прахові, накопиченому на руїнах часу, шукає слідів минулого».

Він мав рацію, бо, зробивши вибірку на самому плині казки, легко у відкритому смітті зробити таке дорогоцінне слово, як свічадо, або який-небудь характерний дріб’язок.

У першому і другому випусках народних казок зустрічаємо записи письменників-збирачів, серед яких П. Мирний, М. Костомаров, М. Номис,                 О. Ошицький, Маруся М. з Немирова, яка зі своїм чоловіком, відомим етнографом О. Марковичем, чимало енергії віддала збиранню українського фольклору. Саме народні оповідання та інші твори пробудили в ній письменницьке обдарування та відчуття емоційного багатства, мелодійності української мови.

Так, В. Бєлінський вказував на емоційне багатство та обдарованість українців у поезії. Зокрема М. Чернишевський зазначав, що таке багатство народної поезії пов’язане із самим життям народу. А Т. Шевченко наголошував, що народна творчість – це духовне надбання. «Щоб знати людей, треба пожити з ними і не бути марнотратилем чорнила та паперу» [19; 23].

Продовжувачем поглядів Т. Шевченка стала Марко Вовчок. Вона активно займалась збиранням фольклору, особливо у Києві та Немирові.

Під впливом пісенного й оповідального фольклору формувався талант відомого автора «співомовок» С. Руданського. У щоденниках Т. Шевченка зафіксовано, як Руданський любив слухати і занотовувати для себе народні казки.

Численні записи пісень про народних месників здійснені                                 Ю. Федьковичем.

Значний внесок у розвиток української фольклористики зробив М. О. Максимович. Він наголошував, що творчість народу тісно пов'язана з його життям, бо саме фольклор поширюється від народу.

У 30-х роках XIX ст. демократичні діячі М. Шашкевич, Я. Головацький,  І. Вагилевич виступили проти невірного тлумачення української мови. Вони наполегливо вивчають історичне минуле, традиції, побут, творчість, життя українського народу, високо оцінюють значення народної поезії.

У середині XIX ст. у збирачів та дослідників народної творчості виникають розбіжності у поглядах щодо історії виникнення фольклору.

У 50 – 60-х роках XIX ст. сформувалася міфологічна школа, представниками якої були Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, О. Міллер, О. Потебня. На їхню думку, усна народна творчість виникла на основі міфів та релігії, а  казка є продовженням міфу. Ці погляди особливо простежуються у праці О. М. Афанасьєва «Поетичні погляди слов'ян на природу». Міфологи відокремлюва­ли казку від побуту, життя народу, а в основу закладали міфологічні начала. О.Котляревський стверджував, що казка розвивається відповідно до тих умов, в яких жи­ве та побутує народ. Світогляд людей та казка утворюють органічну єдність.

Наприкінці XIX ст. особливе місце у фольклористиці посідає «історична школа», до якої входили В. Міллер, А.              Марков, М. Дашкевич, П. Житецький. Ті представни­ки не підтримували теорії ні міфологічної, ні міграційної школи. Вони вважали, що фольклор виник на основі історичних подій. Недоліком у їхніх поглядах було твердження про те, що все краще у фольклорі створе­но панівними класами. Такі ідеї мали негативний вплив надалі у встановленні коріння українського фольклору.

Дослідження та вивчення народної творчості, зок­рема казки, пов’язані з відомими іменами – О. По­тебні, М. Драгоманова, М. Сумцова, І. Манжури,                   І. Франка, І. Рудченка, В. Гнатюка.

Потебня розпочав свою діяльність з «ходіння в на­род». Спочатку він був прибічником міфологічної школи. Але незабаром критично оцінив цю теорію. Дослідник зазначав культурну єдність слов’янських народів та стве­рджував оригінальність народної поезії східних слов’ян.

У 1876 році відомий критик, дядько Лесі Українки по матері                               М. Драгоманов, видає чималий збірник «Ма­лоросійські перекази і оповідання», куди ввійшли каз­ки, записані І. Рудченком, І. Манжулою, І. Николевичем,                   М. Костомаровим та іншими [19; 24].

Хоча самі погляди М. Драгоманова були супереч­ливими, з одного боку, він був прихильником «міграційної школи», а з іншого боку, вважав, що саме фольклор є джерелом пізнання навколишнього життя, прагнень народу. Народну творчість він поділяв на дві групи. Перша група – те, що відображає життя народу, побут, історію, пісенну поезію, друга група – все те, що є мандрівним, запозиченим, – притчі, казки, ле­генди, байки.

Визначний фольклорист, справжній герой на ниві народознавства письменник П. Чубинський у 1878 році опублікував другий том фольклорно-етнографічних матеріалів «Праці етнографічно-статистичної експе­диції в Західно-Руський край». Увесь другий том «Праць...» присвячений народним казкам.

Великий внесок у розвиток української народної творчості зробив                           М. Сумцов. Він один із перших в Ук­раїні здійснив узагальнюючий огляд науки про фольк­лор у двотомній праці «Современная малорусская етнографія».

Великий вплив на І. Манжуру як збирача фолькло­ру мав О. Потебня. У 1890 р. в Харкові вийшла його праця «Сказки, пословицы и т.п., записаные в Екатеринославской и Харьковской губерниях И. И. Манжурою». Досі ці пращ не втратили своєї наукової цінності. Автором опрацьовано багато народних сюжетів, зібра­них у маловідомих місцевостях. Була видана збірка «Казки та приказки і таке інше. З народних уст зібрав у вірші і склав І. Манжура».

У другій половині XIX століття особливо помітним явищем у казкознавстві стала видавнича діяльність  І. Франка та його соратника                        Н. Павлика.

І. Франко був шукачем нових шляхів дослідження фольклорних творів. У своїй статті «Як виникають на­родні пісні» він довів, що єдиним творцем фольклору є народ, процес творення народної творчості є безпе­рервний та колективний.

І. Франко заний і як автор чудових літературних казок-збірок «Коли ще звірі говорили», «Фарбований Лис», а також казки-поеми «Лис Микита».

Тема витівок, хитрощів лиса у літературі XIX століття була не новою. Перші опрацювання її, за свідченням І.Франка, зроблені у 940 році лотарінгським монахом під назвою «Вихід невольника».

Особливого поширення набули сюжети про лисячі витівки в різних художніх і філософських трактуваннях в XI-XII ст. на нідерландському та французькому ґрунті. Повісті на цю тему з французької мови перероб­лялися німцями, італійцями та бельгійцями, сербами, росіянами, українцями.

Та найкраще до І. Франка ця тема була втілена у поемі Гете «Рейнеке-Лис» (1793р.). Про лиса написав і Панас Мирний, але його твір не став таким популяр­ним, як Франкова поема. Очевидно, І. Я. Франко, кот­рий неодноразово звертався до народної казки і як до дослідницького, і як до художнього матеріалу, тон­ше відчував можливості її поетики, тому сила його могутнього поетичного таланту проявилася тут най­повніше.

У рукописних фондах Інституту літератури АН УРСР зберігаються ще не опубліковані казки в записах І. Франка та М. Павлика.

Визначним збирачем та дослідником фольклору був І. Рудченко. У 1869 році він видав збірник «Народ­ные южнорусские сказки». Автор стверджував, що фольклор є базою пізнання світогляду, життя, історії народу. В основу систематики казок він поклав їх зміст, але заперечував поділ казок на міфічні, героїчні, зооморфічні.

В. Гнатюк, досліджуючи народну творчість, вказав на невичерпаність та безперервність фольклору. Він заперечував ідею про загибель чи втрату фольклорно­го процесу [19; 24].

У 1936 році в Україні було створено науково-дослідний Інститут народного фольклору, методичний центр – Центральний будинок народної творчості, а пізніше – секцію фольклору при Спілці радянських письменників України, керівником якої був П. Г. Тичина. У цей час розгортається велика робота. Виходить ба­гато збірок – «Українська народна казка», «Українська народна пісня», публікуються зібрані фольклорні твори на сторінках газет та журналів.

Підчас Великої Вітчизняної війни у Львові виходить збірка «Фольклор Вітчизняної війни».

Особливо велика робота з дослідження і вивчен­ня фольклору розгортається у післявоєнний час. Ви­даються збірки «Українські народні казки», «Українські народні пісні». В двох книгах надруковані «Українські народні думи та історичні пісні», «Ук­раїнські народні прислів’я та приказки».

Цей час відзначається не тільки виданням великої кількості фольклорних збірок, але й створенням мето­дичної літератури та підручників з вивчення фольклору. А це сприяло поліпшенню підготовки кадрів збирачів та дослідників народної творчості.

Загалом друга половина XIX ст. – перша половина XX ст. переконують, що письменництво України не по­слабляє уваги, а навпаки, ще пильніше звертається до народної творчості.

Сподвижницькій діяльності присвятив своє життя і відомий поет і прозаїк, автор Словника української мови, критик, педагог Б. Грінченко. Видані «Етно­графічні матеріали, зібрані в Чернігівській і в сусідній з нею губерніях», збірки казок свідчать про його працю на цьому терені.

Серед фольклорних надбань минулого століття за­писи казок, виконані письменницями Ганною Барвінок, Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Софією Тобілевич. Записи Ганни Барвінок, як і Лесі Українки, публікувалися в часописах для дітей в «Молодій Україні» та «Дзвінку». Віднайдену Ганною Барвінок казку «Кривенька качечка» опублікував у «Народних південноруських казках» І. Рудченко. Леся Українка по пам'яті (так, як вона їх чула в ди­тинстві на Ковельщині) записала «Казку про котика і півника», «Дивна сопілка», «Казку про Іванка».

Записала казки, почутті в роки дитинства на Вінниччині, і Софія Тобілевич – письменниця, перекладачка, акторка. Вона зібрала понад тисячу народних пісень, казок із різних регіонів України.

Недаремно І. Рудченко вказував, що «Казка ка­жеться швидко. Той, що розказує, по двічі вам одного казати не стане. Оце, було, просиш розказати казку. Розказує той, ти й слухаєш. Як розкаже вже до кінця, то ти береш мерщій перо та папір і давай описувати, щоб чого не забути. Описуєш-описуєш, аж утомишся. Про­читаєш сам собі – ні! Здається мов не так. Просиш знову розказати. Марна праця...» [19; 24].

Сьогодні, володіючи звуковою технікою, ми може­мо здійснювати і звукові записи казок, чим зробимо не­оціненну послугу для нащадків. І повинні цією вдячною справою займатися всі, хто ратує за народну культуру. Звичайно ж, дуже нелегко письмово фіксувати казки.

Збирання, публікування народних творів, намагання сформувати наукові засади вітчизняної фольклористики, пошуки найвдаліших принципів публікації, класифікації зібраного матеріалу, удосконалення методу збирання – все це сподвижництво наших літературних класиків.

Отже, казка – жанр усної народної творчості, відрізняється від інших фольклорних наративів (легенда, переказ, бувальщина тощо) настановою на вимисел [6; 20]. Народна казка змальовує переважно людей              і все те, що їх оточує. Сюжети, художні образи, характери, ситуації, художні деталі казкового епосу у специфічній художній формі змальовують життя народу у певний історичний час та знаходять відбиток в іменах дійових осіб, назвах тварин і рослин, місці події й самобутніх традиційних мовленнєвих формулах, Національний характер казки визначається звичаями народу, його побутом, умовами праці, фольклорними традиціями й особливим поетичним поглядом на

навколишній світ. За зізнанням російської дослідниці Є. Померанцевої, «історія казки - це насамперед історія її співвідношення з дійсністю [5; 4]».

Однією із суттєвих ознак народної казки вважається традиційність. «Один раз влучно сказане, вдало і наочно змальоване вже не переробляється, а немовби застигає в цій формі і постійно повторюється там, де вважається за потрібне, у процесі казкової дії [9; 8]», – зазначав відомий російський дослідник О. Афанасьєв. Казка має свої особливості будови: зачин, основна частина, кінцівка, повтори, пов’язані з              символікою чисел.

В. Пропп зазначав: «Загальноприйнято вважати казку жанром. Разом з тим до складу казок увіходять різно­манітні за поетичною природою твори [20; 148]. На різноманітні художні форми казки вказував інший відомий фольклорист О. Никифоров: «Казка, як надто складний і багатий вид поезії, живе не в одній єдиній формі, а в багатьох [11; 8]». Відсутність жанро­вої єдності казки зумовлює невизначеність її смисло­вих меж. За семантикою казку розмежовують на три умовні групи – чарівні, побутові казки та казки про тва­рин, а за структурними ознаками – на кумулятивні, авантюрні; легендарні, анекдотичні, сатиричні, гумо­ристичні.

У сучасній вітчизняній фольклористиці традицій­ним є поділ казок на казки про тварин (птахів, комах, рослин), які є найдавнішими за своїм походженням; чарівні (героїчні або фантастичні); соціально-побутові (реалістичні, новелістичні).

Отже, з погляду жанрових особливостей казка – харак­терний художній витвір, який виходить за межі поняття жанру; скоріше – це окремий, специфічний масив, який об’єднує в собі різнохарактерний щодо художніх, композиційних і жанрових особливостей матеріал.

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 МЕТОДИКА ОПРАЦЮВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ КАЗКИ У ШКОЛІ  ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЇЇ ПЕРЕВІРКА

 

2.1. Критерії добору української народної казки для виховання морально-естетичних почуттів школярів

 

Розбудова національної системи освіти повернула проблему використання творів фольклору, особливо українських народних казок як засобу виховання морально-естетичних почуттів юних, у глобальний ракурс розгляду – надала роботі з цим пластом культури нового концептуального змісту.

Широке використання казок у початковій школі зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність вчинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити якості кожної дійової особи. Це полегшує юним читачам змогу правильно оцінити моральність вчинку.

В одній зі своїх статей К. Ушинський писав про народні казки: «Багато з них, мабуть, народ переро­бив або заново склав спеціально для дітей. Це – пер­ші і блискучі спроби народної педагогіки, і я не ду­маю, щоб хто-небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу. Народ­ну казку діти читають легко вже тому, що в усіх ди­тячих, народних казках безперервно повторюються ті самі дитячі слова та звороти, і з цих безперервних повторень, що якнайбільше задовольняють педаго­гічне значення оповідання, складається щось ціле, струнке, що легко оглянути, сповнене руху, життя й інтересу. Ось чому народна казка не тільки цікавить дитину, не тільки становить прекрасну вправу в са­мому початковому читанні, весь час повторюючи слова й звороти, але надзвичайно швидко відбива­ється у пам'яті дитини з усіма своїми мальовничими деталями й народними висловами... У народній каз­ці велика, сповнена поезії дитина – народ – розпо­відає дітям свої дитячі та, принаймні, наполовину ві­рить сам у ці мрії» [17; 24].

«Українськими засобами виховати розумну пра­цьовиту дитину, не одірвану від свого народу, а нав­паки – пов'язану з ним пошаною до усього свого, знанням усього того, серед чого вона виросла», – це кредо поборників українського шкільництва М. Драгоманова, С. Русової, П. Чубинського якнайкраще засвідчує всю вартість народної педагогіки для укра­їнської інтелігенції. У статті «В оборону казки» С.Русова писала: «Казка й дитина щось таке споріднене. Вони так одне з другим зрослися, що як би педагоги не намагалися вигонити казку з дитячої хати, вона таки пануватиме, бо вона природно відповідає вимо­гам дитячого розуму...» [21; 11].

І. Я. Франко неодноразово вказував, що педагогіч­ні ідеї українського народу виростають на таких культурних національних традиціях, які мають пер­шочергове значення у формуванні в молодого поко­ління почуття любові до власного народу, до своєї рідної землі. У формуванні моральності засобами фольклору І. Я. Франко особливо виділяв казки, за мотивами яких він створив низку чудових творів: «Коли ще звірі говорили», «Лис-Микита», «Кішка», «Казка про казку» та ін. Високо цінуючи педагогічне значення народних казок, поет писав: «Я бажав, би, щоб наші діти в інтересах здорового й морального розвитку як можна більше витали фантазією в тому світі простих характерів і простих відносин... Звідси вони винесуть міцні основи захоплення і чесності, правдивості, справедливості...» [17;  24]. На думку І. Я. Франка, моральні норми і категорії повністю за­лежать від конкретних історичних умов, суспільного розвитку життя.

Різні аспекти роботи з казкою висвітлені у працях психологів                            (О. Запорожець, Н. Карпинська, Т. Рубцова, Н. Молдавська) та педагогів                   (А. Абдуліна, Н. Бібко, М. Львова, Н. Свєтловська).

У низці досліджень (А. Богуш, С. Бакуліна, С.Литвиненко, А. Щербо) казка розглядається як засіб мо­рального виховання.

С. Ф. Русова акцентувала увагу на тому, що в школі дають достатньо матеріалу для душі, для праці розуму, але мало енергії для почуттів. Тому, на думку автора, деякі педагоги спрямовують мету навчання в інший бік, звертаючи увагу на вивчення художньої літератури, музики, образотворчого мистецтва, по­яснюючи це тим, що саме мистецтво є джерелом ви­ховання емпатії. Казка і дитина, за її словами, – це щось рідне, близьке, і «як би вчителі не намагалися вигнати казку з дитячої хати, вона все одно там пану­ватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитя­чого розуму, а ті людські відносини по казках такі прості і зрозумілі, що дитина може щиро співчувати лихові і недолі, радіти перемозі й щастю казкових ге­роїв. Й це викликає перше почуття симпатії – поча­ток альтруїзму, перше свідоме враження правди й неправди, тої примітивної великої правди, яка заля­гає в глибокому лоні народної душі й виливається так просто в народних казках. Тут уперше прокидається дитяча увага до людей, співчуття до їх долі, зростає глибока сердечна любов до усього вбогого, до краси й до добра» [21; 203]. Казка збагачує життєвий досвід школярів, розвиває їхній естетичний смак, творчі здібності. Читаючи твори цього жанру, учні вірять в добро і красу, в них виникає бажання завжди бороти­ся за правду та справедливість.

На думку О. Сухомлинського, казка – активне ес­тетичне мистецтво, яке захоплює усі сфери духовно­го життя дитини: розум, почуття, уяву, волю. Казко­вий жанр розвиває мислення кожної дитини, сприяє і створенню інтелектуальної атмосфери в дитячому колективі. Вона оволодіває почуттями учнів, тому що через казку діти пізнають світ не тільки розумом, але й серцем. «Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни». На думку педагога, музика, уява, казка, мистецтво допомагають дитині розвивати свої духовні сили, особливо велике задоволення у школярів викликає прослуховування музики казкового характеру. В. О. Сухомлинський підкреслює, що музика – це мова почуттів, а казка – одна з умов, яка сприяє входженню дитини в музичний світ, тим часом як музика є незамінним засобом виховання учнів. Краса музики є джерелом краси думки, серця, душі. Музика може стати засобом самовиховання, тому що вона виховує головне в людині – любов до людей, бажання творити добро та красу.

В. Даль вважав, що казка закріплює в дитині мо­ральні почуття, тому що етичний потенціал цього жа­нру вміщує у собі і силу моралі, і народний засіб ви­ховання.

Н. Стельмахович довів вплив фольклорної казки на почуття та емоційне її сприйняття дітьми.

Зовсім іншої думки дотримується видатний психолог Л. С. Виготський. Він зазначає, по-перше, що психіки без поведінки не існує. І якщо через казку в психіку ми вводимо правильне уявлення про дійсність, то виховуємо в дитини погану поведінку. Тільки правда має стати основою виховання з само­го дитинства. Фантастичний світ казки пригнічує ди­тину, залякує її «зміями», «кощіями», «лісовиками». Казка не співвідноситься з дійсністю, у ній є те, чого ми не можемо побачити та відчути. На думку психо­лога, дитина залишається необізнаною з навко­лишнім світом, вона стає нездоровою, замкнутою, байдужою, перебуває у царстві фантастичної вигад­ки, тобто здійснюється виховання «сліпоглухонімого стосовно до навколишнього світу».

По-друге, він вказує, що зміни у вихованні зале­жать від соціального оточення, де перебуває дитина з моменту народження, доводить нерівномірність біогенетичного закону, особливо його перехід з біології в психологію. На його думку, якщо певні пси­хологічні умови й породжували повернення психіки дитини до вже пройдених етапів історії, то головне завдання виховання – не підтримувати, а, навпаки, підкорювати їх дійсності, а казку  – взагалі забути.

Л. С. Виготський визнає лише естетичну цінність казки.

Однак, в умовах школи за браком часу неможли­во відтворити та опрацювати всі зразки народних ка­зок, тому є доречним визначення тих критеріїв, за якими слід їх добирати для використання у форму­ванні морально-естетичних почуттів учнів. На наш погляд, головними з них є:

•                 оптимальна кількість творів, яка не повинна за­важати природному перебігу навчально-виховного процесу;
•                 художньо-виховна, емоційно-почуттєва доціль­ність та значущість кожного окремого твору;
•                 доступність та відповідність викладу матеріалу та віковим особливостям і творчим можливостям школярів;
•                 вимога не видозмінювати першооснову фоль­клорного матеріалу;
•                 перспектива колективного прилюдного виступу з приводу прочитаного;
•                 добре продуманий сценарій виховних вправ з чергуванням сольних та групових номерів, їх видовищність, яскравість та колоритність оформлення тощо.

На основі наведених вище критеріїв нами було розроблено та апробовано програму «Найкращі каз­ки для виховання морально-естетичних почуттів». До її складу увійшли найбільш придатні, з виховного погляду, українські народні казки, а саме: «Про бід­ного парубка і царівну», «Як пес врятував господаря від смерті», «Ведмідь і павучок», «Батьківські поради», «Мурашка і голуб», «Лев і мишеня», «Як білочка до­помогла ведмедеві», «Як музика змудрував звірів», «Мавпа і її діти», «Хліб і золото», «Правда і Кривда», «Козак Мамарига», «Кошовий Сірко», «Бідний гуцул і старий опришок», «Як кролики покарали орла», «Сопілка й батіжок», «Срібні воли», «Їжак та заєць», «Сірко», «Яйце-Райце», «Ілля Муромець та Соловей-розбійник», «Чарівна скрипка», «Марійка й баба відь­ма», «Названий батько», «Солдат і смерть», «Дві вивір­ки», «Явдоха-Святоха», «Крадений віл», «Син батька на лубку вивозить», «Козаки і смерть», «Як навчено ліниву невістку робити», «Кіт, цап і баран», «Як звірі хату будували», «Закопане золото», «Як гадюка і чоло­вік судилися», «Про старого батька». Конкретний розподіл казок за класами та жанрами відображено в таблиці 2.1.

 

 

 

Таблиця 2.1

Орієнтовний перелік українських народних казок за жанрами та класами

Класи	Жанри
	Казки про тварин	Чарівні казки	Соціально-побутові казки
1	«Лев і мишеня» «Їжак та заєць» «Мавпа і її діти»	«Чарівна скрипка»	«Батьківські поради» «Хліб і золото» «Про старого батька»
2	«Дві вивірки» «Як білочка допомо- гла ведмедеві» «Як звірі хату буду- вали» «Кіт, цап і баран»	«Козаки і смерть» «Сопілка й батіжок» «Про бідного парубка і царівну»	«Названий батько» «Як навчено ліниву невістку робити» «Закопане золото» «Явдоха-Святоха»
3	«Як пес врятував господаря від смерті» «Мурашка і голуб» «Сірко» «Як кролики покарали орла»	«Яйце-Райце» «Марійка й баба відьма» «Бідний гуцул і старий опришок» «Срібні воли»	«Крадений віл» «Правда і Кривда» «Про неробу Юрка – маминого синка»
4	«Ведмідь і павучок» «Як музика змудрував звірів» «Як гадюка і чоловік судилися»	«Ілля Муромець та Соловей-розбійник» «Козак Мамарига»	«Син батька на лубку вивозить» «Кошовий Сірко»

 

Що ж стосується жанру українських народних ка­зок, то перевага надавалася казкам про тварин, які є найбільш близькими для дітей досліджуваного віку (особливо учнів першого та другого класів). Не ви­падково В. Анікін називав казки про тварин дитячи­ми, адже молодші школярі дуже люблять тварин. У цих казках присутні рух, енергія, гумор. Почуття та емоції, викликані цими казками, яскраві та іскромет­ні. Тут різко розмежовані негативні і позитивні герої. У казках про тварин характеристики персонажів ла­конічні, виділяється лише головне, а характеристику кожний образ одержує саме в поєднанні дій та роз­мови декількох протилежних за ідейно-смисловими якостями персонажів – добротворців, знедолених, несправедливих. Свійських тварин, як правило, про­тиставлено диким звірам благородством поведінки, розумом, добротою, вони становлять у цих казках ка­тегорію добротворців, а лісові хижаки – носіїв зла.

У чарівних казках основою конфлікту є проти­борство представників різних морально-естетичних переконань, персонажі казки розподіляються як но­сії добра і зла, естетичним вираженням їх є прекрас­не та огидне, причому, перемагає завжди добро. Го­ловний герой обов'язково піддається складним випробуванням, він має виявити високодуховні по­чуття – милосердя, повагу до старших, співпережи­вання і т. д., продемонструвати вміння розв'язувати важкі завдання, хоробрість, силу не лише фізичну, а й волю, характер; пережити, можливо, навіть смерть, подорож до підземного світу, воскресіння. І – отри­мати кінцеве та непорушне благополуччя: королівс­тво, красуню-дружину, довге і щасливе царювання... Взагалі, у певній частині цих казок переважає фан­тастичний компонент, в іншій частині – героїчний. Тому інколи чарівні казки називають ще фантастич­ними чи героїчними.

Соціально-побутові казки серед дітей менш попу­лярні, ніж казки про тварин та чарівні. Проте, при­таманний їм реалізм допомагає критично осмислити зображувані явища соціальної дійсності та сприяє формуванню морально-естетичних почуттів.

Ведучи мову про стиль і поетику побутових казок, слід звернути увагу на: а) характерні зачини, кінцівки і т. п.; б) трикратне повторення типового казкового епізоду трапляється рідше; в) необов’язкові традицій­ні словесні формули. В самому понятті «побутова каз­ка» не можна не помітити неясності, що, у свою чер­гу, змусило дослідників шукати інші назви. Такі назви було знайдено: реалістичні казки (що вказує на близькість казкових подій до реалій життя) та нове­лістичні казки (подібність цих казок до новел).

Казки, як правило, формують одночасно цілу га­му морально-естетичних почуттів.

Скажімо, казки «Сірко», «Як пес врятував госпо­даря від смерті» та «Як музика змудрував звірів» ви­ховують почуття милосердя, благородства, чуйності, доброти, любові до братів наших менших. У казці «Сірко» хазяїн безжалісно виганяє старого собаку. «Никає Сірко по полю, і так йому гірко: «Скільки ро­ків я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому ро­бив, а тепер на. старості літ він мені шматка хліба жа­ліє і з двору прогнав». Вовк допомагає Сіркові у скрутну хвилину, і пес знову повертається до госпо­даря. На відміну від жорстокого хазяїна Сірко віддя­чує вовкові добром. «Ти мені добро зробив, а я тобі!»

Герой казки «Чарівна скрипка» Петрик змінює світ, робить його кращим, викликає почуття прек­расного в людей за допомогою гри на музичному інс­трументі. Коли Петрик грав, «... листя на деревах і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Мо­лодий із молодою – як місяць із зірницею. І всі пус­тилися до танцю-тропотанцю». Однак, коли його гру почули лихі люди, то «у палаці одразу притихли. Граф згорбився, зігнувся, руки затремтіли». «А про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і до­нині», – стверджує казка.

Чудові казки «Кошовий Сірко», «Козак Мамарига» виховують почуття патріотизму, благородства, гор­дості за нашу приналежність до славного козацького роду. Так, головний герой твору «Козак Мамарига» уособлює в собі кращі риси українського менталіте­ту: товариськість, гостинність, щедрість, ввічливість, винахідливість та, безперечно, мужність і оптимізм. Він прагне встановити справедливість, допомогти побратимам, власне, творити добро. Використовую­чи чарівних помічників – «торбинку-дротянку», «торбинку-волосянку», «чоботи, що поверх води ходять» та вірного коня Гивера, виконує складні завдання короля: за ніч зрубати столітнього дуба, викорчувати коріння, дістати скарби. Мамарига одружується з дочкою короля та оселяється з дружиною на велико­му камені посеред Чорного моря. Зрадлива королів­на, прагнучи позбутися «простого козака», викрадає чарівні речі і коня Гивера, повертається до батька.

Однак, козак Мамарига виходить зі скрутної ситуа­ції переможцем, «перевиховує» дружину, отримує на­зад чарівні речі, коня, королівство... «а живуть в то­му королівстві всі багаті та щасливі».

Отож, головним критерієм добору казок є їх мо­рально-естетичний потенціал, який містить у собі можливість виховання морально-естетичних почуттів.

Вивчення феномена виховного впливу україн­ської народної казки не лише на емоційно-чуттєву сферу, а й на психіку взагалі дає підстави зробити висновки про доцільність та дієвість використання кращих з них для виховання високого рівня мораль­но-естетичних почуттів школярів.

 

2.2. Аналіз українських народних казок як складової сучасних підручників з читання. Специфіка їх читання на уроках рідної мови

 

Згідно з Державним стандартом базової та повної загальної середньої освіти з літератури (2011) метою              уроку є розвиток емоційного сприйняття художнього тексту, образного й аналітичного мислення, творчої уяви; засвоєння художнього тексту в єдності форми та змісту; оволодіння вміннями  прочитання й аналізу художніх творів з урахуванням базових літературознавчих понять; виховання інтересу до літератури і поваги до цінностей вітчизняної та світової              культури.             

Оновлена навчальна програма для учнів 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів побудована              концентрично, на основі поступового розширення навчальних тем від класу до класу, що забезпечують формування в учнів літературної компетентності,               обов'язковий освітній рівень навчання, виховну й естетичну цінність виучуваного матеріалу. У шкільному курсі української літератури для 5-го класу вивчаються              образні вислови, народні казки (чарівні, побутові, казки про тварин), закладаються основи літературної освіти учнів.

Навчальною програмою передбачено, що учні мають знати зміст українських народних казок, розуміти особливості їх побудови, роль фантастичного елементу у них; уміти виразно і вдумливо читати казки та переказувати їх; характеризувати казкових героїв; аналізувати реальне і фантастичне; уміти пояснювати народні уявлення про добро і зло, красиве і потворне, смішне і страшне (на основі текстів казок); уміти висловлювати власні міркування про зміст казки, проводити аналогії з сучасним життям                   [16; 5].

Народним казкам властива своя специфіка викла­дання. Так, Г. Токмань рекомендує вивчати на уроках літератури спочатку казки про тварин (анімалістичні) через те, що вони сприймаються учнями краще. Чарівні та соціально-побутові казки, на її думку, потребують розвиненої уяви й життєвого досвіду учнів, адже учень у казці має бачити підтекст, настанову на добро й зло, від­чувати інтонацію оповіді й звучання слова. На думку вче­ної, школярам під силу узагальнити повчальний характер змісту казки, перебільшення, олюднення, чарівні перетворення, надання предметам інших влас­тивостей, не притаманних їм у реальності [27; 158].

У працях з вивчення казки Н. С. Вітковська, А.  Б. Щербо застосовують такі методи: виразне читан­ня казки, бесіду за змістом казки, читання за ролями, використання відповідних репродукцій картин, музич­ного супроводу. Під час бесіди звертається увага на ри­си характерів героїв, їх вчинки, на порівняння образів добротворців і злотворців, на те, якими словами вони схарактеризовані. На думку авторів, молодшим школя­рам потрібно допомогти узагальнити та систематизу­вати їх знання з казки як жанру усної народної твор­чості. Використовується також метод творчої діяль­ності: учні навчаються складати свої казки (за приклад слугують казки В. А. Сухомлинського). Саме під час бесіди-узагальнення діти переконуються, що казка потрібна людям: вона може допомогти, коли важко, підтримати людину у біді, навчає вірити у добро. Спільне складання казок, їх аналіз, оцінювання – спосіб збагачення міжособистісних стосунків.

Дуже вдало виокремлює основні структурні еле­менти казки Ф. Т. Ващук у статті про художні особли­вості української казки [5; 78]. Він вважає, що казкам влас­тива драматична і чітка кінцівка, яка робить досконали­ми зачин, зав'язку, кульмінацію, розв'язку.

В. А. Сухомлинський, М. Чумарна вважають, що казка зміцнює в дитині, моральні почуття, бо етичний потенціал цього жанру вміщує у собі джерело, моралі і народний засіб виховання.

Методику роботи з українською казкою в дитячому садочку пропонують А. М. Богуш і Н. В. Лисенко:

•                 читання казок та їх переказування;
•                 театралізація і показ казки вихователем;
•                 драматизація у ролях знайомої дітям казки;
•                 інсценізація – точне  послідовне відображення змісту казки з допомогою костюмів, різних декорацій;
•                 ігри за сюжетами знайомих казок;
•                 демонстрація казок з допомогою проекційних засобів (діафільми);
•                 перегляд екранізацій казок;
•                 ритмізування – ритміко-речетативна розповідь на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією;
•                 узагальнюючі бесіди на теми: «Моя улюблена казка», «В гостях у казки», «Казка в гостях у дітей»;
•                 тематичні розважальні заняття: «Казки бабусі Орисі», «Казки дідуся Панаса», «Вам казка, а мені буб­ликів в'язка»;                           
•                 дидактичні ігри: «3 якої казки герой?» (або «3 якої казки я прийшов?»), «Добери картинку», «Подорож у ди­вовижний світ казок», «Лист дідуся-казкаря»;
•                 бесіди на морально-етичні теми за змістом казки;
•                 самостійне складання дітьми казок;
•                 бесіди за змістом ілюстрацій до казок і репро­дукцій картин на казкові сюжети;
•                 свято казки в дитячому садку [18; 3].

У молодшому шкільному віці дітей навчають розпізнавати жанрові особливості казки, виявляти її композиційні фактори, виразно переказувати казки.

Згідно з методикою «Читання – пошук», запропо­нованою І. Т. Алієвою, в процесі читання-пошуку учні по­винні поглибити свої знання про казку і оволодіти таки­ми вміннями, як:

•                 бачити особливість початку казки – зачин – і до­бре завершення із перемогою позитивних героїв;
•                 вказувати місце, де відбуваються казкові події, і час дії;
•                 знаходити у тексті кульмінаційний момент;
•                 давати характеристику й оцінку поведінки персо­нажів;
•                 знаходити і називати чарівні речі, рослини, чис­ла, визначати їх місце і роль у розвитку сюжету казки, функцію добра і зла стосовно до персонажів      [18; 4].

О. В. Піхур пропонує авторську програму вивчення казок народів світу. При цьому ставляться такі завдан­ня: розширити кругозір молодших школярів, дати їм уявлення про світ і разом з тим прискорити адаптацію дітей у суспільстві. Незнайома інформація сприяє роз­витку уяви, уваги та фантазії дітей. Автор використовує «логічний антураж» – відповідність на карті місця країни, казку якої вивчали, короткі відомості про її ми­нуле і сучасне. При цьому діти отримують загальні відо­мості про культуру різних народів.

Українська народна казка несе в собі пафос гуманіс­тичних і патріотичних ідей, глибоку віру в перемогу добра і справедливості, чудодійну силу високої моралі й героїчного подвигу. Уважне ставлення до осмислення епізодів чарівної казки, словникова робота, використан­ня ілюстрацій до народних казок провідних вітчизняних художників допоможе учням глибоко оволодіти її зміс­том. З цією метою передбачено такі завдання:

• повторення здобутих знань у початковій школі про народних казкарів-оповідачів;
• усвідомлення внутрішньожанрової класифікації казок;
• формування літературної компетентності, у т.ч. інформаційної (уміння здобувати первинну інформа­цію: сприймати основний зміст казки; уміння обробля­ти інформацію: виділяти головне, робити висновки, ставити запитання); комунікативної (робити короткі записи в робочому зошиті, володіти нормами ведення діалогу на уроці); культурологічної (культурологічна насиченість тексту, уведення додаткової культуроло­гічної інформації);
• виховання потреби в самостійному прочитанні художньої літератури, інтересу до фольклорних творів.

Для прикладу розглянемо вивчення казки «Летючий корабель» у 5-му класі.

На початковому етапі заняття оголошуємо тему й мету уроку. Пошук і відкриття морально-духовної істини виучуваної казки «Летючий корабель», аналіз казкових героїв, побудова казки стане головною метою уроку.

Вступне слово вчителя та музична ілюстрація допо­можуть учителю створити особливий емоційний настрій. Повторюємо здобуті у початковій ланці знання про народні казки, казкарів-оповідачів, різновиди казок у формі бесіди та таблиці, яку учні заповнюють на дошці.

З’ясування назви казки. Летючий - який рухається в повітрі (про літаки, ракети і т. ін.) «Пішли брати в ліс. Зрубали там дерево і почали думати, як його летючий корабель збудувати [8; 176]». Корабель – це не тільки символічна модель всесвіту, а й символ благополуччя та засіб мандрування між світами. Наприклад, корабель-всесвіт постає перед нами в одній із українських колядок:

Ой зійду, зійду на круту гору.

Ой бачу, бачу в морі корабля.

В тому кораблі троє оконців.

Перве оконце - ясное сонце.

Друге оконце - ясен місячик,

Третє оконце - дрібна зіронька...

У давніх українських колядках на кораблі посеред моря відбуваються дивовижні й водночас значущі події: збирається рада мудреців; дівчина шиє братові весільну сорочку, на якій зорі, місяць, райські пташки, тури й олені (у день весілля вони будуть світити, співа­ти й гуляти). Казковий корабель плаває морем – всезнаючим водним простором, який існує давно. У народній казці «Летючий корабель» – засіб для подо­рожі між світами: «Дурень прокинувсь, коли гляне - аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадимались - тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель зняв­ся і полетів [29; 287]».

Основні види навчальної діяльності на уроці літера­тури сприятимуть засвоєнню змісту чарівної казки. Це робота над технікою виразного читання, складання плану й анотації, написання відгуку про казку, перека­зи різного виду, усні й письмові відповіді на запитання тощо. Під час підготовки до уроку вчителю слід ретель­но продумати систему запитань і завдань, які сприяти­муть активізації навчальної діяльності душі й розуму, зокрема, «поведуть» учнів від інтуїтивного розуміння казки до самостійного й усвідомленого відкриття її духовних істин. Сприймання казки – складний інтелек­туальний і емоційний процес, який включає розуміння учнем інформативної основи тексту, уміння визначити його жанрові ознаки, оцінювання тексту з аргументаці­єю власної думки, використання здобутих знань у нових навчальних ситуаціях, стан рефлексії.

Зберігаючи народні традиції казкової оповіді, виразно читаємо казку на уроці. «Був собі дід та баба, а в них було три сина: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він знай на печі у просі, в чорній сорочці, без штанців. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він і голодує [29; 285]». Такий початок чарівної казки вводить п’ятикласників у свій фантастичний світ.

Пропонована система запитань спрямована на виявлення й осмислення інтелектуального й емоційно­го сприйняття змісту казки:

1) Як ви гадаєте, звідки беруть початок казки? Хто їх складає?

2) Назвіть свої улюблені казки. До якого виду вони належать?

3) Ви прочитали казку «Летючий корабель»? Чи сподоба­лась вона вам? Чим зацікавила?

3)До якого виду нале­жить ця казка і чому?

4) Із яких частин складається казка «Летючий корабель»? Знайдіть у тексті й зачи­тайте зачин та кінцівку казки.

Наступний етап уроку – «дослідження» образу головного героя, його значущість для осмислення змісту чарівної казки.

Основна мета «дослідження» образу дурня – пока­зати його значущість для правильного осмислення світу чарівної казки, дослідити культурно-історичне коріння образу «Івана-дурня», акцентувати морально-філософський смисл образу, зацікавити учнів, спону­кати до пошуку відповідей, які казка містить у закодо­ваному вигляді. До початку уроку вчитель на дошці підготує орієнтовну схему основних особливостей відомого фольклорного образу: 1) низький соціальний статус героя (старші брати ставляться до молодшого, як до нікчемної людини, недолюблюють його, глузують з нього, принижують і соромляться його); 2) убогий зовнішній вигляд; 3) безглузда поведінка (лінощі, піч, просо); 4) наявність магічних предметів (палиця, соки­ра, віник, мітла, пояс та ін.); 5) присутність чарівного помічника; 6) родинні стосунки з тваринами; 7) незви­чайна мова; 8) «перетворення» героя (зміна зовніш­ності й суспільного становища). Важливо, щоб учні не тільки посміялися з учинків головного героя, а й замис­лись над причинами такого щастя. З цією метою про­понуються орієнтовні запитання для роздумів і тексту­ального спостереження:

• Чому саме дурень стає улюбленим героєм бага­тьох чарівних казок?
• Як ставляться до нього його батьки й старші брати?
• Які вчинки наймолодшого брата здаються вам див­ними й незрозумілими?
• Які чарівні предмети, звірі, слова допомагають йому досягти успіху? 
• Як ви гадаєте, чому у казці успіху досягає дурень, на якого ніхто й ніколи не зважав?
• Що особливого ви помітили в казці «Летючий корабель»? Знайдіть у казці й зачитайте триразові повтори.

На уроці важливо знайти час і для словникової роботи, адже п’ятикласники мають знати, що у народ­них казках трапляються застарілі слова. Під час слов­никової роботи у молодших підлітків формуються особистісні риси, що дають змогу відчувати себе об’єктом і суб’єктом культурно-історичного процесу; розуміти закономірності розвитку культури як процесу створен­ня, збереження і трансляції цінностей; розбиратися в традиціях, реаліях, звичаях, духовних цінностях свого народу та інших народів світу.

Сприймання дітьми ілюстрацій художників до укра­їнських народних казок має особливу цінність у вихов­ному впливі на учня. Здебільшого українські народні казки мають цікаві, динамічні, захопливі сюжети, зрозу­мілі й доступні школярам. У дитячій літературі взаємоді­ють два види мистецтва: художнє слово (текст), що виражає ідейний зміст вцілому, та ілюстрація, що зоб­ражує його візуальні сторони, які доступні й зрозумілі дітям. Ілюстрації до народних казок допомагають зба­гатити художній досвід п’ятикласників, розширити їхній кругогляд про національну культуру та народні звичаї.

Розглядаючи ілюстрації, учні звертаються до тексту казки або переказують епізод, який став основою ілюс­трації, порівнюють ілюстрації різних художників до одні­єї казки. На заключному етапі уроку підбиваємо підсу­мок, ще раз з’ясовуємо основну думку казки, роль художніх особливостей, що характерні для чарівних казок, повторюємо засвоєний навчальний матеріал.

Орієнтовні запитання для підсумкового опитування:

1.               Хто з героїв казки вам сподобався і чому?
2.               Чому казку називають чарівною? 
3.               Які події в казці є реальними, а які - фантастич­ними?
4.               Наведіть приклади, як найчастіше розпочина­ються й завершуються чарівні казки?
5.               У казці перемагає добро чи зло? Чого навчають нас казки?
6.               Чим відрізняються чарівні казки від побутових і казок про тварин?
7.               Який ми можемо зробити висновок?

Отже, вивчення казки на уроках української літератури в 5-у класі передбачає глибоку емоційну й інтелектуальну працю учнів. При цьому враховується рівень розвитку мислення й мови п’ятикласників, які необхідні для сприйняття української народної казки з урахуванням її жанрової специфіки й побудови. Культурологічний аспект під час вивчення чарівної казки вимагає культурологічного наповнення тексту та додат­кової культурознавчої інформації, необхідної для вирі­шення поставлених завдань на уроці.

 

2.3.  Організація та зміст експериментального дослідження

 

Експериментальне дослідження проводилося під час педагогічної практики у 2013 році.

Дослідження проводилось поетапно:

І етап: визначення теми; огляд навчально-методичної літератури; формування наукового апарату дослідження.

ІІ етап: визначення структури роботи; аналіз чинних підручників з читання; з'ясування напряму подальшого дослідження.

ІІІ етап: проведення експериментального дослідження з питань, запропонованих у меті роботи; проведення кількісно-якісного аналізу результатів роботи.

Дослідження проводилось на базі ЗОШ №1. Загальна кількість учнів, які взяли участь у експериментальному дослідженні становила 70.

Нами були вибрані 5-ті класи і розподілені на експериментальний (5-А)              та контрольний (5-Б). Дослідження проводилось за українською народною казкою: «Ох» (див. додатки).

В експериментальному класі уроки з опрацювання казок проводились за запропонованою нами методикою. Навчання в контрольному класі проводилось в звичайному режимі.

Наша методика включала використання у процесі опрацювання казок наступних прийомів та методів роботи:

1. Створення проблемних ситуацій для учнів перед первинним їх ознайомленням з текстом. Внаслідок застосування такого прийому діти були відразу націлені на виконання завдань, які ставились перед ними при читанні казки. При відповіді вони вже вміли скористатись власним життєвим досвідом, на основі якого могли будувати первинні роздуми відносно твору. Надалі аналогічні проблемні ситуації покращували мотиваційну сторону опрацювання казки та розвивали мовлення, мислення і увагу школярів.

2. Змістовний і структурний аналіз твору, що пропонувався для виконання дітьми після ознайомлення з казкою. В процесі його колективного (групового) виконання під керівництвом вчителя учні отримували первинні навички з аналізу мовностилістичних особливостей казок, зокрема визначення теми і мети казки, характеристики змісту тощо.

3. Складання плану – малюнкового  і словесного – для кращого засвоєння основного змісту казки, характеристики образів та персонажів. Застосування такого прийому сприяє розвитку уяви та фантазії дитини.

4. Взаємозапитання учнів щодо змісту твору, розкриття певних зв'язків, ролі персонажів. Такий прийом покликаний розвивати перш за все мовлення учнів, навички зв'язного викладу матеріалу. Разом з тим взаємозапитання несуть в собі великий виховний потенціал.

5. При роботі з народними казками нами були застосовані також і різноманітні форми переказування (вибірковий, детальний, з продовженням, творчий та ін.). Такий прийом допомагає учням продемонструвати свої аналітичні вміння.

6. Прийоми інсценізації й драматизації дозволяють продемонструвати учням свої акторські здібності. Разом з цим такий прийом дозволяє вчителю сформувати належні знання із змісту твору, розкрити образи.

Орієнтовна тематика завдань для опрацювання певної казки може бути такою:

• Виготовте рекламне оголошення про книжку, використовуючи як мінімум чотири художні техніки. Чи можна ввести сюди тривимірний компонент? Чи можна якось озвучити оголошення?
• Уявіть, що ви є одним з персонажів книги. Розкажіть, яку роль ви виконуєте. Розповідь ведіть від першої особи. Розкажіть, чи задоволені ви собою як персонажем. Що ви думаєте про інших героїв книги?
• Уявіть, що ви автор книги. Проведіть певне біографічне дослідження і скажіть, які життєві ситуації спонукали вас до написання твору. Розкажіть вашим прихильникам про свої творчі плани.
• Використовуючи камеру, зніміть фрагмент вибраної з книжки сцени. Напишіть сценарій, вказавши елементи, на який повинен звернути увагу оператор.
• Напишіть різні закінчення прочитаної історії. Познайомте з ними клас. Спробуйте використати під час читання музичний супровід.
• Використовуючи почерпнуту з книжки інформацію, виготовте альбом з наклейками, вирізками речей, про які йдеться.
• Придумайте монолог чи діалог на основі прочитаної історії, підготуйте пантоміму і запропонуйте, як відгадати назву книжки.
• Виготовте мініатюрну сцену для інсценізації казки, розмістіть ляльки-персонажі, розв'яжіть проблему озвучування ляльок.
• Виготовте уявну карту описаної в книжці фантастичної країни, відобразіть на ній події, які відбулися, з'єднайте малюнки лініями і розкажіть історію подорожі цією країною. Подумайте, як цю країну можна використати для дитячих ігор.
• Візьміть дві добре відомі народні казки, напишіть на цій основі казку, розширюючи її зміст.
• Візьміть відому книжку, дочитайте до середини, а далі запитайте: Що було б, якби головний герой не зробив певного вчинку (рушниця не вистрелила, друг не прийшов на допомогу тощо)?
• Обговоріть негарні вчинки, драматичні чи трагічні події в книжці. Що сталося б, якби їх не було?
• Уявіть, як зміниться ваше життя вдома, якщо членом сім'ї стане Пеппі Довга Панчоха, Чарівний Павук чи якийсь інший герой улюбленої книжки.
• Перенесіть персонаж з минулого в теперішній світ, покажіть його реакцію шляхом інсценізації, дискусії, оповіді.
• Приготуйтеся до балу книжкових персонажів; перевдягніться в якогось героя, відгадайте, кого зображають ваші друзі, з якої вони книжки, хто її автор.
• Виберіть абзац з улюбленої книжки і спробуйте записати його як вірш, спочатку розбийте речення на частини, а потім експериментуйте з римою, можливо, вийде щось цікаве.

Зазначені вище вправи та завдання, які ми ставили перед молодшими школярами в експериментальному класі дозволили нам отримати певні результати на кінець експерименту. При перевірці зверталась увага перш за все на ті аспекти, оволодіння якими є одними з пріоритетних в вивченні народних казок на уроках читання.

На початку та в кінці вивчення відповідного розділу були зроблені контрольні зрізи знань для отримання оптимально точних показників. Результати перевершили наші сподівання. Навчання за запропонованою нами методикою покращило знання учнів щонайменше на 1-2 бали. Також варто сказати, що пропонована методика покращує мотиваційну сферу навчання, знайомить учнів з історичним минулим народу, його побутом, звичаями, збільшує рівень домагань школярів і, як наслідок покращує їх результативність.

Отже, загалом казка здатна виконати не лише виховні, але й, як бачимо з результатів, у великій мірі, розвивальні та навчальні задачі. За правильної організації процесу роботи над казкою учні зможуть істотно покращити мислення, увагу, пам'ять, мовленнєвий розвиток тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Казка – животворне джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв'язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем.

І саме особливості казки визначаються тим, що во­на несе не просто певну інформацію, а викликає в дити­ни емоційні переживання. Взагалі, художнє слово стає тоді витвором мистецтва, коли містить у собі естетичну цінність, коли між казкою та учнем виникають естетичні взаємини. Саме завдяки цьому контакту відбувається емоційне переживання.

Кожний казковий твір викликає у дитини певні емоції (радість, сум, ненависть, обурення, переживан­ня, біль). Це не просто здатність людини передати ці відчуття, а здатність казки викликати ці почуття. Вза­галі, будь-яке мистецтво неможливо оцінити без пере­житих емоцій. Емоції – це внутрішній стан, сила, смерч. Читаючи казку, дитина входить у фантастичний світ, по­чинає жити описаною дійсністю, життям свого героя. І сприймає це все по-справжньому.

Вивчення досліджуваної проблеми в теоретичному аспекті показало, що казка – найбільш важливий помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом починається з уваги, яку                                К. Д. Ушинський назвав дверима, через які проходить все, що входить у душу людини із зовнішнього світу.

Українські народні казки – це дорогоцінне надбання багатьох поколінь, нев'януча окраса духовної культури. Народні казки мають чудову здатність полонити людські серця, підносити настрій, надихати до праці, розраджувати в горі, множити сили у боротьбі. В казці завжди можна вловити відлуння затаєних дум, блискавичний промінь надії, слово мудрої поради.

Для школярів казка – це не просто оповідання про фантастичні події, навколишній світ, в якому живе дитина. Вона є одним із способів пізнання дійсності, яка дає змогу дітям усвідомити та проаналізувати, що відбувається в світі, який завдяки казці стає цікавішим, зрозумілішим, захоплюючим.

Як показали результати експериментальної частини нашої роботи, методичні рекомендації, прийоми та форми роботи над казкою, є ефективними. Їх доцільність визначається:

• використанням різноманітних, методично обґрунтованих прийомів роботи над казкою, що спрямовані на покрашення мотиваційної сторони навчання;
• застосуванням цікавих форм роботи, які впливають на емоційний тон уроку.

Отже, запропонована нами на початку роботи гіпотеза (за умови ефективної роботи над казкою на уроці покращиться рівень домагань учнів, мотиваційна сфера та результати навчально-пізнавальної діяльності загалом) знайшла своє повне відображення та підтвердження в її результатах. Внаслідок проведеного дослідження ми досягли кінцевої мети дослідження – узагальнили методичні прийоми та форми роботи над українською народною казкою на уроках літератури в школі. В ході написання роботи ми також реалізували всі поставлені на початках завдання.

Теоретична та практична значущість дипломної роботи дозволяє стверджувати, що її проблема може знайти своє подальше відображення у наступних наукових дослідженнях.

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1.               Бибко Н. С. Изучение сказок смешанного типа / Н. С. Бибко // Начальная школа. – 1990. – № 3 – С. 36-38.
2.               Бибко Н. С. Обучение первоклассников умению читать сказки / Н. С. Бибко // Начальная школа. – 1996. – № 7. – С. 17-21.
3.               Бибко Н. С. Обучение воспринимать сказки / Н. С. Бибко // Начальная школа. – 1988. – № 5. – С. 36-42.
4.               Братко В. О. Вивчення чарівної казки в культурологічному контексті / В. О. Братко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2013. – № 9. –            С. 20-23.
5.               Вашук Ф. Т. Про художні особливості української народної казки / Ф. Т. Вашук // Народна творчість і етнографія. – 1966. – № 1. – С.78.
6.               Головецька Н. В. Витвори народної мудрості : українські народні казки, 5 клас / Н. В. Головецька // Українська література в загальноосвітній школі: наук.-метод. журнал. – 2010. – № 10. – С. 19-21.
7.               Дорошенко С. І. Методика викладання української мови: Навчальний посібник / С. І. Дорошенко. – К.: Вища школа, 1992. – С. 296.
8.               Кальчук М. М. Українська мова в казках / М. М. Кальчук // Початкова школа, 1999. – №4. – с. 12.
9.               Лебедев Ю. А. Сказка как источник творчества детей / Науч. рук. Ю. А Лебедев. – М.: «Просвещение», 2001. – 235с.
10.          Лещенко М. Шкільне життя, казковий світ і особистість учня / М. Лещенко // Шлях освіти. – 2002. – №2. – С. 17-21.
11.          Литвиненко С. О. Виховання гуманних понять молодших школярів засобами української народної казки: Дис.... пед наук / С. О. Литвиненко. – Одеса, 1994. – 183 с.
12.          Матковська Т. В. Українська народна казка «Ох»: 5 клас / Т. В. Матковська // Українська література в загальноосвітній школі. – 2013. – № 10. – С. 29-30.
13.          Мовчан Р. Українська література: Підручник для 5-го класу загальноосвіт. навч. Закл / Р. Мовчан – К.: Ґенеза, 2005. – 240с.
14.          Музика Т.  «Які щасливі очі у казок!»: 5 клас / Т. Музика // Українська література в загальноосвітній школі : науково-методичний журнал. – 2008. –            №  10. – С. 39.
15.          Паламар С. П. Розвиток літературних компетенцій п’ятикласників у процесі вивчення фольклорної казки [Текст] / С. П. Паламар // Українська література в загальноосвітній школі. – 2013. – № 6(червень). – С. 41-43.
16.          Програма для загальноосвітніх навчальних закладів./ За ред. Р. Мовчан. – К.: Перун, 2005. – 201с.
17.          Прокопова О. Казка як ефективний засіб збагачення морального досвіду школярів [Текст] / О. Прокопова // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – № 4. – С. 24-27.
18.            Прокопова О. Космогонічні витоки української казки / О. Прокопова // Українська література в загальноосвітній школі. – 2006. – № 1. – С. 3-7.
19.          Прокопова О. Розвиток казкознавства в контексті фольклористики /                  О. Прокопова // Українська література в загальноосвітній школі. – 2005. – № 9. – С. 22-25.
20.          Пропп В. Я. Морфология волшебной сказки / В. Я. Пропп. – М.: Лабиринт, 2001. – 192с.
21.          Русова С. Ф. Вибрані твори / С. Ф. Русова. – К.: Освіта, 1996.
22.          Савченко О. Я. Підготовка учнів до сприймання нових художніх творів на уроках читання / О. Я. Савченко // Початкова школа. – 1990. – №3. – С. 18-26.
23.          Самошкіна Л. М., Яковенко В. С. Казка в роботі з дитячими психологічними проблемами: Навч. Посіб / Л. М. Самошкіна, В. С. Яковенко. – Д.: РВВ ДНУ, 2002. – 48с.
24.          Соколов Д. Ю. Сказки и сказкотерапия / Д. Ю. Соколов. – М.: Эксмо-пресс, 2005. – 224с.
25.          Соловйова Н. Аналіз п'ятикласниками вчинків та поведінки героїв казок / Н. Соловйова, Л. Бучковська // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. – № 8. – С. 51-52.
26.          Сухомлинський В. А. Вибрані твори / В. А. Сухомлинський. – В 5 т. – Т. 3. – К.: Радянська школа, 1980.
27.          Токмань Г. І. Методика навчання української літерату­ри в середній школі: підручник / Г. Л. Токмань. – К.: ВЦ «Академія», 2012. – 312 с.
28.          Українські народні казки: Для мол. та серед. Шк.. віку / Упоряд. та передм. Л. Ф. Дунаєвської. – 3-тє вид. – К.: Веселка, 1990. – 271с.
29.          Чернищук В. Дидактична роль казки на уроках читання / В. Чернищук // Початкова школа. – 2008. – № 10. – С. 7-9.
30.          Юзвенко В. Фантастичні казки у системі жанрів фольклору / В. Юзвенко. – К.: 1975. Вип.10.

Інтернет-сайти, що були використані при написанні курсової роботи:

31.          www.ukrliteratura.ua
32.          www.wikipediya.com
33.          www.ukrkazka.com

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

Тема: українська народна казка «Ох».

Мета: вчити виразно і вдумливо читати, аналізува­ти й характеризувати героїв, бачити реальне і фантас­тичне, висловлювати власні міркування про зміст казки, проводити аналогію з сучасним життям; розви­вати уяву, фантазію; виховувати працелюбність, повагу до старших, почуття відповідальності за думки, слова, вчинки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: текст казки, ілюстрації до казки, мультиплікаційний фільм «Ох».

Епіграф:

Казка вчить - як на світі жить.

Народна мудрість

Хід уроку

1.                Організаційний момент
2.            Актуалізація опорних знань

Тестова перевірка домашнього завдання

(ключ: 1. в; 2. б; 3. б; 4. в; 5. б; 6. б; 7. а; 8. а; 9. в; 10. а; 11. б; 12. в).

1.               Народне оповідання про незвичайні, часом фантас­тичні події називається:

а) байкою; б) легендою; в) казкою.

2.               Що дав багатий брат бідному?

а) свиню; б) корову; в) вівцю.

3.               До кого пішли брати позиватися?

•                   а)До судді; б)до пана; в) до царя.  

4.               Яку загадку загадав пан?

а) Що є в світі добрішим, смачнішим, милішим;

б) що є в світі мудрішим, прудкішим, добрішим;

в) що є в світі ситнішим, прудкішим, милішим над усе.

5.               Хто допоміг бідному братові дати правильну відповідь?

а) Син; б) Дочка; в) небіж.

6.               Що попросила в батька дочка?

а) Купити козу; б) купити живого зайця; в) принести води.

7.               Скільки випробувань витримала дочка після правди­вих слів?

а) Три; б) чотири; в) п'ять.

8.               Чому пан розсердився?

а) Був зарозумілий, пихатий; б) був нетерплячий;

в) любив правду.

9.               Кого не поділили чоловіки?

а) теля; б) ягня; в) лоша.

10.          Відгадайте загадку.

Що у вогні не горить, у воді не тоне?

а) Правда; б) брехня; в) камінь.

11.          Знайдіть відповідне слово, пропущене в прислів’ї.

Все минеться, одна ...зостанеться .

а) брехня; б) правда; в) гордість.

12.          Що на ярмарку не купиш?

а) чоботи; б) воли; в) розум.

3.        Оголошення теми й мети уроку, мотивація навчальної діяльності

•                  Пригадайте різновиди казок та їх особливості. Як вони відбилися у казці «Мудра дівчина»?

Сьогодні ми продовжуємо, вивчати народну творчість й ознайомимося з казкою «Ох».

4.         Сприйняття й усвідомлення нового матеріалу

1.               Робота з текстом казки.

Учні читають казку за ролями: оповідач, батько, матір, Ох, дід, син, паничі, циган, цар, царівна, купець. (Оповідачами можуть бути троє учнів).

2.               Словникова робота.

І за холодну воду не візьметься - нічого не робить; ледащо.

Просце (просо) - трав’яниста рослина сімейства зла­ків; зерно цієї рослини.

Зросту дійшов - став дорослим.

Ударили по руках - дійшли згоди.

Мавка - казкова істота в образі гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям зеленого кольору.

Хорт - тонконогий, з видовженим тулубом та довгою гострою мордою мисливський собака.

Ретязь - ланцюг.

Парча - золота або срібна тканина з шовковою основою.

Недоуздок - частина упряжі: ремені з вудилами та поводом, які надівають на голову коневі, щоб правити ним; узда, вузда, уздечка, гнуздечка.

Шаг - дрібна розмінна монета, вартістю півкопійки; гріш.

3.               Аналіз казки.

Літературна гра «Скажи «так» чи «ні»». (Виконується письмово. Кожна правильна відповідь оцінюється одним балом. Взаємоперевірка під керівництвом учителя.)

Жив собі багатий чоловік із жінкою, і було у них троє синів. (Ні)

Нізащо і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить і просцем пересипається. (Так)

Віддав батько сина на коваля вчитися. (Так)

Я, – каже дідок, – водяний цар Ох! (Ні)

В хаті Оха все було зелене. (Так)

За наймичок в Оха були русалки. (Ні)

Служив наймит в Оха три роки. (Ні)

За ледарство Ох тричі спалював наймита. (Так)

Батько з першого разу впізнав свого непутящого сина. (Ні)

Щоб розбагатіти, перетворився хлопець на хорта, сокола, коня. (Так)

Окунь перекинувся смарагдовим перснем у золотій оправі. (Ні)

І з тієї пшонини перекинувся парубок – та такий гарний, що царівна як побачила, так і закохалася одразу (Так)

Бесіда за запитаннями.

•                   Визначте, до якої групи належить казка «Ох» (про тва­рин, побутова, фантастична).
•                   Чи є у цій казці традиційний зачин, та кінцівка? Відповідь проілюструйте уривками з тексту.
•                   Назвіть персонажів казки «Ох» Хто з героїв вам подо­бається, а хто ні? Чому?
•                   Знайдіть у казці приклади фантастичних перетво­рень, перебільшень, чарівних предметів.
•                   Які магічні числа зазвичай використовуються в каз­ках? Свою думку доведіть прикладами з казки «Ох».
•                   Які людські риси автор (народ) схвалює в казці, а які засуджує?

Робота в групах (4-8 учнів).

За допомогою ілюстрацій до казки створити слайди діафільму, до кожного слайду дібрати влучну назву.

•                   Який діафільм сподобався більше й чому?

Перегляд мультиплікаційного фільму «Ох».

•                   Чи вдало автори мультфільму передали зміст народ­ної казки ?
•                   Чи змінили б ви щось? Якщо так, то чому?

Творче завдання. Виписати з тексту казки вислови, які проілюструють шлях героя до щастя.

1. Таке ледащо той одинчик, що господи!
2. ………………………………….     3………………………………

4……………………………………     5………………………………

6……………………………………     7………………………………

8……………………………………     9………………………………

10…………………………………..

Відповідь: 2. Все тільки на печі^: сидить і просцем пересипається. 3. Як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться. 4. Побув у наймах дня зо три, та й утік. 5. Приходить Ох, аж він спить. 6. Став наймит моторніший трохи. 7. Став такий гарний, що нема кращого! 8. Став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба, в казці сказать. 9. Перехитрив Оха. 10. Одружився з царівною.

5.             Узагальнення знань, умінь і навичок

•                   Який фольклорний твір називають казкою?
•                   У чому своєрідність побудови казки? Свою думку доведіть на прикладі казки «Ох».
•                   Поясніть, як ви розумієте зміст прислів’я, яке було взято як епіграф до уроку?

Гра «Для кмітливих»

Додайте в повнозначні слова голосні.

Прочитайте зашифровані прислів’я і скажіть, як вони пов'язані з казкою «Ох».

(У) лнвгпч (до) спнпрстл. Хтгр (не) бчв, тйщст (не) зн

Відповідь

У лінивого піч до спини пристала.

Хто горя не бачив, той щастя не знає.

6.         Підсумки уроку, оголошення результатів навчальної діяльності школярів

•                   Що ви вивчали на уроці?
•                   Що з почутого на уроці хотіли б розповісти друзям?
•                   За кого вболівали і чому?

7.      Домашнє завдання

Підготуватися до конкурсу на кращого оповідача укра­їнської народної казки.