Курсова робота "Організація фізичного виховання молодших школярів у НУШ"

                          Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

                                 Факультет початкової освіти та філології

                                                   Кафедра педагогіки

 

 

 

                             Курсова робота

                                                            з педагогіки

на тему: Організація фізичного виховання молодших школярів у НУШ

                                           Студентки 2 курсу, групи ЗПО-21

                                                       галузі знань 01 »Педагогічна освіта» ,

                                                       спеціальності 013 »Початкова освіта»

                                                       Петрук Марії Петрівни

 

                                                   

Керівник: Ткачук Н. С, магістр,

                                                       вищої категорії зі званням «Старший вчитель»,

                                                       викладач-методист

 

                                                      Національна шкала_________________

                                                      Кількість балів:_____ Оцінка: ECTS __________    

 

                          Члени комісії      __________                        Рашина І. О   

                                                         (підпис)

                                                       __________                        Ткачук Н.С

                                                         (підпис)

                                                       __________                        Чернюк С.В

                                                         (підпис)                                           

                                         

 

 

Хмельницький – 2020 року

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ – ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА………………………..              6

1.1.Історичний аспект проблеми фізичного виховання молодших    школярів………………………………………………………………………….              6

1.2.Теоретичні засади організації системи фізичного виховання молодших школярів………………………………………………………………………...              17

РОЗДІЛ 2. УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ…………………...              26

2.1. Систематичність проведення уроків фізичного виховання у початковій школі…………………………………………………………………………….......              26

2.2. Планування виховної роботи з фізичного виховання для молодших школярів……………………………………………………………………….........              44

2.3. Взаємодія школи та сім’ї щодо реалізації мети і завдань фізичного виховання здобувачів початкової освіти……………………………………...              51

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...57

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………. 61

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..65

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження обраної теми зумовлена тим, що фізичне виховання та заняття фізичною культурою відіграють важливу роль у підготовці всебічно розвиненої людини. Сучасний темп життя ставить вимогу з молоду дбати про своє фізичне вдосконалення, мати знання в галузі особистої та суспільної гігієни, вести здоровий спосіб життя, самостійно і систематично займатися фізичними вправами.

Фізичне виховання - органічна частина загального виховання і тому характеризується всіма загальними ознаками, що притаманні освітньому процесу, який спрямований на вирішення певних конкретних завдань. Головним напрямком фізичного виховання є формування здорової, розумово підготовленої, соціально-активної, морально стійкої, фізично вдосконаленої і підготовленої до майбутньої професії людини.

В Концепції Нової Української Школи враховуються індивідуальні здібності дитини, за основу береться педагогіка партнерства, співпраці між учителем, учнем та батьками, які будуть рівноправними учасниками освітнього процесу, що для вчителя впершу чергу дає можливість розробки власних авторських програм, методів, стратегій та засобів навчання [29].

Тому, однією з головних задач школи є врахування індивідуальних здібностей дитини, збереження здоров’я учнів, педагогіка партнерства, співпраці між учителем, учнем та батьками, створення психологічно комфортних умов перебування у школі.

У сучасних умовах важливим завданням родини і школи в роботі зміцнення здоров’я дітей є розвивання в учнів стійкого інтересу до занять фізичними вправами в школі і дома. У зв’язку з цим необхідно використовувати усі форми фізичного виховання в школі, а також самостійні заняття фізичними вправами вдома з метою підвищення рухової активності, зміцнення здоров’я, поліпшення фізичної підготовленості школярів.

У процесі фізичного виховання школярів вирішуються різноманітні питання: виховуються морально-вольові якості особистості; формуються життєвоважливі рухові дії та вміння виконувати їх в різноманітних умовах; розвиваються рухові якості. Фізичне виховання молодших школярів має свої особливості на відміну від фізичного виховання школярів старшого віку. Однак воно ґрунтується на загальних засадах фізичного виховання.

Тому в даній роботі велика увага буде приділена саме теоретичній та методологічній стороні фізичного виховання, також плануємо дослідити такі питання як: умови організації фізичного виховання здобувачів початкової освіти у Новій Українській Школі, теоретичні засади організації фізичного виховання молодших школярів, основні завдання фізичного виховання молодших школярів, методи фізичного виховання школярів, систематичність проведення уроків фізичного виховання у початковій школі, планування виховної роботи з фізичного виховання для молодших школярів, взаємодія школи та сім’ї щодо реалізації мети і завдань фізичного виховання здобувачів початкової освіти, особливості фізичного виховання за межами школи тощо [23; 24].

Вивчення саме цих питань дасть змогу краще зрозуміти особливості організації фізичного виховання молодших школярів у Новій українській Школі

Об’єкт дослідження: організація фізичного виховання молодших школярів у НУШ.

Предмет дослідження: психолого-педагогічні умови організації та проведення уроків фізичної культури молодших школярів в умовах НУШ.

Мета дослідження: визначити та обгрунтувати умови фізичного виховання молодших школярів в сучасній початковій школі.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати і систематизувати наявні у науково-методичній літературі теоретичні проблеми фізичного виховання школярів молодшого шкільного віку.
2. Вивчити й описати теоретичні основи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.
3. Дослідити психолого-педагогічні умови організації фізичного виховання молодших школярів в умовах НУШ.

          Методи дослідження: спостереження, бесіда, вивчення наукової літератури та нормативних і інструктивно-методичних документів, аналіз, синтез, узагальнення.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, п’яти підрозділів, висновку, списку використаних джерел, додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ – ВАЖЛИВА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

 

1.          Історичний аспект проблеми фізичного виховання молодших школярів

 

Фізична культура почала складатися на окремому рівні економічного та суспільного розвитку в епоху верхнього палеоліту, тобто близько 50 тисяч років назад, коли в ході еволюційного процесу людина перейшла від простого сприйняття природного середовища до цілеспрямованої дії його зміни. Необхідність працювати, виготовляти знаряддя праці, передавати наступним поколінням накопичені трудові вміння та навички стала об'єктивною причиною виникнення фізичного виховання як особливої категорії суспільного життя. Дії, на основі яких виникали фізичні вправи, почали безпосередньо впливати не тільки на предмет праці, а й на саму людину. Перетворення трудових дій на фізичні вправи значно поширило сферу їх впливу на людину в плані її всебічного вдосконалення [4].

У період розквіту родового суспільства, коли люди почали займатися землеробством та тваринництвом, створилися відповідні матеріальні умови, виникла необхідність передачі життєвого досвіду у застосуванні предметів праці та бойових дій підростаючим поколінням. Тому виховання, в тому числі фізичне, виділилося в окрему суспільну функцію.

На зміну первіснообщинному ладу приходить класове суспільство - рабовласницьке. Нормою суспільних відносин стають війни з метою захоплення рабів та чужої території. Це сприяло подальшій зміні фізичного виховання, у якому військово-фізична підготовка стає пріоритетною.

У рабовласницьких державах тяжку фізичну працю виконували раби, а вільні громадяни (представники пануючого класу) повинні були мати всебічну військово-фізичну підготовку. Функцію виховання брала на себе держава, як це було в Спарті, Афінах та ін. Культ гармонійно розвиненого тіла, сили, витривалості, мужності займає значне місце в системі цінностей людини античного світу. Великі спортивні заходи, що проводилися в цей час: Олімпійські, Йєменські, Немейські, Піфійські ігри - позначались навіть у відносинах між державами. У цей час виникає новий напрямок фізичної культури - лікувально-профілактичний. Застосування засобів загартування організму, гігієни (лазня, масаж), організація активного відпочинку (плавання, верхова їзда, прогулянка на колісницях та ін.).

Після заміни рабовласницького суспільства феодальним підростаюче покоління (хлопчики та юнаки) з сімей феодалів отримували рицарське (військово-фізичне) виховання, в основу якого було покладено вміння володіти мечем, шпагою, списом, добре їздити на коні та ін. Поряд з цим серед міського та сільського населення (простолюдини) створювалася своя - народна система фізичного виховання, яка складалася з народних рухливих ігор, танців, військових та фізичних вправ (боротьба, кулачний бій та ін.) [4].

З середини XVII століття в період створення буржуазних суспільно-економічних відносин активізується розвиток фізичної культури: формуються різні системи фізичної підготовки, удосконалюються засоби, форми та методи фізичного виховання дітей, молоді та дорослих людей ; у містах європейських країн створюються спортивні гуртки, клуби та ін. Розвиток різноманітних видів спорту викликано виготовленням спортивного інвентарю та обладнання, визначенням чітких правил змагань, будівництвом спортивних споруд та ін.

Важко переоцінити педагогічний доробок Д. Дідро в науковому осмисленні функціональної ролі фізичного виховання у пізнавальній діяльності дитини. Він рекомендує чергувати навчання з перервами, впроваджувати в режим дня ігри та вільний час і радить батькам та вчителям розписувати розпорядок дня молодших школярів до хвилини, щоб позбавити дітей перевтоми і не довести до нудьги від одноманітності [8].

Педагогічна доктрина Жан-Жака Руссо стосовно взаємодії батьків і вчителів у плані фізичного виховання вимагала максимальної свободи для дитини, передбачала найпростішу їжу й одяг, засуджувала будь-яке медичне лікування і містила переваги проживання в селі й тривале перебування на свіжому повітрі: «Стрибайте, бігайте, кричіть». Усе це зумовлено, на думку філософа, потребами дитячого організму, який починає з роками міцніти [31].

З розширенням економічного та культурного співробітництва між різними країнами спорт виходить за рамки окремих держав, це знайшло своє відображення в організації міжнародних змагань, відродженні регулярного проведення сучасних Олімпійських ігор (з 1886 р.) за ініціативою французького педагога П'єра де Кубертена.Становлення фізичної культури в змісті освіти на правах однієї із одиниць його структури вимагало багатовікових зусиль мислителів-гуманістів, педагогів і ентузіастів фізичної культури епохи Відродження, соціалістів-утопістів, соціал-демократів та інших представників прогресивної педагогічної думки.

В 50 - 60 роки XX століття предмет «Фізична культура» трансформувався в системо утворюючу форму організації фізичного виховання в закладах загальної освіти та об'єднав навколо себе позакласні форми організаційних занять фізичними вправами: фізкультурно-оздоровчі, заходи в режимі шкільного дня (гімнастика до занять, фізкультурні хвилинки і паузи на уроках, ігри і фізкультурні забави на перервах), позакласна і позашкільна спортивно-масова робота.

Цікавими видаються й прогресивні ідеї німецьких філантропістів щодо фізичного виховання дітей. Вони вважали, що всебічне фізичне виховання повинно здійснюватися з раннього дитинства вдома і в школі у певних напрямах, а саме:

1) засвоєння елементарних правил гігієни (режим харчування, сон, повітряні й водні процедури тощо);

2) використання фізичних вправ, заснованих на природних рухах людини;

3) застосування рухливих ігор спеціального призначення;

4) запровадження шкільного викладання гімнастики (Гутс-Мутс), де філантропісти виступили початківцями [9, с. 314-324].

Адольф Дістервег стверджує, що принцип гармонійної освіти вимагає певного розвитку тіла й духу (здоровий дух у здоровому тілі). Ніякий вид, ніякий бік розвитку не повинні здійснюватись на шкоду іншому. Особливо цінними є його переконання, що істинний учитель – найкращий і найвірніший друг батьків. Наприклад: «Почувати себе учителем – це означає почувати себе другом батьківського дому» [9, с. 313-314]. Автор розглядав роль учителя й школи у фізичному вихованні дітей як провідну ланку, яка повинна визначати вплив сім’ї на особистість дитини.

Значний внесок у вдосконалення уявлень про систему фізичного виховання підростаючого покоління зробив основоположник фізичної освіти, російський педагог, анатом і лікар Петро Лесгафт. Він убачав мету виховання в гармонійному поєднанні розумового, морального і фізичного розвитку і в основу теорії фізичного виховання поклав не тільки дані анатомії і фізіології, а й психологічної науки [18; 19].

 Осмислення історико-педагогічних аспектів проблеми фізичного виховання дає підстави стверджувати, що не існує народу, в якого не було б самобутнього різновиду фізичних вправ і рухливих ігор, які становлять важливий елемент його національної культури, життя й побуту. Сила й витривалість, стійкість і спритність у кожному народові високо цінуються. Ці риси батьки завжди прагнули виховати у своїх дітей. Окрім того, кожний народ історично збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов’язане з іншими сторонами формування особистості. Вивчення стародавніх літописів, літературних творів, фресок і настінних малюнків, зокрема Софіївського собору, результатів археологічних досліджень, етнографічних джерел свідчить, що і в історії українського народу фізичне виховання було одним із основних видів щоденної діяльності людини, складовою обрядів, фактором підготовки її до праці, передумовою посилення оборонних функцій держави. На розвиток фізичного виховання безумовний вплив мали соціально-економічні умови певної доби, національні особливості й етнічний склад українського народу, а також географічне розташування держави. Зокрема, важливим фактором визнавалося свідоме застосування людиною фізичних вправ у повсякденному житті, зумовлене потребами особистості, сім’ї, роду, суспільства. Розуміючи, що хвороба чи каліцтво травмує людину, прогресивні сили суспільства дбали про те, аби діти могли рости бадьорими, здоровими й життєрадісними. А народна мудрість закликає: «Бережи одежу з нову, а здоров’я змолоду», бо «Горе стихає, а здоров’я зникає і радість минає».

 Важко переоцінити освітнє й виховне значення легенд і переказів про надзвичайну фізичну силу українських богатирів, що завжди гармонійно поєднувалася з моральною довершеністю. Це поєднання було й залишається ідеалом виховання всіх наступних поколінь («Сила без голови шаліє, а розум без сили маліє», «Сила та розум — краса людини») [30].

Фізичне й психофізичне загартування підростаючих поколінь посідало важливе місце в козацьку епоху — період розвитку українського шкільництва та духовної культури.

Доведено, що українська козацька система виховання — глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в світі. Ця система мала кілька ступенів виховання (дошкільне, родинне та родинно-шкільне). Вона перш за все утверджувала високий статус батьківської і материнської народної козацької педагогіки, одним із завдань якої було: готувати фізично загартованих, із міцним здоров’ям, мужніх воїнів-захисників свого народу від чужоземного поневолення. Ідея фізичного й духовного вдосконалення підростаючого покоління в родинно-шкільному соціумі знайшла своє відображення і в теоретичній спадщині українських прогресивних діячів освіти та має непересічне значення для сучасної української національної школи [10; 30; 34; 35; 36; 40]. Так, видатний просвітитель XVIII ст. Г. Сковорода, який першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання, вважав, що фізичне виховання повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків, у турботі про матір у період вагітності й годування дитини [33].

Відстоюючи ідею загального обов’язкового навчання, М. Корф стверджував, що метою загальноосвітньої школи повинна бути підготовка людини до життя, й до того ж людини, розвинутої фізично і духовно [15]. Важливого значення фізичному вихованню надавав закарпатський педагог-просвітитель О. Духнович. Проповідуючи принцип природовідповідності виховання, він розвивав ідею про рівномірний розвиток фізичних та інтелектуальних сил дитини [10]. Значну увагу фізичному вихованню дітей приділяв К. Ушинський. Однією з головних його турбот було поширення педагогічних знань серед вихователів-педагогів і батьків. Він писав, що дорослі повинні розвивати в дитині все добре, підтримувати в ній її власне прагнення до вдосконалення [39; 40].

Важко переоцінити судження Г. Ващенка про фізичне виховання. За його переконанням, фізичне виховання має дві основні площини: гігієнічне виховання і фізичні вправи. У першій стоїть завдання гарантувати здоров’я, а в другій — фізичний розвиток [5]. Виходячи з історичної соціально-політичної обумовленості, а також спираючись на цінний досвід педагогів-попередників, значимість фізичного виховання у цілісному формуванні особистості доводить С.Русова. Проаналізувавши погляди на цю проблему багатьох представників передової педагогічної думки, вона доходить висновку, що мета виховання повинна полягати в тому, аби допомогти в здійсненні еволюції духовних і фізичних сил дитини [30].

Фізичне виховання, за твердженням Я.Чепіги, повинно стати в системі формування людини одним із найважливіших факторів не лише тілесного, а й духовного розвитку. У статті «Фізичне виховання» автор зізнається, що взятися за розробку проблеми фізичного виховання його примусив власний педагогічний досвід, а також зроблений ним унаслідок тривалих спостережень висновок про те, що «свідомо» й несвідомо люди занапащали своє здоров’я, здобуваючи погані звички в дитинстві, оскільки про фізичне здоров’я дітей не дбали як слід ні батьки, ні школа. Внаслідок цього діти зростають слабкими, малосильними, в подальшому вони ж, ставши дорослими, породжують таких же кволих нащадків, чим знесилюють націю. І все це відбувається тому, що в гонитві за освітою дитини і батьки, і школа забувають про здоров’я дитини та про міцність її тіла [43].

Не втрачає актуальності й судження Я. Чепіги стосовно того, що в педагогічній системі тривалий час дитина розглядалася як особа, яка складається лише з інтелекту, і що лише цей інтелект шляхом роботи пам’яті можна було розвивати. Зовсім не брався до уваги фізичний бік розвитку дитини й недооцінювалась вихователями роль фізичної діяльності в розвитку інтелекту. Байдужість до другої частини, рівноцінної першій з боку фізіології, була злочинною й з боку батьків, громадськості та держави.

У працях видатних педагогів радянського періоду [15; 34; 35] особливу увагу приділено формуванню особистої активності дитини, тобто виробленню у неї суспільно корисних потреб. Так, П. Блонський вважав, що найважливіше завдання фізичного виховання у сім’ї і школі полягає в тому, щоб навчити дітей оберігати себе від хвороб, виробляти гігієнічні навички [3].

 Вагомим внеском у розв’язання проблеми взаємодії родини і школи в усебічному вихованні школярів є праці А. Макаренка. «Виховання, відзначав він, процес соціальний у широкому розумінні цього слова. Виховує дитину (добре чи погано) все: природа, середовище, явища, речі, але в першу чергу — люди. Із них на першому місці — батьки і педагоги». [22, с. 20-21]. Завданням фізичного виховання школярів А. Макаренко вважав утвердження чітко спланованого режиму дня, до якого повинні входити, поряд з іншими загальноосвітніми дисциплінами, заняття фізичною культурою.

Серед багатьох проблем, що привертали увагу В. Сухомлинського, однією з головних була проблема фізичного виховання школярів. Добре, міцне здоров’я, за його переконанням, — найважливіша умова життєрадісного сприймання й активної, творчої діяльності кожної людини. «Духовне життя дитини, стверджував педагог, її інтелектуальний розвиток, мислення, пам’ять, увага, почуття, воля великою мірою залежать від «гри» її фізичних сил. Слаба, квола, нездорова, схильна до хвороб дитина на уроці швидко втомлюється, згасають її очі, стають млявими рухи» [35, с. 193]. Окрім того, заняття фізичною культурою і спортом повинні, на думку педагога, приносити учням ще й задоволення та насолоду, стати потребою особистості. А тому дуже важливо сформувати свідоме ставлення школяра до власного організму, виробити вміння берегти здоров’я, зміцнювати його правильним режимом, гімнастикою і спортом.

Важко переоцінити поради В. Сухомлинського щодо самовиховання у фізичній культурі [дод. А].

На прикладі декількох поколінь вихованців В. Сухомлинський прийшов до глибокого переконання, що успіху у вихованні взагалі й фізичному зокрема можна досягнути тільки спільними зусиллями родини, школи і громадськості.

Отже, вивчення й узагальнення історико-педагогічних аспектів проблеми фізичного виховання учнів дає підстави виважено і системно підійти до осмислення надзвичайно актуальних завдань вітчизняної освіти сьогодення, зокрема з позиції фізичного вдосконалення і самовдосконалення учнів. У виховному плані особливо важливо збалансувати ступінь управління проявами самостійності школярів у їх заняттях спортом: управління не повинно пригнічувати ініціативу, але й самостійність не повинна перетворюватися у безконтрольність.

Значний інтерес для нас становить дослідження Е. Фольке [16], присвячене з’ясуванню мотивів, що спонукають школярів самостійно займатися спортом. Провідними з них виявилися: інтерес до занять, задоволення, яке дають заняття спортом, можливість проявити ініціативу, розвиток фізичної сили, духовності. На першому місці, як відзначили 88 % хлопчиків та 77 % дівчаток, – інтерес до занять. Однак інтерес сам по собі – умова необхідна, але ж недостатня для постійних самостійних тренувань. Необхідною й достатньою умовою є дієвість і стійкість інтересу, які стимулюються постійним педагогічним керівництвом учителя фізичної культури [16]. Проаналізувавши характер впливу рухової активності на особистість школяра, Ю. Маршнер відмічав, що за біологічними, соціальними і освітньо-виховними показниками учні, які активно займаються спортом, фізичною культурою, мають значну перевагу над своїми ровесниками, які ведуть малорухливий спосіб життя. Секрети спортивних успіхів дітей криються не в особливих методах тренувань і системі підбору вправ, а у звичайних загальноосвітніх школах, бо все починається з дитинства, зі школи і сім’ї. Наприклад, дозвілля німецьких дітей тісно поєднується з фізичною культурою. Починається в них усе із школи і сім’ї, з уміння педагогів і батьків по-справжньому й на сучасному рівні виховувати малечу. Міцно увійшов у повсякденне життя населення країни спорт. Особливою турботою в них оточено дітей. Широкого розмаху серед німецьких дітей набув рух «Тато, мама і я – спортивна сім’я». Німецькі педагоги-практики наголошують на тому, що саме масові змагання з різних видів спорту, які проводяться спілкою німецьких спортивних товариств (зокрема, «Гартуйся», «Спорт для всіх»), створюють сприятливі соціально-педагогічні передумови для формування позитивно-активного ставлення батьків до занять фізкультурою, стимулюють єдність зусиль із школою в напряму актуалізації потреби дітей у заняттях фізичними вправами. Соціологічні дослідження, проведені німецькими фахівцями, показали, що причини, обумовлені шкільним середовищем, через які діти почали займатися спортом, посідають перше місце в розвитку фізичних здібностей [2].

До того часу, як дитина зможе скористатися формами навчання і зможе бути наполегливою, жартівливою, цікавою і передбачуваною, вона має навчитися досягати мети і програвати. Їй необхідно отримувати задоволення від фізичної та розумової праці.

Сучасні діти мало рухаються, менше грають в рухомі ігри через прив'язаність до телевізора і комп'ютера. Зменшується і кількість відкритих місць для ігор. Батьки і педагоги все більше занепокоєні як, де і коли можна надати дітям можливість активно і творчо погратись. А щоб підтримати інтерес дітей до таких ігор діти повинні їх знати і завдання педагога допомогти їм в цьому. Саме тому є фізичне виховання є важливим компонентом всебічного гармонійного розвитку особистості

Система фізичного виховання має мету – на основі повного використання засобів фізичної культури та спорту реалізувати можливості всебічного розвитку молодого населення України, удосконалити їхні рухові здібності і водночас сформувати моральні та вольові якості, які характеризують суспільно активну особистість; забезпечити на цій основі підготовленість кожної людини до плідної праці та інших важливих для суспільства видів діяльності.

Зміст мети розкривається у завданнях з урахуванням специфічних аспектів фізичного виховання та його взаємозв'язку з іншими видами виховання визначають три групи основних завдань: оздоровчі, освітні, та виховні. Успішне розв'язання завдань фізичного виховання молодших школярів можливе лише в тому разі, якщо воно стане органічною частиною всього навчально-виховного процесу школи, предметом спільної турботи педагогічного колективу, учнівських організацій, батьків, громадськості.

Зміцнення здоров'я і сприяння правильному фізичному розвиткові учнів є важливим завданням початкової школи. Фізичний стан дитини її здоров'я є тим підґрунтям, на якому розвиваються всі її сили і можливості, в тому числі й розумові.

Завдання зміцнення здоров'я дитини передбачає загартування її організму. З цією метою заняття фізкультурою по можливості слід проводити на повітрі, а у приміщенні необхідно дотримуватись гігієнічних вимог.

Видатний український педагог В.О.Сухомлинський відзначав, що велику роль у фізичному і духовному розвитку дітей відіграють заняття фізкультурою і спортом. Але серйозну функцію ці заняття виконують лише тоді, - наголошував він, - коли вся навчально-виховна робота перейнята турботою про здоров'я, про гармонію фізичного і духовного [36].

Великі розумові і статистичні навантаження в школі, відсутність додаткової рухової активності, малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування призводять до того, що в більшості школярів погіршується зір, діяльність серцево-судинної і дихальної системи, порушується обмін речовин, зменшується опірність організму до різних захворювань, що приводять до погіршення стану їхнього здоров'я.

У сучасних умовах важливим завданням родини і школи в роботі для зміцнення здоров'я дітей є розвиток в учнів стійкого інтересу до занять фізичними вправами в школі і дома. У зв'язку з цим необхідно використовувати усі форми фізичного виховання в школі, а також самостійні заняття фізичними вправами вдома з метою підвищення рухової активності, зміцненню здоров'я, поліпшення фізичної підготовленості учнів.

У процесі фізичного виховання молодших школярів вирішуються різноманітні питання: виховуються морально-вольові якості особистості; виробляється необхідність в повсякденних заняттях фізичними вправами; розвиваються рухові якості, необхідність в праці. Але через недостачу часу, який за планом відводиться на фізичне виховання, вирішити ці питання тільки зусиллям школи неможливо. Організовані форми фізичного виховання, передбачені навчальною програмою, складають в середньому 32%           добової необхідності дитини, а спонтанні побутові рухи – 18 - 20%. Тому, тільки використання різних форм фізичного виховання в режимі дня, в позакласний та вільний час може заповнити нестачу рухової активності учнів.

Отже, у зв’язку з покращенням інформаційних технологій змінилося і наше життя, воно стало малорухомим, багато часу діти проводять біля комп’ютерів та гаджетів, тим самим знизивши рухову активність. Для усунення цієї проблеми важливу роль грає урок фізичної культури, але в сучасних школах відбувається спад інтересу учнів до традиційних уроків. У зв’язку з цим є актуальною проблемою добір засобів уроків фізичної культури. Наші діти – це «діти третього тисячоліття», їхні погляди, спосіб життя кардинально відрізняються від нас. Життя для них – це гармонія між пізнаванням нового, самовдосконаленням, грою та розвагами.

 

 

2.           Теоретичні засади організації системи фізичного виховання молодших школярів

 

Фізичне виховання відіграє значну роль у підготовці всебічно розвиненої людини, здатної успішно трудитися в різних галузях господарства і соціально-культурної сфери, захищати Батьківщину. Отож завдання школи – не тільки в підготовці високоосвіченої, висококультурної молодої людини, а й у створенні необхідних передумов для її всебічного фізичного розвитку. 

 Державним стандартом початкової освіти (2018) визначено, що початкова освіта має два цикли навчання (1 - 2 і 3 - 4 класи), що враховують вікові особливості розвитку та потреби дітей і дають можливість забезпечити подолання розбіжностей у досягненнях, зумовлених готовністю до здобуття освіти. Зміст освіти в документі представлено в дев’яти освітніх галузях: мовно-літературній, математичній, природничій, технологічній, інформатичній, соціальній і здоров’язбережувальній, фізкультурній, громадянській та історичній, мистецькій. Кожна галузь описана через загальні результати навчання та обов’язкові результати навчання здобувачів освіти. Загальні результати навчання представлені описом складників ключових і предметних компетентностей, якими має володіти випускник закладів середньої освіти ІІІ ступеня, та окреслюють кінцевий результат для побудови освітньої траєкторії здобувачів загальної середньої освіти. Обов’язкові результати навчання показують, які складники ключових і предметних компетентностей мають бути сформованими у здобувачів освіти на кінець кожного циклу навчання [7; 13].

 Фізичне виховання забезпечується відповідними сучасними науковими досягненнями, медичним обслуговуванням, педагогічними кадрами, матеріально-технічною, правовою, нормативною, інформаційною базою та бюджетним фінансуванням. Фізичне виховання дітей реалізується через систему таких дидактичних компонентів: обов'язковий (заняття, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня), що формує основи фізичної культури особистості відповідно до Державних стандартів Освітньої галузі «Фізичне виховання» та позаурочний (заняття у секціях та гуртках спортивного спрямування навчального закладу, позашкільних навчальних закладах, самостійні заняття, участь у фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходах), що доповнює обов'язковий компонент з урахуванням індивідуальних мотивів, інтересів і потреб, природних здібностей та стану здоров'я особистості [7]. Освітні програми повинні передбачати освітні компоненти для вільного вибору здобувачів освіти.

Заклади освіти можуть використовувати типові або інші освітні програми.

З урахуванням поетапного переходу закладів освіти на здійснення діяльності за новим Державним стандартом у 2018/2019 навчальному році освітня програма закладу освіти може розроблятися на основі:

• для 1 класів – Державного стандарту початкової освіти (2018), типових освітніх програм (наказ МОН України від 21.03.2018 № 268);
• для 2-4 класів – Державного стандарту початкової загальної освіти (2011), типових освітніх програм (наказ МОН України від 20.04.2018 № 407) [7; 13].

 У навчальному плані освітньої програми закладу освіти конкретизується варіативний складник. У разі використання варіативної години на вивчення курсу за вибором до переліку навчальних програм, який є складником освітньої програми, додається програма цього курсу. Звертаємо увагу, що програма курсу за вибором повинна мати відповідний гриф і входити до переліку навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників, рекомендованих МОН України для використання в початкових класах закладів загальної середньої освіти [7].

Використання годин варіативного складника навчальних планів може йти на збільшення годин на вивчення окремих предметів інваріантного складника, упровадження курсів за вибором, проведенням індивідуальних консультацій та групових занять.

При розподілі варіативного складника навчального плану слід враховувати, що гранично допустиме навантаження вираховується на одного учня, а уроки фізичної культури не враховуються при визначенні цього показника.

У період переходу шкіл на здійснення освітньої діяльності за новим Державним стандартом заклади освіти розробляють (власні) / комплектують (на основі типових освітніх програм, чинних освітніх програм) освітні програми на кожен навчальний рік, структурують їх відповідно до вимог пункту 33 Закону України «Про освіту». Звертаємо увагу, що загальний обсяг навчального навантаження визначається в навчальному плані, очікувані результати навчання здобувачів освіти окреслюються в навчальних програмах предметів/інтегрованих курсів (що є складниками освітньої програми). В освітній програмі закладу освіти, що складена на основі типової освітньої програм чи іншої освітньої програми, що може бути впроваджена відповідно до чинних нормативних документів, навчальні програми предметів/інтегрованих курсів подаються переліком.

На основі навчальної програми предмета/інтегрованого курсу вчитель складає календарно-тематичне планування в довільній, зручній для використання формі, з урахуванням навчальних можливостей учнів класу.

У 2017/2018 навчальному році вивчення фізичної культури у 1-4 класах здійснюватиметься за навчальними програмами:

•                  «Фізична культура для загальноосвітніх навчальних закладів. 1-4 класи» (авт. Т. Круцевич та ін., 2016);
•                  спеціальна медична група 1-4 класи «Фізична культура для спеціальної медичної групи. 1-4 класи (авт. В. Майєр, 2006).

Типовими навчальними планами для загальноосвітніх навчальних закладів у 2017/2018 навчальному році на вивчення предмета «Фізична культура» у 1-4 класах в інваріантній складовій передбачено – 3 години на тиждень [37; 38].

Інформується, що частину навчального навантаження з фізичної культури у початковій школі (до 1 години на тиждень) можна використовувати на вивчення окремих навчальних предметів, що забезпечують рухову активність учнів (хореографія, ритміка, плавання тощо), за наявності відповідних умов, педагогічних кадрів та навчальних програм, які мають гриф Міністерства освіти і науки України [27].

         Згідно з положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи, та організацію фізичного виховання в школі відповідає директор.

На директора школи покладають такі завдання:

•                  відповідальність за стан фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи;
•                  створення умов для реалізації творчого потенціалу молодших школярів, спрямування їх на духовне та фізичне становлення і самяовдосконалення засобами фізичного виховання та спорту;

–                    забезпечення умов для виконання учнями науково обґрунтованого обсягу рухової активності та її контроль;

–                    відповідальність за дотриманням правил техніки безпеки під час роботи з учнями та ефективне використання навчально-спортивної бази;

–                    забезпечення необхідним спортивним інвентарем та обладнанням відповідно до типового переліку;

–                    забезпечення кадрового потенціалу для занять учнів фізичною культурою та спортом;

–                    створення необхідних умов для проведення уроків з фізичної культури і організації позакласної спортивно-масової та оздоровчої роботи, організацію фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня школи, щоденних фізкультурних занять у групах продовженого дня, проведення занять з учнями, зарахованими за станом здоров'я до спеціальної медичної групи, а також для виконання масових позакласних спортивно-оздоровчих заходів;

–                    здійснення щоденного контролю за фізичним вихованням учнів - відвідування уроків, спостереження за проведенням занять у режимі навчального дня;

–                    організацію проведення регулярних медичних оглядів учнів [7].

У фізичному вихованні учнів беруть участь учнівські організації та весь педагогічний колектив школи.

Заступник директора школи з навчально-виховної роботи:

–                    відповідає за виконання навчальних програм і якість викладання на уроках фізичної культури;

–                    забезпечує систематичний контроль за проведення уроків і факультативних занять з фізичної культури та спорту, а також занять з школярами, зарахованими за станом здоров'я до спеціальної медичної групи;

–                    контролює проведення фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі навчального дня;

–                    координує на основі між предметних зв'язків діяльність педагогічного колективу щодо формування в учнів знань, пов'язаних із збереженням та зміцненням здоров'я, виховання в учнів звичок здорового способу життя;

–                    забезпечує підвищення кваліфікації вчителів фізичного виховання;

–                    спрямовує діяльність методичного об'єднання вчителів фізичного виховання.

Організатор позакласної і позашкільної виховної роботи з дітьми бере участь в організації і роботі фізичної культури, залучаючи до співпраці педагогічний колектив, учнівські і шефські організації, батьків та старшокласників.

У положенні визначено також обов'язки учителя фізкультури.

Згідно з положенням він повинен:

–                    нести відповідальність за виконання навчальної програми, за опановування учнями необхідними знаннями, уміннями і навичками на уроках фізичної культури.;

–                    вести систематичний облік фізичної підготовленості учнів;

–                    залучати якомога більше школярів до фізкультурних гуртків, спортивних секцій, а також до різних фізкультурно-масових заходів;

–                    організовувати позакласну фізкультурно-масову і спортивну роботу в школі;

–                    спрямовувати роботу шкільного колективу фізичної культури, а також готувати громадських інструкторів і суддів з числа учнів і максимально залучати їх у доступних формах до проведення різних фізкультурно-оздоровчих занять і заходів;

–                    організовувати підготовку школярів до районних, міських спортивних змагань;

–                    організовувати шкільні змагання і фізкультурні свята;

–                    стимулювати прагнення школярів до здорового способу життя, зменшення серед них проявів антисоціальних явищ;

–                    контролювати організацію та проведення «годин» рухової активності в групах продовженого дня;

–                    спільно з вчителем фізичного виховання розробляє план спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходів;

–                    бере участь у роботі з підготовки та проведення моніторингу фізичного розвитку учнів;

–                    підтримує зв'язки з позашкільними навчальними закладами з метою залучення учнів навчального закладу до систематичних занять фізкультурою і спортом;

–                    проводить пропагандистську роботу серед учнів, їх батьків, вчителів щодо здорового способу життя.

Обов'язки педагога-організатора:

–                    спільно з вчителем фізичного виховання організовує і проводить позаурочні фізкультурно-оздоровчі та спортивні заходи;

–                    надає допомогу учнівським колективам в організації фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів у класах;

–                    бере участь у роботі з підготовки та проведення моніторингу фізичного виховання учнів;

–                    проводить пропагандистську роботу серед учнів, їх батьків, вчителів щодо здорового способу життя [7].

Учителі початкових класів мають:

–                    стежити за дотриманням школярами режиму дня, виконання ними ранкової гімнастики;

–                    сприяти залученню учнів до спортивних секцій та гуртків;

–                    стежити за правильною поставою учнів;

–                    виховувати в учнів інтерес і звичку до систематичних занять фізичними вправами.

Вихователі груп продовженого дня:

–                    забезпечують у навчальних приміщеннях створення умов, які відповідають санітарно-гігієнічним вимогам та вимогам техніки безпеки;

–                    дбають про дотримання учнями режиму дня, правил особистої та суспільної гігієни, вимог безпечної поведінки;

–                    сприяють формуванню знань і навичок учнів щодо здорового способу життя;

–                    організовують і проводять щоденні «години» рухової активності (тривалістю 1год., переважно на свіжому повітрі) з використанням рухливих і народних ігор, естафет тощо;

–                    контролюють відвідування учнями секцій, гуртків спортивного спрямування [37].

Медичний контроль за фізичним вихованням є необхідною умовою успішного виконання завдань фізичного виховання дітей. Згідно з положенням про організацію фізичного виховання і масового спорту в загальноосвітніх закладах, загальне керівництво організацією медичного контролю за станом здоров'я дітей здійснюють місцеві органи охорони здоров'я відповідно до діючого законодавства України.

Медичний контроль здійснюється відповідно до діючих вимог з медико-педагогічного контролю за фізичним вихованням дітей.

Медичний персонал навчального закладу:

–                    організовує та проводить щорічні медичні огляди;

–                    готує на підставі результатів медичних оглядів проект наказу про розподіл учнів на медичні групи;

–                    комплектує спеціальні медичні групи та надає консультаційну допомогу вчителю щодо здійснення навчально-виховного процесу з цією категорією дітей;

–                    визначає допуск дитини до занять після перенесених хвороб;

–                    спільно з фахівцями (інструкторами, вчителями) контролює навантаження на учнів на уроках з фізичного виховання;

–                    проводить бесіди з дітьми про правила особистої та суспільної гігієни, надання першої допомоги;

–                    контролює відповідність навчальних приміщень санітарно-гігієнічним нормам та вимогам техніки безпеки;

–                    здійснює медичне обслуговування фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів;

–                    завіряє заявки команд навчального закладу для участі у позашкільних фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходах;

–                    проводить просвітницьку роботу серед педагогічного колективу, батьків щодо засад здорового способу життя, виховання здорової дитини [7].

Управління освіти і науки місцевих держадміністрацій спільно з органами охорони здоров'я щорічно підбивають підсумки роботи щодо збереження та зміцнення здоров'я дітей та учнівської молоді, результатів моніторингу їх фізичного розвитку.

Учні початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів зобов'язані:

–                    дотримуватись правил особистої та суспільної гігієни, дотримуватись правил безпечної поведінки у побуті та під час занять фізичними вправами;

–                    повсякденно використовувати набуті знання і навички щодо ведення здорового способу життя;

–                    постійно виконувати обсяг рухової активності відповідно до своїх вікових психофізичних потреб (відвідування уроків фізичного виховання, заняття в гуртках, секціях спортивного спрямування, самостійні заняття, участь у спортивних фізкультурно-оздоровчих заходах, активний відпочинок тощо);

–                    використовувати свій творчий потенціал на духовний та фізичний розвиток і самовдосконалення засобами фізичного виховання і спорту;

–                    брати участь у спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходах навчального закладу; дбати про оптимальний рівень здоров'я та особистого фізичного розвитку.

Вікові особливості молодших школярів (висока емоційність і рухливість, нестійка увага, конкретність мислення і пам'яті, підвищена втома), диктують учителю необхідність творчого, застосування різноманітних методів навчання і виховання.

Потрібно підкреслити, що саме фізичне виховання більш за все задовольняє високу рухову активність молодших школярів. Потяг учнів до уроків особливий, що створює сприятливі умови для використання занять фізичною культурою у виховних цілях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. УМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

 

         2.1  Систематичність проведення уроків фізичного виховання у початковій школі

       

       Великі можливості для здійснення морального виховання дітей молодшого шкільного віку у процесі занять фізичною культурою передбачені самим характером фізично-спортивної діяльності. Накопичення позитивного морального досвіду поведінки у колективі юних спортсменів об'єктивно обумовлено емоційністю занять, необхідністю систематично-послідовно долати труднощі на шляху до поставленої мети, суспільно-корисний характер спортивної діяльності, взаємозв'язок особистої і суспільної зацікавленості у боротьбі за кращий спортивний результат і фізичне удосконалення – це все створює необхідні передумови для здійснення морального виховання.

Зміст, завдання і форми фізичного виховання у початковій школі:

Фізичне виховання дітей молодшого шкільного віку є невід'ємною складовою освіти, яка забезпечує можливість набуття кожною дитиною необхідних науково обґрунтованих знань про здоров'я і засоби його зміцнення, методики організації змістовного дозвілля і спрямована на формування в них фізичного, соціального та духовного здоров'я, вдосконалення фізичної та психічної підготовки до ведення активного довготривалого життя та професійної діяльності [23].

Метою фізичного виховання є формування особистості, спрямоване на забезпечення необхідності рівня розвитку життєво важливих рухових навичок і фізичних якостей, загальнолюдських цінностей: здоров'я, фізичного, соціального та психічного благополуччя; виховання інтересу і звички до самостійних занять фізичною культурою і спортом, набуття навичок здорового способу життя.

 

Досягнення мети забезпечується реалізацією завдань:

Основними засобами фізичного виховання є: натуральні сили природи - сонце, повітря, вода; організація правильного режиму харчування, праці і відпочинку; гігієнічна гімнастика; гігієна догляду за тілом; гімнастика, спортивні ігри, туризм, праця.

Усі названі засоби, які забезпечують фізичне виховання людини, мають використовуватися комплексно з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей вихованців.

Основними формами роботи з фізичного виховання в режимі навчального дня є уроки фізичної культури; гімнастика до уроків, фізкультурні хвилинки під час уроків, ігри та фізичні вправи на перервах та в групах продовженого дня. Зміст цих занять визначається змістом уроків фізичної культури відповідного класу. Систематичне проведення таких заходів сприяє фізичному розвитку, підвищенню розумової працездатності й успішності, виховує дисциплінованість і організованість.

Уроки фізичної культури в школі розрізняють за змістом і педагогічними завданнями. За змістом розрізняють комплексні уроки та уроки з акцентом на певний вид навчального матеріалу. В 1 - 4 класах у більшості випадків проводять комплексні уроки, які передбачають рухливі ігри, вправи з основної гімнастики, легкоатлетичні вправи або вправи з лижної підготовки. Можна проводити уроки, що передбачають один вид вправ. Наприклад, лижної підготовки, плавання чи рухливих ігор. Залежно від поставлених педагогічних завдань, уроки фізичної культури поділяються на вступні, уроки ознайомлення з новим матеріалом, вивчення нового матеріалу, повторення вивченого матеріалу та вдосконалення у виконанні, уроки мішаного типу, контрольні та підсумкові.

Будь-який урок фізичної культури має відповідати типовій структурі, але кожен з них має свої особливостi [37; 38].

Більшість уроків фізичної культури слід проводити на відкритому повітрі (при шкільних майданчиках, стадіоні). Взимку уроки на відкритому повітрі проводять в тиху погоду або при слабкому вітрі за температури не нижче -10 градусів за Цельсієм для учнів 1 - 2 класів та -12 градусів за Цельсієм для учнів 3 - 4 класів (для середньої кліматичної зони). В інших кліматичних зонах питання про можливість проведення занять на повітрі вирішується органами освіти спільно з органами охорони здоров'я. У приміщенні, де проводять заняття, температура повітря має бути не нижчою 14 градусів за Цельсієм.

 Гімнастика до уроків. Її мета – організація учнів на  початку навчального дня, запобігання викривленню постави, підвищення працездатності учнів протягом дня, загартування організму. Для дітей, які навчаються в другу зміну, гімнастика до уроків є до того ж і формою активного відпочинку.

Її проводять щодня в школі перед початком уроків. Слід наголосити на тому, що гімнастика до уроків і ранкова гігієнічна гімнастика – це окремі форми роботи з фізичного виховання школярів, вони не можуть замінювати одна одну. У зв'язку з цим серед учнів потрібно вести роз'яснювальну роботу про те, що гімнастика до уроків не повинна замінювати, витісняти ранкову гігієнічну гімнастику, оздоровчо-гігієнічне заняття якої значно більше, ніж гімнастики до уроків.

Комплекс гімнастики до уроків складається з 6 - 8 вправ. На початку  виконується короткочасна ходьба, яка проводиться в бадьорому темпі. В прохолодну погоду на майданчику після ходьби проводиться нетривалий біг на місці, після якого учні знову переходять на ходьбу.

 У комплекс слід добирати такі вправи, які зручно виконувати у звичайному одязі.

Кожну вправу виконують 8 - 10 разів. Кількість повторень залежить від характеру вправ.

Дуже важливо при цьому звертати увагу на правильність дихання.

Фізкультурні хвилинки – форма, що сприяє зменшенню втоми і підвищенню розумової працездатності учнів на уроках. Поряд з цим вони сприятливо діють на організм дитини, запобігаючи порушенням постави.

Протягом навчального дня поступово зростає стомлення дітей, зменшується працездатність. У них знижується увага, збільшується кількість помилок у виконанні завдань і випадків порушень дисципліни (відволікання від навчальної роботи, неспокій, розмови). Тривале сидіння за партою спричинює втому м'язів спини, шиї, ніг, призводить до застійних явищ у нижній частині тіла. Стомившись, учень сутулить спину, лягає грудьми на парту, перекошує тулуб вліво або вправо. Все це негативно впливає на  поставу дитини.

Видатний педагог К.Д.Ушинський писав, що основний закон дитячої природи можна висловити так: дитина вимагає діяльності безперестанно і стомлюється внаслідок не діяльності, а її одноманітності та однобічності. Як один із засобів, що сприяє успішності навчання школярів молодшого віку, він рекомендував короткочасні фізичні вправи під час уроку [39].

Фізкультхвилинка триває 2 - 3 хв. До її комплексу включають 3 - 4 прості, доступні вправи, які не вимагають складної координації і впливають на основні м'язові групи. Кожну вправу повторюють 4 - 6 разів, темп виконання вправ середній або повільний.

Такі вправи поліпшують кровообіг, дихання, сприяють підвищенню розумової працездатності, позитивно впливають на емоційний стан учнів. За своїм характером вправи мають нагадувати "потягування" і деякі розслаблення м'язів, сприяти активізації дихання і діяльності серцево-судинної системи.

Ігри та фізичні вправи в режимі продовженого дня. Для фізичного виховання учнів велике значення має правильна організація навчання, відпочинку, занять фізичними вправами в групах продовженого дня.

Фізичне виховання в групах продовженого дня проводять у формі організованих занять (вправ, ігор, фізкультпауз), під час виконання домашніх завдань, прогулянок, ігор та розваг у години дозвілля. Організовані заняття (ігри та фізичні вправи) проводять щодня протягом години. Вони обов'язкові для всіх учнів (за винятком тих, які за станом здоров'я належать до спеціальної медичної групи). На заняттях використовують вправи та ігри, які вивчалися на фізкультурі, тому ці заняття сприяють розв'язанню оздоровчих і виховних завдань і меншою мірою - навчальних.

У сучасній школі або загальноосвітньому навчальному закладі можна виділити три етапи фізичного виховання учнів:

•                  початкове навчання або базовий етап (І-IV класи);
•                  освітній етап (V-IX класи);
•                  результативний етап спеціальної спрямованості (Х-ХІ класи).

Сьогодні умовно поділяють так званий “шкільний період дитинства” на три вікові групи, а саме:

•                  молодший шкільний вік (діти 6-10 років – учні І-ІV класів),
•                  середній шкільний вік (підлітки 11-14 років – учні V-ІХ класів),
•                  старший шкільний вік (юнаки, дівчата 15-17 років – учні Х-ХІ класів) [38].

Першого освітянською сходинкою у всебічному гармонійному розвитку особистості є початкова школа. Початкова школа — важливий етап у формуванні людської особистості. Фізичні вправи для учнів молодшого шкільного віку є ефективним засобом формування навичок правильної поведінки, взаємин, патріотичних почуттів, виховання в них почуття відповідальності за власний фізичний стан.

Молодший шкільний вік – відповідальний етап у житті дитини і найсприятливіший для росту і загартування організму, розвитку більшості фізичних якостей, формування інтересів, потреб і звичок. У цьому віці найкраще проявляється біологічна потреба в русі, закладається фундамент фізичного розвитку. Інтенсивно розвивається м’язова система, хоча відстають у розвитку дрібні м’язи. Працездатність м’язової системи низька, тому молодші школярі швидко втомлюються, особливо від одноманітної роботи.

У цьому віці є велика загроза у викривленні хребта, і лише 20- 22% учнів початкових класів мають правильну поставу. Цьому можна запобігти, а якщо потрібно то виправити, лише за допомогою фізичних вправ.

Мета фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку – це збереження і зміцнення здоров’я, розвиток основних рухових якостей та рухових здібностей, підвищення рівня фізичної підготовленості дітей [1,4].

Особливого значення в покращенні процесу фізичного виховання молодших школярів останнім часом набуває особистість вчителя, його професійна підготовка в стінах вищого навчального закладу, розуміння ним відповідальності за вирішення завдань фізичного виховання, які передбачені державними документами нашої країни у галузі фізичної культури, освіти і науки.

Вже на  початку XX століття вчителем фізичної культури Петром Франком у статті «Фізичне виховання в народних школах 1 ступеня» визначені завдання фізичного виховання, а саме:

•                  вирощувати здорову, всебічно розвинуту молодь, навчаючи її долати лінивість душі і тіла;
•                  виробляти в хлопців і дівчат життєво важливі рухові вміння та навички;
•                  виховувати сміливість, силу волі, дисциплінованість, витривалість і солідарність;
•                  сприяти вихованню веселої вдачі та погідності духу;
•                  розвивати любов до рідного краю, природи;
•                  відвернути молодь від шкідливих звичок і спрямувати до доцільних, залежно від віку і статі, занять за інтересами.

При цьому треба широко використовувати традиції, звичаї українського народу, як загальнонаціональні, так і місцеві. Вагомий вклад у формування завдань фізичного виховання молодших школярів внесли вітчизняні науковці А.Борисенко, Е.Вільчковський, М.Козленко, В.Новосельський, С.Цвек.

Оздоровчими завданнями є:

•                  поліпшення фізичного стану, фізичного розвитку та тілобудови;
•                  підвищення рівня фізичної підготовленості.

До освітніх завдань науковці відносять:

•                  формування вмінь і навичок з основних видів рухів;
•                  формування навички правильної постави у статичних положеннях і під час рухової діяльності;
•                  розвиток рухових якостей;
•                  поступова підготовка до оволодіння вимогами і нормами оцінки фізичної підготовленості населення України;
•                  озброєння учнів знаннями з питань фізичної культури, спорту, громадської і особистої гігієни.

Виховні завдання спрямовані на:

•                  виховання у школярів стійкого інтересу до фізичної культури та звички самостійно займатися фізичними вправами;
•                  здійсненні тісного зв'язку фізичного виховання із іншими видами виховання.

Запропоновані професором Т. Круцевич завдання фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку передбачають:

1.               Сприяти зміцненню здоров’я і нормальному фізичному розвитку.
2.               Створювати школу рухів на основі вдосконалення вмінь та навичок, набутих в дошкільному віці, і поповнювати їх порівняно нескладними за координацією рухами.
3.               Сприяти розвитку рухових якостей.
4.               Формувати навичку правильної постави при статичних позах і пересуванні.
5.               Прищеплювати основи знань про режим дня, особисту гігієну, значення фізичних вправ для здоров’я.
6.               Виховувати стійкий інтерес і звичку до систематичних занять фізичними вправами.
7.                 Формувати навички культури поведінки.

Кожне заняття має три етапи: підготовчий, основний і заключний.

Завдання першого етапу - психологічна і фізіологічна підготовка дітей до занять фізичними вправами (5 - 10хв.). Під час основного етапу (30 - 35хв.) формуються такі рухові якості, як швидкість, спритність, сила, витривалість, удосконалюються здобуті на уроках фізкультури знання, набуті вміння і навички. У процесі виконання спільних дій зростає організованість, дисциплінованість, культура поведінки. На заключному етапі заняття поступово знижується фізичне навантаження. Відносно спокійний                 стан (3 - 5хв.) – це те, що потрібно учням на даному етапі.

Час занять фізичними вправами в групах продовженого дня суворо не регламентується. Їхня тривалість залежить від стану дітей, видів вправ, кліматичних умов та ін [13].

У процесі вивчення предмета “Фізична культура”:

•                  враховуються найсприятливіші вікові та анатомо-фізіологічні періоди розвитку та оздоровлення організму школярів.
•                  розкривається значення занять фізичними вправами для здоров’я учнів; розвиваються основні фізичні якості та рухові здібності;
•                  формуються вміння і навички здорового способу життя, проведення корисного дозвілля та активного відпочинку;
•                  формуються знання, вміння і навички дотримання особистої гігієни, загартування організму, профілактики захворювань, запобігання травматизму, дотримання правил техніки безпеки;
•                  розвиваються уміння і навички використання фізичних вправ для запобігання порушення постави, зняття втоми учнів.

Під час вивчення предмета “Фізична культура” реалізуються навчальні, розвивальні, оздоровчі, пізнавальні та виховні цілі [1,7].

Навчальні цілі полягають у:

•                  вивченні учнями рухливих і народних ігор, елементів спортивних ігор, окремих видів спорту, основ техніки виконання загальнорозвиваючих, стройових, гімнастичних, акробатичних, легкоатлетичних, ігрових і танцювальних вправ, художньої і ритмічної гімнастики, вправ ковзаняра, лижника та плавця;
•                  в отриманні знань, умінь і навичок дотримання режиму дня, особистої гігієни, загартування організму, ведення здорового способу життя та підвищення працездатності.

Розвивальні та оздоровчі цілі полягають у:

•                  розвитку в учнів основних фізичних якостей і рухових здібностей;
•                  умінь і навичок використання фізичних вправ для запобігання порушення постави, зняття втоми;
•                  в отриманні основ знань про фізичну культуру, власне здоров’я як важливі компоненти загальнолюдської культури і формування особистості;
•                  рухової активності, яка є основою розвитку людського організму, його органів і систем;
•                  в отриманні елементарних знань про рухливі, народні і спортивні ігри, гімнастику, акробатику, легку атлетику, художню і ритмічну гімнастику, плавання, ковзанярський і лижний спорт.

Пізнавальні цілі полягають у:

•                  розвитку і розширенні кругозору, елементарних уявлень учнів про фізичну культуру, спорт, туризм, основи здоров’я та здорового способу життя;
•                  в ознайомленні з українською народною фізичною культурою, спортивними традиціями, національними іграми, забавами, визначними спортивними діячами, вченими, тренерами, спортсменами, командами, їх виступами на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, Європи та інших міжнародних змаганнях.

Виховні цілі полягають у:

•                  вихованні в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами; цікавістю до українських народних ігор національних, народних і олімпійських видів спорту;
•                  бережливого сталвення до власного здоров’я;
•                  формуванні стійких мотиваційних установок на здоровий спосіб життя як одну з основних умов зміцнення власного здоров’я;
•                  формуванні усвідомленої індивідуальної установки на необхідність розвивати свої фізичні якості та рухові здібності;
•                  вихованні морально-вольових і психологічних якостей особистості.

Будь яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних, тісно взаємоповязаних завдань. Завдання можна розглядати як малі, конкретні кроки, що ведуть до кінцевого результату діяльності.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно обєднані у три групи: освітні, оздоровчі і виховні [7].  

Освітні завдання полягають в тому щоб:

•                  зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання нагромаджені у сфері фізичної культури;
•                  забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових вмінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;
•                  навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

Оздоровчі завдання:

•                  забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку.
•                  зміцнення і збереження здоров"я;
•                  удосконалення будови тіла і формування постави;
•                  забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Виховні завдання: повинні забезпечити соціальне формування особи, виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його інтереси.

Відповідно до цілей та завдань необхідно правильно спланувати виховну роботу з фізичного виховання для школярів. Вчитель фізичної культури Алексєєвець Олексій Васильович дає поради щодо проведення уроків:

 

Проведення уроку

Тепер утвердилась структура уроку, що складається з трьох частин: підготовчої, основної i заключної. Така побудова уроку дуже логічна, тому що хід її обумовлюється біологічними закономірностями функціонування організму, що визначають його працездатність, i логікою розвитку навчально-виховного процесу. Частини уроку узгоджуються зі зонами працездатності: передстартовий стан, впрацьовування, відносна стабілізація i тимчасова втрата працездатності.

Особливості проведення підготовчої частини уроку

В підготовчій частині уроку вирішуються завдання по підвищенню працездатності учнів (фаза впрацьовування). Це досягається за допомогою загальнорозвиваючих вправ, ходьби, стрибків, стройових прийомів, танцювальних кроків та ін. Для підвищення емоційного стану організму учнів і гарного настрою треба частіше застосовувати музичний супровід [дод Б].  

Зміст підготовчої частини уроку повинен бути співставлений з основною діяльністю учнів на уроці. Підбір вправ для цієї частини уроку за змістом i характером фізичних навантажень повинен відповідати особливостям (технічним, фізичним) основних вправ. Для цього в неї включають, окрім вище зазначених засобів, підвідні вправи, які сприяють розучуванню вправ основної частини уроку. Необхідність визначення послідовності вправ викликана явищем “післядії”, тобто позитивного впливу попередньо виконаних вправ на успіх наступних.

Тривалість підготовчої частини – від 7 до 12 хв.

Як правило, підготовчу частину уроку починають з виконання учнями стройових вправ, які супроводжуються командами: “Шикуйсь!”, “Розійдись!”, “Рівняйсь!”, “Струнко!” “Вільно!” й ін.

Виконанню цих команд повинна передувати підготовча робота з учнями. Необхідно, щоб вони чітко засвоїли, де знаходяться ліва i права сторона строю, як робити повороти на місці, що таке колона i шеренга; напередоднi намітити точки, за якими учні будуть орієнтуватись при шикуванні i перешикуванні, i т.д. Відомо, що стройові вправи молодші школярі засвоюють важче. Тому не слід форсувати процес оволодіння ними, потрібно намагатись, щоб учні з перших занять чітко їх виконували.

Для виконання вправ використовуються різноманітні форми розташування учнів – у розімкнутому і зімкнутому строю, колі (двох, трьох), квадраті, трикутнику, дугами і т. д. Якщо прилади чи допоміжне обладнання розставлені до початку уроку чи встановлені стаціонарно, учні займають місця довільно, але так, щоби було зручно виконувати вправи, бачити вчителя і не заважати товаришам. В русі у цьому випадку використовують такі переміщення, як змійка, зиґзаґ, пересування по точках зали [5].  

При проведенні підготовчої частини уроку потрібно добиватись точності i співставлення виконання всіх вправ, а досягається це шляхом правильного вибору способів інформування i проведення загальнорозвиваючих вправ, своєчасного виправлення помилок i ін. В арсеналі дій вчителя визначають наступні способи інформування учнів про вправи:

1. Звичайний спосіб – вчитель називає й одночасно показує вправу повністю;

2. Розчленований спосіб – вчитель показує, називає вправу і її частини, пропонує учням виконувати рухи одночасно з показом.

3. Тільки розповідь – вчитель називає вправу i не показує її;

4. Тільки показ – вчитель показує вправу i не називає її.

Для забезпечення точності й узгодженості виконання вправ вчитель надає допомогу учням, використовуючи при цьому: уточнення, дзеркальний показ, підрахунок.

В залежності від завдань уроку проведення комплексів загальнорозвиваючих вправ можливе трьома способами:

– Роздільний спосіб – паузи, пов’язанi з показом i поясненням між окремими вправами комплексу.

– Потоковий спосіб – виконання вправ комплексу без зупинки.

– Роздільно-потоковий спосіб – поєднання роздільного і потокового способів виконання вправ.

Особливості проведення основної частини уроку

В основній частині уроку вирішуються завдання по: формуванню спеціальних i життєво необхідних знань, умінь i навичок; вдосконаленню фізичних i психічних якостей; навчанню учнів самостійно займатись фізичними вправами; вихованню моральних і естетичних якостей; покращанню рівня спортивної майстерності та оволодінню програмним матеріалом [24].  

В цій частині уроку учні виконують вправи, що вимагають від учнів прояву значних фізичних i вольових зусиль. Тому найбільш складні вправи, що є принципово новим матеріалом, який характеризується діями великої координаційної складності, слід виконувати на самому початку основної частини уроку. А при вдосконаленні їх можна виконувати на фоні втом, тобто в кінці уроку.

Особливості проведення заключної частини уроку

Заключна частина уроку характеризується поступовим зниженням функціональної активності організму. Чим значніші функціональні зрушення в основній частині уроку, тим більшою мірою його заключна частина повинна мати відновлювальну спрямованість. Збір знарядь, приладів в кінці уроку – це вже само собою заспокоює учнів, сприяє зниженню емоційності. Для заключної частини уроку підбирають легкодоступні вправи: малорухливі ігри, легкий біг, ходьбу, вправи на розслаблення м’язiв, танцювальні композиції тощо.

Оригінальним і доцільним з методичної точки зору може бути використання в заключній частині уроку проходження всього класу з піснею, що значно дисциплінує учнів і сприяє відновленню ритму дихання після значних фізичних навантажень основної частини, а також формуванню в учнів веселого, життєрадісного настрою i підвищує бажання відвідувати уроки фізичної культури.

Тривалість заключної частини уроку – 3-5 хв.

Зміст і методика проведення уроків фізичної культури залежно від вирішення педагогічних завдань

Зміст уроків фізичної культури – це певний набір фізичних вправ і пов’язаних з ними знань, діяльність учнів і робота вчителя, а також результати – наслідок цієї роботи.

Зміст уроку планує вчитель, але педагог не може завчасно передбачити всі деталі, ситуації й умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють зміст уроку спроектований і той, що реально склався в процесі його проведення.

Важливим у процесі досягнення позитивного результату є, з однієї сторони підготовленість та професійна компетентність вчителя, а з другої – діяльність самих учнiв. Обидвi сторони тісно взаємопов’язані i взаємообумовлені.

Діяльність учнів, наприклад, виражається в слуханні вчителя, спостереженні i виконанні показаного ним, осмисленні сприйнятого, самостійному пошуку раціональних способів виконання вправи, що вивчається, організації самоконтролю i самооцінки, колективному обговоренні питань, що виникли, з педагогом і товаришами, регулюванні емоційних проявів i багато в чому іншому.

Кожна конкретна дія окремого учня на уроці i класу в цілому викликається відповідною дією вчителя, що зводиться до визначення для окремих учнів i класу в цілому конкретних навчальних завдань і до створення сприятливих умов для їх виконання. Окрім цього, вчитель спостерігає за діяльністю учнів, оцінює i корегує їх дії, дозує навантаження, тобто управляє процесом навчання через налагодження взаємовідносин між дітьми i ним самим [27].  

Дозування навантаження

Вплив фізичних вправ на педагогічні результати опосередкований фізіологічними і біологічними механізмами. Іншими словами, навантаження є причиною тих адаптаційних змін в організмі, від характеру і величини яких залежить кінцевий результат.

Фізичне навантаження – це певна міра впливу на організм тих, що займаються. Воно характеризується обсягом і інтенсивністю.

Інтенсивність навантаження характеризує силу впливу конкретної вправи на організм. Інтенсивність навантаження можна регулювати наступними факторами:

1. Швидкість пересування.

2. Величина прискорення.

3. Темп виконання, кількість повторень за одиницю часу.

4. Відносна величина напруження.

5. Амплітуда рухів - чим більша тим більша інтенсивність.

6. Опір навколишнього середовища.

7. Величина додаткового обтяження.

8. Психічна напруженість під час виконання вправи

Інтенсивність повинна бути настільки високою, наскільки дозволяє забезпечити технічну якість виконання вправи.

Обсяг фізичного навантаження визначається показниками тривалості окремої фізичної вправи, серії вправ, а також загальної кількості вправ в певній частині заняття чи в цілому занятті. Обсяг навантаження в циклічних вправах визначається в одиницях довжини або часу; в ациклічних вправах – кількістю повторів чи вагою піднятих обтяжень; в стрибках, метаннях – кількістю повторень; в спортивних іграх, єдиноборствах – сумарним часом рухової активності [41].  

Інтенсивність і осяг навантаження слід дозувати так, щоб було забезпечене оптимальне “завантаження” організму на уроці. Завантаження вважається оптимальним тоді, коли з’являються видимі симптоми втоми і вона зберігається певний час після закінчення уроку.

Дозувати навантаження – це міняти його обсяг і інтенсивність. Названі характеристики становлять зовнішню сторону навантаження.

Внутрішня сторона навантаження визначається тими функціональними змінами, які відбуваються в організмі внаслідок впливу певних зовнішніх його величин (інтенсивність і обсяг).

В повсякденній практиці величину внутрішнього навантаження можна оцінити за показниками втоми, а також за характером і тривалістю відновлення в інтервалах відпочинку між вправами. Для цього використовують такі показники як інтенсивність потовиділення, колір шкіри, якість виконання рухів, здатність до зосередження, загальне самопочуття, готовність до продовження уроку, настрій під час виконання вправ, а також за показниками ЧСС під час вправи і в інтервалах відпочинку.

В практиці користуються наступними прийомами регулювання навантаження: кількість повторень вправи; амплітуда виконання вправи; зміна ваги, яку піднімає учень; умови виконання вправи; опір партнера і самоопір; швидкість виконання вправ; час виконання вправ; тривалість і характер відпочинку між вправами; ускладнення вправ за рахунок поєднання їх з іншими вправами; часткова зміна способу виконання вправ; темп виконання вправ; вихідне положення [41].  

Навантаження залежить від сумарної кількості виконуваної роботи на уроці та від інтенсивності цієї роботи. Тому інтегральною умовою його досягнення є оптимальна щільність заняття.

При аналізі щільності уроку розрізняють педагогічно виправдані і недоцільні дії.

Для всебічної оцінки уроку використовують його хронометрування і паралельно визначають реакції організму учнів на запропоноване навантаження (шляхом визначення ЧСС через відповідні проміжки часу). З цією метою спостерігають за одним, як правило, “середнім” учнем. Секундомір включається зі дзвоником і не зупиняється до кінця уроку. Той хто спостерігає послідовно записує у протокол всі дії, в яких бере участь обраний для спостереження учень. Кожні чотири хвилини (цей час можна міняти залежно від завдань спостереження) результати виміру пульсу заносяться у графік, де по вертикалі відзначено ЧСС, а по горизонталі – хвилини. Перша реєстрація проводиться після попереднього уроку і вважається нормою, друга – на першій хвилині, остання – після закінчення уроку. Одержані результати є підставою для визначення щільності уроку.

Загальна щільність уроку визначається шляхом порівняння часу, витраченого раціонально з усією тривалістю уроку:

Визначати можна, як щільність всього уроку та ї його частин. Адже підготовча, основні і заключна частини уроку мають неоднакові організаційні можливості й умови.

Вчитель повинен прагнути до 100% загальної щільності. Моторна щільність основної частини тренувального уроку може сягати 70-80%, а навчального – 50-60% [дод В].  

Щільність уроку залежить від багатьох факторів:

1.Кількість учнів, у групах, командах, іграх.

2.Якість матеріальної бази.

3.Кількість інвентаря.

4.Використання продуктивних методів організації занять, способів виконання вправ і управління часом.

5.Інтенсифікація допоміжних дій на уроці і підготовка місць занять до його початку.

6.Ефективна діяльність активу учнів щодо організації занять, залучення тимчасово звільнених від уроків школярів.

7.Стислість пояснення, зауважень, обговорень, їх уміле поєднання з виконанням вправи.

8.Широке використання додаткових завдань.

       Деякі особливості змісту і методики проведення уроків з дітьми молодшого шкільного віку: у сучасній школі можна виділити три рівні (етапи) фізичного виховання: початкове навчання, або базовий етап (1-4 класи), освітній етап (5-9 класи), результативний етап спеціальної спрямованості (10-12 класи).

На початковому етапі серед освітніх завдань, як зазначає професор Б.М.Шиян (1993), виняткового значення набуває збагачення рухового досвіду дитини, що полегшує процес опанування складних вправ у майбутньому. Система умовних зв’язків, сформована у цьому віці, відрізняється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу до самостійних занять. Слід привчати дітей також дотримуватись правил особистої гігієни.

Серед оздоровчих завдань на перший план висувається:

- формування постави;

- сприяння розвитку організму;

- виховання спритності та швидкості.

У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба і біг у різних варіантах з подоланням перешкод, човниковий біг, вправи з м’ячами, танцювальні рухи, рухливі ігри, плавання, пересування на лижах.

Потрібно заохочувати учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для уроків засобів, а саме: “класики”, скакалки, ігри з м’ячами, катання на велосипедах, самокатах, роликових ковзанах, скейтах [28].  

Торкаючись особливостей методики, слід звернути увагу на необхідність: урізноманітнювати виконання вправ при їх багаторазовому повторені; надавати перевагу цілісному методу розучування; використовувати допомогу та проводку; не допускати великих перерв при навчанні, багаторазового використання різноманітних способів показу та коротких пауз між показом і безпосереднім виконанням вправи дітьми; пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації; не забувати про предметні орієнтири, а також образну мову; подавати різноманітні сигнали при засвоєнні темпу і ритму вправ; рекомендувати прийоми поєднання вправ з речитативами; широко використовувати оцінку діяльності учнів і тестування.

               Отже, освітня реформа Нової Української Школи наголошує на важливості виховування молодого покоління фізично розвинутими, загартованими, готовими до праці та оборони нашої Батьківщини. Різноманітність вправ та ігровий метод під час проведенення кожного заняття дозволять організувати й провести цікаві, змістовні уроки, уникнути одноманітності, підвищити ефективність навчального процесу та викликати цікавість учнів до самостійних занять фізичними вправами.

 

 

 

2.        Планування виховної роботи з фізичного виховання для молодших школярів

 

Будь-яка усвідомлена діяльність можлива лише за умови чіткого визначення її мети. Вся педагогічна система, її зміст, форми і методи залежать, насамперед, від тієї мети, яка лежить в її основі, або від виховного ідеалу до якого вона прагне. Мета - це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина. Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних, тісно взаємопов’язаних завдань.

Мета фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку – збереження і зміцнення здоров’я, розвиток основних фізичних якостей та рухових здібностей, підвищення рівня фізичної підготовленості дітей.

При плануванні виховної роботи з фізичної культури в молодшому шкільному віці найпершим, що береться до уваги – це анатомо-фізіологічні та психологічні особливості учнів молодшого шкільного віку.

Молодший шкільний вік вважається одним з найважливіших періодів у процесі формування особистості людини. У цьому віці інтенсивніше розвиваються різні задатки, формуються моральні якості, виробляються риси характеру. Саме в даному віковому періоді закладається і зміцнюється фундамент здоров’я і розвитку фізичних якостей, необхідних для ефективної участі в різних формах рухової активності, що, у свою чергу, створює умови для активного та спрямованого формування і розвитку психічних функцій та інтелектуальних задатків дитини [32].

У молодшому шкільному віці йде інтенсивний розвиток усього організму. Так, щорічний ріст тіла в довжину збільшується на 3-4 см. Процес окостеніння ще не закінчено, кістки тазу остаточно не зрослися, кістки скелету легко піддаються деформації. У розвитку м’язів чітко спостерігається гетерохронність: одні м’язи у своєму розвитку обганяють інші. Так, глибокі м’язи спини, що забезпечують правильну поставу, відстають у своєму розвитку в цей період від рівня розвитку інших груп м’язів. Оскільки м’язи та зв’язковий апарат на даному етапі онтогенезу розвинені недостатньо – потрібно велике напруження м’язів, щоб утримувати хребет у вертикальному положенні, і за несприятливих умов створюється загроза його викривлення. Правильну поставу, згідно даних сучасних наукових досліджень, мають лише 20-22% від усієї кількості молодших школярів України. Найбільша кількість порушень постави має нестійкий, функціональний характер; це означає, що постава може бути виправлена, в тому числі за допомогою продуманих комплексів фізичних вправ [37].  

Враховуючи особливості розвитку опорно-рухового апарату, на уроках фізичної культури з використанням елементів футболу необхідно уникати великих навантажень на хребет, односпрямованого напруження м’язів тулуба, сильних поштовхів і струсів тіла, перенапруження суглобово-зв’язкового апарату та м’язів при тривалих м’язових напруженнях. Особливу увагу необхідно приділяти формуванню правильної постави. Відносна маса серця в дітей цього віку (відносно маси тіла) більша, ніж у старших за них дітей, і просвіти судин також відносно ширші. Частота серцевих скорочень у спокої становить 90-92 удари за хвилину. Через слабість серцевого м’яза частота серцевих скорочень, навіть за невеликих навантажень, швидко збільшується, але так само швидко повертається до норми. Необхідно обмежувати обсяг вправ з надмірним обтяженням, постійно пам’ятати про шкідливість завищених, надто ущільнених навантажень для серця.

Обмін речовин у дітей перебігає швидше, ніж у підлітків. Тому відновні процеси після короткочасних вправ у них також протікають швидше. Тривалі інтенсивні навантаження та вправи, які потребують швидкісної витривалості, переносяться дітьми погано, відновний період після їхнього виконання подовжується.

Збудження та гальмівні процеси у дітей молодшого шкільного віку легко іррадіюють, “розпливаються” по корі головного мозку. З цих причин для виконання нових рухів характерним є більша скутість та неточність, ніж у старших школярів, їм важко аналізувати рухи. Процеси збудження нервової системи переважають над процесами гальмування. Як наслідок – велика рухливість, часте переключення з одного виду діяльності на інший. За такої діяльності діти, практично не зупиняючись, буквально невтомні. Тим часом від одноманітних дій, особливо від тривалого сидіння або стояння, вони швидко втомлюються. У дітей даного віку легке, але, як правило, поверхневе сприйняття навколишнього світу. Вони схоплюють лише зовнішній вигляд, а не зміст. Функціональні показники нервової системи у молодших школярів, незважаючи на порівняно високий ступінь розвитку, ще недостатні. Так, у них нестійке внутрішнє, а також переважно спізніле гальмування. Тому, не вислухавши пояснення вчителя, діти починають виконувати вправи. Точність деталей рухів при цьому підмінюється вгадуванням правильності їхнього виконання [20].

Великі розумові і статистичні навантаження в школі, відсутність додаткової рухової активності, малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування, приводять до того, що в більшості школярів порушується зір, діяльність серцево-судинної і дихальної системи, порушується обмін речовин, зменшується опірність організму до різних захворювань, що приводить до погіршення стану їхнього здоров’я.

У молодших класах (особливо це помітно в першому класі) домінує образне, конкретне мислення. Лише поступово з віком відбувається перехід від такого виду мислення до абстрактного. Для учнів молодшого шкільного віку характерна нестійка увага, вони нетерпеливі [10].

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час. Таку роботу називають позакласною та позашкільною. Позакласна робота - різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи. Позакласна робота проводиться в позанавчальний час у вигляді занять з гімнастики, легкої атлетики, лижної підготовки та туризму, в секціях та гуртках [10].

Завдання позакласної та позашкільної роботи з фізичного виховання:

1.               Виховання здорової зміни, бажання спілкуватися про своє здоров'я постійно займатися фізичною культурою і спортом.
2.               Підготовка до фізичної праці, виховання працездатності.

Позаурочні заняття (гуртки та секції), завдання яких - створення умов для прищеплення учням звички до систематичних занять, сприяння запровадженню фізичної культури в побуті. На позаурочних заняттях закріплюються й удосконалюються здобуті на уроках знання, практичні вміння та навички.

Година здоров'я, яку в багатьох школах проводять щодня після 2-го або 3-го уроку, і яка триває 45 хвилин. Час для неї звільняють за рахунок великої перерви та скорочення усіх уроків на 5 хвилин. Вправи виконують переважно на свіжому повітрі (учні займаються в спортивній формі). Вчителі можуть виконувати вправи разом з учнями або з окремою групою;

Масові змагання, спортивні свята передбачають чітку організацію, дотримання певних ритуалів. Усе це забезпечує комплексне розв'язання завдань виховання молодших школярів: фізичного, морального, естетичного та ін.

У багатьох школах проводять так звані некласифікаційні змагання. Участь у них не має права на присвоєння розрядів, оскільки:

•                  вони не передбачені спортивною класифікацією;
•                  їхня програма може певним чином відхилятися від класифікації;
•                  під час їх проведення допускаються передбачені програмою порушення правил змагань.

До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених розмірів, зі скороченням часу, використанням нестандартного інвентарю, зміненою кількістю гравців, із дозволеним частковим порушенням окремих правил тощо.

Змагання за шкільною програмою. Програма таких змагань складається вчителем і повинна сприяти розвиванню завдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретному етапі засвоєння матеріалу шкільної програми.

У програму змагань може включатися теоретичний матеріал у вигляді запитань, що визначають уміння учнів самостійно займатись, керувати класом, допомагати товаришам.

Змагання треба проводити як особисті (між учнями одного класу) так і командні (між класами). Цінність останніх полягає в тому, що відчуття відповідальності перед товаришами спонукає кожного учасника сумлінно готуватися, виявляти максимум зусиль і наполегливості у процесі підготовки до змагань і участі в них.

Програма змагань повинна бути відома учням за 2 - 3 місяці до їх початку. Проводити їх можна окремо або під час спортивної години у групах продовженого дня, чи під час години здоров'я. Такі змагання сприяють зв'язку позаурочних занять і уроків фізичної культури, активізують самостійну діяльність школярів.

Конкурси. Мета цього виду змагань - розвивати вміння самостійно користуватись фізичними вправами, складати комплекси і комбінації, засвоювати певну інформацію. Їх можна організовувати як самостійні заходи на перервах, у групах продовженого дня або як складову частину інших заходів ( вечорів, спортивних свят, днів здоров'я та ін.).

Цінність конкурсів -- в їхній спрямованості на раціональне розв'язання самими учнями рухових завдань. Конкурси можуть проводитись усередині класів і між ними. У другому випадку програма конкурсу повинна передбачати індивідуальні та групові завдання. Наприклад, доцільно влаштовувати конкурси на краще складання і виконання комплексу ранкової гімнастики, створення нових вправ із двох або трьох запропонованих, кращу комбінацію вільних вправ із раніше вивчених рухових дій тощо. Усі практичні завдання повинні бути обґрунтовані та прокоментовані учнем [23].

Конкурс може проводитися на краще виконання запропонованих вправ, точність і швидкість відтворення, продемонстрованого окремими учнями або групою.

"Веселі старти". Ігри - ефективний засіб загартування та оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в колективах шкіл, у таборах літнього відпочинку і за місцем проживання.

Виняткову увагу потрібно звернути на створення спеціальної матеріальної бази, виготовлення відповідного інвентарю та атрибутики (ходулі, мішки, стійки, набори дошок, фанерних планшетів, кілець, прапорців тощо).

Програма "Веселих стартів" може передбачати ігри для змішаних команд, а також для хлопчиків і дівчат окремо. Щоби уникнути помилок під час пояснення чергової гри, варто показати одному-двом учасникам способи передачі предметів, подолання перешкод та ін. Після пояснення і показу необхідно відповісти на питання, які виникли в учасників (щодо техніки і правил гри).

Для визначення переможців у кожній грі за перше місце нараховують кількість очок, що дорівнює числу команд, за друге -- на одне менше і т.д. Після всіх ігор і естафет одержані очки додаються, і перемагає команда, що набрала найбільше очок.

Можна визначити переможця і за найменшою сумою очок. У такому випадку нарахування йде у зворотному порядку. Нагороджуючи, доцільно заохочувати всі команди. Під час командних ігор і естафет діти надзвичайно збуджуються; тому необхідно вжити заходів, щоб уникнути можливих травм. Для заспокоєння збуджених учасників треба по закінченню чергової гри дати вправи на увагу.

Бажано залучити до участі у святі батьків; домовитися з відповідними торгівельними організаціями про продаж учасникам свята спортивної форми, відповідної літератури, інвентарю й атрибутики, значків, марок, конвертів, художніх листівок, наклейок, а також функціонування продуктових кіосків (морозиво, печиво, фруктові напої тощо) [32].

У фізкультурно-художніх святах можуть брати участь працівники культових і громадських організацій, Рад народних депутатів, закладів культури.

У селах і селищах такі свята повинні проводитися з ініціативи школи під егідою відповідних рад і культурно-спортивних комплексів.

Програмою передбачаються фрагменти не тільки для школярів, а й для дітей дошкільного віку і навіть дорослих та спільні заходи (класами, сім'ями).

Виняткове місце у програмі свята, котре переважно, триває два дні (субота і неділя), посідають чисто спортивні заходи, а саме: змагання, народні ігри та розваги, товариські зустрічі та показові виступи, "Веселі старти" й естафети, конкурси і вікторини.

Спортивно-художні вечори можуть присвячуватися різним подіям у житті колективу фізичної культури. Це може бути, наприклад, "Вечір спортивної слави", присвячений підбиттю підсумків фізкультурної і спортивної роботи школи за рік. Вечори можуть присвячуватися високим досягненням команди або окремих спортсменів школи, проводитися за типом спортивно-художніх КВК, "нумо, хлопці", "нумо, дівчата" тощо. У будь-яких випадках вони є ефективною формою реалізації ідеї синтезу спорту і мистецтва, спробою об'єднати спортивні заходи з художніми.

Завдання вечора - заохочення фізкультурників і спортсменів школи, пропаганда їхніх досягнень і розумного способу життя та залучення до систематичних занять фізичною культурою нових поколінь школярів [10, 5].

Позакласна робота є добровільною, тому не повинна включати в себе обов'язкових видів змагань, обов'язкових світових показників і документів. Позакласні заняття повинні всебічно розвивати навики самостійної роботи школярів. Всебічний розвиток людини, що є головною метою виховання, повинен охоплювати розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості.

Отже, оздоровчий ефект занять фізичною культурою забезпечується за умови повної відповідності фізичного навантаження функціональними можливостями організму. Всі учні потребують індивідуального підходу. Нові підходи до організації уроку фізичної культури створюють сприятливі умови для формування особистості, для розвитку не тільки учнів, а й вчителя. Саме тому, відповідно до вимог сучасного покоління, виникає необхідність розробки новітніх технологій на уроках фізичної культури.

 

3.           . Взаємодія школи та сім’ї щодо реалізації мети і завдань фізичного виховання здобувачів початкової освіти

 

Стан здоров’я населення України має тенденцію до погіршення. Це обумовлюється посиленням негативних впливів екологічних, економічних, соціальних та інших факторів. У сучасних умовах одним з ефективних і доступних засобів профілактики захворюваності, підвищення розумової та фізичної працездатності, проведення дозвілля школярів є фізична культура. 

Однією з причин різноманітних відхилень у фізичному розвитку та стані здоров’я дітей є недостатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшується. Уроки фізичної культури компенсують необхідний для дитячого організму обсяг рухової активності лише на 11-13%.

У сучасних умовах школа та позашкільні заклади не можуть самостійно вирішити ці питання, тому родина повинна допомагати долучати дитину до занять фізичною культурою.

Фізичне виховання, як і виховання взагалі, починається з перших днів життя дитини й виявляється через материнську опіку та догляд за немовлям. Те, якою буде майбутня особистість, значною мірою залежить від емоційного впливу матері на дитину в перший рік її життя [38].                                                                          

        Дослідження Г. В. Безверхньої свідчать про те, що сімейне виховання відіграє значну роль у формуванні фізкультурно-спортивних інтересів дітей. Залучаючи дитину до спорту з раннього дитинства, батьки заздалегідь піклуються про здорове майбутнє свого «чада» [7].

Взаємодія сім’ї та школи – найважливіша умова підвищення мотивації дітей до занять фізичною культурою, підвищення ефективності організації роботи з фізичного виховання. Успішна реалізація поставлених завдань зміцнення здоров’я, гармонійного розвитку, підвищення розумової та фізичної працездатності сучасних учнів можлива лише через ініціативність та творчу співпрацю сім’ї та школи [37].

Таким чином, ефективність усієї виховної системи освітнього закладу забезпечується насамперед взаємодією педагогів з батьками учнів, утвердження батьків, усіх дорослих членів родини як суб’єктів цілісного виховного процесу, формуванням у них установки на самостійну творчу діяльність шляхом упровадження активних форм, передових технологій і методик психолого-педагогічної просвіти [24]. 

Співпраця сім’ї та школи, за умов ефективної організації, може стати суттєвим важелем активізації залучення дітей до занять фізичною культурою.

В даний час, головними проблемами сучасного фізичного виховання є – адекватність фізичної підготовки індивідуальному стану дитини, гармонізація та оптимізація фізичних навантажень, свобода вибору форми рухової активності, яка б відповідала морфофункціональним особливостям і особистісним здібностям дитини. 

При виборі засобів і методів фізичного виховання в сучасній школі недостатньо враховуються особливості дитячого організму, і найчастіше, програмні вимоги неадекватні фізичному розвитку і фізичній підготовленості школярів. Дана ситуація сприяє виникненню конфліктів: незадовільну оцінку, як правило, отримує дитина, а не вчитель, який не враховує особливостей дітей.

У школярів спостерігається тенденція до значного зниження рухової активності, що обумовлено:

1.               збільшенням часу на сприйняття інформації, кількість якої постійно збільшується;
2.               необхідністю засвоєння великого обсягу сучасних знань;
3.               сучасними умовами життя, на які негативно впливає урбанізація сучасного суспільства.

У зв’язку з цим, відбувається зменшення вільного часу для занять фізичною культурою. Особливо це питання актуальне для учнів середнього шкільного віку, у яких темпи росту і розвитку організму максимальні. Для усунення дефіциту рухової активності підлітків недостатньо навіть три уроки фізичної культури на тиждень. Тому, гостро стоїть проблема здійснення фізичного виховання в сім’ї. Підвищену потребу дітей у рухах може задовольнити раціональна організація занять фізичними вправами не тільки в школі, але і в сім’ї і позашкільних організаціях. Рухова активність позитивно впливає на організм тільки в рамках оптимальних величин. Брак рухів – гіподинамія та гіпокінезія – призводить до патологічних відхилень у розвитку різних систем організму [6]. 

  В останні десятиліття змінюється акцент спрямованості фізичного виховання з «навчання навичкам основних видів спорту» на пріоритет оздоровлення, що виражається в прагненні більш ефективно впливати на підвищення координаційних можливостей школярів. 

Загальновідомо, що дві години на тиждень і навіть три, відведені шкільною програмою на уроки фізичної культури, не можуть задовольнити потребу організму школярів у активних рухах. Тим більше, за відведений час, неможливо повноцінно розвинути фізичні якості та зміцнити здоров’я. Уроки фізичної культури повинні мати, в першу чергу, освітню спрямованість, іншими словами, вони повинні навчити школярів оцінювати рівень стану свого фізичного розвитку, вплив різних вправ на вдосконалення рухових якостей і сприяти поліпшенню стану здоров’я. Крім того, кожен урок повинен бути спрямованим на прищеплення учням навичок самостійних занять фізичними вправами в домашніх умовах, що забезпечить можливість здійснення основної мети шкільної програми фізичного виховання – досягнення високого рівня здоров’я і фізичної підготовленості школярів всіх вікових груп, і по новому формулює завдання школи і сім’ї. 

Успішна реалізація завдань реформи і оновлення освіти, перебудови національної школи України значною мірою залежить від узгодженості зусиль сім’ї та педагогічних колективів навчальних закладів, єдності цілей, завдань, змісту виховання підростаючих поколінь [28]. 

Сучасний етап перебудови національної школи вимагає розробки нових підходів до проблеми взаємодії сім’ї і школи у вихованні дітей. Роль сім’ї у фізичному вихованні дітей, як відомо, велика і відповідальна. Батьки та особи, що їх заміщають, зобов’язані турбуватися про фізичний розвиток і зміцнення здоров’я дітей. Але далеко не в кожній родині приділяється належна увага такого життєво важливого виховного моменту [24]. 

Пасивне ставлення батьків до фізичної культури можна пояснити відсутністю необхідних знань про її роль в гармонійному розвитку людини, про форми організації та методи фізичного виховання в сім’ї. У такій ситуації першим на допомогу повинен прийти вчитель фізичної культури. Школа повинна бути стимулятором сімейного фізичного виховання. Велика роль у поширенні серед батьків знань у галузі фізичного виховання відводиться шкільному лікарю. Саме він повинен розкрити медико-біологічну важливість занять фізичними вправами, переконати батьків, що зберегти і поліпшити здоров’я своєї дитини можна шляхом систематичних занять фізичною культурою та спортом. Як основну форму пропаганди слід застосовувати: виступи вчителя фізичної культури на загальношкільних батьківських зборах; лекції, бесіди, доповіді; батьківські конференції, націлені на показ існуючої практики фізичного виховання конкретних сімей; проведення відкритих уроків фізичної культури, де батьки отримують можливість спостерігати за своїми дітьми безпосередньо в процесі занять фізичними вправами. Такий «аргумент» для батьків учня, який відстає у фізичному розвитку від своїх ровесників є більш вагомим ніж словесні переконання. Як показує практика, присутність батьків на відкритих уроках фізичної культури – дієвий засіб підвищення авторитету фізичної культури серед батьків і школярів. 

До форм роботи належать також позакласні заняття для батьків, фізкультурно-оздоровчі заходи: «Веселі старти», «Мама, тато, я – спортивна сім’я», «Дні здоров’я», спортивні вечори, тематичні виставки. Всі ці форми дозволяють вирішити питання педагогічної освіченості батьків, залучити їх в активну, постійну та цілеспрямовану виховну діяльність у процесі фізичного виховання дітей [28]. 

Школа може допомогти батькам у процесі фізичного виховання дітей за умови, що вона являє собою єдиний цілісний колектив, який чітко знає вимоги до учнів і акцентує свої зусилля на провідній ролі сім’ї у забезпеченні гармонійного розвитку дітей, зміцнення їх здоров’я. Продумана і цілеспрямована робота педагогічного колективу з батьками забезпечить можливість розробити та втілити більш повноцінний процес навчання, фізичного розвитку і фізичної підготовленості дітей, участі їх у громадських справах, взаємини з ровесниками, допоможе розкритися особистості школяра. Але, головне, що вчителі та батьки стають однодумцями у їх прагненні виховати повноцінну, морально і фізично здорову людину. 

У практиці фізичного виховання переважно відсутня єдність сім’ї і школи. Значна частина батьків хотіла б повністю покласти всі турботи та відповідальність за повноцінне фізичне виховання дитини на школу. Бажання «захопити владу» у свої руки немає ні в сім’ї, ні в школі. 

Співпраця сім’ї та школи – важливий фактор успішного вирішення завдань фізичного виховання підростаючого покоління. Умови, можливості для фізичного виховання дітей у школі й родині різні, відповідно по-різному будуть і вирішуватися завдання освітнього та оздоровчого характеру. Руховим діям дітей вчить переважно школа. Для оздоровчо-гартувального впливу на дитячий організм, формування правильної постави та гігієнічних навичок, виховання культури поведінки сім’я має кращі умови, ніж школа. Зрештою, ні школа без сім’ї, ні сім’я без школи не зможуть успішно вирішувати завдання фізичного виховання дітей. Створення в родині відповідного мікроклімату безпосередньо сприятиме формуванню психологічної установки учнів на щоденні заняття фізичною культурою, в тому числі – самостійні. Вони дозволяють збільшити обсяг рухової активності й тим самим сприяють зміцненню здоров’я дітей, підвищенню рівня їх фізичної підготовленості. Ось, що радить батькам вчитель фізичної культури Бучанської спеціалізованої загальноосвітньої школи №5 Ковальський Володимир Володимирович [дод. Г]. 

 Отже, відсутність фізичного виховання або неправильний підхід до його проведення часто обумовлений відсутністю у батьків необхідних знань про роль фізичної культури в гармонійному розвитку дитини, про методику організації та проведення фізичного виховання дітей. Тому, проблема об’єднання школи з батьками для активізації залучення дітей до занять фізичними вправами та підвищення рівня фізкультурної освіченості батьків є на сьогодні актуальною. Співпраця сім’ї та школи – один з найбільш ефективних і економних шляхів виходу з кризи, що склалася в галузі фізичного виховання підростаючого покоління [27].  Тож потрібно із середовища сім’ї та перших шкільних уроків фізичної культури виховувати в дітях бажання до здолання фізичних навантажень, пізнавально підкріплюючи при цьому знання про користь даної рухової активності у відображеннях на стані їх здоров’я, підвищити мотивацію дітей до занять фізичною культурою та сформувати у них потребу в здоровому способі життя, в повному об’ємі розкрити потенційні можливості кожного, виробити навички самоконтролю за власним здоров’ям.

ВИСНОВКИ

 

На даному етапі життя в Україні склалась критична ситуація зі станом здоров’я учнів в школах. Наукові дослідження свідчать про те, що 90% шкільних випускників мають відхилення у стані здоров’я (О. Г. Сухарєв, 1991; Г. Л. Апанасенко, 1992; Т. Ю. Круцевич, 1999; О. В. Андрєєва, 2002; О. Л. Благій, 2005; Г. В. Глова, 2007, І. Р. Боднар, 2015). За даними А. В. Домашенка (2000) та інших авторів, кількість здорових випускників шкіл становить від 5 до 25%, а понад 50% мають незадовільну фізичну підготовленість. Аналіз останніх досліджень і публікаційсвідчить про те, що сучасна система фізичного виховання не сприяє зміцненню здоров’я підлітків. У численних працях О. Аксьонової (2007), О. Кібальник (2007), О. Боднарчук (2011), Н. Семенової (2015) зазначено, що у фізичній культурі школярів існує низка невирішених проблем [28].

В умовах впровадження Нової української школи розглядається «Школа компетентностей», яка буде враховувати індивідуальні здібності кожної дитини.

Наші діти – це «діти третього тисячоліття», їхні погляди, спосіб життя кардинально відрізняються від нас. Життя для них - це гармонія між пізнаванням нового, самовдосконаленням, грою та розвагами.

У зв’язку з покращенням інформаційних технологій змінилося і наше життя, воно стало малорухомим, багато часу діти проводять біля комп’ютерів та гаджетів, тим самим знизивши рухову активність. Адже рухова активність створює необхідні умови для росту та розвитку організму, є найбільш ефективним засобом профілактики та лікування захворювань.

Досвідом передбачено, що системне включення до процесу фізичного виховання обізнаності учнів стану свого організму, а саме – діагностика стану здоров’я, адаптивних можливостей та фізичного розвитку; втілення методу оцінювання досягнень учнів та пам’яток здоров’я, дозволить змінити методику проведення як років фізичної культури, так і процесу фізичного виховання, переорієнтує спільну діяльність учнів і педагога з позиції фізичної підготовки на позицію формування, збереження та зміцнення здоров’я дітей в умовах навчального закладу.

Саме такий підхід, на нашу думку дозволить задовольнити програмні вимоги до процесу фізичного виховання, серед яких пріоритетним є здійснення потреби особистості підтримувати стан свого здоров’я на уроках з фізичного виховання. Такий підхід сприятиме позитивній зміні відношення до уроку фізичної культури, а саме – активізації діяльності учнів не лише як до процесу задоволення пізнавальних потреб, але й забезпечити активне залучення молодших школярів до здоров’язберігаючого навчального процесу, формування в них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоров’я.

Однією з невирішених проблем є зниження інтересу у дітей до традиційних уроків фізичної культури, а також питання впровадження різних новітніх технологій під час фізичного виховання молодших школярів.

Нові підходи до організації уроку фізичної культури створюють сприятливі умови для формування особистості, для розвитку не тільки учнів, а й вчителя. Саме тому, відповідно до вимог сучасного покоління виникає необхідність розробки новітніх технологій на уроках фізичної культури.

Оздоровчий ефект занять фізичною культурою забезпечується за умови повної відповідності фізичного навантаження функціональними можливостями організму. Всі учні потребують індивідуального підходу, і тому учні кожного класу поділяються на групи і підгрупи, які працюють за різними формами заняття, відповідно до групи здоров’я.

Основною метою є якісний, максимально ефективний вплив на певні м’язові групи, на системи і функції організму за допомогою комплексу лікувального впливу.

Основний ефект новітніх технологій – активізація анаболізму, тобто накопичення пластичних речовин, що формують тканини організму, і енергетичних речовин, для забезпечення життєдіяльності. Повноцінне здійснення цього процесу завдяки цим технологіям і наводить до поліпшення здоров’я, коли організм людини функціонує так, що забезпечує повне фізичне і психічне благополуччя. Система фізичних вправ фізкультурно- оздоровчого спрямування, узгодженості з індивідуальним станом психофізичної сфери людини – це і є фітнес-технологія [38].

Ефективність новітніх технологій полягає в рівносторонньому впливі на опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну і нервову системи організму дитини, розвиток рухових здібностей та профілактику різних захворювань. Емоційність занять пояснюється не тільки музичним супроводом, який створює позитивний психологічний настрій, а прагнення погоджувати свої рухи з рухами партнерів у групі, можливість демонстрації відпрацьованих рухів, отримання задоволення від занять, які емоційно надихають.

Як приклад, рекомендуємо використати фітнес-технологію, яка полягає в коловому тренуванні з добиранням різних технік. Ця система, на нашу думку, буде відповідати трьом критеріям:

• опрацювання всіх м’язів тіла за одне заняття;
• мінімальний відпочинок між вправами;
• виконання декількох циклів вправ за одне заняття.

При легкій формі вправи виконуються у всіх м’язових групах з великою амплітудою, темп повільний і середній, вправи різні по важкості в координаційному відношенні.

Ігрові технології посідають провідне місце у фізичному вихованні дітей та відносяться до потреб, обумовлених самою природою людини: фізичний розвиток і тренування організму, спілкування прагнення до самореалізації та визнання, отримання позитивних емоцій.

Освітня реформа нової української школи (НУШ) наголошує на важливості виховування молодого покоління фізично розвинутими, загартованими, готовими до праці й оборони нашої Батьківщини. Серед великої кількості різноманітних засобів фізичного виховання значне місце посідають рухливі ігри, що сприяють розв’язанню навчально-оздоровчих завдань. Використання ігрових технологій дозволять організувати й провести цікаві, змістовні уроки, уникнути одноманітності, підвищити ефективність навчального процесу, а також викликати цікавість учнів до самостійних занять фізичними вправами [23].

В роботі доведено, що метою фізкультурної освітньої галузі є формування соціальної та інших ключових компетентностей, стійкої мотивації здобувачів освіти до занять фізичною культурою і спортом для забезпечення гармонійного фізичного розвитку, підвищення функціональних можливостей організму, вдосконалення життєво необхідних рухових умінь та навичок. Учень молодшої школи: регулярно займається руховою активністю, фізичною культурою та спортом; демонструє рухові вміння та навички та використовує їх у різних життєвих ситуаціях; добирає фізичні вправи для підвищення рівня фізичної підготовленості; керується правилами безпечної і чесної гри, уміє боротися, вигравати і програвати; усвідомлює значення фізичних вправ для здоров’я, емоційного задоволення, гартування характеру, самовираження та соціальної взаємодії.

Дана тема не є повністю вичерпаною, тому що, в зв’язку з сьогоденням, фізичне виховання молодших здобувачів освіти потребує ще багато уваги в розвитку здорової особистості.                                            

Реалізовано поставлені в роботі завдання, а саме:

1.               Проаналізовані і систематизовані наявні у науково-методичній літературі теоретичні проблеми фізичного виховання школярів молодшого шкільного віку.
2.               Вивчено та описано теоретичні основи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.
3.               Досліджені психолого-педагогічні умови організації фізичного виховання молодших школярів в умовах НУШ.

                               

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.               Андреев В.А. На финской лыжне / В.А. Андреев // Физическая культура в школе. 1971. № 1. с. 42-43.
2.               Бех І. Д. Психологічний супровід особистісно зорієнтованого виховання / І. Д. Бех // Початкова школа. 2003.  № 3. с. 1-6.
3.               Блонский П. П. Избранные педагогические и психологические сочинения в 2-х томах. Т. 1 [Под ред. А.В. Петровского].  М.: Педагогика, 1979.  с. 61-64.  Богданов Г. П. Спортивные классы в школах Венгерской Народной Республики / Г. П. Богданов, Н.В. Полянская // Физическая культура в школе. 1982.  № 6. с. 62-63.
4.               Бондар А.С., Приходько Т.І. Історія фізичної культури: навч. посіб. Харків: ФОП Бровін О.В., 2013.  222 с.
5.               Ващенко Г. Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру / Г. Ващенко.  Львів: Українські технології, 2001. 56 с.
6.               Гра по-новому, навчання по-іншому. Методичний посібник / упорядник О.Рома. The LEGO foundation, 2018.  44 с.
7.               Державний стандарт початкової освіти (2018 р.).
8.               Дидро Д. Систематическое опровержение книги Гельвеция «Человек» / Д. Дидро // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики / Сост. и авт. вводных статей А.И. Пискунов  М.: Просвещение, 1971. с. 271-281.
9.               Дистервег А. Руководство к образованию немецких учителей / А. Дистервег // Избранные пед. сочинения.  М.: Просвещение, 1956. 371 с.
10.           Духнович О.В. Твори / О.В. Духнович.  Ужгород: Карпати, 1993.  256 с.
11.           Жарова Л.Б. Организационные основы физкультурно-оздоровительной работы в системе физического воспитания в Японии / Л.Б. Жарова. М.: ФиС, 1985.  26 с.
12.           Жарова Л.Б. Состояние и развитие массовой физической культуры за рубежом / Л.Б. Жарова  М.: ЦОНТИ  ФиС, 1984. с. 11-13.
13.           Інтернет-ресурс - -http://repository.ldufk.edu.ua/bitstream/34606048/5231/1/%D0%9B%D0%B5%D0%BA-8.pdf
14.           Кондратьева М. Что там за фейерверком праздника? (ГДР) / М. Кондратьева // Физическая культура в школе. 1984. № 6. с. 62-64.
15.           Корф Н.А. Русская начальная школа / Н.А. Корф // Хрестоматия по истории педагогики: пособие для педагогических училищ / сост. В.З. Смирнов. Изд. 2-е, дополненое. М., 1961. с. 408-423.
16.           Кравець В. П. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва: Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів / В. П. Кравець. Тернопіль, 1996. 436 с.
17.           Крыжановская Г.И. Уроки физической культуры в школах ГДР / Г.И. Крыжановская // Физическая культура в школе. 1978. № 2. с. 63.
18.           Лесгафт П.Ф. Избранные педагогические сочинения / П.Ф. Лесгафт; сост. И.Н. Решетень. М.: Педагогика, 1988. 400 с.
19.           Лесгафт П.Ф. Семейный период воспитания / П.Ф. Лесгафт Сборник пед. Соч.: В 3-х т. М.: Изд-во «Физкультура и спорт», 1956. Т. 3. с. 295.
20.           Навчально-методичний посібник «Нова українська школа: методика навчання інтегрованого курсу «Я досліджую світ» у 1–2 класах закладів загальної середньої освіти на засадах компетентнісного підходу»: Київ.: Видавництво «Алатон», 2019. 128 с.
21.           Настольная книга учителя физической культуры / под ред. проф.Л.Б. Кофмана; авт.-сост. Г.Н. Погадаев; предисл. В.В. Кузина, Н.Д. Никандрова. М.: Физкультура и спорт, 1998. 496 с.
22.           Ничкало Н.Г., Смагін І.І., Солдатенко М.М. Інноваційність ідей А. С. Макаренка в педагогіці ХХІ століття / за ред. О.А. Дубасенюк: монографія.  Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. 304 с.
23.           Нова українська школа: порадник для вчителя / за заг. ред. Н. М. Бібік. Київ: Літера ЛТД, 2018. 160 с.
24.           Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. 206 с.
25.           Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. / Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. К.: Аконт, 1998. Т.4. 910 с.
26.           Песталоцци И.Г. Памятная записка парижским друзьям о сущности и цели метода. / Г.И. Песталоцци // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. М., 1971. с. 330.
27.           Портал освітян України / Інтернет ресурс -https://www.pedrada.com.ua/article/2251-nush-ta-nnovatsyn-tehnolog-v-pochatkovy-shkol.
28.           Портал превентивної освіти. Інтернет-ресурс -http://autta.org.ua/ua/materials/theme/Fizychne-zdorovia/?start=2.
29.           Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року: Розпорядження КМУ від 14 грудня 2016 р. # 988-р.
30.           Русова С. Вибрані педагогічні твори / С. Русова. К.: Освіта, 1996. 304 с.
31.           Руссо Жан-Жак. Эмиль, или О воспитании / Жан-Жак Руссо // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики / Сост. и авт. вводных статей А.И. Пискунов  М.: Просвещение, 1971. с. 22-252.
32.           Сиса О. І. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні та розвитку учнів початкових класів / О. І. Сиса // Таврійський вісник освіти. 2016. № 4 (56) с. 162–167.
33.           Сковорода Г.С. Повне зібрання творів: у 2-х т. / Редколегія: В. І. Шинкарук та ін. Т.1. К.: Наукова думка, 1972. 532 с.
34.           Скоропадська В. Здоров’я нації — запорука майбутнього / В. Скоропадська // Демократична Україна. 1997. 23 жовтня.
35.           Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв.: У 5-ти т. К.: Рад. школа, 1976. Т. 5. с. 410-414. 18
36.           Сухомлинський В. О. Піклування про здоров’я молодого покоління, фізичне виховання / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв.: У 5-ти т. К.: Рад. школа, 1976., Т. 1. с. 192.
37.           Типова освітня програма для закладів загальної середньої освіти, розроблена під керівництвом О. Я. Савченко (2018 р.).
38.           Типова освітня програма початкової освіти, розроблена під керівництвом Р. Б. Шияна (2018 р.).
39.           Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания / К.Д. Ушинский // Под ред. В.Я. Струминского., Кн. 1,Избр. произвед., М.: АПН РСФСР, 1946.,332 с.
40.           Ушинський К.Д. Про сімейне виховання / К.Д. Ушинський., К.: Рад. школа, 1974.,151 с.
41.           Фізичне виховання учнів початкових класів у позакласній роботі загальноосвітніх навчальних закладів: навч.-метод. посіб. / В. В. Івашковський, О. І. Остапенко, М. В. Тимчик; [за ред. М. Д. Зубалія]., Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2014.,172 с.
42.           Фурье Ш. Библиографическая справка / Ш. Фурье // В кн. : Хрестоматия по истории педагогики.,Т.2.,Ч. 1., М., 1940, с. 516.
43.           Яблонський Р.. Я. Чепіга ( Зеленкевич ) про особливості фізичного виховання дітей / Роман Яблонський // Молода спортивна наука України : зб. наук. ст. аспірантів фіз. культури та спорту., Львів, 1999., Вип. 3., с. 36 - 41.

 

 

 

 

 

                                                      

                                    

 

Додаток А

      Василь Сухомлинський про фізичне виховання молодших школярів

•                  Здоров’я — це повна духовного життя радість, ясний розум. Твоє здоров’я — у твоїх руках;
•                  Найважливіше джерело здоров’я — навколишня природа: повітря, сонце, вода, літня спека й зимова холоднеча, тінисті гаї й квітучі поля конюшини. Живи й працюй серед природи. Прокидайся рано, вставай до сходу сонця… Іди в поле, дихай свіжим повітрям, умий руки й обличчя росою — це справжня казкова вода. Повітря, насичене ароматом квітучих і достигаючих хлібів, має цілющі властивості. Хто дихає цим повітрям у літню пору, ніколи не хворіє легеневими хворобами;
•                  Зроби для себе правилом: щоденно, прокинувшись, відразу ж зроби ранкову гімнастику. Влітку спи надворі — на сіні чи свіжій соломі. Фітонциди, що їх виділяють сіно й свіжа солома, уберігають від захворювання на грип;
•                  Змушуй себе кожного ранку робити холодні обтирання. Купайся в ставку якнайдовше до осінніх заморозків. У зимові дні – витирай ноги (до колін) снігом до відчуття тепла… Не бійся вийти босим на кілька хвилин на сніг – це добре загартування для ніг і для всього організму;
•                  Жодного дня без фізичної праці… У постійній, повсякденній праці людське довголіття. Хто працює з раннього дитинства до глибокої старості, той до останніх днів свого життя залишається повноцінною людиною, зберігаючи фізичні сили, ясність розуму, багатство сприймань і емоцій;
•                  Щодня проходь від трьох (у молодшому віці) до десяти кілометрів; Зроби звичкою походити серед лісу, на луках, у полі… У літню пору зроби звичкою проходити кілька кілометрів серед квітучих та достигаючих хлібів і трав;
•                  Нехай стануть твоїми заповідями простота, невибагливість, стриманість. У дитинстві не їж багато солодощів. Краще зовсім не вживати вуглеводів… Вставай із-за столу з таким відчуттям, що ти ще не зовсім наївся [36].

Додаток Б

Алексєєвець Олексій Васильович

 

Урок фізичної культури є основною і обов’язковою формою фізичного виховання в школі, який відрізняється від інших форм характерними рисами:

- яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

- керівна роль вчителя, що передбачає викладання предмету і виховання учнів;

- чітка регламентація діяльності учнів і навантаження згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

- постійний склад учнів та їх вікова однорідність;

- зумовленість занять розкладом.

При проведенні уроку фізичної культури необхідно дотримуватись наступних вимог:

1.Вчитель повинен забезпечити високий виховний рівень кожного уроку через зв’язок предмету з життям своїх учнів (сьогодні і в майбутньому).

2.Кожен урок повинен бути тісно пов’язаний з попередніми і наступними, утворюючи систему уроків.

3.Сучасний урок відрізняється організацією самостійної навчальної діяльності учнів.

4.Показовим для сучасного уроку є різноманітність діяльності учнів, засобів, методів і прийомів, що використовуються вчителем.

5.Обов’язковою умовою ефективності є досягнення оптимальної рухової активності всіх учнів протягом усього уроку.

6.На кожному уроці слід забезпечити функціонування системи контролю знань, умінь і навичок учнів.

7.Важливе значення мають умови проведення уроків (навчально-матеріальні, гігієнічні, естетичні і морально-психологічні).

                          

Додаток В

Різновиди шкільних уроків фізичної культури

 

Всі уроки фізичної культури в школі можна класифікувати за їх спрямованістю i можливістю рішення педагогічних завдань на: навчальні, тренувальні, комплексні, контрольні.

Навчальні уроки переважно спрямовані на засвоєння техніки виконання вправ, виявлення помилок під час виконання вправ та їх усунення. Широко використовуються прийоми страхування, самострахування, взаємонавчання, активізація учнів, повідомлення теоретичних відомостей.

В молодших класах навчальні уроки складають приблизно 70–80 від загальної кількості занять.

Тренувальні уроки проводяться з метою удосконалення вивченого матеріалу і розвитку фізичних якостей. Широко використовуються змагальний і ігровий методи.

Комплексні уроки передбачають матеріал з різних розділів програми. Обов’язковим є визначення стержневого матеріалу на певну серію уроків.

Контрольні уроки розв’язують завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, вони мають великий навчальний і тренувальний ефект.

В практиці роботи школи чисто навчальні, контрольні або тренувальні уроки зустрічаються досить рідко. В кожному занятті присутні елементи навчання, контролю i тренування.

                               Додаток Д