"Легенди спорту" Грушинський навчально-виховний комплекс Первомайської районної державної адміністрації Харківської області Котляренко Станіслав Іванович

Районний методичний кабінет

відділу освіти Первомайської районної державної адміністрації

Грушинський навчально-виховний комплекс

Первомайської районної державної адміністрації Харківської області

 

Котляренко Станіслав Іванович

 

« ЛЕГЕНДИ »   СПОРТУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Первомайський район

2018

 

У даній роботі висвітлюються біографії видатних спортсменів світового масштабу, їх життєвий шлях та особистий подвиг, який може прикладом для наслідування молодшому  поколінню. Робота є актуальною під час проведення уроків фізичної культури для учнів, які віднесені до спеціальної медичної групи та в позаурочний час

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ …………………………………………………...………...…4

1. Великі гімнасти…………………………....................................5

1.1  Дункан (Duncan) Айседора ………………………………..….5

1.2. Турищева Людмила Іванівна ………………...……………....5

1.3. Корбут Ольга Валентинівна ……………………………….....5

2.   Великі боксери, борці та найсильніші у світі…….…….....6

2.1. Піддубний Іван Максимович ……………………………..….6

2 2. Мухамед-Алі……………...……………………………………6

2.3. Володимир Володимирович Кличко ………………………..7

2.4. Василь Ярославович Вірастюк  …...........................................9

3.    Майстри  льодової та снігової  феєрії………………….…10

3.1. Баттон (Button) Річард ……………………………………….11

3.2. Вітт (Witt) Катаріна …………………………….………...….11

3.3. Родніна Ірина Костянтинівна  ………………..…...………...11

3.4. Зайлер (Sailer) Антон ………………………………………...13

3.5.  Делі (Daehlie) Берн …………………...……………………..13

4.    Підкорювачі блакитних доріжок………………………….14

4.1. Фелпс (Phelps) Майкл ………………………………………..14

4.2. Клочкова Яна Володимирівна ………………………………15

4.3. Біргіт Фішер (Шмідт) ………………………………………..15

5.   «Королі» шахового світу…………………………………....15

5.1. Ботвинник Михайло Мойсейович ………………………….15

5.2. Карпов Анатолій Євгенійович ……………………………...17

5.3. Каспаров Гарі Кимовіч ………………………………….......19

6.   Людина, яка перемогла рак………………………………..21

6.1. Ленс Едвард Армстронг……………………………………..21

7.   Найтитулованіші тенісисти світу………………………....25

7.1. Уїмболдонський турнір……………………………………..25

7.2. Сампрас (Sampras) Піт ………………………………………26

8.   Швидкість, краса, ризик…………………………………...27

8.1. Формула 1…………………………………………………….27

8.2. Шумахер (Schumaсher) Міхаель…………………………….29

9. Видатні легкоатлети світу…………………………………...30

9.1. Пааво-Йоханнес Нурмі……………………………………....30

9.2. Франсіна (Фанні) Бланкерс-Кун…………………………….30

9.3. Карлтон Льюїс………………………………………………..30

9.4. Роберт (Боб) Бімон …………………………………………..31

9.5. Ольга та Віктор Бризгіни…………………………………....31

9.6. Валерій Борзов…………………………………………….....31

9.7. Сергій Бубка………………………………………………….32

10. Висновки……………………………………………………...32

11. Джерела…………………………………………………….....33

 

 

Вступ

Сучасному періоду розвитку України притаманна гуманістична філософія освіти і виховання, нові моделі навчання – оновлена парадигма, що формується у державі та найповніше відповідає сучасним соціально-економічним реаліям, національним і загальнолюдським цінностям.

Важливе місце у структурі ціннісних орієнтацій займають гуманістичні якості, формування яких є необхідною умовою духовного становлення особистості.

Гуманістичні ідеї входили до концепції виховання античного періоду, однією зі складових якої була каллокагатія – духовно-естетичний ідеал давньогрецької культури, що привертав увагу  вчених, педагогів, громадських діячів багатьох поколінь, починаючи з Аристотеля і до сьогодні: Л. Куна, C. Durantez, В. М. Платонова.

Складні питання взаємозв’язку і взаємовпливу розумового, духовного, естетичного і фізичного розвитку, що впливали на виховання, були предметом дослідження європейських педагогів і просвітителів кінця ХІХ–початку ХХ ст.: П. Ф. Лесгафта, О. Д. Бутовського, П’єра де Кубертена.

Засновник сучасного олімпізму П’єр де Кубертен також вважав необхідним одночасний розвиток духовних, фізичних та інтелектуальних якостей людини.

Питання впровадження у процес навчання й виховання елементів олімпійської освіти  та фізичного виховання як позитивного фактора, що сприяє гуманізації суспільства, знайшли відображення у роботах вітчизняних дослідників: Н. В. Москаленко, О. М. Вацеби, С. Ф. Матвєєва, О. А. Томенка.

Результати досліджень дають підставу припустити, що одним із ефективних підходів до вирішення проблем, які стоять перед сферою освіти на сучасному етапі розвитку українського суспільства, може стати система організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах на основі олімпійської ідеології через інтеграцію олімпійської освіти у практику роботи школи. Діяльність, що лежить в основі цієї освіти, здатна сприяти вихован-

ню психічно і фізично здорової людини, патріота, працездатної толерантної, законослухняної особи.

1. Великі гімнасти

Дункан (Duncan) Айседора (1877-1927), американська танцівниця. Була в числі основоположників школи танцю «модерну». Використовувала старогрецьку пластику, балетний костюм замінила хітоном, танцювала без взуття. В 1921-24 жила в Росії, організувала власну студію в Москві. В 1922-1923 була дружиною Сергія                    Єсеніна.

 

 

Турищева Людмила Іванівна (р. 7 жовтня 1952, Грозний), російська спортсменка (спортивна гімнастика), заслужений майстер спорту (1970).

Закінчила Ростовський педагогічний інститут (1974). Олімпійська чемпіонка (1968, Мехіко;1976, Монреаль) в командній першості. Олімпійська чемпіонка (1972, Мюнхен) в особистому багатоборстві і командній першості. Срібний призер Олімпійських ігор (1972, Мюнхен) у вільних вправах. Срібний призер (1976, Монреаль) у вільних вправах і в опорних стрибках. Бронзовий призер Олімпійських ігор (1972, Мюнхен) в опорних стрибках. Бронзовий призер Олімпійських ігор (1976, Монреаль) в особистому багатоборстві. Абсолютна чемпіонка світу (1970, 1974), Європи (1971, 1973). Владарка Кубка світу (1975-76). Чемпіонка СРСР . Володарка Кубка СРСР . Дружина В. Борзова. З 1978 на тренерській роботі в Києві. Голова федерації гімнастики України .

 

Корбут Ольга Валентинівна (р. 16 травня 1955, Гродно), білоруська спортсменка (спортивна гімнастика), заслужений майстер спорту (1972).

Закінчила Гродненський педагогічний інститут (1977). Олімпійська чемпіонка у вправах на колоді, у вольних вправах, а також в командному заліку на XXII Олімпійських іграх в Мюнхені (1972). На Олімпіаді в Монреалі (1976) одержала ще одну золоту медаль за командні виступи. Владарка олімпійських срібних медалей у вправах на брусах в Мюнхені (1972) і у вправах на колоді в Монреалі (1976). Чемпіонка світу (1974) в опорних стрибках і командній першості. Абсолютна чемпіонка СРСР (1975), чемпіонка СРСР (1970, 1974, 1976) в окремих видах багатоборства.

Корбут стала улюбленкою глядачів на мюнхенській Олімпіаді. Її безстрашні запаморочливі перельоти буквально приголомшили і глядачів, і суддів. Її сталі називати «чудо з кісками». В 1988 в співавторстві з журналістом А. Борисевичем випустила книгу «Жила-була дівчинка». З початку 1990-х рр. живе в США, працює в Атланті, де керує гімнастичною академією її імені.

 

 

2. Великі боксери, борці та найсильніші у світі

Піддубний Іван Максимович (9 грудня 1871, з. Красновка, Черкаська обл. — 8 серпня 1949, Ейськ), російський спортсмен (греко-римська боротьба), заслужений артист Росії (1939), заслужений майстер спорту (1945). Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора (1939).

У 1905-08 рр. чемпіон світу по класичній (т.з. французької) боротьбі серед професіоналів. Поєднував величезну фізичну силу з філігранною борцівською технікою. Боровся на цирковій арені до 70 років. За 40 років виступів не програв жодне змагання, його називали «чемпіоном чемпіонів».

Мухаммед-Алі (Muhammad Ali; справжнє. Кассиус Клей, Clay) (р. 17 січня 1942), американський спортсмен (бокс), один з найзнаменитіших боксерів за всю історію цього виду спорту. Чемпіон Олімпійських ігор (1960) в напівважкій вазі. Неодноразовий чемпіон світу серед професіоналів (в 1964-74) у важкій вазі. Перший титул завоював в лютому 1964, нокаутувавши в 7-ом раунді  З. Лістона, а в травні відстояв свій титул в матч-реванші, пославши Лістона в нокаут в першому ж раунді. В березні 1971 після численних захистів чемпіонського програв Дж. Фрезеру і зумів узяти реванш (по балах) лише в січні 1974, а в жовтні того ж року в бою проти Дж. Формена (вперше бій проходив в африканській країні — Заїрі) нокаутом повернув собі чемпіонське у важкій вазі. У вересні 1975 знов зустрівся з Фрезером (перемога нокаутом в 14-у раунді). В 1978 лютому зазнав поразку від Л. Спінкса, але у вересні того ж року в матч-реванші здолав його по балах і став володарем чемпіонського титулу за версією WBA. Після програшу в кінці 1981 Т. Бербику покинув спорт. Пізніше в Алі розвинулася важка хвороба (синдром Дауна), перетворивши його на інваліда. В 1994 живій легенді світового боксу Мухаммеду Алі було довірено запалити олімпійський вогонь в Атланті. Його дочка, Лейла Алі, пішла по стопах батька, вона — неодноразова чемпіонка світу по боксу (професійному).

 

Володимир Володимирович Кличко

(Сталевий Молот)

( 25 березня 1976, Семипалатинськ, Казахська РСР) — український професійний боксер. Олімпійський чемпіон з боксу у надважкій ваговій категорії (1996 рік). Чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії за версіями WBO (2000 — 2003 роки, з 2008 року дотепер), IBF (з 2006 року дотепер), IBO (з 2006 року дотепер), The Ring (з 2009 року дотепер), WBA (з 2011 року дотепер). Молодший брат чемпіона світу за версією WBC Віталія Кличка. Займатися боксом почав в 13 років. В 1994 році завоював титул чемпіона Європи з боксу серед юніорів. В 1995 здобув золоту медаль на I Всесвітніх іграх військовослужбовців в Італії, а 1996 — срібну медаль чемпіонату Європи. Цього ж року досягає найвищого результату у своїй любительській кар'єрі, здобуваючи золоту медаль на XXVI Літніх Олімпійських іграх в Атланті. Володимир п'ять разів завойовував титул чемпіона України з боксу^[.

Професійну кар'єру почав після перемоги на Олімпіаді-96, приєднавшись разом з старшим братом до німецького клубу «Universum Box-Promotion». Тренувався під керівництвом Фріца Здунека.

Перший титул чемпіона світу здобув 14 жовтня 2000року в бою проти переможця Віталія Кличка — Кріса Берда.

1 грудня 2005 Володимир і Віталій Клички одержали найпрестижнішу медіа-премію Німеччини — Бамбі(Bambi).

10 березня 2007 в Маннгаймі Володимир Кличко провів захист титулу чемпіона світу у важкій вазі за версією IBF. У другому раунді він технічним нокаутом переміг американського боксера Рея Остіна. Нокаут Остіну став 43-м в статистиці Кличка і 48 перемогою в його професійній кар'єрі.

8 липня 2007 року Володимир Кличко захистив титул чемпіона світу з боксу в важкій ваговій категорії за версією IBF здобувши перемогу над Леймоном Брюстером. Бій проводився в Кельні.

23 лютого 2008 року у Нью-Йорку на відомій арені Медісон Сквер Гарден у першому з 1999 року об'єднавчому бою чемпіонів світу у суперважкій вазі Володимир Кличко переміг у дванадцяти раундах росіянина Султана Ібрагімова за рішенням суддів. Кличко, таким чином, об'єднав чемпіонські титули за версіями організацій IBF, WBO та другорядної IBO.

13 грудня 2008 року в Мангаймі, Німеччина, захистив свої титули у бою з Хасимом Рахманом, отримавши перемогу технічним нокаутом в сьомому раунді.

20 червня 2009 року на арені футбольного стадіону «Veltins-Arena», що розташований у німецькому місті Гельзенкірхен відбувся поєдинок між Володимиром Кличком та непереможним Русланом Чагаєвим з Узбекистану за титули по версіях IBF (7 захист титулу Кличком), WBO (3 захист титулу Кличком), IBO (7 захист титулу Кличком) та вакантного титулу американського журналу The Ring. Поєдинок закінчився перемогою українця через відмову продовження поєдинку  суперником після закінчення 9 раунду.

Василь Ярославович Вірастюк

      Василь Ярославович Вірастюк — український стронґмен, володар титулів «Найсильніша людина України» (2000, 2001, 2002, 2003, 2005) та «Найсильніша людина світу» (2004). Член збірної України, яка виборола титул «Найсильніша нація світу» у 2003 та 2004 роках. Заслужений Майстер спорту України.

 Василь Ярославович Вірастюк народився 22 квітня 1974 року в Івано-Франківську в родині водія вантажних автомобілів .

     У 10 років він почав займатися легкою атлетикою штовхав ядра. Закінчив 8 класів Івано-Франківської середньої школи в 1989 році. У 13 років вперше сів за кермо вантажівки і відразу проїхав 25 кілометрів. 

 

    1981 рік — пішов до першого класу Івано-Франківської середньої школи № 4.

     1989 рік — закінчив 8-ий клас і вступив до Технікуму фізичної культури в Івано-Франківську.

     1992 рік — після закінчення технікуму 2 роки перебував на військовій службі.

     У 1994–2000 роках працював тренером з легкої атлетики в спортивному товаристві «Україна».

     З 2000 року проживає у Львові та працює водієм-охоронцем в компанії «Концерн Галнафтогаз».

     З 1984 по 2000 рік займався легкою атлетикою — штовханням ядра. Входив до складу збірної команди України з легкої атлетики.

     У 1995 році виконав нормативи Майстра Спорту.

     У 1998 році виконав нормативи Майстра Спорту Міжнародного Класу.

     З 2000 року займається силовим багатоборством «STRONGESTMAN».

     У 2002 році став третім у змаганнях за звання «Найсильніший у Центральній Європі» і взяв Гран-прі міжнародного турніру в Зальцбурзі (Австрія). У змаганнях суперсерії IFSA (Міжнародної федерації найсильніших атлетів світу), що проводилися на Гаваях, був шостим.

     У 2003 році здобув третє місце на чемпіонаті світу серед «стронгменів» в Замбії.

     У 2004 році здобув перемогу на чемпіонаті світу «Найсильніша людина світу», який проводився на Багамах. Та посів шосте місце в найпрестижніших змаганнях з силового спорту «Арнольд класік».

     У 2007 році виграв змагання у м. Сеулі (Південна Корея) та отримав титул Чемпіона світу з силового екстриму IFSA.

     Має брата Романа Вірастюка (народ. 20 квітня 1968), який став бронзовим призером чемпіонату Європи зі штовхання ядра у 1994 році.

 

3. Майстри  льодової та снігової  феєрії

Баттон (Button) Річард (Дикий) (р. 18 липня 1929, Інглвуд, шт. Нью-Джерси), американський спортсмен (фігурне катання).

Займатися фігурним катанням почав досить пізно, в 12 років. Але через чотири роки в 1945 став чемпіоном національної першості. Олімпійський дебют Баттона відбувся в 1948 в Санкт-Моріце, де він буквально приголомшив глядачів своїми акробатичними стрибками. Баттон першим в історії фігурного катання чисто виконав «подвійний аксель» (стрибок в два обороти) і «подвійний сальхов». На Олімпіаді 1952 в Осло він закріпив свій успіх, знов завоювавши вищу нагороду. На довгі роки Баттон став еталоном чоловічого катання для фігуристів. Покинувши любительський спорт, до сорока років виступав в професійних льодових ревю, потім став телевізійним продюсером і спортивним коментатором.

 

Вітт (Witt) Катаріна (р. 3 грудня 1965, Стаакен), німецька спортсменка (фігурне катання), чотирикратна чемпіонка світу і двократна чемпіонка Олімпійських ігор (1984, Сараєво; 1988, Калгарі).

Фігурним катанням стала займатися з п'яти років. Тренувалася у тренера Ютти Мюллер. Розквіт її спортивної кар'єри припав на середину 1980-х рр. Чотири рази Вітт перемагала на світовій першості. На зимовій Олімпіаді в Сараєво (1984) вона завоювала свою першу золоту медаль. Через чотири роки в Калгарі (1988) їй вдалося повторити цей успіх. Після закінчення спортивної кар'єри пішла в професійний балет на льоду. Зайнялася спортивною журналістикою, знялася у фільмі «Червона Кармен».

Вела репортажі з Альбервілля з Олімпійських ігор (1992) — для Си-бі-ес, з світової першості для Эн-би-сі. На чемпіонаті світу в Хельсінкі працювала для німецького телебачення. Фігуристка спробувала повернутися в любительське катання, але на Олімпіаді в Ліллехаммере (1994) виступила невдало. З кінця 1990-х років живе в США, виступає в льодовому турі Тома Коллінза.

 

Родніна Ірина Костянтинівна (р. 12 вересня 1949, Москва), російська спортсменка і тренер (фігурне катання), заслужений майстер спорту (1969). Чемпіонка Олімпійських ігор (1972, 1976, 1980), світу (1969-78), Європи (1969-78, 1980), СРСР (1970-71, 1973-75, 1977) в парному катанні (в 1968-72 з А. Н. Улановим, в 1973-80 з А. Р. Зайцевим). Член Суспільної палати РФ.

У дитинстві Ірина часто хворіла; щоб загартувати її, батьки записали дівчинку в школу фігурного катання ЦСКА. Незабаром з фігуристкою почав займатися тренер Станіслав Жук, який зумів оцінити її характер і талант. В 19 років Ірина дебютувала разом А. Улановым на чемпіонаті Європи в Гарміш-Партенкирхене, і несподівано для всіх вони стали чемпіонами. Їх сталі називати гідними наступниками знаменитих олімпійських чемпіонів Л. Белоусової і О. Протопопова.

Чотири роки Ірина виступала з А. Улановым і вісім років з А. Зайцевим і виграла всі змагання, у тому числі три Олімпіади (Саппоро, 1972; Інсбрук, 1976; Лейк-Плесид,1980) і 10 чемпіонатів світу (1969-1978). Не дивлячись на зміну партнера, вона зберегла упевненість в своїх силах. Вперше виступила разом з Олександром Зайцевим на чемпіонаті світу 1973, де протягом декількох хвилин їм довелося кататися без музичного супроводу, але вони не перервали своєї програми і закінчили її під овації глядачів. Їх постійний творчий пошук привів до створення найскладнішої і найкрасивішої програми під всесвітньо відому російську мелодію «Калина», що стала їх своєрідним фірмовим знаком і часто вінчаючої показові виступи Родніної і Зайцева. За спортивні успіхи Ірина нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора (1972) і Леніна (1976). Родніна — автор книги «Нерівний лід» (1978).

В1990-1999 жила в США, працювала тренером в Лейк-Ерроухед. В 1995 вихованці Родніной — чеська пара Радка Коваржікова і Рене Новотні — стали чемпіонами світу. Після цього успіху Ірині була вручена персональна грамота від президента Чехії Вацлава Гавела; вона придбала статус почесного громадянина Чехії. В 1999 повернулася до Москви, де повинна була очолити центр фігурного катання (що зводився за ініціативою мера міста Ю. М. Лужкова).

 

 

Зайлер (Sailer) Антон (Тоні) (р. 17 листопаду 1935, Кицбюель), австрійський спортсмен (гірськолижний спорт).

Триразовий олімпійський чемпіон (VII Олімпійський ігри в Кортіна д'Ампеццо, 1956) в слаломі, швидкісному спуску і гігантському слаломі. Чотирикратний чемпіон світу (1956, 1958). Прославився також виконанням головної ролі у фільмі «Дванадцять дівчат і один чоловік» (1959).

 

Делі (Daehlie) Берн (р. 19 червня 1967, Елверум), норвезький спортсмен (лижні гонки).

Тренуватися почав в 15 років. Не дивлячись на те, що ніколи не вигравав юніорського чемпіонату світу, був запрошений в національну збірну, у складі якої приїхав на Олімпіаду в Калгарі (1988), але знаходився на лавці запасних. На наступних Олімпійських іграх в Альбервілі (1992) виступив блискуче — три золоті медалі (в гонках на 15 км, 50 км і в естафеті 4x10 км). Делі став найшвидшим гонщиком планети а, незабаром, і самим титулованим. Він дев'ятикратний чемпіон світу (1993, 1995, 1997).

На Білій Олімпіаді в Ліллехаммере (1994) завоював ще дві золоті медалі (в гонках на 10 і 15 км), а на наступних Олімпійських іграх в Нагано (1998) повторив успіх своєї першої Олімпіади — три олімпійські золото (в гонках на 10 і 50 км і в естафеті 4 x 10 км). Всього у Делі 12 олімпійських медалей. В 1999 був удостоєний титулу «Кращий лижник 20 століття».

 

 

4. Підкорювачі голубих доріжок

Фелпс (Phelps) Майкл (р. 30 червня 1985, Балтімор, шт. Меріленд), американський спортсмен (плавання). Шестиразовий олімпійський чемпіон (2004).Шестиразовий  чемпіон і рекордсмен світу на різних дистанціях.

Плаванням почав займатися з 6 років. Його успіхи були настільки видатними, що вже в 15 років Фелпс був включений в олімпійську команду по плаванню на Іграх в Сіднеї (2000, 5-е місце на дистанції 200 м. баттерфляем). В 2001, у віці 15 років 9 місяців, побив світовий рекорд на дистанції 200 м. баттерфляем, ставши наймолодшим рекордсменом світу. В тому ж році був проголошений плавцем року в США. В 2002 на етапі Кубка світу (Нью-Йорк) виграв 3 золоті медалі (200 і 400 м комбінованим стилем, естафета 4х100 м, світовий рекорд). Справжній тріумф чекав Фелпса в 2003 на чемпіонаті світу в Барселоні (2003), де плавець завоював 4 золотих і 2 срібні нагороди, встановивши по ходу змагань 5 світових рекордів, а потім на етапі Кубка світу в Мельбурні (6 вищих нагород). В тому ж році був визнаний кращим плавцем світу, а також кращим спортсменом-любителем США (нагорода «Салліван Еуорд»).

Перед Олімпіадою 2004 в Афінах заявив, що спробує побити рекорд свого знаменитого співвітчизника Марка Спітца, вигравши 8 золотих медалей на одній Олімпіаді. Рекорд встояв; проте, Фелпс виграв шість золотих нагород (200 і 400 м комплексним стилем, 100 і 200 м баттерфляем, естафети 4х200 м. вільним стилем і 4х100 м комплексом), встановивши світовою (400 м, комплексне плавання) і олімпійські (200 м, комплексне плавання; 100 м, батерфляєм) рекорди. Також в активі плавця дві бронзові нагороди.

Беручи участь на чемпіонаті світу (25-метровий басейн) в Індіанаполісі (2004), виграв золото на дистанції 200 м в/с, але одержана на тренуванні травма спини не дозволила спортсмену продовжити подальші виступи на цьому змаганні. Чемпіон світу в Монреалі (2005) в естафеті 4х100, на дистанції 200 м.  вільним стилем.

 

Клочкова Яна Володимирівна (р. 7 серпня 1982, Сімферополь), українська спортсменка (плавання).

Чотирикратна Олімпійська чемпіонка (Сідней, 2000, Афіни, 2004, на дистанціях 200 і 400 м в комплексному плаванні), чемпіонка світу (2000, 2002, 2003 в комплексному плаванні), призер Кубка світу серед жінок в комплексному плаванні (1998, 1999); чотирикратна переможниця чемпіонату Європи в Хельсінкі (2000), двократна чемпіонка Європи (Валенсія, 2000 ); двократна чемпіонка Всесвітньої Універсіади (Пекін, 2001 ). Встановила 50 рекордів України в комплексному плаванні, баттерфляем, вільним стилем.

Біргіт Фішер (Шмідт) (Німеччина) — одна з найтитулованіших спортсменок в історії спорту. Восьмиразова олімпійська чемпіонка (1980, 1988, 1992, 1996, 2000, 2004 рр.), володарка 12 олімпійських медалей з веслування. Наймолодша за віком (18 років у 1980 р.) і найстарша за віком (42 рокиу 2004 р.) олімпійська чемпіонка з веслування на байдарках і каное. Єдина жінка в історії, яка завойовувала олімпійські нагороди протягом 24 років, 35-разова чемпіонка світу.

5. «Королі» шахового світу

Ботвинник Михайло Мойсейович [17 (30) серпня 1911, Куоккала, нині Репіно Ленінградської області — 5 травня 1995, Москва], російський шахіст, шостий в історії шахів чемпіон світу (1948-1957, 1958-1960, 1961-1963). Міжнародний гросмейстер (1950), заслужений майстер спорту (1945). Семикратний чемпіон СРСР (1931-1952). Заслужений працівник культури РРФСР (1971). Доктор технічних наук, професор. Автор книг «Півстоліття в шахах» (1978), «Від шахіста — до машини» (1979).

Навчився грати в шахи в 12 років і вже через два роки мав перший розряд. Перемога над чемпіоном світу Х. Р. Капабланкою в сеансі одночасної гри (1925, Ленінград) принесла Ботвиннику популярність і додала упевненість в своїх силах. В 16 років наймолодший майстер спорту в країні успішно дебютував в чемпіонаті СРСР, поділивши 5-6-е місця серед 21 учасника. В 1928-1932 вчився в Політехнічному інституті. В 1930-х став одним з найсильніших шахістів країни після перемог на чемпіонатах СРСР (1931,1933) і Ленінграда (1931-1932). В 1933 зіграв внічию (3:3) матч з Сало Флором, гросмейстером з Чехословакії, що згодом жив в СРСР. В 1935 одружився на Гаяне Ананевій — балерині Маріїнського театру, що стала вірною супутницею життя.

У 1935-1936, після успішного виступу в трьох великих міжнародних турнірах, зайнявши 1-е і 2-е місця в Москві (1935) і Ноттінгеме (1936) і 2-е місце в Москві (1936), став одним з претендентів на світову першість і досяг домовленості грати матч з А. Алехіним, який відзначав у молодого суперника, крім великого таланту, необхідні для успіху «безстрашність, витримку, точне чуття». Через війну, що почалася, матч не відбувся. Багато часу уділяв аналітичній роботі над шахами, розробив і опублікував (1939) спеціальну методику підготовки до змагань, що стала керівництвом для декількох поколінь вітчизняних шахістів. Стиль його гри зазнав еволюцію від комбінованого до універсального. Вніс цінний внесок у розвиток дебютної теорії, ввівши в практику нові продовження на англійському початку, слов'янської і голландської захистах і ряду інших дебютів. Майбутній чемпіон світу по шахах під час війни працював в Пермі інженером як фахівець по високовольтній ізоляції. В 1945 очолював збірну СРСР в історичному радіоматчі з командою США, в якому радянські шахісти перемогли 15,5:4,5 (Ботвинник виграв на першій дошці у чемпіона США А. Денкера з рахунком 2:0). Після раптової смерті Алехина (1946) став основним претендентом на звання чемпіона світу. Виграв великі турніри в Гронінгене (1946) і Москві (1947). Перемігши в матчі-турнірі на першість світу (1948), став шостим в історії шахів чемпіоном світу, випередивши другого призера на три очки. В 1951-63 зіграв 7 матчів на першість миру — два внічию 12:12 (з Д. Бронштейном, 1951 і В. Смисловим, 1954), три програв  і виграв два матчі-реванші , став єдиним шахістом, що двічі повернув звання чемпіона. Його слова «один матч на першість миру віднімає два роки життя» нерідко повторювали подальші чемпіони.

Успішно суміщав шахову діяльність з науковою роботою в області електроніки, ставши автором ряду винаходів, запатентованих в різних країнах світу. В 1951 захистив докторську дисертацію на тему: «Регулювання збудження і статична стійкість синхронної машини». З  1970-х рр. працював над створенням штучного шахового майстра — комп'ютерної програми «Піонер». Протягом багатьох років керував юнацькою шаховою школою, в якій займалися майбутні чемпіони світу А. Карпов і Г. Каспаров, відомі міжнародні гросмейстери А. Соколов, А. Юсупов, Е. Ахмиловська-Дональдсон, Н. Іоселіані. Близько 30 років очолював спілку дружби «СРСР — Нідерланди». Всього зіграв в турнірах і матчах 1202 партії, в яких отримав 610 перемог і зробив 453 нічиєї (набрав близько 70% очок).

 

Карпов Анатолій Євгенійович (р. 23 травня     1951, Златоуст), російський шахіст, 12-й чемпіон світу по шахах (1975-1985), міжнародний гросмейстер (1970), заслужений майстер спорту (1974), триразовий чемпіон СРСР (1976, 1982/83, 1988). Володар призу «Шаховий Оскар» (1973-77, 1979-81, 1984, 1994), президент Міжнародної асоціації фундацій миру (з 1982). Головний редактор журналу «64 — Шаховий огляд» (1980-92) і енциклопедичного словника «Шахи» (1990). Батько навчив його грати в шахи, коли йому було 5 років. В 9 років одержав перший розряд. Вчився на партіях Х. Р. Капабланки, запам'ятавши їх всі напам'ять. Вже в юні роки вражав раціональним стилем гри, розумінням тонкості ендшпіля. В 14 років став майстром спорту. В1969 виграв чемпіонат світу серед хлопців. Підвищував свою майстерність під керівництвом досвідченого радянського гросмейстера З. А. Фурмана, що жив в Ленінграді. Закінчив в 1973 економічний факультет Ленінградського університету.

«Зірка першої величини» — так назвав Карпова М. Ботвинник після його перемоги на меморіалі Алехина в Москві (1971). За три роки (1972-75) шахіст пройшов всі відбіркові ступені до матчу на першість миру з Р. Фішером, вигравши міжзональний турнір в Ленінграді і матчі претендентів —  Б. Спасського, Л. Полугаєвського, В. Корчного. Після того, як Фішер відмовився грати матч в 1975, Карпов був оголошений 12-м чемпіоном світу.

За 15 років (1975-90) Карпов  зіграв 7 матчів на першість світу. Виграв 2 матчі у В. Корчного (1978, Багио, рахунок 16,5: 15,5; 1981, Меріно, рахунок 11:7), 5 поєдинків з Г. Каспаровым (1984, Москва — залишився незакінченим; 1985, Москва, програв з рахунком 11:13; 1986, Ленінград — матч-реванш, програв 11,5:13,5; 1987, Севілья — нічия 12:12; 1990, Нью-Йорк — Ліон, програв з рахунком 11,5:12,5). В 1996 в Елісті виграв матч на першість світу за версією ФІДЕ (Міжнародної шахової федерації). В 1994 встановив рекорд, першим в історії перемігши в ста шахових змаганнях (попередній рекорд належав А. Алехіну — 78 виграних турнірів і матчів). 9 разів (в 1971-81) визнавався кращим шахістом року і одержував приз — шаховий «Оскар». За досягнення в області шахів нагороджений орденами Трудового Червоного прапора (1978) і Леніна (1981).

Карпов — пристрасний колекціонер, володар однієї з найбільших в світі колекцій шахових марок. Автор багатьох книг по теорії шахів, збірок власних партій, автобіографічних книг, у тому числі «В далекому Багио» (1981), «А завтра знову в бій»(1982), «Моя сестра Каїсса» (1990). З 1982 президент Міжнародної асоціації фундацій миру (колишня назва — Радянська фундація миру). В 1997 балотувався в депутати Державної думи від Тули. В тому ж році нагороджений орденом Російської Православної Церкви Святого Благовірного Князя Данила Московського.

 

Каспаров Гарі Кимовіч (р. 1963), російський шахіст, міжнародний гросмейстер (1980), заслужений майстер спорту (1985). 13-й чемпіон світу (з 1985), чемпіон СРСР (1981, 1988). Вісьмиразовий олімпійський чемпіон (1980, 1982, 1986, 1988, 1992, 1994, 1996, 2002). 13-кратний володар призу «Шаховий Оскар» (1982, 1983, 1985-90, 1996), Кубок світу (1989). Виграв більше 60 великих міжнародних змагань (класичний облік часу), у тому числі  20 супертурнірів.

Гарі в 4 роки навчився читати, любив географію і історію. В 7 років він мріяв стати лікарем, щоб врятувати невиліковно хворого батька Кима Вайнштейна. Перед смертю батько подарував йому шаховий годинник. Всі турботи по вихованню сина узяла на себе його мати Клара Каспарова. В 1980 Гарі одержав три золоті медалі — за відмінне закінчення школи, виграш першості миру серед хлопців, а також за участь у складі збірної СРСР на Всесвітній шаховій Олімпіаді. Після трьох переконливих перемог на міжнародних турнірах в Югославії (Лазня-Лука, 1979, Бугойно, 1982, Никшич, 1983) югославські газети, наголошуючи на багатій фантазії і швидкості розрахунку варіантів, назвали його «комп'ютер з душею». В 1986 Каспаров закінчив Азербайджанський педагогічний інститут іноземних мов.

19 жовтня 1984 почалося дивне протиборство Каспарова з Карповим, що тримало в напрузі шаховий світ більше 10 років. 159 днів тривав їх перший безлімітный поєдинок в Москві (до 6 перемог), який після 48 партій залишився вперше в шаховій історії незакінченим. Програючи з рахунком 0:5, Каспаров, здавалося, був приречений на поразку в матчі, але зумів встояти і довів рахунок до 3:5 при 40 внічию. Матч був перерваний за рішенням президента ФІДЕ (Міжнародної шахової Федерації) Ф. Кампоманеса.

Через півроку, у вересні 1985 знову в Москві відбувся їх новий матч, в якому Каспаров отримав перемогу з рахунком 13:11 і в 22 роки став 13-им чемпіоном світу — наймолодшим в історії шахів. В 1986 виграв матч-реванш 12,5:11,5 (Ленінград). В 1987 в Севілье їх матч завершився внічию, що дозволило йому зберегти звання чемпіона світу; в1990 (Нью-Йорк — Ліон) виграв у Карпова матч на першість світу з рахунком 12,5:11,5.

Всього зіграв з Карповим в п'яти матчах 144 партії (виграв 21, програв 19, 104 закінчилися внічию).

Продовжуючи кращі традиції чемпіонів світу, Каспаров надає багато уваги суспільної і літературної діяльності в області шахів; організовує і підтримує дитячі шахові школи в Росії, Іспанії, Франції, Англії, Німеччині, США, Ізраїлі; сприяє максимальному використовуванню сучасної комп'ютерної техніки і телебачення на користь популяризації шахів в світі; боронить ідею професіоналізації шахів на користь їх прогресу як спорту, науки і мистецтва. В 2000 в Лондоні Каспаров програв В. Крамнику (6,5:8,5).

Великий інтерес в світі викликали і поєдинки Каспарова з «електронним шахістом» — могутніми комп'ютерними програмами «Deep blue» (1996, виграш; 1997, програш) і «Deep Junior» (2003, нічия). Каспаров був одним з перших спортсменів, що почали виступати під російським прапором (1990); брав активну участь в суспільно-політичному житті країни. В 1999 зіграв унікальну партію проти збірної решти світу, яка тривала 124 дні в Інтернеті. Проти Каспарова зіграли понад 3 млн. любителів шахів з 75 країн світу, що стало абсолютним рекордом Інтернету. Партія закінчилася перемогою чемпіона світу в глибокому ферзевому ендшпілі.

Каспаров — перший (і єдиний) шахіст, якому вдалося подолати планку в 2800 очок в рейтингу Ело — сучасній системі визначення сили шахіста (1989; максимальний показник Каспарова — 2851 очко). За свою кар'єру він виграв безліч найбільших міжнародних турнірів (найважливіші — Кубок світу в 1988-89 рр., Тілбург (1989, 1991), Бєлград (1989), Лінарес (1990, 1992, 1993, 1997, 1999, 2000, 2001, 2002, 2005), Вейк ан Зєє (1999, 2000, 2001). Автор книг «Випробування часом» і «Мої великі попередники». З 1991 постійно співробітничає з газетою «Wall Street Journal».

У 2005 березні оголосив про свій відхід з великих шахів. Активно займається політичною діяльністю.

 

6. Людина, яка перемогла рак

 

Ленс Едвард Армстронг, народився 18 вересня 1971 року в Плано, Техас, США — знаменитий американський шосейний велогонщик. 
Армстронг — один з найсильніших велогонщиків світу. Він є  семиразовим переможцем найпрестижнішої і однієї з трьох найскладніших велобоготоденок в календарному році — Le Tour de France, перемігши на ній в 1999, 2000, 2001, 2002, 2003 і 2004 році, виступаючи за команду US Postal, а потім в 2005 році за Discovery Channel.  І це при тому, що в 1996 році в Армстронга була знайдена смертельна хвороба — рак і метастази вже розповсюдилися по всьому тілу. Але лікування новітніми методами променевої і хіміотерапії допомогли йому не тільки вижити, але і повернутися в спорт.  Після семи перемог на «Тур де Франс» Ленс заявив про вихід зі спорту. Але 9 вересня 2008 року Армстронг повідомив, що повертається у великий велоспорт і виступатиме за казахстанську команду «Астана».  В 12 років почав тренуватися в тріатлоні, вже у віці 16 років став професійним тріатлоністом. Ставав чемпіоном США на короткій дистанції по тріатлону в 1989 і 1990 роках.

Зовсім швидко стало зрозуміло, що його сильною стороною є велоспорт: Ленс Армстронг виграв чемпіонат США серед любителів в 1991 році. На XXV Олімпійських іграх в Барселоні в 1992 році зайняв 14 місце. Став одним з наймолодших гонщиків, що виграв Чемпіонат Світу (він зробив це в 1993 у віці 22років). 
Переміг на декількох етапах знаменитої «Тур д Франс» в 1993 і 1995 роках у складі «Мотороли». В 1996 році Ленс став гонщиком № 1 в США, лідером олімпійської збірної 1996 року і підписав вигідний контракт з французькою  «Кофідіс» на суму 2 мільйони доларів.  Проте в жовтні 1996 року лікуючий лікар знайшов у Армстронга запущений рак яєчок, метастази розповсюдилися вже в черевну порожнину, в легені і головний мозок. Шанси вижити були 50/50. «Кофідіс» розірвав з ним двохмільйонний контракт.  Зрозумівши, що йому нічого втрачати, Ленс пішов на новітні агресивні методи променевої і хіміотерапії, які могли дати і побічний ефект. Але трапилося чудо, рак відступив. Армстронг одержав шанс на нове життя.  Що надихнув одужанням, він створив «Фундацію Ленса Армстронга» для допомоги хворим раком і вирішив пропагувати боротьбу з цією хворобою, знов сівши на велосипед.  Він почав знову наполегливо тренуватися, його прийняла до своїх лав скромна команда «Ю. С. Постал Сервіс» («Поштова служба США»). Земляки допомогли йому пробитися в еліту велоспорту. Результат прийшов в 1998 році, коли на іспанській супербагатоденці «Вуельта» Ленс Армстронг зайняв підсумкове 4 місце. 
З весняних одноденних гонок Ленс показував хорошу форму, чого тільки коштує друге місце на супер престижній одноденці «Amstel Gold Race».  Почалося все з прологу, в якому Армстронг відразу захопив лідерство. 
Після цього йшли транзитні етапи, які належали спринтерам. На 8 етапі гонщикам необхідно було проїхати 56 кілометрів . 
Армстронг захопив лідерство вже з перших метрів дистанції. Після закінчення етапу Ленс надів жовту майку лідера загального заліку, як пізніше виявилося вже нікому її не віддаючи. 
Після дня відпочинку гонщикам належало подолати важкий гірський етап з фінішом на горі вищої категорії, на гірськолижній базі в Сестієре. 
Всі головні баталії дня відбувалися на останній горі, де Ленс показав не тільки свою силу, але і проявив себе як великий тактик. 
Після цього етапу відриви виросли до гігантських, і Армстронгу нічого не залишалося, як просто не програти дуже багато. 
Вигравши фінальне «оброблення», Армстронг закінчив «Тур» з чотирма перемогами на етапах і підсумковою класифікацією. Так для нього закінчився гоночний календар 1999 року.  Після перемоги в «Турі» 1999 року ряд критиків висловлювався про відсутність того року справжніх суперників, таких як Ян Ульріх або Мазке Пантані. 
Але це перестало бути актуальним, коли наступного року претенденти і переможці попередніх «Турів» не змогли нічого зробити з американцем. 
В підсумковому протоколі Армстронг залишив далеко позаду Яна Ульріха, який в підсумковому протоколі фінішував другим, відставши від нього більш ніж на шість хвилин. 
В подальший рік техасця вже розцінювали як реального претендента на третю підряд перемогу. Вже весною того року Армстронг показував чудові результати.

Наступного дня в гірському етапі до Chamrousse Армстронг виграв в Ульріха ще хвилину. Пізніше в Піренеях Армстронг виграв ще один етап, присвятивши цю перемогу Казартеллі. 29 липня 2001 року Армстронг виграв свій третій «Тур».  Протягом трьох довгих років Ленсу ніхто не міг протистояти в боротьбі за звання чемпіона «Тур де Франс». Цей рік був ознаменований більшістю перемог для Ленса як в спорті, так і в особистому житті, у нього народилися близнята в листопаді  2001 року. 
Головного суперника впродовж двох останніх років — Яна Ульріха — звільнили з команди, і йому довелося пропускати Тур 2002.  В червні виграє так званий малий «Тур де Франс» — «Дофіне Лібере». Флойд Лендіс, його товариш по команді, зайняв друге місце.  Все починалося з прологу, що проходив тоді в Люксембурзі. Спочатку Ленс не схотів надягати жовту майку на правах торішнього переможця.  Він сказав, що її слід спершу заслужити, що у нього чудово вийшло. Він виграв пролог, залишивши другим знаменитого француза Жалабера.  Далі йшли малозначні для загального заліку етапи спринтів. Четвертий етап ознаменувався командною гонкою з роздільним стартом, на якому всі фаворити були близько один до одного на фініші.  Фаворити в загальному заліку після 4 етапи.  Наступна складність, яку належало подолати гонщикам, мала місце на 9-ом етапі, на індивідуальній гонці з роздільним стартом.  Армстронг йшов на перемогу,але, за його власними словами, втомився на останніх п'яти кілометрах, і у результаті він пропустив вперед Гальдеано. Але, не дивлячись на лише друге місце, Ленс відіграв багато часу в загальному заліку у своїх головних опонентів.  11-й етап був першою реальною перевіркою в горах на тому Турі. Хоча Ленс відчував себе не дуже добре, його товариш по команді Роберто Ерас буквально вивіз Армстронга на вершину гори Ла Монги. Ленс залишив Белоки в семи секундах позаду себе, а Роберто — в 13-ти.  12-й етап був черговою гірською ділянкою Туру і запам'ятався хорошим виступом француза Жалабера, який після закінчення цього етапу зміцнив своє перше місце в званні «горохова майка» (кращий гірський гонщик Тур де Франс).  Один за іншим гонщики випадали з групи лідерів. Спочатку лідирував Чечу Рубьера, потім він поступився першою позицією Роберто Ерасу.  Під кінець етапу в лідери вийшли Армстронг і Белоки. За 4 км до фінішу Армстронг вирвався вперед, і у результаті йому вдалося виграти цей етап.  Після цього Ленсу залишилося концентруватися на тому, щоб не програти дуже багато на наступних етапах, що йому відмінно вдалося, по ходу справи він виграв свій четвертий етап на тому турі, а саме останнє оброблення, за день до фінішу гонки в Парижі.  9 вересня 2008 року Армстронг оголосив про повернення у великий велоспорт, він виступатиме за  Йохана Брюнеля на чолі під прапором казахстанської команди «Астана».  Гонки, в яких Армстронг запланував взяти участь в 2009 році -  це гонка по Австралії, Тур Каліфорнії, Париж-Ніцца, Тур джорджії, Дофіне Лібере, Джіро д’Италия і Тур де Франс.  За своє повернення в світ великого велоспорту Ленс в грошовому виразі нічого не одержить; обгрунтовувавши свою причину повернення, він сказав у відеозверненні до уболівальників: «Щасливий повідомити вас, що порадившися з сім'єю, дітьми і близькими друзями, я ухвалив рішення повернутися в професійний велоспорт.  Я роблю це, щоб всі люди більше дізналися про ракові захворювання. Майже вісім мільйонів чоловік померло від раку цього року. Ще мільйони страждають не тільки від хвороби, але від соціальної ізоляції. Пора привернути до цього увагу».  Я намагатимусь виграти восьмий «Тур де Франс». Я не бачу в цьому нічого неможливого. Візьмемо Олімпійські ігри наприклад: Дару Торрес, 41-річна мати, виступає і стає двократною срібною медалісткою, а переможниці марафонського забігу — 38 років. Зрілі спортсмени виступають не гірше молоді», - цитує спортсмена AFP.  В травні 2009 року 37-річний Ленс у складі «Астани» вперше пройшов гонку «Джіро дe Италия» і зайняв 12-е місце в особистому заліку.  В липні 2009 року у складі команди «Астана» Ленс Армстронг стартував на Тур де Франс 2009 і зайняв 3-е місце в генеральній класифікації.  Дружина Ленса Армстронга — Крістін Річард (Kristin Richard), активістка добродійного руху допомоги раковим хворим, допомагала йому боротися з хворобою. 
У них троє дітей: хлопчик — Люк-Луї Давід ( 1999) і дві дівчатка-близнята — Грейс і Ізабель. Але в 2003 році Ленс розлучився з дружиною, з якою прожив 5 років, залишившися друзями. 
Потім 2 роки Армстронг зустрічався з відомою американською співачкою Шеріл Кроу.

 

7. Найтитулованіші тенісисти світу

Уїмболдонський турнір (Уїмболдон), щорічний міжнародний турнір (неофіційна першість миру на трав'яних кортах) по тенісу в Уїмболдоні (Wimbledon; входить до складу Великого Лондона); проводиться як відкритий чемпіонат Великобританії з 1877 року. Влаштовується кожний третій понеділок червня і в черговості змагань «Великого шолома» займає 3 місце.

Змагання проходять на кортах Всеанглійського тенісного клубу під патронажем королівської сім'ї. Королева Єлизавета II і її чоловік герцог Едінбурзький присутні на фінальних матчах турніру і після гри нагороджують переможців призами. Виходячи на центральний корт і йдучи з нього, гравці зобов'язані поклонитися членам королівської сім'ї. Тенісисти повинні тренуватися і виступати тільки в білій формі. За доби, коли турнір тривав 7 днів, його називали «білим тижнем». Турнір завершується балом тенісистів-учасників, перший танець виконує пара чемпіонів в одиночних розрядах.

До 1907 на турнірах незмінно перемагали англійці, перший переможець турніру — Спенсер Гір. Серед самих титулованих чемпіонів Уїмблдонського турніру американець Піт Сампрас (7 перемог), англієць Уїльям Реншоу (7 перемог). В жіночому одиночному розряді лідирують: американки Мартіна Навратілова (9 перемог) і Хелен Уїллс-Муді (8 перемог), 7 разів вигравали турнір німка Штеффі Граф і англійка Доротея Ламберт-Чамберс.

Радянські тенісисти успішно виступали в юніорських змаганнях Уїмблдона. Переможцями ставали: Тоомас Лейус, Володимир Коротков, Галина Бакшєєва, Ольга Морозова, Марина Крошина, Наталія Чмирева, Наталія Зверева.

 

Сампрас (Sampras) Піт (р. 12 серпня 1971, Вашингтон), американський спортсмен (тенніс).

Професіонал з 1988 року. Найвища позиція в одиночному рейтингу ATP — 1 (1993 квітень), в парному — 27-ая (1990 лютий). Переможець відкритих чемпіонатів Австралії (1994, 1997), США (1990, 1993, 1995, 1996, 2002), Уїмболдонського турніру (1993, 1994, 1995, 1997, 1998, 1999, 2000). Переможець чемпіонату (завершального турніру року) ATP (1991, 1994, 1996, 1997, 1999). За кар'єру виграв 64 одиночних і 2 парні турніри ATP. Фіналіст 24 великих турнірів, у тому числі 4-х — Великого Шолома. На початку 1997 року набрав рекордний рейтинг серед тенісистів за всю історію професійних турнірів — 5774 очки (за підсумками 52 тижнів). Тенісист року за версією ATP (1993-98; 6 років підряд). Знаходився в першій десятці рейтингу 12 років підряд (третій результат після Дж. Коннорса (16) і И. Лендла (13)). Перший гравець в історії ATP, що очолював рейтинг впродовж 6 років підряд. Член збірної команди США для участі в розиграші Кубка Девіса . Володар Кубка Девіса .

 

8. Швидкість, краса, ризик

Формула 1  (англ. Formula 1), вид спортивних автогонок, що проводяться на кільцевих трасах і на спеціально підготовлених автомобілях. Під аналогічною назвою проводяться також і інші змагання по технічних видах спорту, набагато менш популярні.

З початку 1997 діють наступні вимоги до автомобіля: ширина зі встановленими колесами не більше 200 см; загальна висота до 95 см (вище можуть встановлюватися тільки спеціальні аеродинамічні структури); мінімальна вага не менше 600 кг; об'єм двигуна не більше 3000 куб. см; вживання наддуву заборонено; привід на чотири колеса заборонений; кількість коліс строго фіксована — чотири; під час гонки в кожний автомобіль встановлюється або телекамера, або відповідний їй по вазі баласт і ін. Протягом календарного року проводиться певна кількість гонок, званих Гран-прі (мета кожної гонки — пройти певну кількість кругів за якнайменший час). Залежно від зайнятого в гонці підсумкового місця перші 8 спортсменів (з 2002 жовтня) преміюються кваліфікаційними балами  по системі: за перше місце — 10, друге — 8, третє — 6 і т.д. В кінці року бали підсумовуються, володар найбільшої суми оголошується переможцем і володарем титулу чемпіона світу. Крім того, бали, набрані гонщиками однієї команди також підсумовуються і команда, що набрала таким чином найбільша кількість очок оголошується «чемпіоном світу серед конструкторів».

Перше змагання з такою назвою відбулося 10 квітня 1950 (переміг Х. М. Фанхио). Після цього був організований чемпіонат, ФІА, що проводиться, і є багатоетапним змаганням з назвою «Чемпіонат світу Формула 1». В 1950- рр. переважали італійські команди і пілоти, що виступали за них. Тільки в 1955 в боротьбу втрутилася команда «Мерседес Бенц». Першим офіційним чемпіоном в 1950 став Дж. Фаріна. Основними дійовими особами були А. Аскари і Х. М. Фанхио. Останній став п'ятикратним чемпіоном світу. В 1960- рр. в гонках домінували вже британські команди, основну конкуренцію яким складала італійська «Феррарі». Саме тоді стають по два рази чемпіонами світу Гр. Хилл і Дж. Кларк, а в кінці десятиріччя стає чемпіоном Дж. Стюарт (потім він ще двічі стане чемпіоном світу). В 1970-е рр. унікальні результати показує Э. Фиттипальди — в 25 років він стає наймолодшим чемпіоном світу. Починає свої виступи, перервані потім страшною аварією, майбутній триразовий чемпіон світу Н. Лауда. На місце однієї з провідних команд чемпіонату виходить команда «Макларен», основний її конкурент в кінці десятиріччя — команда «Уїльямс». Декілька команд в кінці 1970-х — початку 1980-х рр. розробило шестиколісні автомобілі. Найуспішнішим був автомобіль команди «Тіррелл», на якому була отримана одна перемога («Гран При Швеції», 1976). Пізніше виявилося, що такий тип автомобілів небезпечний, і з 1983 в гонках беруть участь тільки чотириколісні автомобілі. В середині 1980-х рр. зійшли зірки Н. Піке, А. Простий, А. Сенна. Боротьба двох останніх підвищила популярність чемпіонатів. В автомобілях стала активно застосуються електроніка. В середині 1990-х рр., після загибелі А. Сенни відбулася своєрідна зміна поколінь. Головну роль в гонках сталі грати молоді гонщики М. Шумахер (єдиний 7-разовий чемпіон світу (останній раз в 2004), 83 перемоги на етапах «Гран-прі» за кар'єру), М. Хаккинен, Д. Кулхард (Великобританія), Р. Барикелло (Бразилія).

Шумахер (Schumaсher) Міхаель (р. 31 січня 1969, Гюрт-Гермюльгейм), німецький спортсмен (автомобільні гонки), чемпіон світу у Формулі 1 (1994, 1995, 2000-2004).

З 1991 став виступати у Формулі-1 спочатку у складі команди «Джордан», але незабаром перейшов в «Бенеттон». В 1994 вперше  завоював звання чемпіона світу, отримавши перемоги на 8 етапах. В 1995 йому вдалося повторити свій успіх; Шумахер першенствував вже на 9 етапах. В 1996 перейшов в команду «Феррарі», але поступився званням чемпіона Деймону Хиллу. В 2000 повернув собі цей титул. В 2001-2004 виступав також успішно, кожного разу підіймаючись на верхню сходинку п'єдесталу пошани. Вперше в історії Формули-1 став семикратним чемпіоном світу ( до 2005 року -  виграв 84 гонки — абсолютний рекорд за всю історію Формули-1). Йому також належать і інші рекорди: кількість перемог за один сезон (13 в 2004), кількість подіумів за кар'єру (137), кількість набраних очок за кар'єру (1186) і за один сезон (148 в 2004 р.), кількість якнайшвидших кругів за кар'єру (66), фініші за кар'єру (163), хет-треки (поул-позишн, якнайшвидший круг, перемога в гонці) за кар'єру (20).

У 2006, зайнявши загальне друге місце у Формулі I, завершив свою кар'єру в ранзі семиразового чемпіона світу. За свою кар'єру Шумахер добився видатних результатів: 250 разів стартував на етапах Гран-прі, отримав 91 перемогу, 154 рази фінішував на подіумі, 68 разів стартував з поул-позишн, 115 разів – з першої лінії, набрав 1369 очок, в гонках покрив відстань в 66 164 км.

 

 

 

 

9. Видатні легкоатлети світу

 Пааво-Йоханнес Нурмі — фінський бігун на середні та довгідистанції, дев’ятиразовий олімпійський чемпіон. Спортивне прізвисько — «Летючий фін». Володар найбільшої колекції олімпійських медалей різного ґатунку серед легкоатлетів-чоловіків. Здобув 12 нагород на Іграх Олімпіад у 1920, 1924.,

1928 рр. Протягом 1921–1924 рр. П.-Й. Нурмі встановив 24 світові рекорди на дистанції від1 500 м до 20 км. На Батьківщині спортсмена йому за життя встановили пам’ятник.

Франсіна (Фанні) Бланкерс-Кун — нідерландська легенда легкої атлетики, чотириразова олімпійська чемпіонка (1948 р.), п’ятиразова чемпіонка Європи.

За свою спортивну кар’єру встановила 16 світових рекордів у 8 видах змагань з легкої атлетики: у бігу на 100 ярдів, 100 м, 200 м, 80 м з бар'єрами, єстафеті 4 x

100 м, стрибках у висоту й у довжину, п’ятиборстві. 30-річна мати двох дітей,

«летюча домогосподарка», як її любовно називали, на початку 1949 р. народи-

ла третю дитину. Таким чином з’ясувалося, що чотири золоті медалі в Лондоні

Франсіна завоювала, коли була вже вагітна. Вона стала першою жінкою в істо-

рії, яка виборола чотири золоті олімпійські медалі на Іграх однієї Олімпіади.

У 1999 р. ІААF визнала Ф. Бланкерс-Кун кращою легкоатлеткою XX cт.

Карлтон Льюїс (США) — дев’ятиразовий олімпійський чемпіон у змаганнях зі спринтерского бігу й стрибків у довжину та восьмиразовий чемпіон світу. Один з небагатьох спортсменів, який зумів завоювати «золото» на чотирьох Олімпіадах поспіль (1984, 1988, 1992, 1996 рр.)

 

Роберт (Боб) Бімон (США) — чемпіон Ігор XІХ Олімпіади 1968 р. в Мехіко у стрибках у довжину. Його стрибок з рекордним результатом 8,90 м названий «стрибком у XXI століття». Тільки у 1991 р. Майку Пауеллу вдалося поліпшити

рекорд, продемонструвавши результат 8,95 м.

 

 

Українські легкоатлети — подружжя Ольга та Віктор Бризгіни —зібрали у своїй сімейній колекції загалом 5 олімпійських медалей, зокрема 4 золоті та 1 срібну. В активі Ольги — два «золота» на Іграх 1988 р. у Сеулі (у бігу на 400 м та естафеті 4 х 400 м у складі збірної команди СРСР), а на Іграх 1992 р. у Барселоні — «золото» в естафеті 4 х 400 м (у складі об’єднаної команди СНД) та «срібло» в бігу на 400 м, а у Віктора — «золото» Ігор 1988 р. У Сеулі — в естафеті 4 х 100 м (у складі збірної команди СРСР).

 

Валерій Борзов (Україна) — заслужений майстер спорту, дворазовий чемпіон Ігор ХХ Олімпіади (1972 р.) у бігу на 100 м і 200 м, срібний призер в естафетному бігу 4 х 100 м, бронзовий призер Ігор ХХІ Олімпіади (1976 р.) у бігу на 100 м та естафетному бігу 4 х 100 м. Багаторазовий чемпіон Європи (1969, 1970,

1971 (3), 1972, 1974 (2), 1975, 1976, 1977 рр.) у бігу на 100 м і 200 м, семиразовий переможець

чемпіонатів Європи (1970–1977 рр.) у приміщеннях на 60 м.

 

Сергій Бубка (Україна) — заслужений майстер спорту, чемпіон Ігор ХХІV Олімпіади (1988 р.), чемпіон світу (1983, 1987, 1991, 1993, 1995, 1997 рр.), багаторазовий рекордсмен світу (35 світових рекордів), переможець змагань Кубка світу, чемпіон Європи (1985, 1986 рр.). Визнаний кращим спортсменом світу. Його ім’я занесено до Книги рекордів Гіннеса за найбільшу кількість світових досягнень у легкоатлетичному спорті.

Висновки

Немає у спорті гладкої дороги. Кожний сантиметр,  кожна секунда, кожний злет – це постійна щоденна перемога над собою.

Мабуть тому більшість видатних спортсменів – не тільки професіонали у своєму виді спорту, не тільки володіють неабиякою силою, швидкістю, витривалістю, влучністю, або гнучкістю, а й люди високої моралі. Адже вони знають ціну перемог – яскравої, але короткої миттєвості, коли ти на найвищій сходинці п’єдесталу пошани. Вони знають ціну довгого очікування рекорду, ціну поразки і невезіння, без яких не відчуєш усієї чарівності свого зіркового часу, миттєвості перемоги. І тільки роки напружених тренувань, допомога тренера, самовіддача забезпечують жадану перемогу.

 

 

Джерела: www.KM.ru