Психологія слідчої діяльності

• 1. Функціонально-психологічний аналіз слідчої діяльності.
• 2. Психологічна характеристика інформаційно-пошукових слідчих дій.
• 2.1. Психологічні чинники огляду місця події.
• 2.2. Психологічна сутність пред'явлення для впізнання.
• 2.3 Урахування психологічних чинників відтворення обстановки та обставин події.
• 2.4. Психологічні особливості проведення обшуку.
• 3. Психологічна характеристика інформаційно-комунікативних слідчих дій.
• 3.1. Психологічні особливості допиту.
• 3.2. Психологічні аспекти очної ставки.

Діяльність по розслідуванню злочинів (слідча діяльність) - цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами, її психологічна структура може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності.

Пізнавальна діяльність-пошук, сприймання, аналіз та узагальнення інформації, за допомогою якої встановлюється Істинне знання щодо конкретної кримінальної справи; конструктивна діяльність складається з відібрання та композиції зібраного доказового матеріалу (відновлення події злочину за матеріальними та ідеальними слідами) і планування розслідування (планування змісту майбутньої діяльності, тобто визначення предмета та заходів розслідування; планування організації перевірки версій; планування системи та послідовності власних дій; планування системи та послідовності дій інших учасників процесу розслідування); комунікативна діяльність - процес встановлення та підтримання психологічного контакту з різними категоріями учасників процесу розслідування, а також здійснення на них психологічного впливу з метою одержання необхідної інформації про подію злочину; організаційна діяльність-реалізація системи слідчих дій для одержання доказової інформації; координація зусиль працівників правоохоронних органів, які беруть участь у процесі розслідування злочину; формування технічної та психологічної готовності до виїзду оперативно-слідчої групи при проведенні окремих слідчих дій. Профілактична діяльність полягає у виявленні причин та умов, що сприяють злочинності; здійсненні психологічного впливу на різні категорії учасників розслідування з метою корекції їх небажаної позиції чи поведінки; засвідчувальна - надання всій одержаній Інформації спеціальних, передбачених законом форм (протокол, постанова тощо).

Характеристика психологічних особливостей слідчої діяльності в цілому співпадає з позиціями, висвітленими в попередньому розділі, з врахуванням специфіки, притаманної саме процесу розслідування злочинів.

Функціонально-психологічний аналіз слідчої діяльності

Реальна ситуація злочину, як правило, визначається високим ступенем складності й невизначеності. Тому плануючи процес його розслідування, слідчий базується не на реальній ситуації, а на її інформаційній моделі. В якості такого модельного уявлення виступає слідча ситуація - динамічна інформаційна система, що відображає, з різним ступенем адекватності, багатоманітні логіко-ггізнавальні зв'язки між встановленими і ще не встановленими обставинами, тактико-психологічні відносини учасників (сторін) кримінального судочинства, а також організаційно-управлінську структуру та рівень упорядкованості процесу розслідування.

Вказаним визначається типологія компонентів слідчої ситуації:

• 1) компоненти інформаційного характеру;
• 2) компоненти процесуального і тактичного характеру;
• 3) компоненти матеріального та організаційно-технічного характеру;
• 4) компоненти психологічного характеру. Співвідношення між компонентами реальної ситуації І модельного її уявлення достатньо складне та неоднозначне:
  • - об'єктивно складна ситуація правильно відображена в складній слідчій ситуації;
  • - об'єктивно складна ситуація неадекватно відображена як проста слідча ситуація;
  • - об'єктивно проста ситуація неадекватно сприймається як складна слідча ситуація;
  • - об'єктивно проста ситуація правильно усвідомлюється як проста слідча ситуація.

Зазначеними співвідношеннями зумовлені можливі помилки в орієнтації вже на початкових етапах розслідування.

В психологічному плані слідча ситуація є проблемною ситуацією, що детермінує всю пізнавальну активність слідчого. Функціональним центром пізнавальної діяльності слід вважати вирішення різноманітних мислительних завдань, що поділяються на два основних різновиди: ідеальні та реальні

Ідеальні завдання - це слідчі версії, що висуваються після збору первісної Інформації і становлять собою різнорівневі моделі. Ідеальне мислительне завдання, як часткова версія, спрямоване на організацію конкретних інформаційно-пошукових Дій.

При розслідуванні злочину слідчий вирішує декілька типів реальних завдань:

• 1) завдання з визначення джерел інформації;
• 2) завдання з організації слідчих і оперативно-розшукових Дій;
• 3) завдання з координації діяльності;
• 4) завдання з економізації процесуальних зусиль і визначення термінів розслідування;
• 5) завдання з організації профілактичних заходів. Перший тип завдань визначає дії по знаходженню не стільки

самої інформації, скільки надійного її джерела. Вихідна умова цього типу завдань міститься в проблемній слідчій ситуації як джерелі первісної інформації щодо, щонайменше, факту злочину (місто події, свідки, потерпілі, речові докази). Деталізація мис-лительної діяльності слідчого на цьому етапі можлива за декількома підставами. По-перше, невизначеність в умовах практичної відсутності первісної інформації може продукувати множину взаємно суперечливих версій або ж жодної продуктивної. По-друге, виділення смислових Інформаційних зон утруднюється значним обсягом надлишкової Інформації. Що, в свою чергу, призводить до висунення декількох однопорядкових версій. Зовнішня несуперечлива узгодженість фактів, умов і обставин (можливо, вони й не стосуються факту злочину) через її очевидність приводить слідчого до версифікації в невірному напрямі.

Другий тип завдань підрозділяється на декілька підтипів: а) завдання щодо обрання ефективної слідчої дії чи оперативно-розшукового заходу для одержання доказової інформації; б) завдання щодо системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; в) завдання щодо структури організації слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (їх планування та реалізація).

Третій тип завдань спрямований на координацію дій при розслідуванні злочинів. Координація як узгоджена система дій, спрямованих на досягнення мети, в слідчій діяльності пов'язана з концентрацією окремих дій та їх взаємообумовленістю. Окрім того, вона об'єднує зусилля декількох осіб чи відомств. Координація визначає також міжособистісну та рольову взаємодію працівників, які беруть участь у розслідуванні злочину, причому можна виділити, принаймні, три форми такої взаємодії: а) доручення органам дізнання проведення оперативно-розшунових дій; б) доручення органам дізнання виконання слідчих дій; в) сприяння органів дізнання роботі слідчого при провадженні окремих слідчих дій.

Четвертий тип завдань передбачає економізацію процесуальних зусиль та визначення термінів діяльності. Слідчому надані певні процесуальні засоби знаходження, фіксації та дослідження доказів, процесуального примусу тощо. Одночасно висуваються досить жорсткі вимоги щодо термінів як всього розслідування, так і окремих слідчих дій.

Зміст п'ятого типу завдань - профілактична діяльність слідчого, що має на меті, з одного боку, встановлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину, а з іншого - здійснення заходів, спрямованих на їх ліквідацію.

В процесі вирішення будь-якого типу завдань слідчий реалізує наступну сукупність функцій:

• 1) цільові-встановлення фактів, висунення версій та ін.;
• 2) забезпечуючі - створення умов для ефективних дій;
• 3) контрольні-співвіднесення, перевірка одержаних результатів, вирішення слідчого завдання.

В процесі розслідування злочину бере участь цілісна особистість слідчого з притаманними їй структурними компонентами, а саме:

• - рівень моральних якостей, принципів та цінностей;
• - рівень інтелектуально-пізнавальних якостей;
• - характерологічні властивості;
• - психофізіологічні якості.

Професіограма слідчого, таким чином, становить собою багаторівневу ієрархічну структуру, в якій відображаються психодинамічні та індивідуально-психологічні властивості і якості, що реалізуються в професійній діяльності. Вони супроводжуються й забарвлюються певними психічними станами, котрі впливають на динаміку і ефективність досягнення кінцевого результату. Такі стани диференціюються залежно від: а) ролі особистості та ситуації - особистісні та ситуативні; б) домінуючих компонентів діяльності - інтелектуальні, емоційні, вольові; в) ступеню вираженості - глибокі та поверхневі; г) терміну перебігу - короткочасні та тривалі; д) впливу на особистість - позитивні та негативні, стенічні та астенічні; е) ступеню адекватності - адекватні та неадекватні та ін.

Так, оптимізують діяльність наступні стани:

• 1) професійний інтерес, стан творчості, натхнення - викликає енергійність, підвищує працездатність, покращує сприймання та мислительні процеси;
• 2) стан готовності до проведення певної слідчої дії - сприяє активізації пізнавальних процесів та спостережливості, гостроті відчуттів, високому рівню саморегуляції;
• 3) стан рішучості - спонукає до складних вольових зусиль та самоконтролю.

Негативно впливають на ефективність діяльності:

• 1) психічна напруженість - дезорганізує поведінку, викликає утруднення мислення, призводить до пасивності;
• 2) тривожність - викликається складною ситуацією чи неочікуваними змінами, невдачами та помилками;
• 3) фрустрація - виникає в ситуації актуального чи потенційного протиборства, звичайно завершається агресією (на об'єкт чи самого себе);
• 4) персеверація - ригідність. Сполучення інерційності, стереотипності з впертістю, опору змінам як наслідок шаблонності мислення та надмірної типізації розслідуваних справ.

Вплив негативних емоційних станів може мінімізуватися раціональною організацією і виробленням Індивідуального стилю діяльності, при якому недоліки компенсуються розвитком професійно важливих якостей особистості та засвоєнням ефективних методів і засобів. Аналіз існуючих індивідуальних стилів діяльності дозволяє виділити наступні типи особистості слідчого:

• 1 тип - слідчий-організатор. Уміло розподіляє повноваження, легко встановлює міжособистісні контакти, успішно керує діями слідчо-оперативної групи;
• 2 тип - слідчий-мислитель. Не схильний до керівництва, продуктивно генерує версії, є професіоналом в оцінці інформації по справі, віддає перевагу самостійній, інтелектуально-насиченій праці, володіє розвиненим продуктивним мисленням та уявою;
• 3 тип - слідчий-комунікатор. Легко встановлює і підтримує соціальні контакти, у процесі розслідування основну увагу приділяє комунікативним слідчим діям (допит, очна ставка);
• 4 тип - слідчий-слідопит. В структурі професійних якостей домінують Інформаційно-пошукові, зокрема, високий рівень спостережливості. Схильний працювати "за гарячими слідами", володіє широкими криміналістичними пізнаннями.

Функціонально-психологічна структура слідчої діяльності представлена інформаційно-пошуковими та інформаційно-комунікативними слідчими діями.

Інформаційно-пошукові - це дії, основу яких складає інформаційний пошук та оперування інформацією щодо події злочину (огляд місця події, впізнання, відтворення обстановки та обставин події, обшук); інформаційно-комунікативні - група слідчих дій, що базуються на комунікативній діяльності, тобто здійснюються в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками процесу розслідування (допит, очна ставка).

сихологічна характеристика інформаційно-пошукових слідчих дій

Психологічні чинники огляду місця події

Огляд місця події - це першочергова слідча дія, що має на меті знаходження слідів злочину та інших речових доказів, виявлення обстановки події, а також інших обставин, котрі мають значення для розслідуваної справи.

Окремі різновиди огляду диференціюються залежно від спрямованості пошукових дій. Зокрема, різновидами огляду є огляд місця події, місцевості, приміщень, предметів, документів, поштово-телеграфної кореспонденції, зовнішній огляд трупа тощо.

Найбільш складним І цілісним різновидом огляду є огляд місця події, який на початковому етапі розслідування злочину, вчиненого в умовах невизначеності, становить собою складну слідчу ситуацію, успішне вирішення якої забезпечується реалізацією організаційної та реконструктивної діяльності. Основним змістом огляду місця події є усунення дефіциту інформації про подію злочину шляхом безпосереднього сприймання та фіксації змін матеріальної обстановки на місці події.

При оглядів місця події, окрім збирання інформації, складається уявлення про психологічне тло події, тобто слідчий з'ясовує, за яких умов відбувалася подія і як діяли її учасники. Іншими словами, виконуючи огляд, слідчий поміщає себе не тільки в просторову, але й у психологічну атмосферу злочину. Повноту надходження інформації (матеріальної та психологічної) неможливо компенсувати ніякими схемами, фотографіями, малюнками, описами, іншими документальними джерелами.

Реалізація інформаційно-пізнавальної та реконструктивної діяльності висуває декілька вимог до особистості слідчого: по-перше, велика кількість інформації, що надходить, потребує не тільки ефективного сприймання, але й вирішення багатьох мислительних завдань, пов'язаних із визначенням причетності інформації до розслідуваної події; по-друге, участь у огляді місця події спеціалістів, понятих, інших осіб вимагає від слідчого організаційних якостей, здібності встановлення міжособистісних контактів, підтримання взаємодії; по-третє, несприятливі об'єктивні (погодно-кліматичні, часові, соціальні та ін.) та суб'єктивні (особистісні) умови огляду надають діяльності екстремального, психологічно напруженого характеру, що вимагає значної мобілізації інтелектуальних та вольових зусиль.

Емоційний, напружений характер огляду місця події зумовлений, принаймні, п'ятьма причинами: 1) невизначеністю слідчої ситуації (дефіцит та безсистемна надмірність інформації); 2) дефіцитом часу - плинність подій може призвести до втрати первинної інформації; 3) негативним емоційним тлом злочину як негативно соціально оцінюваної та індивідуально сприйманої події; 4) підвищеним почуттям відповідальності при прийнятті рішень; 5) публічністю, можливою присутністю сторонніх осіб на місці події.

Після одержання інформації про злочин слідчий виконує організаційну діяльність, що складається з формування технічної та психологічної готовності до виїзду оперативно-слідчої групи. Цьому повинна бути приділена особлива увага, оскільки оптимальне поєднання психологічної сумісності членів групи, вмілий розподіл ролей, заснований на поєднанні професійних знань, досвіду та особистих якостей сприяють ефективному вирішенню завдання.

Суттєвого опрацювання вимагає й питання про відбір відповідних спеціалістів. Так, готуючись до огляду магазину, де вчинено крадіжку, слідчий включає до групи експерта-криміналі-ста. працівників карного розшуку, кінолога, дільничного інспектора міліції, техніка з питань сигналізації, представника охорони магазину, матеріально відповідального представника магазину тощо. Для огляду місця події при насильницьких злочинах до групи підключаються (за наявності трупа) - судово-медичний експерт, при подіях на транспорті - співробітники ДАІ, представники транспортних підприємств.

Основною організаційно-тактичною формою взаємодії слідчого та представника органу дізнання на початкових етапах розслідування є розподіл функцій - слідчий безпосередньо виконує огляд, відшукує та закріплює докази, а оперативний співробітник провадить комплекс оперативно-розшукових дій, забезпечуючи умови якісного огляду та всього подальшого процесу розслідування. Важливими моментами підготовки оперативно-слідчої групи є чітке визначення слідчим мети огляду, координація дій учасників, створення атмосфери ділового співробітництва, ініціативності та творчості.

Безпосередньо під час огляду місця події практично одночасно реалізуються пошукові та реконструктивні компоненти діяльності, тобто одержання інформації за допомогою спостереження за конкретною обстановкою з подальшим аналізом його результатів. Іншими словами, інформація при огляді спочатку сприймається на рівні конкретних образів (на рівні першої сигнальної системи), а потім асоціюється, спрямовано компонується в мислительні моделі (версії), які мають вербально-логічну форму. Пошукова діяльність забезпечує виділення криміналістично значимої інформації про динаміку події, особистість правопорушника, потерпілих, спосіб вчинення злочину, предмети злочинних посягань тощо. Основне навантаження при цьому припадає на сферу органів чуття співробітника, його увагу, спостережливість. Реконструктивна діяльність спрямована на відтворення події, відбудову на основі сприйнятих матеріальних змін як цілісної картини злочину, так і його окремих епізодів.

Тактично огляд місця події, як правило, відбувається у два етапи: початковий (орієнтовний) та детальний (фіксований) огляд.

Перший полягає у загальній орієнтації в обстановці місця події, визначенні меж простору огляду, вихідної позиції та способу, першочергової точки огляду. Формування найбільш узагальненого образу матеріальної обстановки місця події на початковому етапі полягає в інтеграції (зведенні) великої кількості цілісних відображень з наступною конкретизацією та формуванням образу обстановки. На цьому етапі визначаються оперативно-слідчий простір та межі огляду. Це досить важливий момент, оскільки, наприклад, не можна забувати, що обмеження простору площиною візуального контролю безпідставне, беручи до уваги тривимірність простору. Тут же відбувається й виділення "кримінального смислового вузла" злочину - труп із ознаками насильства, сліди проникнення в приміщення, знаряддя злочину, тощо. По суті, це й є пошук відповіді на базове запитання - що відбулося (крадіжка або її інсценівка, самогубство чи вбивство та ін.), на що було спрямовано злочинний намір. Наприклад, порушені речі, відчинені шафи, шухляди, саквояжі і валізи, пошкодження замків дозволяють припустити намагання заволодіти цінностями; вивернуті кишені одягу жертви, розірвані мочки жіночих вух звичайно вказують на розбійний напад. Виділення "кримінального смислового вузла" злочину (висунення первинної слідчої версії) визначає домінування психічної активності слідчого, допомагає концентрувати всі психічні пізнавальні процеси.

На наступному етапі огляду відбувається відокремлення певних допоміжних вузлів на місці події-сліди насильства на трупі, пошкоджений сейф, розбите скло, забуте знаряддя злочину, відбитки слідів. Ці вузли є основою побудови контуру злочину. Вирішення психологічно важливого завдання - визначення якомога більшої кількості допоміжних вузлів - забезпечується динамікою та вибірковістю спостережливості слідчого. Це зумовлюється: установкою на сприймання інформації, що дозволяє переборювати втому, байдужість, апатію, бридливість; концентрацією уваги на Інформаційно насичених об'єктах та їх якостях (предмети, люди, явища); збереженням стійкої уваги, яка відіграє роль психічного контролю за станом сприймання, мислення, моторних компонентів діяльності.

Необхідно пам'ятати, що виділення смислових та допоміжних вузлів відбувається під кутом зору домінуючої у слідчого первинної версії (далеко не завжди вірної). Упорядкування одержаної інформації за допомогою аналітико-синтетичної реконструктивної діяльності призводить до формування різнобічних слідчих версій.

Під час огляду місця події слідчий має справу з множиною предметів та обставин, котрі або не пов'язані одне з одним, або ж пов'язані таким чином, що не дозволяють відразу визначити напрям розслідування. Просте перебирання варіантів у таких випадках є нераціональним. Слідчий, діючи вибірково, пов'язує елементи обставин та складає з них схему. Зовнішня картина, що досить легко сприймається органами чуття, відразу викликає труднощі при намаганні пов'язати елементи, розкритті їх внутрішніх, причинно-наслідкових відношень у логічному мисленні. Крім того, при переході інформації від однієї форми (чуттєвої) до іншої (мисленевої) відбувається її часткова втрата, можливі викривлення та надмірні узагальнення, що безпосередньо впливає на повноту та об'єктивність версії, котра відпрацьовується. У зв'язку з цим фіксована в основній формі її закріплення (протоколі огляду) інформація має обов'язково підкріплюватися фотографіями, схемами, речовими доказами, малюнками.

У встановленні ієрархії слідчих версій при огляді місця події великого значення набувають інтуїція, мислення та уявлення слідчого.

Слід відзначити, що інтуїцією володіє спеціаліст, який застосовує в своїй діяльності систему знань, умінь та навичок щодо оперування об'єктом пізнання. У версифікованому поясненні злочину інтуїція випереджає уявлення слідчого. Справа в тому, що незважаючи на неповторність кожного злочину, їх все ж таки можна певним чином типізувати за деякими схемами (матрицями), котрі накопичуються в довготривалій пам'яті слідчого, який раніше вже мав справу з подібними злочинами. При огляді місця події, а таким чином і при первинній оцінці злочину, слідчий актуалізує у формі матриці тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку певний тип злочину, виконує інтуїтивне (прискорене, підсвідоме) перебирання та накладання на ці матриці конкретного розслідуваного злочину. Після приблизної ідентифікації й фіксації матриці та схеми реального злочину підключаються уявлення та мислення, схема зв'язків елементів злочину переводиться у план свідомого, наповнюється конкретним змістом. Чим більше розвинені мислення та уявлення слідчого, тим багатші нюанси та ознаки образу чинного злочину. Водночас за допомогою критичного мислення відбувається оцінювання одержаного образу, його відповідність актуалізованій у пам'яті матриці. Практично вся подальша робота слідчого - це поетапне уточнення, узгодженість наявних ознак злочину.

При огляді місця події інтуїція важлива також і тому, що дозволяє нетривіально трансформувати та поєднувати ознаки розслідуваної події. При цьому значну роль відіграють наочні компоненти мислення, що збільшують елементарні інформаційні одиниці, якими слідчий оперує при створенні версії. Цим прискорюється пошук недостатньої інформації і створюється можливість "раптового" розуміння, охоплення суті події без перебору ЇЇ варіантів.

Успішна реалізація пізнавальної та реконструктивної діяльності спрямована на вирішення трьох основних завдань:

• - збирання всієї інформації, яка може стосуватися події, а не відбір лише тієї інформації, що відповідає одній (хоча б і привабливій) версії;
• - аналіз усієї зібраної інформації і тільки після того - висунення конкретних версій;
• - зіставлення кожної версії з усіма фактами, з усією обстановкою місця події, приділяючи особливу увагу протиріччям між фактами та обставинами.

Матеріальна обстановка місця події, відображаючи не тільки зовнішні дії злочинця, а й внутрішні (мотиви злочину), є одним із джерел одержання інформації не тільки про подію, але й психологічні особливості Гіучасників. Знаючи, які саме грані людської психіки можуть знайти матеріалізоване відображення в обстановці місця події, слідчий одержує інформацію психологічного характеру про потреби, звички, професійні та побутові навички, деякі риси характеру злочинця, спонуки та мету злочину, психологічну атмосферу на час його вчинення тощо.

Під час огляду місця події можуть бути одержані відомості про професійні вміння та навички, індивідуальний злочинний "почерк" (стереотип дій), професійну, вікову, статеву належність злочинця. Наприклад, сліди руйнування замків та розрізання металу за допомогою "фомки", "гусячих лапок" вказують на злочинний досвід та спеціалізацію; специфіка вузлів на мотузці, котрою було обв'язано труп, може відповідати певним професійним умінням; акуратність та впевненість при розчленуванні трупа співвідносить це явище із можливою спеціалізацією в медико-біологічному напрямі; труп, який знаходиться у зашитому, а не зав'язаному мішку, наводить на роздуми про вчинення злочину жінкою або кравцем.

У процесі огляду місця події висвічуються так звані "супроводжуючі" особливості та звички злочинця: вживання алкоголю, прихильність до певного сорту сигарет, спосіб їх гасіння та прикушування; кількість недопалків вказує на емоційний стан хвилювання та термін очікування.

У злочині виявляються вольові та характерологічні риси. Так, жорстокість насильства, раптовість нападу, ігнорування можливості появи свідків - можуть бути проявами рішучості, авантюризму, фізичної сили, професійних навичок, високої самооцінки злочинця. Навпаки, розбійний напад без особливої жорстокості, обачливий, розрахований на фізично слабкого супротивника свідчить, що злочинець обережний, нерішучий, фізично слабкий.

Відбір украдених Із приміщення речей, старанність у знищенні слідів, відсутність невмотивованих руйнівних дій дозволяє оцінити інтелект та досвід злочинців. Досить часто вони з метою приховування справжніх мотивів злочину та утруднення роботи працівників правоохоронних органів Із розслідування та розкриття злочину вдаються до різних хитрощів: виходячи Із приміщення, не вимикають світло, відбирають цінності, що не мають індивідуальних прикмет (унікальності, реєстраційних номерів тощо). Вони можуть також створювати інсценівки різних типів. Зокрема, на інсценівку можуть опосередковано вказувати такі обставини:

• - демонстративний характер дій (розкидані без потреби речі, розбиті світильники, дзеркала, інші невмотивовані пошкодження та руйнування);
• - наявність певних ознак можливого злочину поряд Із ознаками інших злочинів, разом звичайно не вчинюваних;
• - відсутність ознак злочину, що обов'язково мають бути наявні;
• - протиріччя у обставинах або ознаках злочину (відсутність слідів на м'якому ґрунті, крові за наявності багатьох поранень на трупі, залишені цінні речі при пограбуванні чи розбійному нападі тощо).

Досить часто при огляді місця події виникає питання про розмежування вбивства, самогубства або нещасного випадку. Так, типовими ознаками вчинення самогубства є: стрибок у глибоке водоймище; падіння зі значної висоти; вибір міцної опори для прив'язування мотузки; сліди від колін та рук на ґрунті залізничного полотна; застосування медикаментів із явними сильнодіючими властивостями; наявність віялоподібних, декількох колотих ран біля серця; наявність на горлянці багатьох подряпин, неглибоких надрізів; попереднє оголення місця ушкодження.

Певний висновок про види діяльності та психічні стани злочинця можна зробити під час огляду місця події на основі вивчення слідів ніг. Наприклад, у більшості людей, які займаються перенесенням вантажів, виробляється спосіб ходіння, що забезпечує рівновагу, стійкість. Це досягається скороченням довжини кроку, ширшою розстановкою ніг та паралельним розміщенням обох ступень на поверхні ґрунту. Така хода типова також для моряків. Скорочений крок спостерігається у мисливців. Особи, що давно служать у Збройних Силах, займаються землеустроєм, залізничники звичайно мають широкий крок. Спортсменам, танцюристам притаманний крок, який починається зупору на носок з подальшим перенесенням ваги тіла на п'яту. Але якщо ми спостерігаємо слідові відбитки, що відповідають скороченому кроку з вираженою носковою частиною, можна припустити обережне підкрадання.

Для спокійного емоційного стану характерні зберігання загального напряму руху, подолання перешкод. У схвильованому емоційному стані людина йде, не вибираючи дороги, відстань між кроками нерівна, напрям руху не витримується.

Інформація про емоційний або патопсихологічний стан злочинця одержується також із загальних реакцій поведінки. Наприклад, про певні відхилення у стані психіки можна робити висновки за наявності невмотивованих поранень на тілі жертви, при розчленуванні трупа без намагання його приховати, демонстративності залишення відбитків пальців, написів, надзвичайній витонченості дій у поєднанні з наявними прорахунками та відсутністю маскування.

Таким чином, огляд місця події - слідча дія, що дозволяє одержати значущу доказову інформацію щодо події злочину, виявити особливості психічного стану та особистості злочинця, і завдяки цьому виробити ефективні слідчі версії, що визначають весь подальший хід розслідування. Як показують матеріали конкретних кримінальних справ, значну кількість злочинів розкрито "за гарячими слідами" саме на основі результатів, одержаних при огляді місця події.

Психологічна сутність пред'явлення для впізнання

Сприймаючи будь-які об'єкти (інших людей, тварин, речі, предмети, явища), людина зберігає у пам'яті їх уявні образи, а потім, за умов пред'явлення аналогічних об'єктів, зіставляє їх за окремими ознаками та особливостями із засвоєними образами. В основі впізнання лежить здатність особистості не згадувати, а ідентифікувати той об'єкт, який раніше сприймався та запам'ятався, тобто основним пізнавальним процесом тут є не пам'ять, а мислення.

Виділяють два різновиди впізнання:

• 1) симультанне (синтетичне, цілісне) - миттєве, відбувається внаслідок формування та зберігання в пам'яті людини, що впізнає, цілісного образу (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено знаходить його фотографію серед великої кількості фотопортретів);
• 2) сукцесивне (аналітичне, поелементне) - відбувається поступово, шляхом уявного порівняння, відбору та зіставлення окремих ознак того, що спостерігається, з образами пам'яті (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено складає його портрет за допомогою фоторобота).

При проведенні впізнання необхідно завчасно встановити, який вплив на процес первинного сприймання об'єктів мали різні об'єктивні та суб'єктивні чинники.

До об'єктивних чинників належать умови, за яких відбувався процес сприймання: тривалість, відстань, погоди! умови, освітленість, динаміка подій, а також наявність у об'єкта впізнання яскраво виражених анатомо-фізіологічних ознак (високий чи низький зріст, спортивна статура, надто довгі руки, руде волосся, сутулість, кульгання тощо) чи особливостей оформлення зовнішності (татуювання, шрами, зачіска, специфічні прикраси тощо). Окрім того, об'єкт міг сприйматися у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив злочинця, а лише чув його голос; сприймалася не вся людина, а лише окрема частина ЇЇ тіла).

Суб'єктивні чинники також різноманітні: стан органів чуття, індивідуальна метрика сприймання, вік, стать, соціальний та професійний статус, інтелектуальний розвиток, значущість ситуації для спостерігача, психічні стани спокою або хвилювання тощо.

У ситуаціях, що пов'язані з вчиненням злочину, свідки й потерпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні ознаки. При запам'ятовуванні та наступному мисленевому відтворенні під час упізнання за основу формування образу відбираються не всі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова.

Досить часто особи, що впізнають, орієнтуються на оформлення зовнішності: одяг, зачіску, прикраси, але надійність Ідентифікації у таких випадках значно нижча.

Оскільки на процес сприймання впливають суб'єктивні чинники, потрібно до проведення процедури впізнання уточнити засади майбутньої ідентифікації. Це стосується, наприклад, таких феноменів, як перебільшення зросту невисокими людьми, більш адекватна оцінка відстані та розмірів об'єктів жителями рівнинних місцевостей у порівнянні із жителями гір, тощо. Є сенс до проведення впізнання ознайомити особу, що впізнає, з правильним тлумаченням опорних ознак: обличчя розрізняються за розміром та формою лоба, брів, губ, рота, підборіддя, розміром та кольором очей: голос відрізняється за тембром, силою, висотою, діапазоном; хода буває швидкою, підстрибуючою, з відхиленням тулуба, дріботливою, подовженою, скороченою і т. ін.

На процес впізнання значною мірою впливають професійні знання та навички - кравець орієнтується на фасон, крій, характеристику одягу; художник, фотограф - на пропорції тіла, риси обличчя; інженер - на технічні засоби, що ними користувалася особа, яку спостерігали.

Характер та вірогідність впізнання тісно пов'язані з домінуванням у особи, яка впізнає, певного різновиду пам'яті. Так, особи з наочною пам'яттю краще орієнтуються в ознаках зовнішності об'єкта, а з абстрактно-логічною - швидше звернуть увагу на характеристики мовлення, зміст розмови.

На вірогідність впізнання впливає частота пригадування події злочину Так, потерпілий, як правило, краще запам'ятовує зовнішність злочинця, ніж свідок, оскільки злочин глибоко торкається його і він неусвідомлено багато разів повертається до нього думками.

Слід зазначити, що при проведенні впізнання інколи спостерігається цікавий психологічний феномен - ідентифікація ознак об'єкта, що впізнається, значно багатша, ніж ті його ознаки, про які повідомлялося раніше на допиті. Це, певною мірою, закономірно, оскільки, як правило, сприймання об'єктів у процесі події відбувається спонтанно, неусвідомлено.

що перешкоджає їх відтворенню при допиті. Повторний вплив ознак об'єкта при впізнанні створює домінанту (сильне вогнище збудження у корі великих півкуль мозку), що значно активізує процес довільного асоціювання.

Дуже важливим у процедурі впізнання є поведінка його учасників. Іншими словами, особа, яка проводить впізнання, повинна пильно спостерігати за всіма учасниками цієї слідчої дії. фіксуючи всі важливі ознаки, оскільки вони мають не тільки оперативно-тактичне, але у деяких випадках і доказове значення. Це можуть бути дії, що вказують на побоювання злочинця бути впізнаним, його наміри утруднити або зірвати впізнання (наприклад, злочинець умисно намагається змінити ракурс спостереження, характеристики мовлення, жестикуляцію, рухи тіла).

Не слід квапити особу, яка впізнає, з висновками. Спостереження за її поведінкою надають важливу інформацію для визначення ступеню достовірності цієї слідчої дії: а) за фіксацією, затримкою погляду, рухами тіла, незакінченими жестами; б) за мовними характеристиками ("Упевнено упізнав". "Відразу ж упізнав", "Можливо, це він". "Він чимось схожий" тощо).

Особа, яка проводить упізнання, повинна поводитися максимально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасників. Для цього слід старанно стримувати власні емоційні прояви та жестикулювання, міміку, мовлення. Категорично недопустимі запитання, що містять у собі елементи навіювання, підказки.

Урахування психологічних чинників відтворення обстановки та обставин події

Відтворення обстановки та обставин події належить до самостійних слідчих дій і полягає у проведенні спеціальних досліджень із метою одержання та перевірки доказів, оцінювання слідчих версій про можливі факти, що мають значення для розслідування злочину. Звичайно ж, тотожного стану об'єктів, явищ, дій, тим більше - психологічного стану, при відтворенні досягти ніколи не вдається, йдеться лише про більш-менш наближене їх уподібнення.

Різновиди відтворення залежать від його мети і можуть бути представлені так:

• - встановлення можливості сприймання якого-небудь факту, явища;
• - встановлення можливості існування якого-небудь факту або явища;
• - встановлення можливості виконання певної дії;
• - встановлення механізму події або її елементів;
• - встановлення часу, необхідного для виконання тих чи інших дій.

Отже, більшість різновидів цієї слідчої дії є дослідженням та оцінкою тих чи інших можливостей особи; сприйняти факт, явище в певних умовах (побачити, почути, відчути запах, визначити температуру тощо) в повному чи частковому обсязі; виконати певні дії (підняти та перенести вантаж, проникнути кудись, подолати перешкоди, відстані тощо). Крім того, перевіряються навички та вміння (відімкнути замок, змайструвати кліше, виготовити печатку чи гроші тощо). Відтворення обстановки та обставин події є також дієвим засобом психологічного впливу на його учасників, оскільки одержані результати досить часто наочно та ґрунтовно свідчать про можливість або неможливість певного явища, події, а спростувати їх підозрюваному, звинуваченому буває вкрай важко.

Необхідність проведення відтворення може зумовлюватися одержанням інформації щодо особливостей: а) матеріальної обстановки, в якій відбувалася подія; б) сутності (послідовності, елементів, специфіки тощо) певних дій; в) суб'єктивних, психологічних чинників, що мали місце при вчиненні злочину.

Перше завдання цілком можна вирішити, підібравши чи змоделювавши подібні обставини (пору року, час доби, освітленість, погодно-кліматичні умови, звуковий акомпанемент тощо). Це ж стосується і моделювання досліджуваних злочинних дій, за умови виключення можливості настання при їх проведенні будь-яких шкідливих наслідків (наприклад, для відтворення вбивства через задушення застосовується муляж, постріл здійснюється в спеціально обладнаному приміщенні, тощо). Але повної тотожності досягнути не вдається: в екстремальній ситуації вчинення злочину, під впливом стресогенних чинників особа могла діяти інакше, ніж у контрольованих умовах слідчої дії.

Набагато складніша справа з дослідженням суб'єктивних чинників. Відтворення психологічних станів особи, психофізіологічного механізму її дій неможливе в принципі. При проведенні слідчої дії психічні процеси проходять інакше, інші й психічні стани: це результат створеної психологічної напруженості, тобто напруженості іншого типу, аніж та, що була на момент вчинення злочину. Змінюється спрямованість усіє! психічної активності. У ситуації злочину поведінка детермінується динамікою та умовами самої події, підчас слідчої дії-умовами експерименту, і тільки після цього - змодельованими обставинами.

Можливість реалізації практично всіх різновидів відтворення обстановки та обставин події залежить від бажання та зацікавленості його учасників. При небажанні підозрюваного (звинуваченого) виконати його безпосередньо неможливо, залишається лише варіант опосередкованої перевірки - за допомогою участі інших осіб, подібних за анатомо-фізіологічними (зріст, вага, вік, пропорції тіла, зовнішня подібність), сенсорно-психологічними (зір, слух), соціальними (зачіска, прикраси, одяг) ознаками, але в таких випадках одержані результати значною мірою втрачають своє доказове значення. Тому намагаючись підкріпити позитивні мотиви у поведінці підозрюваного (звинуваченого) перед проведенням відтворення слідчий не повинен втрачати почуття міри, оскільки той може здогадатися, що при його відмові мінімізується можливість зібрати достатню кількість доказів іншим шляхом.

Слід також враховувати, що злочинці можуть дати згоду на відтворення обстановки та обставин події, але зі специфічною мотивацією маскуючої спрямованості - вони згодні брати участь у ньому лише задля того, щоб довести неможливість виконання певних дій, із метою перекручування результатів, демонстрації відсутності навичок та вмінь та ін. Разом із тим, характер дій учасників відтворення, які намагаються ввести слідчого в оману, також може бути інформативним (наприклад, звинувачений професійно виконує попередні дії, але демонструє нездатність виконати останню, що є важливим індикатором наявності наміру замаскувати свої знання та вміння).

Вимагає психологічного підходу вирішення питання про запрошення до участі у відтворенні обстановки та обставин події осіб певних категорій (спеціалістів, свідків, потерпілих та ін.). У найбільш загальному вигляді присутність сторонніх є небажаною, але слід враховувати, що: а) в окремих випадках відтворення без участі фахівців неможливе (експеримент із виготовлення кліше, копій ключів для проникнення в приміщення); б) іноді участь свідків чи потерпілих (за умови, що це не стане для них додатковою психологічною травмою) підвищує психологічну вірогідність відтворюваної обстановки, одержаних результатів; в) учасники слідчої дії (підозрювані, звинувачені) відчувають сильний психологічний вплив завдяки зовнішній точності відтворюваних обставин, наочності, стверджувальності результатів. Такий самий вплив відчувають й інші процесуальні особи (свідки, потерпілі) у випадках обмови, лжесвідчення чи неумисних викривлень в описах події злочину, а це, в свою чергу, може призвести до зміни чи уточнення їх свідчень та позицій.

З іншого боку, іноді участь деяких осіб у слідчій дії небажана. Наприклад, якщо підозрюваний під час проведення відтворення переконається в неможливості спростувати свої неправдиві свідчення, це призведе до закріплення його негативної позиції. Окрім того, він може керуватися метою перевірки успішності приховування слідів злочину, обставин, що його викривають.

В процесі відтворення обстановки та обставин події доцільно проводити ретельне та детальне спостереження за поведінкою особи, яка перевіряється. Таке спостереження повинно включати оцінку дій (напрямок руху, темп пересування, вмотивовані та невмотивоваиі зупинки, активність пошукових дій. впевненість або невизначеність поведінки). Крім того, досить інформативні спостереження за мімікою особи, її рухами, характером висловлювань, психофізіологічними реакціями. Вони можуть сприяти фіксації можливих змін у поведінці, отже - вибору тактики і змісту подальших слідчих дій.

Досить ефективним є також використання різних технічних засобів фіксації відтворення обстановки та обставин події. В подальшому демонстрація відеозапису про поведінку підозрюваного (звинуваченого) на місці події може психологічно глибоко вплинути на співучасників та учасників процесу розслідування і судового розгляду кримінальної справи.

Психологічні особливості проведення обшуку

Обшук - примусова слідча дія з обстеження об'єктів і окремих громадян із метою розшукання і вилучення прихованих предметів та документів, що мають доказове значення.

Психологічним змістом діяльності слідчого при проведенні обшуку є організація пошукових дій стосовно прихованих матеріальних об'єктів, що викривають злочинця. При виконанні обшуку кожна з сторін намагається одержати максимальну інформацію щодо стратегії поведінки сторони-антагоніста та уникнути самій будь-яких демаскуючих фактів.

Обшук слід віднести до слідчих дій із значним потенціалом конфліктності. Його конфліктний характер визначається, з одного боку, протиріччями цілей сторін, а з іншого - примусовістю та публічністю стосовно обшукуваного. Основне, що обшукуваний має на меті і що визначає спосіб його мислення й поведінки, - це пошуки максимально надійної схованки для вкрадених цінностей, знарядь, інших предметів, що мають характер доказів. Метою діяльності працівників правоохоронних органів, які проводять обшук, є відшукування прихованих об'єктів та повернення їм реальної суспільної цінності.

Іншими словами, у психологічному аспекті протиріччя цілей діяльності тут є своєрідним інтелектуальним конфліктом. Примусовий характер обшуку породжує, як правило, конфлікт емоційний, оскільки його проведення означає втручання сторонніх осіб у інтимно-особистісну сферу обшукуваного, у світ сімейно-побутових взаємин, подекуди ретельно приховуваних. Окрім того, суспільне оточення обшукуваного (сусіди, близькі, знайомі), сприймаючи пошукові дії працівників правоохоронних органів, мимоволі пов'язують їх із безперечною винністю обшукуваного. Вказане породжує у останнього та членів його сім'ї негативні емоційні стани хвилювання, агресивності та ворожості, спрямовані на осіб, які проводять обшук. Тому досить часто працівники мають справу з образами, провокуванням скандалу, а також спробами підкупу тощо.

Успішність проведення обшуку залежить від значної кількості вимог та обставин, які умовно можна поєднати в дві групи чинників. По-перше, це чинники, що сприяють ефективності пошукових дій:

• - підготовка до проведення обшуку;
• - кваліфікована реалізація пошукових дій;
• - спостереження за поведінкою обшукуваного та членів його родини;
• - особисті якості слідчого та інших членів слідчо-оперативної групи.

Другу групу чинників становлять ті, що утруднюють проведення обшуку, негативно впливають на його ефективність:

• - конфліктність ситуації;
• - відсутність постійного позитивного контакту з обшукуваним та його оточенням.

Досить часто на ефективність обшуку негативно впливають зовнішні перешкоди, такі як:

недостатність кубатури простору пошуку (тісні приміщення, захаращені меблями, іншими предметами; підвальні приміщення, горища, льохи);

дефекти температури та вологості (дуже спекотлива або волога атмосфера, занадто холодне приміщення);

дефекти освітлення;

неприємні, подразнюючі та задушливі запахи;

атмосферні опади при обшуку на відкритій місцевості;

тривалість та інтенсивність роботи, що призводить до втоми та притуплення психічних процесів і чутливості.

Підготовка до обшуку полягає у створенні найбільш наближеної його моделі, що допомагає з'ясувати такі питання:

• - основні характеристики розшукуваних предметів;
• - особливості місця обшуку, можливі схованки;
• - характеристики особистості обшукуваного та його оточення, можливі варіанти, типи їх поведінки під час обшуку;
• - загальна тактика проведення обшуку;
• - склад слідчої групи, розподіл функцій між її учасниками;
• - технічні засоби, що будуть використані.

Підготовленість до обшуку полягає також у тому, що психологічно обґрунтованими повинні бути тактичні прийоми прибуття на місце та проникнення у приміщення. З метою забезпечення, наприклад, раптовості обшуку транспортні засоби бажано залишати на відстані, зосередження учасників повинно відбуватися поступово та якомога тихіше, при користуванні ліфтом рекомендується не зупинятися на поверсі, де мешкає обшукуваний. За наявності дверного вічка - перед ним повинна знаходитися особа, яку обшукуваний знає, або особа з нейтральною зовнішністю. При обшуку у комунальній квартирі рекомендується дзвонити до сусідів. Має бути забезпечене спостереження за вікнами та додатковими входами до приміщення. Тактика суто пошукових дій реалізується на основі попередньої інформації про розташування і планування приміщень, їх ремонт, перебудову тощо; характеристики розшукуваних об'єктів та їх значущості.

Для найбільшої ефективності обшуку потрібно додержуватися деяких загальних правил:

• 1) при можливості усувати всі відволікаючі чинники (нефункціональні переміщення, метушня, сторонні розмови);
• 2) не поспішати і не розпочинати огляд нового об'єкта до повного обстеження попереднього;
• 3) не допускати як загострення конфлікту, так і занадто інтенсивного розвитку довірливих взаємин із обшукуваним та його оточенням.

У проведенні обшуку беруть участь багато осіб (слідчі, оперативні працівники, поняті), тому Його успіх багато в чому залежить від взаєморозуміння. Важливою умовою взаєморозуміння є безперервний інформаційний обмін, здійснюваний у мовній формі та супроводжуваний мовою тіла (погляди, міміка, рухи тіла, незакінчені дії - кивання, вказування). Виходячи з тактичних міркувань, мовна передача Інформації не завжди є бажаною, у таких випадках домінуючого значення набуває невербальна комунікація. Тому доцільним слід вважати попереднє опрацювання слідчо-оперативною групою умовних слів та жестів.

Проведення обшуку, як уже зазначалося, зумовлює конфліктну ситуацію між взаємодіючими сторонами. Тому на початковому етапі обшуку важливого значення набуває встановлення психологічного контакту, що досягається через взаємне сприймання сторін та обмін як вербальною, так і невербальною (міміка, жести) інформацією. Такий контакт може бути започатковано, наприклад, коли слідчий перед обшуком пропонує віддати розшукувані об'єкти, мотивуючи це тим, що небажано, щоб діти, повернувшись зі школи, спостерігали картину обшуку. Навіть за умови негативної відповіді такий крок може стати підґрунтям до встановлення подальшого контакту. Якщо обшукуваний тримається скуто, самовпевнено чи агресивно, такий стан можна спробувати зняти бесідою про родинні стосунки, роботу, стан здоров'я тощо.

Ефективність діяльності слідчого багато в чому визначається рефлексією (розумінням) тактики поведінки обшукуваного. Злочинець, як правило, намагається вчинити так званий "ідеальний" злочин (такий, після якого не залишається слідів); так само він намагається створити "ідеальну" схованку за рахунок відповідного маскуючого тла у вигляді зовнішніх умов та своєї поведінки.

До зовнішніх умов належить, насамперед, підшукування відповідного місця для схованки та її типу. У цілому таких типів схованок існує декілька;

• 1) використання місць, пристосованиху побуті для збереження різних предметів (шафи, валізи, коробки, ящики тощо). Звичайно пошукові дії починаються з урахуванням характеристик розшукуваного об'єкта, саме з цих місць, і здійснюються планомірно та ретельно;
• 2) обладнання спеціалізованих схованок. При цьому треба враховувати інтелектуальний рівень та професійний досвід обшукуваного, оскільки до створення такого типу схованок схильні особи з досить високим рівнем інтелектуального розвитку та особи, які володіють певними професійними знаннями і навичками (наприклад, спеціаліст-будівельник може обладнати схованки в стінах, стелі, підлозі приміщення; водій для приховування вкраденого ймовірно використає порожнини автомобіля; селянин, дачник - шар ґрунту, рослинність; музикант-музичні інструменти тощо);
• 3) використання як схованок місць, що психологічно утруднюють пошук. Так, можуть бути використані: ліжко дитини чи хворого члена сім'ї, відра для відходів та сміттєзбірники, помийні ями, купи гною, духова шафа газової плити, бак пральної машини тощо. У цих випадках розраховують на делікатність, гидливість, м'якосердність, вразливість слідчого;
• 4) використання "психологічних" схованок. При цьому враховується відомий феномен "небачення очевидного" - досить часто розшукувані предмети знаходяться на видному місці, проте нами не помічаються через установку, що вони сховані. Тому не виключені випадки, коли обшукуваний приховує об'єкти, використовуючи їх як підставку, елемент оформлення інтер'єру тощо.

При проведенні обшуку необхідно ретельно фіксувати деталі обстановки, що виходять за межі норми (банка з фарбою - на книжковій полиці, парасолька - у спальні, на присадибній ділянці - зів'ялий кущ, у помешканні одинака - дитячі речі, розміщення меблів заважає пересуванню по приміщенню тощо). Також слід враховувати і можливість вторинних маскуючих ознак- обклеювання, оббивання, фарбування, цементування, гіпсування розшукуваних предметів; відволікаючого поверхневого маскування об'єктів-доказів (ощадні книжки з незначними сумами, вироби з малоцінних металів) при ретельному обладнанні схованок важливих доказів (валюта, золото, знаряддя вбивства).

Обшукуваний може вдатися до імітуючих, маскуючих дій. Наприклад, хабарник чи розкрадач демонструє скромність житла, одягу, способу життя; убивця, ґвалтівник висловлює жаль до вбитого, членів його родини. Своєрідне психологічне забарвлення характерне для випадків занадто демонстративної поспішності при добровільній видачі розшукуваних речей: остання свідчить про необхідність подальших пошуків.

У процесі обшуку відбувається сприймання людини людиною та сприймання учасниками цієї слідчої дії навколишньої обстановки. Слідчий пізнає психологію обшукуваних осіб.

спостерігаючи за їх поведінкою; обшукуваний, у свою чергу, вивчає особистість слідчого, щоб якомога швидше з'ясувати ступінь Його поінформованості щодо розшукуваних об'єктів та окреслити лінію своєї поведінки. В цілому інформаційний пошук обшукуваного здійснюється в таких напрямах:

• - можливості впливу на психіку слідчого та інших учасників слідчої дії;
• - особисте ставлення слідчого до учасників обшуку;
• - ставлення слідчого до осіб, що присутні при обшуку;
• - загальна обстановка та умови, за яких відбувається процес пошукових дій.

Слід зазначити, що в психічній діяльності обшукуваного Інтенсивно функціонують захисні механізми. Приховувана подія злочину, страх перед викриттям призводять до сильних переживань, викликаючи у корі великих півкуль головного мозку "вогнище афектації" (емоційної чутливості), що перебудовує всю психічну діяльність, дезорганізуючи її. Зачіпаються й ті зони кори півкуль, що "відповідають" за психофізіологічні реакції і майже не піддаються свідомому контролю: виділення поту, зміна кольору шкіри, міміка, позадовільні рухи, голосові реакції. Такого типу прояви спостерігаються, коли працівники наближаються до схованок, чим, природно, збільшується можливість відшукання прихованого.

Для полегшення фіксації емоційних та функціональних зрушень у поведінці обшукуваного необхідно організувати спілкування таким чином, щоб вивести його зі стану психічної врівноваженості, створити контрольовану ситуацію напруженості. З метою впливу на "вогнище афектації" слідчому доцільно максимально використати все, що може асоціюватися в обшукуваного з прихованим об'єктом. При цьому суттєве значення мають запитання та дії (погляди, жести, пози), котрі припускають багатозначне тлумачення.

Інший напрям впливу полягає в послабленні захисних механізмів шляхом актуалізації спонукань до приховування (страх перед покаранням, сором, побоювання втрати престижу, репутації, свободи тощо). Обшукувана особа підсвідомо створює певну "зону оберігання" - місце схову розшукуваної речі, активізуючи свою поведінку при наближенні до цієї зони. Тому рекомендується у певних випадках проводити своєрідні зондуючі дії. Наприклад, при наближенні до можливого місця схову вести діалог із обшукуваним для діагностики його емоційного стану (зміни інтонації голосу, тембру, логічності відповідей); спонукати обшукуваного спільно наблизитися до певного місця, взяти до рук певний предмет.

У цілому спостереження за поведінкою має подвійну мету:

• - контроль за діями осіб, що виконують пошукові дії. за повнотою та ретельністю обшуку;
• - знаходження у поведінці обшукуваного та членів його родини спрямовуючої увагу слідчого інформації.

Професійні та особистісні якості слідчого також суттєво впливають на ефективність обшуку. Найбільш важливими з них є: професійна спостережливість, пам'ять, мислення; наполегливість та цілеспрямованість; розвинуті комунікативні здібності; сформовані уміння та навички (стереотипи) пошукових дій; здатність до саморегуляції поведінки.

Стереотипи пошукових дій мають позитивне значення, особливо на початкових етапах обшуку. Проте, якщо немає ефективного результату, необхідно приділяти особливу увагу винятковості події, індивідуальності обшукуваного, співвідносити інтуїцію у визначенні напряму пошуку з особливою ретельністю та пунктуальністю пошукових дій.

Таким чином, обшук є важливою інформативно-пошуковою слідчою дією, складно організованою у психологічному плані, що вимагає від його учасників суттєвої психолого-тактичної підготовленості.

Загалом основою розглянутих інформаційно-пошукових слідчих дій є пізнавальна діяльність. Цілком закономірно, що одержання будь-якого виду Інформації, навіть за відсутності безпосереднього міжособистісного спілкування, все ж відбувається в умовах спілкування опосередкованого, в умовах комунікації. Огляд місця події, впізнання, відтворення обстановки та обставин події, обшук спрямовані, перш за все, не стільки на реалізацію впливу, скільки на одержання значущої для кримінальної справи інформації, ґрунтуючись на якій і відбувається безпосередній вплив на учасників процесу розслідування.

Психологічна характеристика інформаційно-комунікативних слідчих дій

Безсумнівно, будь-яка слідча дія спрямована на одержання інформації про подію злочину. Разом із тим, декілька слідчих дій орієнтовані як на інформаційний пошук, так і на здійснення психологічного впливу на різні категорії учасників слідства. До таких дій належать так звані інформаційно-комунікативні, тобто ті, основою яких є безпосереднє спілкування. Це допит та очна ставка, що проводяться в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками. Інформаційний обмін тут поєднується з психологічним впливом.

Психологічні особливості допиту

Допит є однією з найбільш важливих слідчих дій. Оскільки він здійснюється при безпосередньому спілкуванні з конкретною особою, основне значення тут має пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого. Найчастіше провадиться допит підозрюваних, звинувачених, свідків, потерпілих. Хоча існує суттєва різниця у соціальному та кримінально-процесуальному статусі осіб вказаних категорій, їх допит за психологічними критеріями змістовної та динамічної сторін має певні загальні характеристики.

Перш за все, допит будується поетапно:

• - попереднє вивчення та аналіз обставин злочину;
• - психологічна підготовка до допиту;
• - виконання процедури суто допиту (допитування);
• - фіксація ходу та результатів допиту;
• - аналіз та оцінка результатів допиту.

Із вказаних етапів перший та останній виконуються поза контактом із допитуваним, другий та четвертий є частково контактними.

По-друге, ефективність допиту залежить значною мірою від ретельності попереднього вивчення особистості допитуваного. Слідчому необхідно одержати інформацію про його життєвий шлях, професію, освіту, соціальний статус, умови роботи, спосіб життя, типові форми поведінки, зацікавлення та уподобання, психологічні властивості та якості, ставлення до злочину тощо. Безпосередньо при допиті пізнається рівень загальної культури та розвитку допитуваного, особливості його мови, міміки та пантоміміки, психологічні стани та реакції, готовність до співробітництва або ж негативне ставлення до слідства і т. ін. Оскільки в процесі допиту відбувається не тільки збір інформації, але й психологічний вплив, є можливість визначити схильність особи до навіюваності, комунікативність, загальну тривожність та агресивність тощо.

Основними методами одержання зазначеної Інформації є:

• - безпосереднє та опосередковане (за допомогою інших осіб) спостереження;
• - бесіда;
• - аналіз дій і поведінки при вчиненні злочину та в звичайних умовах життєдіяльності;
• - метод експертних оцінок, тобто одержання інформації від обізнаних осіб;
• - психологічний експеримент - вивчення поведінки допитуваного у спеціально створених умовах.

Третя характеристика допиту - необхідність встановлення психологічного контакту, розвитку комунікативної взаємодії. Орієнтація щодо можливості встановлення психологічного контакту відбувається, насамперед, за допомогою своєрідних (особливо позамовних) ознаку поведінці допитуваного. Спеціалісти розрізняють два їх типи: пускові (породжуючі контакт) та корегувальні (ті, що змінюють характер комунікації).

За допомогою невербальних ознак можна зробити висновок про актуальний емоційний стан допитуваного: здивування-очі широко розкриті, брови підняті вгору, рот напіввідкритий; страх - очі та брови, як при здивуванні, губи міцно зціплені, щелепи стиснуті; сором - пальці знаходяться біля губ, зібрані пучкою; самопідбадьорювання - пальці рук переплетені; збентеження, зніяковілість - пошкрябування й потирання шкіри пальцями, маніпулювання предметами; схвильованість-закушування губ.

похитування головою, відкидання волосся, вовтуження на сидінні тощо.

З метою вивчення особистості допитуваного, встановлення та підтримання з ним психологічного контакту, Л.Б. Філоновим було запропоновано методику контактної взаємодії, що передбачає послідовне проходження наступних шести стадій:

• 1) накопичення згоди;
• 2) пошук спільних або подібних зацікавлень;
• 3) визначення принципів та якостей, що пропонуються для спілкування;
• 4) виявлення якостей, небезпечних для спілкування;
• 5) індивідуальний вплив та адаптація до партнера;
• 6) вироблення спільних правил взаємодії.

Першій стадії-накопичення згоди- притаманні функції зняття психологічних бар'єрів та напруженості. Реалізація цих функцій забезпечується такими прийомами: "прочитування стану" - допитуваному повідомляється про переживання на основі сприймання невербальних ознак (тремтіння, потіння, почервоніння, заїкання); "співвіднесення запитань" - допитуваному ставлять тільки ті запитання, що передбачають стверджувальні відповіді, згоду. Інформативними щодо успіху в реалізації цієї стадії є скорочення пауз після поставлених запитань, зменшення односкладових ("так", "ні") та реактивних відповідей, збільшення кількості висловлення власних думок, пояснень та доповнень.

Функціями другої стадії - пошук спільних або подібних зацікавлень - є формування стану задоволення спілкуванням, створення єдиного психологічного та інформаційного поля. Тут використовуються прийоми: "перерва" (цікава бесіда на загальні теми довільно переривається Ініціатором); "демонстрація зацікавлення"; "деталізація цікавості" до окремих суджень; "проблема" - повідомлення слідчим інформації про проблему з метою почути від контактера можливі варіанти її вирішення; "переключення" - повідомлення про інші проблеми для розширення поля позитивних емоцій. Показниками успішності даної стадії може бути поява у контактуючих спільного лексикону; спогадів із кола питань, що обговорюються; знаходження взаємоприйнятних тем для обговорення.

На третій стадії - визначення принципів та якостей, що пропонуються для спілкування - відбувається обмін інформацією про індивідуальні принципи та цінності контактерів; усвідомлення очікувань партнера по спілкуванню; формування готовності до прийняття його якостей (почуття гумору, погляди та цінності). На цій стадії застосовуються такі прийоми: "підбиття підсумків" - періодичне узагальнення предмету бесіди; "подібність думок" - спеціальні висловлювання щодо ідентичності розуміння чогось; "солідаризація" - висловлювання про ідентичність дій та способів вирішення проблеми; "виправдовування очікувань" - вислови-підтвердження щодо очікуваної відповіді або дії. Показниками успішності є визначення власних якостей та особливостей; повторення певних циклів висловів типу "відверто кажучи", "скажу щиро, що ..,"; повідомлення партнера про власні пріоритети ("звичайно я...", "я б зробив...", "я звик..."та ін.).

Четверта стадія - виявлення якостей, небезпечних для спілкування-виконує функції встановлення якостей, які партнер приховує, оцінювання їх значущості; розуміння ситуацій, коли ці якості можуть виявитися. На цій стадії використовуються прийоми: "пропонування дискусії" - стимулювання обговорення негативних якостей особистості; "висловлювання сумнівів" - недовіра до деяких повідомлень партнера по спілкуванню; "зіставлення протиріч" - свідомий пошук та акцентування уваги на суперечливості наданої інформації; "добудовування" - стимулювання до підведення підсумків, узагальнення того, що не договорено; "очікування" - партнера Інформують щодо висловлювань, які мають протиріччя, але без належного висновку. На успішність проходження стадії вказують випереджуючі заперечення типу: "Ви думаєте, що я...", "Ви хочете сказати..."; намагання створити дискусійну або суперечливу ситуацію, "поставити всі крапки над "і".

Функціональним змістом п'ятої стадії - індивідуальний вплив та адаптація до партнера - є корекція поведінки партнера щодо небезпечних та негативних якостей: реалізація синхронної комунікативної поведінки, спільний самоконтроль. На цій стадії застосовуються такі прийоми: "підказка" - якщо спостерігається складність вибору партнера: "Я б на вашому місці...", "Краще, якби ви..."; "акцентування дій" - коли спеціально підкреслюються дії, що суперечать досягненню спільної мети; "превентивні дії" - намагання пом'якшити ситуацію при небезпеці прояву негативної реакції: "Ви не ображайтесь, але я скажу...", "Ви не гнівайтесь, алея повинен..."; "вказування на небажану властивість" - "Незважаючи на ваше нетерпіння...", "Враховуючи вашу запальність, я все ж таки повинен.. ."; "акцентування бажаності співробітництва"-підкреслювання можливості спільних дій: "Оскільки ми обидва розуміємо...", "Враховуючи, що ми можемо разом вирішити питання...". Показники успішності реалізації цієї стадії слід вважати ефект "бумеранга" - визнання правомірності дій партнера; пропозиція вирішувати питання так, як це пропонує партнер по спілкуванню.

На шостій стадії контакту - вироблення спільних правил взаємодії-відбувається побудова довірливих стосунків. Застосовуються наступні прийоми: "звертання за порадою"; пропозиція вирішити проблему разом; "визначення наявності боротьби мотивів" - актуалізація протиріч мотивів поведінки партнера по спілкуванню для спільного опрацювання визначеної програми. Показниками успішності реалізації стадії виступають підкреслювання спільності рішень, цілей тощо; інформування партнера про наступні дії висловлюваннями типу "Як ми вирішили...". "Як ми домовилися...".

Четвертою характеристикою допиту є необхідність подолання опору зацікавлених у неефективності розслідування злочину осіб (переважно підозрюваних та звинувачених), які відмовляються свідчити або дають свідомо неправдиві чи обмежено правдиві свідчення.

Така ситуація зумовлюється, насамперед, специфічними емоційними станами цих осіб:

• 1) страх втратити волю, звичний спосіб життя, можливість опинитися серед злочинців;
• 2) тривога, страх розплати, наступного покарання, що викликають депресію, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки;
• 3) побоювання помсти з боку співучасників:
• 4) агресія, ворожість до співробітників дізнання та слідства, свідків, потерпілих, інших осіб.

Разом із тим, можна виділити низку емоційних станів, різною мірою сприятливих для розслідування:

• 1) невизначеність - коли допитуваний не має можливості передбачити ситуацію, керувати нею;
• 2) страх, що про негідну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники;
• 3) щире каяття та жаль про вчинене.

П'ята характеристика допиту полягає в тому, що за наявності свідомої протидії допитуваного виникає необхідність у варіюванні умов проведення допиту та застосуванні сукупності методів і засобів психологічного впливу.

Припустимим методом психологічного впливу є. насамперед, переконання -логічне обґрунтування думок, виважена аргументація своєї позиції. Оскільки ситуація допиту має емоційно насичений характер, це полегшує застосування навіювання - впливу побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижують критичність сприйняття та оцінювання. Не звертаючись тут до численних І тривалих наукових дискусій про припустимість чи неприпустимість впливу на процесуальну особу через підсвідомість, зазначимо, що для реалізації навіювання неприпустимий обман, тобто активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуванням істини. Але дезорієнтація можлива і необхідна, оскільки вона не є викривленням фактів, а лише своєрідним використанням достовірної інформації у психологічно насиченій ситуації допиту, коли достовірні факти можуть набути в очах допитуваного особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж насправді, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі.

Виходячи із засобів одержання і доказового значення, інформація поділяється натри групи: 1) відомості, одержані процесуальним шляхом, що мають доказове значення та закріплені у відповідній документації; 2) відомості, одержані непроцесуаль-ним шляхом (бесіди, телефонні запити тощо), що стосуються переважно особи допитуваного; 3) інформація, одержана оперативним шляхом.

Інформація першого виду може бути повідомлена будь-яким способом: її можна продемонструвати, назвати її джерело, сповістити при допиті і, нарешті, лише згадати про неї в бесіді. Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитуваного, так і згадуванням в процесі допиту. Реалізація інформації третього виду можлива тільки у вигляді окремих реплік, натяків, зауважень тощо (наприклад, повідомлення допитуваному окремих другорядних деталей його життя, зв'язків; демонстрація справжніх документів, фотографій, що не стосуються справи, але характеризують його).

Окрім Інформаційних, для подолання опору зацікавлених осіб можуть бути застосовані різноманітні засоби психологічного впливу, причому реалізуючи засіб, необхідно уважно за ними спостерігати та ретельно фіксувати їх емоційні, мімічні, інші невербальні прояви. Це дозволяє гнучко варіювати тактику допиту, забезпечуючи бажану регуляцію стану допитуваного І динаміку спілкування. Наприклад, якщо при з'ясуванні певного питання слідчий спостерігає розгубленість, тривогу, почервоніння шкіри обличчя та посилене потовиділення, доцільно більш докладно зупинитися саме на цьому, конкретизувати одержану інформацію.

• 1. "Використання психологічних особливостей особистості допитуваного"- сутність прийому полягає в урахуванні слідчим як на етапі встановлення контакту, так і безпосередньо при допиті, відомостей про характерологічні риси допитуваного, його домагання, самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побутовій та професійній сферах, домінуючі мотиви поведінки тощо. Наприклад, якщо допитуваний має хворобливе самолюбство та перебільшений рівень домагань, при допиті доцільно показати реальну можливість слідства одержати потрібні відомості від іншої особи, що значною мірою знижує його цінність як джерела інформації і зачіпає самолюбство.
• 2. "Використання або створення стану емоційної напруженості" - прийом базується на тому, що в стані емоційної напруженості у особи суттєво знижується здатність здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою. Так, якщо допитуваний відмовляється від дачі шь казань або дає неправдиві свідчення, перебуваючи при цьому в спокійному, врівноваженому стані, буде доцільно шляхом повідомлення певної Інформації (повідомлення про затримку співучасника, висновків експертизи, пред'явлення речових доказів тощо) викликати у нього емоційну напруженість, відчуття дискомфорту.
• 3. Близьким до попереднього є прийом "використання ефекту раптовості"- його сутність полягає в несподіваній для допитуваного появі фактів та обставин, що доводять неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напруженості, оскільки раптово подана інформація може мати переконуючий вплив і на раціональну сферу особистості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання. Наприклад свідчення несподіваного для допитуваного свідка мають, як правило, безсумнівний переконуючий вплив. Разом із тим, раптова інформація здатна у частини емоційно рухливих, збуджуваних допитуваних викликати І стан емоційної напруженості.
• 4. "Припущення легенди" - реалізація цього прийому полягає у створенні в процесуальних межах таких умов, що видаються допитуваному природними. Наприклад він одержує можливість ознайомитися з паперами, що знаходяться на столі слідчого в момент "вимушеної" його відсутності в кабінеті; "випадково" залишається віч-на-віч із співучасниками. Ефективним може бути розміщення у кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують у справі як розшукувані.
• 5. "Вільна розповідь"-допитуваному надається можливість в розповідній формі, докладно, без обмежень часу та деталізуючих запитань викласти свій варіант послідовності подій. Протягом розповіді слідчий аналізує інформацію, відшукуючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит У цьому випадку досить Інформативними є обмовки, паузи, повтори, які робить допитуваний.
• 6. "Максимальна деталізація свідчень"- є своєрідним доповненням та продовженням попереднього прийому. Справа в тому, що людині дуже складно обміркувати неправдиві свідчення до найдрібніших деталей. Слідчий, ставлячи допитуваному перелік запитань щодо подробиць певного факту, примушує Його самостійно встановити протиріччя у власних показаннях. Наприклад, якщо допитуваний стверджує, що в певний час він був у кінотеатрі, то слідчий уточнює, який фільм він дивився, на якому місці сидів, чи зберігся квиток, як після сеансу дістався додому тощо, при цьому доходячи висновку про достовірність чи недостовірність його алібі.

Застосовуючи прийом. слід враховувати, що інформативними показниками можливо! неправдивості свідчень можуть бути, з одного боку, докладні відповіді на всі без винятку запитання слідчого, а з іншого - цілковита неможливість відповісти на ці запитання, оскільки, виходячи з загальних особливостей запам'ятовування, людина здатна пригадати приблизно 60% інформації.

• 7. "Послідовність пред'явлення доказів" - прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів різної значимості, що спростовують свідчення допитуваного. Наприклад, якщо у розпорядженні слідчого є знаряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то. враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при пред'явленні доказів у міру зростання їх значимості, їх доцільно наводити у такій послідовності: негативна характеристика - слідові відбитки - вкрадені речі - знаряддя вбивства.
• 8. "Пред'явлення контрдоказів"-прийом передбачає спростування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом. Так, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишені відбитки пальців; наступне свідчення про знаходження в певний час у певному місці спростовується відповідними повідомленнями свідків. Слідча практика доводить, що декілька таких послідовних спростувань припиняють опір звинуваченого.
• 9. "Поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту"-дія прийому заснована на тому, що інтенсивний темп не дозволяє допитуваному ретельно обмірковувати варіанти відповідей 1 концентрувати увагу на деталях, що викривають неправдивість свідчень. Підвищує ефективність прийому зміна темпу: малозначущі запитання надаються повільно і великими паузами, чим створюється відчуття щокою, монотонії навіть нудьги, викривальні - у прискореному темпі. Внаслідок цього створюються передумови для підвищення емоційної напруженості: нав'язаний темп бесіди порушує індивідуальну ритміку допитуваного, виникає негативне збудження у корі великих півкуль, бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо.

Окрім зазначених, як допоміжні для подолання протиборства допитуваного можна рекомендувати також використовувати неспецифічні для процесуальної діяльності, загальновживані в будь-якому спілкуванні прийоми:

• а) асоціація за суміжністю - демонстрування місця події або його фотографії асоціює спогади про власні дії та переживання;
• б) схожість-подібність-демонстрування речей об'єктів, що безпосередньо не стосуються справи, але ізоморфні (подібні, схожі) справжнім, також збуджує аналогічні (на момент події) переживання;
• в) контрастність-демонстрування чи бесіда про контрастні властивості предметів, явищ, подій (наприклад, здоров'я - хвороба, модельне взуття - чоботи тощо):
• г) перифраза - повторення своїми (тобто іншими) словами проблемної, неправдивої, спірної інформації про подію:
• д) демонстрація "незаповненості" - акцентування, підкреслювання розірваних зв'язків у ром твіді, білих плям у версії події, тощо:
• с) інерція - створення настрою максимальної захопленості бесідою на сторонні теми, а потім - рантове запитання стосовно справи.

Таким чином, допит - це складний акт комунікативної взаємодії, за якої професійна майстерність слідчого значною мірою зумовлена не тільки рівнем Його професійної підготовки та досвідом роботи, але н наявністю певних психологічних здібностей до цього виду діяльності.

Психологічні аспекти очної ставки

Очна ставка, безсумнівно, є не просто слідчою дією, за допомогою якої можна одержати важливу інформацію, але й потужним засобом психологічного впливу. її сила зумовлена, з одного боку, тим, що учасникам необхідно свідчити один про одного за умови безпосереднього контакту, а це створює досить сильну емоційну напруженість, з іншого - що такі свідчення мають суперечливий характер, отже, викривають неправдивість однієї з сторін. Тому очна ставка визначається як гостроконфліктна слідча дія.

Існує два різновиди очної ставки: з ініціативи слідчого та на вимогу звинуваченого. В останньому випадку прийняттю рішення про її проведення повинно передувати ретельне вивчення мотивації зазначеної особи. Так, якщо звинувачений вимагає проведення очної ставки для спростування неправдивих показань свідка або потерпілого (обмова), то її проведення доцільне: проте, якщо існує небезпека, що під час очної ставки звинувачений спробує вплинути на іншого учасника з метою зміни свідчень або здійснити неконтрольований обмін інформацією з співучасником, проведення очної ставки уявляється справою проблемною та ризикованою.

Процесуально очна ставка організується як перемінний допит у присутності кожного раніше допитуваного про обставини, щодо яких вони спочатку давали суперечливі свідчення. Інакше кажучи, кожна очна ставка має досягати подвійної мети: 1) допомогти одному або кільком учасникам пригадати забуті або неправильно інтерпретовані факти: 2) здійснити психологічний вплив на одного або обох учасників.

Однією з основних характеристик очної ставки є єдність: а) предмета - обидві особи допитуються щодо одних і тих же самих обставин: б) об'єкта - суперечливих свідчень (їх порівняння, опис, спостереження); в) місця - допитувані знаходяться в однакових умовах, що дозволяє водночас сприймати запитання слідчого і ставити їх один одному, включаючи, окрім мовних висловлювань, також мімічні та пантомімічні прояви; г) документування - свідчення допитуваних фіксуються в одному протоколі.

Учасники очної ставки ставляться один до одного не тільки як процесуальні особи: вони раніше перебували у певних стосунках, а їх теперішні контакти взаємонакладаються, нашаровуються. Кожна наступна слідча дія завжди проводиться на вже існуючому емоційному тлі попередніх, що може бути як позитивним, так 1 негативним, відповідно впливаючи на психологічну атмосферу очної ставки. Крім того, взаємні дії учасників потенційно або реально несуть у собі небезпеку для їх морального, психологічного чи фізичного стану.

Другою характеристикою, що визначає процес проведення очної ставки, є, як правило, недостатність і, що більш важливо, - суперечливість вихідних даних. Слідчий у процесі очної ставки повинен вирішувати завдання, елементи яких не піддаються повному й точному врахуванню; він може несподівано зустрітися з багатьма обставинами, про які раніше мав лише приблизне уявлення. Найбільше ускладнює проведення очної ставки недостатність відомостей про плани та задуми допитуваних, мотиви їх поведінки.

Взаємодія - це максимально загальна характеристика спілкування учасників очної ставки, що виявляється у формі взаємних впливів. Учасники очної ставки мають прийняти рішення щодо тактики своєї поведінки, яке залежить від якісних та кількісних параметрів наявної інформації, усвідомлення ними цілей та задач, від опрацьованої до початку проведення слідчої дії програми поведінки, від оцінки ситуації, що склалася під час проведення очної ставки.

Слідчий, у свою чергу, зазнає від її учасників інформаційно-психологічного впливу, за допомогою якого здійснюються спроби керувати його поведінкою у бажаному напрямі. Складність поведінки самого слідчого полягає в тому, що тактика та межі його впливу регламентуються процесуально. Здійснюючи психологічний вплив на учасників очної ставки, він орієнтований на трансформацію (перебудову) негативної кооперації (конфлікту) учасників у позитивну (співробітництво). При цьому він може використовувати різні засоби впливу: переконання- послідовний та аргументований вплив, причому не тільки інформаційний, алей формально-організаційний, інакше кажучи, вплив самою процедурою слідчої дії; навіювання - емоційно-підсвідомий вплив за допомогою міміки, жестів, мовного супроводження тощо.

Гострота і напруженість очної ставки зумовлена не тільки конфліктними стосунками, існуючими у зв'язку з суперечливими свідченнями, але й актуалізацією відносин, що раніш існували: дорослий - підліток, начальник - підлеглий, чоловік - дружина, в тому числі їх родинними, міжнаціональними, релігійними протиріччями тощо.

Іншими словами, проведення очної ставки для слідчого завжди пов'язане зі значним тактичним ризиком. Слідчий має на нього право, проте ризик - це не необачна поведінка зі сподіванням на щасливий результат, а тактично грамотні у конкретній ситуації вчинки, побудовані на точному розрахунку. У багатьох випадках ступінь ризику може бути знижений завдяки проведенню забезпечуючих слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Конкретний тактичний ризик очної ставки розраховується як добуток можливої шкоди розслідуванню на можливість того, що ця шкода виникне. Саме цю обставину слід враховувати при призначенні очної ставки.

Очна ставка висуває підвищені вимоги до інтелектуальної активності слідчого, особливо до такого її різновиду, як рефлексивне мислення. Рефлексивне мислення - це здатність однієї людини відображати у своїй свідомості міркування іншої, розуміти, про що вона думає. Але не можна забувати, що рефлексують також інші учасники очної ставки. У зв'язку з цим очна ставка може характеризуватися як рефлексивна взаємодія, відображення одного судження в іншому, взаємне відображення задумів, рішень, планів.

Взаємний вплив учасників очної ставки диференціюється за об'єктами, на які він спрямований: свідомість людини, система мотивів її поведінки, емоційна сфера, установки, цілі, воля тощо. Наприклад: 1) якщо свідок на очній ставці зі звинуваченим, спростовуючи його алібі, докладно розповідає про свої спостереження за ним, про його дії, міміку, як той був одягнений, він тим самим впливає на свідомість; 2) коли звинувачений дає суперечливі свідчення, не бажаючи посилатись (для обґрунтування алібі) на близьку йому особу, свідчення цієї особи нейтралізують мотив обраної звинуваченим лінії поведінки; 3) оскільки свідчення учасників очної ставки спричиняють виявлення емоційних станів (гніву, радості, злості тощо), то останні можуть викликати зміну свідчень; 4) якщо звинувачений керується помилковою установкою на солідарність із членами злочинної групи, то свідчення співучасника, який уже повідомив деталі злочину, руйнує цю установку. Слідчий зобов'язаний не просто фіксувати, але й контролювати та спрямовувати цей вплив.

Ефективність очної ставки як цілісної слідчої дії залежить від певних чинників, до яких належать:

1) підготовленість її проведення.

По-перше, підготовленість очної ставки визначається попереднім впливом на її учасників: сумлінному учаснику гарантується підтримка та безпека; звинувачений або особа, яка дає неправдиві свідчення, попереджаються про неприпустимість протизаконних спроб впливу на інших учасників. По-друге, мають бути враховані місце, час і тактика проведення очної ставки. По-третє, готуються засоби фото-, кіно-, відеозйомки та звукозапису. І, нарешті, має бути здійснене попереднє планування очної ставки: коло питань для обговорення, розрахунок часу, форми контролю за поведінкою та запобігання протиправним діям учасників очної ставки;

2) раптовість проведення.

Як правило, очна ставка для звинуваченого або особи, яка дає неправдиві свідчення, має бути несподіваною. Ефект раптовості та емоційної напруженості позбавить їх можливості ретельно обміркувати лінію своєї поведінки, зосередитися та обрати результативні засоби впливу на сумлінних учасників. Очна ставка буде найбільш ефективною, якщо раптовою буде сама поява іншого (або інших) учасників;

3) несподіваність інформації, що повідомляється.

Цей чинник за своїм впливом дуже близький до попереднього, однак характеризує змістовний аспект інформації, що повідомляється слідчим або сумлінним учасником очної ставки;

4) упевненість викладення фактів та сила морально-психологічного впливу особи, яка їх повідомляє.

При підготовці очної ставки слідчий повинен пересвідчитися у тому, що сумлінний учасник перебуває у такому психологічному стані, який дозволить йому викласти важливу інформацію впевнено, логічно та переконливо і не потрапити під можливий вплив Іншого учасника, а його моральна позиція сповнена високої громадянськості;

5) врахування сутності стосунків, що існували між учасниками очної ставки раніше.

Ефективність проведення очної ставки зменшується, коли добросовісний її учасник раніше перебував або перебуває досі в залежності від іншої сторони. Така роду залежність може бути як прямою (службова, суспільна, родинна та ін.), так і опосередкованою (конфліктуючі нації, конфліктуючі конфесії), тому призначенню очної ставки мають передувати ретельний аналіз усіх умов, прогнозування ситуацій, що можуть виникнути, та висновок щодо її необхідності;

6) вольові якості та психологічна активність слідчого. Слідчий не є пасивним учасником очної ставки, простим

реєстратором того, що відбувається. Він повинен проводити цю слідчу дію згідно з планом, вносити відповідні корективи, контролювати поведінку учасників, не допускати самому і припиняти будь-які спроби впливу учасників один на одного. Важливо, щоб слідчий створював необхідний психологічний фон очної ставки або підтримував емоційні стани, сприятливі для усвідомленого, цілеспрямованого контролю за спілкуванням, не дозволяв погроз фізичного або психологічного насильства.

Отже, інформаційно-комунікативні слідчі дії є важливим інструментом досягнення істини у справі. Як свідчить практика, ретельно підготовлена, всебічно обґрунтована, професійно організована інформаційно-комунікативна слідча дія за деякими складами злочину може бути значно ефективнішою, аніж слідчі дії, у яких оперують фактологічною, предметною інформацією.