глосарій до дисципліни юридична психологія

Абстрагування — особливий прийом мислення, який дозволяє залиша-ти осторонь несуттєві властивості, зв'язки і відношення предметів, водночас фіксувати ті риси, які в даному дослідженні розгляда-ються як істотні, суттєві. Це прийом мислення, що передбачає ві-дображення в людській свідомості предметів і явищ об'єктивної дійсності, мисленого відокремлення від їхніх другорядних власти-востей і відносин та виділення загальної ознаки, що характеризує клас предметів. Здійснюється поетапно: спочатку вивчають харак-теристики об’єкта і поділяють на суттєві й несуттєві, потім об'єкт дослідження замінюють іншим, який становить спрощену модель, що зберігає головне в складному. Основні види: ототожнення (створення нових понять способом об’єднання предметів або явищ, взаємопов'язаних за своїми властивостями, в особливий клас); ізолювання (виділення властивостей, невідривно пов'язаних з предметами); конструктивізація (відокремлення від невизначено-сті меж реальних об’єктів).

Аналіз (гр. analysis — розкладання) — мислене або практичне розчлену-вання цілого на частини. Це метод пізнання, за якого виконують практичне або розумове розчленування об'єкта дослідження на його складники з метою дослідження окремих частин як елементів скла-дного цілого. Це дає змогу виявити структуру об’єкта, відокремити суттєве від несуттєвого, звести складне до простого. Аналіз явища в процесі розвитку дає можливість виділити в ньому окремі етапи, су-перечливі тенденції тощо. Мета аналізу — пізнання окремих частин об'єкта як елементів складного цілого. Умовою всебічного пізнання об'єкта дослідження є багатогранність його аналізу. Нерозривно пов'язаний із синтезом— зворотним процесом об’єднання в одне ціле частин, ознак, властивостей об'єкта, визначених за допомогою аналізу.

Аналогія (гр. analogia — відповідність, подібність, схожість) — метод пі-знання, заснований на перенесенні однієї або кількох характеристик із відомого явища на невідоме. Це міркування, в яких із подібності двох об'єктів за окремими ознаками робиться висновок про їх поді-бність і за іншими ознаками. Використовується при висуненні гіпо-тез, дає поштовх до висловлювання припущень. Аналогія повинна базуватися на суттєвих ознаках і якнайбільшій кількості схожих ха-рактеристик об'єктів порівняння. Зв'язок ознаки, щодо якої роблять висновок, зі знайденими в об'єктах загальними ознаками повинен бути дуже тісним. Аналогія не повинна вести до висновку про схо-жість об'єктів в усіх ознаках. Висновок за аналогією повинен допо-внюватися дослідженням відмінностей і доказами того, що ці від-мінності не можуть слугувати підставою для відмови від висновків за аналогією.

Бібліографічний опис — і процес, і результат аналітичного опрацювання наукових документів, що полягає в складанні за встановленими пра-вилами переліку відомостей про документ, які дають змогу повніс-тю визначити цей документ і знайти його серед інших з метою ви-користання його в різних видах праць.

Версія — у слідчій і судовій діяльності обґрунтоване передбачення про походження фактів та обставин, які мають значення для справи, їх-ній зв'язок між собою, про механізм вчинення злочину та особисто-сті злочинця. Припущення (гіпотеза) стає слідчою версією лише при його відповідності фактичним обставинам, що мають відношення до предмета доведення в справі. Будучи приватною гіпотезою, версія має значення лише для конкретної справи як найбільше його пояс-нення. Версія необхідна для здійснення перевірних дій: з версії ви-суваються всі можливі її наслідки, характер яких обумовлює вико-нання певних слідчих дій.

Виправна (пенітенціарна) психологія галузь юридичної психології, що вивчає психологічні особливості виправлення правопорушників, психічні стани, які викликані позбавленням волі, методи та принци-пи ресоціалізації злочинців, структуру формальних і неформальних груп у місцях позбавлення волі, міжособистісні відносини в цих групах, проблеми включення особистості в позитивні соціальні зв'язки і її соціальної реадаптації після відбуття покарання.

Вирок — рішення, винесене судом у результаті судових дій і яке встанов-лює винуватість або невинуватість підсудного, міру покарання ви-нуватому та інші правові наслідки визнання винуватості або неви-нуватості підсудного. Вирок виноситься від імені держави, він повинен бути законним та обґрунтованим (відповідати вимогам за-кону та фактам, які мали місце при вчиненні злочину й установле-ними у ході розслідування або судового розгляду). Вирок набирає законної сили по закінченні терміну на його касаційне оскарження або опротестування.

Девіантна поведінка — поведінка, яка суперечить прийнятим у суспільс-тві правовим або моральним нормам, злочинне, аморальне пово-дження; результат асоціального розвитку особистості, впливу на неї несприятливих соціальних ситуацій, негативних соціальних факто-рів на «слабкі місця» особистості. Девіантна поведінка підлягає кримінальним і соціальним санкціям. Слабкі форми девіантності за-суджуються моральними нормами, суспільною увагою, грубі форми, передбачені Кримінальним кодексом.

Деперсоналізація — зміна самосвідомості індивіда, яка пов'язана із втра-тою ним здатності бути особистістю, різке зниження самооцінки щодо поведінки.

Деталізація показань — тактичний прийом допиту, що полягає в спону-канні допитуваного до опису окремих деталей події й застосовуєть-ся для перевірки правдивості показань, виявлення протиріч у непра-вдивих свідченнях, при перевірці помилкового алібі та помилкового впізнання.

Детектор брехні — набір приладів для об'єктивного дослідження фізіоло-гічних показників, які характеризують афективний стан особистості (психосоматичних реакцій). У СІІІА й інших країнах широко вико-ристовується в юридичній практиці. Реєструючи енцефалограму, шкірно-гальванічну реакцію, міограму (м'язову реакцію), плетизмо-граму (судинну реакцію) й інші реакції організму, дослідники аналі-зують їхні показники і роблять висновки про можливість причетнос-ті індивіда до певної події.

Діагноз психологічний — виявлення індивідуально-психологічних особ-ливостей особистості, що виражаються в її поведінці; визначення місця та значення отриманих даних у психологічній структурі осо-бистості.

Діагностика криміналістична — установлення криміналістично значу-щих особливостей стану об'єкта (яким пальцем якої руки залише-ний слід, чи є ознаки підробки документа і т. ін.). Для успішної ро-боти слідчого зі слідами злочину в нього повинне бути сформоване криміналістичне поняття «система слідів злочину». Робота зі сліда-ми злочину може здійснюватися в напрямі від копії до оригіналу та від оригіналу до копії. При розслідуванні вбивств, розбійних напа-дів, грабежів, зґвалтувань, хуліганства істотне значення має дослі-дження сукупності контактно-матеріальних слідів. При цьому вико-ристовуються не тільки прямі, а й зворотні ідентифікаційні зв'язки— установлення особи злочинця по залишених ним слідах, слідах, залишених на ньому потерпілою, і предметах, знайдених на місці події. Інформація від слідів злочину значно зростає при їхньо-му експертному розслідуванні. Психічні сліди злочину аналізуються при оцінці покарань.

Дізнавання — упізнання сприйманого об'єкта як відомого по минулому досвіду, звірення наявного образа поточного сприйняття із відповід-ними слідами пам'яті. Дізнавання розрізняється за ступенем визначеності, чіткості, повноти та довільності — мимовільності. Дізна-вання може бути помилковим.

Дізнання — форма розслідування, яка відрізняється від попереднього слідства щодо суб'єкта та предмета розслідування; здійснюється мі-ліцією, командирами військових частин, органами безпеки, началь-никами установ виконання покарань, органами державного пожеж-ного нагляду, прикордонної охорони, капітанами морських суден тощо. Закон розрізняє орган дізнання й осіб, які проводять дізнання. Особа, яка провадить дізнання, призначається органом дізнання. Особа, яка проводить дізнання, здійснює слідчі дії та оперативно-розшукові заходи з метою виявлення злочинів та осіб, які їх вчини-ли. Розрізняються два види дізнання — по справах, по яких попере-днє дізнання обов'язкове, і по справах, по яких попереднє дізнання не обов'язково (для злочинів, по яких обвинувачуваним не загрожує міра покарання, та нескладних для розслідування).

Ділова гра — метод пошуку управлінських рішень в проблемних ситу-аціях у груповому режимі, який заключається в розподілі членів групи по ролях та організації їх взаємодії (використовується як засіб активного навчання та тестування, рольового розвитку ін-дивіда).

Діяння — соціально значуща форма прояву активності суб'єкта, за ре-зультати якої суб'єкт несе соціальну відповідальність. Злочинне ді-яння — акт антисоціальної поведінки, що зазіхає на суспільні відно-сини, охоронювані правом.

Добровільна відмова від вчинення злочину — припинення за своєю во-лею розпочатих злочинних дій при наявності можливості довести злочин до кінця.

Доведення до самогубства — кримінально каране діяння; є зазвичай ре-зультатом жорстокого поводження винного з потерпілим, система-тичного приниження його достоїнства, погрози вбивством з особли-вою жорстокістю.

Доведення — процедура встановлення істинності гіпотези або будь-якого іншого твердження. Можливі два способи: безпосередній, який по-лягає в тому, що в процесі практичних дій відбувається зіставлення деякого припущення з фактичним станом об'єкта дослідження (на-приклад, спостереження, експеримент, демонстрація, вимірювання, розрахунки, облік та ін.); опосередкований, коли істинність гіпотези або твердження доводять способом умовиводів на основі наявних знань у вигляді різних законів і положень, істинність яких уже дове-дено. У структурі доказів виділяють тезу — точно і чітко сформу-льоване твердження, що підлягає доведенню, аргумент — положен-ня, яке використовують для доведення й істинність якого встановлено раніше, і форму — спосіб зв'язку аргументів між собою та тезою, логічну послідовність переходу від аргументу до аргумен-ту, а потім до тези. Доведення — процес встановлення істини по кримінальній справі шляхом збору, дослідження, оцінки та викорис-тання доказів. Доведенням встановлених фактів, виявляються їхня сутність і значення для встановлення істини в справі.

Докази судові — фактичні дані (відомості) про обставини, які мають зна-чення для розслідування, отримані та закріплені в матеріалах справи в установленому законом порядку. На основі доказів установлюють-ся: чи мала місце подія злочину, винність особи в вчиненні злочину, мотиви злочину, ступінь відповідальності винних, характер та роз-міри нанесеного збитку, причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. У цивільному процесі за допомогою доказів з'ясовується наявність або відсутність обставин, що обумовлюють вимоги й за-перечення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також всіх інших обставин, необхідних для з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін. Дані, отримані з не передбачених законом джерел, не мають доказового значення. Докази підрозділяються на особисті (показання) та речовинні, прямі й непрямі (які встановлюють про-міжний факт), безпосередні та похідні (показання зі слів, копії слідів та ін). Жоден вид доказів не має переважного значення. Докази оці-нюються слідчим, суддею всебічному, повному та об'єктивному розгляді їхньої сукупності.

Допит перехресний — допит учасників судового процесу представника-ми обвинувачення та захисту по тих самих обставинах.

Допит — застосовувана в цивільному та кримінальному процесах слідча та судова дія, яка ґрунтується на одержанні, закріпленні (фіксації) переданих відомостей про обставини, істотні для правильного вирі-шення справи, здійснювана спеціально уповноваженими на це осо-бами (слідчим, прокурором, суддею). При допиті враховуються про-цесуальне становище допитуваної особи (обвинувачуваний, підозрюваний, потерпілий, свідок, експерт), його вікові особливості (при допиті дітей до 14 років обов'язкова участь педагога). Свідки та потерпілі попереджаються перед допитом про кримінальну від-повідальність за відмову, від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань. Процесуальні правила визначають порядок ведення допиту та занесення його результатів до протоколу допиту, застосування звукозапису і т. ін. Законом заборонене домагання по-казань шляхом насильства, погроз та інших незаконних засобів.

Дослідження доказів — встановлення змісту доказів, їх вірогідності та цінності. Зміст доказів відповідає на запитання, що доводить даний доказ. Це може бути виявлене безпосередньо або за допомогою екс-пертного дослідження доказу. Установлення вірогідності доказу пе-ревіряється шляхом зіставлення його з іншими достовірними дока-зами, логічними умовиводами та емпіричними діями (слідчим експериментом, перевіркою показань на місці, експертизою).

Достовірність — достатня правильність, те, що не викликає сумнівів, до-каз того, що названий результат (закон, закономірність, сукупність фактів та ін.) є істинним, правдивим.

Експресія — виразність, сила зовнішнього прояву почуттів (у міміці, пан-томіміці, інтонаціях і жестах).

Емоції— імпульсивна реакція, яка відображає відношення індивіда до значущості сприйманого їм явища, інтуїтивне визначення зв'язку даного явища із задоволенням або не задоволенням потреб суб'єкта. Емоції пов'язані з вегетативними реакціями, рівнем енергетичного забезпечення різних екстрених-адаптивних («аварійних») дій.

Етапи розслідування — відносно самостійні частини розслідування, спрямовані на вирішення окремих його завдань. Розрізняються під-готовчий, первісний, основний та заключний етапи розслідування. На підготовчому етапі розслідування слідчі органи отримують по-відомлення про подію, яка має ознаки кримінальності. На цьому етапі слідчий виконує перевірні дії, основним завданням яких є встановлення кримінального, некримінального характеру події, ух-валює рішення щодо порушення кримінальної справи. На первісно-му етапі розслідування проводяться невідкладні слідчі дії (огляд, допит, обшук, затримання), визначаються основні напрямки пошуку доказів інформації, закріплюється первинна доказова інформація, проводиться її первинна криміналістична інтерпретація, встановлю-ється тип слідчої ситуації, здійснюється імовірнісне моделювання можливого механізму скоєного злочину, аналізуються та системати-зуються особливості поведінки особистості (мотиви злочину, спосо-би його вчинення, особливості взаємодії з об'єктами навколишнього середовища і т. ін.), визначається система оперативно-розшукових заходів. На основному етапі розслідування здійснюється розгорнуте планування розслідування, проводяться необхідні слідчі дії та опе-ративно-розшукові заходи, систематична перевірка наявності або відсутності всіх наслідків з висунутих версій, виявляється, закріп-люється та досліджується весь обсяг доказів, необхідних для повно-го, всебічного та об'єктивного розслідування. На заключному етапі розслідування виконуються процесуальні дії по завершенню розслі-дування. На цьому етапі можуть бути виконані додаткові й повторні слідчі дії.

Ефект ореола — загальне оцінне враження про людину в залежності від ії со-ціального статусу в умовах дефіциту інформації про неї, домінування першого враження про особистість при наступній взаємодії з нею.

Замах на злочин — вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосе-редньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від її волі. За-мах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, не залежних від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала за необхідні для доведення злочину до кінця.

Збирання доказів — первісний етап процесу дослідження, який заключа-ється у виявленні доказів (їхньому відшуканні, виявленні, упізнан-ні — їхній первинній оцінці в якості таких), їх процесуально регла-ментованій фіксації, залученні до справи; здійснюється з дотриманням законності.

Злочини організовані — найнебезпечніший різновид групових злочинів з використанням у злочинних цілях соціально-психологічних механі-змів поведінкової організованості — засобів соціального контролю, внутрігрупової функціональної диференціації та ієрархії, об'єднання з офіційними структурами, забезпечення своєї захищеності з боку корумпованих державних, адміністративних та правоохоронних ор-ганів. Поширення організованої злочинності пов'язане із соціально-економічною та політичною дестабілізацією.

Злочинність — історично обумовлене соціальне явище, соціально-психологічне й кримінально-правове явище, що складається із суку-пності злочинів, скоєних у даному суспільстві й у даний період ча-су; характеризується кількісними (стан, динаміка, коефіцієнт зло-чинності) і якісними (структура, характер) показниками. Стан злочинності визначається кількістю вчинених злочинів та осіб, що їх вчинили, рівнем повторної та рецидивної злочинності, питомою ва-гою тяжких злочинів і тенденціями зростання окремих видів зло-чинності.

Ідентифікація в криміналістиці — встановлення тотожності об'єктів або особистості за сукупністю їхніх ідентифікаційних ознак. Як процес дослідження ідентифікація — може привести до висновку про наяв-ність або про відсутність тотожності. Як метод дослідження іденти-фікація є науково обґрунтованим способом впізнання об'єктів, їхніх індивідуальних властивостей. Ідентифікації підлягають не тільки предмети, а й ділянки місцевості, час, окремі фізичні та психічні властивості індивідів — характерні психічні прояви, індивіда, його дії. Сукупність індивідуальних, стійких ознак називається ідентифі-каційним комплексом ознак.

Індукція (лат. inductio — наведення) — метод дослідження та спосіб мір-кування, при яких загальний висновок будується на основі частко-вих посилань. У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єд-ності з дедукцією — науковим методом, за якого висновок про характеристики будь-якого елемента множини роблять на підставі пізнання загальних характеристик всієї множини.

Інтерв'ю психотерапевтичне — метод психотерапевтичної бесіди з ме-тою надання психологічної допомоги, розкриття прихованих моти-вів поведінки, встановлення позитивних особистісних відносин, зняття внутріщньоособистісних конфліктів.

Інтерпретація — тлумачення, роз'яснення, розкриття змісту явища, які сприяють його розумінню.

Інтуїція — здатність осягати істини, не звертаючись до розгорнутого ло-гічного міркування. В логіці та методології розглядається як догад-ка, що потребує перевірки.

Істина — правильне, адекватне відображення предметів і явищ дійсності, відтворення їх так, як вони існують поза межами нашої свідомості. Істина об'єктивна за змістом, але суб'єктивна за формою як результат діяльності людського мислення. Істина — доведеність судження, його адекватність дійсності.

Каяття — визнання своєї провини та самоосуд своєї негативної поведін-ки, готовність нести заслужене покарання та виправити поведінку в майбутньому, щирий жаль про зроблену провину або про асоціальні діяння, необхідний компонент спокутування провини, передумова виправлення особистості злочинця, пробудження в нього почуття сорому, совісті. Міра кримінального покарання визначається з вра-хуванням щиросердечного каяття винного.

Контакт психологічний — позитивно-емоційна взаємодія суб'єктів спіл-кування, яка виникає на основі спільних інтересів і цілей діяльності, взаєморозуміння й взаємодовіри.

Контроль соціальний — соціальне реагування на девіантну поведінку ін-дивіда системою способів впливу з метою його повернення в соціа-льно-нормовану сферу; соціальний контроль забезпечує стабільність соціальної системи і її розвиток, його ефективність визначається со-ціальними санкціями (заохоченнями, схваленням, заборонами), гну-чкістю та диференціацією цих санкцій, покликаних сформувати со-ціальний самоконтроль особистості, забезпечити її інтеграцію із соціумом; соціальний контроль — механізм саморегуляції в соціа-льних системах, що діє за принципом зворотного зв'язку: органи со-ціального управління покликані чуйно реагувати на всі фактори со-ціальної дестабілізації.

Корупція — широке поширення злочинної поведінки високопоставлених посадових осіб, які використовують виконання державних функцій з метою особистого збагачення та отримання інших особистих пере-ваг; одержує розвиток в умовах посилення бюрократії та наділення її владними привілеями, виходу її з-під соціального контролю. Ко-рупція державних, адміністративних і правоохоронних органів, пов'язана зі зростанням організованої злочинності, одна з ознак яко-го — зрощення із владними структурами. Зрощування мафіозних та корумпованих структур веде до соціально-економічної дестабіліза-ції суспільства, масового протесту, ставить суспільство перед необ-хідністю радикальних соціально-політичних перетворень.

Криміналістична тактика — система науково обґрунтованих і практич-но ефективних прийомів організації попереднього та судового слід-ства, система прийомів ефективної взаємодії слідчого (судді) з різ-ними учасниками судочинства.

Криміналістична характеристика злочинів — узагальнення типових ознак та особливостей різних видів злочинів, знання яких визначає ефективні способи їхнього розслідування, характеризує типи кримі-налістично значущої інформації, містить систему даних про типові способи вчинення злочинів даного виду, визначає істотні для нього обставини, що підлягають виявленню; визначає найбільш імовірніс-ні механізми його вчинення, типові прийоми приховання, особистісні особливості злочинця, можливі мотиви та мету злочинної пове-дінки. Кримінальна психологія — психологія злочинця, злочинної групи та злочинного діяння, галузь юридичної психології, яка вивчає психо-логічні механізми поведінки особи правопорушника.

Метод (гр. methodos — спосіб пізнання) — спосіб дослідження явищ, пла-номірний підхід до їх вивчення, послідовність дій у проведенні тео-ретичного дослідження або практичного здійснення якогось явища або процесу; у найзагальнішому значенні — спосіб, певним чином упорядкована діяльність і своєрідний інструмент для досягнення конкретної мети. Це — сукупність прийомів і операцій теоретично-го пізнання і практичного освоєння дійсності, підпорядкованих ви-рішенню конкретного завдання. Наукові методи ґрунтуються на пе-вних принципах, теоріях і законах.

Метод дослідження — засіб досягнення мети, пізнання явищ дійсності в їх взаємозв'язку і розвитку. Спосіб відтворення досліджуваного об'єкта або предмета.

Методика — система правил використання методів, прийомів та операцій у науковому дослідженні.

Методологія (гр. methodos — спосіб пізнання і logos — вчення) — філо-софське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності, вико-ристання принципів світогляду в процесі пізнання і практиці; міс-тить сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів, що застосовуються в певній науці, а також галузь знань, що вивчає за-соби, передумови і принципи організації пізнавальної і практично-перетворювальної діяльності людини.

Методологія дослідження — сукупність конкретних прийомів і способів для проведення будь-якого наукового дослідження.

Механізм злочину — сукупність системоутворюючих елементів злочину: предмет зазіхання, психічна саморегуляція суб'єкта злочину, орієн-товна основа його кримінально спрямованих дій, мотиви, мета та способи злочинного діяння, особливості використання злочинцем конкретних умов. Вчинення діяння, коректувальні дії злочинця, йо-го відношення до проміжних результатів і підсумкового результату діяння, його взаємодія з іншими учасниками злочину. Механізм злочину — динамічна структура злочинного діяння. Із психологіч-ної точки зору всі злочини за механізмом вчинення підрозділяються на злочини, вчинені у формі простої вольової дії (імпульсивно, сте-реотипно вчинені діяння), і злочини, які вчинені у вигляді складної вольової дії (заздалегідь заплановані, поетапні злочинні діяння). При аналізі механізму злочинів, скоєних у формі простої вольової дії, ва-рто акцентувати увагу на операційних установках злочинця, його поведінкових стереотипах. При аналізі злочинів, вчинених у формі складної вольової дії, необхідно враховувати комплекс суб'єктивно обумовлених стійких взаємозв'язків між окремими структурними елементами діяння, особливостями дозлочинного, злочинного та пі-слязлочинного поводження суб'єктазлочину. Моделювання (фр. modeler — ліпити, формувати) — вивчення об’єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка замінює оригінал з певних сторін, які цікавлять пізнання і підляга-ють вивченню, непрямий, опосередкований метод наукового дослі-дження. Це науковий метод, який полягає в теоретичних і практич-них діях, спрямованих на розробку і використання моделей — образів реальних об'єктів (процесів) у матеріальній чи ідеальній фо-рмі, які відображають суттєві властивості об'єктів (процесів), що моделюються, і заміщують їх у ході дослідження. Базується на ме-тоді аналогії — можливості вивчення реального об'єкта через дослі-дження подібного до нього і доступнішого, а саме моделі.

Надсвідоме — не підлягаючий свідомо-вольовому контролю вищий рі-вень психічної активності при вирішенні творчих завдань (інтуїція), спонтанне прийняття моральних рішень.

Наочно-образна фіксація доказів — фіксація чуттєво сприйманих об'єктів, які мають доказове значення, за допомогою фотографуван-ня, кінозйомки, відео- і звукозапису; з метою адекватності відобра-ження така фіксація повинна відповідати ряду психологічно обумо-влених вимог.

Насильницька смерть — смерть від впливу зовнішніх факторів (убивст-во, самогубство, нещасний випадок). У більшості випадків є підста-вою для порушення кримінальної справи. У всіх випадках встанов-лення факту насильницької смерті обов'язково перевіряється її причина.

Негативізм — невмотивована поведінка суб'єкта, яка суперечить вимогам інших суб'єктів, відчуження індивіда від інтересів інших людей, ха-рактерна поведінка дітей у період вікових криз.

Обвинувачуваний — особа, у відношенні якої винесена постанова про залучення її в якості обвинувачуваного по кримінальній справі. 06-винувачуваний може спростовувати обвинувачення, відкидати його докази, давати своє тлумачення обставин справи. Обвинувачуваний не несе відповідальності за відмову від давання показань і за дачу давання завідомо неправдивих показань. Зацікавленість обвинува-чуваного у справі може істотно відбиватися на правдивості його по-казань. Його показання можуть містити й мимовільні помилки, обу-мовлені неадекватністю його сприйняття й розуміння відповідних обставин, неправильними й неприпустимими прийомами допиту. Забороняється домагатися показань обвинувачуваного шляхом на-сильства, погроз та інших незаконних засобів; примус до дачі пока-зань є правопорушенням і тягне за собою відповідальність. Визнання обвинувачуваним своєї провини може бути покладене в основу обвинувачення лише при його підтвердженні сукупністю інших до-казів.

Обшук — слідча дія, яка спрямована на пошук об'єктів, які мають зна-чення для встановлення істини по кримінальній справі (предметів і цінностей, добутих злочинним шляхом; зброї та знарядь злочину, документів і т. ін.), виявлення розшукуваних осіб і трупів; прово-диться в присутності понятих та у строгій відповідності з встанов-леним законом вимогами. Розрізняють особистий обшук, обшук приміщень, місцевості та транспортних засобів. У судовій психоло-гії розробляється система прийомів взаємодії при обшуку, рефлексія прийомів приховання та інших поведінкових аспектів взаємодіючих при обшуку осіб.

Огляд місця події — невідкладна слідча дія, спрямована на встановлення, дослідження й фіксацію обстановки місця події, слідів злочину, зло-чинця та інших фактичних даних, що дозволяють зробити висновок про механізм злочину, особистості злочинця, мотиви його злочинної поведінки, час вчинення злочину та інші обставини. Дослідницький етап огляду місця події підрозділяється на оглядову стадію (ознайо-млення з місцем події, визначення його границь, послідовності огляду), загальний і детальний огляд, висування первісних версій, визначення оперативно-розшукових заходів щодо розшуку та за-тримки злочинця.

Огляд слідчий — слідча дія, яка полягає у виявленні, впізнанні та безпо-середньому дослідженні об'єктів, їхніх властивостей, станів і взає-мовідношень, що несуть у собі юридично значушу інформацію. Різ-новид слідчого огляду — огляд місця злочину, огляд трупа, предметів, документів, приміщень і ділянок місцевості, транспорт-них засобів і т. ін. Кожний з видів огляду має специфічні особливос-ті слідчого спостереження, процесуальні та тактичні особливості. До слідчого огляду можуть бути залучені різні фахівці й окремі учасни-ки кримінального процесу.

Огляд трупа — зовнішній огляд трупа на місці його виявлення; прово-диться слідчим за участю судового медика, у присутності понятих. У протоколі огляду трупа вказуються зовнішній вигляд і поза трупа, стан шкірних покривів, ступінь розвитку трупних явищ, стать та вік, характер і локалізація ушкоджень; стан одягу; предмети, які перебу-вають на трупі і т. ін.

Огляд — слідча дія, суть якої полягає в огляді тіла людини для вирішення питань, які мають значення по справі. Розрізняють слідчий та судово-медичний огляд. Слідчий огляд здійснюється слідчим у присутності понятих, проводиться для встановлення на тілі людини слідів злочину (плям, слідів барвників, часток ґрунту, різних предметів), а також для встановлення особливих прикмет (татуювань, шрамів тощо). Судово-медичний огляд проводиться для встановлення характеру й давності тілесних ушкоджень, ознак перенесених операцій і т. ін.

Оперативне обслуговування — система негласних оперативно-розшукових заходів, що забезпечують виявлення криміногенних об'єктів і вжиття заходів по їхньому знешкодженню (на промисло-вих підприємствах, транспорті, місцях масового скупчення людей тощо).

Оперативне спостереження — негласний оперативно-розшуковий за-хід — приховане спостереження за об'єктами злочинного діяння; проводиться візуально й за допомогою спеціальних оперативно-технічних засобів.

Оперативно-розшукова діяльність — система розвідувально-пошукових заходів, виконуваних спеціальними органами за допомогою неглас-них засобів і методів, спрямована на запобігання та розкриття зло-чинів; розшук зниклих злочинців (проводиться на основі закону та спеціальних нормативних актів).

Організація розслідування — комплекс необхідних заходів на різних етапах розслідування, які забезпечують послідовне досягнення цілей розслідування, керування процесом розслідування, застосування найбільш ефективних засобів розслідування з врахуванням конкрет-них слідчих ситуацій.

Особистий розшук — пошукова діяльність оперативного працівника (де-тектива) для виявлення винної особи.

Особистість злочинця — сукупність психічних особливостей індивіда, що виявилися у вчиненому ним злочині та виступають як умова злочинної поведінки; загальні особливості особистості злочинця — деформованість ціннісних орієнтацій, невміння володіти соціально-адаптивними способами поведінки, особистісні акцентуації — агре-сивність, імпульсивність, низький рівень особистісного розвитку, інфантильність, примітивізм, підвищений рівень домагань при від-сутності можливостей їхньої реалізації. Окремі групи злочинців ха-рактеризуються додатковими особливостями (корисливі, корисливо-насильницькі й насильницькі злочинці, учасники групової та органі-зованої злочинності, злісні злочинці тощо).

Оцінка доказів — виявлення допустимості та відносності доказів, визна-чення їхнього значення та можливостей використання для встанов-лення істини в справі. Прийнятий у судочинстві принцип оцінки до-казів означає, що жодний доказ не має наперед визначеної сили (переваги перед іншими доказами).

Очна ставка — у кримінальному процесі одночасний допит двох раніше допитаних осіб з метою встановлення протиріч і отримання нових даних, що дозволяють судити про істинність раніше отриманих по-казань. Оголошення раніше даних показань можливе лише після да-чі показань на очній ставці. Використовується психічна взаємодія учасників очної ставки, але не допускається психічний тиск одного учасника на іншого.

Планування розслідування — передбачення завдань, напрямків, шляхів та способів розслідування, визначення системи слідчих дій, тактики здійснення, послідовність різних організаційно-технічних заходів. Логіка планування розслідування пов'язана з висуванням обґрунто-ваних слідчих версій і можливих наслідків із цих версій.

Показання обвинувачуваного — повідомлення особи, притягнутої в яко-сті обвинувачуваного, про фактичні дані із приводу пред'явленого обвинувачення й інших відомих їй обставин у справі та наявних у справі доказів, зроблене в процесі допиту у встановленому законом порядку, один із засобів захисту обвинувачуваного.

Показання потерпілого — повідомлення особи, яка визнана потерпілою. Такого роду дані не можуть бути доказом, якщо потерпілий не може вказати джерело своєї поінформованості. При перевірці та оцінці показань потерпілого враховується можливість перекручування ним повідомлюваної інформації в силу зацікавленості в результаті спра-ви та внаслідок його конфліктних емоційних станів під час здійс-нення розслідуваних подій; за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих свідчень потерпілий несе кримінальну відпо-відальність.

Показання свідка — повідомлення свідка про відомі йому особисто фак-тичні дані про будь-які обставини, що підлягають встановленню в справі, зроблене в процесі допиту у встановленому законом поряд-ку. У цивільному процесі показання свідка служать встановленню обставин, які обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Свідок може бути допитаний про його відношення до осіб, які бе-руть участь у справі, про обставини, що мають значення для прави-льного вирішення справи. Фактичні дані, повідомлювані свідком, не можуть служити доказом, якщо він не може вказати джерело своєї поінформованості. При оцінці показань свідка враховуються всі об-ставини, які впливають на їхню правдивість та істинність. Законом передбачена відповідальність свідка за відмову від давання пока-зань, за давання неправдивих показань і відповідальність інших осіб за примушування свідка до давання неправдивих показань. Помилки в показаннях правдивих свідків можуть бути викликані неадекватні-стю їхнього сприйняття, індивідуально-типологічними психічними особливостями, психічними аномаліями, особистісними акцентуаці-ями, утрудненими умовами сприйняття, особливостями інтерпрета-ційної діяльності, сенсорної та мнемічної недостатності. Показання свідка підлягають перевірці та критичній оцінці.

Показання — один з видів доказів, який ґрунтується на усних або пись-мових повідомленнях особи про фактичні дані, на основі яких вста-новлюються обставини, які мають значення для вирішення цивіль-ної або кримінальної справи, отримані в процесі допиту у встановленому законом порядку (особисті докази).

Пом’якшення покарання — призначення судом покарання нижче уста-новленого законом нижчої межі або застосування більш м'якого по-карання з урахуванням виняткових обставин справи та особистості винного.

Помилування — акт, який повністю або частково звільняє засудженого від покарання або замінює раніше призначене покарання більше м'яким. Передбачає також зняття судимості з осіб, які раніше відбу-вали покарання. На відміну від амністії акти помилування мають ін-дивідуальний характер.

Понятий — особа, запрошена для участі в ряді слідчих дій (огляд, обшук, виїмка, впізнання і т. ін.), яка не заінтересована в справі (не менше двох). Поняті зобов'язані засвідчити факт, зміст та результати слід-чих дій, проведених у їх присутності. Вони вправі висловити заува-ження із приводу виконаних дій, які підлягають занесенню до про-токолу слідчої дії.

Портретна експертиза — вид експертизи, предметом якої є встановлення тотожності особистості портретним зображенням. Розрізняються портретні експертизи по фотопортрету та черепу (кісткових остан-ках), по фотопортретах та рентгенозйомці, по фотопортретах та кі-но- і відеокадрах.

Постанова слідчих органів — рішення слідчого або особи, яка проводить дізнання, у процесі попереднього слідства або дізнання. Виноситься з питань, що визначають порушення кримінальної справи (пору-шення, припинення, призупинення виробництва в справі), процесуа-льне становище осіб, які беруть участь у справі (пред'явлення обви-нувачення, визнання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем), захід щодо відшкодування матеріального збитку, за-подіяного злочином (накладення арешту на майно), провадження окремих слідчих дій (залучення до справи, повернення потерпілому майна). Такого роду постанова повинна бути законною та обґрунто-ваною, а в ряді випадків — вмотивованою (про обшук, припинення справи і т. ін.). Незаконні й необґрунтовані постанови слідчих орга-нів підлягають скасуванню прокурором.

Потерпілий — громадянин, якому злочином заподіяна моральна, фізич-на або майнова шкода. Потерпілий наділяється рядом прав: давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами спра-ви з моменту закінчення попереднього слідства, брати участь у су-довому процесі, заявляти відводи, скаржитися на дії осіб, які про-вадять дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також на вирок. Потерпілий здійснює свої права особисто або через представника (захисника).

Право — соціальний інститут реалізації базових цінностей суспільства за допомогою системи загальнообов'язкових норм, реалізованих при-мусовою силою держави; інститут урегулювання основних соціаль-них відносин на основі встановлення єдиного масштабу соціально значущої та соціально доцільної поведінки.

Правове регулювання — форма соціального регулювання, яка діє у спів-відношенні з вимогами норм права, заснована на усвідомленні суб'єктами своїх прав та обов'язків. Механізм правового регулю-вання складається із системи правових норм (законодавства), право-вих відносин, правової відповідальності та правової свідомості. Правове регулювання вдосконалюється створенням зводу законів, формуванням механізму реалізації законності, системою правової соціалізації.

Правоздатність — здатність особи на право та обов'язки, визнана рівною мірою за всіма громадянами. Ніхто не може бути обмежений у пра-воздатності, крім випадків, передбачених законом.

Правомірність — відповідність соціальних явищ, діяльності суб'єктів права вимогам норм права; втілюється як у поведінці суб'єктів пра-ва, так й у різних юридичних актах. Базується на високому рівні правосвідомості, правової культури суспільства, дотриманні та реа-лізації законності. У поведінці людини виступає як єдність її зовні-шніх та внутрішньо-орієнтовних дій, психічному відношенні особи-стості до своєї поведінки, рівень її соціального самоконтролю, міра соціальної відповідальності.

Правопорядок — одна з основних форм громадського порядку, яка базу-ється на реалізації системи правових норм, стані суспільних відно-син, регульованих правом. Правопорядок характеризується рівнем реалізації законності, дотриманням громадянами та організаціями юридичних обов'язків, механізмом відновлення порушених суб'єктивних прав, стійкістю юридичних зв'язків і відносин у дано-му суспільстві.

Правосвідомість (правова свідомість) — сфера суспільної групової та ін-дивідуальної свідомості, яка пов'язана з відображенням правозна-чущих явищ. У концентрованому виді виражається в правовій ідео-логії суспільства — у системі правознавчих поглядів. Соціально-психологічна сторона правосвідомості проявляється у звичках та поведінці людей, правозначущих соціальних стереотипах й емоцій-них оцінках, правовій культурі суспільства. Правосвідомість підля-гає загальним закономірностям розвитку та функціонування свідо-мості, виконує пізнавальну, оцінну та регулятивну функцію, є відображенням соціально-економічних відносин даного суспільства, взаємозалежна з моральною свідомістю суспільства, залежить від функціонуючого права та сама впливає на правотворчість.

Правосуддя — діяльність спеціальних державних органів суду, спрямова-не на реалізацію законності та правопорядку, захист прав та свобод громадян. Правосуддя здійснюється тільки судовими органами. При здійсненні правосуддя суд виявляє причини та умови, які сприяли здійсненню правопорушення, і вживає заходи до їхнього усунення, поєднує примусові заходи 3 виховним впливом.

Привід — примусове доставляння в правоохоронні органи осіб, що доб-ровільно не з'явилися за викликом, по вмотивованій постанові пра-воохоронних органів.

Примирення сторін — угода сторін про припинення судової суперечки на основі взаємних поступок; може бути укладена на всіх стадіях цивільного судового процесу. Можливість примирення сторін з'ясовується суддею в процесі підготовки справи до судового роз-гляду. Затверджена судом угода тягне за собою такі правові наслід-ки: неможливість повторного розгляду судом того ж позову, приму-сове виконання угоди на прохання однієї зі сторін.

Примус до дачі показань — заборонені законом підстави до отримання показань від осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних засобів. Є злочином і тягне за собою кримінальну відповідальність.

Примус — насильницький вплив на індивіда або групу з метою здійснен-ня ними необхідних дій.

Примусові заходи виховного характеру — заходи, які застосовуються замість покарання до позбавлення волі відносно неповнолітніх, які вчинили злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки. Призначаються, якщо за характером злочину та особистості винного девіантна поведінка може бути виправлена більше м’якими вихов-ними мірами, ніж покарання. Ці заходи не містять елемента кари й не тягнуть за собою судимості. Призначаються судом або комісією у справах неповнолітніх; поділяються на чотири групи: 1) навчання в спеціальній виховній установі (спецшколі); 2) майновий вплив; 3) посилений контроль за поведінкою неповнолітнього; 4) моральний вплив. На відміну від кримінального покарання примусові заходи виховного характеру призначаються з метою виправлення провине-ної особи, що визначається комісією у справах неповнолітніх.

Приховання злочинів — кримінальна діяльність спрямована на прихо-вання розслідування злочину шляхом утаювання, знищення, маску-вання та фальсифікації слідів злочину й злочинця. Приховання зло-чину шляхом утаювання інформації (або її носіїв) — залишення слідчого в невіданні щодо обставин справи — може бути здійснене в активній формі (приховання речових доказів, приховання джерел інформації), і в пасивній формі ( неповідомлення відомостей про злочин, відмова від дачі інформації щодо злочину). Приховання злочину шляхом знищення інформації або її носіїв може бути по-вним або частковим; часткове знищення інформації може бути по-єднане з фальсифікацією. Приховання злочину шляхом маскування можливе з метою зміни даних про особу винного, спосіб вчинення злочину, його мотиви; здійснюється за допомогою переміщення об’єктів, зміни зовнішнього вигляду суб’єктів злочину (перука, грим, зміна волосяного покриву, звичного одягу, штучне створення особливих прикмет). Приховання злочину шляхом фальсифікації інформації здійснюється завідомо неправдивою інформацією, поми-лковими повідомленнями; доносами, створенням помилкових слідів та інших речових доказів, повною або частковою підробкою доку-ментів, підміною об’єктів, частковим їхнім знищенням, зміною зов-нішнього вигляду. Комбінованою фальсифікацією є помилкове алібі та змішані способи приховання злочинів.

Провина — причетність індивіда до протиправного або аморального ді-яння; ігнорування ним суспільних інтересів, що, в свою чергу, ви-ступає як підстава для визнання його винуватим.

Прогнозування — спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку будь-якого явища; процес наукового передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого й сучас-ного, систематична, науково обґрунтована інформація про якісні й кількісні характеристики розвитку цього предмета чи явища в перс-пективі. Це — сукупність засобів і прийомів мислення, що дають змогу на основі аналізу ретроспективних даних вивести судження певної достовірності стосовно майбутнього розвитку об'єкта.

Психологічна захищеність — стійкий емоційно-позитивний стан, засно-ваний на усвідомленні особистістю стабільної можливості задово-лення своїх базових потреб; забезпечується почуттям приналежності до стійкої соціальної групи, особистісними можливостями, реаліс-тичним рівнем домагань.

Психологічна інерція мислення — підсвідоме намагання діяти у згоді з попереднім досвідом і знаннями, використанням стандартних мето-дів, впливом авторитетів, пов'язане зі страхом перед невдачею, опо-ром критиці, надто високою самокритичністю та іншими внутрі-шніми бар’єрами.

Психологічний захист — система саморегуляції особистості, спрямова-ної на психічну стабілізацію в умовах психотравмуючих дій, яка складається з різних захисних механізмів — переоцінки цінностей, витіснення, раціоналізації, конверсії (додання явищу нового зміс-ту) і т. ін.

Психологія впізнання — галузь судової психології, яка вивчає психоло-гічні особливості судового впізнання, умови та прийоми пред'явлення людей, їхніх голосів і матеріальних об'єктів з метою ідентифікації, прийоми, які протидіють помилковому впізнанню, a також прийоми викриття хибного, помилкового впізнання.

Психологія допиту й показань — розділ юридичної психології, який ви-вчає психічні закономірності та особливості формування, отримання та оцінки усної доказової інформації в судочинстві. Розрізняються психічний процес формування показань (сприйняття подій, їх фік-сування, зберігання та відтворення), позиція особи, яка дає показан-ня (помилкові, правдиві й щирі), прийоми діагностики неправдивих показань та прийоми правомірного психічного впливу на особис-тість, яка протидіє слідству. Показання істотно залежать від індиві-дуальних особливостей сприйняття, мислення, пам'яті й особистіс-них орієнтацій індивіда, їхньої реконструкції в процесі запам'я-товування та збереження, від правового статусу допитуваних осіб, психологічного контакту з ними, змісту питань та інших умов допи-ту. Найбільш ефективними прийомами допиту є прийоми форму-вання мотивації на давання повних і правдивих показань на допиті.

Психологія обшуку — галузь судової психології, яка вивчає психологічні особливості та прийоми ефективного проведення обшуку, типові прийоми та способи їхнього приховання й розпізнання, прийоми рефлексивної взаємодії при обшуку.

Психологія огляду місця події— галузь судової психології, яка вивчає психологічні особливості аналізу умов місця події, отримання кри-міналістичної інформації про об'єкти та обставини, які вказують на типові особливості розслідуваного злочину, механізм його вчинення та типологічно-індивідуальні особливості особистості злочинця.

Психологія слідчого експерименту — галузь судової психології, яка ви-вчає психологічні умови адекватного моделювання обставин, які підлягають судово-експериментальній перевірці.

Психологія слідчого й слідчої діяльності галузь судової психології, яка вивчає психічні особливості пізнавальної і комунікативної сфер діяльності слідчого, його особистісно-професійні особливості, стру-ктуру слідчої діяльності (типове моделювання, орієнтацію в кримі-нально-знакових ситуаціях, використання необхідної системи слід-чих дій, оцінна діяльність), прийоми, ефективного міжособистісного спілкування з учасниками кримінального процесу.

Психосексуальна орієнтація — спрямованість статевого потягу й особ-ливості його реалізації. Девіантні психосексуальні орієнтації мо-жуть бути обумовлені соматогенними, психогенними та соціоген-ними факторами. Можливі сексуальні відхилення за об'єктом сексуальної спрямованості (ексгібіціонізм, зоофілія і т. ін.), за ві-ком об’єкта (педофілія, геронтофілія), за статтю об’єкта (гомосек-суалізм) тощо.

Реактивні стани — хворобливі психічні стани, які зумовлені психо-травмуючими обставинами (депресією, психогенним ступором, афектами).

Реакція — відповідь організму на вплив зовнішніх та внутрішніх стимулів.

Рецидив (у праві) — вид множинності злочинів. Розрізняються просте по-вторення злочинів (фактичний рецидив злочинів) і легальний реци-див злочинів, за який законом установлюється особлива відповіда-льність. Кількаразове вчинення особою злочинів свідчить про стійкість антисоціальної спрямованості, злочинний спосіб життєдія-льності, звичний характер її суспільно небезпечної поведінки. Розрі-зняється загальний та спеціальний рецидив (вчинення після засу-дження неоднорідного або однорідного злочину). Спеціальний рецидив свідчить про кримінальну спеціалізацію індивіда.

Рецидивіст — особа, яка після засудження вироком суду за вчинення зло-чину знову вчинила один або кілька злочинів (до зняття або пога-шення судимості за первісний злочин). За вироком суду особа може бути визнаною особливо небезпечним рецидивістом, якщо раніше нею були вчинені особливо небезпечні злочини. Визнання особи особливо небезпечним рецидивістом тягне за собою можливість призначення суворішого покарання (позбавлення волі на більший термін відбування покарання, особливо строгий режим відбування покарання, незастосування умовно-дострокового звільнення).

Розпізнавальна фотозйомка — фотозйомка людей і трупів за спеціа-льними правилами з метою реєстрації, розшуку та ідентифікації особи.

Розшук — діяльність слідчого, органа дізнання, адміністрації місць по-збавлення волі та інших компетентних органів по встановленню мі-сця знаходження обвинувачуваних, що уникають слідства та суду, засуджених, які ухиляються від виконання вироку або втекли з установ виконання покарань, а також осіб, які пропали безвісти. Розшук є однією з мір розкриття злочинів.

Самовпевненість злочинна — форма провини, яка характеризується тим, що винний передбачав можливість суспільно небезпечних діянь, со-ціально шкідливих наслідків своєї дії або бездіяльності, але легко-важно розраховував на їх прихованість; відрізняється від непрямого наміру (при якому винний усвідомлено допускає настання соціально шкідливих наслідків) тим, що особа при цьому сподівалася не допу-стити соціально шкідливих наслідків своєї дії.

Самогубство — гострий різновид девіантної поведінки, яка полягає в до-бровільній відмові індивіда від життя, власноручному його позбав-ленні. Підвищення кількості самогубств корелює з розпадом цін-ностей, катастрофою життєвих стратегій, соціальною ізоляцією ін-дивіда.

Самообмова — визнання підслідним своєї провини у вчиненні криміна-льно караного діяння, яке у дійсності він не вчинив. Розрізняються проста та складна самообмови (визнання тільки своєї провини або визнання провини й інших осіб). Самообмова може виникнути під впливом зацікавлених осіб, через бажання особи приховати більш тяжкий злочин, під впливом засобів психічного насильства і т. ін. Самообмова викривається її невідповідністю сукупності доказів, не-здатністю особи деталізувати та уточнювати свої докази.

Самооцінка — індивідуально-базова регуляційна якість, яка заключається у відбитті (рефлексії) особистістю своїх якостей, можливостей і не-доліків, критичність особистості, її вимогливість до самої себе, ос-нови саморозвитку, формування рівня її домагань. Неадекватна са-мооцінка, завищення або заниження рівня домагань призводить до поведінкових зривів, емоційних перенапружень, підвищення рівня збудженості, міжособистісних і внутріособистісних конфліктів, осо-бистісних деформацій.

Самоправство — злочин, основою якого є самовільне здійснення своєї соціально-рольової функції, що заподіює істотну втрату правам осо-бистості або інтересам громадських організацій. Самоправство, чи-нене посадовими особами з використанням службового становища, розглядається як перевищення влади або службових повноважень.

Саморегуляція — доцільне функціонування живих систем. Психічна са-морегуляція людини здійснюється в єдності енергетичних, психоди-намічних і змістовно-значеннєвих компонентів діяльності й має таку структурну організацію: прийняття мети, що відповідає виниклій потребі (мотивації); формування психічної моделі сукупності умов діяльності, формування й прийняття програми дій і критеріїв їхньої успішності, одержання й критичний аналіз результатів виконання дій, їхнє співвіднесення із критеріями їхньої ефективності, корекція діяльності, досягнення й оцінка підсумкового результату.

Санкції договірні — передбачені законом і договором заходи майнового впливу, спрямовані на забезпечення належного виконання укладе-них господарських договорів (відшкодування завданих збитків, сплата неустойки у формі штрафу або пені).

Санкції кредитні — заходи економічного впливу, які застосовуються ба-нками до підприємств та організацій, які не виконують обов'язки перед банками, що порушує фінансову, касову, кредитну або розра-хункову дисципліни (припинення кредитування, дострокове стяг-нення позичок і т. ін.).

Санкції соціальні — оперативні засоби соціального контролю, реакція со-ціуму на виконання індивідом соціальних вимог у вигляді схвалення або осуду (позитивні та негативні санкції); виконують функцію соціа-льної інтеграції та соціалізації членів суспільства. Розрізняються еко-номічні, моральні й правові санкції (кримінальна відповідальність). Моральні санкції — форма духовного впливу на особистість за допо-могою соціально-ціннісної оцінки її поведінки. Моральній оцінці під-лягають не тільки поведінка окремих індивідів, а й суспільні явища, соціальні інститути й суспільство (соціум у цілому).

Свідок — особа, якій можуть бути відомі які-небудь обставини, що мо-жуть бути корисні слідству по справі. За відмову від давання пока-зань або за давання завідомо неправдивих свідчень свідок несе кри-мінальну відповідальність. He можуть бути допитані як свідки представники по цивільній справі або захисники по кримінальній справі по обставинах, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, а також особи, які в силу фізичних або пси-хічних недоліків не здатні правильно сприймати обставини, які ма-ють значення для справи. Дані, повідомлювані свідком, що не може вказати джерело своєї обізнаності, не є доказом.

Синтез (гр. synthesis — складання) — об'єднання раніше виділених чи уже існуючих елементів у єдине ціле. Такими елементами можуть бути частини предмета, ознаки, відношення.

Системний аналіз — науковий метод вивчення об'єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему; передбачає оцінку поведінки об'єкта як системи з усіма чинниками, які впливають на його функціонування. Єдиної процедури проведення системного аналізу в наукових дослідженнях поки що немає, у ньому широко використовують методи системної динаміки, теорії ігор, евристич-ного програмування, імітаційного моделювання, програмно-цільового управління тощо.

Системний підхід — комплексне дослідження великих і складних об'єктів (систем) як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.

Ситуаційна експертиза — експертиза, яка досліджує механізм злочину за його слідами, ситуаційними ознаками.

Сімейно-побутова мораль — сукупність норм і правил, які регулюють взаємовідносини людей у родині та сфері вільного спілкування, до-звілля. У цих сферах реальна поведінка людей значно відрізняється від загальноприйнятих норм і стандартів. Нормалізація цих форм поведінки залежить від підвищення цінності шлюбу та родини, яко-сті сімейного життя, взаєморозуміння чоловіка й жінки, справедли-вого розподілу побутових обов'язків, психологічної підготовленості до вирішення сімейних конфліктів.

Склад злочину — сукупність передбачених законом ознак, які характери-зують вчинене діяння як конкретний вид злочину, — необхідна під-става кримінальної відповідальності. Склад злочину утворюють чо-тири групи ознак, які характеризують об'єкт злочину, його об'єктивну сторону, суб'єкт злочину та його суб'єктивну сторону. Загальними ознаками суб'єкта злочину є вік, з якого наступає кри-мінальна відповідальність, осудність; ознаки, які характеризують об'єктивну сторону складу злочину, — дія (бездіяльність), його нас-лідки; ознаки, які характеризують його суб'єктивну сторону, — фо-рма провини, мотив, мета. Відсутність хоча б однієї з ознак складу злочину свідчить про відсутність у діях особи складу злочину.

Сліди злочину — відображення механізму злочину в матеріальних об'єктах і психіці людей, що взаємодіяли з подією злочину. Сліди злочину — носії інформації про ознаки тих або інших явищ, інфор-маційна база слідчо-пошукової діяльності, система свідчень про ме-ханізм злочину та особистості злочинця. Однак ця система форму-ється як результат слідчо-пошукової діяльності, на первісному ж її етапі сліди злочину виступають лише як фрагменти цілісної систе-ми, вихідна база для реконструкції події злочину. Всі сліди, виявлені на місці події, підлягають адекватній інтерпретації та систематизації на основі знань про їхнє криміналістичне значення. Сліди злочи-ну — поняття більше широке, ніж сліди злочинця. До слідів злочину відносяться й сліди, залишені на самому злочинці, потерпілому, і все те, що свідчить про взаємодію злочинця із усіма об'єктами, за-лученими в події злочину.

Сліди злочинця — всі зміни в навколишньому середовищі, які відобра-жають систему дій злочинця в період його злочинної поведінки та вказують на причетність до злочину певної особи. У структурі будь-якого злочину відображається структура його причини. При будь-якій взаємодії злочинця із зовнішнім середовищем остання несе «відбитки» його індивідуально-психічних особливостей: ознаки психічної спрямованості, мотивів поведінки, ситуативної обумовле-ності, особливості індивідуальних навичок і загального стилю пове-дінки, психорегулятивні особливості. Поведінка людей значною мі-рою стереотипізована. Система динамічних стереотипів поведінки злочинця неминуче залишає поведінковий «відбиток».

Слідчий — посадова особа органів внутрішніх справ, прокуратури, держ-безпеки, яка здійснює попереднє слідство. Слідчий має певну спря-мованість своєї діяльності — територіальну, по видах злочинів і ка-тегоріях обвинувачуваних. Всі слідчі мають однакові процесуальні права. Слідчий зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно розслі-дувати справу, прийняту до провадження, встановити всі обставини, що входять за законом у предмет доведення, зібрати та перевірити з цією метою всі необхідні докази, встановити й залучити як обвину-вачуваних осіб, які скоїли злочин, так і свідків.

Слідчі дії — дії по збиранню та перевірці доказів органами дізнання, про-курором, судом в окресленому законом порядку — допит, очна ста-вка, обшук та, огляд, пред'явлення для впізнання людей і предметів, слідчий експеримент, зі зразків для порівняльного дослідження, призначення експертиз і т. ін. Проведення слідчих дій регламенто-вано законом з урахуванням особливостей кожного виду доказів. Слідчі дії можуть бути ефективні лише при врахуванні психологіч-них закономірностей людської поведінки.

Слідчо-оперативна група — організаційна форма взаємодії слідчого з органами дізнання, експертами, фахівцями. Різновидність: слідчо-оперативна група для виїздів на місце злочину, для розслідування злочинів по «гарячих слідам», для розслідування злочинів різних ка-тегорій (убивств, крадіжок і т. ін.). Для розслідування особливо складних подій може бути створена спеціальна слідчо-оперативна група. Ефективність роботи слідчо-оперативної групи залежить від професіоналізму її учасників і від соціально-психологічної згурто-ваності групи.

Словесний портрет — спосіб опису зовнішності людини з метою її іден-тифікації за ознаками зовнішності: спеціально розроблена система термінів словесного портрета, заснована на даних антропології. Ознаки зовнішності діляться на анатомічні (ріст, вага, колір волосся і т. ін.) та функціональні (хода, жестикуляція тощо). Основна увага приділяється ознакам особи та голови, які описуються анфас і у профіль. Величину ознаки визначають у відносних поняттях: вели-кий, середній, малий; при визначенні форми використовують геоме-тричні поняття: пряма, овальна, опукла, увігнута, трикутна, круглий, особливо враховуються аномальні ознаки-прикмети.

Сором — один з основних проявів моральної самосвідомості особистості, ії здатність до морального самоаналізу та самоосуду (гнів, звернений на себе); залежить від критеріїв еталонної поведінки особистості, рівня ії соціалізації, морального розвитку; одна з передумов каяття.

Спеціалізація злочинців — спеціалізація професійних злочинців за ви-дом систематично чинених ними злочинів (крадіжки, розбої, грабе-жі, вимагання, шахрайство і т. ін.). Вузька спеціалізація утруднює розкриття злочинів у силу удосконалення способів їхнього вчинення та прийомів приховання. Однак разом із цим у професійних злочин-ців виробляється свій «почерк» вчинення злочинів, формуються ін-дивідуально-психологічний тип злочинної поведінки, система інди-відуальних кримінально-поведінкових стереотипів.

Співучасть — навмисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину; форма вчинення злочину декількома особами, що об'єднали зусилля для досягнення злочинного результату, який під-вищує його суспільну небезпеку та розглядається законом як вчи-нення злочину при обтяжуючих обставинах. Розрізняються проста співучасть, при якій всі учасники беруть участь у здійсненні дій, і складна співучасть, при якій особи, які беруть участь у злочині, ви-конують різні ролі — виконавців, організаторів, підбурювачів і т. ін. Призначаючи покарання, суд враховує ступінь і характер участі в злочині кожного з його співучасників. Співучасник не несе відпові-дальність за так званий ексцес виконавця — за такі дії виконавця, які виходять за межі домовленості між учасниками злочину. У цивільному процесі співучасниками йменуються позивачі, які спільно пред'явили позов, або відповідачі, до яких пред'явлений позов.

Спокута — зняття провини за скоєну провину або злочин за допомогою понесення справедливого покарання й наступної позитивної перебу-дови поведінки, за що індивід заслуговує на заохочення; свідомість можливості спокути психологічно полегшує індивідові моральну самозміну, відкриває перспективу морального самовиправлення.

Спосіб вчинення злочину — індивідуально-типологічна система прийо-мів вчинення злочинного діяння, детермінована психофізіологічни-ми та особистісними особливостями злочинця.

Спосіб злочину — особливості взаємодії злочинця із середовищем при вчиненні ним злочинної діяльності на етапі її підготовки, здійснення та приховання.

Спостереження — метод пізнання дійсності, який ґрунтується на безпо-середньому сприйнятті процесів, явищ, об’єктів за допомогою орга-нів чуття, без втручання в їх буття дослідника. Це цілеспрямоване й організоване сприйняття зовнішнього світу за відсутності суттєвого впливу суб'єкта на об'єкт. Можливе використання приладів та ін-струментів, що компенсує природну обмеженість органів сприйнят-тя людини.

Стадії розвитку злочинної діяльності— етапи формування орієнтовної основи та реалізації злочинної діяльності, формування загальної кри-мінальної спрямованості особистості, її кримінальної орієнтації, ви-никнення мети й мотиву вчинення конкретного злочину, аналіз умов його вчинення, вибір засобів досягнення злочинної мети, здійснення дій по ії досягненню, оперативна оцінка проміжних результатів, вчи-нення протиправних дій, досягнення злочинного результату і його суб'єктивна оцінка, здійснення системи дій по прихованню злочину.

Суб’єктивне право — забезпечена законом міра можливої поведінки громадянина або організації, спрямована на досягнення цілей, пов'язаних із задоволенням їхніх інтересів; включає можливість са-мостійного здійснення певних дій і вимог певної поведінки (дій або утримання від дій) від іншої особи, так як така поведінка обумовлює здійснення суб'єктивного права. Так, власник речі має суб'єктивне право володіти, користуватися та розпоряджатися нею.

Суддя — посадова особа, яка здійснює правосуддя (народний суддя, голова суду, член суду). Психологія діяльності судді характеризується неза-лежністю, об'єктивністю, підпорядкованістю тільки закону. Основою незалежності суддів є їхня незмінюваність і недоторканість. Суддя не може бути переведений без його згоди на іншу посаду; кримінальне переслідування проти судді може бути порушене лише Генеральним прокурором і за згодою Вищої кваліфікаційної колегії суддів. Судова система самостійна в управлінні своєю діяльністю, незалежна від ор-ганів влади. Професійна компетентність судді пов'язана не тільки з його юридичними знаннями, а й із глибоким знанням психології люд-ської поведінки. Без цих знань неможливе компетентне рішення про-блеми пом'якшуючих та обтяжуючих обставин юридичної відповіда-льності, винесення обґрунтованого вироку.

Судимість — наслідки засудження за злочин, один з елементів криміна-льної відповідальності, яка полягає в певному обмеженні прав засу-дженого поряд з покаранням (обмеження вибору місця проживання, заборона займати деякі посади, виконувати певну діяльність і т. ін.). При призначенні покарання за новий злочин судимість може роз-глядатися судом у якості обтяжуючої відповідальність або підста-вою для визнання особи особливо небезпечним рецидивістом. Після оголошення виду покарання особа вважається засудженою протягом певного, визначеного законом часу.

Судова психологія — галузь юридичної психології, яка вивчає прояв і використання особливостей психічної діяльності людини в сфері судочинства; підрозділяється на два розділи — психологію попе-реднього слідства та психологію судового розгляду. Основні пси-хологічні аспекти попереднього слідства: психологія окремих уча-сників цивільного та кримінального процесів (позивача, від-повідача, представника обвинувачуваного, підозрюваного, потер-пілого, свідка, експерта, слідчого, захисника тощо), психологічні аспекти рішення цивільних справ, психологія пізнавально-пошукової та соціально-комунікативної діяльності слідчого, еври-стика слідчої діяльності в інформаційно дефіцитних ситуаціях, встановлення психічного (комунікативного) контакту з особами по справі, використання слідчим прийомів правомірного психічного впливу у відношенні до осіб, які протидіють об'єктивному, повно-му й всебічному розслідуванню, первинний аналіз слідчим психо-логічних обставин, які вимагають призначення судово-психо-логічної експертизи. Основними психологічними аспектами судо-вого розгляду є психологія окремих учасників судового розгляду (судді, прокурора, захисника, свідка, підсудного, експерта, судової аудиторії), психологія судового слідства, судових дебатів, психо-логія одержання та оцінки доказів, винесення законного та обґрун-тованого вироку.

Судове слідство — етап судового розгляду, на якому суд досліджує дока-зи при участі підсудного, його захисника, обвинувача, потерпілого, цивільного позивача; починається з оголошення обвинувального ви-сновку та визначення суду. Судове дослідження доказів здійснюєть-ся за правилами відповідних судових дій — допитів, оглядів, експе-риментів і т. ін. У їхньому ході можуть бути отримані нові докази, тому суд не пов'язаний з висновками попереднього слідства. Дока-зи, які не досліджені в судовому слідстві, не можуть бути покладені в основу вироку. Судове слідство проводиться усно, в умовах глас-ності, рівності прав всіх учасників судового розгляду. Межі судово-го слідства визначаються обвинувальним висновком. Виявлення не-повноти доказів потребує додаткового попереднього слідства. Після судового слідства починаються судові дебати.

Судовий розгляд — стадія кримінального процесу, суть якої полягає в розгляді у встановленому законом порядку в судовому засіданні кримінальних справ і застосуванні встановлених законом засобів покарання до осіб, винних у вчиненні злочинів, або виправданні невинуватих. Загальними, установленими законом умовами судового розгляду є: безпосередність, усність, безперервність судового роз-гляду, керуюча роль головуючого в суді, рівність прав учасників су-дового розгляду, участь прокурора, захисника, громадських захис-ників і т. ін. Судовий розгляд будується на принципі змагальності, рівних можливостей обвинувачення й захисту та складається з таких частин: підготовчої, судового слідства, судових дебатів, останнього слова підсудного та постанови суду. Судовий розгляд у цивільному процесу побудований на принципах процесуальної рівноправності сторін, змагальності, диспозитивності, усності і безпосередності; він підрозділяється на такі частини: підготовчу, судове засідання, роз-гляд справи, судові дебати та висновок прокурора, постанова й ого-лошення рішення. Судово-психологічна експертиза — дослідження непатологічних психі-чних аномалій окремих учасників кримінального процесу. Призна-чення цієї експертизи обов'язкове в таких випадках: при наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього (з'ясовується, чи могла особа повністю усвідомлювати, чи не усвідомлювати значен-ня своїх дій і керувати ними); при виникненні сумнівів у здібностях свідків або потерпілих; чи правильно вони сприймають події, які мають значення для справи, і аналізують їх; при з'ясуванні питання про те, чи могла потерпіла від зґвалтування у силу свого віку та психічного розвитку розуміти характер і значення чинених з нею дій; у випадках, коли необхідно встановити, чи було скоєне конкре-тне злочинне діяння в стані сильного душевного хвилювання — афекту. Судово-психологічна експертиза може бути також призна-чена за вимогою слідчого (суду) при розслідуванні злочинів, пов'язаних з керуванням технікою, коли істотне значення для роз-слідування мають моторні особливості обвинувачуваного; коли не-обхідно встановити автора письмового документа за психологічни-ми особливостями тексту, і в деяких інших випадках. У цивільному процесі судово-психологічна експертиза може бути призначена у всіх випадках, коли піддається сумніву воля волевиявлення особи, яка вступила в певні правовідносини.

Тактична операція — система прийомів психічного впливу, застосовува-на в процесі розслідування з метою подолання протидії розсліду-ванню з боку окремих зацікавлених осіб. Ця система прийомів пси-хічного впливу, розроблювана в ряді випадків слідчим разом із працівником органа дізнання, спрямована на інтенсивний (шоковий) психічний вплив на особу, яка протидіє, за допомогою раптового пред'явлення їй ряду ключових обвинувальних доказів, фактів, що спростовують помилкове алібі, зібраних у результаті тривалого спо-стереження за поведінкою підслідної особи, одержання висновків судових експертиз і т. ін. Психолого-тактична операція пов'язана із неочікуваним виникненням гострої конфліктно-емоційної ситуації, руйнуванням у обвинувачуваного (підозрюваного) захисної доміна-нти, неможливістю подальшого дотримання позиції заперечування. Неможливість збереження колишньої лінії поведінки веде до пере-будови поведінкової мотивації.

Тлумачення закону — діяльність по встановленню змісту норм права, їх-нього змісту, розкриттю в них волі законодавця; здійснюється в процесі правотворчої діяльності, при реалізації юридичних норм суб'єктами права, у науковій діяльності та викладанні юридичних дисциплін; воно пов'язане із правосвідомістю, спрямовано на пра-вильне й точне розуміння та застосування закону, виявлення суті його словесного формулювання. У психологічному відношенні тлу-мачення закону являє собою розумовий процес особистості, яка ви-вчає правову норму, її з'ясування та засвоєння, спрямоване на пра-вильне та однакове її застосування.

Тривога — емоційний стан, що виникає в ситуації реальної або передба-чуваної небезпеки, у ситуації очікування несприятливого розвитку подій, дифузійний, безпредметний страх, часто пов'язаний з невда-чами у соціальній взаємодії. Стан тривоги спонукує індивіда до кон-кретизації джерела небезпеки, активного дослідження тривожної си-туації або до загальної дезорганізації поведінки, фіксації мнимо непереборної небезпеки, служить джерелом розвитку неврозів. Три-вога послабляються за допомогою захисних механізмів — витіснен-ня, заміщення, раціоналізації тощо.

Тривожність — схильність індивіда до переживання стану тривоги; суб'єктивне переживання особистісного неблагополуччя.

Тяжкий злочин — суспільно небезпечне винне діяння. За яке передбаче-не покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти ро-ків. За особливо тяжкий злочин передбачене покарання у виді по-збавлення волі на строк понад десять років або довічного позбав-лення волі.

Узагальнення — логічна дія, в процесі якої здійснюється перехід від оди-ничного до загального. Узагальнення відбувається шляхом абстра-гування при утворенні понять та суджень. Узагальнення — логічний процес переходу від окремого до загального, засіб створення науко-вих понять, формулювання законів і теорій. Це науковий метод, що становить логічний процес переходу від окремого до загального, ви-ділення поняття, яке визначає те загальне, що характеризує об'єкти певного класу. Отримання узагальненого знання означає глибше ві-дображення дійсності, проникнення в її суть.

Умовивід — розумова операція, за допомогою якої на основі вихідних, заданих суджень виводиться інше судження, певним чином пов'я-зане з ними.

Уява — психічний процес, що полягає у створенні людиною нових обра-зів, думок, на основі попереднього досвіду. Особливим видом уяви є мрія.

Формалізація — метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відо-браження їхньої структури у знаковій формі, наприклад за допомо-гою математичних формул.

Фрустрація — конфліктний емоційний стан, викликаний непереборними для даного індивіда труднощами, перешкодами до досягнення мети, катастрофою планів, крахом надій, переживання великої неудачі.

Фундаментальний (лат. fundamentum — основа) закон — закон, що ви-ражає зв'язки між вихідними, основними поняттями.

Хуліганство — дії, вчинені при обтяжуючих обставинах, до них відно-сяться цинізм, нахабна безсоромна поведінка, особлива зухвалість, опір представникові влади. До злісного хуліганства відносяться ху-ліганські дії, які пов'язані із застосуванням або спробою застосу-вання вогнепальної зброї, ножів, кастетів й інших предметів, спеціа-льно пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень.

Юридична психологія — прикладна галузь психології, яка вивчає прояв і використання загальних психічних механізмів та закономірностей у сфері відносин, регульованих правом. Інтенсивний розвиток юриди-чної психології почався наприкінці XI ст. у зв'язку з розвитком екс-периментальної психології. Пізніше виникла й стала розширюватися проблема психології юридичної ді-яльності, професійного відбору юристів. Усвідомлювалися специфі-чні юридичні проблеми, які вимагають судово-психологічної експе-ртизи, необхідність типологізації злочинної поведінки, психологічного аналізу слідів злочину. Розвиток юридичної психо-логії в нашій країні було згорнуто на початку 30-х pp. I тільки із се-редини 60-х pp. почалося її відродження. У навчальні плани юриди-чних вузів був включений курс «Загальна і юридична психологія».

Я-концепція — концептуальна система уявлення індивіда про самого се-бе, образ власного Я, який визначає відношення індивіда до самого себе та інших людей, самосвідомість індивіда.