26 січня о 18:00Вебінар: Співпраця вчителя з батьками дитини з особливими освітніми потребами

Лекція №3. Національний архівний фонд України.

Про матеріал
Сукупність документів, що мають суспільне, наукове і духовно-культурне значення, пов’язані з історію народу і його держави й перебувають під її опікою, в радянському архівознавстві називали Державним архівним фондом (ДАФ).
Перегляд файлу

Лекція №3. Національний архівний фонд України.

План.

  1. З історії формування поняття про сукупний архівний фонд держави.
  2. Склад і структура Національного архівного фонду.
  3. Право власності на документи Національного архівного фонду..

 

 

Рекомендована література.

 

  1. Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.) – К., 1998.
  2. Архівознавство: Підручн. для студ. вузів / За ред. Я. Калакури, І. Матяш. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Видав. дім „КМ Академія”. 2002. – 356 с.
  3. Бондаренко Г.В. Спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни. – Луцьк: Ред. відд. Волин. Ун-ту, 1997. – 222 с.
  4. Горфейн Г.М., Шепелев Л.Е. Архивоведение. – Л., 1971.
  5. ДСТУ 2732 – 94. Діловодство й архівна справа. Терміни й визначення. – К., 1994.
  6. Нариси історії архівної справи в Україні / За заг.ред. І.Б. Матяш та К.І. Климової. – К.: Видав. дім „КМ Академія”, 2002. – 612 с.


1. З історії формування поняття про сукупний архівний фонд держави.

Сукупність документів, що мають суспільне, наукове і духовно-культурне значення, пов’язані з історію народу і його держави й перебувають під її опікою, в радянському архівознавстві називали Державним архівним фондом (ДАФ).

В Україні постанову „Про єдиний державний архівний фонд УРСР” вперше було прийнято ВУЦВК та РНК 16 грудня 1925 р. Склад ЄДАФ України визначався в ній як сукупність закінчених діловодством справ, документів та листування всіх урядових і громадських установ на території УРСР. Згодом „Устава про єдиний державний архівний фонд УРСР”, затверджена Президією ВУЦВК 5 квітня 1930 р., уточнила склад ЄДАФ України: закінчені діловодством справи, документи та листування установ, підприємств, організацій на території УРСР; „конфісковані рукописи” культурно-історичного або громадського значення; фамільні архіви та архіви релігійних громад і установ релігійного культу; кінофотодокументи, „в тому числі заборонені до постанови та оголошення”; рукописи літературних і наукових творів, „заборонені ілюстративні матеріали”. Таким чином, опіка держави поширювалася на ті документи, якими пізніше тривалий час комплектувалися „спецхрани”. Фізичні особи зобов’язувалися реєструвати в місцевих органах ЦАУ УРСР особисті збірки архівних документів. „За затаювання, не здачу, протизаконне знищення архівних матеріалів” встановлювалася кримінальна відповідальність. Паралельно з ЄДАФОМ на теренах України з 1929 р. існував Єдиний партійний архівний фонд ВКП (б). Двозначність терміна „єдиний”, що виникла у зв’язку з цим, була знята лише 1941 р. із запровадженням поняття Державного архівного фонду. „Положенням про Державний архівний фонд Союзу РСР” до його складу були віднесені всі державні, релігійні, корпоративні, колективні та приватні архіви й колекції, що існували до встановлення радянської влади на тогочасній території СРСР, документи усіх державних установ та установ державного підпорядкування, фізичних осіб.

Одним із результатів розпаду СРСР на початку 1990-х років була поява нових законодавчих актів, зокрема в галузі архівної справи. В процесі законотворення на пострадянському просторі було констатовано виникнення проблеми використання спільної спадщини і запроваджено нове поняття „національний архівний фонд”.

В Україні назву „національний архів” закріплено у положенні про Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (21 липня 1992 р.), що засвідчило потребу в такому новому понятті архівної практики і суспільних відносин. Зміст його офіційно вперше було подано у Законі „Про Національний архівний фонд і архівні установи”, прийнятому 24 грудня 1993 р. Прийняття Закону стимулювало з одного боку загальні процеси державотворення в незалежній Україні, побудови правової демократичної держави, законодавчого регулювання усіх сфер державного і суспільного життя, а з іншого – потреби архівної практики, рівень розвитку суспільних відносин у галузі архівної справи і співвіднесення його з досягнутим в інших державах.

Під час розбудови незалежної держави загострилися проблеми архівів: поряд з підвищенням інтересу до їхніх інформаційних  багатств спостерігалися прояви нігілістичного ставлення окремих суспільних груп до документальної спадщини, стала відчутною невідповідність союзних нормативних актів новим суспільним умовам, загострилося відставання від потреб матеріально-технічної бази архівів, виявилися слабкість соціальної захищеності архівістів. У ситуації невизначеності з багатьох питань Закон забезпечив правовий захист Національного архівного фонду як єдиної сукупності всіх документів, що зберігаються на території України і мають офіційно визначену наукову та історико-культурну цінність. Цей документ став першим в історії нашої держави законодавчим актом такого рівня, стимулювавши розвиток правової бази архівної справи.

Закон визначив центральний орган виконавчої влади, який від імені держави здійснює управління архівною справою, несе відповідальність за її стан і подальший розвиток (ст. 24). Для ведення роботи з документами НАФ, здійснення управлінської, науково-дослідної та інформаційної діяльності у сфері архівної справи і діловодства закон декларував створення системи архівних установ (ст. 23-33). Отже, прийняття закону забезпечило правову основу існування архівної системи, побудованої на єдиних принципах і засадах, юридично оформило величезний інформаційний масив – Національний архівний фонд України.

Розбудова законодавчої системи держави, передусім прийняття Конституції України, розвиток теорії і практики вітчизняної архівної справи, поглиблене вивчення зарубіжного архівного законодавства згодом зумовило потребу вдосконалення цього закону. Нову його редакцію під назвою „Про внесення змін до Закону України „Про національний архівний фонд та архівні установи” було ухвалено Верховною Радою України 13 грудня 2001 р. У ній посилено консолідуючий і координуючий вплив держави на сферу не лише зберігання, а й створення документів, чим розширено компетенцію державних архівних установ у галузі  діловодства; визначено архівні документи як рухоме майно; підвищено статус державних архівів та їхніх працівників. У новій редакції Закону наголошено поряд з національним, загальносвітовий аспект значення НАФ, у чому виявилося самоусвідомлення українсською нацією свого суттєвого місця в загальнолюдській цивілізації.

  1. Склад і структура Національного архівного фонду.

Під поняттям Національний архівний фонд України розуміють сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації. НАФ є надбанням української нації, складовою частиною вітчизняної й світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізації прав та законних інтересів кожної людини.

До НАФ відносять архівні документи незалежно від їх виду, місця і часу створення, виду матеріального носія інформації, та форм власності на них. Для внесення архівних документів до НАФ проводиться відповідна експертиза та державна реєстрація.

Документи НАФ є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або поза її межами згідно з міжнародними угодами, ратифікованими Верховною Радою, підлягають поверненню в Україну.

В складі Наф виокремлюють три основні групи документів:

А) документальні комплекси, що утворилися в різні історичні періодах на теренах сучасної України у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ, підприємств усіх форм власності, та зберігаються на території України;

Б) документи українського походження, що утворилися за межами України як результат діяльності української політичної  та трудової еміграції, українських військових, культурно-освітніх і наукових установ, громадських об’єднань та окремих осіб та передані у власність України чи її громадян у порядку реституції, на підставі дарування або зберігаються за межами України і відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну (в оригіналах чи копіях);

В) документи іноземного походження, що утворилися на теренах інших держав і, за різних обставин опинившись на території України, стали невід’ємною частиною національної історико-культурної спадщини.

Серед документів кожної з цих груп є такі, що мають особливе значення та унікальний характер. Тому чільне місце у складі НАФ належить особливо цінним і унікальним документам.

До особливо цінних (ЦО) належать архівні документи, що містять інформацію про найважливіші події, факти і явища в житті суспільства, не втрачають значення для економіки, культури, науки, духовного життя, міжнародних відносин, екології, державного управління, оборони і є неповторними з погляду їх юридичного значення і автографічності. До ОЦ можуть бути віднесені як окремі документи чи справи, так і групи документів, справ і навіть окремі архівні фонди. В державних архівах планомірне виявлення ОЦ документів і взяття їх на окремий облік здійснюється з початку 1980-х років.

Унікальні документи НАФ становлять виняткову культурну цінність, мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу, визначають його вклад у всесвітню культурну спадщину. Для УД передбачено особливу форму обліку – облік у Державному реєстрі національного культурного надбання.

Організаційні, науково-методичні і практичні заходи щодо встановлення критеріїв визначення унікальних документів, розроблення методики їх виявлення, порядок включення до Державного реєстру національного культурного надбання, організації обліку і забезпечення збереженості визначені „Положенням про віднесення документів національного архівного фонду до унікальних, внесення їх до Державного реєстру національного культурного надбання, а також їх зберігання”.

До УД НАФ можуть бути віднесенні акти органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, громадських і релігійних організацій, установ та підприємств усіх форм власності, окремих осіб, інші письмові та графічні матеріали, кінофотофонодокументи, записи фольклорних творів, рідкісні друковані видання, які виникли в різні історичні періоди на території сучасної України та поза її межами.

З’ясування виключної історико-культурної цінності документів НАФ і віднесення їх до унікальних відбувається з урахуванням таких критеріїв: статус і значення фондоутворювача; походження, авторство документів та час створення документів;

Цінність інформації, відображеної в документах; юридична сила документів та їх оригінальність; наявність художніх або палеографічних особливостей документів.

При виявленні УД ці критерії застосовують комплексно. З особливо цінних документів створюють страхові копії, які зберігають окремо від оригіналів. Державні архівні установи зобов’язані надавати юридичним особам і громадянам, які є власниками УД, допомогу у виготовленні таких копій, що надалі перебувають на державному зберіганні і можуть бути надані у користування лише з дозволу власника оригіналу.. Одночасно зі страховими копіями, які є недоторканими, виготовляються копії фонду користування. Крім того, унікальні документи підлягають обов’язковому страхуванню і відокремленому зберіганню. Всі ці заходи спрямовані на підвищення гарантій забезпечення збереженості УД.

Більш детально про склад НАФ підготувати самостійно.

Отже, документи НАФ України, склад якого представлено документами, що повноцінно відбивають всі напрями життєдіяльності суспільства, зберігаються в державних архівних установах та приватних колекція і перебувають під охороною держави. Облік, збереження і використання цього вельми цінного для держави інформаційного маству є основними завданнями архівних установ України.

 

3. Право власності на документи Національного архівного фонду.

 

Закон України „Про Національний архівний фонд та архівні установи” визначає будь-які форми власності на документи НАФ; передбачені Конституцією та законами України. Класифікація НАФ за аспектами власності передбачає такі категорії:

  • Документальні комплекси, що належать державі;
  • Комплекси, що належать територіальним громадянам;
  • Документи, що є власністю суб’єктів господарювання недержавного походження, релігійних організацій та об’єднань громадян;
  • Приватні архівні зібрання, або окремі документи.

Пріорітет держави орієнтований на вирішення головного завдання – забезпечення збереженості доументів НАФ. Для його реалізації в законі передбачено державний облік архівних документів, державну реєстрацію і контроль за додержанням законодавчих вимог щодо їх зберігання, державну допомогу недержавним власникам НАФ і турботу держави при виявлення та збирання архівної україніки, повернення таких документів в Україну. В архівному законі на підставі вітчизняного і зарубіжного досвіду з питань реституції чітко зафіксоване узгоджене з міжнародним правом та архівною практикою формулювання щодо матеріалів українського походження, які опинилися за кордоном: до НАФ віднесені лише ті документи, що згідно з міжнародними договорами підлягають поверненню в Україну.

Відповідно до одного з конституційних прав особи „вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію” (ст. 34) Закон України „Про Національний архівний фонд та архівні установи” послідовно проводить право будь-кого володіти архівними документами і документами НАФ, створювати власні архіви чи передавати свої документи в інші архівні установи на власний розсуд і вільно користуватися відкритими архівними документами. Єдиною підставою для користування документами для кожної повнолітньої, дієздатної, ідентифікованої особи є її заява. До обов’язків фізичних осіб – власників цінних архівних документів – належить легалізація свого архіву шляхом реєстрації його в державній архівній установі. На власників архівних документів Заколном (ст.13) покладається завдання забезпечення збереженості документів НАФ. У разі недотримання належних умов збереженості власник може бути за рішенням суду позбавлений права власності на ці документи (ст. 11).

Відповідно дол Конституції України (ст. 26, 34) іноземці та особи без громадянства мають рівні права щодо до доступу до документів НАФ з правами громадян України. Кабінет Міністрів України може обмежувати доступ до документів НАФ громадян тих держав, в яких передбачено обмеження доступу громадян України до їхніх державних архівів. Закон надає державним архівним установам певні функції щодо контролю за дотриманням архівного законодавства.

Надання таких функцій забезпечується відповідним правовим механізмом. З цією метою архівний закон передбачає норму про обов’язкову реєстрацію архівних документів, які пройшли експертизу цінності. Якщо експертиза є архівною частиною процедури віднесення документа до НАФ, то державна реєстрація є юридичною частиною цієї процедури. Вона здійснюється з метою фіксації правового статусу документів, як документів НАФ, ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА НИХ, А ТАКОЖ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ЇХ ЗБЕРЕЖЕНІСТЮ. З ФАКТОМ РЕЄСТРАЦІЇ ЗАКОН ПОВЯЗУЄ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНУ  або припинення певних прав і обов’язків щодо документів НАФ. Як передбачає положення про державну реєстрацію документів НАФ, власник документів зобов’язаний ставити до відома державну архівну установу, яка видала реєстраційне свідоцтво, про передачу права власності на документи або про будь-які зміни їх місцеперебування, умов зберігання. Відчуження документів у будь-якій формі має бути документально засвідчене: при даруванні чи пожертвуванні це можуть бути листи, відповідні свідоцтва, при купівлі – рахунок, угода про продаж, при успадкуванні – заповіт.

Вивезення оригіналів документів НАФ за межі України забороняється. Винятком є тимчасове експонування документів на виставках, наукова експертиза або реставрація документів.

Отож, з культорологічного боку, Національний архівний фонд України – це невід’ємна і важлива складова частина національної і загальноосвітньої культурної спадщини, сукупність належних Україні як державі цінних архівних документів. Її найціннішими компонентами є унікальні документи, що вносяться до Державного реєстру національного культурного надбання. З архівознавчого погляду НАФ – не лише комплекс матеріальних носіїв із зафіксованою на них різними способами цінної ретроспективної документної інформації, а й найвища класифікаційна категорія. Водночас НАФ є правовою категорією, тому що вона в цілому або будь-якими своїми частинами вступаї в певні правовідносини, породжує конкретні права, обов’язки і відповідальність юридичних і фізичних осіб.. Крім того, НАФ – це глобальна, складно структурована інформаційна система, складова світових і вітчизяних інформаційних ресурсів.

doc
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
20 листопада 2020
Переглядів
44
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку