Лекція на тему: "Трудове право"

Тема: Трудове право України

1.      Поняття та предмет трудового права.
2.      Джерела трудового права.
3.      Трудові правовідносини.

1. Поняття та предмет трудового права

Трудове право — провідна галузь українського права, яка є системою правових норм, що регулюють сукупність трудових відносин працівників¹ із роботодавцями, а також інші відносини, що випливають із трудових або тісно пов'язані з ними і вста­новлюють права й обов'язки в галузі праці на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та відпо­відальність у разі їх порушення.

Предмет трудового права —це трудові відносини та ті, що тісно пов'язані з тру­довими.

Трудові відносини – виникають у результаті укладення трудового договору.

Відносини, що тісно пов’язані з трудовими:

а) відносини з праце­влаштування на роботу;

б) з професійної підготовки та підвищення кваліфікації, з професійного відбору.

в) відносини трудо­вого колективу з роботодавцем організаційно-управ­лінського характеру, зі встановлення умов праці, оплати, поліпшення культурного і соціально-побуто­вого обслуговування робітників і службовців;

г) від­носини профспілкового органу підприємства з робо­тодавцем з приводу поліпшення умов праці, захисту трудових прав працівників, прийняття локальних норм права тощо;

д) відносини з нагляду, контролю за додержанням трудового законодавства і охорони праці.

е) відносини з розгляду індивідуаль­них трудових спорів.

2. Джерела трудового права

1.      Визначальне значення для розвитку трудового законодавства має Конституція України, прийнята Верховною Радою від 28 червня 1996 року. Положення, встановлені в Конституції України, набули подальшого закріплення у КЗпП України та іншому трудовому законодавстві. Конституція України у статтях 36, 43, 44, 45 закріпила найважливіші трудові права людини і громадянина та гарантії їх реалізації. В ч. 1 ст. 43 Конституції України закріплене право на працю, як можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. В ч. 2 ст. 43 Конституції України закріплено державні гарантії щодо забезпечення права на працю, а саме, передбачено обов’язок держави щодо створення умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантування рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Частина 3 ст. 43 Конституції України уявляє собою норму про заборону примусової праці. Уперше в Конституції України в ч. 4 ст. 43 закріплено право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Посилено гарантії трудових прав громадян у галузі оплати праці у ч. 7 ст. 43, де закріплено право на своєчасне одержання винагороди за працю, захищається законом.
2.      Кодекс законів про працю України затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. і введений у дію з 1 червня 1972 р. Чинний КЗпП України не відповідає вимогам ринкової економіки. В Україні за участю проекту технічного співробітництва Міжнародної організації праці «Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці» розроблено проект нового Трудового кодексу України.
3.      Закони України, які виступають джерелами трудового права, можна поділити на дві групи: трудові й комплексні закони. До трудових законів слід віднести ті, які спеціально прийняті для врегулювання трудових відносин. До цієї групи належать Закони України: «Про охорону праці» (1992 р.), «Про оплату праці» (1995 р.), «Про відпустки» (1996 р.), «Про колективні договори і угоди» (1993 р.), «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (1999 р.), «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» (2012 р.), «Про професійний розвиток 15 працівників» (2012 р), «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (1998 р.). Серед комплексних законів, які містять норми трудового права, слід назвати Закони України: «Про зайнятість населення»(2012 р.), «Про державну службу» (2015 р,), «Про вищу освіту» (2014 р.), «Про громадські об’єднання» (2012 р) та багато інших.
4.      Підзаконні нормативно правові акти. Постанови Верховної Ради України, розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акти Міністерства праці та соціальної політики України, а також нормативно-правові акти міністерств, відомств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади (що носять, як правило, галузевий характер).
5. Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВРУ.

3. Трудові правовідносини

Трудові правовідносини — це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору (власне трудові), а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах, навчання й перекваліфікації за місцем праці та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян.

Основними суб'єктами трудового права є сторони трудового правовідношення - працівник і роботодавець.

За загальним правилом, вік з якого допускається прийняття на роботу – 16 років.

За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли 15 років (ст. 188 КЗпП).

Працівник – громадянин України чи іноземний громадянин, або особа без громадянства, що перебуває в трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору і завдяки своїй праці виконує певну трудову функцію.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності й галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства виконує найману працю. Права та обов’язки роботодавця у трудових відносинах безпосередньо здійснює тільки роботодавець - фізична особа. Інші роботодавці здійснюють свої права через органи управління, визначені законодавством про працю, іншими законами, нормативно-правовими актами, засновницькими документами та локальними нормативно-правовими актами.

Трудові правовідносини бувають індивідуальні і колективні.

До складу індивідуальних тру­дових правовідносин належать:

- правовідносини щодо укладан­ня, зміни та припинення трудового договору;

- щодо професійної орієнтації і професійного добору кадрів;

- щодо нормування та оплати праці; щодо робочого часу; щодо часу відпочинку; щодо охорони праці та здоров’я на виробництві;

- щодо забезпечення дисципліни праці;

- щодо оцінки результатів праці та атестації працівників;

- щодо професійного навчання, перенавчання та під­вищення кваліфікації працівників;

- щодо притягнення до дис­циплінарної відповідальності працівників;

- щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору; щодо досудового роз­в’язання індивідуальних трудових спорів.

До складу колективних правовідносин належать:

- відносини щодо утворення і діяльності профспілок або інших осіб як пред­ставників інтересів трудових колективів найманих працівників у соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності організацій роботодавців як представників інтересів роботодавців у соціально-трудових відносинах;

- щодо укладання і виконання колективних договорів, колективних угод на галузевому, регіо­нальному та національному рівнях; щодо колективних перегово­рів;

- щодо діяльності профспілок з приводу застосування трудо­вого законодавства;

- щодо участі трудових колективів в управ­лінні організаціями;

- щодо вирішення колективних трудових спорів.