Лекція СВІТОВА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА СУЧАСНІ ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Про матеріал
Завершальна лекція курсу,створена на основі відкритих джерел інформації з інтернетує. Виконує роль також підсумкової лекції курсу ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА.
Перегляд файлу

СВІТОВА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА СУЧАСНІ ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

 

План заняття:

  1.                   Сутність, основні ознаки та наслідки глобалізації.
  2.                   Класифікація глобальних проблем та шляхи їх вирішення.
  3.                   Цивілізаційні виміри глобальних проблем. Економічні аспекти зіткнення та взаємодії цивілізацій.
  4.                   Роль міжнародних організацій у регулюванні глобальних проблем людства.
  5.                   Глобалізм та національна економіка.

 

Сутність, основні ознаки та наслідки глобалізації

Світ на межі другого та третього тисячоліть стрімко змінюється. Новим змістом наповнюються усі сфери суспільного життя. Набуває нових рис увесь усталений, звичний порядок планетарного життя, перебудовується його устрій. Людство перебуває на порозі нової історичної епохи, найважливішою ознакою якої є стрімке наростання процесів світової глобалізації, що є об'єктивними і здійснюються незалежно від волі чи бажання окремих країн. За таких умов важливим є розуміння нових явищ, щоб визначити раціональну і ефективну стратегію поведінки. Це важливо для всіх країн світу, а особливо для тих, в яких відбувається перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої. До таких держав належить і Україна. Розглянемо поняття глобалізації.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів та послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньо-політичного життя народів принципово нових, універсальних ліберально-демократичних цінностей.

Причини формування глобалізаційних процесів:

• процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

• науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які докорінно змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки;

• загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації. Характерні ознаки глобалізації:

• взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

• фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

• послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

• розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

• створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

• тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки.

Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому.

Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни інтегровані в однаковій мірі. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку:

• співвідношення зовнішньоторговельного обігу і ВВП;

• прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

• потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології.

Економічна глобалізація проявляється у поглибленні процесів обмиту товарами і послугами, розширенні міжнародного руху капіталів, посиленні трудових міграційних процесів у межах світового господарства, зростанні ролі міжнародних науково-технічних зв'язків. Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, що відбиваються на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу й ноу-хау, що постійно зростають. Основна риса процесу глобалізації полягає у формуванні глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями, вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з другого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни – глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу, ключовими детермінантами їхнього успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки.

На іншому полюсі світової економіки - більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється в якісно нових умовах розвитку, на які практично неможливо впливати, але які обов’язково треба враховувати.

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні.

До позитивних ми можемо зарахувати:

  • поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя);
  • перехід на ресурсозаощаджувальні технології;
  • посилення уваги до важливих проблем людства та ін.

Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростання участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливим щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків.

До негативних наслідків глобалізації належать:

  • посилення нерівномірності розвитку країн світу;
  • нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної незалежності.

 

Класифікація глобальних проблем та шляхи їх вирішення

Зміст економічної глобалізації зводиться до тих процесів, що відбуваються в сучасних умовах у світовій економіці і ведуть до швидкого інтегрування світу в єдиний економічний простір, у результаті розширення міжнародної торгівлі, інтернаціоналізації виробництва та фінансових ринків, а також інтернаціоналізації товарної культури, поширенню якої сприяє об'єднана в єдину мережу глобальна телекомунікаційна система.

Головними рушійними силами цих процесів є технологічний прогрес, розвиток міжнародної інфраструктури, революційні зміни в інформаційній технології та лібералізація торгівлі і міжнародних зв'язків. Глобалізація пов'язана з колосальним накопиченням капіталу окремими компаніями та країнами, що супроводжуються переростанням останнього в транснаціональний капітал та його домінуванням над економіками багатьох країн і їх політичними можливостями. Впливає на ці процеси і створення світовою матеріальною культурою деяких нових технологій, продуктів споживання та послуг, що стають глобально затребуваними. До них можна віднести Інтернет-технології та послуги, космічні технології, мобільний зв'язок, швидкісний транспорт, деякі медичні препарати, харчові продукти тощо.

Класифікація глобальних проблем така:

1) політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти);

2) природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми Світового океану тощо);

3) соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, проблема бідності та ін.);

4) наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Демографічна проблема. Найпоширенішою причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання народонаселення планети, так званий демографічний бум, який супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил.

Екологічна проблема. Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським ставленням людини до природи: масова вирубка лісів, знищення річок, забруднення прісної води. Щорічно у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних.

Шляхи розв’язання екологічної проблеми:

  • швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії, як сонячна, енергія вітру, океанічна інше;
  • структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні частки нафти та газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їхня цінність для хімічної промисловості набагато більша;
  • необхідність створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу;
  • розробка всіма країнами конкретних заходів із дотримання екологічних стандартів – чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;
  • вивчення запасів усіх ресурсів із використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, планета розвідана лиш на глибину – до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі та на дні Світового океану;
  • пошук ефективних методів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд. осіб на початок ХХІ ст.;
  • призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання;
  • комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, у тому числі про відходи.

 

Цивілізаційні виміри глобальних проблем. Економічні аспекти зіткнення та взаємодії цивілізацій

Визначення сутності цивілізації та критеріїв їх членування є досить дискусійним питанням, яке розглядалося в працях М. Данилевського, А. Тойнбі, Ф. Броделя, П.Сорокіна, С. Хантінгтона, Ю. Павленка, Ю. Яковця та ін. Цивілізації являють собою величезні надкраїнні, наднаціональні світові утворення, для кожного з яких характерний специфічний прояв людини, своєрідність культури, традицій, менталітету, загального сприйняття світу.

Так, за Ю. Павленком, розрізняють цивілізаційні світи:

– Китайсько-Далекосхідний;

– Індійсько-Південноазійський;

– Мусульмансько-Афразійський;

– Макрохристиянський.

Макрохрихристиянський світ характеризується найбільшою неоднорідністю та містить:

- Західноєвропейсько-Північноамериканську (з Австралією та деякими іншими її філіаціями) цивілізацію;

- Латиноамериканську цивілізацію,

- Православно-Слов’янську цивілізацію, а в її межах Західно-православну (українсько-білоруську) та Східноправославну (московсько-російську) субцивілізації.

За С. Хантінгтоном, розрізняють цивілізації:

- Синську;

- Японську;

- Індуїстську;

- Ісламську;

- Православну;

- Західну;

- Латиноамериканську.

За Ю. Яковцем, слід виділяти дві групи цивілізацій:

- більш розвинуті (Північноамериканська, Західноєвропейська, Японська) цивілізації;

- менш розвинуті (Російська, Китайська, Індійська, Латиноамериканська, Мусульманська) цивілізації.

Взаємодія цивілізацій відбувається у двох площинах:

а) зіткнення цивілізацій;

б) зростання взаємопроникнення цивілізацій.

Головними цінностями цивілізації — економічного лідера сучасності (Західно-християнської) є:

1) домінанта ринкового господарства;

2) пріоритетність раціонального знання;

3) принцип законності та захисту прав людини.

Головними цінностями традиційних цивілізацій є:

1) співпадіння суб’єктів влади та власності;

2) переваги глибинного, традиційного, сакрального знання;

3) відносно низький рівень незалежності окремої особистості.

Міжцивілізаційна взаємодія в умовах глобалізації позначена швидкою інтенсифікацією міжцивілізаційних відносин шляхом зростання потоків товарів, послуг, капіталів, інформації, міграції робочої сили тощо, та потужним впливом Західнохристиянської цивілізації на процеси економічних перетворень в межах інших цивілізацій.

Економічна глобалізація насамперед характеризується інтернаціоналізацією господарського життя. Це об'єктивний процес виникнення і розвитку зв'язків між національними економіками різних країн, що охоплює всі сторони економічного життя країн. Цей процес зародився і розвивався із становленням товарно-грошових відносин. В останній третині XX ст. він розвивався особливо активно, що зумовлено революційними змінами в науково-технічній, транспортно-комунікаційній, інформаційній та соціальній сферах. Посилилася економічна цілісність світового господарства, що реалізується на ринкових міжнародно-інституційних засадах. Усе це посилює глобальні тенденції у світовій економіці.

Суттєвою ознакою глобалізації економіки є розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що проявляється в усуненні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних країн.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений рядом факторів:

  • нерівномірністю розподілу ресурсів між різними країнами, що впливає на їх економічний розвиток;
  • закономірностями науково-технічного прогресу, які зумовлюють об'єднання зусиль багатьох країн;
  • тенденціями демографічного розвитку, що посилюють відмінності між країнами у кількості та якості населення;
  • різким скороченням відстаней завдяки розвитку транспортно-комунальних мереж;
  • наявністю і необхідністю спільного розв'язання таких проблем, як екологічна, продовольча, сировинна, використання Світового океану та космосу.

Під впливом цих факторів здійснюється процес міжнародної економічної інтеграції, який відбувається у двох напрямах: транснаціоналізації економічної діяльності та її регіоналізації, утворення міждержавних інтеграційних угрупувань. Обидва напрями формують глобальну інтеграцію як одна з найважливіших ознак процесу економічної глобалізації.

З інтернаціоналізацією тісно пов'язана ще одна суттєва риса економічної глобалізації - посилення відкритості національних економік. Остання є зменшенням перешкод на шляху потоків капіталів та товарів.

Відкритість означає, що економічна політика країни повинна орієнтуватись на кращі світові показники і стандарти, експорт та імпорт повинні бути альтернативою внутрігосподарським рішенням, а зовнішньоекономічна діяльність має стати органічною частиною економічної діяльності суб'єктів національної економіки. Відкритість передбачає вільний доступ на внутрішній ринок іноземної конкуренції, використання усіх форм інвестиційного і торгового співробітництва, опрацьованих світовою практикою, співставність світових і внутрішніх цін, доходів та господарського права, конвертованість національної валюти. Створюються і розширюються єдині для усіх національних економік стандарти, цінності та принципи функціонування. Все це приводить до обмеження регулюючих функцій держави і переходу зовнішньоекономічної діяльності на мікроекономічний рівень.

Економічний та культурний наступ Західно-християнської цивілізації довгий час забезпечував її домінанту на економічному напрямі, отримання технологічної ренти, необхідних ресурсів та трансфер в країни, що належать до ареалу поширення інших цивілізацій екологічно небезпечних виробництв. Проте, в умовах глобалізації домінуюча цивілізація отримує проблеми:

  • зростає соціальне розшарування, поділ на високопрофесійних фахівців та низькокваліфікованих виконавців;
  • посилюється роль елітарності;
  • відносно послаблюється роль демократичних інститутів;
  • зростає відчуження окремих осіб від сприйняття дійсності, її віртуалізація;
  • знижується моральний рівень в суспільстві;
  • зростає злочинність;
  • збільшується інформаційний шум.

Найбільш істотно світова економічна криза 2007–2010 рр. позначилась на економіці католицько-протестантського та православного цивілізаційних просторів. Економіка ж конфуціансько-буддистського та ісламського ареалу продемонструвала економічне зростання. Це дає підстави деяким дослідникам прогнозувати можливу зміну глобального економічного порядку і лідерства в найближчі 30–40 років, а також посилення міжцивілізаційної економічної конкуренції.

 

Роль міжнародних організацій у регулюванні глобальних проблем людства.

Для регулювання та вирішення глобальних проблем людства міжнародне співтовариство створило систему міжнародних організацій, яких налічується понад 4 тисячі, і понад 300 з них – міждержавні.

Міжнародні організації можна розподілити за декількома принципами на :

Міждержавні та недержавні. Переважна більшість міжнародних організацій – недержавні. Серед них велика кількість різноманітних асоціацій, союзів і фондів.

Універсальні, відкриті для всіх держав, і спеціалізовані, наприклад, регіональні чи галузеві міжнародні організації.

Організації загальної компетенції, що охоплюють всі сфери політичних, економічних, соціальних та культурних відносин (ООН, Рада Європи, Ліга арабських держав), і спеціальної компетенції, які здійснюють співробітництво в будь-якій визначеній сфері (Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація праці).

Міждержавні та наддержавні організації, рішення яких на відміну від рішень міждержавних організацій, безпосередньо поширюються на фізичних і юридичних осіб держав – членів організацій (наприклад, Рішення ЄС обов’язкові для всіх осіб в країнах ЄС).

Відкриті організації, до яких можна вільно вступати, і закриті, вступ до яких відбувається на запрошення першозасновників (наприклад, НАТО). Їх можна класифікувати за напрямами діяльності та об’єктами регулювання.

За такими класифікаційними ознаками економічні міжнародні організації можна поділити на:

а) організації, призначені для вирішення комплексних політичних, економічних, соціальних і екологічних проблем. До них зараховують організації системи ООН, ОЕСР, Ради Європи;

б) організації, які регулюють світові фінансові ринки і міжнародні валютнофінансові відносини (МВФ, група Світового банку);

в) організації, що регулюють товарні ринки і міжнародні торговельні відносини (СОТ, ОПЕК та ін.); г) регіональні міжнародні організації (НАФТА, ЄС та ін.).

Характерною ознакою глобалізації є зростаюча роль у світовій економіці транснаціональних корпорацій (ТНК). В останній третині XX ст. їх кількість суттєво збільшилася - якщо в 1970 р. їх було 7300, до складу яких входило 27,3 тис. зарубіжних філій, то на початок XXI ст. нараховувалось 77 тис. ТНК, що мали 770 тис. зарубіжних філій. Ще вищими темпами зростало їх виробництво. Якщо у 1970 р. річний оборот ТНК становив 620 млрд дол., то на початку XXI ст. їх валовий продукт оцінюється у 8 трлн дол.

Посилення ролі ТНК досягається і через процес концентрації капіталу серед них. Ядро глобальної системи транснаціонального капіталу становить 500 найбільших ТНК, що укорінилися в 150 країнах світу і контролюють понад половину світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі і до 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології, ноу-хау. П'ять найбільших ТНК лають понад половину світового виробництва товарів тривалого користування, а також літаків, електронного обладнання та автомобілів. Усе це свідчить про посилення ролі ТНК у світовій економіці і прискорює процеси глобалізації економіки.

Понад 20 тис. ТНК базуються у країнах, що розвиваються. Це означає, що транснаціоналізація економіки охоплює не лише розвинуті країни. В Україні у 2004 р. було зареєстровано 367 іноземних фірм ТНК і одна материнська ТНК - "Індустріальний союз Донбасу".

 

Глобалізм та національна економіка.

Економічна глобалізація характеризується також зміною ролі держави у розвитку національних економік. Процес глобалізації світової економіки значною мірою обмежує здатність урядів контролювати механізм проведення економічної політики, яка має вирішальний вплив на рівень зайнятості та стабільності національної економіки.

В умовах зростання глобалізації світового господарства класичні інструменти національної економічної політики, призначені для активізації економічного зростання та стримування кризових явищ в економіці, значною мірою втрачають свою дієвість. ТНК та фінансова децентралізація роблять держави залежними від процесів, що відбуваються на світових ринках, і нерідко зумовлюють негативний вплив на економіку окремих країн. Суттєво впливають на самостійну економічну політику урядів рішення міжнародних економічних організацій і дії ТНК, що нерідко суперечать національним інтересам країн.

Варіанти еволюції національної економіки в умовах глобалізації:

– рух до лідерів;

– поповнення геоекономічної периферії;

– підтримка існуючого статус-кво та рівновіддаленість від головних полюсів сили в умовах формування поліполярної глобальної системи.

Розвиток національної економіки в умовах глобальної економіки може реалізовуватися або в межах регіональних інтеграційних об’єднань або самотужки, спираючись лише на власні можливості та досягаючи власних цілей. При глобалізації кожна країна не здатна існувати в умовах економічної автаркії. Потреби економічного розвитку вступають у суперечність з принципом непорушності державного суверенітету тією мірою, якою державні кордони перешкоджають економічній ефективності і в цілому соціальному прогресу.

Підкорюючись економічній доцільності, держави відкривають свої кордони і підпадають навалі іноземних валют, наркотиків, міжнародних терористів, потоків інформації, що надходять з інших країн. Все це неминуче знижує ефективність функціонування державного апарату і примушує шукати нові форми і способи розв'язання нагальних внутрішніх економічних і соціальних проблем. Звужуючи сферу діяльності національних урядів, економічна глобалізація послаблює підвалини державного суверенітету. Держава втрачає значення гаранта збереження демократичних засад суспільства. Починають діяти закони вільного ринку, а не національних парламентів.

Позиціювання національної економіки на світових ринках і в глобальному виробничому процесі безпосередньо визначається її поточною та перспективною конкурентоспроможністю.

Конкурентоспроможність національної економіки визначається на рівні окремих фірм, що виробляють товари і послуги, й представляють національну економіку на світових ринках, та регіональному рівні галузевих і міжгалузевих кластерів, у межах яких ці фірми функціонують. Підвищення конкурентоспроможності національної економіки як основної рушійної сили світового економічного розвитку є однією з ключових умов виходу з рецесії країн, які зазнали значних втрат внаслідок світової фінансово-економічної кризи.

Дослідження, що проводяться у цій сфері Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) охоплюють широке коло питань:

  • виявлення та аналіз чинників найбільшого впливу на конкурентоспроможність,
  • проведення порівняльного аналізу відповідних показників по більшості країн світу,
  • розробка рекомендацій щодо механізмів покращення конкурентоспроможності окремих країн і регіонів.

Отже, глобалізація - це процес інтеграції, глобальної інформатизації, розгортання єдиних світових комунікацій, завдяки яким кордони земної кулі зникають. Цей процес передбачає вихід на світову арену переважної частини світових капіталів і водночас планетарні комерційні дії з боку найсильніших країн. Розгортання цих процесів формує глобальний простір "над країнами", що відрізняється від того, який існує всередині країни. Його остаточна мета - формування глобалізованої світової економіки, головною економічною організацією якої, на думку спеціалістів, є сама оновлена глобальна світова економіка, що характеризується новою структурою економічних відносин. Ця економіка, що існує "над" національними економіками та агентами і є автономною від них, надає їм специфічних характеру та форми, "огортає" власними рушійними силами. Вона функціонує "згори до низу" і визначає, що можуть і що не можуть робити на національному рівні державні і приватні агентства. В такій економіці головними суб'єктами будуть транснаціональні компанії як організації, що не вбудовані в національну основу і спроможні самостійно здійснювати економічну діяльність. Вони будуть мігрувати по всьому світові з метою отримання конкурентних переваг та надійних і великих прибутків.

Незважаючи на значні видатки, до яких вдавалися уряди для стимулювання попиту, протидіючи рецесії, темпи економічного зростання в розвинутих країнах залишаються загальмованими, спостерігається високий рівень безробіття в сполученні зі слабким внутрішнім попитом.

Одночасно країни, що розвиваються, демонструють досить потужне економічне зростання (особливо Індія, Бразилія, Китай). Саме вони виступають в сучасному світі в ролі «головного двигуна глобальної економіки». Це стає ще одним аргументом на користь нагальної необхідності в умовах глобалізації значного посилення ролі держави в забезпеченні передумов довгострокового економічного зростання, підтримці соціальної стабільності й підвищенні конкурентоспроможності національної економіки.

Держава має створювати сприятливі умови для формування, функціонування і розвитку нових високоефективних виробничих інтегрованих сітьових структур. Необхідність державного втручання визначається, зокрема, наступними факторами:

1) в умовах стрімкого НТП ринкові форми самотужки неспроможні адекватно реагувати на стратегічні суспільні потреби та забезпечувати швидкі цілеспрямовані зрушення в економічній структурі;

2) глобалізація людського співіснування підвищила взаємозалежність окремих країн від зовнішнього світу на тлі зростання «прозорості» кордонів, що сприяє отриманню виграшів провідними країнами та дискримінує країни, що розвиваються.

Коригування структури недостатньо розвинутої національної економіки лише ринком, без державного втручання призведе до:

– загального структурного спрощення;

– занепаду високотехнологічних галузей;

– посилення сировинної спрямованості промислового виробництва;

– набуття країною ролі споживача кінцевої продукції;

– перетворення в постачальника дешевої сировини і робочої сили;

– спеціалізації на використанні екологічно брудних технологій і виробництв.

 

docx
До підручника
Економіка (рівень стандарту, академічний рівень) 11 клас (Крупська Л.П., Тимченко І.Є., Чорна Т. І.)
Додано
20 січня 2023
Переглядів
4259
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку