Лекційне заняття "Перше враження"

ВСТУП

1. Роль першого враження при побудові спілкування
2. Типові схеми формування першого враження про людину
3. Процес соціальної перцепції

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасне суспільство характеризується динамікою соціальних процесів, що призводить до підвищення кількості міжособистісних контактів людей. Сприймання іншої особистості, побудова її образу є невід'ємним компонентом процесу міжособистісної взаємодії. Адекватність відображення об'екта перцепції, точність виділення його найбільш суттєвих деталей визначають специфіку переживань і ставлень, успішність спільної діяльності суб'єктів взаємодій.

Проблема формування першого враження інтенсивно розроблялася у Вітчизняній психології в рамках соціально-перцептивного підходу, починаючи з 60-70 років XX століття в роботах О.О.Бодалева та Б.Н.Панфьорова, а потім їхніх послідовників. Найбільшу увагу дослідників привертали механізми і закономірності формування першого враження, детермінованість та мінливість феномена під впливом різних чинників.

Разом з тим, феномен першого враження недооцінюється як чинник міжособистісного знання, сприймання людини людиною, тому дослідження в цьому напрямку на даний час є актуальною проблемою, розв'язання якої становить значний інтерес в теоретичному і прикладному плані.

Метою є дослідження феномена «перше враження про людину» в контексті міжособистісного сприймання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЛЬ ПЕРШОГО ВРАЖЕННЯ ПРИ ПОБУДОВІ СПІЛКУВАННЯ

Процес формування першого враження відіграє надзвичайно важливу роль в кожної людини, оскільки він завжди включений в систему соціальної взаємодії. Образ партнера, який створюється підчас знайомства, - це регулятор наступної поведінки перцепієнта, який необхідний для того, щоб правильно і ефективно побудувати спілкування в конкретній ситуації. Сприймення іншої людини проходить в умовах спільної діяльності, яка в більшості випадків і обумовлює акценти побудови образу.

В об’єкті сприйняття людині доступні для сприймання лише зовнішні ознаки, серед яких найбільш інформативними є зовнішній вигляд (фізичні якості та оформлення зовнішності) і поведінка (дії та експресивні реакції). Сприймаючи ці якості, спостерігач певним чином оцінює їх і робить деякі умовиводи (часто несвідомо) про внутрішні психологічні якості  партнера по спілкуванню. Сума якостей, приписаних спостережуваному, в свою чергу, дає людині можливість сформувати певне ставлення до нього. Дані феномени відносять до соціальної перцепції.

Виникнення та успішний розвиток процесу міжособистісного спілкування можливе лише в тому випадку, якщо між його учасниками існує взаєморозуміння. Те, у якій мірі люди відображають риси та почуття один одного, сприймають та розуміють інших, а через них і самого себе, багато в чому визначає й сам процес спілкування, і відносини, що між ними виникають, і способи, з допомогою яких люди реалізують сумісну діяльність.

Розглянемо на гіпотетичному прикладі, як у загальному вигляді відбувається процес сприйняття одним партнером (назвемо його спостерігачем) іншого (спостережуваного). У спостережуваному йому доступні для сприйняття тільки зовнішні фізичні ознаки, серед яких найбільш інформативними є зовнішній вигляд (фізичні якості плюс зовнішність) та поведінка (дії та експресивні реакції). Сприймаючи ці якості, спостерігач певним чином оцінює їх та робить певні умовиводи (інколи несвідомо) про внутрішні психологічні властивості партнера по спілкуванню. Сума властивостей, приписуваних спостережуваному у свою чергу, дає змогу спостерігачу сформувати певне ставлення до нього (це відношення часто має емоційний характер та знаходиться в межах континууму «подобається – не подобається»). На основі передбачуваних у спостережуваного психічних властивостей спостерігач робить певні висновки щодо того, якої поведінки можна очікувати по відношенню до спостерігача, а потім, зважаючи на ці питання, вибудувати власну стратегію поведінки стосовно спостережуваного.

Хоча названі вище характеристики спостерігача відіграють певну роль у формуванні оцінки партнера по спілкуванню, однак найбільше значення мають психологічні якості людини та наявна в неї система установок. Внутрішні психологічні та соціальні установки суб’єкта сприймання ніби «запускають» певну схему соціальної перцепції. При цьому інколи результат сприймання іншої людини досить жорстко запрограмований цією схемою. Особливо значна робота установок таких перцептивних схем під час формування першого враження про незнайому людину. Детальніше розглянемо це.

У соціальній психології існує багатовікова традиція дослідження психологічних властивостей об’єкта сприймання, тобто спостережуваної особи. При цьому більшість досліджень є спробою віднайти відповідь на запитання: які психологічні та інші властивості спостережуваного є найбільш важливими та інформативними для процесу його пізнання спостерігачем, на що першочергово звертають увагу люди, оцінюючи партнерів по спілкуванню?

До таких найбільш суттєвих властивостей спостережуваного можна віднести: вираз його обличчя (міміка), способи вираження експресії (почуттів), жести та пози, хода, зовнішність (одяг, зачіска) та особливості голосу й мови. При цьому дослідження показують, що можна виокремити як широко розповсюджені, «інтернаціональні» жести, пози й інші ознаки, що мають майже однакову інтерпретацію в різних культурах, так і досить специфічні засоби, які помічають і оцінюють тільки люди певної національності чи культурної групи.

Можна навести приклади експресивних жестів, що мають універсальне трактування в європейській культурі: пальці, зведені кінчиками разом, – сором, покірність; палець, затиснутий долонею іншої руки, – самосхвалення; різні «почісування» голови – нерішучість, неготовність.

Таким чином, виховуючись у певному культурному та національному середовищі, дитина засвоює набір експресивних засобів, з допомогою яких дорослі виражають свої стани та бажання, й одночасно навчається «зчитувати» з поведінки та зовнішності інших людей ознаки, за допомогою яких можна їх зрозуміти та оцінити.

У процесі спілкування людина ніколи або майже ніколи не володіє повною інформацією про причини поведінки партнера. В умовах дефіциту такої інформації індивіду нічого не залишається як формувати свій прогноз на основі уявлень про можливі причини та почуття іншої людини, інакше кажучи, здійснювати приписування їй певних мотивів і підстав тих або інших дій і реакцій. Не зважаючи на те, що таке приписування – процес суто індивідуальний, різносторонні його дослідження дозволили виокремити низку закономірностей у відповідності до яких відбувається каузальна атрибуція.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТИПОВІ СХЕМИ ФОРМУВАННЯ

ПЕРШОГО ВРАЖЕННЯ ПРО ЛЮДИНУ

У літературі описані три найбільш типові схеми формування першого враження про людину. Кожна схема «запускається» певним чинником, що так чи інакше є в ситуації знайомства: фактором переваги, фактором привабливості партнера та фактором ставлення до спостерігача.

Перша схема соціального сприйняття починає працювати в ситуації нерівності партнерів (точніше, коли спостерігач відчуває перевагу партнера за якоюсь ознакою – розум, зріст, матеріальний статок тощо). Суть такої ситуації далі в тому, що людина, що домінує над спостерігачем за важливою ознакою, оцінюється ним значно вище й за іншими значущими параметрами. Інакше кажучи, відбувається його загальна особистісна переоцінка. При цьому, чим не впевненіше почуває себе спостерігач у цей момент, у конкретній ситуацій, тим менш потрібно часу для запуску цієї схеми. Так, в екстремальній ситуації люди часто готові довіряти тим, кого б не стали слухати у спокійній обстановці. Наприклад, якщо хтось – хворобливий та слабкий, а хоче бути здоровим і сильним, то, зустрівши здорову й сильну людину, він переоцінює її за всіма параметрами: вона в його очах одночасно буде і красивою, і розумною, і доброю. Коли ми маємо справу з людиною, котру самі в чомусь перевершуємо, то схильні недооцінювати її. Важливим є і те, що перевага фіксується за якимось одним параметром, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається за багатьма параметрами.

Друга схема пов’язана зі сприйняттям партнера як надзвичайно привабливого зовні. Помилка привабливості полягає в тому, що зовні привабливу людину люди схильні також переоцінювати за іншими важливими для них психологічними чи соціальними параметрами. Так, експериментами доведено, що більш красивих на фотографіях людей оцінюють як більш успішних, щасливих та щирих, а красивих жінок чоловіки схильні вважати більш турботливими та порядними. При аналізі другої схеми використовується термін "атракція". Атракція (від лат. - приваблювати, притягувати) - поняття, що означає виникнення при сприйманні привабливості однієї людини до іншої. Формування привабливості виникає як результат специфічного емоціонального відношення.

Основним показником атракції визнається ступінь тих зусиль людини, які вона витрачає для відповідності соціально визнаному типу зовнішності. В зв'язку з цим - людина відноситься або до привабливих, або до непривабливих. В першому випадку її якості переоцінюються, в другому - недооцінюються.

У першому враженні важливим є не сам тип будови тіла, а те, яка анатомічна будова тіла соціально визнається, а яка ні. Так, в психологічних експериментах досліджуваним демонстрували п'ять різних типів будови тіла. Досліджувані повинні були описати психологічні властивості осіб з запропонованими типами.

Результати показали наступне. Спортивний мезоморфний тип отримав в описах стійкі позитивні оцінки. Ендоморфний (товста людина низького росту) тип - в більшості випадків - негативні. Особи з ектоморфною будовою тіла - високі і худі - займали в оцінці досліджуваних проміжне положення.

Таке ж саме значення в оцінці привабливості разом з будовою тіла мають і інші складові зовнішнього вигляду, які піддаються змінам.

Таким чином, ті зусилля які людина витрачає, для того щоб бути привабливою запускає схему сприймання згідно з якою привабливу людину ми оцінюємо неадекватно позитивно, а непривабливу - неадекватно негативно.

Третя схема сприйняття партнера запускається його  ставленням до нас. Помилка сприйняття тут полягає в тому, що людей, які добре до неї ставляться або поділяють важливі ідеї, особа схильна оцінювати вище й за іншими показниками.

Ефект ставлення до нас – ті люди, що добре до нас ставляться, здаються нам значно кращими за тих, хто ставиться до нас не так добре. Третя схема спрацьовує в результаті позитивного "відношення до нас", і призводить до змін оцінки якостей людей в залежності від знака цього відношення.

Вищенаведені фактори породжують суб'єктивні помилки в оцінці іншої людини, тому варто зупинитися на них більш детально.

В основі всіх типових схем формування першого враження про людину лежить механізм стереотипізації. Основу цього важливого механізму соціальної перцепції утворює несвідоме структурування особистості.

Стереотипізація (грец. streos – твердий і typos – відбиток) – процес формування враження про людину на основі вироблених стереотипів.

Сукупність якостей, котрі людина приписує іншій людині, називають оцінними стереотипами. Найчастіше формування стійких образів соціального об’єкта (людини, групи, події, явища тощо) відбувається непомітно для індивіда. Імовірно, у зв’язку з недостатньою усвідомленістю стереотипи утверджуються як стійкі еталони, які виступають в якості регуляторів поведінки особистості. Формуються вони як наслідок недостатньої поінформованості, результат узагальнення особистістю власного досвіду, доповненого відомостями, отриманими з книг, кінофільмів, висловлюваннями інших людей. Стереотип допомагає швидко і досить надійно спрощувати, оформлювати у певні категорії та еталони соціальне оточення людини.

Когнітивною основою стереотипізації є такі операції, як селекція, обмеження, категоризація соціальної інформації.

Стереотипи є регуляторами соціальних відносин, своєрідним «захистом» (виправданням власної поведінки), способом вивільнення групової напруженості, їм притаманні економія мислення, стійкість.

Різноманітність особливостей, функцій стереотипів є передумовою багатьох їх класифікацій. За критерієм змісту виокремлюють такі їх види:

 • професійні стереотипи. Йдеться про персоніфікований образ професії, тобто узагальнений образ типового професіонала;

• фізіогномічні стереотипи. Основою їх є визнання взаємозв’язку рис зовнішності і внутрішніх якостей особистості;

• етнічні стереотипи. Фіксують взаємини між етнічними групами, є частиною самосвідомості і менталітету нації, пов’язані з національним характером.

Сформувавшись з недостатньої поінформованості про об’єкт сприймання, стереотипи можуть виконувати консервативну, іноді реакційну роль, формуючи неправильні уявлення про людей, деформуючи процес міжособистісної взаємодії. Нерідко стереотипізація породжує упередження у сприйманні іншої людини. Якщо судження про іншу людину вибудовується на основі попереднього негативного досвіду, то нове сприймання представника тієї самої групи буде також неприязним.

 Більшість стереотипів формується буденною свідомістю, тому вони часто бувають не тільки сумнівними, але й помилковими. Перевірити істинність чи хибність стереотипу можна лише в процесі аналізу конкретної ситуації.

Один з важливих результатів педагогічної стереотипізації – формування у свідомості викладача моделі ідеального студента. Це такий студент, який готовий до співпраці, прагне до знань, дисциплінований. Студентів, які схожі на цей ідеал, викладач сприймає не тільки як хороших учнів, але й у цілому як хороших людей, приємних у спілкуванні, порядних і розвинених. Студенти, які підходять під протилежний образ «поганих» студентів, сприймаються у цілому як байдужі, агресивні, погані люди, що є джерелом негативних емоцій викладача.

«Стереотип очікування» є реально дієвим чинником педагогічного процесу. Пов’язано це з тим, що він проявляється не тільки в установках та очікуваннях педагога, але й досить активно – у його поведінці. Розглянемо реальні прояви стереотипу очікування в педагогічній практиці.

1. Стереотип проявляється у відношенні до відповідей студентів. Хороших учнів, як правило, викликають частіше й активніше підтримують. «Поганому» студенту викладач через свої жести та фрази з самого початку дає зрозуміти, що нічого хорошого він від нього не чекає. Виникає цікавий парадокс: об’єктивно на опитування «поганих» студентів педагог витрачає менше часу, аніж на опитування «хороших», однак у його свідомості, що підвладна «стереотипу очікування», ситуація суб’єктивно змінюється, і він щиро вважає, що витрачає левову частку навчального часу на невстигаючих студентів.

2. Стереотип зумовлює і характер допомоги при відповідях. Непомітно для себе викладач підказує й допомагає «хорошим», щоб підтвердити свої очікування.

3. Стереотип породжує характерні висловлювання на адресу успішних і неуспішних студентів. «Поганих» – критикують більше й різкіше з використанням узагальнень на кшталт «знову не вивчив», «як завжди ти…» тощо.

У цілому, стереотип очікування може мати й позитивні наслідки, якщо по відношенню до слабкого студента викладач сконструював позитивні очікування

Такі загалом типові схеми формування першого враження. Однак важливо знати не тільки особливості певного ефекту першого враження, а також і ті особливості зовнішності іншої людини чи ситуації, що запускають у дію ті чи інші схеми сприймання людини під час першого знайомства. Найважливішими характеристиками партнера по спілкуванню в цьому випадку є ті, що дозволяють віднести його до якоїсь категорії, групи. Саме ці характеристики сприймаються найбільш точно та впливають на подальший процес спілкування, а решта рис і особливостей, що не потрапили "у фокус", просто добудовуються за названими вище схемами.

 

 

 

 

ПРОЦЕС СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ

Дослідження точності процесу соціальної перцепції під час першого знайомства дало підстави говорити про наявність у ньому таких цікавих явищ, як фізіогномічна редукція та стереотипізація, результатом дії яких є поява й функціонування стереотипів сприймання та ефектів першого враження.

Фізіогномічна редукція (англ. physiognomic reductionism) – судження про психічні та особистісні особливості людини, що грунтуються на оцінці її зовнішнього вигляду (будова та характерний вираз обличчя, особливості статури, ходи тощо). Аристотель, який є автором однієї з найбільш ранніх робіт із вивчення обличчя людини, свого часу вважав, що "людина з низьким чолом відзначається мінливістю, у той час як людям з опуклим та округлим чолом притаманна запальність. Широко розплющені очі вказують на зухвалість, а очі, що кліпають, – на нерішучість. Великі та відстовбурчені вуха свідчать про схильність до беззмістовних розмов і балаканини". У ХVIIІ ст. швейцарський священик Йохан Лаватер написав об'ємний трактат із фізіогноміки. Він вважав, що ніс є показником смаку, сприйнятливості й почуттів; губи – м'якості характеру та дратівливості; підборіддя – чуттєвості; шия – гнучкості та щирості. Священик також наводив чітку формулу, що пов'язувала зовнішні особливості людини та її чесноти: "Найбільш високоморальні – це найбільш красиві люди, а найбільш аморальні – найбільш потворні".

Французький кримінолог Чезаре Ломброзо дотримувався думки, що усе людство можна поділити на два типи – "злочинці" та "незлочинці". Він заявляв, що для "злочинця від народження" характерними є: асиметрія обличчя, низьке скошене чоло, нависаючі брови та криві зуби.

Схожі теорії були повністю розвінчані з наукової точки зору, проте народна творчість завжди намагалася пов'язати певні аспекти зовнішності з рисами особистості. І до сьогодні в кожній національній культурі існує безліч фізіогномічних уявлень та ознак. Широко відомо, що означають, наприклад, високе чоло, вузькі губи, випнуте підборіддя. Існує фіксований набір ознак і щодо інших частин обличчя (очей, носа, брів, вух). Дослідами О. О. Бодальова встановлено наявність таких стереотипів сприймання: люди з квадратним підборіддям мають сильну волю; з високим чолом – розумні; з жорстким волоссям – непокірний характер; повні люди – добродушні; люди низькі на зріст – прагнуть влади, відзначаються енергією, бажанням командувати; гарні люди – не дуже розумні, проте самолюбиві; тонкі, вузькі губи – ознака потайливості; людина з постійно напіввідкритим ротом – невеликого розуму.

Вважається, що фізіогномічні уявлення ми дістаємо вже готовими з нашого соціального оточення, а не набуваємо в процесі накопичення індивідуального життєвого досвіду. Це не наше особисте надбання, а продукт колективної творчості. Підтвердженням цього є той факт, що фізіогномічні уявлення в різних культурах значною мірою відрізняються. Наприклад, у в'єтнамській культурі великий рот корелює з високим інтелектом, причому це стосується лише чоловіків. У деяких культурах рудий колір волосся є ознакою запального характеру, а маленькі очі вказують на те, що цій людині не варто довіряти. Також слід враховувати, що фізіогномічні "ознаки-ключі" однієї культури можуть бути непридатними для іншої. Цим пояснюється і той факт, що людям важко диференціювати та запам'ятовувати обличчя людей іншої раси: їхня зовнішність здається нам дуже подібною, аж до ілюзії повної ідентичності.

Наскільки такі уявлення відповідають дійсності? Відомо, що фізіогномісти та люди з великим життєвим досвідом часом дають дуже точну психологічну характеристику людині, яку вони оцінюють після нетривалого спостереження. Проте існує думка, що не слід жорстко пов'язувати окремі деталі зовнішності людини з її характером чи рисами особистості, оскільки це часто призводить до помилок. Якщо ж фізіогномічну редукцію використовувати як механізм для швидкого, побіжного оцінювання співрозмовника з метою отримати загальну, недетапізовану оцінку через брак часу й при цьому не вимагати від неї абсолютної точності та надійності, тоді це цілком доречно.

Щодо такого явища, як стереотипізація, Тетяна Стефаненко вважає за потрібне робити чіткий розподіл між стереотипами як соціальним явищем (узагальненим образом певної соціальної групи) та стереотипізацією як психологічним процесом.

Стереотипізація - основний механізм формування першого враження про іншу людину. Основою формування першого враження є соціальні стереотипи. Соціальний стереотип представляє собою відносно стійкий і спрощений образ окремої людини, групи, події, явища, який складається в умовах дефіциту психологічної інформації шляхом узагальнення особистісного досвіду і стереотипних уявлень, що прийняті в суспільстві.

Стереотип грає суттєву роль в оцінці людиною оточуючого світу, оскільки дозволяє різко скоротити час реагування, прискорити процес вивчення обстановки і особи зацікавленості. Однак, виникаючи в умовах дефіциту інформації щодо об'єкту сприймання, соціальний стереотип може бути недостовірним, формуючи помилкові уявлення про вищезазначені явища.

Одні стереотипи адекватно відображують об'єктивну реальність, інші не відповідають їй, або класифікують явища і об'єкти за вторинними несуттєвими ознаками. Реальним носієм стереотипів є група. Існують п'ять найбільш розповсюджених стереотипів:

• • професійні стереотипи;
• • статеві стереотипи;
• • етнічні стереотипи;
• • територіальні стереотипи;
• • фізіогномічні стереотипи.

 

Стереотипізація – це раціональна форма пізнання, окремий випадок процесу категоризації. Проте стереотипізація не тотожна категоризації. По-перше, люди можуть ідентифікувати іншу людину як члена конкретної категорії на основі об'єктивних властивостей, але не приписувати їй жодних стереотипних якостей. По-друге, стереотипізація відрізняється від категоризації впливом на неї відносин між групами. Окрім цього Стефаненко пропонує відокремлювати психологічні, соціально-психологічні та соціальні функції стереотипізації.

Психологічні функції стереотипізації: а) спрощення й систематизація складної та великої за обсягом інформації, яку людина отримує з навколишнього середовища; б) засіб осягнення соціального значення інформації.

Соціально-психологічні функції стереотипізації: а) міжгрупова диференціація, найчастіше оцінна на користь своєї групи; б) підтримка позитивної групової ідентичності.

Соціальні функції стереотипізації: а) пояснення наявних міжгрупових відносин; б) виправдання існуючих міжгрупових відносин; в) збереження відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

При формуванні першого враження про людину у міжособистісному сприйнятті адекватні образи сприймання і уявлення про інших людей, які склалися у індивіда,дають йому можливість діяти в певних обставинах доцільно та з максимальною ефективністю. Межі його дії пов’язані з тим, наскільки схожа або ні людина що сприймається з тими людьми, з якими суб’єктові сприйняття доводилося разом жити, вчитися,працювати, відпочивати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андреева Г.М. Социальная психология познания. Уч. Пособие. – М.: Аспект-Пресс, 2000. – 288 с.
2. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. –М.: Изд-во МГУ, 1982. - 199 с.
3. Ковалев Г.А. Психология познания людьми друг друга // Вопросы психологии. – 1983. - № 1. – С.174-177.