"Леся Українка - донька волинської землі"

 

Мета. Ознайомити учнів з життєвим та   творчим шляхом  Л. Українки.  Формувати загальнолюдські цінності. Розвивати спостережливість, допитливість. Виховувати поважне ставлення до творчості письменника; доброту, чуйність, любов до поезії.

Обладнання. Портрет Лесі Українки, мультимедія.

                                    Сценарний хід

                                   (на фоні музики)

       Учень1: Ми сьогодні з вами

Поведемо мову

Про чудову жінку,

Всім людям відому.

Оце перед вами

У квітах барвінку

Наша поетеса -

Леся Українка.

 

Ведуча1: Дорогі діти, учителі, присутні! 25 лютого виповнилось 147 років від Дня     народження всесвітньовідомої поетеси, вірної дочки України -  Лесі Українки.

 

Учень1:  Не стерлась райдужна сторінка,

Не вмерла пісня лісова,

Безсмертна Леся Українка,

Була і є повік жива.

 

Ведуча1: До вашої уваги  тематичний ранок «Мелодія Лесиного слова піснею бринить».

 

Учень1:   Тернистий шлях обравши у житті,

                 Вона ішла, не знаючи спокою.

                 І щедре серце й мрії золоті

                 Тобі несла, коханий мій народе!

 

                                   (на фоні мелодії спокійної звучать слова)

 

Ведуча2:  Кажуть, коли на світі з’являється нова людина – на небі загоряється нова зірка. 25 лютого 1871року на небі загорілась маленька, але дуже яскрава зірочка. У місті Новоград-Волинську, в сім’ї Косачів народилася дівчинка, яку назвали Лесею.

Ведуча2:   Мама її – відома письменниця Олена Пчілка, батько -  юрист. Не знали батьки в ті щасливі дні, що  доля вже готує улюбленій донечці суворі випробовування і зірку слави.      

Ведуча1:  У сім’ї Косачів було шестеро дітей: Михайло, Микола, Ольга, Оксана, Ізидора. З часом сім’я переїжджає з Новоград - Волинська до Луцька, а згодом – в село Колодяжне.

 

Учень2:  На Волині, в білому будинку,

               Серед хащ поліських лісових

               Поселилась Леся Українка,

               Дівчинка, яку пізнав весь світ.

 

Ведуча1:  Дитячі роки Лесі минули на Волині. Краса рідного краю справила на неї незабутнє враження.   Вміла вона шанувати свій народ, його рідну мову, звичаї.

 

 

                                  ( іде дівчинка, біля хати сидить бабуся)

 

Бабуся:  Куди це ти, дитино, йдеш?

 

Леся:     До лісу, бабусю.

 

Бабуся:  До лісу? А хіба ти лісовичка чи русалки не боїшся?

 

Леся:     А чого мені боятися? От я в книжечці читала про русалку, то вона зовсім не страшна.

 

Бабуся:  У книжечці? А хіба ти читати вмієш?

 

Леся:      Вмію, всі ж уміють.

 

Бабуся:   Дивна ти, дівчинко! Убрана як усі люди, і говориш по-нашому, і от читати вмієш. Хто тебе навчив?

 

Леся:       Мамуся.

 

Бабуся:    То й мати читати вміє? Щось я тебе ніде не бачила.

 

Леся:        Бо я недавно із Зв’ячева приїхала. Я Косачівна, а звуть мене Леся.

 

Бабуся:    То ти панова, донечко? Я не знала, що з панночкою розмовляю. Пани ж усе по-московському говорять.

 

Леся:        Чого ж нам мови своєї соромитись? Всі родичі так розмовляють. І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгоманов, і тітонька.

 

                                  (засмучено нахиляє голову)

 

Бабуся:     Чого ти так засмутилась, моя пташечко?

 

Леся:          Бо тітоньку в Сибір вивезли, за те, що по - українському говорила.

 

Бабуся:      Із Сибіру вертаються, не плач, моя пташечко. А коли тіточку засудили, то чи не страшно тобі по-українському говорити й одягатись?   

 

Леся:       Ой ні, бабусю, нізащо на світі своєї мови не відцураюсь!

 

Бабуся:    Що ж, завзята, рости велика!

 

Леся:        До побачення бабусю!

 

                                     (бабуся виходить. Леся сідає за піаніно)

Ведуча2:    Мала  Леся великі здібності. Читати почали в 4 роки. В 6 навчилась писати і грати на фортепіано.

                                                         ( грає)

Ведуча1: У Лесі була тітонька Еля. Дівчинка дуже любила її. Мабуть тому, що саме вона навчила її доторкнутися до клавіш фортепіано.

 

Ведуча2:  Одного разу Леся відчула страшний біль, коли дізналася, що її ніжна тітонька потрапила до Сибіру за «вільнодумство».

 

Ведуча1:   Вночі, коли всі спали, дівчинка пише вірш «Надія», і присвячує його тітоньці.

 

 Леся:    (сидячи за піаніно)  Ні долі, ні волі у мене  нема

                Зосталась тільки надія одна:

                Надія вернутися ще раз на Вкраїну,

                Поглянути ще раз на степ, могилки,

                Востаннє згадати палкії гадки…

                Ні долі, ні волі у мене нема,

                Зосталась тільки надія одна.               

 

Ведуча2:   Леся любила  уроки музики.  Та навчання довелось перервати.

 

Ведуча1:   Якось взимку, в сильний мороз, спостерігаючи в місті Луцьку за святом Водохреща, примерзла валяночками до льоду.  Настав трагічний для всього майбутнього життя Лесі день.  Вона захворіла на туберкульоз кісток. Хвороба прикувала її до ліжка.

 

Ведуча2:    Найбільшим святом для поетеси було те, коли вгамовувалась біль. Тоді вона сідала за фортепіано і грала. Леся Українка понад усе любила музику, вона чудово грала  та співала.

                                                                       (Пісня)

 

Ведуча1:  У 13 років вона починає друкувати свої вірші. Поезія для неї була її життям.   З дитинства цікавилася Леся  творчістю українського народу – піснями, казками, легендами. Ось все це надихало її до написання своїх казок для дітей.

 

Леся:     В дитячий любий вік,

              В далекім ріднім краю.

              Я чула казку. Чула раз.

              А й досі пам’ятаю.

 

Учень3:  В тридев’ятім  славнім царстві,

                Де колись був цар горох,

                Є тепер на господарстві

                Мудрий пан, вельможний Ох!

 

                                                (виходить Ох)

 

Ох:          Я усіх звірят заввишки,

                Є у мене борода, знаю край і вздовж, і вширшки,

                І кому яка біда.

                На зеленому горбочку

                Спершу я дітей приймав,

                Потім сяду в холодочку

                І почну відпочивать.

 

                                                 (сідає Ох)

 

Учениця: 1      Ось в це царство йдуть поволі

                           Хлопчик з дівчинкою разом.

                           Пісня ллється в чистім полі

                           Над ставочком і гайком.

 

                                                 (йдуть хлопчик і дівчинка і співають)

                                                           (пісня «Нічка тиха і темна була»)

 

Хлопчик1:   Ой, який чудовий ліс!

               Можна гарно жити в нім:

               І комашці, і тваринці,

               І всілякій рослинці.

 

Дівчинка 1:     Як багато квітів скрізь,

                           Все живе розквітло вмить.

 

                                               (вбігають квіти)

 

Троянда:          Я квітка пишна,

                           Троянда розкішна,

                           Росою умита,

                           Милую всіх цвітом.

 

Ромашка:        На світанку я розквітла,

                          Й напилася я роси.

                          І віночок одягла я

                          На голівку для краси.

 

Лілея:                Я біленька, запашна,

                           Пахуча та духмяна,

                           Між травицею росту,

                           Білим цвітом зацвіту.

 

Кульбаба:         Платтячко біленьке,

                           Пишне та легеньке.

                           Підросла, всміхаюсь,

                           До дощу звертаюсь.

 

Всі разом:         Дощику, дощику, припусти!

                           Поливай нам пелюстки!

 

                                          (вибігає Дощик)

 

Дощик                Дощик – кращий помічник,

                            Лінуватися не звик,

                            Капітоха вночі і вдень

                            Ллє мелодіі пісень.

 

                                        (збирають квіти, гриби, потім сідають біля дерев) 

                                                   (вибігає Конвалія)

      Конвалія:  Росла я в лісі

                  Під дубом високим,

                  Захищалась від негоди

                  Під віттям широким.

 

Хлопчик2: Та недовго навтішалась

                    Конвалія біла, -

                    І її рука чоловіча

                    Віку вкоротила.

                    Промовила конвалія:

 

Конвалія:  Прощавай. Ліс мій милий,

                    І ти, дубе високий,

                    Друже мій єдиний!

 

Хлопчик1:   Та недовго горювала

                      Конвалія біла,

                      З лісу вийшла мавка –

                      Лісова царівна.

 

                                        (виходить Мавка)

 

Мавка:        Я живу у лісі цім чудовім.

                    Надзвичайнім, різнокольоровім.

                    Мешкають зі мною разом квіти,

                    І для мене всі вони, як діти.

                    А чому ти тягнеш конвалію?

 

 Хлопчик3:                       ( хлопчик  тягне конвалію)

                      Хочу зірвати.

 

Мавка:        Та не можна!

                             Діти, квіти бережіть,

                      І ніколи їх не рвіть,

                      Бо чарівної краси

                      Не побачим  я і ти!

                      Хай вони ростуть у лузі,

                      Бо всі квіти – наші друзі!

 

Хлопчик3:    Я більше не буду рвати квіти.

 

Мавка:          Ну добре.

                       Бережіть не тільки квіти, все у нас повинно жити,

                       Все навкруг співати

                       Краще підростати!

                       Кожна  травка, деревце

                       Стане у нагоді.

                                                    ( танцюють квіти) 

                              А ось і вишеньки – черешеньки!

                       Пошукайте ви їх трохи!

                       А мені вже треба йти

                       Свої володіння берегти.

                        До побачення.

 

Хлопчик1:    Поблискують вишеньки

                      В лісі зелененькім,

                      Черешеньки ваблять очі

                      Діточкам маленьким.

 

Дитина1:      Раді б вишню з’їсти,

                      Та високо лізти,

 

Дитина2:      Ой раді б зірвати,

                      та годі дістати.

 

Діти разом:    Ой вишеньки – черешеньки,

                        Червонії, спілі,

                        Чого ж бо ви так високо

                        Виросли на гіллі?

 

Дитина:        Ой, того ми так високо

                      Виросли на гіллі –

                      Якби зросли низенько,

                      Чи то ж бо доспіли?  

 

Ведуча2:       Ще з маленьких років Леся Українка старалася переборювати всі труднощі, не плакати, терпіти.

 

Леся:        Як дитиною бувало

                 Упаду собі на лихо

                 То хоч в серце біль доходив

                 Я собі вставала тихо.

                 «Що болить?» - мене питали,

                 Але я не признавалась, -

                 Я була малою горда –

                 Щоб не плакать, я сміялась. 

 

Ведуча1:   Важко повірити, що автор мужніх сильних творів – слабосильна, хвора дівчина.

Леся жодного дня не навчалась в школі. І в дитинстві, і вже ставши відомою поетесою, Леся Українка любила багато читати.

 

Ведуча2:   Лариса Петрівна Косач була дуже обдарованою людиною: писала вірші, добре малювала, грала на фортепіано, знала 10 іноземних мов, а французькою, німецькою, італійською вона могла писати вірші. Перекладала твори найвідоміших письменників світу.

 

Ведуча1: Творчість Лесі Українки багата і різноманітна. Поетеса, як ніхто інший, вміла вдивлятись в природу, шанувати і любити її, а також вміла побачити в пташині, в деревині чи квітці людську вдачу.

 

Ведуча2: І справді з якою ніжність розповідає вона про маленьку пташину, котра не полетіла зимувати в теплі краї, а лишилась на Батьківщині.

 

Хлопчик2:                 « Мамо, іде вже зима»

 

                         «Мамо, іде вже зима,

                         Снігом травицю вкриває,

                         В гаю пташок вже не має…

                         Мамо,  чи кожна пташина

                         В вирій на зиму літає?»-

 

Ведуча1:          В мами спитала дитина 

 

Мати:                Ні не кожна, -

 

Ведуча1:           Одказує мати, -

 

Мати:                Онде бачиш, пташина сивенька

                          Скаче швидко отам біля хати?

                          Ще зосталась пташина маленька.

 

Хлопчик2:        «Чом же вона не втіка?

                          Нащо морозу чека?»

 

Мати:               - Не боїться морозу вона,

                          Не покине країни рідної,

                          Не боїться зими навісної,

                          Жде, що знову прилине весна.

                         «Нащо ж співає? Чудна!

Хлопчик2:       

                           Краще б шукала зерна!»

 

Мама:                - Спів пташині потіха одна, -

                           Хоч голодна. Співа веселенько,

                           Розважає пташине серденько.

                           Жде, що знову прилине Весна!

 

Ведуча2:        Підступна, страшна недуга назавжди затьмарила дитячу радість, занапастила молодість. Ніколи і нікому не заспівала Леся своєї колискової.

 

Ведуча1:        А зараз послухайте колискову, слова якої написала Леся Українка.

 

                                              Колискова

                                      Місяць яснесенький

                              Промінь тихесенький

                              Кинув до нас.

                              Спи, мій малесенький!

                              Пізній-бо час.

                              Любо ти спатимеш,

                              Поки не знатимеш,

                              Що то печаль;

                              Хутко прийматимеш

                              Лихо та жаль.

                              Сором хилитися,

                              Долі коритися:

                              Час твій прийде

                              З долею битися –

                              Сон пропаде…

                               Місяць яснесенький

                               Промінь тихесенький

                               Кинув до нас…

                               Спи, мій малесенький,

                               Поки є час!

Ведуча2:     Цілу збірку українських пісень, казок, ігор, віршів Леся передала нам у спадщину. Все це вона черпала із уст народних. Могутньою піснею  лунає поетичне слово Лесі Українки по всьому світі,

 

Ведуча1:     По всьому світі лунає поезія поетеси, будить від сну людські душі, наповнює серця добром. А хто не знає таких її творів, як «Мамо, іде вже зима», «На зеленому горбочку». «Літо краснеє минуло» та інші.

 

Ведуча2:       До останніх хвилин життя не залишала Леся Українка своєї зброї – поетичного слова. Уже не підводячись з ліжка, смертельно хвора, поривалась думкою до своїх творчих планів. У такому стані вона уже не могла, навіть ручку тримати в руках і все ж таки, продиктувала матері конспект майбутньої поеми.

 

Ведуча1:      Рано пішла з життя  Леся Українка.1серпня 1913року на небі згасла одна зірка: в Грузії, в містечку Сурамі перестало битися серце Лесі Українки. ЇЇ свічка догоріла, коли їй було лише 42 роки. Друзі ї родичі перевезли її тіло до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

 

Учениця2:                      Безсмертна у віках, в душі народу,

                                  Ти довго, Лесю будеш жити

                                  І ми клянемось нині щиросердно

                                  Твоїм ідеям вірно послужити.

 

Ведуча2:       Нехай у ваших серцях вічно горить і зігріває душу вогник Лесиної поезії.

 

Всі учні:                          Хто ця дівчинка білява?

 

                                         Запитає хтось із вас.

 

                                         Про її велику славу,

 

                                         Чули, певно, ви не раз!

 

                                         Що палкі вірші писала,

 

                                         Що любила рідний край.

 

                                         Та, що радістю в муках сіяла,

 

                                          Як Вітчизна велика твоя

 

                                         Вона  Лесею Українкою звалась.

 

                                         І чи краще знайти їй ім’я,

 

                                         Твори її прочитайте

 

                                         Лесю Українку ви запам’ятайте!

 

.

                      (піднімають букви з надписом « Леся Українка» і співають пісню)