Лист гетьману "Славний гетьмане України. Наш земляче Петро Конашевич-Сагайдачний!"

Славний гетьмане України. Наш земляче Петро Конашевич-Сагайдачний!

    За вікном – ХХІ століття. Але лист цей не в минуле, він – у сучасне. Звертаюсь я до Тебе, бо щиро вірю в Твою невмирущість. Ти – наш батько, Ти з нами був і є зараз, хоч у вічність відійшла душа Твоя. Вона, зболіла стражданнями свого знедоленого народу, не байдужа до нашого сьогодення. Я пишу цього листа, щоб поділитися з Тобою, мій славний гетьмане, думками про нашу з Тобою Україну, її долю, її минуле, її сучасне і майбутнє. Пишу саме Тобі, бо ми з тобою – українці, нас болять одні болі, ми прагнемо однієї мети, ми сумуємо й радіємо разом. Звертаюся до Тебе, бо для мене Ти – не застиглий у віках пам`ятник. Ти – наша совість і наша пам`ять, молився за свій народ і прохав Бога зглянутися на свою нещасну країну – дати її дітям жадану волю.

   Ти добре розумів, що народ, який не знає свого минулого, не матиме й майбутнього. І Ти не помилився…

     Пройшли роки… Багато води сплинуло. Змінилося життя українців. Наша з Тобою країна,гетьмане, стала вільною, суверенною, незалежною державою, про що Ти так палко мріяв. Гортаємо сторінку за сторінкою її трагічної й водночас героїчної долі. Бо не перекотиполе ми, не безрідні манкурти, яким все одно, яким царям служити, за кого кров проливати. Ми – прадавній народ руський , що гідний називатися власним іменням – українці.

      Ти наш  славний гетьмане, захищаючи рідні вкраїнські землі від хижих нападників, збудував дивовижної краси історичні культурні  пам’ятки, рятував свою багатостраждальну землю від вогню, насилля й гноблення. Подивись,  батьку отамане, Ти,  який йшов з ляхами супроти московітів, та не наважився їх знищити, бо вони однієї віри православної, не вагались ні миті, чи нападати на неньку нашу Україну. Плюндрують, грабують та ще лукаво брехнею поливають. Що з того, що однієї віри коли гірше бусурмана народ наш вбивають, за одне слово рідне скоса споглядають. Не знав Ти батьку, що у них то є не віра православна, а лише лицемір’я.

    За час своїх вторгнень у Крим і Туреччину  Ти визволив із важкої неволі силу-силенну бранців-християн, а також людей інших вірувань, чим осушив сльози багатьом матерям, сестрам, дідам і батькам. Шкода, що твоїм мріям до кінця не судилося здійснитися. Те, про що  ти мріяв, стало реальністю тепер. Ми живемо у незалежній державі.

     Я часто думаю: «Чому, за що нашому народові випало на долю стільки випробувань? Війни, розрухи, геноцид, майже остаточна втрата духовних цінностей, рідної мови». Я впевнений, що прийде час і ми отримаємо свідомих і впевнених у власних поглядах молодих людей, які матимуть свою Батьківщину, свої історичні корені, пишатимуться своїм родоводом і все зроблять для свого народу, його щастя й добробуту.  

З великою пошаною...