Література рідного краю:Бобринеччина

Література рідного краю

Тема: «Дарунок у спадок»

Мета:

• ознайомити студентів з життєвим і творчим шляхом поетів – земляків;
• показати тематичну різноманітність поезії;
• розкрити красу, силу, чарівність поетичного слова бобринчан;
• виховувати любов до рідного краю до своєї Батьківщини;
• удосконалювати навички виразного читання.

Форми, методи, прийоми: випереджувальні завдання, прийом «Ланцюжок думок», дослідницька та словникова робота.

Тип заняття: засвоєння нових знань.

Наочність, обладнання: фото поетів – земляків, збірки поезій , повідомлення студентів.

Перебіг заняття

І . Організаційний етап

ІІ. Мотиваційний етап. Створення атмосфери позитивного настрою.

Слово викладача:

Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

- Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські штилі.

Де ж найбільший на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі ?-

Сонце посміхнулося здаля:

- Правда, все я бачу з висоти.

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти !

Виростай дитино й пам’ятай:

Батьківщина – то найкращий край!

                                            Дмитро Павличко

ІІІ. Повідомлення теми і мети заняття

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

Викладач: Наші дослідники проаналізували лексичне значення слова «край»

Студент. Слово «край» у значенні відрізок був відомий ще давнім слов’янам. Кожне плем’я мало свою територію, яка відділялась від інших при­родними кордонами; річками, лісами, болотами тощо. Відповідно «краєм» почали називати тери­торію племені. До цього додався суфікс -іна, який вживали слов’яни для означення простору. Поряд із цим у тутешніх жителів існувало слово «окраї­на», яке означало саме «порубіжні території пле­мен».

Студент. Тлумачний словник сучасної української мови розкриває значення слова край у різних аспектах, зокрема як «місцевість, область, район та ін., що має певні природні й кліматичні особливості» і «Велика адміністративно-територіальна одини­ця поділу».

Викладач. Нема в людини місця дорожчого, ніж те де вона народилася, землі, на якій зросла. Рідний край… Його слід добре знати, вивчати його історію, культуру, мову .

Прийом «Ланцюжок думок»

Продовжте будь ласка думку:

Для мене рідний край – це……….

Викладач.  Бобринеччина - край талановитих людей. Імена, які знає вся Україна, через роки несуть із собою відголоски грози і косовиці, білих степових сніго­падів і дзвінких вод Сугоклеї. Наша земля пам'ятає славну родину Тобілевичів, Смоленчука, Загорського, Левицького, Мар'яненка, Червоніщенка, які увійшли в історію мистецтва як справжні творці вічного і прекрасного.

Звідси розпочинали свій життєвий шлях люди, які досягли чималих висот завдяки своєму розумові й праці: Петро Тодоровський, Віктор Корж, Анатолій Вишневський, Микола Шевряков, Георгій Лашкул, Леонід Капелюшний.

Розповіді дослідників

Студент 1

ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ

Бобринецький район лежить на півдні Кіровоградської області й межує на півночі з Новоукраїнським і Компаніївським, на сході – з Устинівським районами Кіровоградської області, а на півдні з Єланецьким районом Миколаївської області. Крайні точки району: північна – на північ від с.Свердлового, південна – на південь від с. Веселівки, західна – біля с.Височанового, східна – західніше с. Жовтневого.

Територія району – 1,496 тис. км, що складає 6,1 % площі Кіровоградської області.

Студент  2

СИМВОЛИ  РАЙОНУ

Опис герба

У синьому полі золотий козацький (кавалерський) хрест із синім кружалом у хрестовині та чотирма золотими пше­ничними колосками між раменами, у золотій главі - дві сині козацькі піки з червоно-срібними значками, покладені нав­хрест.

Опис прапора

Синє прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3 на якому жовтий козацький хрест із синім кружалом у хрестовині та чотирма жовтими пшеничними колосками між раменами.

Пояснення символіки

Кругоподібний козацький хрест з пшеничними коло­сками - це своєрідний солярний знак з широким обсягом позитивної символіки, в основу якої покладена життєдайна енергія сонця, що забезпечує світло й тепло на землі.

Козацькі піки нагадують про славне минуле краю, войовни­чу вдачу предків, які завше боронили свою землю від ворожих посягань.

Піка (спис) - один з найуживаніших у запорозьких козаків видів зброї. У геральдиці символізує непохитність та незмін­ність обраного шляху. Перехрещені піки означають упевне­ність та захищеність.

Декоративне оздоблення щита складене з елементів, що доповнюють зміст символіки основних його гербових фігур. Дуб символізує міць, силу, славу, могутність і витри­валість. Калина є усталеним символом України, її краси та величі.

Декоративне оздоблення створене безпосередньо для герба Бобринецького району, але при розробці витримані основні стильові особливості традиційного декору, прийня­того Українським геральдичним товариством для районів Кіровоградської області.

НАСЕЛЕННЯ

Населення району складає 31,593 тис. чоловік. Поряд з українцями тут проживають росіяни, євреї, білоруси, цигани, вірмени, гагаузи.

У районі діє шість релігійних конфесій, які об’єднують

19. релігійних громад.

Працюють 38 політичних партій, зареєстровано 12 місь­ких та 173 первинних партійних осередки.

Працездатне населення становить 16 435 чол., з них місь­ке населення - 6 057 чол.; сільське населення - 10 378 чол.

Студент 3

ПРИРОДНІ УМОВИ І ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

Геологічна будова

В основі геологічної будови території району лежить Український криста­лічний щит, який представлений твердими породами, переважно із гнейсів і гранітів, на яких сформовані осадові породи третинного періоду - глини, рідше піски, та четвертинні породи - леси.

Кристалічний щит утворює Придніпровську впадину, у південній частині якої розміщена територія Бобринецького району.

Рельєф

Лежить на південних відрогах Придніпровської височини. Поверхня - хвиляста лесова рівнина, розчленована річковими долинами і густою сіткою ярів та балок, у яких відслонюються кристалічні породи. Найвища точка над рівнем моря -218м (на північ від с. Витязівки).

Клімат

Середня температура січня -4,9°С, липня -н22,6°С. Період з температурою по­над +10°С становить 1б8 днів. Середня кількість опадів - 420 мм (близько 70% в теплий період року). Висота снігового покриву 15 см. Міститься в посушливій, дуже теплій агрокліматичній зоні. У Бобринці працює метеостанція.

Поверхневі води

На території району протікають річки басейну Південного Бугу: Громоклія, Сугоклія, Мертвовід, Гнилий Сланець, Осиковата, Бобринка, Лозоватка, Богодушка, Дрюкова. Загальна протяжність рік 331 км, із них регульовано ставками 59 км. Річки належать до типу рівнинних, переважно снігового і дощового жив­лення. Підземний стік відіграє незначну роль.

Ґрунти 

Найпоширеніші чорноземи звичайні малогумусні різного ступеня еродованості (98 % площі району). Зустрічаються чорноземи глибинні, лучні, вилугува- ні, а також лучно-болотні, болотні, торфово-болотні й дуже рідко піщані грун­ти. З материнських порід переважають леси, зустрічаються глинисті й піщані відклади, а також підпираючі материнські породи граніти. Внаслідок вирженої водної ерозії ґрунти сильно піддаються руйнуванню, що у свою чергу впливає на вміст гумусу.

Студент 4

Флора та фауна

У районі переважає степова рослин­ність. Трав’яниста рослинність представ­лена різнотравно-типчаковою формацією, осоками тощо. Найчастіше зустрічаються: житняк гребінчастий, стоколос, лобода, пи­рій звичайний, звіробій, васильки, сон-трава, линець жовтий, конюшина трійчаста, гінець звичайний, трихребетник, ромашка лікарська, чебрець і багато інших трав. Основні породи  невеликих за площею лісів - дуб (61 %), клен, липа.

З представників тваринного світу найбільш поширені в районі заєць-русак, козуля, тхір сте­повий, куниця, лисиця, ондатра, зустрічається борсук, мігрує кабан; з птахів - лелеки, біла та сіра чаплі, куріпки, фазани, лисухи, качки, гуси, а та­кож значна кількість мігруючих птахів.

Природно-ресурсний потенціал

У районі добувають граніти, гнейси, каолін, пісок, суглинок. Тут налічується 17 кар’єрів за­гальною площею 34 га, з них виробничого зна­чення - 2, інші - місцевого значення.

Земельні ресурси району складають 149 631 га, з них найбільше - 90,2 % займають землі сільсько­господарського призначення - 134 957 га (ріл­ля - 118 568 га), землі промисловості, транспор­ту - 1 068 га, оборони та іншого призначення -

20.    га, землі природоохоронного, оздоровчого та історико-культурного призначення - 0,11 га, землі лісового фонду 253 га. Землі району ха­рактеризуються значною еродованістю ґрунтів. Поверхневий змив складає 8-10 т/га, а втрати гумусу за останні 20 років становили 2 %. Роз­орювання становить 87,8 %.             

Площа, що зайнята в районі лісами й чагарниками, становить 4 752,4 га. У віданні підприємств ДЛГО «Кіровоградліс» знаходиться | щ 1473 га лісів.

На території району 229 ставків з площею водного дзеркала 1 282 га, одне водосховище з площею водного дзеркала 105 га. Прогнозні запаси підземних вод становлять 3,6 млн  на рік. Ґрунтові води знаходяться на глибині нижче 7 м, у балках до 2 м.

Екологія, охорона природи

У районі - 9 заповідних об’єктів. У долині річки Бобринка розмістився заказник загальнодержавного значення «Шумок» площею 20,10 га. Рослинний покрив цього куточка відрізняється багатством і різноманітністю.

На схилах великої балки річки Сугоклія розташований ботанічний заказник загальнодержавного значення «Богданівська балка». Для цієї території харак­терні кам’янисті відслонення у вигляді гранітних плит. Милують око затишні куточки Бобринеччини: заповідні урочища місцевого значення «Мертвоводдя», «Юр’ївська балка», «Чобіток», ландшафтний заказник місцевого значення «Булгаківська балка», пам’ятки природи місцевого значення «Слони» (гео­логічна), «Макарівська» (ботанічна), ботанічний заказник місцевого значення «Мюдівська балка».

 

Студент 5

З ІСТОРІЇ КРАЮ

Про перебування первісних людей на території краю свідчать знахідки місцевих краєзнавців Г. О. Семеська та Г. О. Лашкула. Знахідки зберігаються в місцевому краєзнавчому музеї. Біля сіл Піщаного, Малої Дрюкової, Свердло­вого, Червонозорівки краєзнавцями були знайдені сліди мешкання людини кам’яного віку так званої мустьєрської епохи (30-40 тисяч років тому). Це зна­ряддя праці з кременю, виготовлені руками стародавніх людей.

За доби неоліту, більше як 5 тисяч років тому, тут процвітала трипільська культура, про що свідчать знахідки посуду, знарядь праці та побуту тих часів. На межі ІІ-ІІІ тисячоліть трипільська культура раптово зникає.

Довгі часи наші землі заселяли скіфські племена, які на згадку про себе залишили кургани на неозорих бобринецьких степах. Скіфів витіснила середземноморська раса монгольських та тюрських племен, що прийшли з Азії або з півдня.

Мешкало на території краю й слов’янське плем’я уличі. Та після того, як цими землями пронісся страшний чорний смерч монголо-татарської навали, квіту­чий степ перетворився в Дике поле. Життя на цій землі на деякий час завмерло, але їй судилося вписати одну з найяскравіших сторінок в історію України.

В історії краю помітний слід залишила козацька доба. Нескінченні, багаті рослинним і тваринним світом поля притягували до себе посполитих людей. Не витримуючи утисків польських і литовських феодалів, тікали вони у незаселені «вольні степи».

Про те, що Бобринеччина повноправно може вважатися козацьким краєм, свідчать такі факти. Дорога з Чорнолісся в Крим пролягала через нинішній Бо­бринецький район. Тут проходив так званий Клобуцький шлях. Зліва і справа від нього були зимівники. У працях В. Антоновича є твердження, що зліва над Бобринкою і справа над Гнилим Єланцем та Мертвоводом жили козаки. Вче­ний наводить такі назви козацьких зимівників: Остапова Балка, Хутір Козачий (поряд із селом Буховецьким), Карасів хутір (поряд з с.Новосамара).

1767 року запорізький полковник Андрій Кийнаш доповів Кошу (козацькому управлінню), що недалеко від річки Сугоклія засноване поселення Малий Бобринець.

Інтенсивний розвиток Бобринця почався з кінця XVII століття. З другої половини XIX століття помітно пожвавилося культурне життя, що було тіс­но пов’язане з діяльністю корифеїв українського театру М.Кропивницького, І.Карпенка-Карого, братів Тобілевичів.

Слово викладача

І сьогодні на Бобринеччині живуть і горять вогнем творчості звичайні люди; вчителі, працівники культури, пенсіонери, студенти. Однак є в них щось надзвичайне. Можливо, це вміння знаходити в буденній скруті оптимізм і глибоко відчувати любов?

Мені здається, що всіх, хто так чи інакше пов'язаний з Бобринцем, об'єднує почуття відданості, небайдужості.

Усі ми досить різні, але наша спільна колиска — зі степової верби.

Літературне життя Бобринеччини не можливо уявити без Бевзенко Євгенії, Володимира Лашкула, Дем’яна Неклеси, Світлани Чорної, Валерія Ланецького, Михайла Катани, Валентини Зеленської.  Небайдужість до проблем сьогодення, щирі людські почуття, оспівування величі і краси природи, історичних подій - ось основні теми, які не залишили байдужими наших поетів.

Повідомлення студентів про життєвий шлях земляків

 

БЕВЗЕНКО ЄВГЕНІЯ

Народилась 1949 року в м, Олександрії у робітничій сім'ї. Шестирічною переїхала в с. Пустопілля, де жили батьки матері. Закінчила Олександрійське педагогічне училище. Працювала в Новоукраїнському, Бобринецькому районах, у Бобринецькому будинку дитячої творчості керівником гуртків вишивання, духовної культури і поезії. Зараз на пенсії. Друкувалась у місцевій пресі.

ЗЕЛЕНСЬКА ВАЛЕНТИНА

Народилася 1945 року в м. Києві. Закінчила Стебницьку середню школу, що на Львівщині, та Дрогобицький державний педінститут ім. І.Я.Франка: філологічний факультет, спеціальність — російська мова та література. В 1968 році переїхала на Кіровоградщину с. Свердлове. Працювала в Червонопільській школі вчителем української мови та літератури. З 1972 року — у Свердловому. Нагороджена Почесною грамотою Міністерства освіти України 1997 року за вагомий внесок в удосконалення навчально-виховного процесу.

КАТАНА МИХАЙЛО

Народився 1937 року в селі Плетений Ташлик Маловисківського району Кіровоградської області.

Після закінчення середньої школи навчався у Златопільському технікумі, згодом у Білоцерківському сільськогосподарському інституті на зоотехнічному факультеті.

З 1962 року працював у Бобринецькому районі Кіровоградської області: зоотехніком радгоспу ім. Куйбишева головним зоотехніком радгоспу ім. Рози Люксембург.

ЛАНЕЦЬКИЙ ВАЛЕРІЙ

Народився 1954 року в с. Федіївка Бобринецького району. По закінченні школи-інтернату № 2 в м. Кіровограді навчався у Бобринецькому СПТУ-32. Працював у колгоспі. Зараз продовжує працювати у Федіївській школі слюсарем.

ЛАШКУЛ ВОЛОДИМИР

Народився 1938 року у с. Інгулець Устинівського району

Кіровоградської області. 1956 року, закінчивши ремісниче училище в 

м.Миколаєві, за комсомольською путівкою поїхав у Казахстан 

(м.Петропавловськ). Після служби в армії одружився і перебрався 

до Бобринецького району. Працював слюсарем, вагарем та завідувачем складів та току. Зараз на пенсії.

Друкуватися у районній та обласній періодиці почав з 1966 року: газети «Честь хлібороба», «Молодь України», «Саквояж», журнал «Ранок».

 

ОРЛОВА МАРИНА

Народилась 1964 року. Закінчила Харківський аграрний університет та педагогічний факультет Київського аграрного університету. Працювала в Запорізькій області. Працювала викладачем Бобринецького сільськогосподарського технікуму.

ЧОРНА СВІТЛАНА

Народилася 1976року в м. Бобринець. Після закінчення ЗОШ № 5 вступила до Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка.  З 1998 року працює в Бобринецькому коледжі ім. В. Порика Білоцерківського НАУ викладачем української мови та літератури.

ДЕМ`ЯН НЕКЛЕСА

Народився 1925 року в селі Пустопілля (Полум’яне) Бобринецького району Кіровоградської області. Із самого дитинства Дем'ян писав вірші. Майже всі вони зберіга­ються в пожовтілих від часу зошитах. Мама і тато виховували їх, шістьох дітей, на любові до української народної пісні: як би холод­но не було в хаті, завжди в ній лунали пісні. Дем'ян мріяв стати музикан­том. Не судилося, в життя увірвалася війна. Зараз Дем’ян Дем’янович на пенсії.

 

Слово Викладача

Дійсно всі ці люди входять до Бобринецької літературної студії  «Спадок». Кожен з них має свою збірочку поезій, з якою ми сьогодні на занятті познайомимось. Поезія – духовний скарб наших земляків. І вони без вагань дарують його нам у спадок.

Розповіді літературознавців

Поезію поетів – земляків, за своєю тематикою, можна розділити на три категорії: патріотична, інтимна, пейзажна лірика.

Патріотична лірика

Виразне читання поезії

БОБРИНЕЦЬКИЙ КРАЮ!

Білик Ірина

О Бобринецький славний краю!

З роками став такий старий...

Та все ж дивуєш фарбами розмаю,

Бо ти в душі багатий, молодий!

На тебе я дивлюся і радію.

На парки, вулиці, музей.

Це місто має втілити надію

Для обдарованих цих учнів і людей.

Історія повік твоя не згасне,

О віра, як свіча та, не згорить.

Тому, що пам'ять наша світла й ясна

І незабутня в місті кожна мить.

О Бобринецький мій просторий краю.

Малесенька частинка в світі цім.

Ти нас усіх завжди оберігаєш,

Щоб ми тримали щастя у руці.

ІСКРИНКА

Гордієнко Віра

Рідна земле моя,

Я іскринка твоя.

Що зненацька на землю упала

І на диво усім,

І на заздрість усім

Незгасимим вогнем запалала.

 

Я палаю завжди.

І немало вже літ

Я палаю щодня без зупинки,

Я кохаю життя

І народні пісні,

І ніколи не знаю спочинку.

 

Хай іскринки мої

Полетять у серця

Усіх діток, яких я навчала.

Хай запалять вони

В їхніх душах вогонь.

Щоб любов до вітчизни палала.

 

Щоб палала любов

До землі й до людей.

До життя і до рідного краю.

До травинки в росі

І до стрічки в косі.

Бо найбільше цього я бажаю.

моє СЕЛО

Валентина Зеленська

Моє рідне село, ти в степах пролягло Бобринецьких від краю до краю.

І здається мені, кращих тебе із сіл,

Що на рідній землі, я не знаю.

Ці безмежні степи і волошки в житах.

Жайвір в висі, і трави шовкові.

Як тебе не любить, рідне, миле моє,

Вишнопінне, чудове Свердлове.

 

Вздовж доріг пишнокронні тополі шумлять.

Квітів море вздовж кожної хати.

Незрівняна краса — лише вмій споглядать...

А як люди тут люблять співати!

СПАДОК

Світлана Чорна

 

Ще з кочових племен прадавніх

Прийшли до нас через віки

Як спомин українців славних

Як витвір Божої руки

 

Цей вільний степ, каміння, річку

Оцю незайману красу

Усім майбутнім поколінням

У спадок щиро піднесу.

 

СЕЛО

Дем’ян Неклеса

Село — це соняшник і жито,

Чебрець, пшениця й сон-трава.

Дитя замурзане, невмите

Й від сонця біла голова.

Це річки мова тихоплинна

І спів невтомний солов'я.

Це там, де гарна пісня лине

Дівчат, що їдуть на поля.

Курей кудахкання невпинне

За тим, що зайняте гніздо.

Теляти рев, такий нестримний,

Коли в руках бачить відро.

Це там, встають де дуже рано

(Селянська доля вже така),

Й коли на серці ніби рана,

Як сонце грізно припіка.

За тим, щоб не спекло надію

І марно не загинув труд,

Щоб все збулось, про що так мріяв,

Й не стать в заклад природних пут.

Це в пам'яті моїй прошито,

Ввійшло з дитинства в мою плоть

Й моїми предками прожито

Міткою збілених волос.

Виразне читання поезії

Пейзажна лірика

ДЗЮРЧИТЬ СУГОКЛІЯ

Дем’ян Неклеса

Дзюрчить Сугоклія прозора —

Найкраща ріка із річок.

В ній світяться рибки, мов зорі,

І вуж виповза на пісок.

Поля простяглись неозорі,

Пливучи ген за виднокрай.

Хуторе мій, моя зоре,

Милий серцю батьківський край.

 

Пейзаж:

Євгенія Бевзенко

***

Зимонька пухнаста полем походжає.

Стелить без упину сніжні килими,

Валянки деревам теплі одягає.

Сніжками в долині грається з дітьми.

Зимонька пухнаста, біла та іскриста

Застеляє пухом стежку до двора.

Край віконця вишня в срібному намисті

І калина в шубці з білого хутра.

Зимонька пухнаста, ніжна і дбайлива.

Ковдрою вкриває сонні береги.

І куди не глянеш —диво, диво, диво.

Мов летить, кружляє казка навкруги.

 

ЛЕЛЕКА

Валерій Ланецький

 

Спитав я лелеку: «Чому ти сумний?»

 Прибувши здалеку, він вилив свій біль:

«З далеких земель поспішав я в цей край.

Де гарнії села, природи розмай.

Та десь все поділось, пропало кудись.

Біда в моїм краї, куди не поткнись.

Тому я сумую і маю скорботу.

Бо зовсім не стало для мене роботи,

Бо бачу, що вже до селянської хати

На зможу я більш принести немовляти...»

 

 

 

 

МОЯ ЗЕМЛЯ

Марина Орлова

Все те, що поглядом окину:

Сади, діброви, ліс, поля,

Я тут живу, душею лину —

Це рідний край, моя земля.

 

І Навколо луки зеленіють.

Милуюсь барвами зорі,

А серце тішиться й радіє —

То дяка Матінці-Землі.

 

Зерном пишається пшениця,

Колоссям хвалиться ячмінь.

На осінь буде паляниця

І харч для всіх земних створінь.

 

Ось кукурудза гордовита.

Буряк вже листя розіклав.

Квітує гречка оксамитом.

Здається, кум туди стрибав...

 

Ген-ген, десь там на видноколі

Вже сонце обрій обійма.

Дрімає трактор на приколі,

Лиш півень галас підійма.

 

Рожеві спалахи дзвіниці.

Вже працьовито джміль бринить,

Спішить по воду молодиця.

Тільки відеречко дзвенить.

 

...Весна вдалася клопіткою.

Великі справи на селі:

Відчути плугом, бороною

Найменшу грудочку землі.

 

В музеї спочива мотига.

Воли близ ясел не ревуть,

Могутня техніка застигла.

Команду в поле вийти ждуть.

 

Земля — це втіха і турбота.

Труд нелегкий, не для нероб.

За мужню й віддану роботу

Звання почесне — хлібороб.

 

І з кожним днем все більш люблю я

Ставки, діброви, ліс, поля...

Я тут живу, я тут працюю.

Це рідний край, моя Земля!

 

ВЕСНА

Світлана Чорна

Прийде весна й покличе до роботи,

Птахи вже повернулися здаля.

Так хочеться забути про турботи,

Бо знову зачарує всіх земля.

Знов зацвіте горицвіт з сон-травою,

І заворкочуть котики верби.

Зазеленіє пишно гай в обнові,

Нас залоскочуть запахи весни.

І буде тепла й лагідна погода

Весела, світла, сонячна, ясна!

Оновиться й розквітне вся природа.

Бо запанує на землі весна.

Виразне читання поезії

Інтимна лірика

ОДИН МУДРЕЦЬ

Світлана Чорна

Один мудрець сказав слова:

«Наше житя — як довга нива».

Хвилює нас п’янка трава,

Й приваблює осіння злива.

 

Не знаем долі наперед,

Але вигадуємо нову.

Чужа нас вабить, наче мед,

Свою ж, клянем уперто знову.

 

Якби ту долю обмануть,

Й усе життя своє змінити,

Перехитрити, повернуть!

Та час не можна зупинити.

 

Один мудрець сказав слова:

«Наше життя — як довга нива».

У нього мудра голова.

Від мудрості, напевно, сива.

 

МИ З ТОБОЮ

Світлана Чорна

 

З тобою нас благословив Господь,

І нас уже не роз’єднати.

З тобою ми, як кров і плоть.

Яку нікому не здолати.

З тобою ми, як два крила.

Два береги одної річки,

З тобою ми, як світло й мла,

Як дві сльози одної свічки,

З тобою ми добро і зло,

Що люди творять на планеті.

Мені з тобою повезло,

Ми ноти дві в однім сонеті.

 

ІНОДІ ДЛЯ ЩАСТЯ ТАК ПОТРІБНО МАЛО

Євгенія Бевзенко

 

Іноді для щастя так потрібно мало!

Посмішка привітна, крапля ніжних слів...

І здається, раптом сонце засіяло

Серед непроглядних і важких снігів.

Слово гасить бурю і скресає море.

З серця темна-темна хмаронька тіка,

І найбільше навіть меншим стає горе,

І з душі людської розпач й біль зника.

Не скупіться, люди, на слова привітні

І даруйте радо посмішки весь час.

Ліки ті, звичайно, не завжди помітні.

Та лікують краще у багато раз...

А тоді і доля, досі непривітна.

Стане неодмінно доброю до вас.

 

ТОДІ ЦЕ СТАЛОСЯ...

Михайло Катана

Тоді це сталося... Гадаю,

Під солов'їний спів в гаю.

Про тебе з думкою лягаю,

Про тебе з думкою встаю.

Нехай це марево триває.

Його ні з ким не розділю.

Про тебе з думкою благаю,

Про тебе з думкою молю.

Чи ще побачимось, не знаю.

Але поки що наяву

Про тебе з думкою страждаю,

Про тебе з думкою живу.

 

НАРЕЧЕНА-ЧЕРЕШНЯ

Валерій Ланецький

Стоїть в саду черешня пишно-біла —

Вінець земної цноти й чистоти.

Поглянув я — і серце защеміло...

То ж не черешня, то, кохана, — ти.

Це ти наділа знову сукню білу.

Жадана і омріяна моя.

До мене ти лебідкою летіла,

І лебедем до тебе линув я.

Цвістиме ця черешня знов і знову.

Весільною буятиме красою.

А ти, кохана, вір моєму слову:

Навік я зачарований тобою!

Слово викладача

Завершити літературне читання я б хотіла рядками Володимира Лашкула, бо хочу аби кожен з вас поніс через роки у майбуття частиночку цієї поезії.

БОБРИНЕЦЬКИЙ КРАЙ

Володимир Лашкул

 

Як буваю в далекій чужій стороні,

мене кличе мій край Бобринецький

Вознесенський собор, парки, школи ясні –

це усе Батьківщиною зветься.

Тут колиска моя, тут батьки молоді

мене вдвох провели по стежині,

з перших кроків ти, Бобринцю, рідним нам став

і таким залишився донині.

Рівних вулиць ряди і вишневі сади

і каштани нагадують Київ,

до якої оселі у нас не зайди –

тебе всюди з гостинністю приймуть.

Моє тихе містечко, я в серці несу

тобі вірність, хоч сиві вже скроні,

я тобі благодаті та миру прошу,

простягнувши до неба долоні.

Нехай сонце промінням своїм золотим

Бобринеччини землю зігріє,

тихий дощик зросить, чесна праця зростить,

і плодами земля зарясніє.

Нехай родить земля, колосяться поля,

квітнуть вишні, бузок і калино.

Ноймиліша, чарівно домівка моя - 

батьківщина мала. Батьківщина. 

Заключна бесіда:

- який дарунок у спадок залишили нам поети – земляки?

- що означають для Вас слова кохання, любов?

- моє найбільше відкриття на занятті?

 

V. Домашнє завдання

Написати вірш про рідний край.