Література рідного краю (Миколаївщина). Микола Вінграновський. «Первінка». Правдивий показ раннього дорослішання «дітей війни».

Урок української літератури

Учитель: Герасименко С.В.

Клас: 5

Тема: Література рідного краю. Микола Вінграновський. «Первінка». Правдивий показ раннього дорослішання «дітей війни».

Мета: ознайомити учнів із письменником Миколаївщини; на  прикладі героїв твору показати становище людей в роки війни, ті випробування, що випали на їх долю, розкрити і пояснити мотиви поведінки героїв твору; розвивати спостережливість, емоційність сприйняття художнього тексту; розвивати навички вибору художньої літератури для читання, переказу прочитаного та висловлення власної думки, роботи з текстом; виховувати почуття співпереживання й симпатії до героїв твору, повагу до людей, які зазнали лихоліть війни.

Обладнання:  портрет письменника, збірка творів «Первінка», роздруковані тексти, ілюстрації до твору, презентація, учнівські малюнки.

Хід уроку

I.Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку.

1. Бесіда.

1) Що ви знаєте про часи Другої Світової війни?

2) Як ви уявляєте ті події?

3) Хто такі діти війни?

2. Слово вчителя

Сьогодні на уроці ми познайомимось із письменником Миколаївщини Миколою Степановичем Вінграновський, який на собі відчув лихоліття війни та перелив свої почуття й переживання в творчість. Ми проаналізуємо його твір «Первінка».

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

1. Випереджувальне завдання для учнів. Розповідь-презентація про М. Вінграновського. Микола Вінграновський народився в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області 7 листопада 1936 р. в районі «Птахокомбінат». Будинок, що зберігся і нині, знаходиться в мальовничому місці, на березі водойми «Ломка». Потiм сім'я переїхала в р-н «Богополя». Там же, в школі № 17 він здобув середню освіту. Однокласники з особливою теплотою згадують про цю людину. Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам'ятав лише степ: «Скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». Не знав він тоді ще ні Дніпра, ні Довженка. А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.

Акторська, режисерська діяльність

Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу. Однокурсниками Вінграновського були Георгій Шенгелая, Лариса Шепітько, Отар Іоселіані, Роллан Сергієнко, Віктор Туров. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі М. Вінграновського. Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум'яних літ» (1961), автором якого був Олександр Довженко. За найкраще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви великою знаменитістю, про що він сам розповідає в есе «Хто і що для мене незалежність України», і в повісті «Пересадка». Проте розбурхана «хрущовською відлигою» столиця геть неприхильно зустріла вже сформованого і режисера, і літератора, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм.

Миколі Вінграновському таки вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941–1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999).

Літературна діяльність

Дебютував Микола Вінграновський добіркою поезій у журналі «Дніпро» (ч. 2, 1957), відтак — у «Жовтні» (нині «Дзвін») (ч. 8, 1958), «Вітчизні» (ч. 5, 1960) і «Прапорі» (нині «Березіль») (ч. 8, 1960). Публікація в «Літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча. В «Атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного.

Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. Письменник стверджував: «Українське поетичне кіно — це така сама вигадка, як вигадка й про нас, що ми — шістдесятники. Немає шістдесятників, сімдесятників — є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік».

1967 р. побачила світ друга поетична збірка «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99… У 1971 році вийшла збірка «Поезії», у 1978 — «На срібнім березі». Між цим були зйомки фільмів, написання прозових творів, сценаріїв.

У цей же період поет багато працює над дитячими творами. Ще на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з'явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші.

У 1982 р. побачила світ збірка «Київ», згодом — «Вибране» (1986), передмову до якого написав Іван Дзюба. Двома роками раніше Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті «Сіроманець», «Первінка» та інші.

Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні»; роману «Северин Наливайко».

Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004). Постановник десяти художніх та документальних фільмів.

Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відділенні ПЕН-клубу.

С. Йовенко у 2012 р. обгрунтувала авторство Вінграновського щодо кількох поезій, які і далі продовжують приписувати В. Стусу .

Помер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

2. Слово вчителя.

Під час Другої світової війни Микола Вінграновський був іще дитиною. Але враження про воєнне лихоліття-розруху, голод, очікування батька з фронту, важку працю на відбудові господарства залишилися на все життя. Страждали не лише люди, а й тварини, що були поруч. Часто вони ж і допомагали, підтримували, як, наприклад, корова-годувальниця, вірний Собака з повісті М. Вінграновського «Первінка».

3.  Евристична бесіда, виконання завдань.

• Про кого повість «Первінка» — про людей чи про тварин?
• Що ви дізналися нового з історії?
• Які поняття вам не зовсім зрозумілі?

Чому мати доручила своєму малолітньому синові таку відповідальну й важку справу — купити корову і привести її з містечка в село?

• На Миколці, як і на багатьох інших людях був поганий одяг, дране саморобне взуття. А на узбіччі дороги лежало багато нечистого доброго одягу. Чому його не брали?
• Уявіть, що ви самі йдете вночі дорогою з базару додому (такою, якою ішов герой повісті). Опишіть свої почуття й переживання.
•  Як ви думаєте, чи був родичем Миколчиній сім’ї дід Рятушняк? Як пояснити ставлення до хлопця Марії?
• Чому Собака пристав до хлопчика з коровою, хоч навкруги було багато їжі? Як він зреагував на появу Миколчиного батька, недивлячись на те, що ніколи його не бачив?
• Яку таємницю зберігав дід Рятушняк усю війну, сам, напевно, голодуючи?
• Як змінився настрій селян, жінок-удів, коли вони почали носити зерно?
• Прокоментуйте діалоги колгоспників із лейтенантом та генералом. Про що вони свідчать?
• За допомогою «усного малювання» покажіть, як селяни орали літаком.

4.   Робота над характеристикою головного героя повісті

Доведіть за допомогою висловів із тексту, що Миколка має зазначені риси характеру. (Учні заповнюють таблицю.)

5. Робота над складанням схеми.

Завдання: заповнити схему стосунків героїв.

4

ІV. Закріплення вивченого.

 1. Гра «Уяви ситуацію».

1)         У Миколки вкрали на базарі гроші (або він їх загубив).

2)         Миколці для купівлі корови трішки не вистачило грошей.

3)         Миколку й корову оточила зграя здичавілих собак.

4)         У селі не стало хат із солом’яною покрівлею і Первінку нічим було годувати.

5)         Собака став тягати курей у сусідів.

6)         Генерал поряд не проїжджав, а лейтенант сказав, що це зерно крадене й хотів його відібрати у селян.

7)         Син діда Рятушняка не прилетів на літаку, а прийшов з поїзда.

Опишіть, як би, на вашу думку, діяли герої твору, а як особисто ви.

2. Бесіда

• Поясніть, чому письменник дав таку назву оповіданню.
• Чому так рано дорослішали діти?
• Чи змогли б ви бути такими, як Миколка?
• Чи був у вашому житті випадок, коли ви вчинили, як доросла людина? Розкажіть про це.

V. Підсумок уроку. Оцінювання учнів.

Метод «Мікрофон»:

• Що ви відкрили нового для себе в цьому творі?
• Які висновки ви зробили для себе?

VІ. Домашнє завдання

Скласти уявний діалог з Миколкою або написати міні-твір «Чи хотів би я мати такого друга, як Миколка?». Додатково: скласти сенкан.