Література рідного краю. Презентація «Камертон поезії Олександра Танцюри»

Що ти зиркаєш так похмуро, Безталанная доле моя? Так, це я – Олександр Танцюра, Як завжди, із маленького “я”…

Народився 1 липня 1964 року в селі Тарасівці Тульчинського району Вінницької області. Літературною діяльністю почав займатися у 1999 році. Член районного літературно-мистецького об’єднання “Оберіг” з 2003 року. Поетичні твори друкувалися в газеті “Тульчинський край” ,“Вінниччина”, журналі “Вінницький край”. Помер 10 червня 2010 року. У 2011 році, за рік після смерті, вийшла із друку збірка “Там, де сумують журавлі”. У віршах поета відчувається неповторний авторський стиль, образність і , головне, небайдужість та пристрасна любов до Батьківщини. Жив такий поет… Поет, нікому не корись, Не поспішай у корифеї. Через роки, повір, колись Хтось воскресить твої ідеї…

Дитячі роки Із спогадів матері Ніни Григорівни: “ Писав вірші з дитинства, захоплювався малюванням, інколи бешкетував, як і всі діти. Найбільше вабила мандрівка – у поле, в ліс, до кар’єру. Змалечку любив одягати українську вишиванку, все просив, щоб вишила власноруч… Пізніше, вже дорослим, і вірш написав “Сорочка і хрестик”. Із часів далеких, із часів прадавніх Вишита сорочка, хрестик православний, Освятив священик, вишивала мати, Щоб в краях далеких рід свій пам’ятати. Ткана сорочина в хрестик вишивана, Мальви та калина, мов на серці рана. Маки паленіють в морі волошковім, Квіти на сорочці, ніби згустки крові.

1971-1981 – Тульчин. Школа №1. Переможець районних і обласних змагань із вільної боротьби. 6 дипломів і 6 грамот. 1981 - Навчання в Тульчинському ПТУ. 1982 – 1986 – Роки служби в Чехословаччині. 1986 – Тульчин. Пожежна частина. Порятунок людини під час пожежі. 1987 – Перебував в місті Нагорний Карабах. 1998 - Працював в Одесі. 1999 – Початок літературної діяльності. Перший вірш “Три акації” 2003 – Член літературно-мистецького об’єднання “Оберіг”. 2004-2010– Працює в лісовому господарстві. Без лелек немає Батьківщини, Є простори, є високий літ, Без лелек немає України… Хрест на околиці села, який поставив поет

Тарасівка Спекотно.Літо.Спасівка. Медово у саду. Долиною в Тарасівку До свого дому йду. Під шлях столітній з липами Дорога пролягла. Осика листям схлипує По греблі до села. У тім селі околиця, Де тиша до небес. Світанок Богу молиться, Цілує вітер хрест. Кружляє в небі ластівка, Літають журавлі, А краще, як в Тарасівці, Немає на Землі. Додому Коли вже набридає геть усе, Відчуєш смуток, в серці біль і втому, Життя бурлить, шалено нас несе, Але приб’є до берега – додому. Додому, там, де верби над ставком, Акація, як сніг січневий, біла, Де пахне м’ятою і свіжим молоком, І сонечко, що соняхом зацвіло. Додому, до дитинства, до села, В край, де немає заздрощів і злості, Прощається ганьба і похвала, Де ми завжди жадані, любі гості. Додому, там, де кривда не живе, Найкращої в цілому світі хати, Щоб у старому бачити нове, Додому, там, де будуть нас чекати. За горою, що тихо дрімає, За посадкою білих беріз Щохвилини мене виглядає Те село, у якому я ріс. Те село, де ступав перші кроки, Вперше плакав і вперше любив, У якому не був стільки років, Без якого чи жив, чи не жив. Жив далеко, та бачив ночами Осоку за городом в росі, І калину з палкими очима І блукав вулицями у сні. Тут хати найбіліші у світі, В криницях – кришталева вода, Наймиліші тут бавляться діти, Тут мене оминає біда. За горою, що тихо дрімає, Там співає в гаю соловей. В цілім світі для мене немає Місця кращого й рідних людей.

Камертон поезії О.Танцюри Поет – людина крилата. Платон Живучи у місті, завжди згадував рідне село, милі серцю краєвиди. Повернення додому було справжнім щастям. Громадянська лірика ( “ Чому я так люблю оцю калину…”, “Три акації”,”Додому”, “Сорочка та хрестик”…) Розумів справжній сенс життя. Філософська лірика ( “Істина”, ) Поет умів радіти красивому, умів бачити в навколишньому світі все незвичне. Дуже любив ліс, тому й пов'язав з ним своє життя. Він розумів мову дерев, квітів, птахів і звірів, умів бачити красу й закохувати в неї нас. Пейзажна лірика ( “Згоріло літо…”, “Роса сідає на траву…”, “За калиновим небокраєм…”, “Полум’ям калина запалила ліс…”, “Село куняє…”) Мотиви лірики Пейзажна Громадянська Філософська

Кружляє лист і падає в траву, А ми цей скарб затоптуєм ногами. І може, й я, як лист оцей паду, Що без жалю розтоптаний слідами. Кружляє лист і падає в траву, А ми цей скарб затоптуєм ногами. І може, й я, як лист оцей паду, Що без жалю розтоптаний слідами. Кленовий лист, Карбовані краї. Яка краса, Які тут візерунки!

На поетичному небосхилі літературно-мистецького об’єднання “Оберіг” Був непримітний, не кидався у вічі яскравою зовнішністю, але володів величезним духовним потенціалом, мав гаряче серце, міцну волю, розумів справжній сенс життя. Шукаєм істину, ідем у майбуття, А істина нетворена й нетлінна, Вона ввійшла з народження в життя: На небі- Бог, у серці – Україна! У Олександра було нелегке життя. Він пройшов крізь чужину, але все це не остудило його душу, закохану в навколишній світ. Він був надзвичайно скромним і старався залишитися непомітним. Коли знайомишся з його поезією, особливо громадянською лірикою, то розумієш, що неабияка особистість писала ці рядки. Досконало знати історію України, свого краю, щиро перейматися проблемами своєї Батьківщини, так любити свою Тарасівку міг тільки щирий патріот. Я люблю оці мальви й калину, Аж до болю, до скрипу зубів, Бідолашну мою Батьківщину І її безталанних синів. Творчий спадок, що він нам залишив, ніколи не зміліє, не вичерпається, а буде надавати духовної наснаги всім тим, хто хоч раз доторкнеться до його творчості. Л.Маслова

Пам’яті поета-земляка Олександра Танцюри Є люди надзвичайні, Талант в яких від Бога, Тяжкі у них життя дороги Та долі нелегкі… Тарасівка плекала талант поета Танцюри. Не дають його нам забувати.