Література Середньовіччя

8 клас. Література Середньовіччя. Васильєва Л. А. Вчитель зарубіжної літератури ОНЗ «Іванківська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2».смт Іванків, Київська область

Середньовіччя як доба, її хронологічні межі Хронологічні межі Середньовіччя визначаються по-різному. Все ж загальноприйняті такі: Література раннього Середньовіччя /ІІІ-ІV – Х ст./ Література зрілого Середньовіччя/ХІ – ХІV ст./

Термін «середні віки»Термін «середній вік» /від лат. medium aevum/ виник в Італії в ХV – ХVІ ст.у колах гуманістів. Середніми віками до­слідники називають тривалий період в історії Західної Європи між античністю та Новим ча­сом ( з V до середини XVII ст.) Тобто період з моменту падіння Західної Римської імперії і до першої буржуазної революції загальноєвропейського значення — Англійсь­кої революції 1640—1660 pp.

Суспільно-політичні події що визначили добу Середньовіччя?Падіння Римської імперії;Крах античної державності в Європі, спричинив занепад античної культури і заклались основи нової культури;На уламках Римської імперії утворилися так звані «варварські держави». Почався процес формування нових націй і народностей, а значить і нових мов , національних літератур;

Суспільно-політичні події що визначили добу Середньовіччя?У суспільстві виникли нові феодальні відносини;Складалася нова ієрар­хія станів: духовенство, феодали-землевласники, селяни;Стрімкий розвиток міст призвів до збільшення кількості місцевого населення, до організації ремісничих цехів, а значить і до виникнення нових міських осередків культури.

Ідеологічні засади Середньовіччя. Поширення світових релігій: християнства ісламу, буддизму. У ХІ ст. виникли самостійні церкви: православна і католицька. Одним із головних важелів у суспільстві стала релігія, християнська католицька церква, яка була величезною політичною і суспільною силою.

Ідеологічні засади Середньовіччя. Церква була своєрідною «державою в державі». Яка не визнавала над собою світської влади і суду, часом і сама здійснювала судочинство. Майже до ХІІІ ст. церква володіла монополією на освіту. Таким чином духовенство розробляє найбільш ранню писемну літературу. Укріпленню могутності церкви в епоху існування багатомовства сприяв той факт, що духовенство володіло єдиною міжнародною мовою – латиною.

Філософські засади Середньовіччя. У різних куточках світу утворилися специфічні філософські системи;У літературних творах доби є чимало роздумів про сенс буття, про стосунки людини з богом, про її місце на землі; про боротьбу тілесного і духовного.

Загальна характеристика літератури Середньовіччя

В середні віки складаються п’ять нових культурних зон:Індійська;Східноазіатська, Близькосхідна, Візантійська, Західноєвропейська.

Напрямки розвитку середньовічної літератури: Клерикальна /церковна/література – писемна література на латині:житія святих;повчання;літургійна поезія;гімни;видіння;трактування біблійних текстів;поезія вагантів. МОВИ: Латина. Старослов’янська. Санскрит. Арабська

Особливості клерикальної літератури1) дидактичність (повчальний моралізований настановний характер);2) проблематика – пропаганда аскетизму (відмова від земних чуттєвих задоволень), пропаганда опису загробного життя, ствердження верховної влади церкви;3) звеличення церкви над мирянами.

Жанри клерикальної літератури1) житія святих (головна мета – прославити релігійний погляд);2) легенди (жанр легенди носить більш народний характер, вільний від жорстокого аскетизму);3) гімни;4) видіння загробного життя (видіння потойбічного світу використовують, щоб залякати грішників, Великим грішникам показують видіння пекла. До праведників приходили видіння райського життя);5) псалми.

Поезія вагантів. Поезія вагантів (або голіардів) - так у середньовіччі називали мандрівних священиків, які не мали своїх парафій, монахів-утікачів, попів-розстриг, котрі через одруження чи пияцтво втратили духовний сан. "Ваганти (лат. - мандрівні), голіард (старофранц. - блазень)". Термін "ваганти" вживається переважно в германських землях, а "голіарди" - в романських та в Англії. У пошуках кращої долі ваганти мандрували європей­ськими путівцями, заробляючи на прожиття складанням віршів та пісень. З часом їхні ряди стали поповнюватись за рахунок молоді, яка вчилась у світських школах та університетах. Це безжурне плем'я радощі та прикрощі свого вільного життя висловлювало у піснях і віршах латинською! Розквіт вагантської поезії припадає на XII – ХІІІ ст. Поезія вагантів здебільшого була анонімна.

Світська література:народна література: міфи, легенди, балади, пісні; героїчний епосфеодально-лицарська література:лицарський роман;куртуазна лірика /поезія трубадурів/. Міська література.сатиричні й дидактичні жанри. Здебільшого це короткі побутові сценки, в яких розкриваються ті чи інші риси характерів пер­сонажів. Об'єктами сатири ставали безпутні, жадібні клірики, пройдисвіти купці, шахраї, дурнуваті селяни, розпусні жінки, обдурені чоловіки. Найпопулярнішими жанрами міської літератури були короткі оповідання комічно­го чи сатиричного характеру.

Героїчний епос. Середньовічний героїчний епос – це фольклорні твори різних народів, які було створено в добу Середньовіччя /ХІ – ХІІІ ст../, добу становлення держав і народностей, в епоху, коли зміцнювалась влада монархів. Всі ці твори продовжували розвиватись в усній формі, оскільки народ не мав ще доступу до писемності.

Героїчний епос

Лицарський роман Лицарський кодекс: васальне почуття обов’язку, вірність своєму сюзерену;захист рідної країни і віри;боротьба проти зовнішніх ворогів, іновірців; культ прекрасної дами.

Поезія трубадурів. Трубаду́ри (фр. troubadoures [tɾuβaˈðuɾ],   окс. trobar «знаходити» (складати вірші)) — середньовічні (XI—XIII ст.) провансальські поети-барди, автори пісень, і часто виконавці. Слово «трубадур», на думку більшості істориків, походить від окситанського дієслова trobar, що означає «вигадувати, винаходити, знаходити». Значення слова надзвичайно підходить до трубадурів — складаючи свої витончені вірші, трубадури вміли підібрати точне слово або риму. Вірші складалися з урахуванням того, що їх обов'язково мала супроводжувати музика. Мандруючи з міста до міста, нерідко в супроводі професійних музикантів, що називалися жонглерами, трубадури виконували свої пісні під арфу, віолу, флейту, лютню або гітару. У замках аристократів, на ринках, лицарських турнірах, ярмарках будь-які святкування неодмінно супроводжувались музикою і часто запрошувалися саме трубадури.

Поезія трубадурів. Відомі імена 600 трубадурів, дотепер дійшли 2500 творів 400 поетів. Серед трубадурів зустрічалися люди різних соціальних прошарків. Здебільшого це були незнатні лицарі, деякі походили з багатих сімей, інші були можновладні особи. Серед них було чимало високоосвічених людей, які багато подорожували. Кожен трубадур довго навчався правилам хорошого тону і поводження з дамою, а також поезії та музиці. Трубадури створили своєрідну культуру любові — куртуазна любов, що становить головний зміст їхніх поезій. Звичайним було поклоніння трубадура дамі. Як правило, вона була заміжньою і стояла на вищому соціальному щаблі. Любов до заміжньої жінки становить непереборну перешкоду. 

Лицарський роман

Міська література. Зростання міст у Європі ХІІ ст. зумовило виникнення міської літератури. Вона активно протистояла лицарській. Герой-тямущий городянин або селянин, здатний вийти з будь-якої скрути, пошивши в дурні сеньйорів і жадібних священників. Жанри міської літератури: байка, коротке сатиричне оповідання, алегоричний епос про тварин, балада.

Освіта в середні віки. Середньовіччя знало три типи шкіл. При церквах і монастирях існували нижчі школи. Вони го­тували елементарно письменних духовних осіб, кліриків. Головну увагу в цих школах приділяли ви­вченню латини, якою правили службу католики, молитов і само­го порядку богослужіння.

Освіта в середні віки У середніх школах, що зде­більшого існували при єпископсь­ких кафедрах, школярів навчали «семи вільних мистецтв» (число 7 вважалося священним). Опа­нування семи вільних мистецтв складалося з двох циклів. Спершу вивчали три мистецтва, або три науки про слово, — грамати­ку, риторику діалектику. Почи­налось навчання з граматики (правила латинського читання та письма). Учні мали за обо­в'язок постійно спілкуватися ла­тиною. Риторика вчила правил побу­дови промови, складання пропо­віді, вміння говорити зв'язно і красномовно. Викладачі ритори­ки також вчили мистецтва писати листи і складати ділові докумен­ти. Вивчення діалектики вироб­ляло уміння розмірковувати, за­хищати свою думку і спростову­вати чужі, вести диспут, спереча­тися згідно з правилами. Граматика, риторика, діалекти­ка латиною називалися тривіум (тришлях). Звідси походить слово «тривіальний», що означає до­ступний для кожного, простий, примітивний. Тривіум — це пер­ший, найнижчий цикл «семи ві­льних мистецтв».

Освіта в середні віки Подолавши його, учень переходив до другого, вищого циклу — квадривіуму (чотиришляху). Квадривіум включав: арифметику, геометрію,астрономію музи­ку. Арифметика ознайомлювала з рахунком. Вона була необхідна і монахам, які стежили за церков­ним календарем, і купцям в їхніх торговельних угодах. Без геомет­рії неможливо було здійснювати вимірювання приміщень, земель­них площ, займатись будівницт­вом. До курсу геометрії входила і географія. Астрономія пояснюва­ла рух небесних світил. Від їх­нього розташування, як тоді ві­рили, залежать долі людей. Му­зика, яку вивчали в середньовіч­ній школі, була потрібна для ви­конання релігійних гімнів.

Освіта в середні віки Для синів світських феодалів існувала спеціальна система ви­ховання: До семи років діти жили в сім'ї; До чотирнадцяти — при дворі синьйора як пажі; до 21 року служили зброєносцями. Виховання включало навчання релігії, придворного етикету і так званих семи лицарських доброчинностей: верхової їзди, фехту­вання, володіння списом, пла­вання, полювання, гри в шаш­ки, створення та співу віршів на честь дами серця.

Вже в ХІІ-ХІІІ століттях у Європі зароджуються перші університети: Паризький, Болонський, Оксфордський, Кембриджський, Тулузький. І коли раніше вищу освіту здобували люди, які хотіли мати духовне звання, то тепер навчатися масово захотіли й миряни.

Виникнення університетів. Кінець XII — початок XIII ст. — час злету, руху, глибоких пере­мін у розвитку середньовічної культури. На цей період припадає виникнення перших за­хідноєвропейських університетів (від лат. universitas, що означає община, корпорація, сукупність, спільність). Середньовічні універ­ситети у своїй структурі та звича­ях багато запозичили від корпора­цій та цехів, особливо італійських. Від них до нашого часу дійшла назва «ректор» (від лат. rector — начальник цеху). Тогочасні уні­верситети були об'єднанням тих, хто навчає (учителів), і тих, хто навчається (студентів).

Виникнення університетів. Першим у Західній Європі було засновано Болонський уні­верситет в Італії в 1119 р. Він ви­ник на базі Болонської юридич­ної школи. У XII—XV ст. цей уні­верситет користувався великою популярністю. У XIII ст. кількість студентів у ньому сягала майже 10 тис. чоловік. Слово «студент» походить від латинського дієсло­ва studere, що означає «старанно вчитися». Особливістю Болонсь­кого університету було те, що він, по суті, був юридичним навчаль­ним закладом. Основними пред­метами викладання були римське і канонічне право. Лише в XIV ст. виникли факультети філософії, медицини і теології.

Виникнення університетів. Значною популярністю в Єв­ропі користувався Паризький університет, заснований установ­чою грамотою Філіппа II Августа в 1200 р. У 1253—1257 рр. духівник французького короля Людовіка IX Робер де Сорбон заснував у Па­рижі коледж для підготовки вищо­го духовенства. На честь свого засновника коледж дістав назву «Сорбонна». З середини XVII ст. після об'єднання коледжу з уні­верситетом їхні назви стали ото­тожнюватись. Сорбонною почали називати сам університет, а спо­­чатку таку назву мав найстаріший гуртожиток для студентів. Паризький університет був найтиповішим. Його статут ліг в основу статутів інших європейсь­ких університетів. Цей заклад мав чотири факультети: молодший, або артистичний (загальноосвіт­ній, підготовчий), на якому вивча­лись «сім вільних мистецтв», і три старших — медичний, юридичний і богословський.

Виникнення університетів. У другій половині XII ст. (1167 р.), а за даними деяких дже­рел, на початку XIII ст., був заснований Оксфордський універси­тет в Англії.1209 р. у цій країні відкрився Кембріджський університет.

Мистецтво Середньовіччя. Небувалого розквіту набувають: Архітектура:романський стиль;готика. Живопис - ікона

Створення рукописних книжок