Література українського «розстріляного відродження».

Літературний процес ХХ століття (1920-1930). Література українського «розстріляного відродження».

ЧИ МОЖНА НАЗВАТИ ЦЮ ДОБУ “РОЗСТРІЛЯНИМ ВІДРОДЖЕННЯМ” ? Українська література 1920 – 1930 років

План Нове покоління в українській літературі. Історичні умови. Літературні угрупування. Літературна дискусія М. Хвильового. Перший з'їзд письменників. Політичні репресії (розстріляне відродження). Літературні течії. Висновки. Література.

В українську літературу прийшло нове покоління молодих письменників, спираючись на демократичні традиції дожовтневої української літератури прагнуло до оновлення мистецтва, поезій,творів. Серед них були: М.Драй-Хмара, М.Куліш, М.Рильський, В.Сосюра, П.Тичина, М. Хвильовий, М. Йогансен.

Історичні умови Фактично XX ст. почалося для України з розв'язанням  Першої світової війни, коли наприкінці її вона постала як самостійна країна. Смерті М.Коцюбинського (1913), Лесі Українки (1913), І.Франка(1916), І. Нечуя-Левицького (1918) та Панаса Мирного (1920) створюють природну межу, що відокремлює два етапи в розвитку української літератури першої пол. XX ст. Революція, що відбулася в лютому 1917 р. в Петрограді, відкрила нову добу для української нації. Було скасовано всі заборони та обмеження на українську мову, за допомогою яких протягом тривалого часу Російська імперія стримувала природний розвиток нашої культури. Нація починала жити новим повнокровним життям.

Історичні умови  У літературному процесі можна виділити два паралельні напрями: українську радянську літературу та літературу еміграції. Були змушені покинути рідний край М. Грушевський, В. Винниченко, О. Олесь; В. Самійленко, С. Черкасенко, М. Вороний, Д. Донцов, Д. Чижевський, Є. Маланюк, О. Ольжич і багато інших. За межами УРСР літературний процес Галичини, Буковини і Закарпаття репрезентували такі імена, як В. Стефаник, О.Кобилянська, Б. Лепкий, Б.-І. Антонич.

Історичні умови В УРСР у 1920-ті роки відбувся нечуваний доти розквіт літературного життя, ґрунт для якого, безумовно, був підготований попереднім етапом розвитку української літератури. Сприяло цьому й те, що радянська влада, аби завоювати довіру селянства та україномовної інтелігенції, розпочала процес так званої «українізації», тобто широкого впровадження української мови у всі сфери життя. До літератури прийшло нове покоління молодих талановитих письменників, переважна більшість яких була активними учасниками революції та громадянської війни. З'явилося багато літературних угрупувань.

Літературні угрупування «Плуг» (Спілка селянських письменників), «Гарт» (Спілка пролетарських письменників), «Аспанфут» (Асоціація панфутуристів), «Авангард», «Нова генерація», «Неокласики», МАРС (Майстерня революційного слова), ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської  літератури),    «Пролітфронт», ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників), «Молодняк» (Спілка комсомольських письменників).

Літературні угрупування Плуг Ініціатор і єдиний голова Сергій Пилипенко. Його найактивніші члени: Андрій Головко, Андрій Панів, Іван Сенченко, Григорій Епік, Павло Усенко та інші. Висвітлювали життя українського села, свідомо надавали творам доступної та простої форми, орієнтувались на масовість літератури.

Літературні угрупування Гарт Організатор, керівник – Василь Еллан-Блакитний. Учасники Спілки пролетарських письменників «Гарт», серед яких були В. Сосюра, І. Кулик, М. Хвильовий, П. Тичина, Ю. Смолич, підкреслювали свою підтримку комуністичної партійності. Гарт проіснував до 1925 року, після смерті В. Еллана-Блакитного розпався.

Літературні угрупування ВАПЛІТЕ Організатор, керівник - Микола Хвильовий. Учасники: Михайло Яловий, Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Бажан, Юрій Яновський та інші. Організація стояла на засадах створення нової української літератури кваліфікованими митцями на основі найкращих зразків західноєвропейської літератури.

Літературні угрупування Неокласики Цю школу творили Микола Зеров, Павло Филипович, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт, який у 30-х рр. виступав під псевдонімом Юрій Клен. Їх називають «п’ятірним гроном». Неокласики, зокрема, закликали осягати вершини світової культури, трансформувати її форми та образну систему на рідному полі поезії, щоб піднести її до світового рівня. 

Літературна дискусія Літературна дискусія 1925—1928 років — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Дискусія виникла через глибокі розходження у розумінні природи і мети художньої творчості серед українських письменників, ідейну і політичну конкуренцію літературних організацій. Приводом до неї стала стаття Миколи Хвильового «Про „сатану в бочці’’ або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», яка була спрямована проти низькопробної «червоної графоманії».

Висловив вимогу перед новою українською літературою перестати наслідувати Москву й орієнтуватися на «психологічну Європу». Його літературне гасло «Геть від Москви!Дайош Європу!» ,на жаль, набрало політичного звучання. Микола Хвильовий

Літературна дискусія Активну участь у дискусії взяли літературні організації «Гарт», «Плуг», «Ланка»-МАРС, пізніше ВАПЛІТЕ і ВУСПП, письменники і громадські діячі Микола Хвильовий, Микола Зеров, Андрій Хвиля, Сергій Пилипенко, Олександр Дорошкевич, Самійло Щупак, Микола Скрипник та ін. Найбільш резонансними були памфлети Миколи Хвильового «Апологети писаризму», «Україна чи Малоросія», «Думки проти течії», Миколи Зерова «До джерел». Величезні аудиторії зібрали диспути у Всенародній бібліотеці України в Києві 24 травня 1926 р. та в Будинку ім. Василя Еллана-Блакитного в Харкові 21 лютого 1928 р.

Перший з’їзд українських письменників Спілка письменників СРСР (СП СРСР) — громадська творча організація, що об'єднувала професійних літераторів Радянського Союзу. Спілку письменників СРСР створено 1932 року. Перший Всесоюзний з'їзд радянських письменників, що відбувся 1934 року, ухвалив статут СП СРСР, в якому дав визначення соціалістичного реалізму як основного методу радянської літератури та літературної критики. На 1 січня 1982 року Спілка налічувала 8815 членів.

Політичні репресії “Розстріляне відродження” Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському  будинку «Слово».

“Розстріляне відродження” Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Григорій Епік, Марко Вороний, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.

Літературні течії Український футуризм; Неокласицизм; Екзистенціалізм; Сюрреалізм; Символізм; Соціалістичний реалізм.

Висновки Отже, літературна ситуація 1920-х рр. свідчила, що стверджувалася активна національна свідомість молодої нації, яка вийшла на шлях вільного розвитку. Але всі плани та досягнення 20-х років були перекреслені з початком 1930-х рр., коли комуністична влада поставила під жорсткий контроль ідеологічну ситуацію в країні. 1933 р., передчуваючи свою майбутню долю, застрелився М. Хвильовий, було заарештовано Остапа Вишню. Масові арешти серед українських письменників відбулися 1934 р. Тому український літературний процес 1920-х — поч. 1930 рр. ще йменують періодом «розстріляного відродження».