Література_рідного_краю_Громадянська_лірика

Література рідного краю

 

Урок – знайомство із життєвим і творчим шляхом Григорія Матвійовича Біленка

Тема. Громадянська лірика.

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Біленка Г.М. – людиною, громадянином, поетом; розвивати інтерес до літератури рідного краю, заохочувати до творчого осягнення дійсності, формувати вміння аналізувати поетичний текст, визначати головну думку, висловлювати власні міркування; виховувати повагу до особистості та творчості митця, почуття патріотизму.

Тип уроку: урок засвоєння нового матеріалу.

Обладнання: літературна карта Нікопольщини, портрет Г.М. Біленка, збірки його поезій «Палка з секретом», «Гарбуз для НАТО», «Чи прийдемо колись до тями?», «Суд у кошарі», «Червоний гомін».

Епіграф:

Я здолаю той шлях і  пройду через терки і тумани, поєднаю талан, своє серце і розум з твоїм,  залікую твої невигойні, пекучії рани,  відігрію тебе, мій народе, натхненням своїм.                                                Г.Біленко

 

Перебіг уроку

1. Організаційний момент
2. Актуалізація опорних знань
   1.        Бесіда за питаннями:

• Кого з митців художнього слова рідного краю ви знаєте? Чим вони запам’яталися вам?
• Які проблеми вони порушували, створюючи свої шедеври?
• Чи пробували ви особисто складати вірш? Якщо так, то на яку тематику.
• Що необхідно знати, вміти, відчувати, чим слід пройнятися, аби створити шедевр мистецтва художнього слова?
  2.        Складіть сенкан до слова поезія

Поезія

Велична і прекрасна

Зачаровує, окриляє, тривожить,

Пробуджує струни кожної душі

Краса

3. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності.

4. Вступне слово вчителя.

«Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі», - писала Л. Костенко. Саме такою неповторністю в літературному світі є поезія Г.М. Біленка, нашого талановитого земляка. Григорій Матвійович не тільки поет, громадський діяч, працелюб, а й чудова людина, якій притаманні людяність, глибинне почуття обов’язку, цільність погляду і переконань.

Надаю слово літературознавцям, які розкажуть про життєвий і творчий шлях поета.

1 літературознавець

  У с. Чкалово Нікопольського району Дніпропетровської області не знайшлось жодної людини, яка б не знала свого поета – земляка. Тут, у селі, серед степових просторів, «де воля козацька гуляла й шуміли звитяжні вітри», 2 листопада 1937р. у козацькому селі, що колись називалися Вільні Хутори (воно ніколи не знало панщини), а нині носить ім’я славетного радянського льотчика В. Чкалова, народилася сьома (передостання) дитина у великій трудящій родині колгоспників Біленка Матвія Івановича і мудрої Марії Іванівні – Григорій.

2 літературознавець

  Дитинство хлопчика мало було схоже на щасливе. Про пережиту гітлерівську окупацію, гіркі післявоєнні роки, ранню трудову діяльність важко було згадувати завжди. Але в душі Григорія жила надія: труднощі тимчасові. І хлопець їх наполегливо долав, протоптуючи шлях до кращого життя.

Учитель. Так, дійсно, часи, коли жив Григорій Матвійович були важкими. Та він зумів подолати ці негаразди, бо був наполегливим і мав велику силу волі. Такими людьми треба гордитися.

 

 

3 літературознавець

  Поезію хлопець любив ще з тих літ, коли батько, маючи за плечима 4 класи церковно – приходської школи, майже щодня читав усьому сімейству чудові твори Т.Г. Шевченка, Івана Франка, І. Котляревського, О. Пушкіна, Лесю Українку, Ю. Лермонтова, П. Грабовського та багато інших поетів. Можливо, саме тому не тільки Григорій, а й старший брат Іван, сестра Галина пробували писати. Григорій свої вірші наважився надіслати до місцевої преси тільки тоді, коли став цілком дорослим. У  періодицій час від часу друкувалися його ліричні поезії, гуморески.

4 літературознавець

  У 1954р. , закінчивши 7 класів Чкаловської середньої школи, вступив до Дніпропетровського будівельного училища і через рік, склавши іспити на «відмінно», уже зводив житлові будинки. Та місто майбутнього поета не вабило, бо звик до своїх степових просторів з безкраїми полями, лісосмугами і прадавніми курганами, що будили в ньому якісь особливі почуття. У степу, під високим південним небом, дихалося вільно і легко. Повернувшись у рідне село, працював у колгоспній будівельній бригаді.

5  літературознавець

  У травні 1960р. одружився зі своєю однокласницею Пилипенко Л.П., а в серпні 1963р., після закінчення Нікопольської меліоративної школи разом із дружиною виїхав до Криму, де Григорій Матвійович працював машиністом екскаватора на спорудженні Південно – Кримської зрошувальної системи. Там, у Таврійському степу, пройшли його найкращі роки. Бо був молодий, енергійний і, звичайно, щасливий, бо працював для свого народу, примножуючи його здобутки, мав тверду упевненість у своєму майбутті. Без відриву від виробництва навчався у Кримському радгоспі – технікумі. У лютому 1968р., отримавши спеціальність майстра з будівництва гідротехнічних споруд, працював у тресті Кримканалбуд на посаді майстра дільниці.

6 літературознавець

  У зв’язку з сімейними обставинами з родиною у 1972р. повернувся на свою малу батьківщину – у с. Чкалове. Маючи нахил до малювання, працював у колгоспі ім. К.Маркса художником – оформлювачем і одночасно вчився заочно на дворічних курсах керівників художньої самодіяльності при Дніпропетровському обласному будинку народної творчості. Отримав дві спеціальності – художника-оформлювача та організатора клубної роботи. Працював художником, згодом – директором будинку культури у своєму селі. Разом із дружиною виростили і виховали двох доньок – Ірину та Олесю.

Учитель: можна з повним правом сказати: Г.Біленко належить до тієї незвичайної категорії людей, які створили себе самі. Важко навіть сказати, чого він не вмів. Будівельник, шофер, машиніст екскаватора, гідротехнік, художник, організатор клубної роботи. І за всім цим -  постійне навчання, прагнення до удосконалення, до випробовування себе у чомусь новому, незвіданому. Свого часу, наприклад, музика настільки його полонила, що він самотужки оволодів нотною грамотою і навчився грати на баяні. А ще Матвія Григоровича з юнацьких літ вабила поезія. Одна за одною виходять збірки Григорія Матвійовича «Чи прийдемо колись до тями?» (2000р.), «Суд у кошарі» (2003р.), «Підіймайся, моя Україна!» (2003р.), «Не в тридев’ятім королівстві» (2006р.). У 2004р. вийшов збірник вибраних віршів «І воскресне дух мого народу», пізніше – колективний збірник «Подвиг» (2005р.), «Червоний гомін» (2006р.), «Помним» (2007р.), збірник «Гарбуз для НАТО» (2007р.).

7 літературознавець

  У 1997р. вийшов на пенсію, хоча роботу залишив значно раніше, не сприймав руйнівних «перебудовних» процесів, а від цього загострювалася хвороба серця. Та поет не сидів без діла. У нього вистачало сили й енергії, уміння і хисту на все: поетичну творчість, господарство, спілкування з односельцями, зустрічі з однодумцями, читання і обговорення із земляками свіжої преси. А ще Григорій Матвійович брав активну участь у роботі клубу шанувальників поезії «Надія», що працював при сільському будинку культури. Крім того, треба зазначити, що незважаючи на немолоді літа, залишився вірним своєму принципу: осягати все нове. Він оволодів комп’ютерною технікою і став «сам собі видавець». Усі збірки, за винятком першої, випустив за допомогою комп’ютера.

Учитель. Поета не стало. Та залишилися вірші, у яких відчувається тривога за сьогодення та майбуття українців, бо не мислив України без духовних надбань минулих поколінь. Він бажав кращої долі своєму народові. У 2009 році Г.Біленка прийнято до міжрегіональної спілки письменників.

Учень. Відома на Нікопольщині Г.Міленіна так сказала про поета: «В особі Григорія Біленко я бачу не любителя, не самодіяльного поета, а дійсно народного поета, бо його творчість наповнена тривогою і болем не за щось особисте, а за народ, країну.

Учитель. А зараз послухайте поезії Григорія Матвійовича, проникніть не байдужим поглядом у творчість нашого земляка, відчуйте серцем біль поета.

Декламатор.

1.

ВІТЧИЗНІ

Сонечко яснеє, білі хмариноньки,

Сад в яблуневім цвіту –

Мов одягає Вкраїна-дівчинонька

Білу весільну фату.

 

Спів солов'я не втихає всю ніченьку

В темно-зеленім гаю.

Тихо милуються в дзеркалі річеньки

Верби на вроду свою.

 

Роси смарагдові переливаються

Вранці в шовковій траві.

Тихо над берегом перекликаються

Осокори-вартові.

 

Скоро засяють сріблом-позолотою

Буйно-зелені поля,

І короваєм за труд і турботи нам

Щедро віддячить земля...

 

Квітне садами, полями і нивами

Дивна природа твоя,

Сонцем осяяна, росами вмивана,

Рідна Вітчизно моя.

 

 

 

2.

ОДКРОВЕННЯ

Як майстер будинок добротний мурує із каменю,

З малого зернятка вирощує хліб селянин –

На вірність тобі, Україно, складаю екзамени,

Бо ти в мене мати, а я тобі - відданий син.

 

І хай над землею проносяться бурі, і віхоли,

І грізні циклони, сформовані з граду й дощу,

Та я не скажу, що не в силі або мені ніколи –

Хай буду прикутий - звільнюся й тебе захищу!

 

3.

І ЗНОВУ ЗАЦВІТЕ КАЛИНА

Козацька чайко-Україно!

Чи знайдеш ту єдину путь

Через вітри, через руїни?

Чи, може, вкотре не дадуть

 

Навали хвиль, шторми ревучі...

Тріщить вітрильне полотно

І знов несе тебе на кручі,

І стогне зламане стерно...

 

А ген попереду - пороги...

Ось-ось - останній поворот...

У дзвони бий! Зови підмогу -

Гукай на поміч свій народ!

 

Тримайся, чайко-Україно!

 Біда не раз тягла на дно,

Та зацвітала знов калина,

 Зростало з ясена стерно...

 

Свої ти ще розправиш крила –

І подивуються світи:

В твого народу стане сили

Дійти жаданої мети!

 

 

 

 

 

4.

Той не поет, що у лиху годину

Складає дифірамби для вождів

Та їх опричників - хапуг і крадіїв,

Забувши геть про долю України...

 

Якщо - з народом ти, то так пиши,

Аби вогнем палало кожне слово.

Ніколи проти Правди не гріши,

Сумнівних істин не використовуй.

 

Люби свою Вітчизну і народ

Беззастережно, щиро, до загину,

І борони від лиха і негод

Свою многостраждальну батьківщину.

 

Іди на січу: вигостри перо,

Викрешуй іскру з каменя німого

І відкривай незвідані дороги,

Даруючи їх людям - на добро!

 

5.

МИСТЕЦТВО  СВОЄ  БЕРЕЖІТЬ

Замулена річка культури –

Фарватером не пропливти, -

Халтури і макулатури

В країні, хоч греблі гати.

 

На сценах «попса» і «фанера»,

Вульгарні заморські хіти.

Либонь і в первісних печерах

«Мистецтво» таке не знайти.

 

Хриплять співаки безголосі

І пхнуться експромтом в зірки,

Хоч мова картава й гундоса,

Співають вони залюбки...

 

А де ж солов'яненки, гмирі,

Мареничі де, гнатюки?..

Кружляють в шаленому вирі

Несправжні, фальшиві зірки...

 

А конкурсів... Боже мій милий! –

На сценах, на всякі смаки,

Голенькі, як мати родила,

Змагаються рослі дівки.

 

Із телеекранів щоденно –

Грабіж, мордобої і смерть.

Цим скарбом вкраїнцям натхненно

Свідомість заповнюють вщерть...

 

Не даймо ж ми культові сили

Гидкої сягнути мети:

Щоб з нас виростали дебіли,

Тупі і жорстокі скоти.

 

Згадаймо пісні калинові

І звичаї наших дідів,

Чарівні матусь колискові,

Дівочий замріяний спів...

 

Не даймо загинуть культурі,

Навіки серцям зачерствіть:

Женіть з України халтуру!

Мистецтво своє бережіть!

 

5. Закріплення й узагальнення вивченого матеріалу.

Учитель. Поміркуйте, чим, на ваш погляд, цінна творча спадщина Г.Біленка?

6. Мікрофон

Учень. Григорій Матвійович понад усе любив Україну, тому і звертався до кожного з нас: «Будьте патріотами, бережіть, захищайте рідну землю доки не пізно, хай не будуть черствими ваші серця».

Учениця. Ознайомившись із громадянською лірикою Г.Біленка, я зробила висновок, що для нього поезія – не просто слово, а сенс життя на землі. Його твори виражають глибинний зв’язок із рідним краєм, містять роздуми про сенс людського буття.

Учень. Творчість Г.М.Біленка, без сумніву, хвилює всіх небайдужих людей, бо наповнена болем за долю народу, спонукає до роздумів, до пошуків відповіді на поставлені нинішнім часом питання.

Учитель. Що ж, на вашу думку, діти, давало наснаги поету писати вірші.

Учень. На мою думку, це його рідна Нікопольщина – батьківщина героїчних козацьких січей, земля, де покояться останки легендарного кошового атамана Івана Сірка, і звичайно, любов до Вітчизни і свого народу.

Учитель. Г.М.Біленко писав відверто, не прикрашено, навіть жорстко про нашу дійсність не тільки тому, що не міг інакше, а й тому, що прагнув своїм словом прискорити вихід свого народу із ситуації, в яку він потрапив.

7. Підсумки уроку.

У чому полягає значення поетичної творчості Г.М.Біленко.

• Назвіть основні мотиви збірки «Суд у кошарі»
• Які вірші найбільше сподобалися? Чим саме?
• Чи можна твердити, що Григорій Матвійович писав, думаючи про народ і прагнув допомогти йому? Доведіть це за допомогою цитат.

8. Оголошення результатів навчальної діяльності (виставлення оцінок).

 

Домашнє завдання.

Написати відгук про збірку Г.М.Біленка «Суд у кошарі».