Літературна година для старшокласників "Картки любові Івана Франка"

                                 « Картки любові Івана Франка»

 

Мета: розширити знання про життєвий і творчий шлях великого

Каменяра;

розкривати велич і силу Франкового слова;

формувати уміння працювати в команді,

громадянську і загальнокультурну компетентність;

розвивати творчі здібності дітей;

виховувати любов до національної культури,

прагнення бути справжніми українцями, 

бажання читати твори І.Франка.

 

 

Обладнання. У    просторій    залі    на видному   місці  

портрет   Івана      Франка,  квіти, зелень,

на стіні прибита підкова,

на  столику  іскриться  невеликий   вогник.

Книжково-ілюстративна виставка "Наш безсмертний Франко".

 

На плакаті слова поета:

 

«Пісня і праця великі дві сили!»;

 

«Книги - морська глибина...»;

 

«Я понесу тебе в душі на дні,

 облиту чаром свіжості й любої...»;

 

«Я син народу, що вгору йде.

 

 

Епіграф.  "Зробив, що зміг, хто зможе, хай зробить краще". 

І.Франко

Хід заходу

На окремому столі на вишитому рушнику лежить скрипка.

Відеоряд – портрети Франка на фоні мелодії скрипки

Іван  Франко.              Хоч і пізнав би я всі мови,

І ангелів, і всіх людей,

А якби я не мав любови,

Був би, як кимвал той, твердий,

Був би, як мідь, гучна й пуста,

Й мертві були б мої уста.

 

Хоть міг би я пророкувати,

Знав тайники подій усіх

І віру міг могутню мати,

Що й гори порушати б міг,

А в серці б я любви не мав,

Нічим би був, нічого б не здолав.

 

І хоч би все добро своє

Віддав я бідним без принуки,

Хоч би і тіло та життє

Віддав на смерть, на тяжкі муки,

А в серці би любви не мав,

Нічим би був, нічого б не здолав.

 

Любов-бо довготерпелива,

Ласкава й смирна, й знає честь,

Независна, не пакіслива, -

Любов за нас пішла на хрест.

Негорда, честі не бажає,

Терпить, відплати не шукає.

 

Гнів їй далекий і все зле,

Неправда й раз її не тішить,

Лиш правда потім має все;

Все знає, кожному все лишить,

Все вірить, все надію має,

І все, і все перетриває.

Любов ніколи не загине!

Хоч всі пророцтва заніміють,

Хоч людська мова в безвість злине,

Всю мудрість в пил вітри розвіють,

Вона жиє, все оживляє,

Вона все-все перетривае. («Любов»)

Учитель. Любов... Яке містке слово! У ньому- ціле життя Івана Франка. З любові до батька й матері народилася в нього любов до життя, прагнення пізнати світ... Любов до книги дала йому глибокі знання в царині багатьох наук: філософії, психології, іноземних мов, літератури.

Любов до праці зробила його титаном, велетом духу, одним з найвисокоосвіченіших людей того часу не тільки в Галичині, а й у всій Україні. І, зрештою, любов до пісні підняла на дужі крила поезії, творчості, піднесла до вершин світової слави.

Давайте сьогодні, напередодні Франкового свята, пізнаємо картки його любові, пізнаємо для себе, щоб на життєвих дорогах зустріти її - Любов.

Тож якими шляхами слід іти назустріч майбутньому, назустріч Долі?

 

Іван Франко.          Ввік, до заслуги дві ведуть дороги,

І дві корони жизнь нам може дати:

Одна - трудиться і калічить ноги,

А друга - з вірою й молитвою страждати.

 

Щаслив муж і народ, якого воля

Судьби веде з одної та на другу,

І з поля праці до терпіння поля

Щоб мовчки йшов через огні й наругу.

 

Аби ступав, мов ніччю путник в полі,

З сльозою в оці та з надією в душі,

Що ще діждеться ранку, світла й волі.

 

І нас, брати, отак веде рука судьби;

Йдучи з молитвою наперекір недолі,

Ідім до світла, щастя та любви. («Дві дороги»)

 

Звучить мелодія пісні "Родина" у виконанні Назарія Яремчука.

На екрані фото Франка-дитини у батьківській кузні

 

Учениця. Картка перша. Дитинство. Босоноге, бідне, як звичайно, у більшості галицьких дітей. Але ж були у ньому - добрі, лагідні материні очі і неньчині пісні; були мудрі поради батька і гордість за свого сина-школярика, а найголовніше – у батьковій кузні завжди пломенів вогонь, іскри якого, як і ті прості слова нагуєвицьких селян, глибоко запали в душу хлопчини.

Сцену заповнюють вогники

 

Іван Франко.       Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.

 

"Мамо, голубко! - було, налягаю. –

Ще про Ганнусю, шумильця, вінки!"

"Ні, синку, годі! Покіль я співаю,

Праця чекає моєї руки".

 

Мамо, голубко! Зарана в могилі

Праця й недуга зложили тебе,

Пісня ж твоя в невмираючій силі

В мойому серці ясніє, живе.

 

Ох, і не раз тая пісня сумненька

В хвилях великих невгоден життя

Тихий привіт мені слала, мов ненька,

Сил додала до важкого пуття.

 

"Синку, кріпися! – мені ти твердила. –

Адже не паном родився ти, чей!

Праця, що в гріб мене вчасно вложила,

Та лиш тебе доведе до людей".

 

Правда, матусю! Спасибі за раду!

Я її правди не раз досвідив.

Праця дала до життя мні принаду,

Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив. ("Пісня і праця")

 

Знову звучить куплет пісні "Родина". На екрані фото Франка-гімназиста

 

Учень. Картка друга. Любов до праці. Ще з малих літ пізнав Іван Франко звичайне сільське життя - з його щоденними клопотами і вічною роботою. А потім, коли став школярем, а згодом і гімназистом, то поринув у незбагненний світ книги. У них, книгах, знаходив відповіді на питання, які його хвилювали. У книжках, у наполегливій праці осиротілий юнак знаходив розраду.

Голос за сценою.            Книги - морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

 

Глибокі і різнобічні знання, досягнуті шляхом великого труда, дали право йому стати у шеренгу творців науки, літератури, культури.

Іван Франко - титан праці! І цим сказано усе. "Усім своїм життям, своєю літературною творчістю великий Каменяр стверджував, що неробство - зло, а праця - добро, що ледарство – то злочин супроти гуманності, людяності"

 (Д. Павличко).

Побачивши талановитого і працьовитого юнака, прийшла до Нього Муза і стала за плечима.

 

Дівчина-Муза    (виходить на сцену, стає за плечима Франка).

 

Будь ти, співаче, як Божа пшениця,

Пісня твоя - золотеє зерно!

Скоро в лушпинні доспіє воно,

Колос униз починає хилиться.

 

Знає той колос, стебло і лушпина,

Що для зерна вони тільки й росли,

Що лиш тоді воно повне, коли

Весь живий сік свій в нім зложить ростина.

 

Так весь свій мозок, і нерви, і серце

Йти в свою пісню, співаче, вкладай,

Біль свій, і щастя, й життя їй віддай,

Будь її колос, лушпина й стебельце!  («Співакові»)

Учень (картка третя).  Картка любові до пісні.

 

Іван Франко.           Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

                   К тобі любов у життя я приніс.    («Пісня і праця»)

 

Учениця. Лагідна неньчина пісня, дзвінка пісня батькового коваль­ського молота, пісня лісу і річки, пісні рідного Прикарпаття народжували у серці поета все нові і нові, уже власні пісні-вірші. Поезія Івана Франка – це воістину пісня, народжена у глибинах його пристрасної і щедрої душі.

 

Іван Франко.           Благословенна ти поміж жонами,

Одрадо душ і сонце благовісне,

Почата в захваті, окроплена сльозами,

О раю мій, моя ти муко, Пісне!

 

Царице, ти найнижчого з–між люду

Підносиш до вершин свойого трону

І до глибин терпіння, сліз і бруду
Ведеш і тих, що двигають корону.

 

Твій подих всі серця людські рівняє,

Твій поцілуй всі душі благородить

І сльози на алмаз переміняє.

 

І дотик твій із терня рожі родить,

І по серцях, мов чар солодкий, ходить,

І будить, молодить і оп'яняє.

 

Учениця. Його пісні – це стогін люду у панському ярмі і заклик лупати скалу, боротись, перемагать і жить; його пісні – це гомін волі і сяйво променів, що линуть згори на край занапащений, і голос Мойсея, якого чекають мільйони.

Франкові пісні – це тиха зажура і спалах сердець, що кохають, це жмутки зів'ялого листя, що летять-осипаються над чиєюсь долею.

 

Флешмоб читання поезій І.Франка "Земле моя, всеплодющая мати", "Антошкові П",  інші на вибір

 

 

 

Звучить скрипка "Як почуєш вночі..."

 

Іван Франко.          О, розстроєна скрипка, розстроєна!

Скільки рук нетямущих, брудних

Доторкалися струн чарівних -

І вона їх розстроєм напоєна.

Ріже вухо страшними акордами,

У тонац'ї ніяк не встоїть...

Де ти, майстре, що б вмів настроїть,

Оживить її співами гордими?

 

Учениця (четверта картка). Та знайшовся майстер для скрипки, і забриніла вона ніжно-ніжно, а потім заплакала і затужила. (Мелодія наростає). Кохання – ось та картка, що писалася серцем, що вкривалася словами невимовного болю і хвилями-рядочками безмежного щастя. «Тричі мені являлася любов", - зізнається поет, і три жмутки віршів із збірки "Зів'яле листя" вже давно стали шедеврами світової любовної лірики.

 

Іван Франко.             Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

 

Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

 

Явилась третя - женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

Та разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.

(«Тричі мені являлася любов»)

 

 

Юнак і дівчина читають поезію «Тріолет», дивлячись один одному у вічі

Юнак.                           І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш облиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

І нетямущому мені

Затрули серце гризотою

Ті ангельські слова твої...

І ти лукавила зо мною!

(можна прочитати до кінця)

 

Дівчина.                    Я не лукавила з тобою, -

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Що щирая любов ділала,

Вона на лихо повертала;

Що чиста щирість говорила,

Вона в брехню перетворила,

Аж поки нас не розлучила.

Ти ж думаєш, я не терпіла,

В новії зв'язки радо бігла?

Ти ж думаєш, я сліз не лила,

По ночах темних не тужила?

Не я лукавила з тобою,

А все лукавство в нашім строю -

Дороги наші віддалило

І серця наші розлучило,

Та нашої любвине вбило.

 

Учень виконує романс на слова І. Франка "Ой ти, дівчино, з горіха зерня...".

Флешмоб читання поезій «Чого являєшся мені...» "За що, красавице, я так тебе люблю", "Так, ти одна моя правдивая любов" та ін.

 

Учениця.                   А скрипка грає, голосить,

Бентежить душу...

 

Звучить скрипка, і ансамбль дівчат виконує пісню

 "Як почуєш вночі край свойого вікна"

Учень. І ще одна картка любові, написана великим Каменярем. На ній словами-мріями, словами-перлами оживає Україна, майбутнє народу, ця любов свята, ця любов вічна і передана великим поетом нам, як найдорожчий спадок.

 

Іван Франко.                Вона так гарно, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

 

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стільки лиха

Знесла, що квилить лихо те

В її кождіській  пісні  стиха.

 

Її пізнавши, чи ж я міг

Не полюбить її сердечно,

Не відректися власних втіх,

Щоб їй віддатись доконечно?

 

А полюбивши, чи ж би міг

Я божую її подобу

Згубити з серця, мимо всіх

Терпінь і горя аж до гробу?

 

І чи ж перечить ся любов

Тій другій а святій любові.

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

 

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно! ("Моя любов')

 

Учениця  (І  картка). Любов - неземне, високе почуття, що окриляє, бентежить, чарує, допомагає жити...

 

Учениця (IV картка). Стогін уярмленого люду і заклик до боротьби, за національні та загальнолюдські ідеали, віра у силу народу, у кращу будучину України – це теж картка любові великого Каменяра.

 

Учениця (V картка). Україна, непохитна віра в силу народного духу, в національне й державне відродження нашої Вітчизни – це теж нетлінна картка великої синівської любові Мойсея українського слова - Івана Франка.

 

Учениця  (І картка).        Любові пісня – тов росою,

Що покріпля на шлях життя,

Я, нею сильний, перестою

Негоди земного буття.

 

Учениця (II картка).     Пісня і праця – великі дві сили!

Їм я до скону бажаю служить.

Череп розбитий – як ляжу в могилі,

Ними лиш зможу й для правнуків жить.

 

Учениця (III картка).       Моя любов не згасла, ще горить,

Зуміє райський ключ із дна добути,

Зуміє рай запертий отворить.

 

Учениця (IV картка).       Я буду жити, бо я хочу жити!

Не щадячи ні трудів, ані поту,

При ділі, що наш вік бересь вершити,

Найду й свою я тихую роботу.

 

А як часом послабне сила,

І серце в груді біль зцілить пекучий,

І людська злість зморозить кров у жилах,

То човник мя перенесе летючий-

Твоя любов підніме мя на крилах,

Аж поки вал не зломиться ревучий.

 

 

Учень (V картка).                   Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.    (Із віршів І. Франка)

 

Юнак читає пролог до поеми "Мойсей": «Народе мій, замучений, розбитий...

 

Підсумок.

Вправа «Мікрофон».

 

• Що нового ви дізналися сьогодні?
• А що найбільше сподобалося, запало в душу?
• Який твір І.Франка захотілося перечитати?

(Відповіді дітей)

Заключне слово вихователя.
 

Народна шана – не вельможна милість.
Життя стає до вічності містком.

Поете, спіть, ви дуже натомились.
Це так непросто – Ви ж були Франком!

 

                         Франкове слово — душа жива.

Хвалу поету народ співа.

По всьому світу, як грім гримить:

«Знай: лиш боротись — то значить жить».