Літературна вікторина
за біографією Т.Г.Шевченка
І частина
Заселення Кирилівки почалося дуже давно. Це село було запорозьким зимовником, де стояв кошем отаман Кирило. З архівних джерел відомо, що в 1600-х роках в селі проживав Іван Швець. В Івана Шевця була одна донька Євфросинія. Січовик Андрій (прапрадід поета) пристав у прийми до Євфросинії і став прозиватися Шевченком ( бо і ті часи приймак прибирав жінчине прізвище).
Григорій Іванович Шевченко народився в селі Кирилівці в родині кріпака в 1781 році, Катерина Якимівна Бойко (Шевченко) народилася в селі Моринцях в 1783 році, в 1802 році одружилася з Григорієм Івановичем Шевченком й оселилася в Кирилівці.
У Тараса Шевченко було два брати і п’ять сестер: Катерина ( 1804, за чоловіком Красицька ), Марія( 1808, померла в два роки), Микита ( 1811), Ярина ( 1816, за чоловіком Бойко), Марія ( 1819), Йосип(1821), Марія (1824)-від мачухи).
Шевченко Григорій Іванович з родиною переїхав жити в село Моринці в 1810 році на вільний ґрунт. Копія за дозволом пана.
Тарас Шевченко народився 25 лютого ( 9 березня) 1814р. в с.Моринцях Звенигородського повіту на Київщині ( тепер Звенигородського району Черкаської області).
Тарас Шевченко почав навчатися у школі дяка Павла Рубана ( а дражнили його «Совгир») в 1822 році.
Катерина Якимівна Шевченко, мати поета, померла на сороковому році життя в 1823 році, 20 серпня. Григорій Іванович Шевченко помер 21 березня 1825 року.
Тарас у дитинстві їздив на торговицю у Вільшану, Богуслав, Звенигородку, чумакував з батьком у Єлизаветград. Розповідається про це у повісті « Наймичка».
Осиротівши, Тарас був попихачем у дяка Петра Богородського, наймитував у попа Кошиця, потів пас громадську отару.
Хлипівський дяк обіцяв навчити Тараса малярству, але для цього потрібний був дозвіл від управителя маєтків Енгельгардта. Коли Шевченко пішов у Вільшану просити дозволу, його забрали у дворові.
Художник-самоук Степан Степанович Превлоцький учив малювати панських дітей у Вільшані. Помітивши нахил Тараса до малювання, став його першим учителем.
Найближчими друзями Тараса Шевченка були сусідські діти: Данило Бондаренко, Оксана Коваленко, Павло Могильний, Іван Сокира.
Після смерті поміщика В.В.Енгельгардта частину маєтків, у тому числі і село Кирилівку, одержав у спадщину його позашлюбний син Павло Васильович Енгельгардт. 1828 році він прибув у Вільшану, і Тараса взяли з кухні козачком у палац. Виїжджаючи у Вільно, П.В.Енгельгардт взяв з собою і Тараса.
Перебуваючи у Вільно, Тарас Шевченко вчився малювати у професора Яна Рустема, що жив по сусідству з Енгельгардтом.
У вільно Шевченко познайомився з молодою швачкою Дусею Гусаковською, яка вчила його польської мови, знайомила з творами Міцкевича.
Малюнок « Жіноче погруддя», власноручно датоване Шевченком 1830р. Оригінал міститься в музеї Т. Г. Шевченка в Києві.
Вперше Шевченко прибув до Петербурга в лютому 1831 року. Жив у будинку по Моховій вулиці.
У 1832 році пан Енгельгардт законтрактував Тараса Шевченка в науку до маляра Ширяєва, який хоч визискував його немилосердно, проте відіграв і позитивну роль у творчості Тараса, бо він удосконалювався як художник, виконуючи складні роботи –розписи театрів та аристократичних будинків.
Іван Максимович Сошенко –земляк Тараса Шевченка. Їхня зустріч описана в повісті «Художник» це сталося в літньому саду в Петербурзі.
Навчаючись у Ширяєва, Шевченко дружив з Ткаченком Федотом Леонтійовичем. Крім того, зустрічався з Сошенком, Гребінкою, Григоровичем, та художниками Товариства заохочення художників.
Малюнками власної композиції : « Смерть Віргінії», « Смерть Олега, князя древлянського», портретами Євгена Гребінки, Луніна, віршем «Причинна», поемою «Катерина».
Твори Сковороди, Міцкевича, Пушкіна, Гоголя, Грибоєдова, Рилєєва, Шекспіра, Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Лермонтова, Кольцова, Жуковського.
Художник Карл Брюлов про поміщика Енгельгардта в повісті «Художник».
Сошенко, Мокрицький, Жуковський, Григорович, Венеціанов, Вієльгорський, Карл Брюлов.
Є згадки, що П.В.Енгельгардт запросив за Тараса Шевченка п’ять тисяч золотом, а згодився відпустити на волю за 2500 крб асигнаціями.
22 квітня 1838 року на квартирі графа Вієльгорського Матвія Юрійовича.
Відпускна була вручена Т.Г.Шевченку 25 квітня 1838 р.письменником В.Жуковським на квартирі К.П.Брюлова в присутності Вієльгорського.
«…Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь…Велике щастя бути вольним чоловіком».
З 1838 р. Шевченко став учнем К.Брюлова в Академії художест.
Три срібні медалі.
Перша збірка творів Т.Г.Шевченка називалася «Кобзар» (1840). Там було вміщено 8 творів: «Думи мої», «Перебендя», « Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».
Твори Шевченка громадськість зустріла як нове позитивне явище в українській літературі. Навіть редакційні критики, хоч і заперечували українську мову, визнавали талант, обдарованість Шевченка.
Поети, письменники, художники організували творчі вечори: по вівторках збирались у Гребінки, по п’ятницях – у Кукольника. Перші літературні вечори Шевченко відвідував у Є.Гребінки.
З братом Микитою, Г. Квіткою-Основ’яненком, Г. Ткаченко, О. Корсунем, Г. Тарнавським, П.Корольовим, Я.Кухаренком, В.Рєпніною.
В альманасі Гребінки «Ластівка», «Молодик».
З Мокрицьким, Агіним, Сошенком, Ткаченком, Григоровичем, Брюлловим, Штернбергом.
19 травня 1843 р. Шевченко разом з Євгеном Гребінкою виїхали білоруським трактором з Петербурга на Україну.
У травні 1843 р. Шевченко вирушив на Україну . Зупинився в Кочанівці у Тарновського, звідти поїхав до Києва, потів до Гребінки в Убєжище (Прилуцького повіту) і в село Мойсівку до Вільховської, побував у Яготині, Березовій Рудці, Іскрівцях, Лубнах. Улітку їздив на Катеринославщину, на Запорозьку Січ, а звідти на батьківщину, в село Кирилівку. Відвідав Моринці, Зелену Діброву. Повернувся у Київ, заїхав у Яготин і сусідні села: Березань, Андріївку, Ковалівку, Пирятин, Березову Рудку.
Шевченко приїхав до Петербурга в 1844 р., щоб закінчити Академію художеств і повернутись на Україну. Готував видання альбому «Живописна Україна».
У березні 1845 року Шевченко закінчив Академію художеств і подав заяву до Ради Академії художеств з проханням надати йому звання художника. Не діждавшись одержання атестата, у квітні 1845 р. виїхав на Україну.
Спершу на Полтавщині : в селах Мар’янське, Решетилівка, Василівка, Старі Санжари, Білики, в Полтаві. Деякий час жив у Києві, на Звенигородщині, був у Прилуках, Сокиринцях, Ромнах, Веселому Подолі, Переяславі, Андрушах, В’юнищах, Потоках, Миргороді, Лубнах, Іскрівцях, Березовій Рудці. У 1846 р. був у Мойсівці, Лубнах, Прилуках, Ніжині, Чернігові, Серневі, Марківцях, їздив на Волинь. У 1847 р. жив у Києві, бував у Борзні, Оленівці, Серневі, Чернігові.