Літературна вітальня "Місто - довжиною в життя"

Криворізький ліцей «Джерело»

Літературна вітальня :

«Місто – довжиною в життя»

Мета: виховувати в учнів любов до поезії,  повагу та любов до Батьківщини, свого рідного краю, гордість за своїх земляків, стимулювати прагнення примножувати здобутки рідного міста, підвищувати рівень духовної культури, формувати національну свідомість.

        Цвіт моєї душі –

        Це калина,

        А любов – це моя

        Україна.

        Як співає соловей

        На калині!

        Зачаровує спів

        Солов`їний!

          /З.С.Коляда/

 

Бібліотекар: Любі діти! Ми раді вітати вас у нашій літературній вітальні. Сьогодні  наша зустріч з поезією бо вона в усьому, що нас оточує: у ніжному поцілунку на заході сонця і в шепоті трав на світанку, в першому крику новонародженої дитини і в гуркоті прокатного стану, у теплих лагідних променях сонця, що навесні зігрівають промерзлі за зиму дерева, і в сірих осінніх хмарах, які несуть чи-то сподівання на буревій, котрий змінить усе на краще. Поезія в усьому, що нас оточує. Бо поезія – це і є життя.

 Сьогодні на цій зустрічі з нашою землячкою, поетом і бардом, ми познайомимося з поезією в якій оспівується наш рідний край, наша рідна земля на якій ми живемо. І ось свої відчуття, свій дотик до рідної землі, нашого краю, до тих подій, які відбуваються сьогодні в нашій країні, нашому місті через свою поетичну творчу спадщину познайомить нас Зінаїда Спиридонівна Коляда. Вона має талант не тільки в написанні поетичних творів, а і своїх власних авторських пісень. Тож хай поезія торкнеться сьогодні  нас своїм крилом, бо вона вчить нас відчувати душу іншої людини. Надаю слово нашим юним кореспондентам.

Кореспондент: «Скажіть будь ласка, хто найбільше викликає вашу повагу в нашому місті?»

З.С.Коляда: Всі ми живемо в нашому гарному, красивому, рідному місті – Кривому Розі яке славиться своїми людьми, які своєю працею прославляють своє місто. Тому найбільше я  поважаю людей -  моїх земляків, які проживають разом з нами в Тернівському районі, працюють на багатьох промислових підприємствах: шахтах, збагачувальних фабриках, кар'єрах. Вони добувають руду, плавлять метал, вирощують хліб. Всім моїм землякам і своєму рідному місту я присвятила вірш «Тобі, Кривий Ріг»:

  З козаками Кривим Рогом            

  Скільки пройдено доріг!

  Саме тут сказали: - З богом! –

  Й заснували Кривий Ріг.

  Літ пройшло з тих пір немало,

  Рудники вже  стали в ряд.

  Край руди і край металу

  Розквіта, неначе сад.

    Бажаю доволі

    Тобі Кривий Ріг,

     І щастя, і долі,

    Ти – мій оберіг,

    Бо це – Батьківщина,

     Це – доля моя,

    Бо це, Україно,-

    Скарбниця твоя.

  Найдорожчий скарб – то люди,

  Що живуть у місті тім,  

  Що трудом у свято й будень

  Славлять місто – рідний дім.

  Захищали що є сили

  У війну свій день новий.

  Ворогів усіх скрутили

  Козаки у ріг кривий.

  Місто-велетень зростає,

  Наче в казці диво - птах.

  Хто про землю рідну дбає –

  Буде жити у віках.

  В лихоліття і тривоги

  Вже не буде вороття.

  Зичу я Кривому Рогу

  Віри в світле майбуття.

Свій вірш «Калиновий гай» я присвятила маленьким тернівчанам – дітям таким, як і ви. Вони навчаються, відпочивають і творять добрі справи, беручи участь в акції  «Калиновий гай» - насаджуючи в нашому районі прославлене в українських  легендах  дерево – калину, створюючи комфорт і затишок, а весною буяння запашних квітів.

   Ми зустрілися з Іванком навесні,

   І до школи він носив портфель мені.

   Той Іванко був юннатом,

   Запросив мене на свято

   До юннатів саме в ці весняні дні.

     ***

   Мати каже: - Дочко, часу ти не гай,

   Вишиванку і віночок одягай.

   Я прийшла до них на свято,

   А мені дали лопату…

   Всі калиновий пішли садити гай.

     ***

   Посадили ми калину навесні

   І юннати так сподобались мені,

   Працювали так завзято,

   Праця – ось найкраще свято!

   До наступних свят лічитиму я дні.

     ***

   Ти калинонько червона, підростай,

   Ніжним цвітом рідну землю прикрашай.

   Тебе будемо  поливати.

   Разом будемо зростати,

   Наче мати, нас усіх оберігай.

 

Кореспондент : «Де ви народилися Зінаїда Спиридонівно?»

    Я народилася і до цього часу проживаю біля Північного гірничозбагачувального комбінату на мікрорайоні Даманський. Пам`ятаю, як на весні разом з першою вчителькою ми ходили до Приворотної  балки, де збирали квіти, траву ковиль – який схожий на чуб сивого козака, набирали водиці із чистого джерельця, а поряд піднімались будівлі промислових підприємств. І ось в пам'ять цим гарним дням і всім своїм однокласницям я написала вірш, а потім народилась мелодія і зараз звучить пісня «Північаночка»:

   Пам`ятаю змалку

   Батьківський поріг,

   Приворотню балку,

   Рідний Кривий Ріг.

   В балці є джерельце,

   Дід розповідав,

   Там чарує серце

   Чарівна вода.

 Приспів:   А на півночі Кривого Рогу

   Комбінат новий зростав.

   Дід, збираючи дівча в дорогу,

   Північаночкою звав.

   Пов`язала долю з Кривим Рогом

   Північаночка проста.

   Північанам рідним домом

   Комбінат Північний став.

Кореспондент : «Скажіть будь ласка, чи є у вас найулюбленіше місце відпочинку в нашому місті? »

Ми можемо пишатися що у центрі України в нашому місті Кривому Розі розташований сад незвичайних дерев, квітів та чагарників. Це Криворізький ботанічний сад. Він зберігає унікальну колекцію рослин. І для моєї родини та друзів це дійсно найулюбленіше місце відпочинку з ранньої  весни і до пізньої осені. Де можна помилуватися буянням квітів, маленьким гаєм берізок, осінніми мотивами. А особисто для  мене це місто «Дивоцвіт», місто творчого натхнення.

Поглянь, упала он зоря яскрава!

Та ні, то розквітає маків дивоцвіт.

Поглянь, він пломеніє, мов заграва!

О, так, це нас усіх чарує маків цвіт.

 Ця квіточка, мов дівоча врода,

Не відвести очей, яка краса!

Спасибі тобі, Матінко-Природо! –

А маків цвіт уже вмива роса.

Всі ми пам’ятаємо свою першу вчительку. Пам`ятаю і я, бо вона, як мати навчає нас писати, і читати, і любити свій рідний край. І коли навесні вона проводжає своїх вихованців в широкий світ, де вони будуть вивчати всі науки, а в майбутньому стануть гідними громадянами країни, то буйним цвітом зацвітає калина. Своїй першій вчительці Надії Григорівні Огнівець присвячую цю пісню «Як розквітне калина»:

   Як розквітне калина,

    І ця пісня полине,

   Вийде нас проводжати

   Перша вчителька-мати.

   Своє серденько крає,

   Нас у світ проводжає,

   Наче з рідної хати,

   Щастя-долі шукати.

    Скільки років на крилах

    Підіймала і вчила

    Рідний край пам` ятати

    Наша вчителька-мати.

    Де у світі не буду –

    Рідний край не забуду,

    І до вас я прилину,

    Як розквітне калина.

   Розкажу я калині:

   Оберіг мій віднині –

   Перша вчителька-ненька.

   Вам так вдячне серденько!

   Сто доріг тепер маємо,

   Та до Вас, присягаємо,

   Нас покличе стежина,

   Як розквітне калина.

 Пам`ятаю той час коли притісняли українську мову. В державних установах говорили в основному  на російській мові, в багатьох школах навчання було  також тільки на російській мові. Та коли стала Україна незалежною – почала відроджуватись наша рідна мова. Тому ми з вами разом повинні берегти свою рідну українську мову, бо це багата  духовна скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почуття.

Матусі ніжна колискова…    І у бурхливому потоці

З яких вона прийшла світів?   Голгофи всі пережила,

Чарує нас красою слова,   Бо правда вся на нашім боці,

Дарує хвилю почуттів.    Бо наша мова ще жива!

 

Кати-чужинці нам кричали:   Нас намагаються зламати,

- Зречіться мовної краси!-   На нас війною йдуть брати,

Та корабель уже відчалив,    Та мова буде процвітати,

Минув розбурхані часи.   Всі терни зможемо пройти.

 

І мова рідна воскресала,   Заради долі України,

Як із зерна пшеничний лан,   Дітей, онуків майбуття -

Як вогник жевріла з кресала,   Хай лине мова солов`їна!

Пройшла і море, й океан.   Де мова рідна – там життя!

 

       Брати, меча свого сховайте.                                                                                                    Кому потрібна ця війна?

       А рідну мову – хоч вбивайте,

       Як Фенікс, виживе вона!

 

Коли ми ходимо по нашій рідній землі ми не помічаємо її красу: вишневі сади, квітучі чорнобривці, не відчуваємо запах любистка і м`яти. Але коли губимо  все це, тоді вони стають такими дорогими, як моїй подружці яка поїхала жити до іншої країни і призналась в листі, як їй сниться батьківщина, рідна домівка., спомини дитинства. Тож шануйте своїх рідних  і друзів, цінуйте кожну хвилинку свого життя проведену з ними разом, а ще любіть свою маленьку батьківщину і бережіть її. Цей вірш присвячений моїй подрузі Валентині Павленко звучить зараз і для вас.

ЛИСТОЧОК   М`ЯТИ.

До мами в рідну хату    Я пам`ятаю й досі

Летіла залюбки.     Хоч час дитинства сплив,

Побачила на святі    Як з братом бігли босі

Розшиті рушники.     По водах після злив.

 

Це ж скільки у майстрині   Як в балці на санчатах

Недоспаних ночей!    Каталися дітьми,

Ці рушники на скрині…    Мов білі зайченята,

І сльози із очей...     Були від снігу ми.

 

Їх стримати не в змозі,    А пам'ять – це художник.

Це не лише слова.     Малює й далі він,

Іду я по дорозі,     Як клала подорожник

А пам'ять ожива…    До зчухраних колін.

 

У пам'яті свідомій    І як навчила мати,

Лишилося багато:    Земний за це уклін:

Будинок на Садовій,    - Помни листочок м'яти,

Ще поруч з нами тато    Пахучим стане він…

 

   Збираюсь від'їжджати.

   Хоч все там доладу,

   Я все ж листочок м'яти

   До серця прикладу…

Як ви бачите не завжди буває мирним небо над нами. Наша мала батьківщина вимагає любові до неї і треба готуватися її захищати не тільки, як солдати, а і щоденною працею. Я знаю що і ви допомагаєте збираючи пластикові кришки  для протезів нашим пораненим воїнам, збираєте лікарські трави, готуєте посилки з солодощами та теплими речами, малюєте малюнки та пишите листівки з побажаннями здоров`я та скорішого повернення до мирного життя, запрошуєте до себе на гостину воїнів АТО, присвячуєте їм свої музичні композиції, танці та читаєте вірші:

Осінній репортаж.

На мокрому асфальті килими,

Малює осінь диво-акварелі,

А на стежині, де ходили ми,

Озерця, мов чарівнії тарелі.

***

 

Розшила осінь золотом сади,

Тремтить роса намистом на світанні.

І знову ми приходимо сюди,

Щоб осені освідчитись в коханні.

***

Туманом застилає небокрай,

Калина червоніє соромлива.

Ідеш ти захищати рідний край

Туди, де сіє смерть пекельна злива.

***

Цей телерепортаж ведуть з війни,

Де посивів малесенький хлопчина,

Щоб не було у діток сивини,

Ти йдеш у бій, вагома є причина.

***

А осінь і не зна, що йде війна,

І день і ніч все буде малювати…

Хлопчина у підвалі теж не зна,

Чи будуть, чи не будуть ще стріляти…

 

Я ніколи в житті не хотіла б говорити про такі сумні факти: понад  96 криворіжців загинули захищаючи наше з вами мирне життя. Тож хай прозвучить  пісня «Єдина мить» - написана мною в пам`ять тим молодим солдатам, що загинули на цій не об'явленій війні, а їх імена закарбовані на меморіальних дошках .

Цінуй ту мить,

Коли над нами синє-синє небо,

Коли навколо золоті лани.

Вирішуй вмить:

Чужого нам не треба,

Але й своє повернемо з війни.

 

Єдина мить –

Когось назвуть героєм.

Єдина мить –

Хтось вкрив себе ганьбою.

Єдина мить –

І вибір за тобою.

Єдина мить…

Прийди живим герою!

Кореспондент: «Ви дійсно пишете добрі і світлі вірші, читаючи які, ми вчимося  жити. В них – безмежна любов до родини, друзів, до рідного краю. Ви не байдужі до всього, що відбувається на рідній землі. А в вашій душі найбагатшими барвами буяє весна, цвіте квітник любові і життя. Сьогодні ми отримали задоволення від спілкування з вами і від щирого серця бажаємо вам творчої наснаги для написання майбутніх віршів і пісень:

Лютневими морозами

Не зупинити час.

В рядках метаморфозами

Життя єднає нас.

Святкують день народження

Нові й нові вірші.

Шляхетного походження

Не в`яне цвіт душі!

Бібліотекар: Шановні учасники нашої літературної вітальні ви мабуть відчули, що поезія Зінаїди Спиридонівни Коляди вчить відчувати природу, всі пори року, які кожного разу такі різні, поважати людей, які поруч нас, цінувати мить життя і берегти його-а ще любити Батьківщину, своє рідне місто.